Електронна бібліотекапідручники


Історія (збірка наукових праць)

195. Організатор повстанського антибільшовицького руху на Поділлі доби УНР (1919-1920 р.р.) Отаман Ананій Волинець (1894-1941 рр.)


Т.В. Стецюк

Одним із найвизначніших керівників національно - визвольної боротьби на Поділлі періоду 1919-1920 років був Ананій Гаврилович Волинець, отаман Вільного козацтва Гайсинщини, Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри, 61-го Окремого Гайсинського пішого полку, Селянської повстанської армії, Гайсинсько-Брацлавської бригади, 13-го Гайсинського пішого полку, редактор газети «Дзвін», підполковник Армії УНР.

Попри те, що постать А.Г.Волинця була досить добре відома як одного з найактивніших організаторів повстанського антибільшовицького руху на Поділлі доби УНР (1919-1920 рр.) ще в часи Української революції, все ж, донедавна майже не було об’єктивних узагальнюючих праць про його життя та повстанську діяльність. Тривалий час у масовій свідомості образ А. Г. Волинця асоціювався з тим, який був тенденційно і однобічно сформований у художній повісті К.Я. Басенка «На крутозламі».1 Разом з тим, на еміграції у мемуарах таких визначних діячів національно-визвольного руху, як Т.Бульба-Боровець,2 О.Доценко,3 М.Середа4 та ін. чимало місця відведено змалюванню бойового шляху отамана А.Г.Волинця та окремих епізодів його життя. Однак, ці праці не дають повного уявлення про життєвий шлях та повстанську діяльність отамана, оскільки їх автори не мали змоги використовувати широку джерельну базу для своїх досліджень.

Своєрідним рубежем у дослідженні життя та діяльності А.Г.Волинця була стаття у «Вінницькій правді» у 1990 р. письменника В.Тимчука «Волинець: герой чи отаман банди», 5 в якій автор, попри залучення нового масиву джерел, віддає данину офіційній радянській історіографії, яка усіх повстанців змальовувала «бандитами». На противагу цій концепції, у 1994 р. з’являється стаття професора В.Улянича «Отаман Волинець»,6 а у 1997р. -К.Завальнюка «Ананій Волинець - організатор повстанського руху на Поділлі в 1917-20 роках»,7 у яких постать А.Г.Волинця розглядалася як одного з талановитих та ідейних ватажків національно- визвольного руху доби Української революції 1917-1920 рр.

Помітною подією у висвітленні згаданої тематики був вихід у світ у 2002 р. книги Р.М. Коваля і К.В. Завальнюка «Трагедія отамана Волинця», в якій вперше у вітчизняній історіографії на основі багатьох невідомих раніше першоджерел створено цілісний образ отамана.8 У книзі широко використані матеріали кримінальної справи на А.Волинця, які зберігаються у відомчому архіві УСБУ у Вінницькій області, документи, що стосуються військової та господарської діяльності 61-го Гайсинського полку, публіцистичні та поетичні твори отамана тощо. Все це робить книгу вищезгаданих авторів цінним набутком вітчизняної історіографії.

У свою чергу, автор даного дослідження, використовуючи ряд нових джерел (кримінальну справу тестя А.Г.Волинця, Панаса Федоровича Гринчука, а також метричні книги Свято-Успенської церкви с. Кисляк тощо) збагатила біографію отамана новими подробицями. Водночас, праця містить узагальнюючі відомості про життя та повстанську діяльність А.Г.Волинця на території нашого краю.

Народився він 1 (13) жовтня 1894 року в багатодітній селянській родині в селі Карбівка нинішнього Гайсинського району Вінницької області. Окрім Ананія, в Гаврила Волинця, селянина середніх статків, було ще 3 синів та 4 дочок.9 Найстарший син помер ще до 1917 року. Інший син, Ілько (1887 року народження) , був незаконно репресований в жовтні 1930 року. Ще один син Гаврила, Олексій, за участь у повстанському русі був розстріляний ЧК в 1921 році. Одна із сестер Ананія Волинця, Ганна (1897 року народження), була дружиною відомого повстанського командира Гиви-Плахотнюка. 8 вересня 1937 року вона була заарештована і засуджена на 8 років таборів.

Про життя Ананія Волинця за період до 1917 року відомо, що навчався він у місцевій церковно-парафіяльній школі, однокласній міністерській народній школі в Кисляку, а також у двокласній в Гайсині (закінчив її навесні 1908 року). Після цього близько 3-х років заробляв на життя важкою працею в домашньому господарстві, деякий час був також помічником діловода Гайсинського лісництва. Восени 1913 року наполегливий юнак вступає до Верхньодніпровського середнього сільськогосподарського училища, де зарекомендовує себе здібним учнем (одним із перших за успішністю) та свідомим українцем (був співредактором нелегального шкільного журналу “Наше життя”).

Після падіння царського самодержавства Ананій Волинець повертається додому і одразу ж з головою поринає в тогочасне бурхливе суспільно - політичне життя: вступає до партії українських есерів, а також входить до складу Гайсинського революційного комітету (виконує обов’язки секретаря). В серпні 1917 року влада у Гайсинському повіті фактично переходить до рук есерів і Волинець стає заступником повітового комісара Тимчасового уряду, а також очолює повітову міліцію.10 В обласному держархіві зберігається один із документів цього періоду - лист за підписом Волинця (виконував обов’язки повітового комісара) до Гайсинського міського демобілізаційного комітету від 2 жовтня 1917 року.11 Усі свої сили на згаданих посадах Волинець віддавав забезпеченню законності та порядку на території краю. Так, коли у жовтні 1917 року в Гайсині збунтувалися хворі солдати - венерики і почали чинити єврейські погроми, то лише енергійне втручання Волинця допомогло зупинити грабежі та насильства. 12

Як свідомий патріот, Волинець відгукується на заклик Центральної Ради про організацію загонів Вільного козацтва. Завдяки його зусиллям, до лав повітового козацтва записується близько 5 тисяч чоловік, які надійно стояли на шляху численних грабіжників та мародерів.13

В березні 1918 року Волинець опиняється у Києві, куди він прибув для лікування гострого запалення легень. Після одужання, за мандатом Центральної Ради, здійснює інспекцію органів місцевої влади у Київській та Подільській губерніях. На Черкащині його застає гетьманський переворот, через який він був змушений повернутися додому. В листопаді 1918 року, Волинець, отримавши наказ із Києва, виступає проти місцевої гетьманської адміністрації. В селі Рахнівка із місцевих селян він формує загін у 250 чоловік, при 4-х кулеметах, з якими без бою захоплює Гайсин. Солдати 10 Липовецького піхотного полку, що знаходились у місті, майже повним складом перейшли на бік повстанців. Таким чином, у розпорядженні Волинця опинились значні військові сили у складі 3-х куренів, загону кінноти у 200 шабель, з важкого озброєння - 30 станкових кулемети та 1 гармата.14 Дізнавшись від помічника Гайсинського повітового комісара Л. Грановського про успіх Волинця, Головний Отаман Симон Петлюра своєю телеграмою призначує його командиром місцевих повстанців. Невдовзі Гайсинський курінь Національної гвардії (з 3 січня 1919 р. - Окремий Гайсинський курінь ім. отамана Симона Петлюри) підпорядковується 2-му Подільському корпусу генерала П. Ярошевича. Із загону Волинця у Вінниці 25 січня 1919 р. було сформовано 61-й Гайсинський полк, а молодому отаману присвоєно звання підполковника. 15

Перше бойове хрещення полк Ананія Волинця дістав, придушуючи більшовицькі виступи в Літинсько-Летичівсько-Меджибізькому районі, після чого був перекинутий під Рівне у розпорядження отамана Оскілка (лютий 1919 року). В районі Костополя та Сарнів 19 дивізія Добрянського, до складу якої входив і полк Волинця, вела запеклі бої із червоними, які, зрештою, були відкинуті за Прип’ять (березень 1919 р.). Однак, у квітні червоні прорвали фронт і Волинець із своїм загоном відступає на південь, знищуючи по дорозі червоноармійські загони, склади та комунікації.16 Невдовзі, в районі містечка Ситківці загін Волинця об’єднується із загонами галичанина Голуба та підполковника Лисогора. На базі цих загонів було створено Гайсинсько- Брацлавську бригаду , яка звільнює від червоних Брацлав та Немирів ( через деякий час вона розпадається) 17.

11 травня 1919 року бійці Волинця повели наступ на Гайсин, який із великим завзяттям обороняли більшовики. Сильним кулеметним вогнем вони поливали повстанців із церковних дзвіниць, але після запеклого бою, що тривав цілу ніч, місто було взяте українцями.18 В ході бою загинули більшовицькі керівники - секретар партосередку та голова місцевого ЧК Вдовиченко, а також військовий комісар Міхейкін.19 Наступного дня в церкві Святої Покрови на честь перемоги було відслужено молебен. Перед повсталими селянами з великою патріотичною промовою виступив сам Волинець, закликаючи їх і далі продовжувати боротьбу за незалежність молодої української держави. Селяни слухали охоче , але були й такі, які, вийшовши з церкви, розійшлися по своїх домівках, як це робили і раніше їхні діди - прадіди. Зажурився тоді підполковник і вигукнув : “ Люди! Що ви робите? Згадаєте мої слова, та буде пізно”. Потім, звернувшись до козаків, що залишились з ним, сказав: “Клянемося, козаки! Краще померти за рідну неньку Україну, ніж скласти зброю”.20

Наче гайдамаки Залізняка і Гонти чи побратими Кармалюка, гуляли після цього козаки Волинця по Поділлю, визволяючи один за одним населені пункти: Ладижин, Теплик, Гранів, Дашів, Китайгород, Хмільник та інші. У визволених містах та селах повстанці встановлювали свою адміністрацію, а також вживали заходів щодо підтримання громадського порядку. Ось лише один з документів, які підтверджують сказане ( телефонограма осавула Янковського від 22 травня 1919 року): “По наказу отамана Волинця пропоную Салиській управі, представникам села Гнатівки і Мазепенець взяти весь хліб на учот в економії Одая і зараз приступити до молотьби. Весь хліб продати по дешевим цінам біднішому населенню. Охрана Салиська залишається на місці вкупі з охраною, яка прибуде з Хмільника. Ніяких інструкторів не признавати”.21

Тим часом, червоне командування, стурбоване активністю Волинця, знімає з фронту і кидає проти повстанців 7-й піхотний полк. Відступивши з міста, Волинець заманює противника в ліси на північний захід від Гайсина і майже повністю винищує.22 На короткий час у Гайсині та повіті знову встановлюється українська влада. Однак червоні невдовзі відновлюють сили і відбивають Гайсин (всього лише з початку травня до середини липня 1919 року місто 8 разів переходило до рук повстанців).23 На допомогу 7-му піхотному полку червоних приходить Таращанська бригада (2000 шабель та 800 багнетів). Розуміючи, що з такою силою йому не впоратись, Волинець розпускає хлопців по домівках, а сам з невеликим загоном приймає нерівний бій у селі Кисляк, оточеному звідусіль червоними. З 60 бійців на чолі з отаманом, які кинулись у прорив ворожого кільця, в живих залишилося лише троє козаків. З двома із них отаман заховався у лісі. Вибратись же з нього вдалося лише завдяки коневі, попустивши повід.

Не спіймавши отамана, червоні вимістили лють на мирних мешканцях, зібравши з них величезну продовольчу контрибуцію. Та до червоного Пітера вантаж не дійшов: вночі на станцію Гайворон, під час заміни паровоза, зненацька налетів Волинець і захопив увесь ешелон. Після цього він знову захоплює Гайсин і встановлює в ньому українську владу (на цей час таращанці вже пішли на схід).24 16 червня 1919 року у Гайсині скликається повітовий селянський з’їзд, який обирає владні органи - повітову раду (70 чоловік). Виконком ради очолює двоюрідний брат Волинця есер Іван Миколайчук.25 Сам Волинець у виконкомі відповідав за військові справи. Крім того, він приступив до випуску часопису “Повстанець”, який нині є бібліографічною рідкістю.26

Безперечно, що без підтримки широких народних мас повстанський рух на Гайсинщині не набув би такого широкого розмаху. Свідченням цього є резолюція повітового селянського з’їзду, в якій, зокрема, зазначається : “Отаману Волинцю й всім славним козакам - повстанцям Селянський З’їзд шле свою щиру подяку за боротьбу по визволенню рідного краю від гнобителів чужинців й доручає президії скласти привітання й адресу”.27 Потрібно також відзначити і особистий героїзм та відвагу повстанців, особливо, їх провідника: під виглядом старого діда, що йшов до міста продавати цибулю, чи сліпого лірника, він, ризикуючи життям, ходив на розвідку. Славилися мужністю та відвагою і його бойові побратими: Федір Мединський ( ад’ютант Волинця, розстріляний у 1928 році), Василь Голенко, Хтома Кирилюк, Явдоким Сільвейструк, Сидір Ксендзюк, Пилип Вишнюк та інші. Останній з них брав участь у революційних подіях 1905 року. За вбивство царського стражника був засуджений на довічну каторгу, звідки звільняється після 1917 року. Згодом повертається в рідну Чечелівку і вступає до загону Волинця. В 1921 році гине від рук більшовиків. І таких, як Пилип Вишнюк, у Волинця були тисячі.28 У липні - вересні 1919 року з числа українських патріотів створюється 13-й піхотний Гайсинський полк (3000 багнетів і 300 шабель), який підпорядковується Генеральному штабові українського регулярного війська (брав участь в боях під Христинівкою). Надалі, через розбіжність у поглядах щодо тактики військових дій з начальником штабу Юрком Тютюнником, Волинець залишає полк і за наказом військового міністра В.Сальського відправляється на Гайсинщину для організації антибільшовицького підпілля. 29

Навесні 1920 року, коли дороги звільнилися від снігу, Волинець оголошує мобілізацію. На його заклик відгукнулося близько 270 чоловік. Згодом, із загоном у 350 піших та 150 кінних козаків він допоміг наступаючим українським частинам під командуванням генерала Омеляновича - Павленка оволодіти Брацлавом (28 квітня), Тульчином та Вапняркою (2 травня). 30 Окрім того, ще до зайняття Гайсина поляками (15 травня 1920 року), його деякий час (до 9 травня 1920 року) утримує Брацлавсько-Гайсинська партизанська бригада отамана Волинця. Про це свідчить документ: “До п. Гайсинського повітового комісара. На відношення від 18 травня ц/р за ч. 84 міська управа повідомляє, що з виходом з міста більшовиків і на підставі наказа коменданта Брацлавсько-Гайсинської партизанської бригади від 7 цього травня за ч.1 - Управа розпочала свою працю і її продовжує з 7 цього травня” (до 14 червня, коли місто знову переходить до більшовиків).31

Невдовзі Гайсинсько-Брацлавська бригада отамана Волинця приєднується до 7-ої Запорізької дивізії, з якою ділить як радощі перемог, так і прикрощі поразок. 13 червня 1920 року, після прориву фронту будьоннівською кіннотою, українські війська розпочинають відступ на захід ... Біля села Токи Збаразького району Тернопільської області загін Волинця переправляється через Збруч і опиняється на території, зайнятій поляками. Розпочалась важка доба поневірянь на чужині, пошуку засобів до існування. Як і Головний Отаман С.В.Петлюра, Анань Волинець за довгі роки війни не нажив собі ні золота, ні коштовностей, ні рахунків у закордонних банках. Тому він разом із вагітною дружиною Ольгою (Оляною) (1897 року народження, донькою кисляцького селянина Панаса Гринчука) 32 поселяється в селі Щаснівка, що біля Тарнова, заробляючи на прожиття важкою працею в заможних господарів, а також лікуючи місцевих селян. Згодом, після багатомісячного перебування у Рівненській в’язниці (1922 рік), куди потрапив за підозрою у антидержавній діяльності, змінює не один вид діяльності. Наглядач шляхового будівництва на Рівненщині, член правління Волинського селянського банку, контролер електростанції, забійник худоби, завідувач канцелярією будівельного відділу, агроном - ось далеко не повний перелік випробувань, посланих йому долею.

Незважаючи на важкі життєві випробування, Ананій Волинець зовсім не цурається громадсько-культурної діяльності: вступає до лав Української народної партії (1923-1928), працює в редакції щотижневика “Дзвін” , підтримує зв’язки з багатьма визначними діячами української еміграції (зокрема, з поетом Володимиром Самійленком), входить до складу правління Волинського українського об’єднання (1931-1939) та культурно-просвітнього товариства “Українська школа” (1938-1939).33

В 1933 році у Рівному Волинець познайомився із славнозвісним паном Тарасом Бульбою- Боровцем. Останній дуже високо цінив свого нового знайомого: “Волинець був нашим симпатиком та дуже добрим моїм дорадником у багатьох справах. Він знав про всі плани та дії нашої організації і був дуже поважним співавтором тих чи інших її намірів. Це була високоінтелігентна та далекозора людина, гнучкий тактик. Я дуже багато від нього навчився у галузі воєнно-політичної тактики ( бачити те, чого не видно)”. 34

Коли восени 1939 року на Західну Україну вступили червоні війська, Волинець залишився у Рівному. На цей час він працював інспектором з обліку Рівненського повітового земельного відділу, мешкав у селі Басів Кут. Вже 2 жовтня 1939 р. А. Волинець був заарештований енкаведистами, однак, не знайшовши нічого підозрілого, вони були змушені його відпустити. Та все ж всюдисуще око НКВД не дрімало. Завдяки доносу громадянина С.В. Пекаря, який в одному з мешканців Рівного упізнав колишнього грізного борця за волю України, А.Волинця було заарештовано вдруге 20 січня 1940 р.35 Почалися довгі дні допитів і тортур... “Фотографія часів “слідства” , - писали у книзі “Трагедія отамана Волинця” Р.Коваль і К.Завальнюк , - показує, що перед нами вже інша людина, не той, кого ми знали... Мученик, а не герой. Пастозне, збайдужіле обличчя, підбите праве око, опущені вуса, занедбана борода. І тільки в лівому оці світиться життя. Воно сумно спостерігає, в тому числі й за самим собою, за власною поведінкою. В ньому ще можна вгадати того Волинця, яким ми захоплювалися, якого любили...”36

Трагічна судова вистава, яка відбувалася у Вінниці з 31 січня по 2 лютого 1941 р., наближалася до свого розв’язку . “На процесі, - писав Тарас Бульба - Боровець, - була маса кореспондентів та журналістів. Усі вони аж запінювалися з приводу того, що цей старий “бандит” ще й тепер перед світлим трибуналом “трудящих” поводиться так само, як 25 років тому в Гайсині. Коли Волинця запитали, чи винен він у тому, в чому його обвинувачують, він спокійно відповів: “Ні”.

Як то ні? Ти не чуєш, що народ говорить?

Хіба це народ, це ж...

Волинець не просив помилування. Навпаки, він виступив із гострим звинуваченням тих, хто судив його.

Я знаю, що я вмру сьогодні, але пам’ятайте, що ви, починаючи від Сталіна, обов’язково виздихаєте завтра !

Таке було останнє слово гайсинського отамана, полковника Волинця”.37 лютого 1941 р. кримінальна колегія Вінницького обласного суду засудила А.Волинця до розстрілу. Вже після оголошення вироку він, морально і фізично зламаний, 4 лютого пише до катів українського народу прохання про помилування, в якому “щиро каявся” за своє “злочинне минуле” і висловлював бажання “віддати своє життя для справи служіння трудівникам СРСР”... Однак, “касскарга” А.Г. Волинця відхиляється прокурором і 14 травня 1941 р. його було розстріляно.38 Так завершив свій життєвий шлях один із героїв національно - визвольної боротьби доби УНР, який у пам’яті нащадків, попри окремі допущені помилки та хитання, залишився взірцем у боротьбі за волю для наступних поколінь, про що дуже влучно сказав славнозвісний Т. Бульба-Боровець:

“Він гідно жив і боровся за волю України.

Гідно, незаплямованим лицарем і помер.

Вічна йому пам’ять і слава!”39

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

І.Басенко К.Я. На крутозламі.-К.,1970.-420 с.; 2. Бульба - Боровець Т. Армія без держави. -Львів, 1993.-168 с.; 3. Доценко О. Зимовий похід (6.Xn.1919-6.V.1920).-K,2001.-376 с.; 4. Середа М. Отаман Волинець // Червона Калина.-1930.-.№7-8.-С.21-25; 5. Тимчук В.Волинець: герой чи отаман банди // Вінницька правда.-1990.-5,7 жовтня; 6. Улянич В. Отаман Волинець // Голос України.-1994.-23 квітня; 7. Завальнюк К.В. Ананій Волинець - організатор повстанського руху на Поділлі в 1917-20 роках // Тези доповідей і повідомлення 17-ї Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. -Вінниця, 1997.- С. 13-18; 8. Коваль Р.М., Завальнюк К.В. Трагедія отамана Волинця.-К.,2002,- 288 с.; 9. Завальнюк К.В. Провісники волі. - Літин, 2005.- С.34; 10. Його ж .Ананій Волинець - організатор повстанського руху на Поділлі в 1917-1920 роках.-С.14; 11.Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО ).-Ф.Д-286.-Оп.1.- Спр.264.- Арк.178; 12. Там само.-Ф. Д-192.-Оп.9.-Спр.11.-Арк.1 зв.; 13. Коваль Р.М., Завальнюк К.В. Назв. праця.- С.16; 14. Там само.-С.19-21;15. Завальнюк К.В. Провісники волі.-С.34; 16. Його ж. Ананій Волинець - організатор повстанського руху на Поділлі в 1917-20 роках.-С.15;17. Коваль Р.М., Завальнюк К.В. Назв. праця.-С.35-36; 18. Барвинок Ф. Анань Волинець // Вінницькі вісті. -1942.-11 січня; 19. Тимчук В. Назв. праця // Вінницька правда.-1990.-7 жовтня; 20.Барвинок Ф. Назв. праця; 21. ДАВО.-Ф.Р- 4942.-Оп.1.-Спр.8- Арк.89 ; 22. Улянич В. Назв. праця; 23. Завальнюк К.В. Провісники волі. - С.34; 24. Середа М. Назв. праця.- С.23-24; 25. Коваль Р.М., Завальнюк К.В. Назв. праця.-С.40; 26. Середа М. Назв. праця.-С.24; 27. Шлях.- 1919.-14 вересня; 28. Завальнюк К.В. Ананій Волинець - організатор повстанського руху на Поділлі в 1917-20 роках.-С.17; 29. Коваль Р.М., Завальнюк К.В. Назв. праця.-С.42; 30. Завальнюк К.В. Провісники волі. - С.35.31. ДАВО.-Ф.Д-286.-Оп.1.-Спр.271.-Арк. 102-102 зв; 32. Там само. -Ф.Д-904.-Оп.13.-Спр.103.- Арк.11 зв.; 33. Завальнюк К.В. Ананій Волинець-організатор повстанського руху на Поділлі в 1917-20 роках.-С.17-18; 34. Бульба-Боровець Т. Назв. праця.-С.61; 35. Коваль Р.М., Завальнюк К.В. Назв. праця.-101; Там само. -С.106; 37. Бульба - Боровець Т. Назв. праця.-С.62; 38. Коваль Р.М., Завальнюк К.В. Назв. праця.-С.117-118; 39. Бульба-Боровець Т. Назв. праця.-С.62.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь