Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

243. Представники наукової династії антоновичів як дослідники історії козаччини


Всебічно осмислити виникнення й поширення в Україні нових ідей у різні історичні періоди можна лише через ознайомлення широкого наукового загалу із представниками нової категорії людей, яких називали інтелігенцією.

Одним із перших теоретиків поняття «інтелігенція» був Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948), який народився в Києві. Багато своїх праць він присвятив розгляду цього питання: «Духовна криза інтелігенції», 1910; «Філософська істина та інтелігентська правда»; «Криза інтелекту і місія інтелігенції», 1938.1

Необхідно історично контекстуально визначитись в тому, що потрібно розуміти під визначенням «інтелігенція», адже у цього терміна два значення. У широкому розумінні цей термін належить до тієї частини освіченого класу населення, яка займає видне суспільне положення.

Суть дефініції Пайпса в наступному: «інтелігент - це той, хто не заглиблений цілком у своє особисте благополуччя, а хоча б в рівній мірі, бажано більше турбується про розквіт свого суспільства і готовий по мірі своїх сил попрацювати на його благо».

За умовами такого визначення освітній рівень і класове становище відіграють підпорядковану роль, що дозволяє уникати фактичних помилкових тверджень, коли люди розумової праці - інтелігенція, а фізичної - не інтелігенція; коли до інтелігенції не відносять чиновників, офіцерів, духовенство.

Важливим фактором з уточнення змісту терміну «інтелігенція» є питання про її походження. Російські дослідники бачать витоки її появи на початку XVII століття (типове «инакомыслие князя И.А. Хворостинина»).2

Історія не раз встановлювала суворі умови, але ніхто не пропонував нам, українцям іншого місця проживання: довелось предкам тягнути лямку на відведеному просторі. Нашестя орд з півдня, постійний тиск більш багатої Європи із заходу, полонізація, протекторат з Росією з півночі та сходу - все це не тільки знущання над населенням, але й знищення джерел для існування правлячої верхівки. Та все ж представники інтелігенції існували і сіяли волю свого духу.

Поява інтелігенції була особливо вагомою для суспільства на зразок українського, що «втратили» свою дворянську еліту в результаті асиміляції імперською культурою та службою. Бо саме інтелігенція мала забезпечувати українців культурним, а згодом і політичним проводом протягом усієї новітньої доби.3

Соціальне середовище, з якого постало перше покоління української інтелігенції, складалося насамперед із дворян, що походили зі старої козацької старшини. Серед них не було багатих впливових вельмож, здатних завдяки своїм контактам легко діставати високі посади в імперській бюрократії. Навпаки, вища освіта найбільшою мірою приваблювала збіднілих дворян, маєтки яких, занепадаючи, штовхали їх на пошуки інших засобів до існування. Невеличка група таких перших інтелігентів складалася з синів священиків, міщан і козаків.

Зрозуміло, що вивчення історії української інтелігенції залишається актуальним і донині. Саме тому знаковим моментом у справі відродження інтересу до інтелігентів-істориків є аналіз їх доробку, наукові сили якого акумулюють збереження національної ідентичності.

«За ХІХ вік український народ дав велику низку славних дослідників наукових...професорів: В. Антонович, Д.Багалій ...».4 Люди, які характеризуються певною сумою здобутих працею знань або визначеним ставленням до основних етико-соціологічних питань, завжди існували й будуть існувати.

Коріння роду Антоновичів - це покоління української інтелігенції, життя та діяльність якої становлять суть Історії і закладають основу сьогодення. Славним творцем цілого напрямку історичної науки, патріотом, інтелігентом постає Володимир Бонифатійович Антонович (18341908), родом з села Махнівки Бердичівського повіту, вийшов з полонізованої родини. Ще в гімназії він захопився французьким позитивізмом, а навчаючись в Київському університеті, перейнявся так званим «хлопоманством» і став душею гуртка молоді, який пізніше заклав основу знаменитої київської «Громади». З 1878 року він - професор історії Київського університету, в 1863-1880 роках - головний редактор Тимчасової комісії для розробку стародавніх актів у Києві, з 1881 року - голова історичного товариства Нестора-літописця при Київському університеті. Багато займався історією Великого Князівства Литовського, історією Києва, питанням походження козацтва, історією гайдамацтва, археологією, брав безпосередню участь у виданні «Архипа Юго-Западной России». Багато сили і енергії віддав Володимир Антонович для «витворення концепції українського історичного процесу»5.

В.Антоновича вважають істориком-нагромаджувачем генеалогічних знань, одним із послідовників О. Лазаревського, першого історика, який підняв українську генеалогію до рівня світової генеалогічної думки.6

Отже, зовсім не дивно, що саме професор В.Антонович разом із В.Тарнавським та В.Бецом в кінці ХІХ століття взялися до видання праці «Исторические деятели Юго-Западной Росии» - популяризації та пробудження історичної пам’яті про українських гетьманів, представників козацької старшини, української шляхти,

Видання й справді було популістське, рецензент «Киевской старины» навіть сумнівався, що всі нариси належать В. Антоновичу, «даровитому и многоученому историку» 5.

Породжувала епоха ідеологів, а вони формували політиків. Адже політика потребує ідейного обґрунтування, яке заздалегідь готують інтелігенти-ідеологи. Гаслом подвижництва Володимира Антоновича у славних справах може слугувати вислів Бердяєва: « Ми звільнимось від зовнішнього гніту, тобто візьмемо на себе обов’язки і перестанемо у всьому звинувачувати зовнішні сили. Політичне відродження можливе тільки у зв´язку з духовним і культурним відродженням і на його основі».7

Однією з найяскравіших постатей в царині історичної науки був Михайло Дмитрович Антонович - онук славетного українського історика (вищезгадуваного) Володимира Антоновича, син блискучого історика мистецтва та театру Дмитра Антоновича, брат одного з фундаторів часопису «Український історик» Марка Антоновича. Така наукова династія, здається, не має аналогів у світі.8

Михайло Антонович (1910-1955) народився в Києві, навчався, а згодом працював науковим співробітником в Українському науковому інституті в Берліні, а вже на початку другої світової війни він викладав у Берлінському університеті, закінчивши його історичний та географічний факультети. У стінах цього закладу М.Антонович досліджував часи козаччини XVI- XVII ст.. У 1941-1944 роках історик написав томи «Історії України» і працю «Переяславська кампанія 1630 р.». Усі мемуаристи свідчать, що М.Антонович потрапив до радянських таборів, де перебував до останніх днів свого життя.

Свідомий український патріот М. Барбон називає його найкомпетентнішою найавторитетнішою людиною серед інтелігенції Норильського концтабору.8

Можна вважати, що в різні століття українська інтелігенція відповіла на нестерпні умови життя народу демократичним, визвольним, духовно-релігійним рухом, який засновано на традиційних волелюбних цінностях українського нації.

Пояснення загадки бурхливого зросту національної свідомості українців в роки політичного, релігійного, економічного утиску з боку інших держав полягає у рішучих, динамічних якостях інтелігентності ватажків всенародного руху, які змогли розповсюдити свої ідеї і підтримати масовий інтерес до себе. Вона також змогла підняти на щит і меч важливі національно-культурні цінності українського народу.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Интеллигенция. Власть. Народ: Антологія /РАН. Ин-т философии; Ред.-сост. Л.И.Новикова, И.Н.Сиземская.- М.: Наука, 1993.- С.310; 2. Интеллигентоведение: проблемы становлення нового вузовского курса: Межвузовский центр Российской федерации, - Иваново, 2000.- С.45; 3. Субтельний Орест. Україна: історія /Пер. з англ., Ю.І.Шевчука; Вст.ст.С.В.Кульчицького. 3-тє вид., перероб. і доп.- К.: Либідь, 1993.- С.282; 4. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу: Репринтне відтворення видання 1918 року. /Ред. М.Т.Максименко.- К.: Абрис, 1991.- С. 121; 5. Антонович В, Левицький О., Бец В. Історичні діячі Південно-Західної Росії в біографіях та портретах. Репринтне видання. К., 1990.- С. 6-11; 6. Кривошея В.В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. - Вид. 2-е, доп. - К.: Стилос, 2004.-С.6; 7. Интеллигенция в условиях общественной нестабильности //А.И.Студеникин, сост. и глав.ред.. Межрегиональный Центр фундаментальних исследований.- М.: Эдиторнал УРСС, 1996.- С. 41-44; 8. Яременко В.І. Історик Михайло Антонович у спогадах в’язнів сталінських таборів // Український історичний журнал .-№3.- 1998.- С.140-142.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь