Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Особливості формування суспільних цінностей в комунікативних теоріях ю.габермаса та К.О.АВеля


В. П. Марчук
здобувач

У статті досліджуються теорія комунікативної дії Ю. Габермаса та теорія комунікативного співтовариства К.-О. Апеля з точки зори можливості раціонального обґрунтування етичних та політичних норм в межах спеціальних інтерсуб´єктивних процедур.

В історію сучасної філософії Ю. Габермас, автор теорії комунікативної дії, й К.-О. Апель, автор теорії комунікативного співтовариства, увійшли як творці нового критичного вчення про суспільство - вчення, яке повинно подолати відчуття тупикової ситуації, в якій опинилися традиційні течії соціальної філософії в 70-х роках XX століття. Загальний базис, на який спираються обидві концепції - це перш за все поняття комунікативної раціональності, що конституює суспільність. Якщо Ю. Габермас пішов шляхом обґрунтування теорії суспільства на універсальних принципах мовної практики, притаманних будь- якому історичному суспільству, то К.-О. Апель намагався відшукати трансцендентальне обґрунтування соціальних норм.

І формально-прагматична теорія Габермаса, і трансцендентально-прагматична теорія комунікативного співтовариства Апеля в багатьох своїх аспектах є схожими, оскільки обидва філософи є спадкоємцями герменевтично-лінгвістично-праг- матичного повороту в сучасній філософії, а їхні філософські позиції багато в чому мають спільні корені - ідеї Л. Вітгенштайна, М. Гайдеггера, Е. Гуссерля, Г-Г. Гадамера, Дж. Сьорля.

В той час, як Габермас намагається випрацю- вати соціальну філософію, що є принадною для аналізу усіх основних інститутів суспільства, то направленість апелівської теорії є іншою, а його проект соціальної науки надто відрізняється від габер- масівського: в ньому акценти зміщені перш за все в галузь етики. Однак, при тому, що існує велика різниця і в стилі мислення, і в сфері філософських інтересів обох авторів, найбільш істотними є ті аспекти, які досліджуються в етико-соціальних доктринах і Габермаса, і Апеля.

Обидва мислителя у комунікативній парадигмі сучасної практичної філософії демократичний політичний процес намагаються інтерпретувати в поняттєвих межах дискурсивної етики, а також розглядають комунікативне співтовариство, використовуючи праг- матистський інструментарій для аналізу передумов й умов комунікації та дискурсу.

В межах соціально-філософського аналізу дослідженням даної проблематики займалися як представники західноєвропейської філософської думки - Дж. Макінтайр, Р. Рорті, М. фуко, так і представники вітчизняної традиції - Є. Бистрицький,

О. Білокобильський, А. Єрмоленко та інш.

Ю. Габермас в праці «Теорія комунікативної дії» зазначає, що в розвинених західних суспільствах в останні десятиріччя виникли соціальні конфлікти, що істотно відрізняються від традиційних для капіталізму конфліктів, пов´язаних з розподілом економічних благ. Вони формуються вже не в галузі матеріального відтворення та не інституалізуються політичними партіями; скоріш вони виникають у сферах культурного відтворення, соціальної інтеграції та соціалізації й розгортаються в доінституційних формах. В них реально відображається уречевлення комунікативно структурованих галузей дії: «нові конфлікти спалахують не в області проблем розподілу, а у зв´язку з питаннями граматики форм життя»1. Габермас, зокрема, наполегливо і послідовно відстоює тезу про те, що народний суверенітет у сучасних складних суспільствах розчиняється в безсуб´єктних комунікативних потоках, щоб зрештою конденсуватися у формі комунікативної влади, яка, зберігаючи більш-менш спонтанний характер, здатна випливати із автономної громадськості. І цей анонімний процес перманентно живиться із комунікативних передумов, що уможливлюють формування волі народу та політичних рішень в площині дискурсу. На роль нової політичної арени висувається політична відкритість, в площині якої відбувається дискурсивне зіткнення та боротьба інтересів адміністративної й комунікативної влади.

Провідна ідея відкритості виявляється в тому, що за допомогою медіуму публічного обговорення здійснюється публічний контроль і легітимація системи політичного панування, а також консенсуаль- но улагоджуються конфліктні ситуації у суспільстві. Оскільки смисловим ядром принципу парламентської демократії є досягнення консенсусу в процесі публічних дебатів, а в дискурсивній етиці це стає нормативним масштабом розв´язання усього спектру суспільно-політичних і правових проблем, то її цілком слушно називають етикою демократії. Більше того, виявлення етичного джерела походження правових норм дозволило й К. Апелю наголошувати на етичному сенсі правової держави.

Демократичне формування громадської думки та прийняття політичних рішень в дискурсивній моделі реалізується на теоретичних засадах етики ідеальної комунікативної ситуації в перспективі ідеальної комунікативної спільноти. Інститут публічного дискурсу, закладений на таких передумовах ідеальної комунікації як свобода думок, рівність шансів в їх висловленні, намагання бути зрозумілим та ін., в площині якого легітимуються усі інші соціальні інститути, править за метаінститут, тобто інститут інститутів. У практиці відкритого універсального громадського дискурсу передбачається подолати прірву між мораллю і політикою.

фундатори дискурсивної етики легітимуючи претензії дискурсу пов´язують його не безпосередньо із субстанцією самих цінностей, а, як вже було зазначено вище, з комунікативними передумовами, з дискурсивними правилами і формами аргументації, що запозичують свій зміст із самої структури мовної комунікації2.

Комунікативна дія, за Ю. Габермасом, обов´язково неоднозначна, вона потребує взаєморозуміння хоча б двох її учасників, вона діалогічна, дає змогу людині мислити, ставити запитання, стверджувати свій погляд. «Взаєморозуміння, - зазначає Ю. Габермас, - і має на меті подолати ситуацію, що виникла через проблематичність претензій на значення, що його наївно припускають у процесі комунікативної дії: взаєморозуміння веде до дискурсивно спричиненої, обґрунтованої згоди»3.

Дискурс визнає за особою здатність обґрунтувати мотиви своїх дій та вчинків, виправдати їх шляхом пояснення (аргументацією) або інтерпретацією (сенсовністю). У процесі дискурсу з´ясовується відповідь на питання про те, що саме стоїть на заваді взаємодії. Оскільки дискурс має мету відновити взаєморозуміння для здійснення взаємодії, то згоди досягають тільки у сфері інтерсуб´єктивності. На думку Ю. Габермаса, кожна людина із здоровим глуздом може вийти з проблемних ситуацій за допомогою дискурсу. Його результативність залежать як від умов, так і від інтуїтивних очікувань. Водночас успішність дискурсу вимагає від його учасників оволодіння «комунікативною компетентністю». Вона є передумовою того, що, завдяки умінням особистості, комунікація не буде спотвореною. Комунікативні дії на основі згоди не дозволяють маніпулювати особистістю. Річ у тім, що дискурс ведеться стосовно стану справ, який може бути кращим або гіршим, а також рекомендацій і застережень, які можуть бути як слушними, так і помилковими4. Тому комунікативні дії завжди опосередковані моральною метою.

Із взаємообумовленості суб´єктивної свободи дій суб´єктів приватних прав і публічної автономії громадян держави Габермас виводить внутрішній зв´язок між правовою державою і демократією5. філософ трансформує кантівську інтенцію практичного розуму в принцип дискурсу, який в його концепції деліберативної політики доповнюється принципами демократії, права і моралі. Постметафізичне розуміння раціональної організації суспільства він прагне окреслити на шляху насичення соціального устрою комунікативною раціональністю. У означеному контексті система права в формі принципів та структур правової держави постає механізмом інституціоналізації політичного дискурсу громадськості, який із свого боку є виявом процедурного демократичного процесу, що надає легітимність і праву, й політичній владі та її політиці.

Кантівська позиція приваблює Ю. Габермаса й К. Апеля насамперед тому, що базується на універсально значущій вимозі рівності прав та обов´язків індивідів. Успадкувавши ригористичну та егалітарну етику категоричного імперативу, комунікативісти мусять заперечувати будь-які форми морального релятивізму та примітивного етичного плюралізму, який відкидає існування загальнозначущих цінностей в емпіричному світі.

Цим зумовлено негативне ставлення обох вчених до мислителів, які піддають сумніву можливість сформувати нерелятивну нормативну етику, здатну претендувати на загальну значущість своїх настанов. Особливої критики з боку комунікативістських теоретиків зазнає Рорті з його «провокативно- антиуніверсалістською позицією» (Апель) щодо обґрунтування американських інституцій, а також Макінтайр і фуко (через антистоїцистський пафос); взагалі, прихильники постмодернізму.

Проте монологічний суб´єктивний раціоналізм кантівського вчення комунікативісти прагнуть трансформувати в раціоналізм інтерсуб´єктивний, діалогічний, комунікативний, що втілюється в обґрунтуванні моральних норм через спілкування людей. На їхню думку, етичні норми мають формуватись у неспотво- реному умовами панування дискурсі, тобто у вільному обговоренні норм і цінностей, що спираються на раціональну аргументацію. Моральної цінності для них набувають самі умови, які уможливлюють таке вільне спілкування, а, отже, загальнолюдський консенсус і розв´язання місцевих проблем і конфліктів,

- демократія та громадянське суспільство.

Звісно, позицію Габермаса й Апеля щодо можливості остаточного раціонального обґрунтування моральних і політичних норм у рамках спеціальних інтерсуб´єктивних процедур незаперечною аж ніяк назвати не можна. Навіть багато хто з теоретиків демократичної лівиці наполягає на праві людини обирати норми та цінності, керуючись тільки власним рішенням і не зважаючи на міру його розумності чи на вимоги колективної відповідальності людства. Однак є й такі опоненти комунікативізму, з чиїм підходом погодитися занадто проблематично, навіть і не будучи прихильником етичних настанов Юргена Габермаса та Карла Апеля.

Разом з тим існує ціла низка ґрунтовних розходжень між теорією комунікативної дії Ю. Габермаса та філософією комунікативного співтовариства К. Апеля.

В ході аналізу філософських теорій Габермаса та Апеля можна дійти висновку, що центральним пунктом розбіжностей між філософами є їх відношення до питання про можливість кінцевого обґрунтування (Letztbegrndung), постулат про який є наріжним каменем доктрин К.-О. Апеля. З точки зору Ю. Габермаса, кінцеве обґрунтування неможливе, а дискурсивна комунікативна етика, утвердити яку намагаються обидва філософи, може відбутися лише шляхом звернення до ресурсів життєвого світу, які не можуть бути поставлені під сумнів його учасниками.

Джерелом нормативності для Габермаса є універсал ьно-прагматичні вимоги до мовного висловлювання/комунікативній дії, без яких неможливий процес комунікації: це вимоги зрозумілості, істинності, правдивості та нормативної правильності. філософ вважає, що символічно структуровану дійсність, з якою мають справу соціальні науки, неможливо зрозуміти, не приймаючи до уваги зазначені вимоги. Процесу розуміння в ході комунікації, а отже, й пов´язаним з ним соціальним наукам, притаманна динаміка, змістовною характеристикою якої є раціоналізація розуміння в життєвому світі, точніше - сукупність процесів раціоналізації у відповідності з вищевказаними формально-прагматичними вимогами. При цьому довгостроковою метою процесу раціоналізації в аспекті нормативної правильності дій (норм дій та зв´язаних з ними мовних актів) є наближення до структурних вимог так званої ідеальної ситуації розмови. Тим самим конституюється поняття «ідеальна ситуація розмови», яке за багатьма своїми параметрами, виступаючи у якості регуля- тива процесів навчання та раціоналізації, є функціональним аналогом поняття ідеального комунікативного співтовариства у Апеля. Хоча Апель і вважає, що в такому вигляді, в якому ця ідея сформульована у Габермаса, вона є пережитком спекулятивної філософії історії6. Відповідно до думок Габермаса, комунікація в життєвому світі на основі ресурсів розуміння, що існують в ньому, містить в собі потенціал раціональності, завдяки якому можливий процес раціоналізації. У зв´язку з цим відмова від цілей раціоналізації життєвого світу означає саморуйнування. На основі вищевказаного вчений робить висновок про те, що так звана слабка версія трансцендентально-прагматичного обґрунтування принципів моралі досягається у випадку, коли встановлені необхідні нормативні умови комунікації в життєвому світі, тобто необхідні умови моральності.

Друге заперечення Габермаса будується на впевненості в тому, що в самій комунікативній практиці соціокультурних життєвих світів міститься все необхідне для неї. Більш того, будь-яка спроба втручання в життєвий світ передумов, привнесених ззовні (а саме на такому статусі пропозицій, що обґрунтовуються у ході кінцевого обґрунтування, наполягає Апель) призвело би до руйнівних наслідків для самого життєвого світу. Тому Габермас скептично відноситься до спроби кінцевого обґрунтування дискурсивної комунікативної етики, вважаючи за краще довіряти «моральним інтуїціям повсякденності»: «Моральні інтуїції повсякденності не мають потреби в просвітництві філософа, філософська етика має просвітницьку функцію по відношенню до заблуд- жень, які виникають у свідомості людей освічених - тобто в тій мірі, в якій ціннісний скептицизм і правовий позитивізм утвердилися як професійні ідеології й проникли у свідомість повсякденності крізь призму освіти»7.

Для К. Апеля є вочевидь, що найчастіше мораль цілих держав і націй буває неадекватною перед обличчям глобальних небезпек. Тому він не хоче сприймати спробу Ю. Габермаса підмінити рефлексивне трансцендентально-філософське обґрунтування принципів комунікативної етики шляхом звернення до моральності життєвого світу в тому її вигляді, в якому вона виявляється в ході історичного розвитку. Апель виходить з того, що в життєвому світі потенційно закладені різні тенденції, а тому їх потрібно аналізувати для того, щоб вчасно виявляючи, запобігати небезпечному та підтримувати корисне. А для цього потрібні відповідні критерії, які на думку К. Апеля, не можуть бути отримані безпосередньо із сфери сущого, із історичного процесу, їх потрібно вилучати із сфери належного.

В апелєвській трансцендентальній філософії інтерсуб´єктивності поняття ідеального комунікативного співтовариства виконує, окрім функції трансцендентальної умови істинності висловлювань у реальному комунікативному співтоваристві, ще й функцію ідеалу, який потрібно реалізовувати в соціальній практиці. У прийнятті положення про кінцеве обґрунтування Апелем і неприйнятті його Габермасом лежить основна лінія протиріч між формально-прагматичною й трансцендетально- прагматичною теоріями.

Однак слід зауважити, що і для Габермаса, і для Апеля парадигмальним є процес комунікації, який у обох філософів отримує різну інтерпретацію: у Габермаса - формально-прагматичну, у Апеля - трансценденталістську. З відмінності методологічних установок, концептуальних підходів витікають далекоглядні наслідки для змістовної інтерпретації соціального процесу.

У Габермаса процес раціоналізації комунікативної дії в життєвому світі мислиться як двигун історичного процесу. При цьому критерієм раціональності є дотримання нормативних вимог, що пред´являються до учасників комунікації з точки зору принципів дискурсивної комунікативної етики (вимоги істинності, правдивості та нормативної правильності висловлювань), а то суспільство, в якому ці вимоги виконувались би усіма учасниками, було би прообразом ідеального комунікативного співтовариства. Таким чином, і у Апеля, і у Габермаса двигуном історичного процесу є виробнича сила комунікації. І в першому, і в другому випадку ця сила втілюється в дискурсивній комунікативній етиці, однак вельми показовими є наслідки різних підходів авторів до її обґрунтування. У Хабермаса, який пропонує обґрунтування дискурсивної комунікативної етики шляхом звернення до реальних життєвих світів з характерним для них семантичним потенціалом, інтерпретація філософії історії побудована таким чином, що її утвердження не претендує на те, щоб володіти статусом аподиктичності. У філософії історії Апеля кут зору до певного ступеню обумовлений постулатом існування трансцендентальних умов будь-якої аргументації та ідеєю ідеального комунікативного співтовариства. Звідси різне розуміння Габермасом та Апелем змістовної сторони суспільного прогресу, ідею якого обидва автори поділяють. Можливо, Апель погодився би з твердженням Габермаса про те, що критерієм прогресу є втілення в реальному комунікативному співтоваристві нормативних вимог, що пред´являються до речової дії (істинності, правдивості й нормативної правильності). К.-О. Апель намагається переформулювати таку вимогу в трансценденталістській манері, у вигляді регулятивної вимоги ідеального комунікативного співтовариства, реалізація якого в реальному комунікативному співтоваристві була би рисою прогресу. Ю. Габермас визнав би подібну інтерпретацію історичного прогресу некоректною, оскільки розуміння змістовних інтерпретацій нормативних вимог до речової дії у різних соціокультурних життєвих світах різниться в залежності від конкретного набору зразків інтерпретації того чи іншого життєвого світу. В свою чергу, особливість цього світу залежить від співвідношення мовної реальності з реальністю не- мовною, із структурними компонентами життєвого світу - культурою, суспільством й особистістю, закономірності змін яких Габермас описує в термінах співвідношення ступенів системної диференціації та форм соціальної інтеграції. Трансценденталістське розуміння світу призводить до формулювання критеріїв прогресу, недостатніх з точки зору Габермаса.

І Габермас, і Апель розглядають свої соціально- філософські доктрини як реконструктивну соціальну науку. Для них характерно розуміння того, що суспільна теорія нерозривно пов´язана з теорією пізнання. Обидва філософи вважають, що для соціальної теорії важливим є аналіз прагматичних умов комунікації. Габермас виходить з того, що влаштування суспільних систем не може бути правильно описано без теоретико-пізнавального аналізу «когнітивних успіхів» учасників життєвих світів того чи іншого соціуму. З іншої сторони, теоретико-пізнавальна комунікативна компетентність потребує перевірки шляхом її використання в якості конструктивного засобу в теорії соціальної еволюції. Тим самим формується особливий характер соціальної теорії: радикальна критики пізнання будується як теорія суспільства. Теорія суспільства, що розуміється як критика, повинна створити критерії такої критики: претендуючи на достовірне пізнання, вона повинна вказати на умови можливості такого пізнання.

Габермас, намагаючись сформулювати такі умови, обґрунтовує їх як задані для певного людського суспільства на тому чи іншому рівні його розвитку. Він виконує поставлену задачу шляхом раціональної реконструкції пізнавальної компетентності, що розуміється не як вроджена компетентність, а як така, що розвивається в ході еволюції. Мова йде про апріорі, але воно на відміну від розуміння апріорі в трансцендентальній філософії І. Канта й в модифікованому вигляді в трансцендентально- прагматичній філософії К.-О. Апеля розглядається не як суворе трансцендентальне апріорі, встановити яке можливо в ході трансцендентальної рефлексії, а як завжди існуюче, але таке, що піддається історичній зміні; і теорія суспільного розвитку, що розуміється як матеріалістична теорія еволюції, є для Ю. Габермаса засобом опису закономірностей зміни пізнавальних можливостей. Апель будує власну теорію суспільства, виходячи з іншої понятійної стратегії - як теорію реалізації принципів ідеального комунікативного співтовариства в реальному комунікативному співтоваристві. У рамках «трансцендентального дискурсу» (ідеальної чи трансцендентальної комунікації) виробляються норми для будь-якого «реального співтовариства інтерпретаторів», тобто, зрештою, здійснюється легітимна комунікація.

Незважаючи на відмінності формально-прагматичної та трансцендентально-прагматичної методології в їхніх підходах до побудови критичної теорії суспільства, необхідно зазначити, що існує й загальний базис, на якій спираються і універсальна, і трансцендентальна прагматика. Це перш за все поняття комунікативної раціональності, в якому кантівський постулат про умови можливості об´єктивного пізнання, що пов´язані з умовами можливості раціонального обґрунтування норм, був переосмислений шляхом лінгвістичної трансформації теоретичного та практичного розуму в кантівському розумінні. Відповідно до такої трансформації умови можливості та значимості об´єктивного пізнання, з одного боку, і питання про можливість належної поведінки - з іншого, зводяться до умов можливості інтерсуб´єктивного розуміння.

Другим важливим постулатом і формальної, і трансцендентальної прагматики є твердження, що саме в мові, в комунікації закладені прагматичні основи інтерсуб´єктивності, що нормативні умови комунікації є підґрунтям соціальної та моральної нормативності в найширшому розумінні: «Соціальний простір сумісно освоюваного життєвого світу, що відкривається в розмові, дає ключ до комунікативно- теоретичного поняття суспільства»8. Таке лінгвістичне розуміння нормативності задає новий масштаб для критики, критерієм якого стає не «об´єктивне пізнання» (як в позитивізмі), а процедурні норми процесу комунікації в його соціальному вимірі. Тим самим Ю. Габермас і К.-О. Апель претендують на те, щоб універсальна та трансцендентальна прагматика розглядалися як сучасні версії критичної теорії, вільні від антиномічності класичної критичної теорії, джерелом якої є суб´єкт-об´єктна парадигма філософії з притаманним їй вузько інструменталістським розумінням розуму.

На основі поновленої критичної теорії соціального пізнання універсально-прагматична та трансцендентально-прагматична філософія намагаються сформулювати умови можливості практики, що претендує на назву моральної, а, отже, розумної практики.

1Фурс В. Н. Философия незавершенного модерна Юргена Хабермаса. - Мн., 2000. - С. 162. 2Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории. - СПб: Наука, 2001. - С. 392. 3Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. - К.: Либідь, 1996. - С. 85. 4Ситниченко Л. Там само. - С. 87. 5Habermas J. Faktizitat und Geltung: Beitrage zur Diskurstheorie des Rechts und Staatstheorie. - Suhrkamp, Frankfurt am Main, 1994. - S. 662. 6Apel K.-O. Normative Begrundung durch Rekurs auf lebensweltliche Sittlichkeit? // A.Honneth und andere (Hg) Zwischenbetrachtungen. Im Prozess der Aufklarung, S. 24. 7Habermas J. Moralbewusstsein und kommunikatives Handeln, Frankfurt, 1983. - S. 26. Habermas J. Entgegnung // Honneth A., Joas H. (Hg.), Kommunikatives Handeln. Beitrage zu Jurgen Habermas’ Theorie des kommunikativen Handelns. Frankfurt, 1986. - S. 332.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць