Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Категорія економічної раціональності у сучасній економічній теорії та межі її застосування


П. Мініч
аспірант

Стаття присвячена розгляду категорії економічної раціональності в економічній теорії.

Починаючи із середини XX ст., стало модним лаяти суспільні науки за раціоналізм. Найпопулярнішими докорами, що висувають проти економічної науки, є ігнорування ірраціональності життя й реальності та намагання втиснути нескінчене різноманіття явищ у сухі раціональні схеми й убогі абстракції. На ці звинувачення австро-американській економіст і філософ Людвіг фон Мізес відповідає наступним чином:» Більш абсурдних звинувачень неможливо собі уявити. Як і будь-яка інша галузь науки, економічна теорія може розвиватися тільки до тих меж, де діють раціональні методи. Потім вона зупиняється, виявивши, що наштовхнулась на кінцеву даність, тобто явище, яке не може (по крайній мірі на сучасному етапі розвитку знання) бути розкладено далі» 1. Поняття раціональності виявляється настільки складним для наукового аналізу, наскільки простим це поняття здається з точки зору буденної свідомості. Під економічною раціональністю треба вважати таку раціональність, що визнана в економічній науці.

На шляху свого розвитку економічна думка не одноразово уточнювала поняття раціональності. Був час, коли категорія «раціональність» в економічній науці не використовувалась. Так, у Адама Сміта раціоналізм в явному вигляді ніде не згадується, а лише розуміється неявно. Для Сміта учасник ринку керується у своїх діях лише власною вигодою, дотримується своїх власних інтересів. «Людина скоріше досягне своєї мети, коли звернеться до їхнього егоїзму і зуміє показати їм, що в їхніх власних інтересах зробити для неї те, чого вона вимагає від інших... Не через доброзичливість м´ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми одержати свій обід, а через дотримання ними їхніх власних інтересів.

Ми звертаємось не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди»2.

Уявлення, що людина у своїй діяльності дотримується лише власного егоїстичного інтересу і не повинна звертати увагу на національні, культурні, релігійні традиції чи авторитети, лягло в основу моделі «економічної людини», яка служить традиційною методологічною основою при дослідженні проблем економіки.

В моделі економічної людини орієнтація на власний інтерес поступилась місцем раціоналізму. Замість людини, яка у своїх діях керується власним інтересом, в економічній літературі використовується інше формулювання, - раціональний індивід або суб єкт економічної діяльності, який приймає раціональне рішення. Як показав О.Уільямсон, в економічній науці можна виділити три основні форми раціональності: сильна форма раціональності

- максимізація, напівсильна - обмежена раціональність, і слабка - органічна раціональність.

Максимізація - ця форма раціональності, що передбачає вибір найкращого варіанту серед усіх існуючих. Даний принцип взятий на озброєння неокласичною теорією. «Людина економічна» має повну та досконалу систему пріоритетів, яка дає їй можливість завжди впевнено здійснювати вибір серед можливих альтернатив. її не турбує обмеження власних обчислювальних можливостей, вона володіє усією необхідною для прийняття рішень інформацією. її здібностей, знань, волі вистачає на єдино правильне рішення. Згідно з неокласиками можна уявити людину як досконалу істоту, яка повністю контролює себе та власні вчинки, спрямовані виключно на досягнення корисності. Вона не звертає увагу на уподобання та переваги інших людей, які якимсь чином можуть вплинути на її рішення, а також виходить із припущення про відсутність зв´язку між метою та засобами.

Концепція максимізації корисності в економічній теорії інколи виглядає у формі критерію ефективності. Критерій ефективності передбачає вибір з усіх доступних індивідові альтернатив тієї, котра забезпечить найбільший прибуток. Цей підхід передбачає, з одного боку, максимізацію доходів, а з іншого, мінімізацію витрат, що розглядаються одночасно у такий спосіб, щоб різниця між ними була максимальною. Однак на практиці виявляється, що оцінка ефективності може бути надзвичайно складним завданням. Герберт Саймон наводить наступні причини, за якими прибуток не може вважатися єдиним критерієм для оцінки діяльності бізнесових організацій. По-перше, існують труднощі, пов´язані з вибором оптимального співвідношення між короткотерміновими та довготерміновими прибутками. По-друге, ще з більшими проблемами доводиться стикатися, коли компанії сегментують- ся і запроваджують для кожного підрозділу власний рахунок прибутків та збитків. Тоді оцінка трансакцій між різними підрозділами починає становити серйозні проблеми. По-третє, у кожній компанії існує чимало підрозділів, внесок яких у прибуток організації є непрямим і оцінити їх внесок у загальний прибуток досить важко3.

Максимізація, як сильна форма раціоналізації, не завжди адекватно описує поведінку економічного агента в реальному господарському житті. Існують певні обмеження, з якими стикається людина у процесі прийняття рішення чи здійснення вибору. По-перше люди не завжди діють раціонально. Це хибне уявлення було спростоване сучасними досягненнями психології та соціології. По-друге відсутність будь-яких передумов можливостей впливу рішень одних людей на рішення інших відриває ортодоксальну теорію від соціальності економічної науки.

Обмежена раціональність - це напівсильна форма раціональності, яка передбачає, що суб´єкти в економіці прагнуть діяти раціонально, проте у дійсності мають таку можливість лише в обмеженому ступені4. Саймон вважає, що обмежена раціональність відповідає такій поведінці людей, «коли вони прагнуть «достатньо доброго» результату, оскільки неспроможні досягти максимального» 5. Впродовж останніх десятиріч психологія зробила значний внесок у розуміння процесів людського мислення. Економісти взяли на озброєння ці знання та створили модель раціонального вибору, що враховує фактичні особливості людської поведінки. В результаті модель «економічної людини» , що передбачала абсолютну раціональність суб´єкта господарювання, трансформувалась на «економічну людину» з обмеженою раціональністю.

Уільямсон підкреслює, що прагнення до раціональності означає орієнтацію на економне використання обмежених ресурсів, а визнання обмеженості пізнавальних здібностей є визнанням того факту, що інтелект також виступає в ролі обмеженого ресурсу, тобто в даний момент він може не володіти достатньою інформацією і, відповідно, не здатен на її підставі зробити правильні висновки, тому людина цілком природно прагне зекономити на його використанні. Суб´єкт господарювання, усвідомлюючи обмеженість людських знань та розумових можливостей, не прагне аналізувати усі можливі поведінкові альтернативи, для нього достатньо проаналізувати лише головні взаємозв´язки між речами, та прийняти рішення за допомогою відносно простих емпіричних правил.

Згідно Саймону, людина з її обмеженими інформаційними та обчислювальними можливостями, веде пошук варіантів доти, доки не знайде перший прийнятий задовільний варіант. Але що таке задовільний варіант, що в ньому є таке, що задовольняє прагнення людини? Саймон використовує психологічну категорію «рівень претензій» . Концепція рівня претензій передбачає, що у будь-який момент людина має конкретні уявлення про те, на що може розраховувати в даній ситуації. Виходячи з минулого досвіду, цей рівень може підніматися, якщо минулий досвід приніс позитивний результат, або опускатися, у випадку минулого негативного. Тобто людина сама визначає свої претензії і обраний варіант вважається успішним, якщо певний рівень претензій подоланий. Суб´єкт господарської діяльності вже не займається обрахунками альтернативних варіантів, як це вимагає неокласична модель, а інтуїтивно зупиняється на першому, що задовольняє його претензії.

Запропонована Г.А.Саймоном модель обмеженої раціональності є конструктивною заміною поняття «максимізації за умов визначеності», хоча неоінституціоналісти не відмовляються і від оптимизаційних методів. Обмежена раціональність означає лише те, що інформація також має ціну, і тоді в моделі обмеженої раціональності можуть застосовуватись стандартні максимизаційні методи аналізу6.

Проблеми психології прийняття рішень в ситуації невизначеності стали об´єктом досліджень професійних психологів Д.Канемана та А.Тверскі. Вони провели велику кількість дослідів, під час яких людям пропонувалось здійснити вибір між різними альтернативами. Ці експерименти довели, що люди не можуть раціонально оцінювати ні величини очікуваних вигод чи втрат, ні їх імовірності. Тим самим вони показали, що рішення, що приймаються суб´єктами господарської діяльності істотно відрізняються від тих, що приписувалось стандартною економічною моделлю homo oeconomicus. Вони також спростували теорію прийняття рішень в умовах ризику, згідно якої раціональний індивід, вибираючи бажану з ризикованих альтернатив, прагне максимізувати очікуване значення своєї функції корисності і яке може бути описане за допомогою теорії ймовірності . Замість теорії прийняття рішень, що виходить із теорії ймовірності Канеман і Тверскі запропонували нову теорію - теорію перспективи. Згідно з цією теорією, нормальна людина не здатна правильно оцінити майбутні вигоди в абсолютному вираженні, насправді вона оцінює їх у порівнянні з деяким загальноприйнятим стандартом, прагнучи, у першу чергу, уникнути погіршення свого становища.

Чи означає, що дана робота Канемана і Тверскі заперечує практичну цінність фундаментальних постулатів економічної теорії, таких як модель економічної людини та раціональність дій суб´єкта господарської діяльності ? На думку Нобелівського комітету, така постановка питання є доволі слушною, хоча, одночасно із Канеманом, Нобелівською премією був нагороджений його постійний опонент, американський економіст Вернон Сміт, який доводить, що експериментальна перевірка в основному підтверджує, а не спростовує , звичні для економістів принципи раціональної поведінки. Цей факт засвідчує той стан сучасної науки, коли вчені не в силі дати остаточного пояснення щодо механізму прийняття рішень. Теорія перспектив - це лише крок до розуміння деяких нераціональних вчинків людей, які модель «економічної людини» пояснити не може.

На прийняття рішення суб´єктом господарської діяльності впливають також зовнішні фактори. Особливе значення при цьому належить соціальним та політичним інститутам. Люди не будуть інвестувати у майбутнє, якщо приватна власність погано охороняється, а суди неефективні або корумповані. Часто це називають соціальним капіталом, що вимагає інвестицій. Індійський економіст А.-К.Сен показав, що економічний розвиток варто розуміти як розширення людських можливостей й свобод, а не тільки як отримання більшої кількості грошей7.

Теорія обмеженої раціональності Саймона не дає відповідь на багато питань реального господарського життя, тому її основні положення зазнають значної критики. Деякі економісти вважають раціональність категоричною, тому ставляться до обмеженої раціональності як до ірраціональності. Соціологи теж мають претензії до цієї форми раціональності, вважаючи, що вона може виходити за межі прийнятої в економічній теорії відносної поведінкової точності. В основі даної теорії лежать уявлення про вирішальну роль трансакційних витрат.

Органічна раціональність - слабка раціональність процесу. Прихильники цього напрямку вважають, що існує фундаментальна відмінність між ситуацією, коли особа, що приймає рішення, не володіє повною інформацією, і вважає що подія малоймовірна, та ситуацією, коли ця особа навіть не може передбачити дану подію. Представники австрійської школи підтримують концепцію «радикальної неосвіченості» , що передбачає повну відсутність знань деяких аспектів, що визначають вибір людини. Сприйняття витрат та благ інтерпретується ними як акт пізнання інформації, невідомої раніше. Передбачається, що існують такі ситуації, коли незнання виявляється більш «ефективним» для досягнення певних цілей, ніж знання цих цілей та свідоме планування їх досягнення. Наприклад, такі інститути як гроші та ринок виникають стихійно, їх не можна запланувати і вони не виступають як результат чиєїсь волі. Діючи, згідно з правилами, що закріпились у результаті еволюційного відбору, суб´єкт господарювання використовує більше інформації про припустимість своїх вчинків, ніж він може отримати та осмислити, керуючись лише однією раціональністю. Не випадково Гайєк з цього приводу висловлюється таким чином: раціоналізм може бути помилковим, й традиційна мораль може у деяких відношеннях забезпечити більш правильне керівництво для людських дій, ніж раціональне знання8.

На думку Уільямсона у підході до обґрунтування інститутів, неоінституціоністи та австрійська школа органічно доповнюють один одного, хоча проблематика досліджень у них відмінна, неонституціоністи пов´язані із проблемою економії трансакційних витрат, а австрійська школа пов´язана із проблемою життєздатності інститутів.

У минулому сторіччі головна увага в економічному аналізі приділялась вивченню статичного розвитку, тому економісти не дуже просунулись у розумінні законів економічного розвитку, який вимагає динаміки, вивчення змінних у часі. Важливим досягненням економічної науки виявляється підсилення акценту на стратегічну поведінку, коли економічні агенти намагаються передбачити відповідь інших агентів на свої дії. Стратегічна поведінка - характерна ознака теорії ігор - пояснює, що актор вчиняє, коли його вибір залежить від вибору інших. Взаємодія виборів, у результаті якої виграші учасників стають взаємозалежними, розглядається як стратегічна. Стратегічне мислення передбачає виконання наступної розумової вправи - «він думає, що я думаю, що він думає» , яка задається нам стратегічною взаємодією гравців.

Можна виділити ще одне важливе досягнення економічної думки. Воно полягає у тому, що в економічних теоріях почали враховуватись такі фактори, як час та місце. Багато економічних рішень мають часові межі, на основі яких можна встановити, хто з економічних агентів в рамках економічних взаємодій діє першим (лідирує), а хто другим. Послідовність дій може зробити значний вплив на кінцевий результат. Із визнанням значення фактору часу повинно прийти розуміння, що міжчасові наслідки угод також мають значення. У будь-якому поясненні економічного росту або економічної стабільності повинна враховуватись послідовність прийняття рішень9.

Від раціонального індивіда вимагається прийняття рішень не лише на основі екстраполяції тенденцій розвитку в минулому, а й на основі аналізу майбутніх можливостей. Дану вимогу містить у собі теорія раціональних очікувань. Згідно з цією теорією економічні агенти займаються збиранням та обробкою інформації, щоб мати можливість діяти у відповідності з очікуваннями, сформованими на основі отриманої інформації. Не зважаючи на сильні сторони теорії раціональних очікувань, її слабким місцем є припущення високої освіченості середнього агента економічних відношень10.

Своєрідним продовженням теорії раціональних очікувань є теорія ендогенного зростання. Агенти тут представлені як раціонально мислячі індивіди, здатні приймати далекоглядні, не залежні від часу оптимізуючі рішення на підставі аналізу доступної інформації. На цьому етапі модель ендогенного зростання враховує теоретичні досягнення останніх десятиріч, а саме, наявність асиметричної інформації, досягнення нової інституціональної економічної теорії, та передбачає компенсування провалів ринку. Новим у цій теорії є те, що в цій теорії робиться акцент на поясненні технічного прогресу у процесі економічного зростання11.

Хоча теорія ендогенного зростання - доволі «молода» теорія, вона розвивалась у 90-х роках минулого сторіччя, - це зовсім не означає, що уявлення про раціональність набуло досконалого та довершеного вигляду. На економічне зростання справляє вплив маса неекономічних факторів, що мають бути враховані у більш масштабних моделях. Серед них соціальні та культурні чинники, що вимагають запровадження міждисциплінарного підходу.

Сучасні способи аналізу - теорія ігор, раціональних очікувань, портфеля цінних паперів і суспільного вибору - виходять з того, що учасники економічних відносин діють в основному раціонально. В межах сучасних методів аналізу допускається, що агенти економічних відношень можуть бути погано проінформовані або помилятися, але при цьому продовжують переслідувати свій інтерес і їх поведінка є очікуваною і передбачуваною. Деяка доля непередбачуваності або обмежена раціональність ще допускаються, але при цьому повинні мати місце і елементи передбачуваності, тобто ненормальність або обмежені розумові здібності повинні бути передбачуваними, щоб економісти змогли пояснити дані форми поведінки за допомогою тих чи інших моделей. Сучасні моделі раціонального вибору, в основі яких лежить уявлення, що суб´єкти господарської діяльності весь час прагнуть макси- мізувати свій прибуток, складають плідну парадигму для опису економічного життя.

Проте, існують і певні обмеження, пов´язані із застосуванням моделі раціонального вибору. Виходячи із раціонального вибору, не можна пояснити цілі області людського існування, на що звертає увагу сучасний французький філософ П. Бурдьє. Він пише: «Цілі області людського існування, а саме сім´я, мистецтво, література, наука і навіть у деякій ступені бюрократія залишаються в основному непричетні цьому прагненню до збільшення матеріального прибутку. Так і в самому економічному полі ринкова логіка так ніколи і не змогла повністю замінити неекономічні фактори виробництва або споживання (наприклад в домашній економіці). Обмін ніколи повністю не зводився до його економічної сторони і як нагадує Е. Дюркгейм, кожен договір містить позадоговірні пункти»12.

Реальне життя людини відбувається в багатовимірному просторі, поряд із матеріальним чинником воно містить фізіологічні, творчі, духовно-матеріальні, політичні й інші складові. Сучасний ринок бере до уваги не тільки економічну свободу, але і певні соціальні, екологічні, правові та етичні вимоги до поводження суб´єктів господарювання.

В традиційній економічній думці багато чого підлягає уточненню. Найпершим завданням тут виступає пояснення та обґрунтування базисної відмінності між горизонтом мислення економіки, що володіє реальною владою з претензією на абсолютне панування та етико-практичною доцільністю. Звичайно, це поле для роздумів та полеміки економічної та етичної думки. Економічна наука не може самостійно охопити весь спектр цих проблем, їй бракує етико- філософських категорій, адже вона обмежена парадигмою, у якій за основу взята категорія економічної раціональності13. Прихильники даного підходу загострюють свою увагу на критиці економізму14. Під економізмом розуміється специфічний погляд на господарювання, що передбачає відокремлення, абсолютизація та нормативне перебільшення економічної точки зору. Значення такої критики є надзвичайно важливою задачею. За Ульріхом - це є критика «найостаннішої і, можливо, найвпливовішої та великої ідеології усіх часів»15. Під цим кутом зору, як правило, розглядаються два конкретні, елементарні етичні питання життєвої доцільності економіки, а саме - питання про сенс господарства з позиції забезпечення доброго життя та питання про легітим- ність соціально-економічних відношень з точки зору соціальної справедливості.

´Мизес, Людвиг фон. Человеческая деятельность: трактат по економической теории. - Челябинск: Социум, 2005. - 878 с., c. 24; 2Сміт Адам. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй. Port-Royal. К. 2001. - 593 c., c. 16; 3Саймон Герберт А. Адміністративна поведінка. - К.: АртЕк, 2001. - 392 с., с. 275; 4Уильямсон

О. Поведенческие предпосылки современного экономического анализа // THESIS. Т. 1. Вып.3. 1993., с.41; 5Сай- мон, Герберт А.Адміністративна поведінка. - К.: АртЕк, 2001. - 392 с., с.121; 6Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія: Навчальний посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 336 с.; 7Сен А. Об этике в экономике.

- М.: Наука, 1996; ^Хайек Фридрих А. Индивидуализм и єкономический порядок. - М.: Изограф, 2001. - 256 с.; 9Сэндлер Тодд. Экономические концепции для общественных наук.: Издательство «Весь Мир», 2006. - 376 с., с.27; 10Там само С. 291; “Там само С. 328; 12Бурдье, Пьер. Социальное пространство: поля и практики. - М.: Институт эксперементальной социологии; СПб.: Алетейя, 2007.

- 576 с., с. 136; 13Сен А.Об этике в экономике. - М.: Наука, 1996. С.115; 14Булгаков С. Н. Философия хозяйства. - М.: Наука, 1990; 15Ульрих П. Пути ориентации в экономическом мышлении: Интегративная хозяйственная этика// Философия хозяйства.2003.Ш - 304 с., с.119.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць