Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

202. Особливості соціальної свідомості та поведінки населення України у повоєнні роки (1946-1953)


О.П. Рабенчук

Стаття присвячена розкриттю особливостей свідомості та поведінки населення України післявоєнного періоду. Увага акцентується на проблемних для українського соціуму сферах повсякденного життя, обумовлених голодом 1947-1947рр. та відновленням репресивної сталінської системи.

Ключові слова: свідомість, поведінка, настрої, голод, порушення законодавства, злочинність, амністія, скарги, листи.

Свідомість певного соціуму постає як різнобічний динамічний процес, що підтримується завдяки активній свідомості окремих особистостей. Вона проявляється у різних формах, які залежать від низки факторів, зокрема, від облаштування соціальних інститутів, тому вона тісно пов’язана з певними типами суспільних стосунків: політичними, економічними, моральними, релігійними, естетичними та ін. Свідомість виступає як спосіб взаємовідносин у соціумі, як ставлення людини до самої себе й оточуючого світу, що знаходить своє вираження через почуття, емоції, переживання, настрої. Включає вона також думки, сприйняття, уявлення, фантазії.

Свідомість тісно пов’язана з поведінковими аспектами, оскільки через суб’єктивне бачення реального світу людина орієнтується у певних соціальних ситуаціях, тобто оцінює їх, після чого приймає рішення стосовно своєї поведінки. Дії людини відносно інших людей, суспільства, оточуючої дійсності формують соціальну поведінку, яка обумовлюється внутрішньою мотивацією, взаємодією потреб, інтересів, цінностей особистості. Крім того, значним фактором упливу на соціальну поведінку людини є суспільні норми, які існують у суспільстві. Різні форми поведінки, у тому числі й ті, що відхиляються від існуючих норм, мають різні біологічні та соціально- психологічні витоки, але під дією конкретних історичних умов і подій вони можуть стати масовими та переважаючими.

У пропонованій розвідці автор поставив за мету розкрити низку аспектів свідомості та поведінки населення України післявоєнного періоду, що були проблемними для соціуму, який орієнтувався на виживання як в умовах подолання післявоєнних побутових труднощів, так і відновлення репресивної командно-адміністративної сталінської системи. Важкі обставини повсякденного життя впливали на соціальну свідомість, що, у свою чергу, відбивалося на багатьох поведінкових проявах різних соціальних груп і вимагало відповідної реакції владних партійно-державних інстанцій. Ці прояви часто є свідченням негативних сторін життя українського суспільства, однак, вони є його невід’ємною складовою частиною і без їх врахування неможливе цілісне бачення нашої історії.

Останніми роками до питань повсякденного повоєнного життя українського народу, органічною частиною якого є і суспільна свідомість та поведінка, звертається все більше дослідників [1-6], але проблема у вітчизняній історіографії досі залишається маловивченою, тож стаття ґрунтується в основному на архівних матеріалах, які містяться, зокрема, у Центральному державному архіві громадських об’єднань України.

Одним з визначних факторів, який уплинув на свідомість людей указаного періоду і негативні наслідки якого давалися взнаки упродовж багатьох років потому, був голод 1946-1947 рр. Він вкотре позначився як на психічному стані, так і на моральному здоров’ї пересічної людини і суспільства в цілому. У свідомості значної частини громадян України вкоренилося переконання, що держава у скрутний час не допоможе, тому позбавлене державної підтримки населення було змушене використовувати різні способи порятунку, часто переступаючи віковічні моральні норми, не кажучи вже про дотримання букви закону.

Усвідомлюючи та розуміючи причини й небезпечні наслідки своєї скрути, багато громадян писало листи до родичів з проханням про хоч якусь допомогу. Частина населення вважала, що причини голоду лежать у некомпетентності місцевих можновладців, тому зверталася з проханням допомоги в органи Комуністичної партії та особисто до керівників республіки чи держави. Деякі громадяни намагалася звернути увагу посадовців на своє вкрай важке становище у формі написів на виборчих бюлетенях, які виявлялися після відкриття виборчих урн [7,арк.1-6; 8, арк.2; 9, с.26,82].

Деякі громадяни усвідомлювали, що, сидячи по домівках, урятуватися від нестачі продовольства і голоду вони не зможуть, тому стали масово виїздити з посушливих районів у Західну Україну за харчами. Ці люди поширювали у регіоні інформацію про реальне становище в колгоспах та голод, негативно впливаючи на ставлення місцевого населення до радянської влади і заважаючи проведенню агітації тут «переваг» колгоспного ладу. Крім того, тоді, коли згадана частина населення їхала за продуктами й поверталася, інша, тверезо оцінюючи ситуацію, намагалася врятуватися від голоду поодинці або цілими сім’ями втечею з села до міста чи у менш постраждалі від посухи райони [9,с. 112,139; 10,арк.40; 11, арк.5,7].

Радянській владі під час хлібозаготівлі довелося зіткнутися також з небажанням окремих посадовців, зокрема, керівників колгоспів, районних партійних і радянських органів сумлінно виконувати розпорядження республіканського та союзного центрів. Вони розуміли, що через свою «бездіяльність» чи «діяльність навпаки» можуть потрапити за грати, однак при цьому врятувати від голодної смерті багатьох людей, тому вишукували різні способи, щоб здати якомога менше зерна державі [12,с.21].

Одним з проявів руйнації моральних норм та ціннісних орієнтацій людини в ситуації голоду, коли існувало постійне напруження, невпевненість у завтрашньому дні, відчай, стало залишення батьками, часто привселюдно, своїх дітей. Проте свідченням ще глибших відхилень у внутрішньому світі людини в умовах голоду від усталених норм життя став канібалізм та вживання у їжу людських трупів. З метою виживання дехто переступав межу людськості та, щоб прогодуватися, вбивав власних чи чужих дітей, членів своїх сімей, жебраків, дехто їв уже померлих людей [13, арк.21,90; 14,с.3; 9,с.173-248].

З початку 1947 р. критичність настроїв, як сільських, так і міських жителів зросла, а реакція населення на нову хлібозаготівельну кампанію р. через досвід попереднього року була набагато різкішою й різнобічною за своїми проявами. Усі боялися повторення голоду, тому змінюється характер настроїв, посилюється критика дій влади, стає агресивнішою поведінка. Набула поширення така форма спротиву політиці влади на селі як убивство голів колгоспів та партійно-радянського активу. Основним мотивом убивств та замахів була помста за активне проведення хлібозаготівлі й за переслідування тих, хто вимушено займався крадіжками зерна. Нерідко наміри вбивства проголошувались відкрито й при свідках, або в очі того, кого мали вбити [15, с.21; 1, с.168; 16, арк.11; 17, арк.25-74; 18, арк.28,33,39].

Серед населення також лунали відкриті звинувачення у бік влади, перш за все стосовно комуністів та місцевого апарату, що жили за рахунок простих людей. У масовій свідомості починає побутувати переконання, що, хто вкраде, той буде ситим, і крадіжки в колгоспах та радгоспах не є злочином. Крім того влада зіткнулася з проблемою анонімних листів та агітаційних листівок, у яких виражалися протестні настрої людей, що не бажали миритися із своїм важким становищем та політикою, яка домінувала в республіці. В агітаційних листівках, які розвішувались чи залишались у громадських місцях, лунали заклики саботажу, не працювати у колгоспах, красти. Найбільш загрозливими для влади були листівки із закликами до відкритої антирадянської боротьби. Дехто вдавався ще й до прилюдної агітації поглядів, направлених проти колгоспного ладу, хлібозаготівлі тощо [18, арк.15,26,34,36,42,44,61; 19, арк.3; -16, арк.1-3; 17, арк.2-4; 20,с.2; 1, с.168].

Під кінець 1947 р., коли план хлібозаготівлі внаслідок кращого врожаю, ніж попереднього року, став виконуватися і у селян припинили відбирати останнє, вияв народної непокори почав затихати і морально- психологічний клімат суспільства поступово ставав «здоровішим», тобто адекватним радянським ідеологічним настановам. Вдовольняючись наявним станом речей, більшість населення поверталася до звичного життя, й тих, хто наважувався висловити свою незгоду з діями влади, ставало все менше.

Багато громадян, зіштовхуючись у повсякденному повоєнному житті з масою проблем, розраховувала на допомогу державних інстанцій, куди зверталася з численними скаргами і заявами. У них населення фіксувало недоліки радянської державної системи та викривало порушників законодавства, розтратників, шахраїв, бюрократів, оскільки не бажало миритися з існуючими негараздами. Однак налагоджена система управління у країні сама себе захищала, тому не всі листи і заяви громадян, що залишались на розгляд можновладців, вирішувались у встановлені законом строки [21, арк.109; 22, арк.72-74; 23, арк.192-198].

Досить небажаним для влади у цей період часу було поширення чуток про наближення чи початок війни з капіталістичними країнами (в основному з США, Англією та Туреччиною), у якій Радянський Союз мав неодмінно зазнати поразки. Ці чутки існували в багатьох областях України, де населення потерпало від нестачі продовольства і голоду. Незважаючи на те, що минуло лише кілька років від закінчення війни з фашистською Німеччиною, коли рівень патріотизму був надзвичайно високим, внаслідок несправедливої політики радянської влади у свідомості багатьох людей визріло переконання, що потрібна нова війна, яка б призвела до знищення колгоспів і звільнення селян від їх експлуатації. У висловлюваннях людей спецслужбами фіксувалося розчарування владою й розуміння того, що голод був спричинений не посухою, а радянським державним устроєм [24, арк.5; арк.6-7; 26, арк.11].

В умовах відновлення тоталітарної системи в країні у кінці 1940-х - на початку 1950-х рр. населення могло висловлювати вільно лише ті думки, які підтримували існуючий політичний лад. Багато хто так і чинив, однак завжди існували люди, які, попри зусилля та протидію влади, виражали критичні міркування й сподівалися на крах радянської системи і покращення після цього умов життя. Одним із факторів, який впливав на настрої населення і сприяв виробленню альтернативних поглядів на радянську реальність, було прослуховування закордонних радіотрансляцій. Певна частина громадян, не вдовольняючись тим, що пропонували офіційні засоби масової інформації, шукала можливість діставати її із закордонних джерел. Довіра до них була набагато вищою, ніж до радянських. Як правило особи, які слухали закордонні радіопередачі, поширювали їх зміст серед населення і цим самим, фактично, шкодили радянській ідеології [24, арк.5; 25, арк.7; 27, арк.3; 28, арк.146-147].

Проблемою для сталінського режиму у повоєнний період стало молоде покоління, яке багато у чому було особливим соціальним феноменом (Є.Зубкова). Через випробування воєнного часу воно мало великий запас внутрішньої самостійності та потребувало його реалізації. Однак безліч побутових проблем та складна внутрішня ситуація у країні не співпадали з яскравою, обнадійливою радянською пропагандою, а навпаки, кричуще контрастували із нею. Тому в середовищі молодої генерації знаходились представники, які критично ставилися до існуючого державного устрою. Тож у результаті факти політичного інакодумства проявилися там, де правлячий режим найменше міг очікувати, - серед молоді, якій сталінськими ідеологами і пропагандою відводилася роль опори режиму.

Найбільш небезпечною з точки зору влади була така форма суспільно- політичної активності молоді, як створення таємних організацій і гуртків та відкрите висловлювання і демонстрація свого неприйняття наявного ладу. Юнацтво віком від 16 до 20 років об’єднувалося у групи, організації, які інколи нагадували напівгру з таємною діяльністю, але при цьому траплялися й ті, хто прагнув знищити існуючу систему, покращити життя народу, однак, часто у рамках збереження в Україні «соціалістичного ладу», комуністичної ідеології. Проте влада на це не зважала і, розцінюючи діяльність таємних організацій і груп як антирадянську і націоналістичну, в більшості випадків досить жорстоко карала їх членів [29, арк.1-4; 30, арк.2].

Таким чином, в основному протести проти дій влади у післявоєнний період виражались у розмовах, листах, скаргах. Багато хто усвідомлював та розумів сутність радянської державної системи, особливо після досвіду чергового голодомору, однак продовжував покірно жити, чи скоріше існувати у звичному ритмі, пристосовуючись до труднощів, залишаючи своє невдоволення при собі. Однак ця категорія громадян при нагоді завжди виражала своє невдоволення владою вчинками та антирадянськими висловлюваннями і, на противагу пасивності та аполітичності більшості населення, становила потенційну загрозу радянській владі.

Для українського суспільства післявоєнного періоду була характерна значна кількість порушень законодавства. Велика їх кількість кваліфікувалась владою «соціально-небезпечними». Суттєво вплинув на криміногенну ситуацію в Україні голод, через який особливо збільшилась кількість грабунків особистого майна громадян і запасів продовольства. Під час голоду кримінальні злочини такого характеру в країні становили переважну більшість. Йшли грабувати, часто із зброєю в руках, організовуючись у групи, громадяни всіх соціальних прошарків, як партійні, так і безпартійні, які до того не вчиняли навіть дрібних крадіжок. Щоб прохарчуватися, були змушені вдаватися до них як мешканці села, так і голодні жителі міст [31, арк.149-150; 32,с.92].

Досить серйозно у повоєнний час перед владою постала також проблема збереження державної власності. Розтрати, крадіжки та нестачі майна державних і громадських підприємств й організацій набули масового характеру і досягли величезних розмірів, що вкрай негативно відбивалося на фінансовому становищі підприємств, особливо у системі споживчої кооперації, де крадіжки і нестачі були ніби обов’язковим супутником господарської діяльності. Великі розтрати і крадіжки вчиняли переважно особи, які належали до керівного апарату відомств та підприємств і вступали між собою у зговір. Але, не дивлячись на значні розміри розтрат і крадіжок, часто траплялося, що органи слідства гальмували розслідування подібних злочинів і не намагалися повністю відшкодувати нанесені державі збитки [33, арк.108-117].

Особливістю поведінки населення в умовах відновлення командно- адміністративної системи управління у країні була велика кількість фактів самовільного залишення роботи та прогулів. Відсоток громадян, які несли за це кримінальну відповідальність був досить значним у порівнянні із загальною кількістю засуджених у післявоєнні роки, до того ж, він невпинно зростав. Ще однією характерною ознакою повсякденного життя у післявоєнній період був такий соціально-негативний прояв поведінки населення як хуліганство [33, арк.134-137, 141-149, 235].

Не належним чином була організована у республіці справа розшуку порушників правопорядку, в основному через відсутність оперативності розшуку та несвоєчасне реагування на злочинні прояви. Допускалася тяганина при наданні згоди на арешт комуністів, які вчиняли кримінальні злочини. Поряд із цим була поширеною практика безпідставного або недостатньо обґрунтованого притягування простих громадян прокурорсько- слідчими органами до кримінальної відповідальності. Число затриманих осіб набрало у республіці грандіозних розмірів. Лише судові органи припинили слідчі справи і виправдали у судовому порядку кілька сотень тисяч громадян, що становило майже третину від загальної кількості осіб, які були притягнуті до судової відповідальності.

Існувала й інша крайність, коли суди виносили неправильні виправдальні вироки. Часто органи суду формально застосовували до засуджених засоби покарання, які не відповідали вчиненому правопорушенню, а інколи взагалі безпідставно присуджували громадянам суворі вироки. Багато громадян потерпало від свавілля та утисків посадових осіб, зокрема, у колгоспах, однак у багатьох випадках прокуратура на це своєчасно не реагувала або взагалі ігнорувала скарги громадян стосовно фактів перевищення влади і нерідко відмовлялась застосовувати карні дії щодо винних осіб [33, арк.120-126, 134].

Працівники органів прокуратури та суду погано здійснювали нагляд за роботою органів міліції, МВС УРСР і проявляли лібералізм щодо працівників міліції, які порушували закони. На роботу в органи суду і прокуратури зараховували осіб із судимістю, хабарників і раніше відрахованих з цих органів за компрометуючими матеріалами. Серед судово-прокурорських органів УРСР усе поширенішим ставало хабарництво, однак центральні органи цих відомств йому не надавали необхідної уваги, оскільки хабарництво не розглядалося ними, як надзвичайно негативне явище [34, арк.5-6].

Багато тисяч засуджених було звільнено після 27 березня 1953 р., коли вийшла постанова президії Верховної Ради СРСР про амністію. Окрім звільнених з місць позбавлення волі в Україні, у республіку прибувало багато амністованих з інших регіонів СРСР. Більшість з них осіла у областях, де у повоєнний період спостерігався високий рівень злочинності, тобто у Сталінській, Ворошиловградській, Харківській, Дніпропетровській, Київській, Запорізькій. Серед них було найбільше громадян, які відбували покарання за розкрадання державної власності, хуліганські прояви, крадіжки, спекуляцію, розбійні напади, зґвалтування. Постійне занепокоєння у влади викликало те, що не всі амністовані влаштовувалися на роботу, тобто не ставали на шлях «виправлення» [35, арк.5-8, 55-56, 109-110].

На заході республіки у післявоєнний період йшла боротьба радянської влади із рухом опору військ УПА. У ході знищення формувань повстанців місцеве населення зіштовхнулося із сваволею та беззаконням внутрішніх військ. Часто, прикриваючись боротьбою з «бандформуваннями», особовий склад МВС та МДБ УРСР принижував, грабував та убивав безвинних громадян. Влада певним чином боролася з такими проявами поведінки особового складу силових структур, але часто порушники залишалися безкарними, або несли за свої злочинні дії надто слабке покарання, що не відповідало особливій жорстокості здійснених правопорушень і не спонукало потенційних порушників закону відмовлятися від своїх протиправних дій. Утверджувало порушників у думці, що представники влади на місцях закриють очі на їхні злочинні дії, те, що терміни розгляду подібних справ були досить повільними [36, арк.2-25].

Всього ж серед злочинних проявів у середовищі особового складу військ МВС і МДБ найбільше було крадіжок державного майна і особистої власності громадян, службових зловживань, самовільних відлучень, дезертирства, убивств і поранень, бандитизму, грабежів. Основними причинами такої ситуації у військах МВС і МДБ була відсутність належного військового порядку. Догани, які оголошувалися особовому складу, серйозно ним не сприймалися, була поширена практика попускання, а інколи й прямого заохочення до злочинних проявів з боку офіцерського складу і начальників гарнізонів [37, арк.172-188, 290-293].

Досить проблематичною у перші повоєнні роки була ситуація і у середовищі працівників органів міліції. Серед них спостерігалася велика кількість дисциплінарних та правопорушень. Найбільш поширеними злочинами були порушення законодавства, дезертирство, хабарництво, вбивство. Серед дисциплінарних проступків найчастіше траплялися випадки пияцтва, зловживань службовим становищем, невиконань наказів, морально- побутового розкладання. Основна маса засуджених припадала на міліціонерів з досвідом служби у кілька років. Низька вимогливість керівного складу, відсутність контролю роботи і поведінки підлеглих, ліберальне ставлення деяких керівників облуправлінь МДБ до порушників службової дисципліни, незадовільна партійно-політична і виховна робота - такі фактори керівництво відомства вважало причиною великої кількості порушень серед особового складу органів МДБ і міліції УРСР [38, арк.4-10].

Значна кількість порушень законодавства та дисципліни співробітниками органів міліції змушувала громадян хоч якось реагувати на подібні факти, що вилилося у тисячі скарг, заяв і сигналів. Головним чином населення висловлювало своє невдоволення неналежною поведінкою працівників міліції, зловживанням ними службовим становищем, грубим ставленням до скаржників, порушенням законодавства, їхніми зв’язками із злочинцями тощо. Перевірка скарг показувала, що окремі керівники органів міліції незадовільно контролювали роботу підлеглих, не аналізували негативні факти, а стосовно винних не застосовували суворі заходи покарання. Причиною недоліків в оперативно-службовій роботі органів міліції республіки вважався поганий підбір і виховання у радянському дусі кадрів оперативних працівників, крім того негативно впливав на роботу органів міліції високий рівень неукомплектованості їх кадрами. Однак часто до розгляду скарг і заяв на працівників міліції ставлення було формально- бюрократичним, у результаті чого багато заяв громадян залишалися без розгляду, заявників не повідомляли про прийняті заходи за їхніми скаргами тощо [39, арк.83-149].

Політчастини і партійні організації недостатньо впливали на поведінку і спосіб повсякденного життя особового складу правоохоронних органів і на початку 1950-х рр., тож кількість порушень дисципліни й аморальних проявів продовжувала зростати. Не викорінювалися факти тяганини і безвідповідального ставлення працівників міліції до виконання їхніх службових обов’язків, не ліквідовувалися серйозні недоліки у роботі з прийому відвідувачів і розгляду заяв та скарг громадян, поверхово проходило керівництво роботою органів міліції і не наводився необхідний порядок у системі правоохоронних органів. Такий стан речей призводив зрештою до серйозних зловживань навіть з боку високопоставлених співробітників міліції, зокрема, у столиці республіки [40, арк.11-12; 41, арк.35-36].

Таким чином соціальна свідомість та поведінка населення повоєнних років характеризується складністю та розмаїтістю. Листи населення, інформаційні звіти, секретні доповідні записки та інші документи на яких побудовано розвідку виразно засвідчують, що поряд з тим образом громадянина УРСР, який вже давно існував, однак, постійно «вдосконалювався» під тиском репресивної системи, у суспільстві була категорія людей, які висловлювали незалежні думки та оцінки, не бажали миритися з існуючою владною системою, з її ставленням до простої людини. Крім того, поставлений перед проблемою виживання, перед необхідністю самостійно вирішувати свою долю, особливо у голодні 1946-1947 рр., багато хто з громадян вдавався до протиправних та аморальних дій, що призвело до високого рівня злочинності у повоєнному українському суспільстві. Як віддзеркалення загального стану з дотриманням законодавства у республіці була й поведінка особового складу правоохоронних органів, які мали стежити за дотриманням закону, однак часто самі його порушували, що ще більше ускладнювало внутрішню ситуацію в УРСР.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Кононенко В. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення України в повоєнний період (1945-1953 рр.). Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. / НАН України, Інститут історії України. - К., 2004.
  2. Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1946- 1980-ті роки): Видання «Україна крізь віки». - В 15 т. - Т.13. - К., 1999. - 302 с.
  3. Даниленко В. Повсякденне життя українських селян у повоєнний період (1945-1953 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збір. ст.- К., 2005. - Вип. 9. - С. 2-16.
  4. Герасимова М. Повсякденне життя населення Донбасу в 1945 - 1953 рр.: Дис. ... к. і. н. - Донецьк, 2007. - 280 с.
  5. Прохоренко О. Повсякденне життя науково-педагогічної інтелігенції України в другій половині 40-х-першій половині 50-х рр. ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к. і. н. - Київ, 2008. - 18 с.
  6. Шаповал Ю. Людина і система (штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні). - К., 1994. - 272 с.
  7. Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 3669.
  8. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4560.
  9. Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. - К.-Нью-Йорк: Видавництво М.П. Коць, 1996.
  10. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 3940.
  11. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 2842
  12. Маковійчук І., Пилявець Ю. Голод на Україні у 1946-1947 рр. // УІЖ. - 1990. - № 8.
  13. Державний архів Вінницької області (ДАВО). - Ф.П. 136. - Оп. 13. Спр. 129.
  14. Хандрос Б. Голодомор - 47 // Вінниччина. - 1996. - 3 серпня.
  15. Єрмак О. Трагічна сторінка історії Полтавщини: Голод 1946-1947 років // Голод 1946-1947 років на Полтавщині (до п’ятдесятиріччя трагедії). Матеріали і документи. - П.: Друкарня «Гротеск», 1996.
  16. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4561.
  17. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4978.
  18. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. Спр. 4557.
  19. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4562.
  20. Матущак К. «Забрали хліб і вигнали з хати» // Молодь України. - 2003. - 13 лютого.
  21. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 1880.
  22. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 2656
  23. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 2924.
  24. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 313.
  25. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 2743.
  26. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 786.
  27. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 2997.
  28. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23.. - Спр. 2736.
  29. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 819.
  30. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 1143.
  31. ДАВО. - Ф.П. 136. - Оп. 13. - Спр. 99.
  32. В. Социология бесправия. Реакция сталинской юстиции на голод в СССР 1946-1947 гг. // Социологические исследования. - 1999. - № 2. - С. 92.
  33. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 875.
  34. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4936.
  35. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2834.
  36. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 3645.
  37. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4937.
  38. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 6306.
  39. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 1735.
  40. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2822.
  41. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 3103.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь