Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

87. Еволюція програми комуністичної партії Чехословаччини на Закарпатті в 1920-1938 рр.


Т.В. Піковська

У статті досліджується еволюція програми однієї з найбільш популярних партій Закарпаття в період його входження до складу Першої Чехословацької республіки - Комуністичної партії Чехословаччини ( КПЧ). Зокрема, значна увага приділена ставленню комуністів до національного питання, яке було одним із ключових політичних питань цього часу.

Висвітлено значення впливу з боку Москви та Комінтерну на формування програмних положень КПЧ, зокрема на її перехід на проукраїнські позиції. Визначено особливості діяльності КПЧ, її спроби пошуку союзників серед інших політичних сил.

Ключові слова: Комуністична партія Чехословаччини, комуністична ідеологія, національне питання, політична програма, зовнішня політика, внутрішня політика, еволюція політичної програми.

Закінчення Першої світової війни стало початком нового періоду в історії Закарпаття, яке з 1919 р. увійшло до складу Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь. Однією з характерних особливостей Чехословаччини була наявність великої кількості політичних партій. Всі вони мали характерну особливість - формування за національною ознакою. Винятком стала Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ), яка була єдиною інтернаціональною партією в країні. Особливо сильний вплив вона мала на території Підкарпатської Русі. Як і програми інших політичних партій, програма КПЧ зазнавала змін під впливом зміни політичного становища в країні.

Радянські дослідники оцінювали діяльність КПЧ як прогресивну, а саму партію називали єдиною політичною організацією в Чехословаччині, що виступила проти соціального й національного гноблення населення (І. Гранчак, І. Ванат, Н. Баженова, Б. Співак, О. Клеванський) [1, 2, 3, 4, 5].

Сучасні історики здійснюють спробу переосмислити роль комуністичної партії в політичному житті як усієї Чехословаччини, так і Підкарпатської Русі (О. Бобраков-Тімошкін, І. Поп, М. Токар, П Магочій, с. Віднянський) [6, 7, 8, 9, 12].

Враховуючи вищезазначене, ми поставили таку мету: проаналізувати еволюцію програми КПЧ на Підкарпатській Русі в 1920-1938 роках.

Комуністична ідеологія з її популізмом і простотою рецептів вирішення усіх соціальних проблем мала найбільшу популярність в патріархальних, слабко структурованих і політично незрілих суспільствах [7, с. 215]. Таким і було після Першої світової війни закарпатське суспільство. Дослідники відзначають загальну соціально- економічну відсталість краю, який був периферією чехословацької політики [6, с. 83].

Також до чинників, які сприяли популяризації комуністичних ідей серед населення, належать: низький рівень політичної культури жителів краю, демократичність і багатопартійність державної системи, актуальність соціальних вимог у заново відродженому суспільстві [8, с. 189].

Традиційно значну частину прихильників комуністичної ідеології складають представники найбідніших верств селян та робітників. Переважна більшість населення краю належала саме до цих верств.

На початковому етапі комуністи разом із соціалістами, а також нечисленними представниками соціал-демократії утворили Міжнародну Соціалістичну Партію Підкарпатської Русі (МСППР). Друкованими органами партії стали газети «Правда», «Карпатська правда» і угорськомовна «Мункаш уйшаг». [12, с. 645, 7, с. 215, 8, с. 189] Партія не визнавала автономію Підкарпатської Русі, вимагала утвердження «істинної автономії» у формі «самовизначення влади всіх трудящих» [7, с. 215; 8, с. 189; 10, с. 135].

Делегація МСП взяла активну участь в утворенні КПЧ на її з’їзді 14-16 травня 1921 р. і стала її крайовою організацією [10, с. 135]. Її очолили Й. Демко, І. Мондок, І. Локота, Є. Сайдлер [8, с. 190].

У цей період програма комуністів містила вимоги негайної пролетарської революції, повалення «буржуазного» уряду Чехословаччини, конфіскації та ліквідації великих приватних землеволодінь, тісної співпраці з Радянським Союзом. Поширюючи серед місцевого населення популістські заклики, комуністи здобули популярність серед найбідніших верств робітників і селян, підштовхуючи їх до радикальних форм боротьби у вигляді страйків, демонстрацій, саботажів [8, с. 190].

У 1924 р. відбувся V Конгрес Комінтерну, який поставив перед компартіями завдання більшовизації. Резолюція V Конгресу Комінтерну з національного питання містила окремий розділ про українське питання в Польщі, Румунії та Чехословаччині [2, с. 202].

У програмних положеннях КПЧ зацікавлення долею краю стало помітним з наближенням передвиборчого періоду. У цілому вони повторювали традиційні для інших політичних партій Підкарпатської Русі вимоги впровадження автономного парламенту - Сойму, встановлення чітких кордонів із Словаччиною, гарантій виконання Сен-Жерменського договору [8, с. 190].

Починаючи з середини 20-х років, у програмі комуністичної партії та її діяльності на території краю відбуваються деякі зміни. 6 вересня 1925 року в Мукачеві відбулась VI крайова конференція КПЧ, на якій особлива увага акцентувалася на культурно-національному аспекті, підкреслювалася етнічна єдність українського народу. Упродовж наступних двох років питання національної приналежності закарпатців до українського народу, їх мовна та культурна спільність стали пріоритетними у діяльності крайкому КПЧ: «Ми є частина українського народу, говоримо тією ж мовою, що й весь 40- мільйонний український народ» [8, с. 196]. Вони безапеляційно заявили, що остаточно розв’язати національне питання зможе «лише радянський суспільний лад» [7, с. 217].

З цього часу розпочалося зближення крайкому КПЧ з українськими комуністами. У 1925 р. делегати КПЧ у складі І.Мондока, О.Бадана, А.Дьєзе та Ч.Грушки відвідали Радянську Україну і взяли участь у роботі ІХ з’їзду КП(б)У [2, 203]. Наступним етапом зближення стала VII крайова конференція КПЧ (листопад 1926 р.), після якої кількість комуністичних кадрів направлених на навчання до Радянської України, значно збільшується [11, с. 113].

Посилення державного контролю за діяльністю комуністів та їх лідерів в умовах світової економічної кризи 1929-1933 років не вплинуло на офіційний курс КПЧ: «Революційний шлях виходу із кризи - повалення влади буржуазії та встановлення диктатури пролетаріату» [8, с. 192]. Значною мірою це було продиктовано тиском з боку Москви. Така позиція не сприяла зростанню чисельності прихильників партії. З іншого боку, вони вміло використовували загострення соціальних суперечностей у краї і, згідно з проголошеними положеннями партії, були зацікавлені у поглибленні суспільної кризи, яка б призвела до «революційної ситуації» в чехословацькій державі [8, с. 193].

Проте до середини 30-х років програмні положення крайкому КПЧ не видозмінились, а її партійно-стратегічна основа - курс на перемогу пролетарської революції та встановлення диктатури пролетаріату ( у формі Рад) залишались першочерговим завданням усього комуністичного руху. Упродовж першої половини 30-х років крайком КПЧ найбільше уваги приділив страйковій боротьбі, небажанню контактувати із місцевими соціал- демократами й посиленню пропаганди «радянського способу життя» [8, с. 193].

З середини 30-х років на порядок денний почали висуватися нові стратегічно важливі питання тогочасності - питання пошуку союзників та доцільності вимоги автономії краю. Одним з важливих чинників, що вплинули на подальші дії КПЧ в Закарпатті, стала перспектива фашизації Європи. Висуваючи загальноприйнятну тезу про загрозу фашизму та об’єднання спільних зусиль для боротьби з ним, члени крайкому КПЧ насамперед сподівалися очолити цей рух і під його демократичними гаслами продовжити виконання своїх програмних положень та далекосяжних цілей. Така політика стала наслідком VII Конгресу Комінтерну (1935 р.) в резолюції якого прямо наголошувалось, що союз політичних сил можливий в тому разі, якщо він буде використаний для ефективної реалізації соціалістичного перевороту [10, с. 248].

Ще на Х пленумі КПЧ (1934 р.) був взятий курс на зближення із соціал- демократами. Така співпраця двох лівих організацій виражалася передусім у проведенні під їх егідою масових акцій за участю селян і робітників.

У цей же час комуністи змінили традиційне для всіх автономних партій програмне положення, що стосувалось автономії краю. У передвиборчій кампанії 1935 р. вони заявляють, що «гасло автономії є тільки знаряддя для обману трудящих, на відрив їх від революційної боротьби за хліб, роботу і свободу» [10, с. 251]. Ці гасла можна розглядати як передвиборчий прийом, спробу відмежуватись від решти автономних партій, в умовах мобілізації проугорських автономно-політичних сил. Надалі комуністи в питаннях автономії вимагають від уряду виконання взятих на себе зобов’язань. Загалом, хоча комуністи й знаходились в опозиції до чехословацької влади, але виступали за непорушність кордонів і демократичного устрою держави. Про це заявив на зустрічі з прем’єром М. Годжею лідер закарпатських комуністів О.Борканюк [8, с. 205; 10, с. 256].

У 1938 р. політична ситуація в краї склалася так, що все більшою ставала потреба у об’єднанні всіх проукраїнських партій в єдину політичну силу. Комуністи у питанні єднання всіх проукраїнських політичних сил краю займали конкретну й незмінну позицію. На утворення блоку чи союзу з проукраїнськими силами вони йти не збирались, оскільки вважали їх буржуазно-поміщицькими й клерикальними партіями [8, с. 208].

Після Мюнхену в жовтні 1938 року КПЧ, в тому числі її Закарпатська крайова організація, були офіційно розпущені, їх керівництво виїхало до СРСР.

Отже, оцінюючи процес еволюції програми КПЧ у Закарпатті, варто відзначити, що значною мірою на його перебіг вплинули окремі особливості діяльності КПЧ, іноді досить суперечливі. З одного боку, КПЧ проявляла активність в організаційно-агітаційній роботі, поширенні комуністичних ідей майже по всій території краю, з іншого боку - ініціативу на місцях не могли повною мірою підтримати центральні органи КПЧ у Празі, які були змушені дотримуватися комінтернівських позицій, диктату Москви, а пізніше - репресивних методів проти членів своєї ж партії. Ще одна особливість полягала в тому, що в ідеологічному плані крайком КПЧ підпорядковувався КП(б)У, а вишкіл партійних кадрів проводився в Радянській Україні. Проте це не завадило комуністам досягти певних успіхів у краї. Про популярність комуністичних ідей у Підкарпатській Русі свідчать результати виборів до парламенту ЧСР в краї в 1924 р, в яких КПЧ отримала 38% голосів. У наступних виборах в парламент ЧСР в Підкарпатській Русі отримала менше голосів - 31% (1925), 15% (1929), 29% (1935) [7, с. 215]. Це свідчило про поступове зростання політичної культури в краї.

Безумовно, програма комуністичної партії на Закарпатті у зазначений період потребує подальшого вивчення. При цьому важливо дослідити місце КПЧ в політичній історії краю, спроби співпраці з іншими політичними силами, ступінь впливу на її діяльність з боку Москви та Праги.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Гранчак І., Пальок В. Місто над Ужем. Історичний нарис. - Ужгород: Карпати, 1973. - 273 с.
  2. Ванат І. Нариси Новітньої історії українців Східної Словаччини. Книга перша (1918-1938). - Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі, 1979. - 368 с.
  3. Баженова Н.П. Нарис історії національно-визвольного руху трудящих Закарпаття в 1917-1923 рр. - Ужгород, 1962. - 345 с.
  4. Співак Б.І. Революційний рух на Закарпатті в 1924-1929 рр. - Ужгород, 1962. - 320 с.
  5. Клеванский А.Ф., Фирсов Е.Ф. Провозглашение независимости Чехословакии и первые шаги по организации власти // Политические системы в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. 1917-1929 гг. - М.: Наука, 1988. - С.197 -212.
  6. Бобраков-Тимошкин А. Проект «Чехословакия». Конфликт идеологий в Первой Чехословацкой республике (1918-1938). - М.: Новое Литературное Обозрение, 2008. - 224 с.
  7. 7 Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси . - Ужгород: издательство В. Падяка, 2001. - 431с.
  8. Токар М. Ю. Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності (1919 -1939) - Ужгород, 2006. - С. 380;
  9. Магочій П.Р. Формування національної свідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948) - Ужгород, 1994.
  10. Нариси історії Закарпаття в 3-х т. - Т ІІ (1918-1945). - Ужгород: Закарпаття, 1995. - 663 с.
  11. Нариси історії Закарпатської обласної партійної організації. - Ужгород, 1980. - 320 с.
  12. Віднянський С.В. Політичні процеси в Закарпатті // Політична історія України ХХ століття: у 6-ти т.. - К.: Генеза, 2002-2003. - Т5: Українці за межами УРСР (1918-1940). - К, 2003. - 720 с. - С.623-624.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь