Електронна бібліотекапідручники


Історія (збірка наукових праць)

225. Подільський митець Володимир Перепелюк як представник кобзарської культури україни ХХ століття


О. Черкашина

Творчий шлях та основні види мистецької праці подільського кобзаря В.Перепелюка (1910-2000років) розглянуті у контексті розвитку фольклористики, українського кобзарства ХХ ст. та концертно-просвітницької діяльності Державного українського Народного хору ім. В.Верьовки .

У світоглядних традиціях української культури є звичним той факт, що постать кобзаря завжди викликала зацікавленість, доброзичливість, повагу та любов до себе зі сторони народу, виразником дум і настроїв якого були саме народні співаки. Кобзарське мистецтво є невід’ємною частиною музичної культури українського народу. Любов до України, української поезії завжди спонукала кобзарів до створення нових творів. Сьогодні, як і в давні часи, кобзарі складають і виконують народні пісні та думи. З удосконаленням інструменту розширились технічні можливості у виконанні творів (народних і класичних), створюється новий, оригінальний, різний за жанрами репертуар. Специфічною особливістю кобзарського мистецтва є поєднання різновидів музичного виконавства - співу, інструментального супроводу та сольного інструментального виконання на бандурі.

Свого часу Спілка письменників зробила свій внесок у пропаганду кобзарського мистецтва. Як відомо, народних співців шанували й підтримували Т.Шевченко, П.Куліш, М.Старицький, І.Франко, Леся Українка, Г.Хоткевич, а пізніше у популяризації та поширенні мистецтва кобзарів і лірників брали участь М.Рильський, П.Тичина, М.Стельмах, М.Шумило, Д.Косарик та інші. Серед плеяди славетних кобзарів ХХ століття, які розвивали та примножували давні традиції Остапа Вересая, Федора Холодного, Андрія Шута, Івана Кравченка-Крюковського, Гната Гончаренка, Терентія Пархоменка, Михайла Кравченка, Григорія Кожушка можна назвати Федора Кушнерика, Єгора Мовчана, Євгена Адамцевича, Павла Носача, Олександра Маркевича, Петра Древченка, Степана Пасюгу, Павла Гащенка, Григорія Цибку. Серед славетних діячів кобзарського мистецтва другої половини ХХ ст. примітним є постать митця з Поділля Володимира Максимовича Перепелюка, який репрезентує новий соціальний тип кобзаря. Метою статті є визначення основних напрямків творчої діяльності В.М.Перепелюка у світлі традицій національного музикування. На сьогодні творчість подільського митця не знайшла свого ґрунтовного дослідження ані в працях музикознавців, ані в наукових розвідках фольклористів. Окремі відомості про життя і творчість кобзаря містяться в статтях Щоголя М.Т.1, Маюка Д.Ф.2,3. Свої власні погляди на творчість М.Перепелюк виклав в автобіографічній “Повісті про народний хор” 4 та статті 5´Нажаль, Федір Лавров у своїй книзі “Кобзарі” обминув постать В.Перепелюка 6.

ВолодимЬр Перепелюк був не лише чудовим бандуристом, але й співаком, автором багатьох музично - поетичних творів (пісень, дум, частушок тощо), фольклористом, письменником, майстром народного мистецтва (коренепластики). Він є автором чотирьох книг, більше 100 віршів і пісень. Його твори знають не лише на Україні, а й далеко за її межами.

Народився Володимир Максимович в листопаді 1910 року в с. Боришківці (тепер Кам’янець - Подільського району Хмельницької області) в убогій селянській сім’ї. За любов до народної музики й співу, за майстерність виконання українських пісень сім’ю Перепелюків здавна в селі прозивали “музиками”. Дід Андрій чудово грав на скрипці, як і на трубі, від якого й навчився грати батько Володимира Максимовича. Гра діда та батька викликала у хлопця щире захоплення та любов до музики. Мати привила любов до українських народних пісень, які добре знала і все життя співала.

В 1927 році, вступивши до колективного господарства, брав активну участь в сільській хйдожній самодіяльності, створив вокальний дівочий та струнний ансамблі. До цього періоду відносяться його перші поетичні спроби.

Ґрунтовною освітою майбутній Перепелюк почав займатися лише повернувшись з армії 1933 року. Після закінчення школи його призначили завідуючим бібліотекою Вороновицького сільськогосподарського технікуму, де нараховувалось 53 тисячі книжок. Вони й стали йому університетом.

Справжня музично - поетична діяльність В.Перепелюка почалась в 1937 році, коли він на вечорі художньої самодіяльності студентів сільськогосподарського технікуму виступив з власними піснями “Доріженька”, “Перше кохання”, “Верба” та інші. Колишні учні й досі пам’ятають змістовні, цікаві вечори, читацькі конференції, проведені В.Перепелюком.

Першим знайомством з кобзарським мистецтвом був виступ тріо бандуристок Вінницької філармонії, який визначив подальший шлях майбутнього митця.

Грати на кобзі Володимир Максимович навчився самотужки, не знаючи нотної грамоти. Зібравши певну кількість грошей, поїхав до Києва і придбав собі бандуру. Почав брати участь у виступах на районних і обласних оглядах художньої самодіяльності, за що був неодноразово відзначений грамотами, преміями; за виконання власних пісень в супроводі бандури одержав першу премію на районній олімпіаді, а навесні 1939 року - цінний подарунок на обласній олімпіаді.

Під час святкування 125-ї річчя з дня народження Т.Г.Шевченка драмгуртківці вирішили поставити на сцені сільського Будинку Культури п’єсу Д.Бедзика ’’Тарасова ніч”, в якій роль кобзаря Михея було доручено В.Перепелюку. В п’єсі кобзареві необхідно було заспівати пісню “Нема гірш, як у неволі” на слова Т.Шевченка. Музики до цих слів не було, тому її вирішив створити В.М.Перепелюк. Твір сподобався слухачам, і незабаром її вже співали в районі. Чутки про цю пісню та талановитого виконавця дійшли й до Києва.

В квітні 1939 року Інститут фольклору АН УРСР скликав Республіканську конференцію народних співців і поетів, серед яких був учасником і Володимир Перепелюк. Майстерність його співу і гри високо оцінили учасники конференції, серед яких були професор М.Грінченко (ним було зачитано реферат про мелодію пісні “Нема гірше, як в неволі”), кобзарі Ф.Д.Кушнерик, Є.Х.Мовчан, П.В.Носач. Від них В.Перепелюк поповнив свій репертуар та навчився більшої майстерності гри на кобзі та виконанні давніх і сучасних дум з їх давніми співами, рецитаціями. Незабаром він виступав на пленумі Спілки Радянських письменників СРСР з нагоди шевченківського ювілею, де виконав цілий ряд власних творів на слова великого поета.

У 1940 році В.Перепелюк був запрошений до Києва, де він став учасником ансамблю “Сліпці - кобзарі” Київської філармонії. До складу ансамблю входили Є.Мовчан, П.Носач, П.Гузь, І.Іванченко, О.Маркевич, керівником був заслужений діяч мистецтв О.Грінченко. В репертуарі ансамблю були історичні пісні, пісні про революцію, громадянську війну, про народних полководців - Ворошилова, Будьоного, Щорса, Котовського, думи. Виступи ансамблю проходили з величезним успіхом.

Володимир Перепелбк разом з прославленими українськими кобзарями Мовчаном, Носачем, Іванченком створив поему “Слава кобзареві”, яка вперше прозвучала у авторському виконанні у квітні 1940 року з нагоди 100-річчя виходу у світ Шевченкового “Кобзаря”.

За дорученням Інституту фольклору у червні 1941 року ансамбль виїхав на батьківщину

О.Вересая - Чернігівщину, в село Сокиринці Срібнянського району, збирати матеріали про славетного кобзаря. Вранці, 22 червня, розпочалась Велика Вітчизняна війна, де застала й В.Перепелюка.

Серед населення, тимчасово окупованої фашистськими загарбниками території України, В.Перепелюк часто виконував думу “Плач невольників”, історичні народні пісні “Зажурилась Україна”, “Нема гірш, як у неволі”, одночасно писав вірші. В той період ці твори звучали як заклик до боротьби з ворогом. Газета “Соціалістична Срібнянщина” (за 29 червня 1941року) надрукувала його поезію “Гей, гуртуймось, брати мої!”7. Весь окупаційний період В.Перепелюк працював над “Думою про визволення України”, “Ой здригнувся рідний Київ”, “Про Олега Кошового” та інші. Незважаючи на репресії окупантів, кобзарі переходили від села до села, співаючи радянські пісні. В.Перепелюк, наприклід, часто виконував пісню на слова Т.Г.Шевченка “Нема гірше, як в неволі”.

В 1943 році Перепелюк повернувся на Вінниччину до с.Вороновиці, де працював в місцевому клубі, керуючи хором та оркестром, продовжував грати і співати пісні й думи.

11 вересня 1943 року вийшла “Постанова № 264 Ради Народних Комісарів УРСР “Про організацію Державного українського народного хору” в кількості 134 чоловік (84 співаки, 34- артисти оркестру українських народних інструментів, 16-артистів балету. Художнім керівником та головним диригентом новостворюваного Державного українського народного хору був призначений 48-річний Григорій Гурович Верьовка; директором - Олександр Міньківський.

У Харкові та його околицях Г.Верьовка та О.Міньківський знайшли кількох співаків, співачок, музикантів - Тамару Савченко, Галину Бережну, Івана Гур’їва, Марію Гришину, Наталку Лепетун, Лідію Заболотну. Підібрати артистів у воєнний час виявилося нелегко. Григорій

Гурійович згадував: ”Аж у Полтаві натрапив на справжній “скарб” - ансамбль бандуристів”. Вони й заклали фундамент Народного хору, іменований “харківською групою”8.

1943 року Григорієм Верьовкою був створений хор. В.Перепелюк, за розпорядженням міністра освіти УРСР Павла Тичини, повинен був негайно прибути до Міністерства освіти УРСР міста Києва. Володимир Максимович згадував: “Сім днів добивався до Києва. Павло Григорович мене обняв, розцілував і порадив зараз же йти у філармонію... Виявляється сам Григорій Гурійович клопотався перед Тичиною аби той розшукав мене. Так, 1 квітня 1944 року я став солістом прославленого хору” 9.

З цього часу почався новий етап творчої роботи кобзаря В.Перепелюка. Він дістав призначення на посаду кобзаря-соліста в Державний український народний хор імені Г.Верьовки. Як провідний спеціаліст, В.М.Перепелюк співав у хорі впродовж тридцяти років.

В перші роки роботи в хорі Володимир Максимович створив думи “Про Олега Кошового”; “Про партизанського генерала Руднєва”; пісні “Про Ковпака”;“Про закінчення війни” тощо.

В своїх піснях та думах В.Перепелюк осмислено, реалістично відтворив картини сучасного життя рідної України. Крім власних творів В.Перепелюк виконував українські народні жартівливі пісні “Пісня про Солоху”, “У сусіда біла хата”, “Ти казала прийди, прийди”,-“Казав мені батько”, “Била жінка чоловіка”, “Ой, кум до куми залицявся”, “Як був я не жонатим” (сатирична пісня) та інші.

У день річниці свята Перемоги над фашистською Німеччиною в 1946 році українські кобзарі - Єгор Мовчан, Павло Носач, Володимир Перепелюк разом з народними співцями інших республік Радянського Союзу виступали на московських багатолюдних площах, в залі імені П.Чайковського, прославляючи в думах і піснях велику перемогу радянського народу над лютим ворогом 10.В перервах між виступами М.Перепелюк вів детальні щоденники, з яких народилася “Повість про народний хор”.

Із сторінок щоденника: “Я заспівав “Думу” Григорію Верьовці. Боженьку мій! Як він вхопився за неї. Такі великі полотна як думи співали тільки кобзарі й лірники. А Верьовка зробив мою “Думу” на мішаний хор, соліста й в супроводі оркестру народних інструментів. Вийшов класичний монументальний твір, який прожив до 1951 року.” п. Цією “Думою” Г.Верьовка зробив сміливий крок у коректі жанрів, адже до нього думи ніколи не аранжувалися для хорів.

З часом до хору прийшло 16 бандуристів на чолі із Іваном Скляром. Цей Миргородський ансамбль стає основою хорівського оркестру українських народних інструментів. Керівником призначають Івана Антоновського. Ще одна знахідка хору - готовий концертний ансамбль, так звана троїста музика, у складі Івана Безуглого (скрипка), Михайла Скляренка (цимбали), Петра Горбенка (бубон). Запросили співати й відомого педагога-музиканта, крупного знавця бандурного мистецтва Володимира Кабачка. “Хоч він уже літня людина, та й досі володіє сильним, приємного тембру, голосом. Усіх зачаровує грою на бандурі... Та й “за живе” ж бере він співом своєї “Сиріточки” - української народної пісні. Вони дуетом її співають, разом із Людмилою Лісневською. Сльози очі слухачам заступають, як почують вони ту пісню - така вона душевна, щира” .

Перший виступ народного хору відбувся для визволителів Києва.

Мандруючи з хором по Закарпатській Україні В.Перепелюк скомпанував пісню “Доріженька”, яку Г.Верьовка, прослухавши, включив її до програми концертів.

Натупною була подорож до Одеси, Молдовії, Буковини та Москви. Повернувшись з гастролей хор получив постанову про відновлення роботи Державної української капели бандуристів, де художнім керівником і головним диригентом її було призначено директора хору Олександра Міньківського.

До 30-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції В.Перепелюк підготував “Думу про двох сестер”, а Володимир Кабачок - українську історичну пісню “За горою за крутою”.

Народний хор “став своєрідною лабораторією, де досліджується й “настоюється” і українська народна пісня, і створена сучасними композиторами 13.

Майстер бандур Іван Скляр, працюючи в хорі, після багатомісячних пошуків робить винахід - оригінальний механізм для перестройки бандури. Тепер з діатонічної бандура стає хроматичною і в оркестрі народних інструментів стає в ряд з іншими інструментами.

В 1957 році Газета “Вечірній Київ” писала: “ Державний український народний хор - колектив складний. В єдиний ансамбль з’єдналися співаки, оркестр народних інструментів, танцюристи.... Багато у хорі здібних виконавців. Це справді, народні співаки - найкращі з тих, кого відшукалиу містах і селах, у колективах художньої самодіяльності... бандуристи Іван Скляр і Володимир Перепелюк, сопілкар Євген Бобровник і бубніст Павло Дубровенко...” 14

В 1962 році концерт для делегатів Всесоюзної наради фольклористів розпочав патріарх українського кобзарства (так його завжди називав М.Рильський) Єгор Мовчан. Він натхненно, проникливо заграв-заспівав історичні думи “Невольницький плач” та “Про трьох братів самарських”15. Враження від його виступу М.перепелюк висловив наступним чином: “То не дзвони дзвонять на сполох, не орел клекоче в високості - то народний співець історію свого краю оповідає, словами вимовляє... Живий голос запорозьких кобзарів Михайла Сокового і Василя Варченка, Івана Стручка і Андрія Шута, Івана Кравченка і Остапа Вересая!”. У цьому ж концерті взяли участь бандуристи з українського товариства сліпих, якими керував ветеран сучасного кобзарства Михайло Полотай. Володимир Перепелюк для делегатів Всесоюзної наради фольклористів виконав свої “Думу про Дніпро і Каховку”; “Колискову” та українчькі народні жартівливі пісні “Ти сказала: прийди”, “Била жінка чоловіка”, “Як пішов я Дуньку сватать” .

В 1963 у Києві для учасників Всесоюзної наради працівників палаців культури, клубів в республіканському Будинку літераторів було організовано кілька вечорів, які згодом були проведені в інших аудиторіях (Київський університет, видавництво “Дніпро”, Будинок актора). На одному з таких вечорів у Спілці письменників України приймали участь: Олексій Чуприна (Черкащина), який виконав “Пісню про Радянську Конституцію”, слова народні, музика власна; “Різдвяний псалм” та жартівливу антирелігійну пісную “Про святе письмо”; Георгій Ткаченко (85 років, мабуть, чи не останній, що грає харківським способом і трактує твори в дорійськімладі) - думи “Про Хведора Безродного” й “Про Морусю Богуславку”; Васль Литвин - “Думу про матір”, мелодія власна, текст Б.Олійника й жартівливу народну “Ой кум до куми залицявся”; Віктор Лісовол - “Нащо мені женитися”, мелодія власна, на вірші Т.Шевченка, старовинну думу “Про трьох братів самарських”; Андрій Бобир - “Як упав же він з коня”, музика власна, вірш П.Тичини, старовинну думу “Про вдову”; Павло Чемерський (незрячий лірник) - народні пісні “Сирітка”, “Ой по горі”; Володимир Перепелюк (Вінниччина) - “Думу про Леніна” на слова й мелодію Є.Мовчана, “Молитва до сонця” на власну мелодію й текст та інші 16.

У 60-х роках, коли М.Перепелюк ще працював у колективі Г.Верьовки, збагатився, розширився інструментарій останнього за рахунок введення групи бандур, цимбал, скрипок, сопілок, бубонів, басоль, баянів, троїстих музик, ліри тощо. В цей період репертуар хору становить понад 1000 художніх творів 22 країн світу корейською, китайською, індійською, російською, азербайджанською, грузинською, болгарською, французською, фламанською, іспанською, німецькою, англійською, фінською та іншими мовами. За свою плідну багаторічну концертну діяльність хор Г.Г. Верьовки нагороджений 70 орденами, медалями СРСР та інших країн, одержав понад 700 грамот.

В.Перепелюк - один з небагатьох кобзарів, який у складі колективу хору неодноразово бував у Росії, Білорусії, Естонії, Латвії, Литві, Румунії, Кубані, Сибіру, на Буковині, Поділлі, Уралі, Фінляндії, Бельгії, Німецькій Демократичній Республіці та Федеративній Республіці Німеччини, Казахстані, Югославії та інших країнах. Багато творів Володимира Максимовича Перепелюка увійшли до репертуару професійних та самодіяльних хорів (пісні “Про ковпака”, “Про відбудову Хрещатика”, “Нам гукнула партія”, “Пісня про цілинні землі”, “Тихо над річкою” та інші). Його пісні та думи надруковані в кількох десятках видань. Йому належить ряд публікацій у періодиці. Видавництво “Музична Україна” за ініціативою М.Рильського в 1970 році видало книгу “Повість про народний хор”.

Неодноразово праця В.Перепелюка була відзначена урядовими організаціями: до 40-річчя Великого Жовтня Міністерство культури УРСР та Український республіканський комітет профспілки працівників культури нагородили В.Перепелюка почесною грамотою; за багатогранну корисну роботу та виконавську діяльність - двома медалями “За трудову відзнаку”, медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років”; за активну культурно - шефську діяльність в частинах Радянської Армії - грамотами КВО та Севастопольського Будинку офіцерів флоту.

Перебуваючи на пенсії, В.Перепелюк працював лісничим у с.Вороновиці. На основі спостережень за птахами, тваринами, рослинами писав для дітей оповідання про природу. Так народились “Синича дружба”, “Поспішив”, “Чому плакав лось?” та інші, які друкувалися в газетах “Вінницька правда”, “Сільські вісті”, “Комсомольське плем’я”,“Подільська зоря” тощо. Оповідання В.перепелюк зібрав у дві книжки для дітей “Ой у лісі, лісі зеленому” (1969р.) та “Ось вони які” (1981р.). Нажаль, більшість рукописів залишилася до сих пір не виданою.

Відомий кобзар В.Перепелюк був і майстром народного мистецтва - коренепластики. З гілочок, коренів, дерева та інших природніх матеріалів виготовляв і створював різні композиції, які об’єднав під назвою “Геніальна художниця Природа”; окрім того - писав картини, виготовляв сопілки, скрипки. Спробував себе В.перепелюк і в акторському мистецтві. Як кобзар, брав участь у зйомках кінофільмів “Тарас Шевченко”, “Сліпий музикант”, “Зачарована Десна”, де В. Перепелюк зіграв роль кобзаря Куліка. Про нього знято документальні фільми, де героєм виступає сам народний співак - “Любов до природи”, “Кобзар”, “Молитва до сонця”(за мотивами однойменної пісні кобзаря).

Помер В.перепелюк у 2002 році, до останніх днів працюючи над книгою “Вийшов кобзар з Поділля”, яка, на жаль, таки досі ще не видана.

8 листопада 2000 року на честь вшанування 90-річчя українського кобзаря В.М.Перепелюка на базі музею авіації ім. Можайського у селі Вороновиця Вінницького району було відкрито кімнату-музей, присвячену народному музиканту. В 2002 році до 92-річниці з дня народження В.Перепелюка в музеї відбулося свято кобзарського мистецтва “Струни вічності”. До цієї події Третяк Віра Іванівна, Заслужена артистка Кабардино-Балкарії, доцент Вінницького державного педагогічного університету, бандуристка, написала вірша “Не забудь, синочку”, присвячений чудовій людині, щирому українцю Володимиру Перепелюку.

До програми свята увійшли огляд експозиції кімнати-музею В.Перепелюка, перегляд відеофільму “Молитва до сонця”, виступи провідних бандуристів області та письменників Вінниччини, “круглий стіл” на тему “Стан розвитку кобзарського мистецтва на Вінниччині та створення всеукраїнської спілки кобзарів”. В листопаді 2003 року вперше у місті Вінниці відбувся перший Всеукраїнський фестиваль-конкурс кобзарського мистецтва ім. В.М.Перепелюка, на якому приймали участь музиканти різних вікових категорій з усієї України. Свято проходило у два етапи: виступи капел, ансамблів малих та великих форм та галаконцерт найкращих учасників у театрі імені М.Садовського .

На святі були присутні донька Володимира Максимовича Олеся та син Тарас. Тепер кожного року відбувається свято кобзарського мистецтва “Струни вічності” у місті Вінниця.

Зростання інтересу до творчості В.Перепелюка свідчить про нову хвилю інтересу до кобзарського мистецтва не лише на Поділлі, але й в Україні взагалі. Це дозволяє з оптимізмом поглянути на подальшу долю кобзарського мистецтва. Історія кобзарства переживала різні етапи свого розвитку. Весь час змінювався і образ кобзаря, його інструмент. Сьогодні продовжуються і розвиваються кобзарські традиції вокального та інструментального виконавства. Новий підйом кобзарства проявляється не лише в організації фестивалів і свят, серед яких є “Струни вічності”, але й у відродженні майстром В.Герасименком бандури харківського типу; реконструкції способу рівноправної гри обома руками, який на високому рівні демонструють Дмитро Губ’як і Тарас Лазуркевич; у розшифруванні Т.Лазуркевичем давніх фонозаписів З.Штокалки; у появі сучасних оригінальних творів для бандури різних форм тощо. Таким чином, справу розповсюдження і пропаганди кобзарського мистецтва, якій все своє життя віддав В.Перепелюк, ефективно продовжують сучасні митці.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

І.Щоголь М.Т. Кобзар Володимир Перепелюк // Народна творчість та етнографія. - 1960.- №4. - с. 89-96. 2 Маюк Д.Ф. Шляхи співця // Народна творчість та етнографія. - 1980. - №6. - с. 93-94. 3. Народні співці Радянської України. К., 1955. - с. 87-111. 4.Перепелюк В. Повість про народний хор. К., 1970. - 260с. 5. Перепелюк В.М. Вічна кобзарська пісня // Проблеми духовного і національного відродження на Поділлі. - Хмельницький, 1995. - с. 71-72. 6. Лавров Ф. Кобзарі. К., 1980. - 256с. 7. Щоголь М.Т. Кобзар Володимир Перепелюк // Народна творчість та етнографія. - 1960.- №4. - с.92. 8. Перепелюк В. Повість про народний хор. К., 1970. - с.7-12. 9. Перепелюк В.М. Вічна кобзарська пісня // Проблеми духовного і національного відродження на Поділлі. - Хмельницький, 1995. - с. 71-72. 10. Перепелюк В. Повість про народний хор. К., 1970. - с.162-169. 11. Перепелюк В.М. Вічна кобзарська пісня // Проблеми духовного і національного відродження на Поділлі. - Хмельницький, 1995. - с. 71-72. 12. Перепелюк В. Повість про народний хор. К., 1970. - с.27. 13.Там же. - с.40. 14. Там же. - с.88. 15. Там же. - с.136. 16. Немирович І. Кобзи рокотом натхненний // Київ. - 1988. - № 6. - с. 145.

 



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь