Електронна бібліотекапідручники


Історія (збірка наукових праць)

249. Проблеми пенсійного забезпечення у системі соціальної політики Великої Британії у 1997-2001 роках.


О. Жукова

Пенсійне забезпечення є однією з головних складових частин соціальної політики держави. Пенсійна система поширюється не лише на літніх жителів країни, вона також охоплює інвалідів та людей, які втратили годувальника або ж тривалий час не працювали в наслідок хвороби чи травми отриманої на виробництві. Однак, ми вирішили зосередити свою увагу саме на пенсіях за віком. Наш вибір зумовлений тим, що в Україні зараз існує ситуація схожа на британську. Адже і в нас на Батьківщині і у Сполученому Королівстві люди отримують державні пенсії, що створюються завдяки солідарній схемі накопичення коштів. Це створює певні проблеми, зокрема, рівень пенсій нижчий за рівень заробітної плати, що, звичайно, не може забезпечити життя, до якого людина звикла за роки своєї праці.

Велика Британія на шляху вдосконалення своєї пенсійної системи зробила чимало важливих кроків. Зокрема, запровадила пайові пенсійні фонди, в які майбутні пенсіонери мають змогу відкладати кошти протягом життя і користуватися ними після виходу на пенсію. Зараз в Україні відбувається розробка схожої системи накопичення пенсійних коштів, що дасть змогу людям самостійно впливати на розмір своєї пенсії і час її виплати. Сполучене Королівство практикує таку систему з 80-х років ХХ ст., а тому досвід Великобританії у цьому напрямку є досить корисним для нашої держави.

Питання пенсійного забезпечення у Великобританії широко висвітлене у працях вітчизняних та російських дослідників Т.В. Семигіної, В.Ф.Сорокіної, П.Шевчука, Н.В Калити. Серед британських видань спеціально присвячених проблемам пенсій слід відзначити книгу за редакцією Алана Дікона «Обговорюючи пенсії: особистий інтерес, громадянство та суспільне благо».1 Фундаментальними працями, що висвітлюють загальні питання розвитку Великої Британії і пенсійної системи зокрема є книга Джона Рентоула «Тоні Блер. Прем’єр-міністр»2 та четверте видання щорічника «Сучасна британська політика» , які містять багато цінної інформації і важливі факти з історії.

Кінець ХХ ст. позначився формуванням досить несприятливих тенденцій у системі державного пенсійного забезпечення у Великобританії. Багато жителів туманного Альбіону вийшовши на пенсію зрозуміли, що їх теперішній дохід - це лише дещиця від того, що вони очікували отримувати. Така ситуація є наслідком різниці у 27 млрд. ф. ст. між тим скільки платники податків заощадили собі на пенсію і сумою необхідною для гідного життя.4 У 2000 році середній розмір основної державної пенсії за віком одинокого пенсіонера, який повністю виплатив пенсійні внески, складав 67,50 ф. ст. на тиждень, а подружньої пари - 107,9 ф. ст. - що складає відповідно 16 і 26 % від середньої заробітної плати у країні.5 ( Для порівняння у 2002 році ця сума вже складала 75,50 ф. ст. на тиждень для одинокого пенсіонера і 120,70 ф. ст. для подружньої пари.6) Виникнення такої ситуації пов’язано з кількома причинами. По-перше, населення Сполученого Королівства швидко старіє, люди живуть довше, а отже, вони більш тривалий час отримують пенсії. Пенсійний вік для жінок у Сполученому Королівстві складає 60 років, а для чоловіків - 65, зважаючи на те, що обов’язковий трудовий стаж становить 44 роки для жінок і 49 - для чоловіків. У 1995 році був прийнятий закон, згідно якого передбачається поступове підвищення пенсійного віку для жінок до 65 років. Таким чином відбувається своєрідне «відтягування» часу, з якого починається виплата пенсії. Це також дасть відчутну економію, якщо врахувати той факт, що жінки традиційно складають більшість серед людей похилого віку.

Однак не дивлячись на вжиті заходи з кожним роком державні витрати на пенсійне забезпечення неухильно збільшуються і одночасно зростає фінансове навантаження на працюючих людей. Так витрати на пенсійне забезпечення у 1970 році складали 35 млрд. дол. США, а у 1997 році зросли до 78 млрд. дол. США, що складає відповідно 5,3 і 6,6 % ВВП країни або 28 і 25 % усіх соціальних виплат9. За даними на 2001/02 Британія витрачала 52% від всіх соціальних виплат на утримання літніх людей.10 Співвідношення осіб 60-річного віку і старших, не зайнятих суспільною працею і зайнятого населення (на 1000 осіб) у 1980 році становило 348 чол. на 1000 працюючих, у 1990 - 350 чол., а у 2000 - 344 чол. 11

Кожна працююча людина у Великобританії має право на державну пенсію. Кожний роботодавець відраховує 3% від суми заробітної платні на пов’язані з роботою пенсійні схеми12 протягом всього трудового життя людини. Така пенсійна система у Великобританії була запропонована у 1945 році соціальним реформатором лордом У. Беверіджем . Пенсії виплачуються з поточних доходів держави та індексуються за рівнем інфляції у країні. Ця система має назву «pay-as-you-go» («платимо-коли-ти- пішов»)14. Хоча людина все життя платить внески до пенсійного фонду, вона не отримує тих грошей, які сплачувала. Пенсії виплачують з майбутніх внесків ще працюючих осіб. Така схема називається солідарною, на відміну від накопичувальної, в якій всі внески збираються у спеціальні фонди, і саме з них людина отримує пенсію - рівно стільки скільки встигла відкласти за все життя.

Солідарна схема пенсійних заощаджень передбачає перерозподіл ресурсів, в результаті якого вони передаються від одних людей до інших. У теорії соціальної політики існує два види перерозподілу: горизонтальний і вертикальний. Перший з них, визнає перерозподіл коштів від осіб, з якими ще не відбулася певна страхова подія протягом певного часу, до тих у кого вона вже настала. Вертикальний перерозподіл ґрунтується на частковому переміщенні коштів від осіб з високим рівнем доходів до осіб, які мають нижчі доходи15. Останні дослідження державного соціального захисту у Великобританії показують, що насправді перерозподіл відбувається не від багатих до бідних чи від однієї групи іншій, а швидше, від однієї фази життєвого циклу індивіда до іншої, так званий «договір поколінь».16 Однак як вже було сказано вище, по мірі збільшення кількості пенсіонерів збільшується навантаження на працюючу частину населення і одночасно зростає видаткова частина бюджету, спрямована на погашення соціальних виплат. Проте, саме солідарна система має державні гарантії, які забезпечують постійність і фіксованість виплат, на відміну від накопичувальної.

Солідарна схема пенсійних виплат у Великобританії пройшла тривалу еволюцію. У 40-х роках ХХ ст. програма запроваджена У. Беверіджем передбачала однакові внески для працівників і їх господарів протягом 20 років трудового стажу. Вже у 50-х роках стало очевидним, що розмір пенсій є недостатнім, так як складає лише незначну частину заробітної плати. У зв’язку з цим у пенсійну систему були внесені зміни - збільшені внески у національне страхування з боку робітників та роботодавців. Частина населення країни почала отримувати державну пенсію з урахуванням рівня заробітної плати.

На зміну уряду лейбористів у 60-х роках прийшли консерватори, які погодилися зі змінами попередників і розробили на їх основі нову пенсійну програму, яка враховувала рід занять (Occupational pension scheme) . Вона брала за основу для нарахувань суму заробітної плати, яку людина отримувала протягом всього трудового стажу. У середині 70-х років державна пенсійна система знову була піддана змінам. На цей раз вже лейбористський уряд, який прийшов до влади у 1974 році, запропонував внести деякі корективи у реформу 1961 року. По-перше, встановити формальний зв’язок між розмірами базової державної пенсії і заробітною платою працюючого населення шляхом проведенням щорічної індексації; подруге, вдосконалити пенсійну систему впровадивши так званий «другий щабель»: залежність розміру пенсії від заробітної плати була розповсюджена на все населення країни, при цьому розмір пенсії був встановлений нарівні 25% від найвищої заробітної плати, яку людина отримувала протягом 20 років своєї праці. Уряд консерваторів, який прийшов до влади у 1979 році вніс чергові поправки у пенсійну програму. Він відмінив формальний зв’язок між розмірами базової заробітної плати та пенсіями, і встановив його між державною пенсією і роздрібними цінами. Таке рішення було продиктоване економічною кризою у Великобританії у 1980 році. Наступним кроком було зменшення рівня пенсії до 20% від заробітної плати. І, нарешті, уряд М. Тетчер вперше провів у життя програму приватних або накопичувальних пенсій. Таким чином традиційну солідарну систему було доповнено накопичувальною. Кожний британець отримав право вкладати у пенсійний фонд частину своїх доходів до відрахування з неї податків.

Приватні пенсійні фонди, що інвестують кошти у британську економіку, отримали велике розповсюдження по всій країні особливо за часів перебування при владі партії Е. Блера. У 2001 році загальна сума коштів у таких фондах складала 830 млрд. ф. ст. (1,4 трлн. долл.) - більше ніж у пенсійних фондах європейських країн разом узятих.19

Таким чином, у Великобританії було створено дворівневу систему пенсійних виплат. Перший рівень забезпечує однаковий для всіх мінімальний дохід, який розподіляється між усіма пенсіонерами, тоді, як другий рівень передбачає пенсійне забезпечення прямо пов’язане з заробітками. Приватні роботодавці можуть вибирати між першим і другим рівнем соціального захисту, або ж залучити своїх працівників до окремої пенсійної програми, яка забезпечуватиме еквівалентний рівень доходів майбутніх пенсіонерів. Відповідно до «Огляду сімейних ресурсів» за 2000/01 Міністерства соціальної політики 56% роботодавців і 43% самозайнятих осіб брали участь у пенсійних програмах, що враховували рід занять чи отримували державну пенсію або ж були учасниками обох схем20.

За оцінками учасників приватних пенсійних програм у Великій Британії існує близько 50% працюючих, по відношенню до загальної чисельності населення. Такий приватний варіант отримання пенсій зменшив державі соціальні зобов’язання більше ніж на 30%.

Лейбористський уряд Е. Блера напрацював свої пропозиції по пенсійній програмі. Вони включали: створення «нового пайового пенсійного фонду» (ПФ) (stakeholder pensions), який об’єднує і використовує найкращі характеристики раніш прийнятих у країні програм, забезпечує введення гарантованого мінімального доходу для всіх пенсіонерів і організацію щорічної публікації відомостей про збільшення майбутніх допомог. Цей новий план будується на частковій приватизації системи соціального забезпечення. Фактично було підтверджено, що кожний громадянин може інвестувати свої внески у приватний пенсійний фонд. Подібно до організацій, що займаються професійними пенсіями, пайові ПФ керуються опікунськими радами. На них покладається відповідальність за інвестиційну політику. Членами ПФ можуть бути робітники, що отримують від 9 до 18 тис. ф. ст. на рік (14 850-29 700 дол.) У той же час уряд приймає міри для залучення у фонди робітників, які отримують менше 9 тис. ф. ст. на рік. Державний секретар А.Дарлінг відмічав: «У перспективі, ми плануємо збалансувати державні та приватні пенсійні системи, щоб переконати якомога більшу кількість британців зареєструватися на отримання приватних пенсій. І у наступні 50 років доля державних витрат на пенсійне забезпечення по відношенню до ВВП зменшиться, оскільки значна частина населення зможе накопичити кошти у пенсійних фондах.»

До основних переваг системи приватного пенсійного забезпечення слід віднести незалежність від несприятливих демографічних тенденцій, більш справедливу диференціацію пенсій, підвищення ефективності використання пенсійних заощаджень внаслідок їхнього реінвестування в економіку, створення додаткових джерел внутрішніх інвестицій. Портфелі пенсійних активів репрезентують значну частину внутрішнього боргу та фінансових активів підприємств; великі, професійно керовані пенсійні фонди впливають на функціонування, конкурентоспроможність і диференціацію на ринку капіталів. Пенсійні фонди є значним ресурсом для інвестиції і підтримки ринку цінних паперів. Вони сприяють зростанню кількості фінансових посередників, які ефективно регулюють взаємовідносини між працівниками і роботодавцями, стимулюють зростання заощаджень населення у межах країни; поліпшують систему відносин «людина-капітал», зменшують державні витрати на соціальну підтримку літніх людей тощо.

Отож, головною особливістю пенсійної системи Сполученого Королівства є велика розгалуженість пенсійних схем. Загалом на 2001 рік у Великобританії існували такі пенсійні схеми:

Що собою являє державна пенсія ми вже розглянули. Вона нараховується зі щорічних внесків громадян.

Тепер приділимо увагу професійним пенсіям (Occupational pension scheme). Близько 10,3 млн. роботодавців пропонують своїм робітникам професійні пенсії. Існує два типи утворення професійної пенсії: схема нарахувань від заробітної плати (final salary schemes) та money purchase scheme. Перша схема пропонує наперед визначений рівень пенсії, що виражається у фіксованій пропорції від загальної річної зарплати, яку отримав робітник за кожний рік праці. Ця схема дає можливість конвертувати частину своєї пенсії у неоподатковану суму грошей, яку людина буде отримувати в якості пенсійного забезпечення, або одноразово виплачує певну суму, яка звільняється від оподаткування. Схема інвестування коштів (Money purchase scheme) передбачає, що внески працівників і роботодавців інвестуються у економіку країни. Розмір фондів залежить від кількості внесків і виконання інвестицій. Коли людина виходить на пенсію чи вирішує залишити схему, він чи вона отримує певну частку фонду у кількості певної неоподаткованої суми грошей, а решта використовується для того, щоб купити ренту. Рента - це угода між страховою компанією і вкладником. Компанія використовує залишок коштів для того щоб інвестувати його, і з отриманих прибутків платити відсотки страхувальникові в оплату страхової премії. Всі угоди на отримання професійної пенсії, що укладалися після 6 квітня 1997 року захищені від інфляції. З 6 квітня 2001 члени схем по отриманню професійних пенсій також отримали змогу стати учасниками пайового пенсійного фонду (stakeholder pension), що дало можливість створення додаткової пенсійної допомоги25

Персональні пенсії пропонують інший шлях для створення регулярних пенсійних заощаджень. Фінансові кампанії, такі як страхові товариства, банки, інвестиційні кампанії, будівельні товариства, створюють різні плани для збереження та інвестиції заощаджень робітників, на додачу до пенсійних схем які впроваджуються кожним роботодавцем для своїх працівників. Ці кошти інвестуються для того, щоб примножити капітали людини до того часу поки вона вийде на пенсію і отримує змогу ними користуватися. Пайова пенсія (stakeholder pension) впроваджена урядом у квітні 2001 року для тих людей, які не мають доступу до професійної чи персональної пенсії. Не дивлячись на те, що уряд дав дозвіл з квітня 2001 року, пайові фонди почали функціонувати лише з жовтня, через те, що протягом півроку тримали консультації з робітниками і громадські слухання. Пайова пенсія заснована для людей зі скромними доходами (10 000-20 000 ф. ст. на рік). Однак вона не обов’язкова, у тому сенсі, що жодна людина не примушується державою до входження у цю схему. Вона обов’язкова лише для тих роботодавців, які мають 5 і більше працівників і які не пропонують їм професійної чи персональної пенсії, (для якої необхідно робити внески не менше як 3% від заробітку працівника). В такому разі роботодавці повинні запропонувати робітникам вступити до пайової пенсії і надати їм механізм, за допомогою якого вони будуть сплачувати внески до ПФ. Цікаво, що працівники, які заробляють менше мінімальної заробітної плати, а також робітники, що працюють менше 3-х місяців не рахуються як працівники, що мають право на цю пенсію.

Якість пайової пенсії визначається стандартом САТ (cost, access and terms) - вартість, доступність, строковість. Це й же стандарт передбачає, що пайова пенсія повинна бути гнучкою. Вкладники сплачують 20 ф. ст. на місяць протягом всього часу свого членства. Крім того кожна людина може взяти гроші з пайового фонду і вкласти їх у іншу пенсійну схему без додаткової оплати. Пайові фонди керуються двома шляхами: спостережними радами або спеціальними менеджерами, які отримали дозвіл. Людина також може брати участь у пайовій пенсії якщо отримує професійну пенсію і заробила менше ніж 30 000 ф. ст. за рік у один з останніх 5 років. Крім того залишається можливість отримати додаткову державну пенсію разом із пайовою.

Однак і приватні і професійні пенсії мають ряд ризиків і недоліків. По- перше, кошти, що знаходяться у фондах інвестуються у формі цінних паперів, а отже їх вартість сильно залежить від обстановки на фондовому ринку країни. За час перебування при владі лейбористів спостерігається нестабільність фондового ринку і прибутки страхових кампаній не такі високі як очікувалось. У зв’язку з цим вони зменшують свої виплати, коли настає час платити по вкладам. Процентні ставки також незначні через те, що їх рівень не змінювався вже багато років, а це, в свою чергу, тягне за собою зменшення підсумкової річної ставки. Так як пенсіонери залежать від річної ставки процентів вони отримують менший дохід. Також багато кампаній переходять від final salary schemes до money purchase scheme. Перша схема передбачає для роботодавців стабільне процентне відрахування близько 2/3 від підсумкової заробітної плати беручи до розрахунку кількість років, які пропрацювала людина і сплачувала страхові внески. Money purchase scheme це більш ризикована схема, так як вона залежить і від котировок на фондовому ринку і від річних ставок на час виходу людини на пенсію. Таким чином, якщо ставки низькі, персональний пенсійний фонд страхувальника буде незначним. Саме цей фонд людина повинна використати, щоб купити annuity - угоду на отримання персональної пенсії, згідно якої вона вкладає ці кошти у певну фінансову установу, яка їх інвестує. В результаті, він або вона будуть отримувати пенсію у вигляді фіксованих процентів від суми фонду. Якщо процентна ставка буде невисокою, той річний дохід буде низьким, А, отже, і сума пенсії буде дуже скромною.

Окрім вище наведених пенсійних схем у Великій Британії розроблено ряд пільг і допомог для людей похилого віку, які є частиною пенсійної системи. Так існує державна пенсія не пов’язана з внесками людини. Кожний пенсіонер, який досяг 80-річного віку і не має державної пенсії або живе на межі бідності отримує додаткові 45,20 ф. ст. на тиждень. Крім того для похилих людей, які недостатньо забезпечені матеріально існує так звана Гарантія Мінімального Доходу (Minimum Income Guarantee - MIG). Вона виплачується для людей віком від 60 років і підвищує їх тижневий дохід до 98,15 ф. ст. - для одинокого пенсіонера і до 149,80 ф. ст. - для сімейної пари. Причому MIG стає набагато вищим для людей, які є інвалідами або мають на утриманні дітей. Крім того у Сполученому Королівстві діє програма підтримки доходу (Income Support). Щодо пенсіонерів, то вона починає діяти, якщо у людини на час виходу на пенсію заощаджень менше ніж 12 000 ф. ст., а також для інвалідів і людей, що потребують сестринського догляду в разі, якщо їх дохід менше 16 000 ф. ст.

Якщо поглянути об’єктивно на пенсійну систему Великої Британії слід відмітити, що вона, як і будь який соціальний інститут, має як позитивні здобутки так і негативні риси. Однією з головних позитивних рис є те, що кожна людина у Сполученому Королівстві отримує допомогу від держави, при цьому маючи змогу самостійно підвищувати рівень своєї пенсії завдяки приватним пенсійним фондам. Держава гарантує кожній людині певний мінімальний рівень доходу. Якщо людина бажає підвищити його, вона повинна потурбуватися про це заздалегідь і заощадити собі на пенсію. З іншого боку в останній час у Британії проявилася криза пенсійного забезпечення. Вона пов’язана з вищезгаданою Гарантією Мінімального Доходу - MIG, яка призвела до того, що часто-густо людина, яка не заощаджувала собі на пенсію отримує приблизно таку ж суму грошей, як людина, яка все життя відкладала кошти. Одночасно MIG дає право на ряд додаткових пільг у системі охорони здоров’я і на транспорті, що, звичайно приводить до обурення тієї частини пенсіонерів, які не входять до числа «малозабезпечених». Запроваджена урядом програма пайових пенсій охоплює лише 10% низькооплачуваних робітників, для яких, власне, і була запроваджена, а інша частина населення, яка має бажання підключитися до цієї програми, позбавлена такої можливості. Лорд Канцлер посилив пенсійну кризу скасувавши звільнення від оподаткування персональних пенсій та депозитних рахунків, а це, в свою чергу, призвело до ще більшого зменшення сум пенсій.

Лейбористський уряд шукав вихід з кризи у ідеї Френка Філда про «універсально захищені пенсії» (Universal Protected Pension - UPP). Суть його пропозиції полягає у тому, що всі працюючі люди будуть змушені брати участь у новій пенсійній схемі. Внески передбачається підняти до рівня заробітків, але при виході на пенсію людина буде отримувати значно вищий дохід. Ця пенсія буде виплачуватися всім на однаковому рівні, завдяки перерозподілу ресурсів від багатших пенсіонерів до бідніших. Однак такий підхід Філда одразу наштовхнувся на ряд заперечень. Його звинуватили у тому, що він намагається примирити дві непримиренні істини: перша - людина діє під впливом особистого інтересу і вигоди, і якщо вона вкладає у щось свої кошти, вона сподівається саме їх і отримати; друга - забезпечення соціального блага для жителів країни неможливе без перерозподілу ресурсів від багатих до бідніших. Однак виникає питання: як змусити багату людину робити внески набагато більші ніж це їй потрібно, щоб забезпечити соціальне благо для бідного чи непрацездатного, коли кожна людина керується власною вигодою? Філд апелює до того, що всіх жителів країни можна поділити на 2 групи. Перша - ті, хто роблять внески з надією на те, що вони дадуть їм дохід значно вищий за рівень передбачений MIG (на даний час лише незначна частка жителів Британії отримає такий дохід після виходу на пенсію). Він також стверджує, що перерозподілу ресурсів неможливо уникнути, якщо країна не бажає залишити частину людей за межею бідності. Тому друга група - це люди, для яких пенсії будуть виплачуватися не з податків, а з внесків інших людей. При чому пільги для них будуть зменшені або відмінені взагалі. Таким чином розуміння, що хтось отримує пенсію за твій рахунок, але при цьому в нього менше пільг, повинно спонукати до переходу на нову систему пенсійного забезпечення.29

Ці ідеї були викладені в книзі Ф. Філда „Як платити за майбутнє”, яка була опублікована в жовтні 1996 р., в ній говорилося наступне: для того щоб забезпечити собі безбідне існування на старості кожна людина протягом життя повинна робити внески у свій власний накопичувальний фонд (як додаток до державної пенсії, яку отримує кожний британець). Але разом з тим були запроваджені щедрі пенсії і для тих, хто не може робити таких внесків. Отже, в результаті такої політики планувалося збільшити податки і обов’язкові страхові внески до 3 млрд. ф. ст. на рік для тих, хто заробляє більше 15 000 ф. ст. на рік. Не дивлячись на те, що ця ідею знайшла прихильників в уряді Е. Блера і зустріла гарячу підтримку самого прем’єр- міністра у країні нараховується багато критиків цієї ідеї. На деякий час призупинилися розмови про можливість впровадження цієї схеми, однак після переобрання Е. Блера на другий строк дискусія відновилася.

Отож, пенсійне забезпечення Великобританії в принципі діє доволі ефективно. Пенсіонери в основній своїй масі живуть у достатку завдяки державній основній і додатковій пенсії, програмам підтримки доходу, професійним і приватним пенсійним схемам. Лейбористський уряд Е. Блера намагається вдосконалити систему виплати пенсій. І якщо перед Україною стоїть завдання підняти рівень пенсій до рівня прожиткового мінімуму, то перед британськими політиками стоїть завдання ще більшого покращення добробуту пенсіонерів за рахунок зменшення навантаження на працюючу частину населення. Цьому, зокрема, сприяє введення пайової пенсії і загальне покращення стану економіки країни.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА.

Debating Pensions: Self-Interest, Citizenship and the Common Good./ edited by Alan Deacon. - London: Civitas: Institute for the Study of Civil Society, 2002; 2. Rentoul John. Tony Blair. Prime Minister. - London: Little, Brown and Company, 2001; 3. Coxall Bill, Robins Lynton, Leach Robert. Contemporary British Politics (4th edition.) N.Y.: Palgrave Macmillan, 2003; 4. Coxall Bill, Robins Lynton, Leach Robert. Contemporary British Politics (4th edition.) N.Y.: Palgrave Macmillan, 2003. - P. 385; 5. Сорокина В.Ф. Социальное обеспечение в Великобритании.// Современная Европа, 2002, №1. - С. 56; 6. UK 2003. The Official Yearbook of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland. - London, 2002/ - P.143; 7. Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика. - К.: МАУП, 2005. - С. 61; 8. Сорокина В.Ф. Социальное обеспечение в Великобритании.// Современная Европа, 2002, №1. - С. 56; 9. Калита Н.В. Формування систем приватного пенсійного забезпечення: світовий досвід і Україна// Актуальні проблеми економіки, 2002, №6. - С. 49; 10. UK 2003. The Official Yearbook of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland. - London, 2002/ - P.143; 11. Калита Н.В. Формування систем приватного пенсійного забезпечення: світовий досвід і Україна// Актуальні проблеми економіки, 2002, №6. - С. 49; 12. Семигіна Т. Соціальна політика у глобальному вимірі. К.: Пульсари, 2003. - С. 51. ; 13 Шевчук П. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - С. 128. ; 14. Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи.- К.: Фенікс, 2000. - С. 238; 15. Шевчук П. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - С. 129; 16. Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи.- К.: Фенікс, 2000. - С. 76; 17. Сорокина В.Ф. Социальное обеспечение в Великобритании.// Современная Европа, 2002, №1. - С. 55; 18. Сорокина В.Ф. Социальное обеспечение в Великобритании.// Современная Европа, 2002, №1. - С. 55; 19. Сорокина В.Ф. Социальное обеспечение в Великобритании.// Современная Европа, 2002, №1. - С. 55; 20. UK 2003. The Official Yearbook of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland. - London, 2002/ - P.145; 21. Калита Н.В. Формування систем приватного пенсійного забезпечення: світовий досвід і Україна// Актуальні проблеми економіки, 2002, №6. - С. 50; 22. Сорокина В.Ф. Социальное обеспечение в Великобритании.// Современная Европа, 2002, №1. - С. 55; 23. Калита Н.В. Формування систем приватного пенсійного забезпечення: світовий досвід і Україна// Актуальні проблеми економіки, 2002, №6. - С. 50; 24. UK 2003. The Official Yearbook of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland. - London, 2002/ - P.145; 25. UK 2003. The Official Yearbook of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland. - London, 2002/ - P.145; 26. Debating Pensions: Self-Interest, Citizenship and the Common Good./ edited by Alan Deacon. - London: Civitas: Institute for the Study of Civil Society, 2002. - p. 20; 27. Debating Pensions: SelfInterest, Citizenship and the Common Good./ edited by Alan Deacon. - London: Civitas: Institute for the Study of Civil Society, 2002. - p. 21; 28. Coxall Bill, Robins Lynton, Leach Robert. Contemporary British Politics (4th edition.) N.Y.: Palgrave Macmillan, 2003. - P. 385; 29. Debating Pensions: Self-Interest, Citizenship and the Common Good./ edited by Alan Deacon. - London: Civitas: Institute for the Study of Civil Society, 2002. - p. 4; 30. Rentoul John. Tony Blair. Prime Minister. - London: Little, Brown and Company, 2001 - P. 374



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь