Електронна бібліотекапідручники


Історія (збірка наукових праць)

84. Єпископ феодосій олтаржевський в національно- духовному житті України кінця ХІХ-початку ХХ ст.


Т.В. Кузнець

Багатовікова історія Православної Церкви складається із подієвої канви та діяльності тисяч священнослужителів, котрі водночас були духовними поводирями своєї пастви і яскравими постаттями національно-духовного життя. В час розбудови Української держави нагальним завданням є не лише правдиве відтворення історичної минувшини, поцінування ролі церкви в історії України та створення загального історичного літопису держави і Церкви, але й увиразнення ролі і місця в історії визначних церковних діячів. Персоналістичний вимір історії робить її зрозумілішою, яскравішою, різнобарвнішою. Надто коли йдеться про регіональну історію, дослідження якої нині є досить актуальним. Адже регіональні дослідження мають чи не найбільший виховний потенціал, вони водночас доповнюють загальноісторичні висліди і сприяють унаочненню та олюдненню історії.

Метою даної розвідки є узагальнення окремих біографічних даних і створення цілісного життєпису неординарної постаті священнослужителя, який піднявся із звичайної родини парафіяльного священика до високопоставленого служителя Церкви, який був першим обраним (виділ. авт. - Т.К.), а не призначеним ректором Київської Духовної Академії, який дозволив собі не підкоритися вищому церковному керівництву і не поїхати на нове місце служби, але при цьому не втратити свій авторитет у цього ж керівництва і котрий, нарешті, був високоосвітченою і духовнобагатою людиною, яка навколо себе випромінювала добро, загальнолюдські цінності і гуманізм. Цей священнослужитель був зразком для наслідування для своїх сучасників, його постать і понині залишається досить помітною в національно-духовному житті України ХХ століття.

Стосовно історіографії відразу зауважимо, що окремого цілісного дослідження життя, діяльності і місця єпископа Олтаржевського в духовному житті тогочасного суспільства ще не створено. Окремі фрагменти з його біографії та діяльності друкувалися у церковній періодичній пресі1, основна хронологія його життя знайшла висвітлення у матеріалах некрологічного характеру2, а власні враження і деякі оцінки діяльності Преосвященного Феодосія містять спогади сучасників . Знайомство з названими публікаціями утвердило авторку в думці, що це непересічна особистість, доля якої пов’язана з Уманщиною, і яка заслуговує на повернення імені із забуття і пошанування його.

За загальною назвою «православне духовенство» стоять сотні постатей священнослужителів, які народилися на благодатній українській землі, виростали серед української природи, зростали разом із селянськими дітьми і упродовж усього земного шляху залишалися вірними традиціям і культурі своїх пращурів. Їх стосунки з православною паствою грунтувались на взаємоповазі, довірі та християнській любові до ближнього. Природні здібності та уроджений інтелект багатьох із них, попри скромність та інтелігентність, підносили їх на вищі щаблі церковної ієрархії. Одним із таких був Преосвященний Феодосій, єпископ Оренбурзький і Тургайський, дитинство якого пройшло на Уманщині, а найбільш плідні роки священицької діяльності стали окремою сторінкою історії Православної Церкви в Україні.

Народився майбутній єпископ Феодосій (в миру - Петро Наркісович Олтаржевський) 1 грудня 1867 року в священицькій сім’ї. Щодо місця його народження, то перш за все хочеться виправити прикру помилку тих дослідників, котрі називають Уманський повіт Київської губернії. Припускаються цієї помилки тому, що батько Олтаржевського деякий час був настоятелем Уманського міського собору і був досить відомим та авторитетним протоіреєм Уманщини. Сім’я справді деякий час мешкала в Умані і початкову духовну освіту молодий Олтаржевський здобув в Уманському духовному училищі. Та попри ці факти, зіставлення хронології та зібрані докупи фрагменти біографії стверджують зовсім інше.

Батько - Наркіс Олтаржевський по закінченні Київської духовної семінарії, як кращий випускник, отримав направлення до Київської Академії, але за станом здоров’я залишив навчання на першому курсі і в 1844 році прийняв священство в с. Крюковщині Київського повіту. В 1845 році його переведено на нове місце служби - в м. Жорнище Липовецького повіту Київської губернії, де він служив до 1889 року. Саме там і народився Петро Наркісович, майбутній Феодосій Олтаржевський. А в Уманського духовному училищі він навчався тому, що парафії Липовецького повіту відносились до Уманського училищного округу і діти духовенства звідти мали навчатися саме в Умані. В Київській єпархії, межі якої збігались з губернією, діяло п’ять духовних училищ (Києво-Софіївське, Києво-Подольське, Уманське, Богуславське і Черкаське), а відтак територія була умовно розділена на п’ять училищних округів. У списку вихованців училища за 1878 рік серед учнів першого розряду нижчого відділення значиться ім’я Петра Олтаржевського4. Здобувши початкову духовну освіту в Уманському училищі, Петро Олтаржевський продовжив навчання в Київській духовній семінарії.

А сім’я Олтаржевських перебралася до Умані значно пізніше. Наркіс Іустинович Олтаржевський отримав призначення на протоірейське місце до Уманського Собору у 1890 році. Упродовж п’яти років він очолював уманське православне духовенство. Його невтомна діяльність на соборній парафії в Умані і багаторічне сумлінне священнослужіння були відзначені в 1894 році Орденом Св. Володимира четвертого ступеня. Прослуживши загалом п’ятдесят два роки, він звільнився за за штат і перебрався з Умані назад у м. Жорнище, де і доживав віку із своєю хворою дружиною. Коли він помер, то літургію служив його син, на той час вже ректор Волинської духовної семінарії.

А перед цим життєва стезя майбутнього єпископа простелялась так. Закінчивши Уманське духовне училище і Київську духовну семінарію, Петро Наркісович Олтаржевський вищу духовну освіту здобував у Київській Академії. Навчався він там п’ять років, з 1888 до 1893 р., так як за станом здоров’я на третьому курсі на цілий рік залишив навчання. Відставши від своїх ровесників на цілий рік, Петро Олтаржевський підлікувався і, повернувшись в стіни Академії, швидко знайшов нових товаришів по курсу, які, як і колишні друзі, відзивалися про нього як про доброго, хорошого товариша з відкритою і прямою душею. Академічну освіту молодий Олтаржевський закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. Темою кандидатського дослідження з подачі професора А.А. Олесницького стало «Палестинське монашенство в IV-VI століттях». По закінченні навчання Петро Ольтаржевський отримав призначення в Уманське духовне училище, де і учителював майже два роки, упродовж 1893-1895 рр. Паралельно з учительською працею він продовжував працювати над темою чернецтва і напевне ця прив’язанність і стан здоров’я визначили наступний крок на його житейському шляху.

Восени 1895 року в Києво-Печерській Лаврі Олтаржевський приймає чернечий постриг і з цього часу починається стрімке сходження щаблями церковної ієрархії. П’ятого грудня того ж року його призначено смотрителем Києво-Подольського духовного училища. Через три роки, в 1898 році, він - інспектор Київської духовної семінарії, а в 1899 році - ректор Волинської духовної семінарії. Саме тоді він був возведений в сан архімандрита. І саме тоді він знову повертається до свого наукового дослідження, котре з ініціативи Православного Палестинського Товариства було надруковане в науковому збірнику цього товариства. Попрацювавши ще над цією темою, Олтаржевський в 1900 році захищає її на звання магістра церковної історії.

У 1901 році архімандриту Феодосію Олтаржевському довелося з волі начальства обійняти відповідальну посаду ректора Київської духовної семінарії. До цього часу був збудований новий просторий корпус для семінарії на 600 семінаристів. Скупчення такої кількості бурсаків, які до цього квартирували по всьому місту, в одному приміщенні вимагало чимало енергії нового ректора. Як керівник він був розумним, енергійним, наполегливим, уміло утверджував порядок і владу в середовищі вихованців семінарії. Він ніколи не скаржився і сумлінно виконував покладене йому послушання. Ректором він пробув до осені 1903 року, а потім надійшло нове призначення.

З 4-го листопада 1903 року архімандрит Ф. Олтаржевський став єпископом Єлісаветградським і 2-м вікарієм Херсонської єпархії, а 30 листопада того ж року відбулася його хіротонія в сан єпископа. Для місцепроживання йому був визначений Успенський монастир на Великому Фонтані поблизу Одеси. Там він розгорнув широку духовно-просвітницьку діяльність шляхом церковної проповіді та релігійно-етичних, моральних читань та бесід. Тамтешнє духовенство і православні миряни швидко потягнулись до нього і невдовзі він мав уже значний авторитет. Саме в цей період своєї служби він був особливо діяльним, енергійним, послідовним у своїх рішеннях. Сучасники відзначали особливий підйом працездатності та кипучої енергії.

Та єпископу Феодосію на довго довелося жити в Одесі, так як 18 липня 1905 року він отримав нове призначення. На цей раз його переводили до Казанської єпархії з призначенням єпископом Чистопольським, вікарієм Казанської єпархії з перспективою на посаду ректора Казанської духовної Академії. Це було досить високе і почесне призначення, яким підкреслювались ділові якості та авторитет Ф. Олтаржевського. Та з невідомих причин, а офіційно посилаючись на хвороби, єпископ Феодосій просить Св. Синод відмінити це призначення. Подібний непослух суворо карався і церковні власті звільнили Ф. Олтаржевського не тільки від переїзду в Казань, а й взагалі від єпархіальної служби. Опального єпископа відправили на спочинок в Григор’єво-Бізюков монастир Херсонської єпархії, що для когось іншого означало б кінець усякої кар’єри. Та покарання було не тривалим, досвідченого і авторитетного єпископа було невдовзі повернуто до служби.

З 16-го грудня 1905 року Преосвященний Феодосій був призначений єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії. З полтавським єпископом Іоанном він мав добрі дружні стосунки, які нагадували батьківсько- синівські відносини. Та революційні події 1905-1907 років втрутились у життя єпископа Ф. Олтаржевського і вписали нову сторінку в його біографію.

Лібералізація суспільних порядків, що була зумовлена революцією 1905 - 1907 рр., викликала до життя т. зв. « Тимчасові правила», серед яких був і такий

пункт: ректор духовної Академії мав обиратися академічною радою. В Київській духовній Академії в 1907 році був обраний ректором професор- священик, кандидатуру якого Св. Синод не затвердив. Назрівала конфліктна ситуація, виходом з якої могло бути обрання більш авторитетної особи. Такою стала кандидатура Ф. Олтаржевського, яку підтримувала і академічна рада, і вища духовна влада. Київський митрополит Флавіан у розмові з Ф. Олтаржевським просив не відмовлятися від цієї пропозиції і прийняти її як нове послушання для блага церкви і Академії. Академічна рада теж просила єпископа Феодосія взяти участь у виборах ректора. І 19 грудня 1907 року Ф. Олтаржевського було обрано ректором Київської духовної Академії, а 5 січня року Св. Синод затвердив цей вибір академічної ради. Так він став першим обраним ректором Академії, з титулом єпископа Уманського, другого вікарія Київської єпархії. Для читання лекцій студентам академії він обрав Канонічне право, як науку найбільш потрібну для врегулювання церковно- суспільних відносин в той революційний час.

На перших порах ректорства Ф. Олтаржевського Київська Академія, як і всі решта три російські духовні академії, підлягала генеральній ревізії. Ректор вважав своїм моральним обов’язком захищати Академію перед ревізорами на всіх етапах ревізії. Не вдаючись в деталі ревізії, підкреслимо, що загальним наслідком перевірки усіх чотирьох академій була відміна „Тимчасових правил” і в т. ч. відміна порядку обрання ректора. Ф. Олтаржевський почав відчувати незручність свого становища і почав просити про звільнення з ректорської посади.

З 13-го серпня 1910 року Ф. Олтаржевського призначено єпископом Оренбургським і Тургайським. Він попрощався з Києвом, залишаючись почесним членом Київської духовної Академії. Та в академічні справи він не втручався, але до кінця свого життя турбувався Церковно-Археологічним Музеєм при Академії. Ще в роки ректорства він заводив мову з Н. Петровим, який став директором музею, про необхідність підготовки ілюстрованого опису колекцій музею. В 1911 році він передав для цієї справи 500 рублів, але цієї суми виявилось замало. Тому директор музею вирішив підготувати не повний ілюстрований опис, а спочатку „Альбом визначних пам’яток” і видавати цей альбом окремими частинами. В першому випуску альбома була представлена Порфиріївська колекція східних ікон, які були зібрані в музеї і окремі з яких являли собою світову рідкість. Отримавши примірник видрукованого в Києві альбома, Ф. Олтаржевський щиро дякував Н. Петрову і журив водночас за згадку про фінансову підтримку єпископом Феодосієм цього видання. В листі до Петрова Ф. Олтаржевський повідомляв про своє життя в Оренбурзі. Вдалині від столиць життя протікало набагато спокійніше, менше було мирської суєти і більше часу єпископ віддавав добрим справам. Під його керівництвом закінчувалось будівництво храму при архієрейському домі, збудована була і пастирсько-місіонерська школа, пристосовувались приміщення під притулки для дітей із збіднілих сімей.

Другий випуск „ Альбома...” був присвячений Сорокінсько- Філаретівській колекції ікон. Отримавши цей випуск, Преосвященний Феодосій відіслав до Києва 250 руб. на оплату за його друк. Він наполягав, щоб найближчим часом випустити ще дві книги „Альбома визначних пам’яток”. Кошти для цього він зобов’язувався надіслати. Та здоров’я Феодосія Олтаржевського погіршувалось: ревматичні болі приносили нестерпні страждання. Він лікувався в Саках Таврійської губернії, а згодом перебрався до Єсентуків. Згідно із своєю обіцянкою, він відіслав гроші для видання третього випуску „Альбома”, який побачив світ на початку 1914 року і був присвячений південно-руському іконопису дотатарського і післятатарського періодів. А вітаючи Н. Петрова з нагородженням Російським Археологічним Товариством великою золотою медаллю за публікацію трьох випусків альбома, Ф. Олтаржевський писав у листі, що в кінці 1914 - на початку 1915 р. надішле до Києва ще 250 руб. для видання останнього, четвертого, випуску. Цей заключний том мав включати фотокопії і малюнки найвизначніших експонатів Церковно-Археологічного Музею, котрі відносились до історії Південної і Південно-Західної Росії та Церкви. Разом з тим, єпископ Феодосій висловлював бажання, щоб в альбомі йому не висловлювалась подяка за фінансування цього видання. Порядність та скромність цього ієрея дивувала навіть його сучасників.

Кошти для видання четвертого випуску ілюстрованого альбома Ф. Олтаржевський не встиг відіслати до Києва. Життєві сили покидали його і 26 липня 1914 року на курорті мінеральних вод в Єсентуках він помер. Відспівував покійного єпископа Владикавказький Преосвященний Антоній Гороновський, знайомий з ним по службі в Києві. Поховання здійснене в склепі під підлогою парафіяльної церкви в Єсентуках.

Так склалася життєва стезя вихідця із звичайної священицької родини, яких було чимало і представники яких складали духовну еліту суспільства. Та не багатьом вдавалося так високо піднятися східцями церковної ієрархії і стати такою непересічною особистістю. Природні задатки, освіченість, моральні чесноти та вірність священицькому обов’язку визначили високий злет Феодосія Олтаржевського. Високі принципи загальнолюдської моралі, сповідувані єпископом, відповідальність перед сучасним і прийдешнім поколіннями поставили його в ряд найдостойніших православних священиків, які посідали помітне місце в національно-духовному житті тогочасного суспільства.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1 «Церковные Ведомости». - 1903. - № 46. - С. 377; 1905. - № 31; 1905. - № 37. - С. 439; 1908. - № 3. - С. 16-17; 1910. - № 34. - С. 344; Прибавление к «Церковним Ведомостям». - 1903. - № 51-52. - С. 2028-2031; 1914. - № 16. - С. 767; 1914. - № 31. - С. 1398-1399; 2Преосвященный Феодосий, епископ Оренбургский и Тугайский. (Некролог) // Киевские Епархиальние Ведомости. - 1914. - № 33. - С. 812-814; Петров Н. Преосвященний Феодосий, епископ Оренбургский и Тугайский // Труды Императорской Духовной Академии. - 1914. - Ноябрь. - Кн. ХІ. - С. 245-258; 4 Кузнець Тетьяна. Православне духовенство Уманщини ХІХ - початку ХХ століття. - К., 2006. - С. 84.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь