пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

188. Оплата праці науково-педагогічних працівників вищої школи у перші повоєнні роки


Л.М.Романець, І.М. Романюк

В статті зроблено спробу показати практику оплати праці педагогічних кадрів вищих навчальних закладів у перше повоєнне п ’ятиріччя.

Ключові слова: вищі навчальні заклади, освіта, соціальне становище, оплата праці.

Вивчення життя та діяльності працівників освіти має важливе значення для підготовки нової генерації спеціалістів для майбутнього України. Висвітлення соціальних аспектів життя науково-педагогічних працівників дає можливість відтворити і переосмислити історію України повоєнних років. Проникнення в повоєнне життя і духовний світ педагогів дозволяє наблизитись до більш глибокого розуміння епохи, більш точного відчуття часу.

В українській історичній науці відчувається брак наукових праць, які б безпосередньо висвітлювали повсякденні реалії та особливості оплати праці науково-педагогічних кадрів, зокрема вищих навчальних закладів.

Окремі аспекти даної проблеми можна знайти в монографіях І.Рибака [1], Л. Ковпак [2], В. Кіпеня і В. Коржова [3], наукових статтях Л. Романець [4, 5], О. Яновської [6], дисертаційних дослідженнях В.Кононенка [7], Н.Красножон [8], та інших. Заслуговує на увагу дисертаційне дослідження О.Прохоренко, яке присвячено повсякденному життю науково-педагогічної інтелігенції України другої половини 40-х - першої половини 50-х рр. ХХ ст. [9].

Отже, метою статті є спроба з’ясувати процес функціонування системи оплати праці працівників освіти у перше повоєнне п’ятиріччя.

Коли пройшла ейфорія від перемоги у Другій світовій війні, люди залишились сам на сам зі своїми повсякденними проблемами, досить буденними, але від того не менш складними.

Важливим показником життєвого рівня людини є матеріальна винагорода за працю. Питання заробітної плати набуває більшої актуальності у зв’язку з тим, що на сьогодні учителі і викладачі ВНЗ не належать до числа високооплачуваних працівників. Винагорода за працю є еквівалентом важливості та поваги, вона є оцінкою потреби цього спеціаліста для країни.

У зв’язку з тим, що погодинна оплата праці не відповідала новим вимогам, які пред’являлись до вищої школи, РНК ще у вересні 1937 р. ухвалила постанову про запровадження штатних посад і посадових окладів для професорсько-викладацького складу. Оплата праці педагогів вищих навчальних закладів установлювалась в залежності від стажу педагогічної роботи, посади та кваліфікації, а також від наявності вченого ступеня і вченого звання та від рівня самого навчального закладу. Стаж педагогічної роботи у ВНЗ встановлювався по трудовим книжкам. У випадку втрати документів, які підтверджували педагогічний стаж, він визначався за довідками управлінь навчальних закладів міністерств тощо [9, с. 82].

Важкі умови післявоєнної відбудови негативно позначились на добробуті вчителів загальноосвітніх шкіл. Незважаючи на підняття заробітної плати освітян з 1 серпня 1943 р., ситуація не покращилась. Загалом, залежно від фахової категорії вчителя та педагогічного стажу, в Україні вона становила 350-600 крб., причому, вчителі сільської місцевості отримували на 25-75 крб. менше, ніж вчителі міст і робітничих селищ. До того ж заробітна плата вчителів істотно відставала від державних цін на промислові товари і продукти харчування. Фактичний прейскурант цін на промислову продукцію становив, наприклад: бавовняні штани - 60-70 крб., наручний годинник - 360 крб., радіола - 1000 крб., коверкотовий костюм - до 1500 крб. [4, с. 259]. Отримуючи мізерну зарплату, вчитель не міг придбати необхідні речі для свого вжитку.

До вересня 1946 р. середня ставка викладача ВНЗ складала від 1000 до 1300 крб. З метою покращення соціального становища викладачів у вересні 1946 р. вийшла постанова «Про підвищення окладів і покращення матеріально-побутових умов професорсько-викладацького складу», яка визначалась, як «політична турбота партії і уряду в створенні ученим необхідних умов для успішного ведення ними наукової і педагогічної діяльності [10, с. 102]. Наприклад, ставка викладача ВНЗ складала 1100 крб., старший викладач отримував 1050 крб., викладач зі стажем педагогічної роботи в ВНЗ більше 10 років - 1350 крб.

Дещо вищою була зарплата викладачів, які мали наукові ступені і вченні звання. У 1946 р. завідувач кафедри доктор наук, професор отримував заробітну плату 6000 крб., а доцент - кандидат наук, який мав стаж роботи до 5 років, отримував 2500 крб., від 5 до 10 років - 2800 крб. понад 10 років - 3200 крб. [11, с. 4]. Отже, заробітна плата професорсько-викладацьких кадрів була диференційованою залежно від наукового-ступеня і вченого звання того чи іншого викладача.

На нашу думку, для того, щоб дослідити матеріальний рівень професорсько-викладацьких кадрів, потрібно, перш за все звернути увагу на реальну заробітну плату, яка виражається сумою товарів і послуг, які працівник може держати за певну грошову суму при даному рівні цін на товари. Отже, викладач із мінімальною ставкою у розмірі 1100 крб. не міг навіть купити пару шкіряних чобіт, яка на той час коштувала 1200 крб. натомість при максимальній ставці у розмірі 6000 крб. викладач міг мати достатній продуктовий кошик та пристойно вдягнутись.

Згідно з постановою РНК УРСР від 1 квітня 1946 р. була підвищена заробітна плата старшим викладачам і асистентам, які не мали вчених ступенів і звань та керівництву вишів на 50%. Також, було встановлено пільгове забезпечення професорсько-викладацького складу продовольчими і промисловими товарами [12, с. 45]. потрібно зазначити, що дана система оплати праці працівників вищої школи діяла до кінця 40-х рр. ХХ ст.

Лише в 1949 р. відбулися деякі зміни, а саме було встановлено нові посадові оклади науковців, до яких влада включала і весь професорсько- викладацький склад. Так, діючим членом і членам-кореспондентам академій наук, було встановлено оклад у розмірі 6000 крб., професорам і докторам наук - 4000 крб. доцентам і особам, які мали вчене звання старшого наукового співробітника або кандидата наук - 2000 крб., особам які не мали вченого звання і наукового ступеня 1000 крб.

Додатково за посаду декана представники професорсько-викладацького складу отримували 50% від основного окладу. Наприклад, професор без вченого ступеня доктора наук столичного університету, зі стажем до 5 років, у 1950 р. отримував 1050 крб. і додатково за деканство - 50% основного складу, тобто ще 525 крб. водночас, згідно з інструктивним листом міністерства вищої освіти СРСР від 11 липня 1948 р., викладачі, які були допущені міністерством до виконання обов’язків завідувачах кафедрами в іншому інституті чи університеті за сумісництвом, отримували додатково 50% посадового окладу, встановленого по їх основній посаді, але без 20% доплатити за керівництво кафедрою [9, с. 84,85].

Протягом 1946-1949 рр. заробітна плата зросла у закладах освіти на 6,4 %, охорони здоров’я - на 7,5%. У 1950 р. зарплатня становила в промисловості 708 крб., будівництві - 656 крб., освіті та культурі - 668 крб. на місяць [6, с. 343], але платня професорсько-викладацьких кадрів була вищою ніж у робітників і вчителів загальноосвітніх шкіл, працівників культури. Потрібно зазначити, що в цьому світі ситуація, коли люди високоінтелектуальної праці мають винагороду за працю у кілька разів більшу, ніж особи фізичної праці є нормальною і вказує на те, що держава піклується про інтелектуальний потенціал країни. Натомість, протилежна ситуація склалась в Україні на сьогодні, коли науковці та професорсько- викладацький склад та робітники фізичної праці мають майже однакову винагороду за працю.

Для того щоб поповнити сімейний бюджет, значна кількість науково- педагогічної інтелігенції змушена працювати у декількох установах або ВНЗ. Зрозуміло, що такі випадки не були масовими, але поряд з цим викладачі, які працювали за сумісництвом, мали значне матеріальне поповнення для їх сімейного бюджету.

У досліджуваний період для матеріального й морального заохочування освітян були різного роду звання, премії та нагороди, для тих хто відрізнявся особливою політичною лояльністю. Щоб забезпечити стабільний достаток тієї частини науково-педагогічних кадрів, яка намагалась виконувати настанови партії, існувала спеціальна система державних замовлень, а, відповіддю, й одержання високих гонорарів. Партійні структури щедро винагороджували тих, хто у своїх статтях та виступах критикував або вихваляв вказаних партією осіб.

Отже, як показував аналіз матеріалів оплата праці науково- педагогічних працівників не давала ще належного матеріального забезпечення освітянам республіки.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Рибак І.В. Соціально-побутова інфраструктура українського села. - Кам’янець-Подільський6 абетка, 2000. - 304 с.
  2. Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945-2000 рр.) - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - 250 с.
  3. Ківень В., Коржов В. Викладачі вузів: соціологічний портрет. - Донецьк, 201. - 200 с.
  4. Романець Л.М. Соціально-побутові умови освітян Вінниччини в 1944-1958 рр. // Наукові записки вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Вип. ХІ. Серія: історія: Збірник наукових праць. - Вінниця, 2006. - С.258-261.
  5. Романець Л.М., Романюк І.М. Матеріально-побутові умови праці повоєнного учительства України // актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. наукові записки рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 12. - Рівне: РДГУ, 2008. - С. 72-76.
  6. Яновська О. Соціальна політика радянської держави в містах України в 1945-1953 рр. за свідченнями громадян (на матеріалах НКВС-КДБ УРСР) // України ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей. - Вип. 9. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - С.326-324.
  7. Кононенко В.В. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення України в повоєнний період (1945-1953 рр.). Автореф. дис. .канд. іст. наук. - Вінниця, 2004. - 19 с.
  8. Красножон Н.Г. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943-1953 рр) // Автореф. дис. .канд. іст. наук. - К, 2002. - 18 с.
  9. Прохоренко О.А. Повсякденне життя науково-педагогічної інтелігенції України в другій половині 40-х - першій половині 50-х рр. ХХ ст. Дис. .канд. іст. наук.: 07.00.01. - Київ, 2008. - 265 с.
  10. Синецкий А.Я. Профессорско-преподавательские кадры высшей школы. -М.: Советская наука, 1950. - 185 с.
  11. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). - Ф.166. - Оп. 15. - Спр. 5. - 95 арк.
  12. Вища школа Української РСР за 50 років. У 2-х част. (1917-1967) рр. К.: Видавництво Київського університету, 1968. - Ч.2 - (1945-1967). - 539 с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь