пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

333. Традиції молодіжних громад на Поділлі: етнопедагогічний аспект (поч. XX - 60- і роки XX ст.)


Соціальні утворення відіграють провідну роль в процесі формування етносу як на екзогенному, так і на ендогенному рівнях - це є одним із актуальних питань для сучасної етнології. Для українського суспільства притаманна орієнтація на внутрішні механізми самоорганізації, одними з яких є молодіжні громади.

Дослідженню питання діяльності дівочих та парубочих громад в Україні в етнологічній літературі було приділено значну увагу, зокрема, праці З.Кузелі 1,

В.Ястребова 2, В.Боржковського 3, В.Камінського 4, В.Балушка 5, В.Борисенко 6 та ін. Головними питаннями в даних роботах виступали структура громади, форми дозвілля молоді, обов’язки, ініціації тощо. Значно менше приділялося уваги етнопедагогічному аспекту цих складових та їх локальній специфіці.

Одним із таких регіонів, який потребує детального дослідження функціонування молодіжних громад та їх педагогічного значення, є Поділля. За свідченням польових та архівних матеріалів, парубочі та дівочі громади, як і по всій території України, на початку XX ст. починали поступово втрачати усталену внутрішню структуру. Незважаючи на суттєві зміни, породжені рядом соціально- економічних факторів (відплив молоді із села, демократизація суспільних стосунків, послаблення релігійного впливу і т.ін.), формування та діяльність молодіжних громад на Поділлі на початку XX ст. - 60-х рр. XX ст. продовжувало грунтуватися на засадах звичаєвого права.

Молодіжні громади мали перед сільською певні обов’язки. Для парубочої, зокрема, будувати гойдалку на Великдень, вирубувати хрест на Водохреща 7, “на Купала вирубували розкішну купайлицю, на Новий рік - ялинку” 8 тощо.

Найпоширенішими обов’язками для дівочої громади, крім організації “вулиці”, були такі: під час польових робіт по черзі пекти пампушки й носити в поле всім жниварям 9, прибирати біля церкви перед великими святами (“старші дівчата білили каплицю, а менші доглядали за квітами у церковному саду, ... співали у хорі” 10), догляд за немовлятами (яких не було з ким залишити вдома) 11. Впорядковування самітніх могил на цвинтарі перед поминанням померлих, могил загиблих солдат, допомога старим та немічним у селі були спільними справами для хлопців та дівчат.

Батьки іноді відкладали час вступу дітей до молодіжної громади. Приводом міг стати непослух, у такому разі дозволялося парубочити та одружуватися молодшим. Подібні випадки були нечастими, оскільки громадська думка, як правило, засуджувала порушення звичаєвого родинного права, в тому числі права на позачерговість до парубкування й дівування. Про того, хто це допускав, казали, що він “перебив свого брата”, “підм’яв сестру”, “потоптав старшого” 12. З метою закріплення правил першочерговості існував спеціальний соціально-віковий чин “старшого парубка” (“старшої дівки”). На Поділлі переважно були поширені такі назви, як “береза”, “заводило”, “заправило” 13.

З утвердженням егалітарних взаємин між старшими й молодшими братами й сестрами, черговості одруження стали дотримуватись не так строго, що було обумовлено передусім змінами соціально-економічних умов життя. Це призводило до деформації статево-вікової структури населення, що, в свою чергу, викликало послаблення міжпоколінних зв’язків, соціального контролю та батьківського авторитету, а загалом традиційного укладу сім’ї.

В першу половину XX ст. прийняття до громади почало обмежуватися винесенням могорича, вміст якого залежав від наявності продуктів (польові матеріали переконують, що могорич ставили не заради самої випивки, а з метою відчути себе дорослими). Побутували звичаї та ритуали, представлені жартівливими елементами випробування парубків: змушували присідати на одній нозі, проспівати пісню, “перестрибнути через коцюбу, яку тримали на висоті” 14, заставляли битися з хлопцями з іншого села 15, глузувати над дівчатами - сипали в пилюку під ноги червоного перцю 16 тощо. Названі глузування виступали символічним переходом з одного соціального стану в інший.

Цікавими, на наш погляд, є інціації, пов’язані з випробуваннями водою та через воду, зміст яких втратив першочергове значення, але форма проведення дає підстави говорити про їх дохристиянське коріння: “Придумували такі-сякі іспитанія, шоб новачків обмити, але то лише так, для виду. Було, що в озеро з головою нурили, це, значить, що новачок вже чистий, з рідної водиці” 17.

Період парубоцтва закінчувався особливими ритуалами. Наприклад, у подільських селах важливим випробуванням було участь новачка у спільних роботах, зокрема, косінні сіна толокою, після чого він визнавався повноправним дорослим членом громади.

Названі обряди посвячення в косарі у регіоні, де вони побутували, на час їх фіксації (початок XX ст.) не пов’язувалися з парубочими громадами, але, як бачимо, вони є логічним завершенням ініціації юнаків у сільських громадах. Тому є підстави припускати, що такі або ж подібні звичаї завершували колись перебування молодих селян в парубочих громадах. Очевидно, ці обряди є втраченою в інших регіонах України на кінець XIX - початок XX ст. завершальною ланкою парубочих ініціацій.

До дівочої громади приймали на початку XX ст. без особливих ритуалів (лише подекуди дівчата виносили могорич 18), але за умови, що дівчина досягла певного віку та дотримується правил поведінки, прийнятих у громаді. Наприклад, “дівчину перевіряли, чи зможе вона берегти секрети, якщо через певний час ніхто не взнав, то її приймали до гурту” 19. Як правило, перший раз дівчину до громади приводила старша дівка, яка несла відповідальність за поведінку молодшої.

Для дівчат також були властиві різні прояви ініціаційної “антиповедінки”: крадіжки харчів для вечорничих складок, висміювання фізичних вад й рис тощо.

Етнопедагогічні засади простежуються у встановленні вікового цензу вступу до громади, переважно хлопців старалися відпускати пізніше, щоб “дійшов до розуму”, а не піддавався поганому впливові, а дівчат відпускали швидше, щоб “не засиділися в дівках”.

Педагогічна цінність ініціацій полягає не стільки в їх сакральній інформативності, а в тому, що ці знання є певною системою смислів, які регулюють життя даної соціальної групи та формують стереотипи етнічної поведінки на певному віковому етапі.

Народна педагогіка виробила своєрідні форми гуртування молоді в товариства, братства, громади та ін.

Однією з поширених форм спілкування молоді були ярмарки. Окрім господарських функцій, ярмарки служили місцем знайомства молоді, подекуди місцем укладання шлюбних угод (“згоди”, “угоди”, “купна”). Етнопедагогіка виробила чіткі правила дотримання норм поведінки, які в близькій перспективі,

дозволяли молодим людям відвідати ярмарок: “як збирались на базар, то треба слухатись маму тиждень наперед” , “шоб іти на базар, збираю кукурудзу” , “на

ярмарок зараннє збирали метелки по лугах, берегах річки та несли на продаж, шоб купити білі трапчані босоніжки” .

Іншим поширеним каналом спілкування молоді була церква, яка мала дещо умовний характер об’єднання молодіжних громад, але більшість основних форм традиційного молодіжного дозвілля (забави, ігрища) починалися саме на майдані біля церкви.

Найпоширенішою формою гуртування молоді були вечорниці. Польові та архівні матеріали подають досить широкий арсенал їх подільських синонімічних прядки , розхідниця , пляц , общій смєх , масовка , катальня , “колодки” 32, “запусти” 33, “балки” 34. В середині XX ст. подекуди на Поділлі зустрічаємо таку назву як “розєтка”: “проводили світло на вулицю, організовували музику” 35 тощо. Така розмаїтість назв свідчить про поширення вечорниць як форми гуртування молоді поч. XX - середини XX ст. на Поділлі.

Вони являли собою синкретичне явище, орієнтоване на розв’язання цілого комплексу молодіжних проблем: розважального, громадського, родинного плану тощо.

Однією з найголовніших функцій вечорниць була підготовка молоді до сімейно-шлюбних відносин, наприклад, елементи пробного шлюбу проявлялися через звичай “женихання” (спільна ночівля парубків та дівчат).

Батьки заохочували дітей ходити на вечорниці з метою вибору подружньої пари (мати давала дочці продукти, батько виділяв синові певну суму грошей) та сприяли формуванню традицій раннього одруження. Така практика була пов’язана із соціально-економічним статусом сім’ї як головного виробничого осередку суспільства, що потребувала додаткової робочої сили..

Сфера дошлюбного спілкування молоді включала й такі форми як “музики”, “годенки”, “ремізії”, “спацери” 36 тощо. Деякі з них мали виробничу основу, але включали розважальні елементи, а подекуди призначались в основному для розваг молоді, хоча й супроводжувались виконанням певних видів робіт. Незалежно від цього вони мали на меті гуртування та забезпечення дошлюбного спілкування молоді.

Проведення вечорниць регламентувалося чіткою системою умов та вимог, що виробили звичаєве право та етнопедагогіка. Так, великого значення надавалося їх тривалості та часу, як правило, у вільний від роботи час, здебільшого після вечірньої служби у церкві.

Етнопедагогіка диктувала стереотипи уникання (“сегрегація статей”) на певному етапі розвитку взаємостосунків молоді: “Якшо сонце сіло, а дівка ше на вулиці, то вона осуждалась” 37, “Якшо парубок при людях брав дівку під руку, то це щиталось встидним 38.

Форми дошлюбного спілкування молоді, маючи ще на початку XX ст. усталені структуру, внутрішні механізми самоорганізації, забезпечували захист від руйнівних процесів, зокрема асиміляційних. Оскільки систематичне безпосереднє засвоєння звичаєво-обрядової культури, етикетних норм та правил сприяло формуванню у молоді етнічних стереотипів поведінки, які були визначальним вектором становлення національного типу особистості.

Репутація молоді в громаді багато в чому вирішувала її подальшу долю, що диктувало відповідний стиль поведінки. Наприклад, у стосунках молоді зі старшими високо цінувалась слухняність та доброзичливість. Супротивну поведінку розцінювали як зарозумілість та зухвалість, що викликало громадську зневагу. В польових та архівних матеріалах зустрічаємо досить багато згадок про моральні та фізичні покарання молоді за численні провини. Так, за хуліганство могли побити привсяклюдно 39, за брехню та пиятику часто садили на “допрів” (буцегарня) 40, “на шуру” 41. Подекуди трапляються згадки про відбування покарання у формі виконання різноманітних робіт в людних місцях: “За брехню батько в поле виганяє, туди всіх виганяли, хто збрехав... називалось воно Брехунки... все горбисте і в колючках... було встидно там шось робити, все село з тебе сміялось” 42. Крадія заставляли в присутності односельчан тримати цілий день крадену річ 43, зустрічаємо нечасті випадки, коли виганяли із села 44 та вчиняли фізичні самосуди 45. Останні були рідкісним явищем на Поділлі, оскільки сільська громада систематично контролювала та регулювала стосунки серед молоді.

Етнопедагогічна роль громадськості полягала не тільки у покаранні, а й прагненні перевиховати винуватця. Така позиція свідчить про гуманність народно- педагогічних засад звичаєво-правового інституту: “Степан посміявся з Зоськи за гулящу поведінку і відрізав косу, повісив на сливі перед ворітьми. То був такий великий позор, шо вона пішла в інше село заміж, а Степана наказали, не пускали до церкви” 46.

В народному середовищі пропагували ряд заходів, які допомагали зближувати, краще розпізнати молоді один одного.

Одним із таких заходів є факти спільної ночівлі, що зафіксовані в кінці XIX - на початку XX ст. переважно на Поліссі 47, хоча подібні випадки зустрічаємо й на Поділлі 48. Як правило, молодь дозволяла певні пестощі, що однак не виходили за рамки моральних засад і звичаїв і не вели до втрати цноти.

Подекуди традиційне звичаєве право дозволяло молодим після сватання жити разом 4Q, але без права на статеві зносини.

Система звичаєвого права виробила ряд способів покарань молоді за дошлюбні статеві стосунки, які переважно стосувалися не хлопців ( „в козака нема знака”) 50, а дівчат, що пояснюється патріархальним характером взаємовідносин. На Хмельниччині побутував вислів „замочила фартуха” 51, що означало „втратила цноту”, оскільки фартух вважали компонентом одягу лише жінок. Зокрема, таких дівчат “чифостили (сварилися, могли побити), шо в гобісті дівка безсоромна”, “були случаї, шо дівки вішались” 52, кидали роздягненою у воду 53, відмовлялись батьки 54, “зав”язували над головою спідницю, вели всім селом, шоб собаки гавкали, закидали різним непотрібом, біля воріт виливали помиї” 55, відрізали та палили косу 56, “приносили з її городу кабака на подвір’я, мол, наплодить стільки багато, як кабаків” 57 (були випадки, коли парубкові також підкидали) 58, не давали посагу 59 тощо. Фізичні покарання ніколи не були обов’язковими, а якщо й мали місце, то їх характер залежав від ситуації та ініціативи членів громади.

У весільному обряді обмежувались сороміцькими піснями на адресу нечесної нареченої та її батьків, афішували предмети, що символізували дошлюбну дефлорацію (посуд без дна, подерте ганчір’я, чорну, а не червону тканину) тощо. Наприклад, „ ... брали колесо на дручок і крутили... вина вже не дають, а тільки горілки, бо не заслужила” 60, „ ...кладуть на пусту бутилку кукурузеня, шоб була біла, як рубашка молодої” 61, „ ...коровайниці розбирали комин” 62.

Особливо ж негативно ставилися до народження позашлюбних дітей незаміжніми дівчатами, оскільки згідно з нормами звичаєвого права, ганьба падала не тільки на матір та її дитину, а й громаду. Вважалося, що за такий гріх мешканці села будуть покарані або неврожаєм, або мором. В кінці XIX ст. зустрічаємо випадки, коли прагнули вигнати із села таку „нечесну” дівчину разом з дитиною або ізолювати від громади. Але більш поширеною думкою була така, що „дівчина, яка народила дитину без чоловіка, вже сама себе покарала за цю провину” 63. Вона могла вийти заміж, але без дотримання ряду весільних обрядів, наприклад, одягати весільний вінок, що вважався символом дівочої честі.

В першій половині XX ст. погляди почали втрачати свою однозначність на статеві взаємини молоді. Загалом жорсткий соціальний контроль за поведінкою неодруженої молоді зустрічався як виняток.

Девальвація традиційних моральних цінностей українського суспільства, помітне послаблення консервативних родинно-побутових традицій, формування нових концептуальних засад звичаєво-правничого інституту спричинили трансформацію інституту молодіжних громад. Зокрема, ініціаційний вік вступу став значно молодшим, а сама ініціація набула умовного характеру, практично зник статевий поділ громади на парубочу та дівочу, послабився внутрішній та зовнішній контроль за її членами тощо.

Таким чином, на сьогодні ми маємо якісно нову суспільну інституцію з яскраво вираженими домінантами її субкультури, а саме: демократичністю, незалежністю, мобільністю, креативністю і т.д. Молодіжні громади, безперечно, потребують різновекторного дослідження як в історично-культурному, соціальному, педагогічному, так і в етнічному просторах, оскільки як соціальне утворення вони займають одне із чільних місць в структурній ієрархії суспільства.

Джерела та література

Кузеля З. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа // Матеріали до української етнології. - 1907. - Т. IX. - 144 с. 2. Ястребов В. Новые данные о союзах неженатой молодежи на юге России // Киевская старина. - 1896. № 10. - 11с. 3. Боржковский В. «Парубоцтво» как особая группа в малорусском сельском обществе // Киевская старина. - 1887. - № 8. 4. Камінський В. Нариси звичаєвого права України. - К., 1928. - 44 с. 5 Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. - Видавництво М.П.Коць. - Львів-Нью-Йорк, 1998. - 266 с; Його ж. Парубочі громади в українському селі // Київська старовина. - 1995. - № 5. - С. 84-87. 6. Борисенко В.Дівування й парубкування // Традиції і життєділяьність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Унісерв, 2000. - С.118-125. 7. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 6: Іллінецький р-н. Спр. 39: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 4. // Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Інституту історії, етнології та права Вінницького державного педігогічного університету імені Михайла Коцюбинського. 8. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 10: Літинський р-н. - Спр. 69: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 2. 9. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 7: Калинівський р-н. - Спр. 74: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 15. 10. Там само. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 19: Тиврівський р-н. - Спр. 48: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 9. Пономарьов А. Дошлюбне спілкування молоді / Поділля: Історико-етнографічне дослідження. - К.: Видавництво НКЦ “Доля”, 1994. - С. 160-175. 13. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 3: Вінницький р-н. - Спр. 168: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 4. 14. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 16: Піщанський р-н. - Спр. 18: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 15. 15. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис17: Погрибищенський р-н. - Спр. 30: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 3. 16. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 19: Тиврівський р-н. - Спр. 48: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 12. 17. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 23: Хмільницький р-н. - Спр. 33: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 5. 18. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 8: Козятинський р-н. - Спр. 60: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 4. 19. Ф. 22: Хмельницька обл. - Опис 5: Деражнянський р-н. - Спр. 23: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 3. 20. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 19: Тиврівський р-н. - Спр. 48: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 2. 21. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 19: Тиврівський р-н. - Спр. 48: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 10. 22. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 17: Погрибищенський р-н. - Спр. 30: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 8. 23. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 15: Оратівський р-н. - Спр. 32: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 6. 24. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 22: Тульчинський р-н. - Спр. 75: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 3. 25. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 14: Немирівський р-н. - Спр. 94: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 2. 26. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 18: Теплицький р-н. - Спр. 46: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 8. 27. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 17: Погрибищенський р-н. - Спр. 32: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 89. 28. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 5: Жмеринський р-н. - Спр. 61: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 11. 29. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 14: Немирівський р-н. - Спр. 91: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 9. 30. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 22: Тульчинський р-н. - Спр. 74: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 7. 31. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 20: Томашпільський р-н. - Спр. 42: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 6. 32. Ф. 22: Хмельницька обл. - Опис 5: Славутський р-н. - Спр. 4: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 6. 33. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 6: Іллінецький р-н. Спр. 41: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 2. 34. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 23: Хмільницький р-н. - Спр. 32: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 3. 35. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 23: Хмільницький р-н. - Спр. 33: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 8. 36. Ф.1: Вінницька обл. - Оп.24. - Чернівецький р-н. - Спр.29. - „Спацери”. Дитячий фольклор: колискові, пестушки, побутові пісні, щедрівки. - 2004 р. - Арк. 1-2. 37. Ф. 1: Вінницька обл. - Оп.4: Гайсинський р-н. - Спр.56: Жмуд Н. Народна педагогіка: родинний та громадський побут, вірування, прислів’я, приказки про дитину, охоронна магія. - 1999 р. - Арк.1. 38. Там само. 39. Ф. 26: Поділля. - Опис 1: Вінниця. - Спр. 54: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 6. 40. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 3: Бершадський р-н. - Спр. 168: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 5. 41. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 23: Хмільницький р-н. - Спр. 33: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 8. 42. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 26: Шаргородський р-н. - Спр. 70: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 8. 43. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 5: Жмеринський р-н. - Спр. 64: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 3. 44. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 12: Могилів-Подільський р-н. - Спр. 44: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 4. 45. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 14: Немирівський р-н. - Спр. 91: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 5. 46. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 3: Вінницький р-н. - Спр. 169: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 9. 47. Ф. 43-5: Кабінет антропології та етнології ім. Ф.Вовка. - Од. зб. 166. - Заглада Н. Матеріали з етнографічних досліджень Чорнобильського р-ну на на Поліссі. - 1934. - арк. 87-88. 48. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 12: Могилів-Подільський р-н. - Спр. 44. - Парубочі та дівочі громади. - Арк. 3. 49. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 25: Чечельницький р-н. - Спр. 13: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 10. 50. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 3: Вінницький р-н. - Спр. 167: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 12. 51. Ф. 22: Хмельницька обл. - Опис 10: Летичівський р-н. - Спр. 34. - Арк. 16. 52. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 19: Тиврівський р-н. - Спр. 48: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 14. 53. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 22: Тульчинський р-н. - Спр. 66: Жмуд Н.: Народно-педагогічний досвід українців: родинний та громадський побут. - 1999-2000. - Арк. 7. 54. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 25: Чечельницький р-н. - Спр. 13: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 10. 55. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 5: Жм еринський р-н. - Спр. 63: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 5. 56. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 23: Хмільницький р-н. - Спр. 32: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 6. 57. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 14: Немирівський р-н. - Спр. 91: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 14. 58. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 3: Вінницький р-н. - Спр. 166: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 10. 59. Ф. 19: Тернопільська обл. - Опис 3: Бучацький р-н. - Спр. 1: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 11. 60. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 5: Жмеринський р-н. - Спр. 61: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 13. 61. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 14: Немирівський р-н. - Спр. 91: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 11. 62. Ф. 1: Вінницька обл. - Опис 7: Калинівський р-н. - Спр. 76: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 10. 63. Ф. 1. - Опис 25: Чечельницький р-н. - Спр. 12: Парубочі та дівочі громади. - Арк. 3. Жмуд Наталя Вікторівна - кандидат історичних наук, старший викладач кафедри етнології\



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь