Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

103. Голодні лихоліття першої половини 1920-х рр.та їхній вплив на соціально-економічне становище та настрої населення Поділля


Голод як явище, що завжди мало негативні наслідки для того чи іншого народу, останнім часом став предметом дослідження багатьох істориків. Значна частина праць присвячена голоду 1921 - 1923 рр. на Поволжі та південних губерніях України. У радянській історіографії ця тема не була забороненою, проте її об’єктивному вивченню перешкоджали догматичні стереотипи. На сьогодні в певною мірою висвітлено причини голоду, кількість жертв, ставлення влади до цього явища. Проте існує ще низка питань, котрі потребують детального дослідження. Хоч на території Поділля у 1921 р. не спостерігались ознаки голоду, але волюнтаристська політика державної влади стосовно сільського господарства та селян в подальшому призвела до трагічних наслідків.

Вивченням проблеми голоду на Поділлі в 1920-х рр.займався І.Г. Шульга. На основі архівних джерел він визначив пік голоду на території краю, який припадає на 1924-1925 рр. , дійшов висновку, що голод був зумовлений злочинною аграрною політикою більшовиків.1 Сучасні дослідники, використовуючи матеріли архіву, подають більш детальну характеристику причин, наслідків голоду.2 Цінним джерелом для дослідження голоду 1920-х рр.на Поділлі є збірник документів та матеріалів «Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. »У цій праці опубліковано нові архівні документи та матеріали, котрі розкривають трагічні сторінки історії Поділля. Більшість документів вперше введено до наукового обігу. Вони, безперечно, свідчать про те, що однією з головних причин голоду була політика керівництва СРСР, яке вилучало більшість сільськогосподарської продукції з регіону.3

Автор даної статті ставить перед собою завдання: охарактеризувати соціально-економічне становище Поділля в першій половині 1920-х рр.через призму наслідків голоду та організації боротьби з його проявами, проаналізувати суспільно-політичні настрої подолян.

Голод 1921-1923 рр., зумовлений несприятливими природними умовами, зокрема посухами 1921 та 1922 років, охопив райони Поволжя, Північного Кавказу і Півдня України. Ознаки голоду в Україні були виявлені на початку осені 1921 р., але вищі партійні та радянські органи республіки лише в грудні офіційно визнали його існування. Кількість голодуючих швидко зростала. Тільки у степових губерніях України вона зросла з грудня 1921 р. по травень 1922 р. більше, ніж утричі - з 1,2 млн. до 3,8 млн. чол., а по всіх губерніях - до 5,6 млн. чол., що становило 25% їх жителів. По всіх радянських республіках голодувала п’ята частина населення - 22,6 млн. чол. 4

Замовчувались справжні причини лихоліття, навмисно применшувались тривалість та інтенсивність голоду на Україні, який не поступався поволзькій трагедії. Викачування продовольчих ресурсів України для забезпечення армії та промислових центрів Радянської Росії трактувалося, як «братерська допомога трудящих УСРР голодуючому Поволжю». З 15 вересня було розпочато тиждень допомоги. Отже, радянське керівництво мало на меті виховувати в населення почуття допомоги, солідарності, співчуття: «даний захід має бути моментом підйому трудящих на вищий ступінь духовного розвитку, коли серце засвічується священним вогнем, очищується від дріб’язковості, стимулює до великих справ і подвигів».5

Врожай подолян був хоч і нижчий за середній, але кращий, ніж в решті українських губерній, тому на Подільську губернію випало завдання допомагати голодним областям. Агітація допомоги населенню, що потерпало від голоду, на Поділлі почалась вже з серпня 1921 р. Головна робота виражалась у прийомі дітей з голодних губерній. Подільська губернія мала забезпечити проживання 3 500 дітей, проте їх прибуло значно більше - за офіційними даними ця кількість сягала 5 957 осіб.6 Робітники та селяни ділилися своїми мізерними пайками, робили добровільні пожертвування з невеличких заробітків, віддавали останні особисті заощадження й цінності у фонд боротьби з голодом.

Центральна комісія допомоги голодуючим при ВУЦВК організувала серед населення врожайних районів розкладку так званих «голодних пайків»для допомоги потерпілим. Було проведено попередні розрахунки кількості голодних пайків, які можуть бути надані населенням УС рр. Залежно від ступеня врожайності було виділено шість категорій: перша - губернії з врожаєм 85 пудів з десятини в середньому по губернії, друга - більше 60 пудів, третя - більше 30 пудів, четверта - більше 15 пудів, п’ята - більше 10 пудів, шоста - більше 5 пудів. Подільська губернія відносилась до першої категорії, а це в свою чергу зобов’язувало здачу більшої кількості зерна.7 Податкові завдання окремим губерніям встановлювались адміністративними методами згори за попередніми підсумковими кошторисами Наркомпроду РСФРР, а не за результатами оподаткування селян, як передбачалося спочатку.

Оскільки в українських селян не було особливого бажання розлучатись зі своїм вирощеним врожаєм, податки стягували озброєні «робітничі продовольчі загони», подібно до збирання данини з підкорених народів. Так у протоколі засідання Української економічної ради «Про використання збройної сили для проведення продкомпанії в Подільській губернії»від 5 листопада 1921 р. зазначено вимогу «використати кінний корпус для проведення продкомпанії або ж надати 2 тисячі гвинтівок для озброєння продміліції».8 Використання воєнізованих формувань у хлібозаготовчій компанії породжувало багато зловживань стосовно селян, які були не в змозі сплатити податок. Тому часто карались невинні. Це був справжній терор проти українських селян.

Завдяки посиленню репресивних заходів, інтенсивність «хлібозаготівель»в Україні зросла. Майже все забране у селян зерно відправлялось до Росії. Здійснення надзвичайних заходів, які виходили за межі продподаткової політики (спеціальні податки, судово-адміністративний примус, а також організація благодійної допомоги), забезпечили приплив додаткових коштів для врятування голодуючих. У 1921-1922 рр.обсяг цих ресурсів становив 3,2 млн. пудів.9 У своїх заявах хлібороби Поділля часто скаржились на надмірно високі податки, гужповини, різні побори. Проте місцева влада змушувала вірити населення, що все йде на допомогу голодуючим у Поволжі та на півдні України. Хоч південні губернії України отримали статус голодуючих з грудня 1921 р., проте вони не отримували пільг, які надавались голодуючим районам РСФ рр.

7 березня 1922 р. був введений разовий прогресивний загальногромадянський податок на користь голодуючим, від якого звільнялись лише червоноармійці, інваліди, багатодітні матері, безробітні, голодуючі селяни. Проте вже в 1922 р. з’являються заяви подільського населення про неспроможність виплатити податок на допомогу голодуючим, який складав 84 фунти (38,10 кг.).10

Навесні 1923 р. важко було з продовольством у південних районах Поділля. Помітивши перші ознаки голоду, місцева влада, отримавши субсидії від окружного виконавчого комітету, закупила продовольство для найбільш нужденних.11

Для подолян важким видався 1924 рік. Дощів, особливо в південних районах, випало менше норми, багато мишей розвелося на полях, селянин не зібрав тієї кількості збіжжя, на яку розраховував. Місцева влада офіційно причинами голоду на Поділлі у 1924-1926 рр. оголосила посуху, неврожай, збитки від шкідників. Зокрема, в одному із звітів Тульчинського окрвиконкому зазначається: «Врожай цього року уявляється надзвичайно строкатим, наближаючись в окремих місцевостях до середнього, місцями до цілковитої загибелі. Взагалі врожай озимих хлібів визначається в 55% нормального врожаю нашої місцевості, який дає в середньому 33-34 пудів з десятини. Розмір врожаю ярових посівів значно нижче 42%».12

З інформаційних зведень дістаємо відомості, що значним фактором зниження врожайності була поява шкідників, як-от: «жук, кузька, польова миша, гесинська муха та інші». Так в Тульчинському окрузі шкідниками знищено 7% посівів, у Вінницькому окрузі - 25%.13 Досить часто в матеріалах архіву за 1924 р. натрапляємо на записи про те, що ще одним з факторів продовольчої кризи і напівголодного життя подолян було таке природне явище, як град. Зокрема, в Юзвинському районі градом було знищено до 90% посівів. Схожою була ситуація і в Ободнянському районі, де значна частина ярових посівів була пошкоджена.14

Особливо скрутною була ситуація на півдні Поділля, зокрема в південних районах Могилів- Подільського округу. Спеціально створена комісія для вивчення ситуації в даних районах виокремила серед їх жителів чотири групи. До першої групи належали незаможники, що не мали ні худоби, ні засобів обробітку землі, ні запасів продовольства, насіння, земельний наділ був не більшим 1 десятини - 15% населення - вже голодуючі. До другої групи належали незаможники, земельний наділ, яких не перевищував 2 десятин - 30% населення - могли протриматись не більше місяця лише за рахунок повного краху свого господарства. До третьої групи належали середняки, в користуванні яких знаходилось близько 3 десятин землі - 30% населення - продовольства їм вистачило б приблизно на 1,5 місяця. До четвертої групи віднесено категорію середняків, земельні площі яких складали 3 і більше десятин - 25% населення. На думку комісії, ця категорія населення могла прожити до нового урожаю. З результатів вивчення ситуації в даному регіоні було зроблено висновки, що «серед 1-ї категорії населення голодування набуло масового характеру, були випадки опухання людей; 2-а категорія населення виживає за рахунок розпродажу предметів господарства, одягу і вже найближчим часом також буде голодувати; 3-я категорія може протриматись 1-1,5 місяці, після чого буде поповнювати ряди перших двох категорій; 4-а категорія, найбільш заможна, потребує кредиту для отримання ярого насіння.15

Рятуючись від голоду, подільські жителі продавали власний одяг, речі домашнього вжитку. Селяни змушені були продавати худобу, щоб прохарчуватися самому і розрахуватися із державою.

Владні структури почали спостерігати таке явище, як несплата податків населенням, відчутним став брак продовольства.

Погодні умови початку 1925 р. не дали надії селянам на покращення соціально-економічної ситуації. В інформаційному зведенні Подільського губвідділу ДПУ взимку 1925 р. зазначено: «у зв’язку з відсутністю снігу і морозів, стан посівів, до того ж пошкоджених ще восени шкідниками, поганий. Селяни роблять висновок, що і в цьому році буде недорід».16

Кульмінація голоду в Подільській губернії наступила в 1925 р. За архівними даними, на червень 1925 р. в Тульчинському районі від голоду потерпало 70% населення, в Барському районі - 50%, в Шаргородському районі - 60%, в Муровано-Курилівському районі - 50%, в Джуринському районі - 70%, в Ямпільському районі - 60%.17

Вкрай важке становище змушувало населення залишати свої обжиті місця і переселятись. Зокрема в с. Михайлівка Мурафського району на переселення записались 30 сімей. У листі Ямпільського райпарткому подається така статистика: виїхало більше 100 сімей, мають бажання залишити обжиті місця ще 220 сімей. Із переселених та тих, що подали заяви на переселення 50% членів КНС, 48% середняків, 2% заможних.18 Щоденно в отриманих від секретарів листах зазначено, що їм ставлять безліч запитань стосовно можливості швидкого переселення. Селяни погоджувались на будь-які роботи, щоб отримати взамін шматок хліба. Порівнюючи власне становище із життям міського населення, зокрема робітників, селяни переважно думали, що населенню міста живеться краще, вони все мають. Наприклад, місцева влада Мурафського району помітила вороже ставлення селян до робітників Деребчинського цукрового заводу - «вони живуть краще селян і робота набагато легша».19 Звичайно, такі настрої серед населення були спровоковані діяльністю радянської влади та соціально-економічним становищем того часу. Адже керівництво вважало, що голодні, але згуртовані робітничі колективи будуть набагато небезпечнішими для влади, аніж голодуючі розпорошені селяни. Голод, що спричинив розорення значної кількості селянських господарств, загострив чимало інших соціальних та економічних проблем: бандитизм, безпритульність, безробіття.

Відчуваючи складну ситуацію, населення зверталося за допомогою до влади. Так селяни с. Карпівка Яругського району Могилівського округу звернулися за продовольчою допомогою до голови КНС та голови сільської ради: «Просимо звернути серйозну увагу на продовольчу ситуацію, що склалася, й не відкладати в далекий ящик, а зараз почати клопотання перед органами Радянської влади, аби була дана допомога населенню, бо в іншому разі можуть виникнути різні непорозуміння - це ж голодний натовп демонстрантів».20

Проте влада в’яло реагувала на ту складну ситуацію, яка склалась в регіоні, податкова політика продовжувала діяти, ще більше обтяжуючи життя селян Поділля. У квітні 1925 р. після виплати податку 15% населення Джуринського району залишилось без продуктів харчування.21 Населення примусово здавало усі податки, оскільки «перед радянською владою було поставлено багато завдань: відновити грошову систему, підняти на вищий рівень промисловість, посилити роботу усіх апаратів радянської влади, знищити таке явище, як бандитизм».22 Саме примусові методи, застосовані при стягуванні податків, сприяли виконанню програми збору податку у Подільській губернії більше ніж на 100%.

Важке соціально-економічне становище спричинило до появи такого явища, як недовіра владі. В одній із доповідей представника Могилівського округу В. Потерлевича голові Губвиконкому зазначалось: «на селі є два види бандитизму - конокрадство та підпалювання. Вони народились самі собою, і ми з ними зможемо справитись. Проте нічого не сказано про третій вид бандитизму, котрий походить з боку влади. Це - голод. Влада знала, що у нас була засуха, влада знала, що в нашому регіоні був недорід, але коли настав час платити податок, то нам сказали: «Плати, а як не заплатиш, то підеш у в’язницю». Через те ми змушені були продавати свій хліб по 50 коп. за пуд більш заможним. Зараз влада каже: «Заплати нам по 4 крб. за пуд», - тобто у 8 разів більше, що ми брали, а цих 8 пудів нам вистачило б до нового урожаю. Кажуть нам, що вийшла помилка. Влада не має права так казати, влада, на яку ми поклали всю свою надію. Ви нами правите, наше життя залежить від вас, а ви кажете, що помилились.»23 Погодні умови початку 1926 р. дещо покращили соціально-економічний рівень життя подолян. Проте знову ж таки податкова політика радянської влади змушувала населення тягти на собі важке ярмо.

Отже, голодні лихоліття першої половини 1920-х рр. . мали безпосередній вплив на соціально-економічне становище Поділля. Політика тогочасної влади, що, нехтуючи реальними умовами та можливостями і керуючись суб’єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснювали, зумовила поширення голоду на інші території держави, в тому числі й Поділля.

Це призвело до певного протистояння між народом та керівництвом. Більшовики розуміли, що згуртованість голодуючого робітничого класу небезпечніше для влади, ніж голодуючі неорганізовані селяни. Тому весь тягар податків був скинутий на контингент сільських жителів, аби забезпечити продовольством місто. На основі цього взаємостосунки та настрої селянства та робітників значно ускладнились, породжуючи неприязнь. Голодні роки були роками занепаду моралі, розгулу злочинності, зневіри, безнадії у краще майбутнє. Голод на Поділлі 19241926 рр.залишив неабиякий слід в історії краю. Тому необхідно враховувати помилки, яких припустилась тогочасна радянська влада, аби подібне не повторювалось, а назавжди залишилось у минулому.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Шульга І.Г. Голод на Поділлі. - Вінниця, 1993 - 224с.; 2. Кравченко П.М., Мельничук І.П. Документи державного архіву Вінницької області про голод 1924-1926 рр.на Поділлі// Наукові записки ВДПУ. Серія: Історія. Випуск 3. - Вінниця, 2001. - С. 261; 3. Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. : Збірник документів та матеріалів//Обласна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»(голова І.С. Гамрецький , заступники голови В.П. Лациба, С.С. Нешикта ін.) .Автори-упорядники: р. Ю. Подкур, В.Ю. Васильєв, П.М. Кравченко, В.П. Лациба, І.П. Мельничук, В.І. Петренко. - Вінниця, 2007 704 с.; 4. Мовчан О.М. Голод 1921-1923 рр.на Україні. // Український історичний журнал. - 1990. - №10. - с. 41; 5. Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО) - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 1497. - Арк.18; 6.ДАВО. - Ф. 925. - Оп. 2. - Спр. 727. - Арк. 128; 7. ДАВО. - Ф. 925. - Оп. 2. - Спр. 35. - Арк. 252; 8. Голод 19211923 рр.в Україні: Збірник документів і матеріалів. - К., 1993. - с. 44 - 45.; 9. Мовчан О. Вказана праця. - С. 44; 10. ДАВО. - Ф.925. - Оп. 1. - Спр. 423. - Арк. 10; 11. ДАВО. - Ф. 31. - Оп. 1. - Спр. 57. - Арк.85-86; 12. ДАВО. - Ф. 33. - Оп. 1. - Спр. 177. - Арк. 154; 13. ДАВО. - Ф. 29. - Оп. 1. - Спр. 70. - Арк. 119; 14. ДАВО. - Ф. 29. - Оп. 1. - Спр. 140. - Арк. 29; 15. ДАВО. Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 450. - Арк. 26; 16. Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. : Збірник документів та матеріалів. - Вінниця, 2007 - С.80; 17. ДАВО. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 502. - Арк. 342; Ф. 1. - Оп.1. - Спр. 57. - Арк. 203, 216; 18. ДАВО. - Ф. 31. - Оп. 1. - Спр. 61. - Арк. 1; 19. Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр.Збірник документів та матеріалів. - С.140; 20. ДАВО. - Ф. 31. - Оп. 1. - Спр. 57. - Арк. 242; 21. ДАВО. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 502. - Арк. 280; 22. ДАВО. Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 404. - Арк. 5; 23. Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр.Збірник документів та матеріалів. - С.107.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь