Електронна бібліотекапідручники


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Інтерпретація мовчання у правовій аргументації


О. Ю. Щербина
кандидат філософських наук, доцент

У статті досліджується проблема інтерпретації мовчання у правовій аргументації. Визначається, що розв´язання зазначеної проблеми повинно ґрунтуватися на розумінні та застосуванні мовчання і як прийому маніпулювання, і як аргументу по суті.

Наприкінці ХХ - напочатку ХХІ сторіччя криза слова породжує інтерес до мовчання, особливо до його комунікативної функції. Мовчання належить до низки феноменів, що знаходяться в центрі уваги сучасної філософії, психології, лінгвістики. Эристика розглядає акт мовчання як один із невербальних прийомів маніпулювання у суперечках.

У сучасній науковій літературі феномен мовчання розглядається в його різноманітних аспектах. Мовчання відносять до одного з видів мовної діяльності, а саме до недіяльності, або до конкретних форм поведінки, а саме до недії та до протидії. По відношенню до мови про мовчання говорять «тільки на фоні комунікації, тобто тоді, коли в принципі можливе мовне спілкування - реальне або віртуальне»1.

Розгляд мовчання як однієї з форм людської комунікації передбачає його інтерпретацію як своєрідної мовної діяльності, що має свою мету, план вираження і план змісту. При цьому планом вираження мовчання є відсутність звукової сторони повідомлення. У процесах людського спілкування мовчання виступає навмисним комунікативним актом, який має нульовий план вираження, проте несе значення. Його називають значущим мовчанням. Мовчання в соціальній комунікації нерідко відповідає невимовленій мовній реакції або невиконаному жестові та позначає не згоду, а ухиляння від репліки, самоусування або протест.

У лінгвістичних дослідженнях проблеми мовної особистості розглядаються різні види комунікативно- значущого мовчання. Це, по-перше, альтернативно- вербальне мовчання, тобто комунікативно-значуще мовчання, еквівалентом якого потенційно може бути вербальне висловлювання, наприклад, той, хто говорить, замовк, - означає, образився, але він може висловити свою образу за допомогою висловлювання «я образився»; по-друге, комунікативно-значуще мовчання, для якого немає еквівалентного вербального висловлювання (наприклад, не можна передбачити події ні в якій вербальній формі).

Різні комунікативні ситуації передбачають використання неоднакових мотивів прямування думки та мови до мовчання. Мотив є першою інстанцією у породженні мовчання: процес його сприйняття ґрунтується на інтерпретації співрозмовником мотиву. У формуванні мотиву велику роль відіграють емоції людини, вся його психіка, а також знання принципів мовного спілкування та ілокутивних сил окремих комунікативних актів, знання різноманітних типів висловлювань та умов їх використання, знання про адресата та інше.

З самого початку спілкування той, хто сприймає паузи, демонструє зустрічну мисленеву активність, спрямовану на зрозуміння мети та прихованого сенсу мовчання. Процес декодування мови в цілому та тих пауз, що його переривають - мовчання, спирається на численність чинників: він являє собою цілісний процес, в якому виявляють себе і знання адресата про співрозмовника, що передують початку спілкування, і характер взаємовідношень між співрозмовниками, і невербальні, свідомі та несвідомі характеристики.

Лінгвісти, досліджуючи семантику мовчання, аналізуючи контексти з дієсловом «мовчати», похідними від нього іменником «мовчання», прикметником «мовчазний» та іншими, зазначають, що цьому дієслову відповідають два основних значення: «не промовляти нічого голосом» («фізичне мовчання») і «зберігати у таємниці», «таїти». У похідних актуалізується одне зі значень (або обидва одразу): значення «фізичне мовчання» передають похідні «мовчазний», «мовчки», «мовкнути», «умовкнути», «змовкнути» та інші. Значення «приховати інформацію» передають дієслова «умовчати», «замовчати» (щось), «замовчувати» та інші. У похідних значеннях розвиваються також додаткові значення «змовчати» - стерпіти несправедливе ставлення; «мовчазність» - риса характеру; «мовчки» - не говорячи нікому та інші.

«фізичне мовчання» описує О.І. Тогоєва, аналізуючи поведінку середньовічних злочинців під час судового процесу. «Коли середньовічна людина потрапляла до в´язниці, вона відчувала страх, але виразити його словами здатен був далеко не кожен, до того ж виразити по-різному, використовуючи топоси «долі», «смерті», «самотності», «відриву від близьких». Більшість ув´язнених, процеси яких описані секретарем суду Аломом Кашмаре, у суді пригнічено мовчали, раз і назавжди змирившись з власною долею, не помишляючи про який-небудь опір. Та чи міг середньовічний злочинець вплинути на судовий процес, змінити власну долю?»2.

Нестерпність мовчання виникає інколи не від того, що людина не може висловити свої зовнішні проблеми, а від того, що не може упоратися з самим собою, з власними думками, з власною свідомістю. Тому й озвучування зовнішніх проблем дається йому так важко. Мові не під силу така задача.

Мовчання є своєрідним непрямим мовним актом, який характеризується власною семантикою та прагматикою. Для непрямих мовних актів з нульовим планом вираження значення контексту незмірно зростає. У випадку мовчання інформацію можливо здобути тільки з прагматичного контексту, враховуючи до того ж міміку, жестикуляцію, фонові знання та інше. Інтерпретувати мовчання важко тому, що прагматичні контексти не є статичними. Мовчання має безпосереднє відношення до фактичної комунікації та сигналізує про міжособистіс- ні взаємовідносини співрозмовників.

Мовчання як «продовження бесіди» поділяють на два абсолютно різних з функціонального, семантичного та прагматичного боків типи: мовчання з парамовними і жестовими заповненнями та мовчання з повною відсутністю голосових звуків. Мова йде про протиставлення мовчання передаванню інформації мовним способом. «Настання мовчання в акті спілкування може свідчити не про просте неговорін- ня або про повну відсутність комунікації, а про перехід тієї людини, яка замовкла до іншого семіотичного коду. При цьому виразові можливості мовчання в поєднанні з парамовними елементами та жестами ніяк не менші, ніж при повному мовчанні, так як тіло часто говорить нам про те, про що слова сказати не можуть»3.

На відміну від комунікативних знакових пауз некомунікативне мовчання не обмежене з двох сторін (того, хто говорить та того, хто слухає) передбачуваною та осмисленою поведінкою. Воно не підтримує, не підсилює повідомлень та не суперечить їм, а також не виявляє яких-небудь особливих структурних функцій, оскільки відбувається за

межами комунікативного впливу, поза діалогом.

У наукових дослідженнях зустрічається багато класифікацій мовчання, проте до цього часу недосконало вивченим залишається такий його аспект, як можливість бути елементом свідомої стратегії і тактики поведінки, що властиве для багатьох, в тому числі і правових, контекстів.

Мета цієї статті - розглянути акт мовчання у правовій аргументації, показати, що тут він може бути репрезентований і як прийом маніпулювання, і як аргумент по суті.

Зосереджуючи свою увагу на мовчанні з по- вною відсутністю голосових звуків, зазначимо, що у полеміці воно може розглядатися як «мовчання стриманості» (коли опонент намагається приховати певні невигідні для себе факти), «мовчання упертості» (у випадку, якщо опонент не бажає погоджуватися та здійснювати будь-який крок назустріч пропоненту), «мовчання мужності» (при «спійманні з речовим доказом», будучи притиснутим до стіни, він недвозначно дає зрозуміти, що міг би без великих зусиль і повністю виправдатися та обстояти власну позицію, але не робить цього з благородних мотивів).

Звертаючись до царини правової аргументації, хотілося б відзначити специфічність розуміння та застосування у ній акту мовчання. Мовчання тут може бути репрезентовано і як прийом маніпулювання у суперечці, і як аргумент (йдеться про аргументи ad rem). Мовчання у такому розумінні несе в собі потужний охоронний потенціал, оберігаючи від руйнівних наслідків недоречного або невчасно вжитого слова. Як прийом маніпулювання у суперечці мовчання у правовій аргументації може бути як «мовчанням стриманості» (наприклад, однієї зі сторін у процесі судового спору), так і «мовчанням мужності» (наприклад, відмова від надання свідчень, щоб не «підставити» когось іншого).

Мовчання як аргумент по суті справи у правовій аргументації виступає як заборона на комунікацію, визначена міжнародними нормами. Право не давати показання або пояснення щодо себе - це у першу чергу право обвинуваченого зберігати мовчання. П´ята поправка до Конституції США проголошує, що нікого не можна примусити у будь-якій кримінальній справі свідчити проти самого себе. Право на мовчання та його складова частина право не давати показань проти самого себе є загальноприйнятими міжднародними нормами, які є прідгрунтям поняття справедливої процедури, про яку говорить стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року. Право обвинуваченого зберігати мовчання розглядається Європейським судом як те, що поширюється на будь-яку інформацію, яка може виходити від обвинуваченого. Так, по справі Саундерс проти Сполученого Королівства уряд наполягав на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод не було порушено, оскільки «із того, що розповів заявник під час опитувань ніщо не мало характеру самообвинувачення, .він давав лише пояснення, які свідчили на його користь. Тільки показання, що свідчать проти обвинуваченого, підпадають під дію привілею». Європейський Суд визнав цей аргумент непереконливим та підкреслив, що «право не свідчити проти себе не може бути обмежене лише зізнанням у скоєнні правопорушення або показаннями, які прямо носять інкримінуючий характер». Суд відзначив, що «свідчення, які отримані шляхом примушення, що зовні не виглядають інкримінуючими - .виправдувальні зауваження або просто інформація за фактами - можуть бути надалі розгорнуті під час кримінального процесу на підтримку обвинувачення, наприклад, щоб протиставити їх іншим заявам підсудного або піддати сумніву свідчення. або іншим чином підірвати довіру до нього»4.

Право обвинуваченого на мовчання, право не свідчити проти себе, членів сім´ї чи близьких родичів встановлено Конституцією України (стаття 63) і Конституцією Російської федерації (стаття 51), а відтак і в нормах КПК України (статті 43, 43-1) і КПК Російської федерації (стаття 47). Право зберігати мовчання тісно пов´язано с презумпцією невинуватості, тобто воно створює юридичну перешкоду для ставлення обвинувальної влади до обвинуваченої особи як до особи, яка винна у скоєнні злочину (адже примушування обвинуваченого до самовикривання виказує упередження обвинувальних органів у винуватості цієї особи). У доказовому праві лише в одному випадку збігаються категорії «привілей від самообвинувачення» та «імунітет свідка», а саме при відмові від свідчень проти самого себе.

фраза, без якої обходиться рідко який голлівуд- ський фільм, яку промовляє американський поліцейський, коли дістає наручники: «Ви маєте право зберігати мовчання» - це не просто фраза для створення діалогової лінії фільму, а одне з основних прав особи, яка підозрюється чи обвинувачується у злочині, яка має право відмовитися від свідчень та пояснень щодо себе, членів родини або близьких родичів. Сукупність цих прав світова громадськість називає «Правило Міранди», що виникло у 1966 році завдяки Ернесту Міранді, якому працівники поліції не роз´яснили його право відмовитися давати показання та право мати захисника. Після багаточасо- вого допиту він зізнався у вчиненні злочину. Саме ці показання слугували доказом його вини і стали підґрунтям обвинувального вироку. Проте адвокати Міранди оскаржили вирок, зробивши заяву, що згідно з П´ятою поправкою до Конституції США, він не повинен був свідчити проти самого себе, про що не знав, оскільки відповідне право та інші права йому не були відомі, а також не були роз´яснені ані поліцейськими, при затриманні, ані стороною обвинувачення, на слідстві, ані судом. Саме так відома нам з фільмів фраза: «Ви маєте право зберігати мовчання, все, що ви скажете, може бути використано проти вас», яку не сказали працівники поліції, стала підґрунтям для скасування Верховним судом США обвинувального вироку по справі Ернесто Міранди. Адже ця фраза є конституційною нормою і право, яке нею дається, поширюється не тільки на досудову стадію кримінального процесу, але й на сам судовий розгляд. Верховний суд США визнав за необхідне скасувати рішення про засудження як таке, що ґрунтується на показах, які не заслуговують довіри.

Зазначений прецедент викликав обурення серед працівників поліції та прокуратури, і через два роки була зроблена перша невдала спроба скасувати «Правило Міранди», коли Конгрес США прийняв закон, який дозволяє обвинувачам використовувати у справі добровільні зізнання підсудних, яких не попередили про можливість зберігати мовчання. Проте Верховний суд США своєю постановою скасував рішення Конгресу, відзначивши, що судовий прецедент має перевагу над законом. Представники поліції та прокуратури США не заспокоїлись, і тридцять років по тому була зроблена чергова спроба скасувати прецедент. Представники прокуратури аргументували свою вимогу тим, що ця норма не стільки захищає права та свободи громадян, скільки допомагає адвокатам. Знову Верховний суд США, ставши на захист громадян, більшістю голосів залишив «Правило Міранди» без змін. За словами голови Верховного суду США Уільяма Рейнквіста, норма, за яку сперечаються, вже стала «частиною національної культури».

Ті, хто впевнені, що «зізнання - цариця доказувань», аналізуючи розглядуваний прецедент, ставлять запитання: «Краще алібі - це мовчання?». За ним криється занепокоєння: якщо кожний обвинувачений, підсудний буде мовчати, чи не будуть суди «пачками» випускати на волю вбивць, грабіжників тощо? Проте у такому випадку є правомірним і зустрічне запитання: «Навіщо взагалі потрібні всілякі процесуальні гарантії?». Зізнався підсудний - отже, винний. У такому разі неважливо, чи зізнався він «під тягарем доказів», чи під впливом психологічного та фізичного тиску. Тоді, про яку презумпцію невинуватості може йти мова?

З 12 січня 2005 року набрали сили зміни у Законі України «Про міліцію», де у статті 5 «Діяльність міліції та права громадян» чітко прописуються права людини, яку доставляють до райвідділу міліції. Громадяни України також, як американці, мають право зберігати мовчання та вимагати присутність адвоката. У зазначеному Законі визначено: «Особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції: .надаються усно роз´яснення частини першої статті 63 Конституції України (254к/96-ВР), права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді - роз´яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; забезпечується можливість з моменту затримання або арешту (взяття під варту) захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. (Статтю 5 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 2322-IV (2322-15) від 12.01.2005)» 5.

На користь думки про те, що мовчання у правовій аргументації може розглядатися як аргумент по суті справи наведемо дані, що містяться у цивільних кодексах України та Російської федерації. У Цивільному кодексі Російської федерації (стаття 158) встановлено, що окремі угоди можуть відбуватися шляхом здійснення конклюдентних дій (тобто, поведінки, через яку виявляється намір особи вступити в угоду) та мовчання. Мовчання може мати правоутворю- ючу силу, якщо законом або згодою сторін йому надається така властивість. Тільки у цих випадках мовчання свідчить про вираження волі суб´єкта породити чи допустити юридичні наслідки. У частині третій статті 205 «форма правочину. Способи волевиявлення» Цивільного кодексу України визначено: «У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням» 6.

Таким чином, проблема інтерпретації мовчання у правовій аргументації, з нашої точки зору, повинна грунтуватися на його розумінні та застосуванні як прийому маніпулювання з одного боку, і як аргумента по суті - з іншого. Стосовно правової аргументації, у висловлюванні Генрі Уіллера Шоу: «Мовчання - один із тих аргументів, що найважче спростовуються», слово «аргумент» набуває двоякого сенсу.

‘Арутюнова Н.Д. Молчание: контексты употребления // Логический анализ языка: Язык речевых действий / Ред. Н.Д. Арутюнова, Н.К. Рябцева. - М., 1994. - С. 109; 2Тогоева О.И. В ожидании смерти: молчание и речь преступников в зале суда (Франция, XIV век) // Человек в мире чувств: Очерки по истории частной жизни в Европе и некоторых странах Азии до начала Нового времени / Ред. Ю.Л. Бессмертный. - М., 2000. - С. 272; 3Крейдлин Г.Е. Мужчины и женщины в невербальной коммуникации. - М., 2005. - С. 28; 4Eur. Court H.R. Saunders v. United Kigdom: Европейский Суд по правам человека. Избранные решения. Т.2. - М., 2000. - С. 314-315; 5Закон України «Про міліцію» // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=565-12 ; 6Цивільний кодекс України: офіц. вид.: із змінами та допов. станом на 12 травня 2008 р. / М-во юстиції України. - К., 2008. - С. 71.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць