Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Антиципація як основа утопії та футурології


М. В. Людвиченко
аспірантка

Стаття присвячена розгляду антиципації як фундаменту побудов утопічних та футурологічних картин майбутнього суспільства. На основі аналізу явища антиципації виявлені глибокі відмінності утопії та футурології.

Необхідність людини мати якісь знання про майбутнє корениться в особливостях її психіки та свідомості. Суспільство не може існувати не передбачаючи наслідків своєї діяльності у світі. Саме тому формування різноманітних образів, картин, моделей майбутнього є невід´ємною частиною буття суспільства. Утопія та футурологія - основні форми освоєння майбутнього. Оскільки вони створюють образи, моделі, побудови картин прийдешнього людства та всієї планети вони впливають на сучасне, тому вони змінюють теперішнє буття і творять майбутнє. З огляду на це, аналіз основи утопії та футурології є надзвичайно актуальним, оскільки дає можливість побачити в чому корениться цей споконвічний інтерес до майбутнього і сама людська можливість творити його картини.

Дана робота якраз і має на меті показати, що основи утопії та футурології є антиципація як психологічний та соціально-філософський процес. Так до кола завдань нашого дослідження входять: аналіз антиципації, її особливостей, видів та складових; з´ясування фундаментальної важливості антиципаторної функції в утопіях і футурології, а на основі цього, визначення їх критерію відмінності.

В психології цю особливу здатність характеризують як «випереджаюче» відображення» чи «антиципацію». Однак, антиципація характерна не лише для окремих індивідів, але й може виступати характеристикою соціальних процесів. Таким чином, створення образів, моделей, прогнозів майбутнього базується на явищі антиципації. «Антиципація» [з лат.] - передбачення, прогноз розглядається як здатність діяти та приймати ті чи інші рішення з певним часово - просторовим передбаченням у відношенні очікуваних подій1. Знаходимо й інші визначення цього терміну, серед яких особливої уваги заслуговує визначення українського дослідника

В.Я Матвієнко: «Антиципація - заздалегідь сформоване уявлення про що-небудь»2.

Виникає питання, чому антиципація лежить в основі будь-яких побудов майбутнього. Відповісти на це запитання зміг російський дослідник А. Анохін. Він вважає, що зародження, розвиток та наступне закріплення антиципації в суспільних та індивідуальних процесах має ряд причин. По- перше, виживання суспільства безпосередньо пов´язано із його можливістю до пролонгування власної діяльності, по-друге, часове співвідношення всього живого до постійно змінних процесів у світі, по-третє розвиток апарату максимально швидкого реагування та випередження різноманітних «форс - мажорних» ситуацій3.

Надалі слід проаналізувати види антиципації. Російська дослідниця Л.Регуш вирізняє такі види «антиципації»:

За ступенем усвідомленості: усвідомлена та неусвідомлена

За формою існування: наукова, емпірична За рівнем психологічного відображення: субсен- сорна, сенсорна, перцептивна, представницька, мовно - мислитель на, особистісна.

За критерієм поєднання ступеня усвідомленості, рівня психологічного відображення: передчуття, передбачення завбачання та прогнозування

Представлена класифікація надзвичайно важлива для даної тематики дослідження. Адже, дає можливість побачити відмінність та спільність футурології та утопії на основі різних процесів у свідомості. Однак, слід зазначити, що дане дослідження не обмежуватиметься лише масштабом індивідуальної свідомості, надалі ми спробуємо проаналізувати і антиципацію суспільну свідомість, оскільки і утопія і футурологія є, перш за все, суспільними явищами і потребують соціально - філософського аналізу. Термін передчуття фіксує почуття, очікування ще не пережитих емоцій. Поява передчуття часто буває не усвідомленою, вона виражається у зміні звичайного стану спокою, в появі неспокою. Передчуття закріплюються в страху, постійній тривозі. Передчуття характерне для окремих індивідів і для соціумів, суспільних груп. В соціальні передчуття виражаються через нестабільність, в суспільстві зростають настрої незадоволення, бажання змінити існуючий політичний лад на інший, подекуди цей стан супроводжується навіть заворушеннями, маніфестаціями, страйками. Передчуття з´являються на розламі епох, коли в суспільній атмосфері починають зароджуватися нові ідеї, теорії, настрої. Цей стан, так само, як індивідуальний неусвідомлений.

У понятті завбачання міститься дещо інший зміст. Тут підкріплюється, що знання про майбутнє отримано випадково. Завбачення не передбачає ніяких спеціальних наукових досліджень і має прогностичну інформацію, отриману несвідомо, в результаті осяяння, якому передував досвід взаємодії та зосередження на конкретному предметі. Багато чого в розумінні цього явища стає зрозуміле внаслідок з´ясування етимології слова завбачання. Сам термін, незвичний українському дослідникові, складається з декількох частин «за», «в» і «бачення» тобто, те що йде перед гадкою, а отже це те, що передує інтуїції, є її підготовчим елементом.

Потрібно наголосити, що і передчуття, і завбачення, на відміну від передбачення, мають цілком інтуїтивний характер. Останнього часу увага до інтуїції, як до шляху отримання знання все більше зростає. Це пов´язано з багатьма факторами, серед яких і зневіра у наукових шляхах пізнання. Цю ідею потужно розвивали представники інтуїтивізму, на чолі з А.Бергсоном, а також вітчизняні дослідники, зокрема, особливої уваги заслуговує Б.В Яковенко. Інтуїція (пізньолат. лат. intuitio - споглядання, від лат. intueor - уважно дивлюся, звертаю увагу) - безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів. Не зупиняючись на детальному розгляді цього феномену слід лише нагадати, що за Платоном споглядаючи ідею (прообрази речей чуттєвого світу) існує вид безпосереднього знання, яке приходить наче раптове осяяння, якому передувала довготривала робота розуму. Декарт розумів під інтуїцією не віру в хитке свідчення чуттів і не оманливе судження безладної уяви, але поняття ясного та уважного розуму, породжене лише натуральним світлом розуму та дякуючи своїй простоті більш достовірно, ніж сама дедукція. З допомогою інтуїції істина відкривається розуму людини шляхом прямого вдивляння без використання логічних визначень та доказів як проміжних ланок пізнання.

Кант використовує інтуїцію як первинне поняття по відношенню до усвідомлення речей та є безпосереднім, тому, що не залежить від допомоги понять. Він відрізняв інтуїцію емпіричну; через відчуття; чисту інтуїцію універсалій для пізнання апріорних (який не спирається на досвід, а передує йому) істин, таких невідчутних сутностей, як час та простір. За Гегелем інтуїція - пізнання у вигляді чуттєвого споглядання. Вона дає знання як «ясне, як сонце, лише чуттєве», таємниця інтуїтивного пізнання та. «зосереджена в чуттєвості». І насамкінець

А.Бергсон визначає інтуїцію як інстинкт, вона виникає безпосередньо, без попереднього навчання як визначаючої форми поведінки. Вона не виражається через аналіз чи синтез. З усіх приведених вище визначень видно, що, будучи різними, вони мають дещо спільне. Це, по-перше, підкреслення моменту безпосередньості інтуїтивного пізнання. По-друге, впевненість у вірності результату (достовірність, очевидність), не виправдана ніякими умовиводами, і, по-третє, значимість попереднього накопичення знань (довготривала підготовка розуму, досвід). Інтуїція - здатність безпосереднього пізнання істини без будь-якого зв´язку з чуттєвим і раціональним пізнанням; має підсвідомий характер, усвідомлюється лише результат; здогад, проникливість, чуття, уява4.

У зв´язку з цим є доцільним звернення до розгляду проблеми уяви, і частково до питання про її функції в процесі пізнавальної діяльності. Адже уява виявляється як продуктивна творча здатність, направлена перш за все на активізацію самої людської особи, на формування нових уявлень людини про саму себе і своє майбутнє. Уява і уявлення функціонують як стимул до руху, активізує прагнення людини виразити своє світовідчуття світогляд, реалізувати свої приховані потенції, творчі можливості. Існують різні способи розгляду проблеми уяви в рамках різних наукових дисциплін:

Підхід до неї не є однозначним. Проблема може ставитись ставиться і аналізуватись з історико- філософської, філософсько-методологічної, світоглядної і інших точок зору. Нас вона цікавить саме з філософсько -методологічної точки зору. Можна знайти багато поглядів, щодо розгляду проблеми уяви, серед яких можна виділити три основні аспекти: 1) уява як акт свідомості і його місце в структурі мислення; 2) пізнавальна функція уяви; 3)творча продуктивна функція уяви. В контексті теми цієї роботи нас цікавитиме перш за все, пізнавальна і творча функція уяви. Враховуючи, що проблема уяви стала предметом активних досліджень порівняно недавно, можна сказати що в цій області отримані значні результати. Проблема уяви розглядається в роботах таких дослідників Ю.М.Бородая А.В.Брушлінського, Л.С.Виготського Я.Е.Голосовкера, Е.В.Ільенкова, л.С.Коршунової.

Важлива для творення майбутнього творча специфіка уяви її прояви в самих різних областях матеріальної і духовної діяльності, направленої на творення і творчість. Уява пов´язується з темою творчості або наукового, або художнього характеру; уява інтерпретується укупі з інтуїцією, підсвідомим взаємодією свідомого і несвідомого, осяянням, інакше кажучи, виявляється включеним до складу якогось цілого (творчості). Разом з тим треба відзначити, що для психології погляд на уяву з як творчу силу в людині є обмеженим але для соціальної футурології саме цей аспект є найважливішим. Таким чином, проблема уяви і пов´язує і розводить соціальну футурологію та психологію.

Зовсім інша складова антиципації - це передбачення. Етимологічно слово передбачення означає «бачити вперед», має корінь «вид», тому передбачення може бути віднесено до утопічних та футурологічних картин майбутнього. Потрібно підкреслити, що передбачення, на відміну від завбачення та передчуття має не лише інтуїтивний характер і саме тому ми розглядаємо його окремо.

Наукове передбачення, на думку В.А Лисичкина, це форма конструктивної діяльності свідомості, що направлена на створення картини емпірично спостереженого явища, складається з інформаційної моделі майбутніх подій і може виступати способом наукового пізнання. Також у цьому плані показова праця

А. Абрамсона «Методи передбачення». Вона заслуговує на особливу увагу тому, що автор узагальнює досвід півтора десятка більш або менш поширених методів передбачення: продовження поточних умов, провідні ряди, модель відносин, економічні моделі, впливи, що домінують, тощо. Класифікуючи їх, він вирізняє чотири основні групи.

До першої групи належать суто механічні прийоми. їх суть зводиться до того, що минулий досвід і статистичні дані проектуються в майбутнє без дослідження причин минулих і сучасних економічних рухів і без оцінки вірогідності продовження напряму і результатів.

Так, прийом, який дістав назву «продовження поточних умов», «просто дає проекцію поточної ситуації в майбутнє. Він означає передбачення, що майбутнє буде таким самим, як і сучасне». Розкриваючи відмінну особливість цього прийому, Абрамсон пояснює, «що й інші методи можуть привести до висновку про відсутність можливих змін», і виробництво, зайнятість, прибуток і т. ін. залишаться на рівнях, показаних останніми даними.

Другий прийом - «провідні ряди» - базується на використанні як орієнтира минулого досвіду, який свідчить, що поворотним пунктам ділової активності передувала зміна певних статистичних рядів - «лідерів». Другу групу методів передбачення складають прийоми, основані на огляді планів виробників і споживачів продукції. Третю групу складають прийоми передбачення, які базуються на оцінках експертів, міркуваннях і припущеннях бізнесменів стосовно майбутнього виробництва, замовлень, продажу і т. ін. До числа цих прийомів належать, зокрема, огляди думок і очікувань, що їх практикують уряд, ділові агентства, приватні органи і окремі особи. В їхній основі лежить інформація, яку збирають шляхом опитування експертів, відповідальних осіб для вияснення їхніх поглядів на майбутній стан різних «поверхів», ланок і аспектів економіки. Четверту групу творять каузальні методи передбачень. Загальна їхня риса - аналіз причин того чи іншого економічного процесу, їх вимірювання і оцінка. Завдання таких методів - встановити, чи діятимуть ці причини і надалі і до яких наслідків вони приведуть. Ця група посідає в класифікації Абрамсона особливе місце, оскільки разом зі специфічними прийомами вона може містити в собі прийоми попередніх груп, доповнені дослідженням причинно-наслідкових залежностей5.

Здатність передбачення - особливо складання прогнозів - це інтелектуальна діяльність людини, одна з основних функцій людської свідомості. Інакше кажучи, передбачення є таким аспектом розумової діяльності, коли раціональна свідомість досліджує у формі ідеальної моделі ситуації, які ще не існують або ще не доступні для досвіду і перевірки.

Отже, передбачення фіксує в собі інтуїтивний та раціональний рівні. Раціональність антиципації починається саме з передбачення. Антиципатор- на діяльність раціональної свідомості одна з найважливіших її функцій, тісно пов´язана зі специфікою людської поведінки. Відомо, що для людини характерна доцільна діяльність на перетворення світу відповідно до власних потреб та інтересів, які розвиваються саме в процесі практичного оволодіння світом.

Раціональна свідомість, яка стає діяльною в людській практиці, ніколи не може бути лише відображенням довколишнього світу, вона повинна водночас підійматися до передбачення майбутнього.

Людина може природно й розумно ставитись до навколишнього світу лише в тому разі, якщо вона здатна правильно пояснити і зрозуміти суттєві взаємозвязки цього світу. Проте цього явно замало для його свідомої і цілеспрямованої зміни.

Людина повинна уявити собі теоретично, хоча б у певних межах, точні чи можливі результати своїх дій, заздалегідь оцінювати вірогідні реакції навколишнього середовища, складаючи спочатку подум- ки, ідеально, план дій, концепцію дій і їх наслідків, яка потім може стати провідною лінією і законом практичної діяльності.

Раціональна людська практика можлива лише на основі мисленної антиципації майбутнього. Людська поведінка постійно детермінована не тільки довколишнім світом і його зміною, а й завжди цією мисленною антиципацією.

Прогнозування теж є однією зі складових антиципації, але це ще й один з видів людської діяльності. Знання про майбутнє створює основний результат пізнавальної прогностичної діяльності, ціль якої - отримання прогнозу. Тобто прогнозування це пізнавальна діяльність, що приводить до створення прогнозу. Свідомий процес прогнозування складається з кількох фаз. Спершу зі створення основ прогнозування, потім з форм отримання знання майбутнього, далі визначаються цілі прогнозу і створюються модель прогнозування. Отже можна виділити основні чинники прогнозування: родовий - пізнавальна діяльність свідомості, видовий - знання про минуле, перетворення знання, результат діяльності - прогноз.

Таким чином, при аналізі видів антиципації, виникає питання, про те, які з них є основою утопій, а які основою футурології. Оскільки утопії майже завжди є статичними картинами кращого суспільства, то для них характерне базування на інтуїтивному передбаченні, завбачанні та передчутті. футурологія ж в основі містить такі види антиципації як прогнозування і всі різновиди передбачення. На користь цієї тези свідчить те, що для футурологів не характерні довільні, цілком ірраціональні побудови моделей майбутнього. Однак, футурологія використовує інтуїцію та осяяння при створенні своїх картин прийдешнього людства. І саме це, якраз відрізняє останню від науки про прогнозування - прогностики. Потрібно відзначити, що футурологія базується на прогнозуванні, але не обмежується ним. Адже, футурологи будують свої картини майбутнього на основі наукових прогнозів, їх цікавить екстраполяція фактів сучасності у майбутнє. В той час як утопія є виразом передчуття. Можливо, саме тому, утопія найяскравіше представлена в літературних творах. Утопії, антиутопії інших авторів є фантастичними творами, в яких автори висловлюють свої, подекуди, найжахливіші передчуття майбутнього.

Отже, розрізняти утопію та футурологію можна за видом антиципації. Це слід вважати одним із основних критеріїв їх розмежування, тому що вид антиципації зумовлює й шлях формування утопій та моделей футурології.

Перейдемо до розгляду функцій антиципації. Антиципаторні функції свідомості надзвичайно різноманітні. Проте з-поміж них можна виокремити три великі групи: описові (дескриптивні), гіпотетичні (проективні), установочні (нормативні). Вони творять єдність і зумовлюють одна одну. Однак, методологічно вони можуть і повинні бути нарізно.

Прогнози, як і взагалі передбачення, належать до першої групи. Вони є частиною передбачення і, таким чином, не ідентичні з останнім. Прогноз - наукове передбачення. Але існує і ненаукове передбачення. Окрім того, належить вирізняти й емпіричне передбачення, яке займає ніби проміжне становище між науковим і ненауковим передбаченням.

Відношення футурології та утопії до дійсності вирізняються за відношенням до часу і місця. Через цю ідею розкривається футурологічність, як явище, що пов´язане із часом. Адже футурологія насправді протиставлє себе існуючій дійсності як такої, що детермінує людину. Вона пропонує дійсність, в якій людина реалізує власну свободу. Раціоналізація уявлень про майбутнє пов´язана з темпоральними властивостями людського розуміння. Специфіка уявлень у часі полягає в упорядкуванні слідування одного за іншим. Тому там, де в утопіях та футурології присутнє це слідування завжди присутня і раціоналізація. Моделі, які презентують знання про майбутнє виконують функцію інтелігібельної реальності, ноуменального світу. За допомогою уявлень про майбутнє людина звільнює себе від впливу сучасності, реалізуючи свій творчий потенціал. Це не означає, що в баченнях майбутнього завжди присутні «марення» свободи, це означає лиш те, що сам акт створення моделі майбутнього, саме бачення іншої, не обов´язково кращої, реальності цього світу, вже є проявом людської свободи. Однак, утопія репрезентує реалізацію цього творчого потенціалу відмінно від футурології. Адже, утопія пов´язана із соціальним замовленням, із потребами суспільства і уявою. Образи утопій, як правило, мають на меті бачення суспільної перспективи, вони споріднені з ідеологією. футурологія ж прагне досягти знання про майбутнє, шукає його різними шляхами, прагне проникнути крізь час. В основі футурології не лежить ідеологія, інакше футурологія перестала б бути міждисциплінарною галуззю досліджень.

футурологи планують і прогнозують здійснення своїх моделей, вони безпосередньо пов´язані із моделями майбутнього, в той час як утопія далеко не завжди пов´язана із майбутнім часто це просто інше місце у реальному часі, з ідеалізованим соціальним буттям. Так легко пояснити чому утопії завжди пов´язані з ідеологіями, а футурологія стоїть, як пра- вило,осторонь ідеології як такої. Утопії завжди створювалися в певних цілях, аби бути трансценденцією буття, в якому людина реалізовувала власну свободу або ціле суспільство, народи могли реалізувати вільно своє право на вираження і реалізацію. Звідси випливає поява і антиутопій. Останні, правда, відрізняє від утопій, те, що вони діють залякуванням, будуючи найгірший із можливих світів. футурологи майже вільні від ідеологічного тиску, він може коренитися хіба що в запитах сучасних технологій, а таким чином вони вільна саме від суспільної ідеології. футурологія ґрунтується на конкретних дослідженнях і моделях майбутнього, вона хоче «випередити» майбутнє, хоче в нього зануритись, вивчити. А утопія частіше за все марево, лише нездійсненні ілюзорні «проекти». У світі створюються ідеології, вони необхідні суспільству не тільки задля консолідації, але й задля контролю, хоча цілком можливо що консолідація за таких умов завжди має одну орієнтацію, тобто контроль. Утопія завжди слугує ідеології, корениться в ній. футурологія ж має своїм джерелом бажання людини проникнути, вгадати своє майбутнє, і змінити своє теперішнє.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновки, що антиципація лежить в основі утопій та футурології. Адже, без неї неможливі ніякі форми освоєння майбутнього, ніякі побудови інших, відмінних від сучасних, моделей кращого життя суспільства. Аналіз видів та функцій антиципації дає можливість встановлення і критерію розрізнення утопії та футурології. їх можна розрізняти за видом антиципації, на якій базується ті чи інші побудови майбуття. Для утопії характерні такі види антиципації: завбачення, передчуття, інтуїтивне передбачення. А футурологічним моделям притаманно у своїй основі містити прогнозування та передбачення. Як зазначалося вище, передбачення має раціональний та інтуїтивний характер, обидва лежать основі футурології. В той час як утопія послуговується лише інтуїтивним характером передбачення.

Розгляд антиципації в контексті проблеми взаємовідношення утопії та футурології дає можливість визначення одного з основних критеріїв розрізнення цих двох феноменів. 1 Регуш Л. Психология прогнозирования: успехи в познании будущого. - СПб., 2003. - С.18 2 Матвієнко В. Прогностика. - К., 2000. - С.48. 3 Анохин П.Философские аспекты теории функциональной системы. - М., 1978. - С.236.4 Кравченко И. Интуиция // Новая философская энциклопедия. - М., 2001. - Т4. - С.347. 5Абрамсон А. - Методы предсказания. - М., 1999. - С.95.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць