Електронна бібліотекапідручники


Історія (збірка наукових праць)

93. Єврейська громадська ініціатива в Україні в 20-х pp. XX ст.


Вивчення вітчизняної історії XX століття передбачає аналіз проблем взаємодії влади й суспільства. На різних етапах новітньої історії ця взаємодія мала різний характер: конфронтації, прямого насильства, демагогічного загравання, співробітництва тощо.

У сучасній історичній науці закономірне прагнення відійти від політико-економічного аспекту вивчення історії, що переважав протягом усіх радянських десятиліть як данина спрощеному матеріалізму. У зв’язку з цим росте інтерес до питань соціальної історії, історії національних меншин та їх громадських організацій. Пріоритетом кінця XX століття стають проблеми історії громадянського суспільства та всіх його інституцій.

Перші праці, що висвітлювали проблеми радянізації національних меншин України в 2030 рр.XX ст., почали з’являтися наприкінці 80-х років XX століття. Це були статті, виступи та розвідки учасників перших конференцій про життя національних менших України. У них автори прагнули окреслити проблеми та зробити перші кроки у зборі фактичного матеріалу. Дослідження першої половини 90-х років українських істориків позбавляються стереотипності минулого у питаннях життя різних національних груп України, зокрема, євреїв. Вагомі дослідження почали публікуватися переважно з середини 90-х років. Слід виділити роботи М. Журби, В. Орлянського, В. Гусєва та Ф. Турченка1. У них досить детально висвітлені такі теми: розвиток громадської ініціативи єврейства, демографія та регіональні особливості проживання, культурно- просвітницька робота, діяльність закордонних благодійних організацій та їх роль в економічному відродженні єврейської національної меншини України. Але в жодній з них практично не висвітлюються питання, присвячені боротьбі радянської влади р сіоністським рухом та участь в ній єврейських добровільних організацій. Якщо і наводились деякі факти, то вони звинувачували єврейські організації в буржуазному націоналізмі, і звеличували діяльність добровільний організацій, які керувалися в роботі «вірною рукою» комуністичної партії. Сіоністи різного толку, які нібито не мали достатньої соціальної бази для наповнення своїх рядів, представляли інтереси національної буржуазії, і їх дії на «єврейському лоні» скінчились. Однобокість висвітлення даної проблеми призвела до відсутності монографічного дослідження за часів радянської доби. У зазначених працях українські історики лише побіжно торкаються висвітлення проблеми стосунків партійної системи з єврейським громадсько-політичним рухом в УРСР. Питання, на жаль, залишається малодослідженим.

Тому дана стаття присвячена одному із малодосліджених питань історії радянського суспільства Української ССР у 20-ті рр.XX ст., а саме: питанням взаємодії партійних органів влади і єврейських політичних партій та громадських організацій в 1920-ті роки в Українській СР р.

Основним завданням статті є з’ясування міри одержавлення єврейського громадського руху в УРСР, ступеня участі силових структур у процесі вирішення «єврейської проблеми» Правобережної України та одночасного знищення єврейських партій та громадських організацій, розкриття деяких аспектів репресій проти керівників та учасників антирадянського єврейського підпілля в Україні.

На початку 20-х pp. склалась критична ситуація в єврейських містечках Правобережної України. Значні моральні, фізичні та економічні переслідування, яких зазнало єврейство під час революції та громадянської війни поставили його на межу виживання. Значного удару по дрібни єврейським ремісникам завдала політика «воєнного комунізму». Єврейський ремісник, дрібних торговець вбачав у радянських органах влади та в Комуністичній партії першого ворога своїх власних інтересів. Тому єврейство містечок дуже неохоче йшло на контакт з радянськими органами влади в особі єврейських секцій при ЦК КП(б)У.

Ситуацію погіршував голод 1921-22 років. Голодом було охоплено значну територію України, де проживало близько 30 % євреїв республіки. Найбільше для ліквідації наслідків голоду на теренах СРСР зробила Американська допомогова адміністрація (АРА). За перший рік своєї діяльності вона відправила для голодуючих 778,8 тис. тонн продовольства, у тому числі 666,6 тис. тонн зерна, видала 1,4 млрд. харчових пайків, а також значну кількість медикаментів, одягу тощо. У складі АРА з березня по листопад 1922 р. активно діяв Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет (Джойнт). За цей період він вніс до фонду АРА 4 млн. 325 тис. доларів. Саме єврейська благодійна організація взяла на себе левову частку усіх витрат АРА, пов’язаних із організацією допомоги голодуючому населенню України, офіційно дозволеної радянською владою лише з 1922 р. На початку цього року Джойнт виділив радянській Україні 1 млн. 250 тис. доларів для порятунку голодуючих дітей. До кінця року єврейська благодійна організація опікувалася вже 913 дитячими будинками у Росії, Україні та Білорусії, в яких перебувало 37,5 тис. дітей2.

З кінця 1922 р, Джойнт почав діяти в Україні як цілком самостійна організація допомоги єврейському населенню, постраждалому в роки громадянської війни. Найпоширенішою формою його роботи був розподіл серед українських євреїв зібраних закордонними благодійниками продуктових та речових посилок. Наприкінці листопада 1922 р. Джойнт доправив в Україну 765 тис. посилок, 130,5 тис. з яких призначалися Одесі, 95,2 тис. - Києву, 58 8 тис. - Катеринославу тощо. Втім, так само, як і раніше, єврейська благодійна організація надавала допомогу не лише євреям, а й нужденним інших національностей - українцям, росіянам, полякам, німцям тощо. Близько 40% усіх коштів, які Джойнт витратив в Україні навесні 1923 р. на насіння, машини, реманент, були розподілені серед неєврейського населення. Політичні та бюрократичні утиски гальмували діяльність Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету та інших зарубіжних організацій. Зокрема, доводилося долати численні перешкоди, створювані різноманітними державними інституціями. Наприклад, керівництво Громадського комітету надання допомоги єврейському населенню, постраждалому від погромів у період громадянської війни (Євгромадком), постійно вимагало від закордонних благодійників дотримуватися «класового принципу» та «політичної доцільності» при наданні допомоги голодуючим. Від початку своєї діяльності в Україні Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет перебував під пильним наглядом владних структур, які апріорі виходили з того, що Джойнт - буржуазна організація, котра прагне «увійти в контакт» із сіоністами, рабинами, релігійними громадами, спрямувавши їхню діяльність у вороже до радянської влади річище. Всупереч такій політиці та умовам праці Джойнт на початку 20-х pp. врятував від голодної смерті сотні тисяч людей - євреїв, українців, росіян, поляків та ін. У наступні роки Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет продовжив свою благодійну діяльність у республіці, зосередивши увагу передусім на наданні допомоги у створенні єврейських землеробських поселень на Півдні України та в Криму3.

Але ситуація не покращилась. Єврейство містечок не знаходило контакту з більшовицьким режимом і продовжувало злидарювати. Це підтверджує обстеження проведене українським Товариством з землеоблаштування єврейських трудящих (надалі ТЗЕТ) на Правобережній Україні. Обстеження проводили в 1925 р. осередки ТЗЕТу в містах і містечках Правобережжя.

Товариство працювало під патронатом Главбюро євсекцій при ЦК КП(б)У та НКВС України, зокрема, органи НКВС на початку 1925 р. розіслали циркуляр, в якому зазначалось, що органи місцевої влади мають всіляко сприяти обстеженню та створенню нових осередків ТЗЕТу в губерніях та округах. Наприкінці 1925 р., після завершення обстеження, керівництво УкрТЗЕТу надіслало до РНК СРСР секретний звіт про становище єврейського населення Правобережної України. У звіті зазначалось: «Економічне положення єврейської маси в УРСР продовжує погіршуватись із року в рік і в теперішній час постала надскладна ситуація, заходи, котрі проводить радянська влада для залучення євреїв до виробничої праці, є явно недостатніми порівняно з розміром потреб. Дії направлені на знищення приватної торгівлі, і одночасно кустарно-ремісничого виробництва, різко погіршили положення єврейського населення в останній час. Такого результату досягнуто комбінованими діями фінансового характеру, шляхом непомірного податкового тиску. В результаті масова ліквідація приватної власності з декласуванням зайнятих в ній осіб, масове безробіття єврейських кустарів і ремісників. Крім того, становище значної частини неліквідованих торгівців і кустарів можна охарактеризувати їх заробітками в 10-20 крб. на місяць (22%), (34%) - 20-30 крб., а в останніх 12 крб. на місяць» 4.

У звіті наголошувалось і на стовідсотковому безробітті єврейської молоді містечка. Крім того, в 1925 р. єврейські містечка були виключені з плану допомоги хлібом: « у містечках навіть за гроші не можна дістати хліба», - писали представники ТЗЕТу в протоколах обстеження 5.

Крім політики «воєнного комунізму», на соціальне й економічне становище єврейства впливали непомірні штрафи, відсутність сировини для роботи, неможливість успішно конкурувати з кооперацією на селі, поява великих підприємств, що випускали для жителів порівняно дешеві товари.

Радянські органи нічого не робили із благоустрою містечок. Освітою було охоплено тільки 30-35% єврейських дітей. Недостатнім було й медичне обслуговування. Одна лікарня нерідко обслуговувала до 25-30 населених пункти.

Єврейське поселення не відчувало потреби звертатись до місцевих органів Радянської влади, натикаючись там на прихований і відкритий антисемітизм, що призводив до незаконного обмеження виборчих прав, порушення існуючого законодавства 6.

На словах радянське керівництво формувало нову єврейську культуру, визнаючи основні напрями і розвитку та входження єврейства до радянської спільноти. А насправді єврейству перекривався кисень, йому відводилась роль покидька суспільства. Все це змушувало євреїв дивитися на комуністів, як на своїх ворогів. Отже, на думку партійної влади, така ситуація на місцях призвела до широкого поширення свого впливу на єврейство сіоністських та дрібнобуржуазних партій. Тому «позбавленці» знаходять у сіоністському русі підтримку в боротьбі з місцевими партійним режимом, який представляв «позбавленців» як експлуататорський елемент .

І справді, вже на 1923 р. компартійні органи зіткнулись в особі єврейських партій і сіоністського руху з явними противниками тих процесів, що вони проводили. Масового характеру набуло поширення серед єврейства ідей сіоністських партій.

Формально єдиною легально діючою опозицією більшовикам протягом 20-х рр.залишалася Єврейська комуністична партія «Поалей-Ціон», під керівництвом якої (до злиття з РКСМ у січні 1923 р.) діяла єврейська комуністична спілка молоді (Євкомол). Більшовики певний час мирилися з існуванням ЄКП, оскільки вона була не чисельною й не мала скільки-небудь серйозного впливу серед євреїв. Інакше було з сіоністськими партіями, які, хоча й були змушені перейти на нелегальне становище, мали значний вплив на єврейське населення, викликаючи постійний головний біль для правлячої партії. Це стосувалося, зокрема, осередків Сіоністської трудової та Соціалістичної сіоністської партій, які утворилися 1920 р. після розколу організації «Цеїре-Ціон» відповідно з числа помірних правих та лівих елементів. Проголошуючи головною метою боротьбу за створення єврейської держави в Палестині, сіоністи протестували проти монополії Комуністичної партії на владу. Вони виступали з різкою критикою діяльності єврейських секцій, вимагали національно-персональної автономії для радянських євреїв та створення умов для збереження традиційних засад єврейського життя, розвитку єврейської культури, мови іврит тощо. Ідейно-політичні позиції сіоністів доносили до єврейського населення нелегально поширювані в містах і містечках республіки листівки та періодичні видання, як-от: «Земля и труд» (орган СТП), «Сионистско-Социалистическая мысль» (орган ССП), «Революційна думка» (орган сіоністської федерації «Дройр») тощо.

У тісному контакті з сіоністськими політичними партіями діяли в Україні й численні сіоністські молодіжні рухи та організації. Широку підтримку серед єврейства мав «Г ехолуц», який діяв в Україні нелегально. Об’єднував у собі близько 6 000 хлопців і дівчат. Організація виступила за об’єднання кустарно-ремісничої молоді, яка зневірилась у можливостях розбудови нормального життя в умовах радянської влади. їх об’єднувала думка переходу до заняття сільським господарством, що за Торою, щоб було сповна «молока і меду» 8. Тому організація відразу опинилась по різні боки барикад з радянською системою.

Секретна записка ЦК КП(б)У від 15 грудня 1924 р. свідчить: «партія - є легальним апаратом боротьби сіоністів-соціалістів. Вона будує свої осередки з використанням усіх легальних та нелегальних можливостей. Представники організації, представляючи інтереси «Паолей-Цион», потрапляють до сільськогосподарських артілей, кооперативів, ведуть пропаганду переселення єврейства України в Палестину. Тому потрібно боротись за ліквідацію «Гехолуцу» 9.

Крім «Гехолуцу», діяла партія Соціалістів-трудовиків (СТП), а також молодіжні організації: Єдина всеросійська організація сіоністської молоді (ЄВОСМ), Сіоністсько- соціалістична спілка молоді (ЦСЮФ), дитячі колективи (Гошовер, Гашоір) 10.

Найефективніше з перелічених партій та громадських об’єднань діяв «Гехолуц». Найбільшого поширення рух набув на Одещині та Чернігівщині. У Ніжині його активісти намагались придбати ділянки землі площею 50-60 десятин для обробки її своїми силами. У Бердичеві «Перша робоча група», створена в 1920 р. за ініціативою «Цеірей Ціон» та місцевого «Гехолуцу», що працювала на цукровиробництві. Взимку частина членів групи виконувала столярні та слюсарні роботи і працювала на цукровому заводі. Основним напрямком роботи члени «Гехолуцу» вважали переселення до Палестини й побудову там єврейського сільськогосподарського національного району. А в Україні товариство прагнуло відродження єврейства з його багатовіковою історією, створення національно-персональної автономії, національних рад на місцевому, республіканському рівнях, створення єврейських профсоюзів, кооперативів, ліквідацію Євсекцій і національного гноблення. Такої ж лінії в роботі дотримувалися і єврейські політичні партії. У своїх виданнях вони виступали проти перекручень у веденні національної політики комуністичною партією, відходу від задекларованих положень, перекручень і державній пресі діяльності сіоністських партій. Так, у журналі «Уізер-Вег» сіоністсько-соціалістичної партії наголошувалось на антиєврейській Пропаганді компартії та ОДПУ п.

На початку 20-х pp. великою популярністю серед єврейської молоді крриртувалося спортивно-гімнастичне товариство «Маккабі», назване так на честь Єгуди (Юди) Маккавея - одного з провідників народного повстання в Юдеї проти еллінізації країни, що почалося 167 р. до н.е. У Росії перші осередки міжнародної єврейської спортивної організації з’явилися 1917 р. На початку 20-х pp. маккабістські організації діяли практично у всіх містах і містечках УСРР, об’єднуючи в своїх рядах щонайменше 4 тис. чол. Проголошуючи головним завданням вишкіл євреїв для майбутньої роботи в сільськогосподарських поселеннях Палестини та захисту їх, товариство приділяло особливу увагу фізичній і військовій підготовці юнаків і дівчат, яка проводилася на базі численних приватних спортивних клубів. Поряд із цим маккабісти вивчали єврейську історію, мову іврит, традиції єврейського народу. Одеська єврейська футбольна команда «Маккабі», 1919 р. Формально товариство мало позапартійний статус, насправді ж воно перебувало під впливом сіоністів-трудовиків. Із 1922 р. радянська влада взяла курс на силову ліквідацію осередків маккабістів, залучивши до цього ДПУ. Спроби прихильників «Маккабі» зберегти спортивні клуби під іншими назвами - «Молот», «Факел», «Олімп» - виявлялися безуспішними: не без допомоги знавців із євсекцій депеушники безпомилково визначали маккабістів за суцільно єврейським складом членів таких клубів, традиційним вітанням «Хозак!» (перша частина скаутського привітання «Будь міцним і бадьорим!»), вшановуванням єврейських релігійних свят тощо. Офіційно товариство «Маккабі» було заборонене в СРСР 1927 p., проте на теренах Радянської України воно згорнуло свою діяльність уже до середини 20-х pp. Чимало активістів «Маккабі» влилися до сіоністської спортивно-скаутської організації «Гашомер-Гацоїр» (у перекладі з івриту - «Молодий страж»), вплив якої серед єврейської молоді у 20-ті pp. також був значним. Перші осередки «Гашомер-Гацоїру» з’явилися у Відні 1916 р. Досить швидко цей рух поширився і в Росії. 1922 р. в Москві відбувся підпільний установчий з’їзд організації, яка нараховувала на той час близько 20 тис. членів. Дещо пізніше молодіжний рух розколовся на дві частини «біло-блакитну» та «червону». Перша увійшла до складу створеної 1924 р. Єдиної всеросійської організації сіоністської молоді, до якої також приєдналися сіоністські студентські організації «Гіста-друг» («Порядок»)» «Геховер» («Товариш»). «Червоні» зблизилися з Сіоністсько-соціалістичною спілкою молоді, діяльність якої координувалася ССП. На теренах УСРР у 20-ті pp. діяло близько 8 тис. «червоних» та 2-3 тис. «біло-блакитних» прихильників «Гашомер-Гацоїру». Так само, як і «Маккабі», спортивногскаутська організація «Гашомер-Гацоїр» визнавала своєю головною метою фізичне та моральне виховання майбутніх захисників єврейського народу. Ці завдання вирішувалися, зокрема, у ході надзвичайно популярних серед єврейських дітей і юнацтва військово-спортивних зборів та походів. Строго централізованою була структура «Гашомер-Гацоїру». Вона передбачала існування головного, окружних, районних штабів та легіонів (загонів): «вовченят» (об’єднували дітей у віці від 8 до 12 років), «розвідників» (юнаки й дівчата 12-17 років), «стражів» (молодь віком від 17 до 21 років). За спостереженнями ДПУ, вплив спортивно-скаутської організації «Гашомер-Гацоїр» серед єврейських дітей та юнацтва нерідко був значно більшим, ніж офіційно діючих піонерської та комсомольської організацій12.

Сіоністські організації випускали підпільні видання, листівки із закликом до боротьби з «перекрученнями» радянської преси. Зокрема, було випущено листівку до з’їзду національних меншин, де містилися заклики до єврейських кустарів, ремісників, робітників до боротьби проти «неправильних дій РКП(б) в єврейському питанні»13.

У листівці від 31 серпня 1926 р. Шепетівський осередок «Гехолуцу» наголошував: «Політика Євсекції, в результаті її експериментів до покращенні економічного становища призвела до страшного збідніння єврейських мас. Навіть переселення до Херсонських степів не може вивести їх з жебрацтва»14.

Крім випуску лозунгів, прокламацій та листівок сіоністські організації вели жорстоку боротьбу з єврейськими секціями комітетів КП(б)У, причому з актуальних проблем економічного положення єврейства республіки. «Озлоблена, позбавлена авторитету й довір’я зі сторони широких єврейських мас, євсекція продовжує з ще більшим ентузіазмом пригнічувати будь-яку сміливу ініціативу й вільну думку. Протестуючи проти непрошеної опіки над єврейським народом.

Ховаючись за спиною військової сили влади, вона старається насильницьким шляхом задушити піднятий голос єврейських сільських і селищних мас», проголошувалось в одному із закликів15. Одночасно вони проповідували ідею переселення євреїв на Близький Схід. Активно пропагувалась ідея про те, що «вирішення єврейського питання полягає в створенні самостійної економічної, політичної, соціальної і культурної одиниці в Палестині». Створення так званої «Світової єврейської держави». Так. у жовтні 1920 р. в Харкові на другій загальній конференції «Гехолуцу» представники місцевих організацій України та Центральної Росії прийняли план дій для «Г ехолуцу», у якому зазначалось прагнення переселитись до Ерец-Ізраелю і жити там за рахунок власної праці без експлуатації людини людиною. Метою діяльності відповідно визначалось створення трудового центру єврейського народу16.

На українських теренах нелегально діяли й інші сіоністські політичні партії та молодіжні організації, авторитет яких у масі єврейства з року В/рік зростав. Загалом же наприкінці 1925 р. на обліку ДПУ УСРР перебували більше ніж 7 тисяч активістів сіоністських політичних партій, а справжня їхня кількість оцінювалася спецорганами в 30 тис. осіб. Інформуючи вище партійне керівництво республіки про розростання мережі сіоністських партій, голова ДПУ констатував: «...Можна без перебільшення говорити, що немає жодного більшого чи меншого єврейського населеного пункту на Україні, де б не було сіоністської ланки, групи...». Убачаючи в єврейському русі конкурента в боротьбі за голоси єврейства Правобережної України, органи ДПУ та КП(б)У з початку 20-х років почали боротьбу за знищення єврейських сіоністських партій: „що мали на Україні величезний ріст і розгалуження в понад 3000 населених пунктах, із значним впливом на прошарки працюючих особливо на дітей та молодь» 17.

Першими під удар потрапили всі сіоністські партії, діяльність їх була заборонена. Вже наприкінці 1919 р. проти них була проведена перша велика чистка.

На другому з’їзді РКП(б) постало питання створення чіткої програми боротьби із сіоністським рухом. З’їзд визнав необхідним створити політвідділи ДПУ, євсекцій на місцях при відділах управлінь виконкомів, для вирішення питань життя єврейства; вжити заходи, для поширення на Україні декрету Раднаркому РРФСР про те, що всі органи на місцях повинні контролювати вирішення питань, що мають спеціальне відношення до єврейської справи, попередньо вислухавши думку євсекції при відділах управлінь виконкомів, а також для встановлення контролю над усіма єврейськими громадськими організаціями та товариствами; відмовити в реєстрації новоствореним організаціям і не реєструвати їх без згоди єврейських секцій при виконкомах рад18.

На євсекції покладалась організація адміністративної боротьби з єврейськими організаціями на місцях. Вже в 1922 р. були заарештовані учасники третьої конференції «Гехолуцу» в Харкові. Всі заарештовані були допитані в ДПУ, а потім звільнені. У березні 1923 р. арештували близько 50 членів «Гехолуцу» в Одесі, в травні відбулися арешти в Києві та Криму. У вересні заарештували майже всіх учасників Білоцерківського осередку. 10 липня 1924 р. арешти членів «Гехолуцу» пройшли у містах та містечках Поділля. 9 серпня із заарештованих відібрали кілька десятків і, протримавши їх декілька місяців у вінницькій тюрмі, відправили до Харкова, а звідти - на три роки на заслання19. 2 вересня того ж року близько сотні халуціанців заарештували в різних містах та містечках України. У жовтні арешти продовжилися в Харківській та Полтавській губерніях, а в грудні пройшли на Катеринославщині. Арешти організовували й брали у них участь єврейські секції на місцях. Так Євсекція Жмеринського райпарткому в липні 1924 р. заарештувала 30 осіб з організації сіоністської молоді Жмеринки, з них 24 особи, що мали при собі матеріали ЦК сіоністської молоді, були розстріляні20.

Арешти проходили в час проведення перевиборів до місцевих Рад. Учасники виборів, представники різних єврейських партій, потрапляли до ДПУ в переддень виборів, їх кандидатури знімали з голосування, а пізніше їх звільняли з-під варти, приносили вибачення за непорозуміння.

У Циркулярному листі Ціон організації сіоністів від 20 листопада 1925 р. наголошувалось: «Найближчим часом повинна розпочатись передвиборна агітація в Ради. Через відсутність працівників Євсекція відтягує питання про створення єврейських рад, особливо в тих районах, де існують сіоністські організації. Потрібно покінчити з «уповноваженими», які фактично зменшують права єврейських трудящих. Потрібно нашим товаришам виграти вибори й потрапити в комісії. Створити мережу взаємодії з робітничою масою» 21.

Одночасно з арештами проходило вилучення майна організацій. Осередкам відмовлялось в оренді приміщень, проведенні вечорів, зустрічей. Часто приміщення передавались іншим особам, організаціям. Зокрема, це ілюструє справи, пов’язані з діяльністю ліквідкомісії з єврейських справ при ревкомах. У 1924 р. Харківський ліквідком закрив єврейський клуб «Герцлія». При ліквідації було помічено цікавий злочин - «злочин організації»: «клуб ставить своєю метою сприяти національному розвитку єврейських трудящих мас. Трудящі маси потребують не національний, а класовий ріст. Буржуазні організації прагнуть за допомогою розвитку національних почуттів затушувати класове розшарування єврейства... Членство, за статутом клубу, обмежено тільки віком, а не соціальним станом, що вказує на буржуазний характер клубу... Клуб «Герцлія» перебуває під керівництвом партії «Цеір-Ціон»22. Аналогічно було ліквідовано приміщення Харківського осередку Єврейської комуністичної партії «Паалей Ціон» (ЕКПБ). Приміщення клубу, що орендував осередок, було передано окружному відділу ДПУ. А нове приміщення фінансова секція Міськради відновила видати23.

Тиск влади на сіоністські партії та організації мав перманентний характер, проте, починаючи з другої половини 20-х рр., він став постійним і рішучим. Восени 1924 р. по містах і містечках України прокотилася хвиля масових арештів активістів сіоністського руху, левову частку яких становила молодь. Масштабні кампанії зі «зняття» активістів проводилися і в наступні роки, внаслідок чого, за інформацією ДПУ, у 1926 р. кількість піднаглядних сіоністів скоротилася в республіці до 3 617 осіб, а загальне число членів сіоністських партій та організацій - до 14 тис. осіб Завершення розгрому організованого сіоністського руху в СРСР припадає на 1928 р. Підпільно він продовжував діяти ще роки й роки24.

Отже, протягом 20-х років органи державної влади проводили боротьбу з єврейським національним рухом на Правобережній Україні та на території УСР р. Для проведення репресивно-каральних та агітаційних заходів влада використовувала різну зброю - від відкритих арештів, до замаскованої під вивіскою більшовицьких громадських організацій роботи зі знищення, єврейських партій. Незважаючи на силу репресій та арештів, перемога дісталась владі завдяки діяльності альтернативних добровільних організацій, що зуміли підпорядкувати єврейство власному впливу.

Матеріали статті можна використати в подальших дослідженнях питань історії України доби радянського тоталітаризму, в політологічних дослідженнях розвитку політичного суспільства в Радянському Союзі, в період встановлення тоталітарної моделі управління суспільними процесами.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Гусев В. Сионистское движение в Украине в 20-е годы XX века: социальная база, политические группировки, практическая деятельность // Записки Запорожского университета. - Запорожье, 1999; Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об’єднань українського села (2030 рр.ХХ ст.) - К., 2002.; Ординський B.C. Евреї України в 20-30 рр.XX ст. Соціально-політичний аспект. - Запоріжжя, 2000; Турченко Ф. Володимир Жаботинський питання єврейської сільськогосподарської колонізації Півдня України // (Міжнародні відносини на Півдні України, історія і сучасність). -Запоріжжя, 1993. - С. 45-59; 2. Нариси з історії та культури євреїв України - К., 2005.- С.142; 3. Нариси з історії та культури євреїв України - К., 2005.- С.143; 4. Російський державний архів соціально-політичної історії м.Москва (далі - РДАСПІ)- Ф. 445.-Оп. 1. - Спр. 86.-Арк. 20, 28, 30; 5. РДАСПІ- Ф. 445.-Оп. 1. - Спр. 86.- Арк. 31; 6. Гусев В. Сионистское движение в Украине в 20-е годы XX века: социальная база, политические группировки, практическая деятельность // Записки Запорожского университета. - Запорожье, 1999.- С.79; 7. РДАСПІ- Ф. 445.-Оп. 1. - Спр. 86.- Арк. 38; 8. Найман О. Холуціанський рух в Україні // Запорожские еврейские чтения.- Вип.. 2.-1998. - С.44; 9. РДАСПІ.- Ф.445.-Оп. 1.- Спр.126. - Арк..1; 10. Центральний державний архів громадських організацій України (далі - ЦДАГО України). -Ф.1. - Оп. 20.-Спр. 2019. - Арк. 50-51; 11. РДАСПІ.- Ф.445.-Оп. 1.- Спр.126. - Арк.5; 12. Нариси з історії та культури євреїв України - К., 2005.- С. 155-156; 13. РДАСПІ.- Ф.445.-Оп. 1.- Спр.126. - Арк. 9; 14. РДАСПІ.- Ф.445.-Оп. 1.- Спр.126. Арк. 60; 15. ЦДАГО України. -Ф.1. - Оп. 20.-Спр. 2019. -Арк. 28; 16. Найман О. Холуціанський рух в Україні // Запорожские еврейские чтения.- Вип.. 2.-1998. - С.46; 17. Ординський B.C. Евреї України в 2030 рр.XX ст. Соціально-політичний аспект. - Запоріжжя, 2000. - С.186; 18. РДАСПІ - Ф. 445. - Оп. 1. - Спр. 126. - Арк. 87; 19. Найман О. Холуціанський рух в Україні // Запорожские еврейские чтения.- Вип.. 2.-1998. С.47; 20 РДАСПІ - Ф. 445. - Оп. 1. - Спр. 126. - Арк. 116; 21. РДАСПІ - Ф. 445. - Оп. 1. - Спр. 126. - Арк. 78; 22. Хонигсман Я.С., Горовский Ф.Я., Найман А.Я., Елисаветский С.Я. Евреи Украины Часть II. - К., 1995.- С.37-38; 23. РДАСПІ. - Ф. 272. - Оп. 1. - Спр. 225. - Арк. 111; 24. Нариси з історії та культури євреїв України - К., 2005.- С.158.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь