Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

104. Горбачовська гласність у дзеркалі сучасної історіографії: подолання стереотипів


Незважаючи на те, що історія перебудови кінця 1980 - початку 1990-х років не є надто віддаленою від сучасності, її осмислення в межах новітньої історіографії демонструє певну стереотипність в оцінках та інтерпретації ключових подій. Подібне становище неабияк пов’язане

зі слабкою розробкою поняттєво-термінологічного апарату перебудови. У «гамівній сорочці» стереотипів перебуває і проблематика гласності1, що, безумовно, потребує зайвої уваги до аналізу сучасних сфер вжитку та змістів цього поняття.

Серед стереотипів, які по-сьогодні здійснюють помітний вплив на розстановку акцентів у дослідженнях епохи перебудови в Україні, варто, насамперед, розглянути три найбільш поширених: уявлення про горбачовську гласність як «гуманітарну революцію»; інтерпретацію гласності як політики, що була спрямована на критику минулого; насамкінець, її тлумачення як «авангардного», «новаторського» явища, що забезпечило злам існуючого в СРСР політичного ладу. Хочемо окремо наголосити на тому, що усі вищезгадані тези широко використовуються в сучасній історіографії для аналізу перебудовних трансформаційних процесів в Україні.

Стереотип перший. Як стверджує В. Медвєдєв, - один з найвідоміших мемуаристів перебудови - гласність є тією сферою, в якій зміни почались «вже у перші місяці після квітневого Пленуму (КПРС. - В.Т.)» у вигляді «подолання зон, вільних від критики, не лише у якихось галузях чи регіонах, але й у сенсі подолання заборонених тем». Саме у цій сфері, за висновком В. Медвєдєва, «зміни відбувались найшвидше й найпомітніше, як для громадськості країни, так і для зарубіжних спостерігачів»2.

Втім, неважко переконатись у тому, що «зміни», про які згадують Г орбачов та Медвєдєв (як, власне, і ще ціла низка мемуаристів та дослідників перебудови) не мали концептуальної форми, не були наслідком раціонально вибудованої політики й тим більше не пов’язувались безпосередньо із розпливчатим, нечітко артикульованим поняттям «гласність». Аналіз партійних документів та публіцистики 1985-1986 рр. наочно демонструє периферійний характер вживання поняття «гласність», порівняно із іншими поняттями, зміст яких нібито краще відповідав характерові «раннього» етапу перебудови.

Наприклад, на думку російського дослідника В. Согріна, першим з трьох «стратегічних понять» горбачовського реформування було «прискорення», яке після січневого пленуму 1985 р. набуло широкого вжитку. Дещо пізніше у словнику реформаторів з’явились поняття «гласність» та «перебудова», але виключно як похідні від «прискорення». «Гласність, - зауважує В. Согрін, - означала виявлення усіх недоліків, що заважали прискоренню (курсив наш - В.Т.), критику й самокритику виконавців «з верху до низу». У свою чергу, «перебудова» мала на меті «внесення структурних і організаційних змін у господарські, соціальні, політичні механізми, а також в ідеологію, з метою досягнення усе того ж прискорення суспільного розвитку»3. Чи випливає із викладеної вище схеми те, що «гласність» за фактом своєї появи була сформульована вже в ході «експерименту» як свого роду побічний ефект «прискорення», є питанням відкритим.

Слід зауважити, що В. Согрін є далеко не єдиним дослідником, який звертає увагу на некоректну розстановку акцентів у сучасних дослідженнях перебудови у питанні черговості появи нових понять на ранньому етапі горбачовських реформ. Так В. Мау вважає, що ідеї «гласності» та «демократизації» сформувались на ґрунті «трансформації системи виробничих відносин» (власне, політики «прискорення») у вигляді доповнення «технократичного підходу соціально- економічним». Складні економічні матерії потребували простої та зрозумілої форми. Для їхнього тлумачення, як стверджує В.Мау, «були навіть вигадані спеціальні терміни (курсив наш - В.Т.), що робили економічну політику останньої фази соціалізму наочною й зрозумілою». Серед таких термінів В. Мау називає «прискорення», «перебудову», «реальний соціалізм» та «людський фактор». Саме в контексті тлумачення останнього поняття «людський фактор» і виникло, на думку дослідника, поняття «гласність», що віддзеркалювало курс на «подолання однобічного технократичного підходу до вирішення економічних і виробничих завдань»4.

Отже, у версії В.Мау, саме «гуманізація» економічних відносин стала запорукою критики, а відтак і гласності та демократизації, що поступово охоплювали й інші, «сусідні» з економічною, суспільні сфери. У зв’язку із цим слід підкреслити, що традиційне для сучасної історіографії уявлення про «гласність», як свого роду «гуманітарну революцію» потребує узгодження із фактами її використання як інструментарію економічної політики «прискорення». Як цілком справедливо зауважує російська дослідниця Н. Єлісєєва: «Г ласність» буквально виросла з «курсу на прискорення соціально-економічного прогресу»5.

Зауважимо також, що викладена вище проблема є наскрізною для історії перебудови. Наприклад, дискусійним за лишається питання, із якої сфери починалась перебудова: економіки, як твердять російські дослідники, чи ідеології, як вважають українські6. Зрозуміло, що відповідь на поставлене запитання змінює і зміст поняття «гласність», що, як було показано вище, обслуговувало й першу, і другу сферу.

Стереотип другий. Гласність у всіх її відомих формах (як терміну, політики, процесу тощо) має особливі відносини із минулим - це підтверджує навіть етимологічний аналіз даного поняття7. Проте беззастережність оцінок спричинюють плутанину в трактуванні ключових подій перебудови, наприклад, процесу переоцінки історичного минулого, трансформації уявлень про моральні цінності суспільства тощо.

Як стверджує американський історикр.Сані, гласність нагадувала ініційовану «зверху» суспільну дискусію про «хвороби радянського суспільства», що мала на меті наочно продемонструвати відчуженість інтелігенції та стагнацію системи8. Утім, на основі аналізу широкого кола публіцистичної та мемуарної літератури 1985-1991 рр., можна впевнено стверджувати, що перебудовні «бої за історію» не були найпершою й найбільшою із «суспільних хвороб», як традиційно прийнято вважати у багатьох дослідженнях з історії перебудови. «Варто нагадати, - зауважує В. Медвєдєв, - що перебудова починалась не з критики історії і сталінізму. Весь пафос і уся гострота критичної постановки проблеми стосувалась того стану суспільства, в якому воно опинилося на той час. Тому основна критика і в партійних документах, і у виступах М.С. Горбачова була спрямована на брежнєвський «застой»... І лише після півтора або навіть двох років поступово вогонь критики став переноситись на попередні історичні періоди»9.

Цілком очевидно, що критика «застою» на початковій стадії перебудови була переважно критикою сучасності. Те, що згідно із новою перебудовною модою було прийнято називати «атавізмом минулого», насправді виглядає ефектом сприйняття: реформування тільки починалося і за висновками самих «архітекторів перебудови» йшло не надто високими темпами. Як стверджує канадський дослідник О. Зайців, Горбачов використав поширення гласності в як фактору тиску суспільства на партійну номенклатуру, що чинила опір його початковим спробам реформ (прискоренню, децентралізації виробництва тощо)10. Загалом у багатьох зарубіжних та вітчизняних дослідженнях констатується вищезгаданий початковий «концепт» гласності у вигляді часткового відкриття «офіційної» інформації та самокритики номенклатури11.

Наприклад, російська дослідниця Н.Єлисеєва переконана, що «минуле в умовах перебудови стало тим полем, на котрому точилася основна боротьба за визначення стратегії майбутнього розвитку країни», відтак саме «переоцінка радянського минулого складала стрижень політики «гласності». Поряд із цим авторка доходить висновку, що, «судячи із виступів Горбачова 19861987 років», він розумів гласність «доволі традиційно», як свого роду «посилення критики і самокритики»5.

Отже, початковий період існування гласності пройшов під гаслом переосмислення попереднього, переважно соціально-економічного досвіду, що сприймався широким загалом не як «історія», але як «сучасність». Вочевидь, усвідомлення подібної специфіки допоможе подолати певну стереотипність в осмисленні гласності та сфер її побутування.

Наприклад, твердження відомого західного історикар.Конквеста про «горбачовську гласність», за якої «нищення сталінського й навіть ленінського міфу відбувалося не поодинокими спростуваннями, а масивною, безнастанною лавиною фактів, яка не вщухала із місяця в місяць, із року в рік», є в загальному сенсі цілком справедливим, окрім хіба що вихідного твердження. Очевидно, гласність у версії Горбачова - із її відомими гаслами про «нове прочитання ленінізму» та Сталіна, як керівника партії, що «відстояв ленінізм в ідейній боротьбі» 12 не може бути безпосередньою причиною для «нищення» сталінського чи ленінського міфу. У даному випадку, очевидно, здобутки «низової» (неформальної) гласності приписані горбачовській «гласності зверху»13.

Стереотип тертій. На перший погляд, ні в кого не викликає сумніву те, що гласність, попри свою доперебудовну, а тим більше - дорадянську історіографію, є прикладом саме перебудовного «новоязу». Якщо в такому контексті розглянути її як політику, то вона більшість дослідників беззастережно відносить її до когорти «революційних», «авангардних», «нових» і тощо явищ перебудови. Проте, як згадував А. Черняєв, - помічник М. Горбачова, - гласність була задумана на початку горбачовських реформ як «зброя партії для пропаганди ідей перебудови». На його думку, у початковій концепції вона була свого роду інструментом у дусі «ідеологічного забезпечення КПРС», а відтак за природою своєї появи, належала «старому порядку», «старим уявленням». Проте «джин почав вилізати з пляшки»: з часом гласність трансформувалась у неконтрольоване КПРС суспільне явище. Як зауважує А. Черняєв, М. Горбачов сам не рідко висловлювався на адресу «свавілля преси», а у випадках, коли «народна» гласність поверталась проти «компартійної» перебудови - «починав бійку», як це було з відомим листом Ніни Андрєєвої «Не можу поступитися принципами»14. Відтак цілком логічним є висновок про те, що «гласність розглядалась як потужна зброя у боротьбі за «повернення до основ»15.

Цілком очевидно, що історія перебудови не є виключним здобутком М. Горбачова. У зв’язку із цим варто наголосити на тому, що життєві реалії, позначені відомими поняттями зі словника перебудовних неологізмів («гласність», «нове мислення», «полюралізм» тощо), стрімко переростали закладену в них ідеологічну природу.

Навесні 1985 р. «старим порядком» вважався брежнєвський «застой», на противагу якому було висунуто горбачовське «прискорення». Вже на початку 1987 року у суспільстві діяло декілька ідеологічних альтернатив, яким залишалися лічені кроки до відкритої конфронтації. Відтак у 1989 р. «альтернатива» Горбачова розумілась значною частиною суспільства як «застаріле» явище, що не встигає за стрімким рухом антикомуністичних трансформацій. Зрештою,

з грудня 1990 р., як вважає відомий дослідник перебудови Ю. Бойко, в СРСР розпочинається процес «витіснення таких принципових орієнтирів перебудови як «плюралізм», «демократія», «гласність» і заміна їх у офіційній політиці на «дисципліну», «порядок» та «стабільність»16.

Звісно, наведеним вище переліком стереотипів проблематика побутування гласності в межах новітньої історіографії не вичерпується. Так можна окремо зауважити з приводу поширеної тези про трансформацію гласності у свободу слова, яка, на наш погляд, також не є самоочевидною і потребує дослідження. Швидше за все у свободу слова трансформувався суспільний процес «за гласність», що виник у «неофіційному» середовищі в його протидії офіційній «політиці гласності». Причому, останній висновок є ключовим: свобода слова, на відміну від подарованої зверху «горбачовської гласності», була здобута волюнтаристським шляхом ціною зусиль цілого покоління перебудовних «неформалів».

Один з найбільш поширених стереотипів сприйняття та осмислення гласності пов’язаний із змішуванням понять «політика гласності» та процесу гласності, що в кінцевому підсумку приписує окремим формам гласності не характерний для них раціоналізм.

Е.Хобсбаум, наприклад, доводить, що «Радянський Союз епохи Горбачова впав у прірву між гласністю (мобілізатором суспільної думки проти партійного апарату, що не бажав реформуватись - В.Т) і перебудовою (кампанією реформування соціалізму - В.Т.). Із цього автор робить висновок, що «програма гласності була продумана набагато детальніше, ніж програма перебудови». «Гласність, - підкреслює Хобсбаум, - передбачала встановлення (або відбудову) конституційного демократичного ладу, ґрунтованого на верховенстві закону й широких громадянських свободах. Це передбачало відокремлення партії від держави, а також (на противагу до всієї партійної традиції, починаючи зі Сталіна) перехід урядових повноважень від партії до держави, що потягнуло за собою відмову від однопартійної системи й керівної ролі партії»17.

За досить короткий час з моменту своєї появи поняття «гласність» перетворилось на один з головних синонімів «перебудови». Фактично гласність уособлювала «перебудову» як її єдине, більш-менш очевидне для широкого загалу досягнення. На користь цього свідчить апеляція до «завоювань гласності», як до останнього аргументу у полеміках, які самі по собі могли тлумачитись як вищезгадане «завоювання». Відтак дослідники перебудови зажди матимуть спокусу відтінити «невдачі» перебудови «здобутками» гласності18.

У контексті потужної історіографії перебудови, що за підрахунками Горбачов-Фонду нараховує декілька тисяч позицій, дослідники якось звикли до особливого статусу поняття «гласність», що начебто всебічно віддзеркалює сутність трансформацій в СРСР та УРС Р. Разом з тим слід зауважити, що найбільш оригінальні версії народження та побутування «гласності» належать тим з них, для котрих дане поняття є периферійним і не визначає бодай якусь значну частину категоріального апарату. Наприклад, риміром, це стосується питань економічного розвитку Радянського Союзу кінця 1980-х - початку 1990-х рр.

Вочевидь, вживання поняття гласність, як у постперебудовній, так і в новітній історіографії, пов’язане із чисельними стереотипами. Найбільш поширеним є позначення одним терміном «гласність» трьох абсолютно різних суспільних явищ: поняття «гласність», політику гласності й суспільний рух за гласність. У межах кожного існують свої особливі «змісти» гласності, які іноді істотно відрізняються й не повинні змішуватись в одне ціле без застережень та пояснень.

Усвідомлення того факту, що природа політики гласності не є наперед і назавжди запрограмованим алгоритмом, істотно корегує «зміст» поняття гласність.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Гласність - проголошена М.Горбачовим у 1987 році політика у сфері поширення та тлумачення інформації. На етапі літа 1988 року політика гласності трансформується у суспільний процес, який охоплює, насамперед, сфери історичної пам’яті та актуальні питання поточного життя (від взаємовідносин у середовищі номенклатури та цінової політики до питання майбутнього СРСР); 2. Див.: Медведев В. В команде Горбачева: взгляд изнутри. - М., 1994. - 239 с.; 3. Согрин В. Политическая история современной России. 1985-1994. От Горбачева до Ельцина. - М., 1994; 4. Мау В. Экономика и власть. Политическая история экономической реформы в России, 1985-1994 гг. - М., 1995. - 111 с.; 5. Елисеева Н. Советское прошлое: начало переоценки // Отечественная история. - 2001. - №2; 6. Див., для прикладу: Кульчицький С. Новітня історія України // Укр. іст. журн. - 1991. - №12; 7. Одна з найбільш вірогідних версій появи поняття «гласність» у суспільно-політичному лексиконі стосується реформ М.Сперанського на початку ХІХ ст. Йдеться, передусім про спроби оздобити російську самодержавну владу конституційними нововведеннями, у контексті яких між 1809 та 1810 рр.і з’являється поняття «гласність», як дароване зверху право «у відомих, чітко визначених розмірах» обговорювати в пресі питання поточного політичного та громадського життя. Див., наприклад: Эйдельман Н. «Революция сверху» в России (Заметки историка) // Наука и жизнь. - 1988. - №10-12; 1989. - №1-3; 8. Suny R. G. The Revenge of the Past: Nationalism, Revolution, and the Collapse of the Soviet Union. - Stanford, CA: Stanford University Press, 1993. - iii, 202р.; 9. Круглый стол проекта «Горбачевские чтения» на тему «Перестройка как опыт преодоления тоталитаризма: выводы для будущего», марта 2003 г.: Медведев В.А. - Режим доступу: http://www.gorby.m/mbrs.asp?rubr id=189&art; 10.Zajcew O. The Evolution of Perestroika and Glasnost // Rukh: the social construction of protest, 1988-1992: A thesis submitted in conformity with the requirements fcr the degree of Ph.D.: [microform] / Graduate Department of Political Science University of Toronto; by Orest Wasyl Zajcew. - Ottawa, 2000. - XII, 342Р.; 11. Keep, John L. H. Last of the Empires: A History of the Soviet Union, 1945-1991. - Oxford: Oxford University Press, 1996; 12. Горбачев М. Октябрь и перестройка: революция продолжается / Доклад на совместном торжественном заседании ЦК КПСС, Верховного Совета СССР и Верховного Совета РСФСР, посвященном 70-летию Вкеликой Октябрьской социалистической революции, Москва, 2 ноября 1987 г. - М.: Изд-во полит. лит-ры, 1987. - 144 с.; 13. Конквестр. Роздуми над сплюндрованим сторіччям / Пер. з англ. О.Мокровольського - К., 2003. - 371 с.; 14. Черняев А.С. 1991 год: Дневник помощника президента ССС Р. - М.:, 1997. - 336 с.; 15. Некипелов А. Легко ли поймать черную кошку в темной комнате, даже если ее там нет? // Прорыв к свободе: О перестройке двадцать лет спустя (критическимй анализ). - М., 2005. - С.176-187; 16. Бойко О. Україна: від путчу до Пущі (серпень-грудень 1991р.). - Ніжин, 2006. - 223 с.; 17. Хобсбаум Э. Эпоха крайностей: Короткий двадцатый век (1914-1991). - М., 2004. - 630 с.; 18. Геллер М.Я. Горбачев. Победа гласности и поражение перестройки // Советское общество: возникновение, развитие, исторический финал. М.: РГГУ, 1997. - С.552-573.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь