Електронна бібліотекапідручники


Історія (збірка наукових праць)

91. Еволюція духовних заповітів козацької старшини


О.В. Кривошея

Важливим історичним джерелом у вивченні історії Гетьманщини є тестаменти1 чи заповіти. В архівосховищах зберігається їх значна кількість, але попри велике значення як джерела вони використовуються як попередниками , так і сучасними дослідниками досить рідко .

В статті пропонується спроба аналізу еволюції внутрішньої структури заповітів на прикладі порівняння тестаментів генерального обозного ІванаВолевача 1650 р. і військового канцеляриста Якова Чарниша 1745 р.Тестаменти мали таку внутрішню структуру: інвакація, інтитуляція, нарація, диспозиція, карабарація, кінцевий протокол, субскрипція.

Якщо початковий протокол у 1650 р. розпочинався такою інвакацією: «Во имя отца й сина й светаго духа, Святая живоначальния неразделимия тройца, стаетсе речь у вечность. Аминь»4, то через століття він мав дещо інший вигляд: «Во имя Пресвятая, Единосущнія й Неразделимія ТройцьІ, Отца й Сьша й Святого Духа. Аминь»5.

В інтитуляції тестаменту Волевача «Я, раб божий Йван Тихонович Волевач, обозний Войска Запорожского, обиватель чигринский» засвідчується ім´я, титул і місце проживання. У 1745 р. в тестаменті Я. Чарниша інтитуляція йде між протоколом і карабарацією: «Сей мой тестамент подписом руки моей я утверждаю войсковій канцелярист Яков Чарньїш», прихчому місце проживання упускається6.

Нарація засвідчує обставини справи з вказівкою випадку написання тестаменту: «будучи мне от господа Бога хоробою обтеженному, й лежачи на смертной постели при конци житие моего, пишу сей мой тестамент» причому вказується на добровільний і правоспроможний характер цього запису «за доброй памети й з уласного розуму моего, будучи ни от кого ненамовленний й непримушен, леч з доброй воле своей, напред душу свою грешную полешаю господу Богу, а тело моє ко погребению земному, отдаюся у вечную опеку по воле божеской й матери его ж, споручници Рода~ христианского, що теж з доброй воле моей, з убогого ймення моего рухомого сим тестаментом стверждаю кому що записал нижей сего тестамента явствует напродь», - писалося в заповіті Волевача7. Тестамент Я. Чарниша також не оминав нарацію: «Понеже Создатель мой Христов Господь даровал мне скалеченем ноги моей немалую болезнь, которую я із 1744 году, от августа месяца по месяц декабрь сего 1745 года, бьш одержим, а в декабра месяца не ощущая здоровья й не уповая болше жить». Тут також вказується на правоспроможність автора заповіту: «но еще маючи добрую память, і здравьш мой разум, сим остатной воле моей тестаментом учинил нижеследующее»8.

Основна частина заповіту - диспозиція - містить розпорядження стосовно розподілу майна. Автор стверджував: «А что где якого грунта имеится, предковские й мною куплею набитие заходи, то все отказую тож жене своей Парасковеи да сину Якову», а також «жене моей Парасковеи з сином Яковом двор зо всеми приналежимостми господарскими рухомой ведщи, яко то з сребними посудки, грошми всякой монети, з одежою ценею й збожжам, з оружем й всею зброєю, футори ж зо всяким бидлом, з конми, рогатим бидлом й овцами, винници з казанами, також й броварь з казаном, солодовню, мелници, едни на Ирклее, а другие на Суботовки речки, пасека з пчелми у провороте леса Чути, а то вижеписанние угодия Барабашевские наданий мне за войсковую службу его млостю паном Богданом Хмелницким гетманом у вечность з ласки его й всего Войска Запорожского»! Як бачимо, на початку Національно-визвольної війни Волевачу перейшли маєтності Барабаша - не названі хутори, а також млини на річках Ірклії (правій притоці р. Тясмин) і Суботівці та пасіка. Маємо вказівку на втрачений універсал Богдана Хмельницького стосовно отримання маєтностей колишнього гетьмана Барабаша: «вижеписанние угодия Барабашевские наданий мне за войсковую службу его млостю паном Богданом Хмелницким гетманом у вечность з ласки его й всего Войска Запорожского»9.

Іван Волевач вказував на чотири шляхи формування своїх статків: батьківські надбання, спадок по безпотомному брату Андрію («Й с опокойного брата моего середулшего Андрея, яко безпотомного, й он по ласце своей братаней все на его спалие предковские грунта й отческие мне при конци жития у вечность отписал»), гетьманським універсалом надані, «мною куплею набитие»10. У тестаменті Я. Чарниша вказуються лише на один шлях - отримання в спадок від матері.

Тихоній Волевач протягом життя набув: «На Чутце предком набитие грунта й поселение людей, й футор, як в отческой духовной описано». «Над Яничем лес з пасекою, сенокосами, с пахатним полем, предковские». «На Чуте сенокоси й пахатное поле предковское». «В Войтовом селе й Калантаеве сенокоси, пахатное поле предковское ж» 11.

Іван Волевач розкриває свої купівлі: «А тот лес куплен зо всеми и приналежимостми с поселением людей у Максима Михайловича, жетеля чигринского за две тисечи коп доброй монети без десяти». «Другий же лес мною куплен у Хведори Андреевой, тож жителки чигринской, за пять сот коп грошей доброй монети литовской лечби к своєму ж з сенокасами, степом к реце Макаровце и Ингулцю, с плесами рибними и зверинними ловле, где гребля на Ингулце с поселением людей и с хуторищем, и на тие грунта запис имеем». «Якие же ґрунтовне с поселением людей и без поселення, жене з сином Яковом в сей духовной ниже описанно: Волевачевские восемь байраков, також и пасека з пчелми, сенокоси по обидва боки Цибулника и пахатное поле с поселением людей, футор, тамо ж де степное поле и тот вижеписаний грунт понад речкою Цибулником, взявши з низшой голови от жбира, где могила, и от Грузкой балки, и от малого Круглого озерца вгору до скель, где и млин мною за кошт построен, футор на Березовце з степом и сенокосами и пасеками и з бидлом, Плоский лес куплею мною набитий, на який и запис имеемо, и тамо пасек две з пчелми». «За Днепром в городку Потоку два млина: мною куплений един в трех колах, ставилом лежниковим, в Стефана Сеницкого посредку млинов, а другой крайний от места в чтирох колах з влаклом в Тимка Миколаевича, на якие й записи имеем»

Із заповіту Я. Чарниша ми не можемо знати об´єми його маєтностей, оскільки він передав їх своїй жінці раніше.

Іван Волевач назвав п´ять спадкоємців: дружину, сина тадвох доньок - одну заміжню («Зятеви же моєму, а мужу Марииному, Гаврилу Коробце, дви десят кобил из жеребцев гнедим турецким, да пять коней верхових за всим убором козацким, янчарок добрих пять, панцир дощатий из щитом, а ежели що похоще, жена моя, а их матка, й болше уделит, що изволе себе») і одну удову («А дочце Марии пять тисеч коп доброй монети грошей з двома унуками, й еи дочерми Вацкою й Ганною, й по десеть фунтов сребра, да футор зо всеми приналежимостми будучий на Шабелниках з божжим, з бидлом рогатим й овцами, пасека на Опанасовце с пчелми дочци же моей Марии»), а токож племінника. («Братаничу же моєму Якиму Антоновичу пару добрих верхових коней, един сивий мастю, а другий гнедий татарский зо всею зброєю, ронздчик злоцестий с каменцями, янчарок под среблом две, кобил десеть з жеребцем сивим лядским, панцир колчатий з злоцесскою мисюркою й карбаши, тисеча коп грошей»)13.

Старший брат Івана Антон Волевач у тестаменті названий покійним. Син Антона Яким до повноліття знаходився під опікою дядька Івана, а 1640 р. отримав батьківський спадок («А старшого опокойного брата моего, Антона, син его в опеку нам покойним вручен бил до зросту мне, якого як опекун приведши его до розуму й всю субстанцию покойного брата моего й его отца, Якиму, братаничеви своєму, додержавши ву власти прилюдне вручил в року шесть сот четире десятом, на что от его, Якима братанича, й квит имею»)14. У козацькому реєстрі 1649 р. Антон Волеваченко фіксується, але його місце засвідчує, що це відносно молода людина, тому ідентифікувати його з Антоном Тихоновичем не вважаємо за можливе. Це інша людина, можливо, старший син Антона, тобто Антон Антонович, який отримав батьківський спадок ще за життя останнього15.

Я. Чарниш назвав єдиною спадкоємницею свою 21-річну вагітну дружину Марфу Шираївну і можливу майбутню дитину. Мати його Євдокія Костянтинівна Голуб нещодавно померла. Це сталося 31 травня 1743 р. Я. Чарниш вказував «тело же моє по христіанскому обьічаю погрести в местечку Кролевце, близ костей матки моей»16.

З інших джерел відомо, що удова Чарниша Марфа Степанівна Ширай (1724-1764.29.02.) у 1745 р. народила доньку Ганну, яка пізніше стала дружиною Григорія Григоровича Фидрикевича. 9 червня 1747 р. Марфа Степанівна повторно вийшла заміж, за Михайла Васильовича, й Скоропадського стала його третьою дружиною. Тому звертаємо увагу на умови виконання V заповіту, які ставив Я. Чарниш: «понеже по исчисленію моєму з упомянутою женою моєю явилось тое, что уже тому назад месяцей іст четире, как оная жена моя от мене стала обремененна, для того всем добрам по природному наследию на мене спадаючим (зверх записе от мене жене моей определенним) буть за нею ж женою моєю Марфою Шираевною й за наследием от мене понесшим, а ею родячимся, вечно; ежели ж бьі тое наше наследіе по воле Божіей умерло, то самой жене моей предпоказанной оними добрами (не щитая в то число, что ей записом от мене определено), если она пребудет во удовстве, владеть без препятствия, так как о удовствующих женах по правам Малороссійским дозволено; если ж бьі она имела посагнуть замуж, то оние добра должни спасти во владеніе ближнему моєму родственнику, а он должен жене моей то наградить, что она з своего іменія на помяновеніе души моей істерает»17.

Волевач вказував на чотири церкви у Чигирині: «На церкви же, Спаскую, Пречискую, Петровскую й Николскую, на все чтире, по тисечи коп грошей, да на повиновение свещенником спаскому чигринскому отцу протопопе Пеште коп сто, пречискому, святопетровскому й николскому по три десеть коп»18, Я. Чарниш взагалі не згадував жодної церкви і ми не маємо додаткових даних, щоб якось пояснити цей факт.

Карабарацією (звісткою про підтвержуючі знаки) є наступна частина заповіту: «К сей же духовнои упросилем его млости пана Зеновия Богдана Хмелницкого, гетмана Войска Запорожского, яко своего покровенного, подпис руки й с приложене печати войсковой гетманской». Наявність свідків була обов´язковою «При котором писанию й правованю сей духовнои моей били люде добриє й вери годние». У заповіті свідками перераховані священик пречистенський чигиринський Стефан Яремійович і два покозачених шляхтича Богдан Пешта і Федір Коробка, перший з яких був хоружим військовим, а другий - отаманом городовим чигринским. Коробка згадувався у реєстрі 1649 р. серед значного військового товариства. «Сей вишшеписанній, з доброй памяти моей учинений, тестамент утверждаю бут вечно при своей силе й для того на нем своеручно подписуюсь й о подписи свидетелей нижеподписавшихся»19.

Кінцевий протокол (дапіт) засвідчив час написання документу: «Писан сей тестамент священником пречиским Стефаном Еремеевичем року божого тисеча шесть сот пять десятого, м~ця ноябра второго». Місце написання визначається дотично через вказівку пречистенського священика чигиринського як Чигирин. Слово «дня» упущене переписчиками, оскільки сам текст дозволяє це зрозуміти. У тестаменті Я. Чарниша кінцевий протокол передує інтитуляції і карабарації: «тако же по написаню сего тестаменту сторонного человека упросил. 1745 года, декабря двадцать семого дня»20. Стосовно субскрипції збереглася лише її частина - «Богдан Хмелницкий, рука власна. /Место печати Богдана Хмелницкого». Переписчики залишили поза увагою притиснені до тестементу печатки (вірогідно, вони були, бо Пешти і Коробки - шляхтичі) і підписи. Субскрипція у тестаменті Я. Чарниша розпочинається так: «У сего тестаменту свидетелем бил генералний подскарбій Михайло Скоропадскій й по прошенію пана Якова Чарниша на оном подписался й печать свою приложил», за цим йшла інформація про другого свідка: «У сего тестаменту свидетелем бил войсковий товариш Іван Пухович й по прошенію пана Якова Чарниша на оном подписался й печать свою приложил»,текст закінчувався словами: «Сего тестамента будучи от его пана Чарниша писал й в том подписался Глуховской ратуши писар Семен Евсеев»21.

Отже, духовні заповіти козацької старшини є важливим історичним джерелом приватноправового походження, які мають високий ступінь інформативності і репрезентативності.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Калакура Я.С. Історичне джерелознавство; Підручник. - К., 2002. - С.357; 2. Модзалевский В. Два старинньїх духовньїх завещания // Историко - литературный сборник. Посвящается Л. Й. Срезневскому (1891-1916). - Л., 1924; 3. Попружна А. Духовні заповіти як джерело з історії благодійництва козацької старшини (за матеріалами тестаментів другої половини XVII - XVIII ст.). Матеріали науково-практичної конференції «Культурно- релінійний розвиток Гетьманщини кінця XVII - початку XVIII століття». - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2006; 4. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Транслітерація тексту. - К., 1995. - С.27; 5. Любецкий архив графа Г.А.Милорадовича. - Вып.1. - К., 1898. - С.18; 6. Там само. - С.19; 7. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Транслітерація тексту. - К., 1995. - С.28; 8. Любецкий архив графа Г.А. Милорадовича. - Вып.1. - К., 1898. - С.18; 9. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Транслітерація тексту. - К., 1995. - С.28; 10. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 11437. - Арк. 114; 11. Там само; 12. Там само; 13. Там само. - Арк. 115; 14. Там само. - Арк. 114; 15. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Транслітерація тексту. - К., 1995. - С.28; 16. Любецкий архив графа Г.А. Милорадовича. - Вып.1. - К., 1898. - С.18; 17. Там само. - С.19; 18. Кілессо С. Чигирин - гетьманська столиця // Київська старовина. - 1995. - №5. - С.7; 19. Любецкий архив графа Г.А. Милорадовича. - Вып. 1. - К., 1898. - С.18; 20. Там само; 21. Там само.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь