Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

163. Національна політика тимчасового уряду Росії щодо Фінляндії


С.В.Білоус

Лютнева революція 1917 року в Росії призвела до загострення національно-визвольних рухів на території Російської імперії. Зокрема, гостро постало питання про подальші взаємовідносини між Росією та Фінляндією, що перебувала у складі імперії. Фінські політики покладали великі сподівання на новий російський уряд, що проголошував право на самовизначення націй.

Політика Тимчасового уряду щодо Фінляндії досліджувалася багатьма авторами і отримала різну оцінку. Серед радянських істориків національну політику Тимчасового уряду стосовно Фінляндії вивчали С.Гессен,

С.Свєчніков, В.Смірнов, Н.Новікова1. Окремо потрібно відзначити колективне дослідження сучасних російських істориків «Национальная политика России: история и современность», в якому приділяється значна увага взаємовідносинам Фінляндії та Тимчасового уряду . Цій проблемі приділяли увагу фінські історики, що працювали на принципово інший джерельній базі ніж російські та закордонні дослідники. Найбільш змістовними є праці Т. Полвінена, О. Юссіни, С.Хентіля, Ю.Неваківі, П.Лунтінена, В.Расіла, Є.Ютіккала та президента Фінляндії М.Койвісто . Слід зазначити, що 80-90-і роки ХХ ст. у фінській історіографії російської національної політики відзначені прагненням до відображення реальної картини, відмова від викривальних тенденцій, що були характерні радянським вченим. Цю думку підтверджує стаття доктора політичних наук Ейно Кетова в якій розглядаються події 1917 року у Фінляндії4. В українській історіографії відносини Тимчасового уряду та Фінляндії розглядаються лише у порівнянні з Українською Центральною Радою.

Автор публікації ставить за мету зробити огляд взаємовідносин Тимчасового уряду та Фінляндії, порівняти становище Великого князівства Фінляндського з іншими територіями Російської імперії.

Фінляндія була приєднана до Російської імперії 1809 року в результаті російсько-шведської війни та перебувала в складі імперії як Велике князівство Фінляндське, а російський імператор одночасно був Великим князем Фінляндським. В якості уряду Великого князівства Фінляндського функціонувала спеціальна канцелярія, котру у 1816 році перейменували в сенат, чим зовні прирівняли його до вищого органу управління імперії. Царя в Фінляндії представляв генерал-губернатор, що вважався головою сенату. Все це відрізняло Фінляндію від інших територій, що знаходились під владою Росії і не мали жодних ознак автономії5.

Лютнева революція спричинила різкі зміни відношення Росії до Фінляндії. Як зауважив фінський історик Л.Крузіус-Аренберг , Фінляндія була європейським фасадом Росії, котрий мав показати західноєвропейським країнам, що входження до складу Російської імперії має позитивний характер6. 15 березня 1917 р. «міністром» Фінляндії у Тимчасовому уряді призначили Ф.Родічєва, але після того як вирішили, що цю посаду повинен займати громадянин Фінляндії, «міністра» почали називати тимчасовим комісаром. Ф.Родічєв займався фінляндськими справами до того часу, поки Карл Шенкель на отримав в квітні призначення на посаду міністра статссекретаря .

5 березня 1917 року фінляндський сейм направив свою делегацію для переговорів з Тимчасовим урядом про першочергові справи, що стосувалися Фінляндії. До складу делегації входили представники різних політичних сил. Делегація надала Тимчасовому уряду два проекти маніфесту від буржуазних партій та від соціал-демократів. В результаті переговорів Тимчасовий уряд, до складу якого ввійшов міністр по справам Фінляндії, видав два урядових акти: маніфест про «Затвердження конституції Великого князівства Фінляндського» від 20 березня 1917 року і грамоту про скликання сейму, який в останні роки перед революцією зовсім не скликався, на 22 березня у м.Гельсінгфорсі. В маніфесті йшлося про те, що Тимчасовий уряд, як носій верховної влади, бажає цим актом «знову скріпити і гарантувати основні закони Фінляндії і ті права та привілеї, котрі належать громадянам Фінляндії». «Цим державним актом, - зазначалося в кінці маніфесту, - ми гарантуємо народу Фінляндії на основі його конституції майбутню самостійність, недоторканість його культурного життя та прав мови»8. Цим маніфестом Тимчасовий уряд також відмінив всі акти, що суперечили основним фінляндським законам. Після цього рішенням уряду було призначено новий склад фінляндського сенату за пропозицією Оскарі Токоя, одного з лідерів соціал-демократичних сил. Формально призначення нового сенату відбулося у відповідності до існуючих правил: генерал-губернатор вручив грамоти при посередництві статс-секретаря, але не імператору, а Тимчасовому уряду та його прем’єр-міністру Г.Львову.

Все це свідчить про те, що Тимчасовий уряд прийняв на себе всю повноту влади, що належала російському імператору і великому князю Фінляндському. Законність цієї влади первинно визнавалася як сеймом так і сенатом. Тимчасовий уряд, як спадкоємиць старої російської влади, був зобов’язаний підготувати установчі збори. Позиція уряду перед країнами Антанти щодо Фінляндії була іншою ніж по відношенню до Польщі, а саме збереження прийнятої у спадок території Фінляндії безпосередньо до установчих зборів які мали визначити її подальшу долю9. Ця точка зору підтверджується заявою, що була зроблена міністром закордонних справ П.М.Мілюковим англійському послу Дж.Бьюкенену у розмові про Фінляндію: «Буде складений проект її звільнення, але ніякого рішення не буде прийнято до скликання установчих зборів»10.

Зважаючи на вищесказане, постає питання про різні за своїм змістом політичні рішення Тимчасового уряду щодо волевиявлення населення імперії. З точки зору фінських істориків Т.Полвінена, О.Сейткарі, Р.Роппонена таку політику спричинив військово-стратегічний фактор.

Безпека Петербургу вимагала інтеграції Фінляндії в єдину загальноімперську систему11. На думку автора, також важливим є економічний фактор. Фінляндія була основним постачальником паперу до Росії. В 1916р. лише фірма «Кюммене» обслуговувала 167 російських газетних видавництв і більш ніж 70 різних установ, починаючи з морського міністерства у Петрограді, закінчуючи Київською конторою Державного банку і штабом Туркестанського військового округу12.

На основі березневого маніфесту для розробки пропозицій до нової конституції, а також для визначення форми зв’язку Фінляндії з новою Росією був створений конституційний комітет під керівництвом Столберга. Одночасно розпочались переговори з Тимчасовим урядом про відмову Петрограду від верховної влади на користь Хельсінкі. В той же час у Фінляндії йшла жорстока боротьба по питанню про те, до кого - сенату чи парламенту - має перейти верховна влада. Після попереднього розгляду питання про владу було передано на розгляд Юридичній дорадчій комісії при Тимчасовому уряді під керівництвом професора Ф.Ф.Кокошкіна. Комісія надала різко негативну відповідь і нагадала фінам про те, що зв’язок між Фінляндією та Росією був встановлений на основі двосторонньої угоди, тому лише майбутні Установчі збори можуть змінити її .

Наприкінці травня, коли поновився склад Тимчасового уряду, фіни знову зробили спробу вибороти більше влади. Однак, політика яку проводив Тимчасовий уряд залишилась незмінною. Навесні більшовики у боротьбі проти Тимчасового уряду використовували лозунг про право націй на самовизначення і, таким чаном, вимагали права на «незалежність» і для Фінляндії. За пропозицією соціалістів на розгляд сейму був винесений Закон про верховну владу, однак, в ньому не згадувалося про Установчі збори і відповідно до його змісту Росія позбавлялася права на верховну владу на користь Хельсінкі, передаючи її не сенату а парламенту. Закон розпочав відкритий конфлікт з Тимчасовим урядом, оскільки не був надісланий йому на затвердження: фінські законодавці помилково чекали, що спроба липневого перевороту буде вдалою і призведе до падіння Тимчасового уряду. У відповідь Тимчасовий уряд розпустив фінський парламент та призначив нові вибори. Соціал-демократи визнали розпуск незаконним і наполягали на виконанні Закону про верховну владу. Парламент і його голова К.Маннер намагалися продовжувати роботу, але поліція заблокувала вхід до зали засідань14. Пізніше у серпні 1917 р. корніловський заколот похитнув становище Тимчасового уряду і 12 вересня фіни отримали листа, в якому йшлося про передачу сенату Фінляндії деяких справ - так званий «Корніловський» маніфест15.

В жовтні у Хельсінкі пройшли переговори між конституційним комітетом Столберга та юридичною дорадчою комісією Тимчасового уряду. В основу переговорів було покладено склали пропозиції комітету Столберга по новій конституції і так званому «державному» акту, в якому визначався характер відносин між Фінляндією та Росією. Під час переговорів делегація Тимчасового уряду відмовилася від адміністративної влади в Фінляндії, лишаючи за собою право на керівництво зовнішньою політикою. Фінляндія також не могла вносити в односторонньому порядку зміни до військового законодавства; генерал-губернатор переставав бути посадовою особою Фінляндії, так, зокрема, він більше не був головою сенату. Але Тимчасовий уряд було повалено ще до того, як це компромісне рішення досягло Петербургу.

У перспективі подальших досліджень актуальним видається дослідження політики Тимчасового уряду стосовно Польщі та Середньої Азії.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Гессен С.Я. Окраинные государства: Польша, Финляндия, Эстония, Латвия и Литва. - Л.: Изд-во «Прибой», 1926; Свечников С. Революция и гражданская война в Финляндии 1917-1918 годы.// Воспоминания и материалы. - М., 1923; Смирнов В. Из революционной истории Финляндии 1905, 1917, 1918 гг. - Л., 1933; Новикова И.Н. Великое княжество Финляндское в имперской политике России // Имперский строй России в региональном измерении (XIX- начало ХХвека). М., 1997; Новикова И. Н. Особое государство или провинция империи: проблема государственно-правового статуса Финляндии в российско- финляндских отношениях XIX в. // Пространство Власти. Сб. статей. М., 2001; 2. Национальная политика России: история и современность. М., 1997; 3. Т.Полвінен, О.Юссіна, П.Лунтінен Від Великого князівства до сучасної держави: Політична історія Фінляндії - від 1809 року. К.: Унісерв, 2002. - С.53; Юссила О., Хентиля С., Невакиви Ю. Политическая история Финляндии. М., 1998. - С. 22; Luntinen P. Sotilasmiljoonat. - Helsinki, 1984. - S.147; Ютиккала Э. История Финляндии с древности до стабилизации самостоятельности в 1939 г. // Прибалтийско-финские народы. Ювяскюля, 1995. - С. 53; Расила В. История Финляндии. Петрозаводск, 1996. - С. 59.; Россия и Финляндия в XVIII- XX в. Специфика границы. СПб., 1999. - С. 26-35; Койвисто М. Вехи пути: взгляды на внешнюю политику Финляндии. М., 1987. - С.43; Мауно Койвисто Русская идея, перевод с финского М.: Издательство "Весь Мир", 2002. — С.143; 4. Кетола Э. Революция 1917 года и обретение Финляндией независимости: два взгляда на проблему // Отеч. история. - М., 1993. - N 6. - С. 27-36; 5. Ютиккала Э. Вказана праця. - С. 97-105; 6. Krusius-Arenberg.L. Finnischer Separatismus und Russischer Imperialismus im vorigen Jahrhundert // Historische Zeitschrift, 1959.- S.273; Ropponen R. Die russische Gefihr. Helsinki, 1976. S.70; 7. Архив новейшей истории России. Журналы заседаний Временного правительства: Март-октябрь 1917 года. В 4-х т. Том 1. Март-апрель 1917 года. Отв.ред. Б.Ф.Додонов. - М.: 2001. - С.52- 54; 8. Кетола Э вказана праця. - С.48; 9. Окраины Российской империи: государственное управледие и национальная политика в годы первой мировой войны (1914-1917). «Российская политическая энциклопедия» - М.: 2004. - С.254; 10. Милюков Павел Николаевич Воспоминания (1859 - 1917). В 2 т. Под редакцией М. М. Карповича и Б.И.Элькина., Нью-Йорк., 1955. - С.26; 11. Полвинен Т. Держава и окраина. Н.И.Бобриков - генерал-губернатор Финляндии 1898-1904 гг. СПб., 1997. - С. 7-15, 247-259; Venдlдisten sortokausi Suomessa. Porvoo-Hels., 1960. - S. 19-23, 35; Ropponen R. Die russische Gefahr. Hels., 1976. - S. 71; 12. Бобович И.М. Русско-финляндские экономические отношения накануне Великой Октябрьской социалистической революции. Ленинград, 1968. - С.6; 13. Юссила О., Хентиля С., Невакиви Ю. вказана праця. - С. 103-105; 14. Сюкияйнен И.И. Революционные события 1917-1918 гг. в Финляндии. - Петрозаводск., 1962. - С36; 14. Смирнов В. Вказана праця. - С. 79-81. 1 Гессен С.Я. Окраинные государства: Польша, Финляндия, Эстония, Латвия и Литва. - Л.: Изд-во «Прибой», 1926. - 152 с.; Свечников С. Революция и гражданская война в Финляндии 1917-1918 годы. / Воспоминания и материалы. - М.: - Пг., Госиздат, 1923; Смирнов В. Из революционной истории Финляндии 1905, 1917, 1918 гг./ Л./ Ленинград.обл.изд., 1933; Новикова И.Н. Великое княжество Финляндское в имперской политике России // Имперский строй России в региональном измерении (XIX- начало ХХвека). М., 1997. С. 131; Новикова И. Н. Особое государство или провинция империи: проблема государственноправового статуса Финляндии в российско-финляндских отношениях XIX в. / Пространство Власти. Сб. статей. М., 2001. С. 264-287.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь