пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

86. Етнографічні аспекти землеробства на Поділлі (друга половина ХІХ-ХХ ст.)


В.М.Мазур

З давніх - давен на території Поділля були відомі різні види господарської діяльності людини, зокрема, скотарство, мисливство, рибальство. Однак найважливішим завжди залишалося землеробство. Населення Поділля займалося мотичним землеробством ще в епоху Трипілля (IV- III тис. до н.е.). Наявність сприятливих кліматичних умов: помірно холодна зима, літо з достатньою кількістю як теплих сонячних днів, так і дощів; родючі ґрунти - переважно чорноземи; давні землеробські традиції - все це сприяло розвитку традиційної агротехніки та значну різноманітність землеробських знарядь подолян .

В сучасній етнографічній літературі агрокультура українців достатньо повно висвітлена, втім окремі її аспекти, особливо на регіональному рівні потребують більш широкого і поглибленого вивчення. На загальноукраїнському рівні сільськогосподарська культура українців досліджувалась такими відомими вітчизняними етнографами як Горленко В.Ф., Бойко І.Д. ,Куницький О С.1, Павлюк С.П.2, Наулко В.І.3, Макарчук С.А.4, Кисельов М.5 та ін. Землеробська культура подолян представлена лише окремими статтями, автори яких в загальних рисах торкаються окремих її елементів .Зокрема в історико - етнографічному збірнику “Поділля” дано загальну оглядову характеристику землеробства на Поділлі Горленком В.Ф.6 Трудові свята ,аграрні звичаї та обряди подолян описано в статтях Мельника Е.М.7 і Творун С. О.8

Завдання даної статті - схарактеризувати деякі аспекти традиційної технології обробітку ґрунту , посіву та догляду за рослинами.

Сучасні українські етнографи поділяють землеробство на три основні галузі: хліборобство, городництво та садівництво. За циклічністю землеробських робіт впродовж року розрізняються обробіток ґрунту та посів; догляд за рослинами; збирання врожаю та його переробка.9 У землеробстві виокремлюють дві основні складові: землеробська техніка (знаряддя праці) та агротехнічні знання - народний досвід, традиції й навички вирощування тих чи інших рослин .

Важливе місце в землеробській культурі посідають системи землеробства. На Поділлі найбільш поширеною була трипільна система землеробства. При трипіллі уся придатна для обробітку земля у тому чи іншому селі ділилася громадою на три частини. Одна з них відводилась під озимі культури, друга - під ярові, а третя залишалася на сезон незасіяною, „парувала”, тобто відпочивала і використовувалася як толока - пасовисько для худоби. В наступному році толока засівалася озимими культурами, а на землях, що були під озиминою, сіяли ярові; рілля, що перебувала під яровими, залишалася як толока: таким чином здійснювалося певне чергування. На Поділлі частково було поширене і чотирипілля , при якому одна частина землі залишалася під сінокоси .

Трипільна система була більш прогресивнішою порівняно з вирубно - вогневою та перелоговою. Вона певною мірою створювала можливість відновити родючість ґрунту та покращувати його структуру. З переходом до цієї системи підвищувалась продуктивність праці селян .

Урожайність ланів, збереження та підвищення їх родючості залежать в значній мірі і від технології обробітку ґрунту, тобто конкретних знарядь праці, послідовності та інтенсивності їх застосування. На Поділлі при підготовці ріллі до посіву застосувалися здавна переважно плуг і рало. За своєю конституцією й засобом, можливостями оранки - це суттєво відмінні знаряддя. Традиційний український плуг - досить трудомісткий. Він вимагав 2-4 пари волів і 2-3 -х працюючих.10 Проте його використання давало можливість орати будь - які ґрунти, причому на значну глибину і, при оранці, перевертали шар ґрунту.

Рало, за своєю конституцією, значно простіше ніж плуг. Для розпушування ґрунту ралом достатньо було мати пару чи навіть одного вола або коня. У ньому відсутня полиця, а відтак це знаряддя праці, на відміну від плуга, не оре, не перевертає шар землі, а лише дряпає її, робить глибоку борозну. За способом розпушування ґрунту рало можна віднести до культиваторів.

Розпушування ґрунту одною технікою з відвальними дошками було проміжним етапом між найпростішою оранкою боронуванням та агрономічно досконалішим способом ( із перекиданням ґрунту дерном донизу ). Відвальний пристрій на полозовому ралі (плужне рало) уже здатне було не лише борознити поле, але й частково перемішувати ґрунт, поліпшувати його фізичну структуру. Проте найвищим досягненням народної агротехніки стала оранка ґрунтів плужною технікою. її агротехнічна ефективність полягала у значно вищий продуктивності одинці поля, продовжені часу виробничої експлуатації ґрунту з високим коефіцієнтом корисної дії, одночасно з´явився простір для господарсько - ефективного використання сільськогосподарських угідь.

Як вважає відомий український етнограф Павлюк С.П. агротехнічний процес підготовки ґрунту за допомогою тяглових орних знарядь пройшов три основні етапи агрономічного вдосконалення. Тобто оранку простішими знаряддями можна назвати боронуванням. Оранку другого більш досконалішого етапу, оранкою із перемішуванням ґрунту, і, нарешті, третій етап - класична оранка із перекиданням пластів ґрунту, тобто плужна оранка.11

На Поділлі відомий безвідвальний обробіток ґрунту який практикувався найчастіше у вигляді так званого посіву “наволоком ”. При цьому зерно сіється не по ораному полю, а по м´якій стерні після гречки або ячменю і потім ралиться ралом, або лише скородиться. Вдаючись до посіву наволоком як доступнішому і простішому, селяни усвідомили й те, що жито посіяне на ріллі давало кращий врожай ніж наволоком. Недарма в народі існувало присів’я: “посієш наволоком - вродить як ненароком”. Не дивлячись на те, що наволочний посів практикувався на Поділлі, все ж таки селяни віддавали перевагу оранці. Так, у Липовецькому повіті в 90 - х роках ХІХ ст. селяни засівали поля здебільшого після оранки, аніж до неї.12

Важливим питанням для землероба була глибина оранки. Зокрема вважалося недоцільним вивертати на поверхню суглинок, тобто орати глибше родючого шару ґрунту. Однак при достатній його глибині практикували щорічний поглиблюючий процес, коли плуг захоплював свіжу, невиснажену землю.

Отже, глибина оранки залежала від ряду факторів - характеру ґрунтів, товщини родючого шару, ступені розораності ланів, можливостей тягла, культур тощо. Під цукрові буряки орали як найглибше (від 7 до 9 вершків ). Під деякі інші культури, зокрема просо, - навпаки мілко, до 3-х вершків. (вершок дорівнює 4,5 см).13

Для одержання високих врожаїв важливим є вибір найбільш придатних строків для висівання тих чи інших культур. На основі багатовікового досвіду українці створили ґрунтовий сільськогосподарський календар. Озиме жито в Україні висівали не пізніше вересня .Цієї традиції дотримувалися й подоляни. Вересень у народі називали “житосієм”, оскільки у цьому місяці сіяли жито.

Весняну сівбу на Поділлі розпочинали на „теплого Олексія ”- 30 березня. Найпершим сіяли овес і ячмінь. Селяни вважали, що ці культури особливо чутливо реагують на наявність у ґрунті вологи, стійкі при низьких температурах і тому рання сівба дає найбільші врожаї. Про це йдеться і в народних прислів´ях: “Кидай мене в грязь, то будеш як князь”, “Топчи мене в болото, то буду як золото”.14

Після ячменю й вівса висівали пшеницю, горох, яре жито та інші культури. Найпізніше сіяли гречку. Українські селяни були добре обізнані з властивостями цієї культури, її ніжністю, чутливістю до змін погоди, заморозків тощо. Гречку сіяли на початку червня, а збирали на початку вересня. Однією з прикмет, якою визначали пору сівби гречки був період появи густого листя на дубі .

У циклі землеробських робіт значне місце відводилося доглядові за рослинами під час їх вегетації. При цьому, якщо сівба була справою чоловіків, то прополюванням, доглядом за посівами переважно займалися жінки. Просо пололи у фазі кущення, пшеницю, овес, ячмінь перший раз після виходу рослин у трубку. Городні культури - картоплю, буряки, кукурудзу, моркву, тютюн - пололи („сапали ”) сапами, розпушуючи верхній шар ґрунту, що допомагало знешкоджувати бур’яни.

Таким чином, Поділля як територіально значний сільськогосподарський регіон України має давні традиції землеробської культури, що виокремлюється певними особливостями і відмінностями. Заслуговує на подальше, більш ґрунтовне вивчення технологія обробітку ґрунту, землеробська техніка (знаряддя праці), агротехнічні знання, сільськогосподарський календар, обряди і звичаї пов´язані з сільськогосподарськими роботами.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

І.Горленко В.Ф., Бойко І.Д., Куницький О.С. Народна землеробська техніка українців.-К.,1971; 2.Павлюк С.П.Традиційне хліборобство України: агротехнічний аспект.-К.,1991; 3.Наулко В.І. Культура і побут населення України.-К.,1993; 4.Макарчук С..А. Етнографія України.-Львів,1994; 5.Кисельов М. Феномен землеробства в Українському світі //Генеза.-1995.-№1.-С.59-65; 6. ГорленкоВ.Ф. Господарська діяльність. Землеробство. Знаряддя праці. Поділля.-К.,1994; 7.Мельник Е.М. Трудові свята та обряди хліборобів Поділля :Науковий збірник.-Кам´нець-Подільський,1992.-С.71-72; 8.Творун С.О. Весняні аграрні звичаї та обряди українців Поділля //Народна творчість та етнографія.-1991.-№3.-С.29-34; 9.Культура і побут населення України. За ред. В.І.Наулка.-К.,1993.-С.60; 10.Горленко В.Ф. З традиційного землеробського досвіду українського селянства //Народна творчість та етнографія.-1987.-№6.-С.44; 11.Павлюк С.П. Етнографічні аспекти традиційної технології обробітку ґрунту на Україні //Народна творчість та етнографія .-1989.-№6.-С.26; 12.Журнал Киевского общества сельського хозяйства.-1893.-№9.-С.137; 13.Горленко В.Ф. З традиційного землеробського досвіду українського селянства // Народна творчість та етнографія .-1987.- №6.-С.46; 14.Там само.- С.47.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь