Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

295. Соціально-економічне становище селянства Поділля наприкінці ХІХ початку ХХ ст.


Українці - нація з високорозвиненою сільськогосподарською культурою. На Поділлі мотичним землеробством займались ще в епоху енеоліту ІУ-ІІІ тис. до н.е. Тут вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, горох та інші злакові культури. Землеробство було провідною галуззю господарства.

На сьогоднішній день узагальнюючої та змістовної праці, присвяченій землеробській культурі подолян поки що немає. Однак, стан сільського господарства, в тому числі й соціально - економічне становище селянства в загальних рисах описані в публікаціях А. Єрмолова1, В. Гульдена2, В. Горленка3, С. Павлюка4, Ф. Любанського5, В. Свідерського6, К. Вейдліха7, І. Раковича8, Д. Гейдена9 та ін.

Після скасування кріпосного права в Європейській Росії, в тому числі й Поділлі, збереглися пережитки феодально - кріпосницьких відносин. Хоча сам факт ліквідації кріпосництва ліквідував залежність селян від поміщиків, але не приніс їм повного рівноправ’я. На відміну від інших соціальних груп населення, звільнені селяни повинні сплачувати викупні платежі. Слід зазначити, що після реформи селяни мали в своєму розпорядженні менше землі, ніж до 1861 р.

Певну особливість мала реформа 1861 р. на Правобережній Україні. Маючи сумнів щодо відданості польської шляхти (підтвердженням цього є повстання поляків 1863 р. ), уряд намагався привернути на свій бік українських селян і роздавав їм наділи на 18% більше, ніж вони мали до 1861 р. Але, вигравши на величині наділів, селяни втрачали на дуже завищених цінах, які вони змушені були платити за землю. При проведенні реформи поміщики забрали собі найкращі землі, залишивши гірші селянам. На Поділлі, як і в Україні, існували великі поміщицькі маєтки, а селянство залишилось безземельним. Незавершеність реформи 1861 р. підштовхнуло селян до масових виступів на початку ХХ ст. і в період демократичної революції 1905-1907 рр. Внаслідок цього уряд змушений був знову зайнятися проблемами села. Глава уряду П. Столипін 19061911 рр. став запроваджувати нову селянську реформу, її метою було створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продуктивність сільського господарства. З розвитком капіталістичних відносин зростала кількість заможних селян за рахунок зубожілого селянства, яке поповнювало ряди сільськогосподарського і промислового робітництва. Згідно з переписом населення 1897 р. загальна кількість робітників Поділля становили дві основні категорії: торгово - промислові робітники - 25,863 тис. і не торгового - промислові ( тобто сільськогосподарські) - 113,199. Отже, промисловість на Поділлі розвинута досить слабо. Щодо наявності на Поділлі крупних підприємств, то до кінця ХІХ ст. вони зовсім були відсутні й з’явились лише в 1902 р. , маючи 8,2% робітників, водночас у Росії на великих підприємствах було зайнято 32% робітників10.

На Поділлі головним чином розвинена харчова промисловість і особливо цукроваріння. У 1909 р. на Поділлі із загальної кількості робітників (37970) на підприємствах, що займалися переробкою рослинних продуктів, було зайнято 32 894 робітників, на цукрових заводах 22 981, борошномельних підприємствах - 6 438 і на винокурних заводах - 1 216 робітників11.

Щодо рівня розвитку промисловості в селі й місті Поділля, то тут провідна роль належить селу. Якщо в Росії промисловість розвивалася переважно в містечках, то на Поділлі сільські підприємства переважали кількісно міські більше, ніж у 7 разів, а сільськогосподарські робітники більше, ніж у 10 раз. У 1912 р. в містах було 56 підприємств, в них робітників - 2 337; в сільській місцевості - 427 підприємств з кількістю робітників - 2 5269 .12

У губерніях з низьким рівнем промислового розвитку провідну роль відігравало сільське господарство. У цьому відношенні наочним прикладом є Поділля, де кількість сільськогосподарських робітників переважала майже в 4 S рази кількість промислових.

Можна вважати, що сільське господарство Поділля мало капіталістичний характер. Тут переважало велике землеволодіння із значним застосуванням машин і найманої праці, ніж в Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях, де земля переважно знаходилась у дрібних власників. 13

Відповідно до перепису населення 1897 р. місцевих робітників на Поділлі було 124 747, а прийшлих - 14 122 . У даному випадку Подолія не відступала від того загального правила еміграції, згідно з яким робітниче населення намагалося мігрувати в місця з розвиненою промисловістю, торгівлею й капіталістичним сільським господарством, де спостерігався великий попит на робочі руки. Насправді Поділля менше потребувало прийшлих робітників, ніж Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії - центри промисловості й торгівлі. Однак внаслідок капіталістичного характеру сільського господарства й досить значного розвиту цукрового виробництва Поділля за кількістю прийшлих робітників переважало губернії дрібного сільського господарства - Полтавську й Харківську губернії.14

Еміграція промислових робітників на Поділлі досить велика. Із всього прийшлого населення на Поділля (14 122) промислових робітників було біля 5 тис. (36%). Еміграція промислових робітників на Поділля, як і в інші губернії Росії, зумовлена розвитком великих промислових підприємств. Що ж стосується міграції робітників із Поділля, то вона зумовлена наявністю вільних робочих рук (21 339 ), які, не маючи застосування своїй праці за місцем проживання, тобто на Поділлі, мігрували за його межі. У Росію подільські робочі емігрували в малій кількості. Поділля давало емігрантів переважно в Бессарабію - 10 732 і окраїни: Сибіру - 2 387, Кавказу - 881, Середньої Азії - 258 робітників. Крім того, значна частина подільських робітників мігрувала в українські губернії .15

Отже, еміграція із Поділля перевищувала еміграцію на Поділля (майже на 22 тис. осіб) Таке явище свідчить про економічну відсталість Поділля, внаслідок чого безробітні подоляни, не змігши знайти застосування своїй праці за місцем проживання, змушені були мігрувати в більш розвинуті в промисловому відношенні райони.

На початку ХХ ст. значного розмаху набула еміграція подільських селян у Північну Америку, переважно в Канаду. Цей селянський еміграційний потік з кожним роком ставав більш інтенсивним. Значна частина мігрантів вдавалася до нелегального переходу кордону. Таке переселення в Америку самі селяни пояснювали малоземеллям і безземеллям у себе на батьківщині, тобто в Подільській губернії, і наявністю незайманих великих земельних площ в Канаді, куди вже переселилося багато подолян, і повідомляли, що є багато вільних земель .16

У 1900 р. при Відділенні Подільського товариства сільського господарства виникає мережа колективних дослідних полів. Відділення склало програму й виробило детальну інструкцію діяльності. Головна мета - підвищення продуктивності сільського господарства. У вищезгаданій інструкції запропоновані різні способи обробітку грунту, сівби, догляду за рослинами в період вегетації, застосування різних добрив тощо. У район діяльності дослідних полів входили: Вінницький, Ямпільський, Брацлавський, Літинський і Летичевський повіти. Що стосується характеру землеволодіння, то у Вінницькім повіті придатних для обробітку було 27 2307 десятин землі, із них у володінні селян - 136 122 (51,3% ), поміщиків - 82 489 (30,3%); Літинськім - 303 576, у землеволодінні селян - 155 182 (51,1%), поміщиків - 85 925 (28,3%); Летичевськім - 246 657, у землеволодінні селян - 129 669 (52,6%), поміщиків - 54 792 (22,2%); Брацлавськім - 281 455, у землеволодінні селян - 150 702 (53,5%), поміщиків - 66 287 (23,5%); Ямпольскім - 330 626, у землеволодінні селян - 169 270 (51,2%), поміщиків - 1 000 828 (30,50%).17

Як видно, у вищезазначених повітах селяни володіли значно більшою кількістю землі, ніж поміщики, а з огляду на те, що в селянських господарствах і в більшості поміщицьких маєтків поширена переважно трипільна система землеробства, то звідси випливає, що площа під озимими приблизно складає 30% всієї орної землі. Однак у вищезазначених повітах площа орної землі, зайнятої озимими посівами, повинна бути менше 1/3, тому що навіть у трипіллі, як поміщики так і селяни, сіють на пару цукровий буряк, і, крім того, більше половини поміщицьких господарств практикує плодозмінну систему землеробства, в якій, звичайно, озимий клин займає значно менше, ніж третю частину орної землі, що знову ж таки впливає на загальну площу орної землі, зайнятої озимими посівами.

Слід підкреслити, що найбільша площа під озиминою відведена в Ямпільськім і Летичівським повітах, які разом з тим в цьому районі були найбільш екстенсивними. Навпаки, у Вінницькому повіті ця площа є найменшою, що, можливо, пов’язано із значною інтенсифікацією господарств у цьому повіті, тому що скорочення тут озимого клину, безсумнівно, пов’язане із розширенням земельних площ під коренеплоди і травосіяння.

Наступною важливою культурою у вищезазначених повітах є культура ярових колосових рослин, а овес, ячмінь, ярова пшениця в цій частині губернії були мало поширені18.

Згідно з наведеними вище даними, у володінні селян перебуває біля 50% загальної площі вищевказаних повітів, причому, селяни ведуть трипільну систему господарства при досить екстенсивному способі господарювання.

У повітах Подільської губернії поширений плужний спосіб обробітку ґрунту - сабани відійшли в минуле, найбільш поширені плуги Сакка, Донський, Г ена й місцевої кустарної роботи, останній обладнаний дерев’яним граділем і працює малоефективно. Під озимі культури оранку проводять один раз, а зоране поле боронують лише перед посівом19.

Сівбу проводять вручну під рало або борону. На початку ХХ ст. все ширше почали використовувати сівалки.

Оцінюючи пропорцію польових культур, слід зазначити, що значна частина посівної площі губернії, а саме 80% зайнято зерновими культурами, 4,68% знаходиться під бобовими рослинами, 10,19% під коренеплодами, 0,54% під волокнистими й олійними рослинами, 4,54% під посівними травами. Із зернових культур найбільш поширеними в губернії є пшениця й жито озиме, під пшеницею знаходиться 21,12% , а під житом 21,01% посівної площі; овес займає 16,70% , ячмінь - 9,67% , кукурудза - 5,83%, гречка - 3,29%, просо - 1,96%, пшениця ярова - 0,28%, ярове жито - 0,10% посівної площі губернії. 20

У селянських господарствах було більше поширене, ніж в поміщицьких, жито озиме і ярове, ячмінь, кукурудза, гречка і просо, і навпаки - менше, ніж у поміщиків, поширені пшениця ярова і озима та овес.

Посіви озимої пшениці у селян становлять 16,91% всієї посівної площі, а в поміщиків - 29,48%; озимого жита 28,67%; вівса - 14,93% і 20,36%; ячменю - 11,69% і 5,63% ; кукурудзи - 7,40% і 2,70%; гречки - 4,10% і 1,67%; проса - 2,41 і 1,11% ; ярої пшениці - 0,19% і 0,45%; ярого жита - 0,12 і 0,07% 21.

У Подільській губернії на одне селянське господарство припадає 4,3 осіб. У працездатному віці частка до загального числа населення в селянських господарствах складає 53% з коливанням по повітах від 49 до 57% селян.

На 100 десятин посіву припадає селян у господарствах селянського типу - 128, з коливанням по повітах від 110 до 145 осіб; в поміщицьких господарствах - 9,7 з коливанням по повітах від 7 до 14 осіб. На 100 десятин посівної площі припадає робочої тяглової худоби в селянських господарствах - 38,3 з коливанням по повітах від 33 до 43; в поміщицьких господарствах - 16,8, з коливанням по повітах від 15 до 19. Середня посівна площа в селянських господарствах становить 1,87 десятини на 1 господарство, з коливанням по повітах від 1,60 до 2,2822

Жито, овес, гречка і просо більш поширенні у прибузьких повітах. Всі інші зернові культури, пшениця, ячмінь, кукурудза, навпаки, більш поширені у придністровських повітах.

Наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. Поділля за своїм характером залишалося сільськогосподарським регіоном. Тут головним чином була розвинута харчова промисловість і значною мірою цукроваріння. Кількість сільськогосподарських робітників у Подільській губернії переважала кількість промислових у 4,5 рази. В умовах розвитку капіталістичних відносин, зростала кількість малоземельних і безземельних селян, які, не маючи змоги знайти роботи за місцем проживання, імігрували за межі Подолії. У той час як поміщики володіли великим земляними угіддями, селянство потерпало від безземелля.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

І.Єрмолов А.С. Современые сельськохозяйствиные вопросы. Этюды из области сельського хазяйства и статистики. - М., 1891.- 302 с.; 2. Гульдман В. Поместное землевладение в Подольской губернии. Настольная книга для землевладельцев и арендаторов. -2-ое издание.- Кам.-Подольский, 1903, - 48 с.; 3 Горленко В. Хліборобство. Українці. Історико - етнографічна монографія: У 2-х кн.- Опішне, 1999.- Т1.- С.247-278; 4. Павлюк С.П. Традиційне хліборобство України: агротехнічний аспект.- К.: Наукова думка, 1991.- 224 с.; 5. Любанский Ф.Л. Деребчинское опытное поле барона А р. Масса, - Вип Х, 1897. - К., 1898. - 150 с.; 6. Сведерський В.Н. Имение Голяки графа А.Ф.Гейдена.- Издание журнала «Подольський хозяин». - Кам.-Подольский, 1916. - 48 с.; 7. Вейдлих К.А. Возможнасть экономического возрождния земледельчиской России // Подольское общество сельского хазяйства и сельскохазяйственой промышлености.-Винница,1902. -30 с.; 8. Ракович И.Е. Вигляд на разрешение аграрного вопроса в России. - Кам.-Подольский,1905. - 28 с.; Гейден Д.Ф. Положение земельного вопроса в Винником уезде и попытка устроить беземельных и малоземельних крестьян.-Немиров, 1906. - 20 с.;10 Стопневич Б. Промышленость и сельськое хазяйство Подолии // Экономическая жизнь Подоли.-1914.-.№1.-С.7.;11. Там само. - С.7;12. Там само. - С.12;13. Записки императорского общества сельского хазяйства Южной России.- 0десса,1901. - С.23; 14. Стопневич Б. Промишленость и сельское хазяйство Подолии // Экономическая жизнь Подолии. - 1914. - №1. С.17; 15. Там само. - С.17;16. Современние вопросы сельского хазяйства в Подольской губернии // Справочный листок Подольского общества сельского хазяйства и сельскохозяйственной правленности. - - №5 - С.59;17. Отчет о деятельности опытных полей Подольскрй губернии // Подольский хозяин.- - №2. - С.12; 18. Там само; 19. Там само. - С.13; 20. О новейшых данных по сельскохозяйственному производству Подольской губернии // Подольский хозяин. - 1916. - №7-8. - С.4; 21. Там само. - С.6; 22. Итоги работы сети опытных полей Подольского общества сельского хазяйства Подольской губернии / / Подольский хазяин. - 1916. - №9 -10. - С.19.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь