пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Актуальність як дослідницький концепт


С. П. Петрущенков
кандидат філософських наук, доцент

Метою статті є виявлення методологічних функцій, які виконує концепт «актуальність» як метанаукова засада дослідницької діяльності.

Останні роки моя наукова робота здійснюється в рамках дослідницького проекту «Методологічна культура». Основні ідеї були представлені у виступах на конференціях в 2001 році та зафіксовані в публікаціях у 2002-2003 роках1. Основним результатом роботи тих років стало висування ряду гіпотез стосовно впливу нових чинників на процес формування методологічної культури в сучасних умовах. Підтвердження або спростування даних припущень стало самостійною проблемою, тому що для цього необхідні соціологічні дані. Вітчизняні дослідження в галузі соціології науки фактично відсутні, а проблема формування наукової культури у нового покоління вчених розглядалася тільки в педагогіці, тобто, без опори на соціологічні дані. Тому ряд гіпотез залишався без емпіричної перевірки до початку участі у дослідницькому проекті «філософсько-методологічні засади сучасного наукового дослідження» (2006 рік). Моя участь у проекті пов´язана з розробкою проблем філософських засад наукового дослідження на рівні кваліфікаційних робіт.

Докладний опис методики і результатів роботи буде подано у звіті по науковій темі і у розділі колективної монографії. Зміст цієї статті також грунтується на отриманих даних, але виходить за межі основного кола проблем, хоча і знаходиться в тісному зв´язку з проблемою філософсько-методологічних засад наукового дослідження. Дана публікація (і ряд інших - готується серія статей) може бути віднесена до вторинних результатів. Іншими словами, звернення до аналізу такого поняття, як «актуальність дослідження», не було включено у план роботи. Але методика роботи над проектом прогнозувала появу нових дослідницьких задач. Справа в тому, що предметом дослідження виступав базовий рівень відтворення і трансляції наукової культури - наукова повсякденність. Головна увага приділялася двом феноменам: вбудованим категоріальним структурам і елементам очевидності.

Як це не парадоксально, але найбільш складним в методологічному плані є дослідження самодостатніх нормативних структур. Цей факт відзначають багато дослідників зі спеціалізованих філософських дисциплін, у першу чергу, соціологи науки та культурологи. Звертають на цю проблему увагу і філософи. Важко не погодитися, наприклад, з С.Б.Кримським: «Пізнання у своїй інтенції до інтерсубєктивного горизонту буття вимагає складної техніки аналізу очевидності як суб´єктивного уособлення онтологічних начал знання, інваріантів визначених перетворень як гносеологічних показників об´єктивної реальності»2. Але є і ще одна трудність - перш, ніж переходити до аналізу конкретної очевидності, необхідно виявити її значимість стосовно процесу відновлення наукової культури.

Те, що «актуальність наукового дослідження» відноситься до «очевидностей», дуже легко підтвердити: на українській, російській і білоруській мовах немає жодної публікації, котра була б присвячена аналізу цього концепта. Всі пошукові програми («Google», «Яндекс» й ін.) на запит «поняття актуальність наукового дослідження» (точний збіг) видають однаковий результат: на ваш запит нічого не знайдено. А от кількість веб-сторінок з визначеннями і поясненнями цього терміна складає декілька десятків тисяч! На кількох тисячах сайтів можна знайти рекомендації з написання параграфа «актуальність дослідження». За останні десять років, за моїми підрахунками, в Україні і в Росії видано біля шестидесяти книг, в яких є присутнім спеціальний параграф, присвячений методиці обгрунтування «актуальності дослідження». Дві третини цих книг присвячені написанню й оформленню дисертацій, а третина, що залишилася - роботам з організації науково-дослідницької діяльності. Хоча трапляються і винятки, наприклад, в тексті навчального посібника «Основи наукових досліджень»3 цікавлячий нас термін спеціально не розглядається, його навіть немає в глосарії.

Нормативне значення терміна «актуальність наукового дослідження» задається через родове поняття «вимога». Керуючі інстанції соціального інституту науки вимагають від вчених обов´язкового обгрунтування актуальності їхнього дослідження. Під «актуальністю» розуміється відповідність сучасним потребам науки і практики. Іншими словами, яке значення (наукове, соціальне, технічне й ін.) буде мати розв´язання конкретної наукової проблеми. Для більшості вчених актуальність - це самоочевидна вимога, яка не потребує спеціального розгляду. Тому аналіз самого поняття «актуальність дослідження» представляє тільки лінгвістичний інтерес. Більш змістовним може бути аналіз вимог до актуальності, але за останні декілька десятиліть відбулася лише одна зміна. Після розпаду Радянського Союзу більше не потрібно зв´язувати тему дослідження з рішеннями останнього з´їзду партії. функціональний аналіз «актуальності», як концепту, можливий тільки по відношенню виходу за межі нормативності.

На рівні повсякденної наукової комунікації частіше всього фіксується ціннісна форма «порушення нормативності». Є навіть декілька публікацій навчального характеру, в яких звертається увага на цей факт. Наприклад, Ю.ГВолков пише: «Актуальність - одна з основних вимог, які поставлені до дисертації. Зазвичай вона дратує здобувача, оскільки сприймається ним як вимога виключно формального характеру, що настирливо переслідує його науковий пошук’4. Неважко здогадатися, що і Волков, й інші автори подають негативну оцінку здобувачами вимоги «актуальності» з дидактичною метою. Далі слідує вказівка на помилковість такої оцінки. Логічне питання, чому на неформальному рівні домінує негативна оцінка нормативної вимоги? На рівні думок існує декілька відповідей, але детальним аналізом ніхто не займався.

Слід ще раз нагадати, що аналіз «актуальності», як значимої для формування сучасної наукової культури «очевидності», заздалегідь не планувався. Це пов´язано з моєю особистою позицією стосовно оцінки значимості норми обгрунтування актуальності. Вона позитивна, тобто, звернення до даної теми не детерміноване моїми поглядами на наукову нормативність. Виходить, існують об´єктивні причини і тому необхідно детально розглянути процес формування проблемної ситуації.

Наукова проблемна ситуація виникає в результаті осмислення нестандартної навчальної ситуації, котра виникала під час проведення заліку з навчальної дисципліни «Методологія наукової творчості» на п´ятому курсі механіко-математичного факультету. При відсутності семінарських занять основною формою контролю самостійної роботи є перевірка письмових завдань. Найбільш важливим серед них було виконання роботи під назвою «Методологія дослідження», у якому студенти повинні проаналізувати (за заданою схемою) свою бакалаврську роботу. Завжди знаходяться студенти, котрі здають роботи із запізненням, тому часу на перероблення у них немає, саме тому на заліку вони одержують додаткові завдання. У мене з собою був підручник В.М.Шейко і Н.М.Кушнаренко «Організація і методика науково- дослідницької діяльності»5. Я відкрив параграф, який присвячений «актуальності дослідження», і, як додаткове завдання, запропонував студентам колективно виділити перелік вимог до даного пункту вступу. Після того, як вони виконали цю роботу, я сформулював другу частину завдання: застосувати ці вимоги до «актуальності» їхніх бакалаврських досліджень. І в цей момент виникла нестандартна, а можна сказати, і конфліктна, ситуація.

Так вже склалося, що, у даному конкретному випадку, серед «боржників» опинилася велика кількість відмінників. Реакція найбільш підготовлених студентів була несподівана - протестна. Ніхто з них не припустив думки про те, що це нормальне навчальне завдання. Всі вирішили, що викладач їх «валить», що заліку вони не отримають. І, навпаки, чим гірше вчився студент, тим менше у нього було питань. Тому я змушений був почати працювати індивідуально, розбираючи з кожним «актуальність» його дослідження. І відразу зрозумів, чому студенти так відреагували: книжна схема, написана для науки взагалі, не відповідала реальності дослідницьких дій в конкретній математичній дисципліні, наприклад, в алгебрі. Чим змістовніша робота, тим складніше подати її в нормативній формі. Особливо студентам, котрі змістовно вже вийшли на досить високий теоретичний рівень (наприклад, результати бакалаврської роботи достатні для публікації наукової статті в міжнародному математичному журналі), а нормативні форми подання результатів дослідження вони ще не засвоїли.

У найближчі вихідні я переглянув свій архів студентських робіт, які присвячені самоаналізу кваліфікаційних робіт. Завдання щороку трохи трансформувалися, але пункт «вибір теми» був обов´язковим. Елементарний контент-аналіз дав приголомшливий результат: при осмислюванні процесу вибору теми і самооцінки значимості отриманого результату слово «актуальність» ні в бакалаврських, ні в магістерських роботах не вживалося. Той же контент-аналіз виявив два концепти, які присутні в тексті при описуванні процесу вибору теми. У п´ятидесяти відсотках робіт наявне поняття «нетривіальність». Другий концепт складніший, лінгвістично він реалізований за допомогою кількох слів і словосполучень. Як інваріант, можна запропонувати поняття «перспективність», якщо розглядати його в двох аспектах: як перспективність наукового пошуку і як перспективність підготовки і захисту кваліфікаційної роботи.

Паралельно у мене були заняття з аспірантами (теж математики). По закінченню найближчого семінарського заняття я попросив присутніх в аудиторії відповісти на декілька запитань, пов´язаних з формулюванням теми їхнього дисертаційного дослідження. Незважаючи на неформальність нашого спілкування, запитання по проблемі обгрунтування актуальності не викликали емоційної реакції. Досвід вступу в аспірантуру дав свої плоди. Робота з науковим керівником і затвердження теми дослідження на засіданні кафедри - важливий етап у науковій соціалізації. Час прийняття новим поколінням наукової нормативності, час освоєння метанаукової мови і правил презентації результатів дослідження. Розгляд питання в аспекті соціалізації створює відчуття, що проблема знімається. Неприйняття молодим поколінням вимоги обгрунтування актуальності можна вважати «дитячою хворобою» фахового становлення.

Проте обговорення теми з колегами показало, що деякі з них не тільки зберегли негативну оцінку, але і є свідомими супротивниками таких формальних (варіанти: бюрократичних, ритуальних, ідеологічних) вимог. Особливо радикальну позицію зайняли прихильники автономії університетів, котрі вважають, що багато вимог державних бюрократичних структур просто абсурдні. Наприклад, затвердження вченою радою теми дослідження є експертним висновком стосовно її актуальності. Аспірант не може займатися неактуальною темою за визначенням. Тоді навіщо вимагати від нього ще раз доказувати обгрунтованість теми в дисертації? Були й інакші цікаві висловлювання, але, на жаль, усі ці судження не приймають об´єктивованої форми наукового тексту. Тому не виникають умови як для критики, так і для підтвердження висловлених думок.

Відсутність публічної наукової дискусії і, відповідно, масиву публікацій на тему нормативних вимог обмежує можливості роботи. На щастя, сучасні інформаційні можливості дозволяють вирішувати складні задачі з пошуку необхідних публікацій. Кілька годин роботи з Інтернет-ресурсами і мені вдається знайти одну статтю. Ця публікація в певному смислі показова. По-перше, вона видана в 1997-му році і її електронна версія розміщена тільки на одному спеціалізованому психологічному сайті. По-друге, її автор дуже відомий і авторитетний психолог В.А.Петровський. По-третє, матеріал статті скомпонований так, що виникає цілий ряд питань і по її змісту, і в зв´язку з можливою інтерпретацією послідовності викладення. Я дозволю собі трохи «пограти» цитатами і почати із закінчення статті, яке можна ідентифікувати як ліричний відступ або репліку автора. Наводжу цей фрагмент майже цілком.

«P. S. Традиційні ВАКовські вимоги, як критерії «дисертабельності» наукової праці, висувають умову актуальності теми дослідження. Простіше кажучи, мова йде про злободенність розробки - у контексті науки і практики. Важко сказати точно, чим обумовлена обов´язковість даного критерію стосовно до наукових досліджень, автори яких, іноді безпідставно, думають, що вони «спілкуються» з вічністю. Написане на злобу дня сьогодні, не пізніше, ніж завтра втрачає свою злободенність (за визначенням). І навпаки, те, що представляється «неактуальним» може набути актуальності після. Була б моя воля, переглянув би я питання про включення критерію «актуальність», як обов´язкового кваліфікаційного [.].

Ця робота була задумана й у першому варіанті подана до опублікування років десять тому. На жаль, збірнику за редакцією М.ГЯрошевського не судилося вийти у світ. Чому автор все-таки повертається до цих заміток і хотів би знову запропонувати їх читачеві? Чи тільки тому, що з´явилася зручна можливість в особливому - емпіричному - ракурсі розрізнити повсякденну і наукову картини світу? Так, безумовно. Але є причина і суб´єктивної властивості. За період часу з 1977 по 1997 рік автору довелося більше сотні разів рецензувати й опонувати кандидатські та докторські дисертації здобувачів, не рахуючи численні виступи і відгуки. «Скипіло», - говорить у таких випадках М. Жванецький»6.

Звернемо увагу на те, що поданий варіант не збігається з тим варіантом, який був підготовлений до опублікування. Оскільки перший варіант нам недоступний, а поява публікаціїї детермінована емоційним станом автора, тому я не буду вступати в заочну полеміку по низці пунктів. Спробую розібратися з ідейною спрямованістю публікації в цікавлячому нас аспекті. Для цього прийшов час повернутися до назви статті та її початку. Публікація називається «Наукове звання крізь призму повсякденного». От перший абзац: «Цінність результатів будь-якого наукового дослідження визначається мірою їхньої нетривіальності, інформативності і значимості в контексті наявних уявлень і інформаційних запитів»7. Далі автор розбирає окремо значення трьох виділених критеріїв і можливості їхнього інструментального виміру в процедурі експертної оцінки. Дуже цікавий матеріал, котрий може стати основою для дискусії у філософії науки й у наукознавстві. І автор чітко вказує на адресат для даного повідомлення: «Але, проте, думаю, що актуальним завданням наукознавства сьогодні є розробка критеріїв атривіальності, інформативності і значимості»8.

Наведена цитата вирвана з контексту, але читач легко може виправити становище, тому що дана пропозиція закінчує перший абзац посилання під номером 6. У контексті з´являється цікавий нюанс використання словосполучення «актуальне завдання» після критики актуальності як критерію. Виходить, що актуальним завданням є відмова від актуальності як критерію наукової важливості завдання. Мені здається, що така гра слів не випадкова. Заклик «відмовитися від актуальності» пов´язаний не з заперечуванням цього критерію, а зі зміною його змістовного наповнення. В логіці статті новий зміст терміна зводиться до такого твердження: актуальним сьогодні слід вважати нетривіальне. В зв´язку з цим, важливим є і той факт, що біля п´ятидесяти відсотків студентів математичних спеціальностей використовували термін «нетривіаль- ність» при обгрунтуванні вибору теми кваліфікаційної роботи. Тому час повернутися від аналізу критики критерію актуальності до подальшого ходу розвитку подій на рівні дослідження.

Наступний етап пов´язаний з розв´язанням суб´єктивної проблеми. Як вже відзначалося, я позитивно ставився до вимоги актуальності. Розгляд протилежної позиції (критика критерію актуальності) не змінив моєї точки зору, хоча я згодний з більшою частиною представлених аргументів. Тому значимою стає задача виявлення засад позитивності особистої оцінки. Пошук відповіді на це питання співпав з опрацюванням масиву публікацій, в яких містилися рекомендації по написанню параграфа «актуальність дослідження». Крім опису нормативних вимог і формальних рекомендацій, такі роботи містять у собі й узагальнення особистого наукового досвіду автора. Частіше всього це виражається в наявності вказівок на типові помилки здобувачів. Проте аналіз цього блоку літератури, включаючи матеріали кількох віртуальних центрів для здобувачів, особливо інтер- нет-форумів, нічого цікавого не дав. За винятком того, що на рівні рекомендацій автори досить чітко розділяють два етапи в обгрунтуванні актуальності: затвердження теми й представлення результатів. На першому етапі відбувається обгрунтування напрямку дослідження з опорою на можливі позитивні результати, на другому етапі результати вже отримані. Проте формальний алгоритм обгрунтування актуальності той самий, оскільки зовнішня функція зберігається: звертання до наукового співтовариства (до наукової організації) з метою легітимізації дослідження. При цьому не розглядається проблема різниці функціональної змістовної навантаженості концепту «актуальність».

Ідея аналізу цієї складової розумової роботи вченого виникла в процесі рефлексії над власним досвідом підготовки та захисту дисертації. Досвід унікальний, оскільки протягом десятьох років я тричі змінював тему, двічі доводячи роботу до рівня готовності приблизно на 70-80 відсотків. Теми були досить різні: в кінцевому варіанті була використана всього лише четверта частина від підготовленого раніше матеріалу. При роботі над першою темою «Образ науки в масовій свідомості» добре писався текст, але не виходив автореферат. При роботі над другою темою «Подійний аспект наукового пізнання» спочатку був створений автореферат, а з написанням цілісного тексту були проблеми. Пам´ять підказала, що логіка автореферату почала складатися в цілісність після тривалої бесіди з Л.А.Солов´єм. Важливим регулятивом став сформульований ним принцип написання актуальності і виходу на головну проблему, котрий звучав приблизно так: потрібно показати, чому науковому співтовариству повинно бути цікаво те, що цікаво самому досліднику.

Якщо пригадати відомий спосіб структурування наукового пізнання: контекст відкриття і контекст обгрунтування - тож логічно буде ввести ще одну складову - контекст репрезентації. Вимога наукового співтовариства щодо форми представлення обгрунтування теми виводить суб´єктивність за межі тексту. Внутрішня мотивація вибору напрямку роботи (інтерес) не може бути критерієм для колег та інстанцій. Тому його осмислення не обов´язкове, що істотно знижує ефективність використання методологічного потенціалу концепту «актуальність». У момент часу «початок дослідження» осмислення кореляції «внутрішня потреба знати - потреба науки у цьому знанні» є формою реалізації прогностичної функції науки. Спроможність заздалегідь вгадати значимість майбутніх (ще не відомих) результатів - найважливіший показник внутрішньої ефективності наукової традиції.

Логіка формального обгрунтування потребує мислити результат майбутнього дослідження як вже отриманий. феномен «нового знання», як невідомого, виключений з структури презентації плану дослідження. В результаті, науковий пошук заздалегідь обмежується наслідками з вже відомого. У цій ситуації актуальність, як критерій значимості, дійсно сприймається як злободенність. Звідси лінгвістична форма зв´язку з поняттям «проблема» - актуальна проблема. І відсутність установки, котра пов´язана з філософським смислом категоріальної пари «потенційне - актуальне» - актуалізація проблеми, як задача наукового пошуку.

Змістовна функція концепту «актуальність» у момент часу «закінчення дослідження» принципово інакша. Вона відповідає логіці контексту обгрунтування: необхідності включити отримані результати в систему теоретичного знання. При цьому відбувається не тільки процес власне обгрунтування, але і процес актуалізації можливостей нового знання стосовно нормативного. І знову формальне представлення обгрунтування актуальності не збігається зі змістовною навантаженістю концепту «актуальність».

Ця проблема, на мій погляд, потребує серйозної теоретичної пропрацьованості. Перехід до постне- класичного типу раціональності залишається декларацією до того моменту, поки аналіз суб´єктивних установок не стане нормативним. Для цього необхідно випрацювати нові формальні правила презентації наукового дослідження або наповнити старі новим змістом. Аналіз шляхів розв´язання проблеми активізації методологічного потенціалу концепту «актуальність» став завданням наступного епату дослідження. Його результати будуть подані в новій публікації.

‘Петрущенков С. П. Рефлексія як засада методологічної культури: умови дійсності // Вісник Київського університету. Серія «Філософія. Політологія», випуск 60, - К., - 2003, - с. 80-83; 2Крымский С. Б. Культурноэкзистенциальные измерения познавательного процесса // Вопросы философии, - 1998, - №4, с. 42; Габитова Р. Г Основы научных исследований: Учебное пособие. - Владивосток: ТИДОТ ДВГУ, - 2005, - 58 с; 4Волков Ю. Г. Диссертация. Подготовка, защита, оформление. Практическое пособие // Гардарика - 2001, - с. 48; 5Шей- ко В. М., Кушнаренко Н. М. Организация та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. - 3-тє вид., стер. - К.: Знання-Прес, - 2003. - с.174; 6Петровский А. Научное звание сквозь призму обыденного (три ответа на вопрос “ну и что?”) // Модели мира - М., - 1997, - с. 46; 7Там само. - с. 43; 8Там само. - с.43.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць