пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

320. Структурна характеристика православного духовенства Волині першого двадцятиліття ХХ ст.


В.Т. Борщевич

Як соціальна група, волинське православне духовенство протягом ХХ ст. не було однорідним й структурувалося залежно від низки чинників, характерних як для світового православ’я, так й для українського зокрема. Приміром, ще в ранньохристиянські часи виникла конкуренція між білим та чорним духовенством. Закінчилась вона перемогою чернецтва, і вже з ІХ ст. лише особи монашого стану могли претендувати на вищі вчительські й адміністративні становища у церкві [1, с. 147]. Стосовно України, то з другої половини XVI ст., на думку Ореста Левицького, духовенство розділилось на шляхту духовного стану (вища ієрархія і частина білого духовенства) і посполитих духовного стану (нижче духовенство) [2, с. 953].

Оскільки ряди духовенства поповнювали вихідці із різних станів, то вони мимоволі іще тривалий час несли на собі ознаки матірної верстви. Подібна ситуація була характерною і для українських греко-католиків. О.Дух стверджує, що у 60-х рр. XVIII ст. більшість черниць жіночих монастирів Львівської єпархії походили переважно з-поза шляхетського середовища [3, с. 64]. Протягом першого двадцятиліття минулого століття волинське православне духовенство акумулювало у собі усі структурні ознаки верстви, напрацьовані протягом перебування краю у складі Російської імперії. Якою ж була стратифікація стану, спробуємо з’ясувати на підставі архівних джерел, опублікованих документів і матеріалів.

Отже, існував негласний поділ у середовищі білого духовенства на родовите й духовенство у першому коліні. Наприклад, престижним було згадувати про те, що священича традиція передається в родині вже тривалий час. З нагоди сорокалітнього ювілею священнослужіння протопресвітера Терентія Теодоровича наголошувалось на походженні ювіляра з давньої священичої сім’ї, представники якої понад століття трудились настоятелями у селі Вербечно Ковельського повіту [8, с. 268]. Дружина о. Теодоровича Ганна Михайлівна також походила із священичої сім’ї Конашинських.

Звичним явищем для родовитих духовних виявлялась протекція. Про один із таких випадків йдеться у спогадах архімандрита Амвросія. Він писав, що виходець з волинського духовенства митрополит Антоній (Рафальський) виклопотав єпископський сан для свого двоюрідного брата архімандрита Ієрофея [9, с. 221]. У 1845 р. останнього висвячено на вікарного єпископа Острозького з місцем проживання у Дерманському монастирі. Важливо, що подібні клопотання сприймались тогочасним духовенства як належне.

Існувало й правило, за яким сини священиків брали дружинами доньок ієреїв. Причина крилась не лише у престижності, але й у звичайному розрахунку - як правило, зять успадковував парафію тестя. Так сталося у випадку із о. Сергієм Жижкевичем. Після закінчення семінарії він служив псаломщиком і в 1873 р. одружився із донькою священика с. Івання й перейняв цю парафію [10, с. 215]. Після 50 років служби отець Сергій передав парафію синові.

Помітною стає залежність внутрішньо станового статусу і прибутковості парафії. У 1879 р. сан священика отримав син сільського пономаря Іван Москалевич. Здобувши парафію в с. Решнівка Крем’янецького повіту, о. Іван прослужив у ній усе життя - п’ятдесят років [11, с. 456]. До родового духовенства належав о. Павло Тарнавський, котрий народився у 1867 р. у Новожукові на Рівненщині, де його батько трудився настоятелем. У двадцятитрирічному віці о. П. Тарнавський прийняв сан священика [12, с. 160].

Засобом захисту корпоративних інтересів та своєрідним фільтром на шляху до включення у духовну верству стало здобуття духовної освіти. На початку ХХ ст. однією з головних умов отримання сану була наявність відповідної духовної освіти. Привілейоване становище тут займали діти кліриків. Їм надавались пільги в оплаті за навчання, казенне утримання. Син священика Холмської єпархії Орест Мільков після закінчення духовного училища просив ректора Холмської духовної семінарії зарахувати його в число казенних учнів через бідність батьків. Отець Мільков успішно закінчив ХДС у червні 1895р. [13, k. 5].

У середині серпня 1896 р. став ієреєм представник родового духовенства о. Михайло Тучемський [14, с. 373]. У міжвоєнний період ХХ ст. священик відіграв одну із головних ролей в церковному адмініструванні краю. Натомість отець Стефан Грушко, який мав селянське коріння, зумів власноруч досягти висот у церковній адміністрації [15, с. 612]. Сан священика він отримав у жовтні 1897 р.

Перевагу духовенству у чернечому стані надавав архієпископ Волинський і Житомирський Антоній (Храповицький). Восени 1905р. у бесідах із студентами Київської духовної академії, серед яких Іван Власовський, архієпископ, зневажливо відгукувався про владик Російської церкви, котрі походили з овдовілого духовенства, не були, так би мовити, «чистими» [16, с. 599]. У внутрішньо єпархіальних справах Храповицький також робив ставку на чернецтво, вважаючи його більш придатним для виконання поставлених завдань, аніж біле духовенство.

На початку ХХ ст. волинське духовенство мало у своїх рядах не лише вихідців з селян, міщан, священнослужителів, але й нащадків козаків. Отець Володимир Новицький прибув на Волинь із середнього Подніпров’я, де його батько мав хутір у с. Хортиця [17, с. 26]. У 1906 р. у с.Головно, де служив

о.Володимир, народився син Олександр, у майбутньому відомий український священик.

Поділ на родовите і прийшле духовенство підтримували самі священики. Так, вихідці із нижчих соціальних верств, здобувши омріяне ними і їх батьками духовне становище, вимагали від середовища оцінки здобутку, мимоволі підтримуючи стратифікацію духовної верстви. У звіті про стан справ у четвертій окрузі Овруцького повіту протягом 1904 р. благочинний зауважував, що проблеми у відносинах серед кліру виникають там, де священиком колишній псаломщик [18, с. 177]. Такий священноієрей вимагав від церковнослужителя знаків особливої поваги. Останні ж ігнорували, оскільки не вважали свого настоятеля «класичним» за походженням священиком.

У дореволюційній Росії побутувала думка, що кращу перспективу кар’єрного росту мають духовні особи чернечого стану. Не поодинокими були випадки, коли діти білого духовенства приймали рішення про постриг. Першого серпня 1907 р. прийнято послушником у Дерманський монастир вихідця з духовної родини Василя Ціхоцького. Через рік його пострижено в ченці з ім’ям Варлаам [19, арк. 10]. Архімандрит Філарет (Солярський) на початку духовних трудів у 1903-1907 рр. завідував церковно-парафіяльною школою в Мильцях, наступною стала посада скарбника Володимир- Волинського монастиря [20, арк. 125].

Ментальне розмежування духовної верстви за походженням спостерігалось і в жіночих монастирях Волинської єпархії. Основна маса сестриць була селянського роду, незначна частина належала до міщанського стану й лише одиниці шляхетного походження. Така ситуація виявилась характерною і для Миколаївського жіночого монастиря в Обичі, де з 1908 р. вважалася послушницею Поліксенія (Масюкова) [21].

Поділ у середовищі волинського духовенства відбувалось не лише за походженням, але й за національно-ідейною ознакою. Митрополит Іларіон (Огієнко) в монографії «Фортеця православія на Волині: Почаївська лавра» писав, що з початком ХХ ст. за урядування на Житомирській кафедрі архієпископа Антонія (Храповицького) в монастирі закріпився поділ на два ворожих табори: монахи-пани - переважно росіяни і монахи-демос - в основному українці [22, с. 355]. Припускаємо, що саме у Почаївській лаврі було можливе таке розмежування. Монастир розглядався царським режимом як плацдарм росіянізації в краї, чорносотенної агітації. Дрібніші монастирі меншою мірою піддалися схожому розділенню.

Одне з важливих поповнень духовної касти відбулось у 1914 р. Тоді сан здобув нащадок давньої української священичої родини о. Іван

Теодорович. Народився він у містечку Крупець Дубенського повіту, закінчив Клеванське духовне училище, Житомирську духовну семінарію. Восени 1921 р. о.Івана Теодоровича рукоположити в єпископи Української автокефальної православної церкви митрополита Василя Липківського [23, с. 7]. Через рік став священиком ще один представник родини Лобачевських Матвій Мелітонович Лобачевський. Рукоположення здійснили відразу після закінчення ним духовної семінарії [24, с. 19].

Не лише партія родовитих зміцнювала ряди, але «неофітів». У 1915 р. здійснив вже мрію свого батька, бідного псаломщика, Михайло Рихлицький [25, с. 31]. Для досягнення мети він закінчив духовну семінарію у Житомирі, опісля два роки прослужив псаломщиком, доки не отримав ієрейський сан.

Перша світова війна й наступні воєнні кампанії дозволили священнослужителям нижчого походження просунутись у духовній кар’єрі. Отець Андрій Мосейчук служив у сані диякона вже з 1911 р., і лише падіння Російської імперії й наступні суспільні трансформації дозволили йому у 1918 р. стати ієреєм [26, с. 16]. Мосейчук був родом із селян і утвердження у духовній верстві давалось йому із певними труднощами.

Усе ж, попри перехідний період, родовите духовенство відстоювало позиції, полегшуючи власним дітям набуття статусу. Протоієрей Іван Шидловський забезпечив синові Стефану можливість отримати духовну освіту у Волинській духовній семінарії, а згодом і Київській духовній академії. Передчасна смерть батька змусила Стефана Шидловського залишити академію після першого року навчання, прийняти сан й обійняти родинну парафію [23, с. 33].

Збільшувала представництво і група плебеїв. У 1919 р. селянин Гаврилюк з Великого Чернятина Бердичівського повіту Київської губернії опинився на підконтрольній Польщею території і поступив у Дерманський монастир [28, k.339]. Для закріплення у складі верстви він опанував теорію і практику богослужінь. Згодом Гаврилюк прийняв постриг з іменем Євтихій.

Отже, протягом першого двадцятиліття ХХ ст. волинське духовна верства зберігала чіткий поділ на священиків першого покоління й родове духовенство. На початку століття більшість становили представники спадкового священицтва. Поширеним явищем була практика, коли парафія протягом попереднього століття чи двох переходила у спадок представникам одного роду. Наявні матеріальні ресурси, зв’язки також сприяли швидшій легалізації дітей священиків у соціальній групі, що виражалося в отриманні настоятельського місця. Натомість соціально-політичні злами відкривали шлях селянам і церковнослужителям до духовної верстви. На стратифікацію стану впливало також етнічне походження. Актуальним залишався поділ на чорне і біле духовенство.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. О безбрачии и монашестве по отношению к избранию в сан епископа // Православное обозрение. - Москва: Типография Каткова и К., 1862. - октябрь. - 140-150 с.
  2. Credo. Проблеми парафіяльного устрою // Церква і нарід. - 1938. - Ч.
  3. - 1 грудня. - 951-956 с.
  4. Дух О. Черниці монастирів Львівської єпархії у 1760-1763 рр.: віковий, становий, освітній зріз (за матеріалами генеральної візитації Львівської єпархії 1758-1765 рр.) // Соціум. - 2005. - Випуск 5. - 59-70 с.
  5. Вадимов Е. К 40-летию пастырского служения о. протопресвитера Т. П. Теодоровича // Воскресное чтение. - 1935. - № 20. - 27 октября. - 268-271 с.
  6. Архимандрит Амвросий. Воспоминание о преосвященном Иерофее, епископе Острожком, викарие Волынской епархии, скончавшегося 17 апреля 1871 года, на 84 году жизни // Волынские епархиальные ведомости. Часть неоффициальная. - 1873. - № 6. - 16 марта. - 215-232 с.
  7. Шеметило Н., прот. Протоиерей Сергий Жижкевич (Некролог) // Воскресное чтение. - 1931. - № 18. - 3 мая. - 215-216 с.
  8. Свящ. П. Я. Митрофорный протоиерей о. Иоанн Симеонович Москалевич (Некролог) // Воскресное чтение. - 1929. - № 28. - 14 июля. - 456-457 с.
  9. Тарнавський П., свящ. На могилу бл. п. о. протоієрея Павла Тарнавського // Церква і нарід. - 1936. - Ч. 5. - 1 березня. - 159-161 с.
  10. Archiwum panstwowe w Lublinie, Chelmskie seminarium duchowne (APL, CSD). - Sygn.10. - K.5.
  11. Труженик на ниві Христовій // Церква і нарід. - 1936. - Ч. 18. - 15 вересня. - 373 с.
  12. Паломник. Празднование 35-летнего юбилея настоятеля Холмского православного прихода, митрофорного протоиерея о. Стефана Грушко, 8-21 сентября 1931 г. // Воскресное чтение. - 1931. - № 43. - 25 октября. - 611-613 с.
  13. Власовський І. На шляху життя (Кілька спогадів) // Церква і нарід. - 1936. - Ч. 19. - 1 жовтня. - 597-602 с.
  14. К. Ювілей о. Олександра Новицького // Українське православне слово. - 1964. - Ч. 7-8. - липень-серпень. - 32 с.
  15. Из отчётов отцом благочинных о состоянии вверенных им округов за 1904 год // Волынские епархиальные ведомости. Часть оффициальная. - 1906. - № 9-10. - 21 марта - 1 апреля.
  16. Державний архів Рівненської області (ДАРО). - Ф.р-204. - Оп.11. - Спр.435. - Арк. 17.
  17. ДАРО. - Ф.р-204. - Оп.11. - Спр.435. - Арк.125.
  18. Архів Обицького Свято-Миколаївського жіночого монастиря. - Колекція документів.
  19. (Огієнко) Іларіон, митрополит. Фортеця православія на Волині: Почаївська лавра. - Вінніпег: Інститут дослідів Волині-Товариство «Волинь», 1961. - 398 с.
  20. Біляк С., митр. прот. З нагоди 80-ліття владики митрополита Іоана // Українське православне слово. - 1967. - Ч. 10. - жовтень.
  21. Митрофорный протоиерей Матфей Мелитонович Лобачевский // Журнал Московской патриархии. - 1963. - № 12. - декабрь.
  22. Митрофорный протоиерей Михаил Григорьевич Рыхлицкий // Журнал Московской патриархии. - 1974. - № 3. - март.
  23. Протоієрей Андрій Мосейчук // Православний вісник. - 1973. - № 7.
  24. липень.
  25. Митрофорный протоиерей Стефан Иванович Шидловский // Журнал Московской патриархии. - 1968. - № 6. - июнь.
  26. Archiwum panstwowe w Lublinie, Urz^d Wojewodzki Lubelski - Wydzial spoleczno-polityczny (APL, UWL-WSP). - Sygn. 642.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь