пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Культурологія: теорія та історія культури

2. Культурний феномен еллінізму: космополітизм та індивідуалізація (остання третина IV - І ст. до н.е.)


Елліністичною цивілізацією, що проіснувала майже 300 років, називають новий ступінь розвитку матеріальної й духовної культури, форм політичної організації і соціальних відносин народів Середземномор´я, Передньої Азії та прилеглих регіонів, що об´єдналися в одну державу внаслідок походів А. Македонського (356-323 pp. до н.е.).
Александр та його послідовники ставили за мету не підкорення і знищення завойованих народів, а злиття їх з греками в одне гармонійне ціле, подолавши розбіжності між греками і варварами (не греками). Елліністична культура набувала нових космополітичних рис, без кордонів, націй і держав. Особливістю епохи еллінізму був синтез грецької та східних культур. їхня взаємодія визначила подальші культурно-історичні долі окремих регіонів елліністичного світу, в тому числі і європейської цивілізації. Однак пануючою в цьому тандемі залишалась грецька культура. У самому понятті "еллінізм" міститься вказівка на перемогу грецької культури в країнах Сходу. Проте елліністична культура, незважаючи на її цілісність та наявність спільних рис, не була одноманітною: у кожному регіоні вона мала місцеву специфіку.
За добу еллінізму вперше до Європи з Азії потрапляє і значною мірою реалізується на практиці ідея світової імперії під орудою харизматичного вождя. Еллінізм характеризувався також наростаючим процесом розмивання етнічної однорідності, руйнуванням полісної, релігійної замкнутості. У цих умовах рядовий громадянин відходить від політичних справ, поступаючись місцем верхам суспільства, але не перетворюється на сіру безлику масу, а виражає свою індивідуальність через заглиблення у внутрішній світ. Еллінізм - це доба пробудженого індивідуалізму, який виявляється в дослідженні проблем щастя, етики, моралі.
Найважливішим поштовхом наукового, технічного й культурного прогресу став обмін досвідом та знаннями між місцевим населенням та греко-македонцями. У ремеслі це виявилось у масовості виробництва, удосконаленні ткацького верстату, розширенні асортименту одягу та взуття. У Єгипті з´явилися нові сорти папірусу, а в Пергамі з II ст. до н.е. - пергамент (недублена шкіра, вироблена із шкіри великого рогатої худоби або баранячої шкіри, яка використовувалась як матеріал для письма). Широкого розвитку набула рельєфна кераміка з металевим відливом, стилізована під дорогий металевий посуд. У ювелірній справі освоєно техніку перегородчастої емалі та амальгамації (амальгама - сплав ртуті з металом; використовується при позолоченні, у виробництві дзеркал, кольоровій металургії). У скляній справі розпочалося виробництво мозаїчного, двокольорового, гравірованого та золоченого скла. Але такі вироби були надзвичайно дорогими.
Значних успіхів було досягнуто в суднобудуванні, розширенні мережі кораблебудування та доків, упорядковувались гавані, з´являлися нові маяки. Одним із семи чудес світу був Фароський маяк, створений архітектором Состратом з Кніду біля Александрії близько 300 р. до н.е. За його типом почали будувати маяки в інших портах імперії.
Доба еллінізму позначилася зрушеннями у містобудуванні. За часів А. Македонського виникло близько 70 міст, найрозвиненішими з яких були Александрія в Єгипті, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі, Пергам тощо.
Елліністичні міста мали прямокутне планування. Вулиці були ширші, ніж у старих грецьких містах. За свідченням Страбона, Александрія "перетиналася вулицями, зручними для їзди верхи і на колісницях, та двома широкими проспектами понад ЗО м завширшки, що під прямим кутом ділили місто навпіл". Міста забезпечувались водоканалами і каналізацією, для малозабезпечених будувались багатоповерхівки та фортифікаційні споруди. Загалом за чистотою та наявністю зручностей елліністичні міста випереджали рівень благоустрою міст часів Людовика XV.
В еллінську епоху триває розвиток архітектури, живопису та пластичного мистецтва. Видатними пам´ятками еллінізму стали храм Артеміди в Ефесі, збудований на місці спаленого Геростатом, храм Аполлона поблизу Мілета, Олімпейон, в якому було започатковано два ряди колон навколо прямокутної будови храму, храм-гробниця Мавсола в Галікарнасі. Особливості зодчества виявилися як у розмірі, грандіозності будівель, так і в пишності скульптурного декору.
В елліністичній скульптурі переважав поетичний стиль, що відповідав новим рисам архітектури, досягаючи з нею гармонії. Поряд з класичними зразками з´являється гігантоманія та скульптурна мініатюра. Величезним архітектурним монументом був вівтар Зевса в Пергамі, збудований на початку II ст. до н.е.
На грандіозному мармуровому фризі завдовжки 120 м було зображено сцени боротьби олімпійських богів з гігантами. Можна без перебільшення стверджувати, що у всій давньогрецькій скульптурі ще не було такої грандіозної, виразної та експресивної картини бою. У застиглій формі драматично передано відчуття битви не на життя, а на смерть, де беруть участь усі космічні сили, усі демони землі та неба.
Найвідомішими пам´ятками патетичного монументалізму є статуя богині Ніке Самофракійської (крилата богиня перемоги), що стояла на постаменті у формі носової частини корабля, з якого злітала богиня, та скульптурна група "Лаокоон" роботи Агесандра, Полідора та Афінадора.
Сюжет "Лаокоона" взятий зі сказань про троянську війну. Троянський жрець Лаокоон був покараний богами за те, що переконував своїх співгромадян не довіряти грекам і не заносити до міста дерев´яного коня. За це боги наслали на нього велетенських зміїв, які задушили Лаокоона та його синів. Скульптура зображує відчайдушні і даремні зусилля героїв вивільнитися з лабетів чудовиськ, які здавили тіла трьох жертв. Марність боротьби, невідворотність загибелі очевидні.
Серед тогочасних митців уславилися учні видатного скульптора Лісіппа. Так, Харес з Лінда спорудив на острові Родос на честь героїчного захисту міста Родоса гігантську бронзову скульптуру бога Геліоса (Сонця) - знаменитий Родоський Колос, що став одним із семи чудес світу.
Статуя Колоса Родоського мала висоту 30 м. Спочатку Харес спорудив залізний каркас і обліпив його глиною. Потім фігуру було вкрито бронзовим листом. На статую пішло 12 тонн бронзи. Щоб зробити її стійкішою, статую наповнили камінням. Колос Родоський простояв лише 66 років. У 224 р. до н.е. він був зруйнований під час сильного землетрусу.
Елліністичні скульптори продовжують традиції Скопоса і Праксителя, але їх твори позначені більшим ступенем індивідуалізації образів. Шедеврами елліністичної скульптури вважаються Афродита (Венера) Мілоська, статуї грецьких філософів, найвизначнішою з яких є портрет Демосфена роботи Поліевкта (III ст. до н.е.)
Поряд з патетичною скульптурою в період еллінізму виникає натуралістичний напрям у скульптурі. Найяскравішими зразками скульптури цього типу є "П´яна стара" Мірона з Фів, "Рибалка","Афродіта і пан" невідомих авторів. Скульптори більше не нехтують такими категоріями, як старість, фізичні каліцтва, бідність, яких уникало класичне мистецтво, орієнтоване на пошуки зразка та ідеальних форм.
Елліністична література, на відміну від літератури класичної Греції, позбавляється суспільно-політичної тематики. її сюжети досить прості, обмежені побутовими інтересами певних соціальних груп. Тому багато класичних творів втратило свою художню і суспільну значущість. Улюбленими жанрами знаті стають гімни, епіграми, епос, ідилії. Водночас інтереси широких верств населення виражалися в комедії та мімі. Нова комедія, або "комедія моралі", у якій найвідомішим у IV ст. до н.е. був Менандр, оспівувала приватне життя громадян.
Високого розвитку набуває гліптика (різьба на камені). Зображення могло бути рельєфним (камея) або вирізаним вглиб (інталія). Завдяки майстерності різьбарів вдавалося створювати справжні шедеври. Одним з них є камея Гонзага, на якій вирізьблені портрети царя Птоломея Філадельфа та його дружини Арсіної. Матеріалом був напівкоштовний камінь сардонікс. Зараз цей шедевр зберігається в петербурзькому Ермітажі.
Важливим чинником розвитку культури стало поширення грецької системи освіти та образу життя. Зросло значення наук, особливо технічних, у практичному житті. Свідченням цього стало створення центрів наукових знань: бібліотек у Пергамі, Александрії, Антіохії та інших містах, Мусейона - храму наук в Александрії.
Найбільшою бібліотекою елліністичного світу вважалася Александрійська, що була складовою Мусейону. Вона нараховувала близько 700 тис. сувоїв. Створений Птолемеем І, Александрійський Мусейон став справжнім науковим центром з анатомічним театром, обсерваторіями, зоопарками, ботанічними садами, місцями для роботи й відпочинку вчених, житловими кімнатами та їдальнею. Вчених утримувала держава. Матеріальна база наукових досліджень зростала також завдяки меценатству, яке вважалося дуже престижним. Про велике значення науки в елліністичному світі свідчить той факт, що при дворі кожного царя існували мусейони та бібліотеки, а вченим створювались умови для праці.
Класифікація наукових знань призвела до прогресу науки загалом. Особливого розвитку набули математика, медицина, географія, анатомія, ботаніка тощо. Синтезом математичних знань античності стала праця Евкліда "Елементи" ("Начала"). З ім´ям Архімеда Сіракузького пов´язано створення наукової механіки та одного з законів гідростатики; Аристарх Самосъкий за вісімнадцять століть до Коперника довів, що Земля обертається навколо Сонця; Страбон у трактаті "Географія" у 17-ти книгах описав відомий на той час світ - від Британії до Індії; Феофраст створив "Історію рослин"; Герофіл відкрив існування нервів у людини, висунув гіпотезу, що розумова діяльність пов´язана з мозком та припустив існування кровообігу. У період еллінізму зароджується філологія як наука у формі філологічної критики, відновлення і коментування оригінальних текстів, класичних творів, починаючи з Гомера.
У філософії періоду еллінізму панувала грецька традиція, тривав процес виникнення нових шкіл. Особливого значення набували вчення стоїків, кініків та філософія Епікура (341-270 pp. до н.е.). Для філософських шкіл, що виникли й розвивались у період еллінізму, було характерним визнання за рабом людської гідності, вищих моральних якостей і мудрості. Вони слугували за одне з джерел формування ідеології християнства.
У період еллінізму змінилися релігійні уявлення греків. Традиційні для античної Греції релігійні вірування, поєднавшися зі східними традиціями, породили нові форми релігії, поширилося ототожнення богів грецького пантеону зі стародавніми східними божествами. Деякі культи греки засвоїли майже незмінними, лише перейменували Ісіду на Деметру, а Кібелу на Афродіту чи Артеміду. Чільне місце в культурі еллінізму належить культу Зевса Гіпсіста (Найвищого), що тотожний фінікійському Ваалові, єгипетському Амонові, юдейському Ягве та багатьом іншим. Тенденція до універсалізації релігійних вірувань стає прологом майбутнього монотеїзму.
Загалом елліністична культура відрізнялася від класичної грецької. Це була космополітична культура, яку творив "громадянин світу", а не грецького полісу. Вона стала не лише втіленням унікальності грецького духу, а й засвоєнням найкращих здобутків культурного розмаїття об´єднаного світу. Крім того, це була культура стратифікованого суспільства: більше ніж будь-коли вона творилася культурою інтелектуальної еліти, задовольняючи потреби нової рабовласницької знаті. Елліністична культура віддзеркалила основні проблеми перехідного періоду - від античної полісної колективності до індивідуалізму, народжуваного рабовласницькою монархією. Витончена багатомірна культура еллінізму стала завершальним етапом у розвитку культури Стародавньої Греції. Вичерпувались традиційні засади грецького соціуму. На історичну арену виходила нова культуротворча сила - Рим, який у кінці І ст. до н.е. утвердив своє панування в елліністичному світі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень