Осокін М. В.
аспірант

У статті розглядаються основні концепції ідеології у предметному полі сучасних соціально-філософських досліджень.

У 80-х - напочатку 90-х років відбувся соціо- семантичний поворот у розумінні сутності і механізмах впливу ідеології. Це знайшло своє відображення в концепціях Т. Ван Дайка, П. Бурдьє, М. фуко, Дж. Б. Томпсона, І. Балкіна і інших. Його суть в визнанні значної ролі у функціонуванні ідеології мовних конструкцій, герменевтики і соціальної семантики. Це в свою чергу спонукало долучення до понятійного апарату соціальної філософії таких термінів як: «дискурс», «культурний капітал», «інтерпретації». Теорії ідеології і вивчення соціальних функцій мови мають багато спільного. При розгляді проблем ідеології типово у центрі уваги опиняється аналіз того, як «сенс» чи «ідея» впливають на суспільну свідомість і активність соціальних груп, однак зрозуміло, що абстрагуватися від питань, пов´язаних з впливом мови, як засобу комунікації і «сировини» для ідеології, навряд чи можливо. Тому такий поворот у теоретичних дослідженнях щодо ідеології є на нашу думку закономірним. Крім того, тенденції в соціальних науках до інтеграції і особливо тенденції до широкого використання в соціології поняття «культура», зі свого боку обумовило відхід від класичних моделей, коли ідеологія розумілась в контексті базиса надбудови, класової свідомості, чи соціології знання.

Праці, що присвячені вивченню ідеології останніх десятеліть ХХ ст., можна умовно класифікувати, як політологічні, соціологічні і соціально-семантичні. В свою чергу теорії, представленні в них розрізняються як:

• ті, що зберегли критичну направленість у трактуванні поняття «ідеологія» (Т.Іглтон, Дж. Б. Томпсона, Й. Ларрейн, К. Лефорт, Т. О. Балабан)
• нейтральні, тобто ті, які не мають критичного аналізу в розумінні проблем ідеології (М.Селінджер, А.Гоулднер, П. Херст, Р.Будон, К.Гіртц).

суттєвим зрушенням у розумінні ідеології можна вважати концептуальні ідеї англійського дослідника Й.Ларрейна.

Його теорію можна назвати неокритичною, так як Й.Ларрейн продовжив в кінці ХХ ст. започаткованою Марксом традицію розгляду ідеології в якості критики «хибної свідомості», яка продукується в умовах соціальних протиріч і відображає інтереси домінуючих в суспільстві груп. Його концепція ідеології використовується для критики неоліберальних і постмодерністських поглядів в контексті бажання демаскувати імперіалістичні риси процесів глобалізації, які він оцінює досить негативно.

Підкреслюючи історичний контекст існування ідеології як феномена, він, тим не менш, не стверджує як Л.Альтюсер, що ідеологія невід´ємна частина будь-якої соціальної системи. Ларрейн вважає, що можливими є соціальні умови, коли ідеологія вже не буде потрібна. Однак, застерігає, що в сучасних умовах «пізнього капіталізму», критика ідеологій дуже важлива і різко критикує прихильників тези про «кінець ідеології». «Новий марксизм» Ларрейна проявляється в тому, що, застосовуючи марксистські традиції критики ідеології до сучасних соціальних процесів, англійський вчений постійно підкреслює функціональність використання концепції ідеології Маркса за межами її класового і національного контексту, але зберігаючи розуміння основних функцій данної концепції, а саме підтримка існування і встановлення капіталістичної системи, і її негативний смисл.

Xоча Й. Ларрейн і звертає увагу на роль ідеології в процесі відтворення капіталістичної системи, його інтерес не сконцентрований на ідеологічних процесах, які підтримують класове панування в національному масштабі, а пов´язаний із транснаціональними ідеологічними процесами, які забезпечують інші форми домінування і влади, котрі сприяють становленню капіталізму як глобальної системи. На відміну від Маркса, він розширює поле соціальних протиріч, які обумовлюють існування ідеології, висуваючи на перший план замість класових расові і гендерні конфлікти в сучасних суспільствах. Це означає, що ідеологія залишається різновидом викривленої свідомості, що спрямована на маскування реальності.

Ларрейна цікавить проблема плюралізму ін- дентичності. Згідно його теорії процес конструювання культурної ідентичності легко може стати ідеологічним за своє сутністю, якщо відбувається приховування реальних відмінностей та антагонізмів в суспільстві.

Значення теорії Ларрейна в тому, що він намагався реанімувати для концепції ідеології втрачений раніше її критичний контекст. До очевидних недоліків теорії ідеології Ларрейна відноситься перш за все неуважність до «процедурних» сторін функціонування суспільства. В цьому сенсі «нейтральна» теорія М. Селіджера дещо відрізняється.

Англійський дослідник М.Селіджер розглядає ідеологію з двох боків. З одного боку ідеологія розглядається в межах певного політичного контексту (консерватизм, лібералізм, фашизм). З іншого боку, ідеологія трактується як система вірувань, і не так важливо на що саме спрямовані ці віруванння: на «демократію», «свободу» чи «комунізм». Намагання Селіджера продемонструвати як саме поняття «ідеологія» може застосовуватися до світу сучасної політики вибудовуються на критиці авторів вузького розуміння ідеології, таких як К.Маркс та прибічників ідеї «кінця ідеології». Чи буде ідеологія консервативною, чи ліберальною, чи будь-якою іншою, на його думку, все залежить від домінуючої політичної культури. Селіджер писав, що ідеологія як засіб активізації політичних дій повинна розумітися в контексті системи політичних переконань, чи були б вони революційними, чи реформістськими, чи консервативними. Одним із основних проявів ідеології Селіджер вважає заперечення певних принципів та положень політики, тому що очевидно, що ідеологія завжди виступає проти чогось, наприклад, лібералізм проти ліквідації принципу поділу влади, а фашизм, в свою чергу, проти даного принципу. В концепції Селіджера спостерігається прагнення показати ідеологію, яка є невіддільна від політики. Практично ідеологія покликана обгрунтовувати і щоденно публічно репрезентувати певну політичну лінію. Він поділяє політичну ідеологію на два рівня. Перший, «фундаментальний», базується на кінцевих цілях, які репрезентуються конкретною ідеологією. Другий рівень, «оперативний», необхідний для інтерпретації в термінах базових принципів поточних політичних рішень щодо конкретних питань. Всі елементи ідеології реалізуються на практиці на цих двох рівнях, але акценти можуть розрізнюватися. На оперативному рівні політичні дії виправдовуються з наголосом на їх ефективність і результативність. Між цими рівнями не виключено і імовірність конфліктів. Для забезпечення необхідного мінімуму згуртованості серед своїх прихильників ідеологія повинна постійно адаптуватися свої складові частини. Головне завдання привести до відповідності те, що робиться з тим, що можливо чи повинно бути зроблено. Зміни в межах ідеології проходять також в результаті конфлікту принципів різних ідеологій на фундаментальному рівні. Динаміка політичного життя породжує диспаритет між рівнями ідеології і створює підгрунтя для ідеологічних змін.

Позиція Селінджера не виглядає переконливою з точки зору взаємозв´язку ідеології і соціальної семантики. Xарактеристика ідеології як «фактичних суджень», «системи поглядів», «системи думок» виглядає спрощеною в контексті сучасних досліджень. Практично Селінджер акцентує увагу на лозунгах і закликах, як змістовну частину ідеології, що явно не достатньо. У зв´язку з цим концепція Алвіна Гоул- днера розкриває поняття ідеології більш детально.

Якщо Селінджер вивчав історію ідеології з метою виявити джерела цієї концепції у соціальному знанні, то його співвітчизник Гоулднер вивчав історію поняття для того, щоб зрозуміти, у чому специфічність цього поняття, яке в теперішній час має тенденцію бути втраченою. Гоулднер не стільки припускає можливість вивчення ідеології методами соціальних наук, скільки розглядає її як граничну частину соціальних наук. При цьому Гоулднер підкреслює, що і ідеологя, і соціальні науки з´явилися практично в добу просвітнцтва як брати близнюки. Маркс використовував поняття «ідеологія» для критики не влаштовуючих його положень соціальних наук. Гоулднер дає визначення ідеології як «системи поглядів необгрутовано претендуючих на науковість».¹

Протиріччя між ідеологією і соціальними науками дає, на думку Гоулднера, спрямування дослідження ідеології. Вона не повинна досліджуватися в емпіричному напрямку, так як має відношення до проблеми саморефлексії і потребує своєрідного соціально-рефлексивного підходу, який і намагався запропонувати Гоулднер. Хоч соціальні науки і ідеологія розвивалися в опозиції одна до одної, Гоулднер вважає, що з´явились вони разом, на хвилі руйнації старих режимів влади. їх зближує окрім того, імператив «детрадиціоналізації» суспільства і комунікації. Поява ідеології сприяла радикальним змінам. З´явилась можливість по-новому інтерпретувати соціальне життя і «відстоювати раціонально обгрунтовані проекти соціальних перетворень».² Таким чином, «Ідеологія підштовхнула появу нових варіантів політичного дискурсу, який був би направлений на активну діяльність а не просто на апеляції до влади, традиціям, чи емоційній риториці. Цей дискурс обумовлював розуміння політичних дій в межах окремої від релігії раціональної теорії...».³ Гоулднер називає ідеологію «граматикою сучасної раціональності».

Хоч американський соціолог і називає ідеологію «раціонально орієнтованим дискурсом», він не стверджує тотожність дискурса і ідеології. Раціональність ідеології таким чином має обмежений характер і «свободу» від мовних форм. Гоулднер підкреслює, що ідеології не створюють в ефірі, а вони невід´ємно пов´язані з процесом комунікації. Специфіка ідеології полягає і в тому, що дозволяє встановити змістовну комунікацію між чужими, незнайомими людьми. Розуміючи сутність ідеології таким чином, Гоулднер використовує неологізм «соціолект». Мається на увазі варіант мови (діалект), який відходить від генерального лінгвістичного коду повсякденного життя. В сучасних умовах ідеологія невід´ємна, перш за все, від письмових думок. Дуже важливо і те, що ідеологія обмежує тематику питань, які обговорюються, виокремлюючи деякі проблеми зі сфери публічних дебатів. Тому, ідеологія - лінгвістична законотворча влада, яка визначає, що доступно для публічного обговореня , а що ні. Гоулднер, особливо наполягає на зв´язку між історичним розвитком ідеології і революцією в комунікації, наприклад з винаходом техніки друку.

Найчстіше поняття «ідеологія» використовується для концептуалізації процесів, які проходять в соціально-політичній сфері і мають до неї пряме чи хоч опосередковане відношення. В такому сенсі цікава теорія ізраільського вченого О.Балабана, який розглядає ідеологію як публічне інформаційне прикриття яку політику проводити в суспільстві.

В середині 90-х років з оригінальною концепцією ідеології виступив професор університету Хайфи (Ізраєль) О.Балабан, який аналізував ідеологію виключно в контексті політики. Мета політики - змінити суспільство в інтересах одного сектору за рахунок іншого і при цьому зберегти владу, і ось тут з´являється необхідність ідеології.⁴ Балабан запропонував розглядати ідеологію, з однієї сторони, в контексті з політичною теорією, а з другої сторони, підкреслював, що на практиці політики можуть використовувати одну і туж ідеологію для обгрунтування діаметрально протилежних політичних стратегій. Головна мета політичної теорії - зрозуміти сутність проваджуваної політики, мета ж ідеології, є її публічне обгрунтування.

Відповідь на питання: «Що таке ідеологія?» може бути отримана в двох площинах. По-перше, на рівні аналізу самої ідеології і, по-друге, на рівні аналізу теорії ідеології. Ідеологія за своєю суттю, вважає Балабан, - це особлива форма мислення, і яка в свою чергу має форму і зміст. її зміст являє собою набір тверджень і інтерпретацій минулого, теперішнього і бажаного майбутнього. форма ідеології повинна аналізуватися у руслі проблеми процесу ідеологічного мислення. Теорія ідеології ж спрямована на вивчення саме її форми, а не змісту. При цьому Балабан висуває два принципових положення відносно вивчення ідеології:

• Завжди розглядати соціально-історичні умови, в яких конкретна ідеологія функціонує і на рівні масової свідомості, і на рівні політичного застосування.
  • Враховувати рефлексивну природу такого явища як критика ідеології. Остання завжди виникає в руслі розгляду проблеми відносно того, чи передує ідеологія соціально-політичної реальності, або ж вона невід´ємна частина цієї реальності.

Данна проблематика на поверхні виглядає чи як трактовка ідеології в контексті істинності/хибності, чи робота поза цією дихотомією.Ізраель- ський вчений розділяє всі підходи до аналізу ідеології на формалістські і антиформалістські. Анти- формалізм пов´язаний перш за все з позитивізмом і для нього ідеологія просто форма хибного знання, оскільки він сфокусований не на аналізу форми ідеології, а на аналізі її змісту, але позаісторичним.

В результаті своїх досліджень Балабан претендує на певне нове розуміння сутності ідеології за межами як формалізму, так і антиформалізму. На рефлексивному рівні, за його розумінням, ідеологія може трактуватися як хибна свідомість, але не за змістом, а за формою.⁵ Це перш за все відноситься до такої риси ідеології, як фетишизм. Балабан розглядає ідеологію як потребу обгрунтування політичних дій, як їх раціоналізацію. Головна ознака ілюзорності ідеології не в тому, що ідеологія не має достатньо обгрунтованих знань про предмет, а в тому, що вона не може сфокусувати увагу на обставинах, в яких данний предмет обговорюється.⁶ Знання про обставини, які породжує ідеологічну ілюзорність, не позбавляє їх. Зміст цих ілюзій окреслений емоційними пристрастями, ентузіазмом, підозрами тощо. Саме тому політики і мають можливість маніпулювати свідомістю людей, що вони не хочуть розуміти, що будь-яка «реальна», і «приваблива» програма не більше ніж ідеологія за своєю формою і змістом.

Можна погодитися з основним положенням теорії Балабана, що «ідеологія - це дискурсивна система, в якій ідеї і переконання зливаються і стають неподільними. В межах ідеології те, що люди знають і те, що вони хочуть знати (факти і цінності) стають одним цілим».⁷ Ідеологія має що приховувати, так як вона не пов´язана жорстко ані з проголошеними цілями, ані з засобами їх досягнення. Вона, перш за все, пов´язана на інтерпретацій´ своїх цінностей в конкретній ситуації. Практична політика і її ідеологічне обгрунтування абсолютно різні речі. Мотиви практичних дій політиків, за окремим виключенням, не лежать в площині ідеології. Ідеологію закликають виправдовувати в очах суспільства, те, що вже вирішено зробити, і з цієї точки зору, ідеологія не більше ніж раціоналізація конфлікту між мотивами і цінностями в термінах, найбільш бажаних в конкретній соціально-історичній ситуації.

Жодне просвітництво не допоможе звільнити ідеологію з соціальних відносин, так як неможливо звільнити цінністне відношення до соціальної реальності, бо інакше ідеологія б зникала як туман, коли її суть пояснювали б членам суспільства. Але на справді все навпаки (приклад націоналізму сьогодні засвідчує), коли хтось критикує ідеологію яку сповідує індивід, він починає її захищати. До речі, чим більше науковості буде в критиці ідеології, тим з більшою жагою її прихильники будуть опиратися. Балабан, на мій погляд, справедливо вважає, що кінець ідеології, був би кінцем політики.

Концепція О. Балабана на перший план висуває дуже важливу, на наш погляд, думку, що суспільство живе як би в двох світах: світ речей і світ символів. Поводження членів суспільства керується не стільки світом речей, скільки інтерпретаціями існуючих подій в символічній формі. Ідеологія яка є частиною цієї «другої реальності» - невід´ємний атрибут соціальних відносин і самої соціальної реальності. Тому для ведення політики і соціальної стабільності не стільки важливий зміст реальної політики, як набагато необхідніше програмуюча інтерпретація існуючого в межах звичних і традиційних для цієї культури ідеологем. Таким чином, Балабаном був зроблений поворот в сторону розробки «інтерпретивної» теорії ідеології.

Важливою для нашого дослідження є теорія ідеології англійського дослідника Дж. Б.Томпсона, який напочатку 90-х років видав дві монографії: «Дослідження з теорії ідеології» і «Ідеологія і сучасна культура». В них він розгорнуто представив свою точку зору і обгрунтував «марксисько-дискур- сивний» підхід до дослідження проблем ідеології. Вчений зазначав, що «його ціль не вирішити спеціальні проблеми ідеології, а швидше визначити деякі ще не поставлені перед дослідниками проблеми.⁸ Томпсон узагальнив їх на три групи. Перше завдання, концептуалізувати сам термін «ідеологія» в межах загальної соціальної теорії, яка вивчає відношення між соціальними діями, соціальними інститутами, владою і домінуванням в суспільстві. Друге завдання - методологічне, а саме, як створити системну теорію ідеології, яка б включала в себе аспекти соціального і дискурсивного аналізу. Третє завдання пов´язано з проблемами епістемології. На його думку, аналіз ідеології не може не брати до уваги проблеми пов´язані з поняттями «критики» і «легітимації». Звідси Томпсон ставить питання про необхідність знову повернутися до інтерпретації поняття «істина» і розглянути умови, в яких про неї взагалі можна говорити. Концептуалізацію ідеології англійський дослідник проводить, виходячи з теоретичного положення про взаємозв´язок між соціальною дією і соціальною структурою, оскільки соціальне життя кожен день відворюватися саме в процесі їх взаємодії.

Щоб побудувати концепцію ідеології Томпсон використав принцип домінування в соціальній структурі. Він запропонував всі теорії ідеології розділити на дві групи: «нейтральні по змісту» і «негативні по змісту». «Нейтральні» теорії (Селінджер, Гоулднер, тощо) не пов´язають сам феномен ідеології з відносинами домінування в соціальній структурі суспільства. «Негативні» ж виходять як раз із тези про невідворотності відносин домінування і положень критики «хибної свідомості». Виходячи з перерахованого вище, Томпсон вважає, «що вивчати ідеологію сьогодні - значить вивчати... як сенс служити забезпеченню відносин домінування».⁹ Він виділяє наступні типові ознаки функціонування ідеології у соціальному процессі:

• Легітимація, яка ще згідно М.Вебера культивує панування через апеляцію до раціональних, традиційних чи харизматичних її основ. Мова грає не останню роль.
• Маскування, як приховування не бажаних для свідомлення підлеглими групами аспектів соціальних відносин.
• Реіфікація, коли історичні форми домінування здаються за «природні», постійні і позачасові.
• Уніфікація, тобто прагнення використовувати неусвідомлені генералізації, поза іх різницею.
• фрагментація, тобто посилення акценту на їх різниці.

Що цікаво, ці способи функціонувння ідеології не вимагають послідовності і чіткої обумовленості один від одного. Можна говорити про те, що реіфікація легітимує, а легітимація, маскується, і вважається не те, що воно є на справді в данній ситуації. Томсон, визнає, що науковий аналіз ідеології є неможливим поза аналізом мови, оскільки мова ключовий засіб передачі змісту і тому підтримання відносин домінування на ідеологічному рівні. Одночасно він розуміє, що важливо не тільки те що говориться, але і як це говориться, в яких обставинах і з якої соціальної позиції. Виникає злиття сенсу з владними відносинами, що і дозволяє мові бути простором функціонування і засобом розповсюдження ідеології. Визнання зв´язку між мовою і ідеологією зумовлює необхідність створення методології інтерпретації лінгвістичних конструкцій в ідеологічному аспекті. Дискурс, тобто мова, яка проявляється в соціальних ситуаціях у вигляді усних чи письмових висловів вже є інтерпретацією. Отже, дискурсивний аналіз, це своєрідна інтерпретація інтерпретації. Тут з´являється небезпека герменевтичного кола. Поважаючи досягнення попередників в галузі методів дискурсивного аналізу, Томпсон запропонував свою модель дослідження яку він назвав «глибинна герменевтика». Процедура «глибинної герменевтики», як методологічної технології, складається з трьох принципових і взаємопов´язаних кроків: соціального аналізу, дискурсивного аналізу і інтерпретації. На першій стадії (соціального аналізу) ідеологія повинна бути позиційована в соціально-історичном контексті, особливо в аспекті форм домінування, які забезпечують мобілізацію сенсу.

Наступний, другий крок, «глибинно-герменев- тичної» процедури - дискурсивний аналіз, який повертає нас до аналізу лінгвістичних конструкцій, які відображають риси соціальної структури суспільства. При цьму розглядається ідеологічна роль лінгвістичних конструкцій. Томпсон застерігає, що пропонує тільки методологію, а не детальну методологічну техніку, яка повинна розроблятися відповідно до завдань конкретного дослідження. Останнім, третім кроком «глибино-герменевтичної» процедури Томпсон вважає інтерпретацію, яка не може бути позбавлена деякого творчого характеру, а не жорстко регламентується технічно.

Також Томпсон вважає за необхідне дослідити епістемологічні проблеми ідеології. Він розглядає ідеологію в опозиції до соціальних наук. Томпсон намагається провести епістемологічну межу між поняттями «істина» і «справедливість» відносно домінування в певних умовах. Оцінюючи певне твердження за критерієм його відповідності істинності, ми уявляємо, що маємо певну ідею істинності.

Значну роль у відстоюванні правомірності і функціональності використання концепції ідеології в умовах «постіндустріалізму» і «інформаційного суспільства» належить французькому вченому К.Лефорту. В своїй роботі «З приводу генези ідеології в сучасних суспільствах» він погоджується з тезою К.Маркса відносно соціальної репрезентативності ідеологічної свідомості, але вважає, що ідеологія пов´язана не з винекненням класів, а з фундаментальною асиметричністю соціуму. Саме тому асиметрія потребує існування ідеології, тому що суспільство не може існувати поза виробництвом уявлень відносно єдності суспільного організму, не дивлячись на існування стратифікаційних відмінностей. Про ідеологію можна говорити лише в контексті специфічного дискурсу, який вплетений в саму соціальну реальність, а не відноситься до сфери духовного чи міфічного. Але, якщо Маркс, говорячи про ідеологію, вважав, що вона більш-меньш успішно маскує реально існуюче (соціальні відносини), у Лефорта ідеологія постає у вигляді «вторинного» дискурсу, який маскує саму себе. Лефорт вводить поняття «невидима ідеологія», яка націлена на гомогенізацію і уніфікацію суспільства, і характерна для західних суспільств.

Таким чином, розглянувши генезис концептуа- лізації ідеології в межах сучасної західної соціальної філософії на протязі кінця 80-х і першої половина 90-х років можна зробити наступні висновки: 1) Ідеологія як концепт зберігає свій потенціал, який допомагає забезпечувати наукове розуміння процесів які відбуваються у суспільстві не дивлячись на намагання організувати «кінець» ідеології. 2) Навряд- чи можливо представити собі суспільство без розділення на асиметричні за своїм статусом групи. Тому практично завжди, особливо на тлі сучасного дискурсу рівності прав, буде існувати вірогідність інтерпретації ситуації в термінах «Ми» і «Вони» і бажання різних суспільних груп утримати позиції (легітимуючи їх ідеологічно) чи обгрунтувати претензії на зміну існуючого соціального ладу. 3) Вивчення ідеології можливо тільки на основі взаємодії соціально-філософських, соціолінгвістичних, соціо- семантичних і соціокультурних підходів. Особливо це стосується сьогодення, коли масмедія багато в чому відіграють роль основного джерела інформації. Ідеологія задає схеми інтерпретації соціальної реальності. І хоч сучасні автори (К. Лефорт) називають ідеологію невидимою, напевне, вона не стає від цього меньш реальною, а її вивчення і використання в теорії і практиці досліджень суспільства меньш функціональним.

´Gouldner A. The Dialectic of ideology and technology: the origins, grammar and Future ofideology. London: MacMillan, 1976, p. 9; ²Там само, p. 30; ³Там само, p. 30; ⁴Balaban O. Politics and ideology. A philosophical Approach. England: Averburi Ashgate Publishing, 1995, р. 139; ⁵Там само, p. 73; ⁶Там само, p. 92; ⁷Там само, p. 95; ⁸Thompson J.B. Studies in the Theory of ideology. Cambridge: Polity Press, 1984, р. 127; ⁹Там само, p. 131. Larrain J. The Concept of ideology. Hutchison and Co, 1979; Seliger M. Ideology and Politics, London: G. Allen and Unvin, 1976.