Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

281. Розвиток загальноосвітньої школи УСРР на початку 20х рр. ХХ ст.


І.В.Кахно, І.І.Ніколіна

Стаття присвячена розвитку загальноосвітньої школи на початку 20х рр. ХХ ст. В ній висвітлені особливості становлення та динаміка росту мережі загальноосвітніх шкіл. Визначено заходи уряду по подоланню труднощів в освітній сфері.

Ключові слова: Українська СРР, загальноосвітня школа, дитячий будинок, концепція та модель освіти.

Особливе місце в новітній історії України займають суспільно- політичні процеси початку 20-х рр. ХХ століття, які безпосередньо впливали на діяльність загальноосвітньої школи того періоду.

Актуальність даної статті полягає у всебічному і об’єктивному дослідженні історії шкільництва, без якої не можна відтворити цілісну історичну картину початку 20-х рр. ХХ ст.

Завдання статті - дослідити історію становлення та розвитку загальноосвітньої школи в межах УСРР як соціального інституту на початку 20-х рр. ХХ ст., висвітлити процеси відновлення та її функціонування в цей період.

Особливий інтерес при дослідженні викликає позиція тодішнього наркома освіти Г.Ф. Гринька [1] та його заступника Я.П. Ряппо [2]. На особливу увагу заслуговує також історико-педагогічна праця М.С. Грищенка [3]. Для вивчення вказаної проблеми важливе значення мають ґрунтовні дослідження Г.І. Ясницького [4] та В.В. Липинського [5].

Становлення та розвиток системи освіти в Україні у 1920-ті роки проходили на основі теоретично обґрунтованої концептуальної політики, тому що російський варіант розвитку освітньої галузі не враховував національні та економічні особливості України, був далеким від потреб народного господарства і фінансово незабезпеченим в умовах перехідного періоду. Власна ж концепція та модель освіти отримали статус офіційної, коли керівником НКО став Г.Ф. Гринько. Одним з ключових її положень була вимога заміни школи дитячим будинком. Адже розруха народного господарства, що була наслідком першої світової війни, іноземної інтервенції і громадянської війни, загальноекономічна криза позначилися на шкільному будівництві та на становищі дітей. По-друге, керівництво НКО помилково вважало, що на виховання дитини негативно впливає сім’я.

«Схема Народної Освіти УСРР» передбачала функціонування різноманітної мережі закладів соціального виховання. Це «заклади для нормальних дітей» (дитячий будинок-інтернат, трудова школа, дитячий садок); «заклади для дефективних дітей»; «заклади в справі досліду та розподілу недолітніх»; «позашкільні заклади та організації задля соціального виховання дітей» [6]. Знову ж таки своєрідним центром соціального виховання мав стати дитячий будинок, завданням якого було «вповні здійснити ідеал соціального виховання». Всі інші установи цієї системи «мусіли орієнтуватися на дитячий будинок і наближатися до нього» [7, с. 1213]. Завдяки зусиллям органів влади народного комісаріату освіти наприкінці в Україні функціонувало 1 844 дитячих будинки, в яких виховувалося близько 99 тис. дітей [7, с. 13]. Потрібно зауважити, забігаючи наперед, що після 1923 р. їх кількість почала швидко скорочуватися.

Набагато швидше формувалася мережа трудових шкіл. З перших днів свого функціонування Наркомос вніс до уряду ряд пропозицій щодо передачі в підпорядкування головного освітянського відомства всіх закладів освіти. Так, 26 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР прийняв постанову про передачу всіх навчальних закладів та їх майна у розпорядження відділу освіти [8, арк. 5]. 15 травня 1920 р. було прийнято постанову РНК УСРР, відповідно до якої «всі школи по сільському господарству, лісництву і землевлаштуванню, а саме: практичні школи, початкові школи, сільськогосподарські школи І-го, ІІ-го розряду, нижчі сільськогосподарські школи, середні сільськогосподарські школи, лісові шкільні заклади» передавалися з Наркозему до Наркомосу [9, с. 3]. За кілька тижнів аналогічні рішення було прийнято й стосовно інших відомств.

15 червня 1920 р. було видано постанову, за якою «всі чотирьохрічні і трьохрічні початкові школи обертаються в семирічні трудові школи» [9, с. 31]. Щодо інших навчальних закладів, таких як двокласні училища з п’ятирічним чи шестирічним терміном навчання - то вони також перетворювались в 7-річні трудові школи з додаванням в залежності від терміну навчання первинного закладу чи то одного року навчання, чи то двох [10, арк. 13].

За кілька місяців після свого створення наркомат освіти провів величезну роботу, спрямовану на підготовку нормативних документів, що регламентували діяльність закладів освіти соціального виховання. Це «Постанова про проведення в життя 7-річної єдиної трудової школи» (15 червня 1920 р.); «Постанова про дитячі будинки» (16 червня 1920 р.); «Постанова про дитячі установи для фізично дефективних дітей» (18 червня 1920 р.) та ряд інших [9, с. 31-33]. А 22 листопада 1922 р. Президія ВУЦВК затвердила Кодекс законів про народну освіту в УСРР, у якому були визначені завдання та структура органів народної освіти, завдання загальноосвітніх шкіл і заходи щодо їх подальшого існування.

В результаті такої наполегливої роботи працівників НКО на початку 1920 р. в Україні працювало 21887 трудових шкіл [11, арк. 34 зв], в яких навчалося 1900000 дітей [1, с. 45,49]. Хоча в цей період в Україні налічувалося більш як 3 млн. дітей шкільного віку [12, с. 98]. У 1921 р. кількість шкіл збільшилась до 21 968, у яких навчалося 2023 680 учнів, або кожна третя дитина шкільного вік. Щоправда, у 1922 р. кількість шкіл зменшилася до 20 579 із 1 724 380 учнями. Ця тенденція спостерігалась і в наступні роки і тривала аж до 1926 р. В окремих регіонах УСРР скорочення кількості шкіл та учнів було ще більш разючим. Так в Одеській та

Миколаївській областях у 1922 р. відсоток охоплення загальноосвітніми школами дітей шкільного віку ледве перевищував 18% [2, с. 24].

Причинами такого масштабного скорочення трудових шкіл стали лихоліття, економічний хаос і криза 1921-1922 рр., неврожай 1921 р. та спричинений ним голод 1921-1923 рр. Державні асигнування на освіту майже припинились у зв’язку з посиленням фінансування народного господарства. Якщо у 1921 р. на освіту витрачалось 10,4% державного бюджету, то в кінці - лише 2-3% [13, с. 100], з яких переважна частина йшла на допомогу голодуючим дітям [4, с. 18]. До складу державних засобів згідно Декрету РНК УСРР від 31 травня 1921 р. входила лише вартість продовольства відпущеного на установи соціального виховання (сніданок в шкільних їдальнях). В сільських місцевостях з державних фондів постачалися тільки дитячі будинки. Ситуація ускладнилась ще й тому, що постановою ВУЦВК від 16 серпня 1922 р. було прийнято рішення про зняття, майже повністю, з державного бюджету закладів освіти і передача їх на місцевий.

У звіті про діяльність НКО за 1922-1923 н. р. наголошувалося, що з серпня 1922 р. поступово масові заклади Соцвиху передавалися на місцевий бюджет і до початку 1923 р. за Головсоцвихом рахувалися лише 65 установ, необхідних для проведення дослідних робіт [14, арк. 5].

У періодичних виданнях того часу друкувалися звернення до органів державної і місцевої влади з закликом «треба сплачувати повною мірою і своєчасно, інакше важка і багатогранна робота по боротьбі з неуцтвом буде зірвана» [15, арк. 29]. Недостатнє фінансування державним бюджетом загальноосвітніх шкіл призвело до скорочення їх мережі і до поширення нелегалізованих таємних приватних шкіл. Тому під впливом загальної господарської ситуації з осені 1921 року НКО мусив був вжити заходів до легалізації платної школи, як тимчасовий захід в селищах міського типу, які являються промисловими і торгівельними центрами [16, арк. 10]. Нагадаємо, що Декретом РНК і НКО, опублікованим в газеті «Вісті ВУЦВК» від 9 березня 1919 р. вказувалося, що з 1 вересня 1919 року навчання у школах стає безкоштовним [8, арк. 33]. В свою чергу плата за навчання, хоча й не давала особливо значних результатів, але враховуючи те, що місцевий бюджет був занадто слабкий вона продовжувала існувати і в наступні роки.

Після подолання економічної кризи мережа загальноосвітніх шкіл почала зростати. На 1 січня 1925 р. загальна їх кількість збільшилась на 19%, а учнів у них - на 18,3% [17, с. 6]. За роки НЕПу, коли покращало становище країни в цілому, поліпшилась і шкільна справа. З 1923 по 1926 р. асигнування на освіту зросли майже в 7 разів [18, с. 10]. Необхідно сказати, що в справі загального навчання в школах соцвиху 1924-25 навчальний рік був найнижчою кульмінаційною точкою і лише наступний рік став точкою підйому.

Таким чином, досвід становлення і розвитку загальноосвітніх шкіл 20х рр. ХХ ст. в УСРР в сучасних економічних умовах є актуальним і може бути використаний у школах незалежної України.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Гринько Г. Очерки советской просветительной политики. - Х., Путь просвещения, 1923. -195 с.
  2. Ряппо Я.П. Народна освіта на Україні за 10 років революції. - Х., 1928. - 126 с.
  3. Гриценко М.С. Нариси з історії школи в Українській РСР (19171965). - К.: Радянська школа, 1966. - 260 с.
  4. Ясницький Г.І. розвиток народної освіти на Україні: 1921-1932 рр. - К.: Вид-во КДУ, 1965.- 256 с.
  5. Липинський В.В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-і роки. - Донецьк: РВА Дон ДТУ, 2000. - 247 с.
  6. Кодекс Законів про Народню Освіту У.С.Р.Р. // Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітниче-Селянського Уряду України. Відділ 1 за 1922 р. - Х., 1922. - С. 873-881.
  7. Сірополко С. Народня освіта на Совєтській Україні. - Варшава, 1934. 240 с.
  8. ЦДАВО України. - Ф.166. - Оп. 1. - Спр. 21. - 65 арк.
  9. Збірник декретів, наказів та розпоряджень по Народньому Комісаріату Освіти УСРР. - Х., 1920. - Вип. І. - 60 с.
  10. Державний архів Київської області. - Ф. Р-1051. - Оп.1. - Спр. 16. - 15 арк.
  11. ЦДАВО України. - Ф.166. - Оп. 2. - Спр. 7. - 232 арк.
  12. Гутянський С.К. В.І. Ленін і культурне будівництво на Україні. - К.: 1965. - 199 с.
  13. Масненко В.В., Шаров І.Ф. Вчительство та становлення радянської школи на Україні в першій половині 20-х років // Укр. іст. журн. - 1990. - №12. - С. 100-104.
  14. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1776. - 198 арк.
  15. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 3. - Спр.105. - 73 арк.
  16. ДАВО України. - Ф. Р-256. - Оп.1. - Спр.12. - 205 арк.
  17. Ганджій А. Напередодні загального обов’язкового навчання // Радянська освіта. - 1925. - № 8-9. - С. 3-13.
  18. Яремчук В.Д. Національні проблеми загальноосвітньої школи України: історія і сучасність. - К., 1993. - 100с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь