пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

74. Динаміка чисельності, національний склад і соціальна структура населення губернського міста (на прикла ді м. Вінниці)


Серед міст і містечок Поділля, де сконцентровані первинні атрибути цивілізації: владні, релігійні та економічні інституції, належне місце посідає Вінниця. Значний науковий і краєзнавчий інтерес викликає саме період нової економічної політики.

Одним із напрямків краєзнавчої роботи є різнобічне опрацьовування статистичних матеріалів переписів населення 20-х рр. ХХ ст. з огляду на трансформації соціально-економічної структури й національного складу населення Вінниці, за умов проведення ряду адміністративних реформ та формування тоталітарного режиму в державі.

Проблема соціально-демографічних процесів заслуговує на пильну увагу, адже не знаючи структури населення, його соціально-економічної диференціації, національного складу неможливо скласти науково обґрунтовану картину історії не лише міста чи регіону, але й держави в цілому.

Спроби аналізу даних переписів 1920-х рр. стали здійснюватись невдовзі після їх проведення. Серед них поважне місце посідають напівзабуті праці радянських статистів і демографів1920-х рр., створені зокрема, за результатами первинної обробки матеріалів1.

Огляд сучасної української історіографії засвідчує, що проблеми динаміки чисельності та трансформацій соціальної структури населення міст знайшли належне наукове відображення у працях В.В. Підгаєцького, К.Д. Гриня, Б. Кравченко тощо2. Крім згадуваних робіт залучення підсумків переписів 1920-30-х років властиве й науковим розвідкам подільських краєзнавців3.

До дослідження національного складу населення України та особливостей його регіонального розміщення звертаються В.І. Наулко, Л.Д Якубова, В.М. Мазур тощо4.

Разом із тим, на наш погляд, не достатньо акцентована увага вчених на аналіз причин та наслідків соціально-економічних і національних змін у складі губернських міст, які за часів непу, в ході ряду адміністративно-територіальних реформ, втрачають свої позиції і статус.

В даній статті автор відзначає особливості та характерні риси зміни кількісного й якісного в соціально-економічному складі населення губернської Вінниці. Завершення тривалих військових сутичок, що спустошували місто й прилеглі території, зміна векторів державної політики які сприяли поновленню економічних зв’язків між містом і селом та стимулювали відродженню народного господарства - всі ці явища знайшли своє відображення в палітрі демографічних змін України, зокрема Вінниці.

Після громадянської війни складною залишалася демографічна ситуація, тому Центральне статистичне управління (ЦСУ) отримало вказівку провести у 1920 р. перепис населення. Опрацювання первинних матеріалів перепису 1920 р. через відсутність обчислювальної техніки та недостатньої кількості співробітників Вінницького статистичного бюро тривало два роки. Під час остаточного підбиття підсумків перепису по місту обчислення кількості мешканців в окремих будинках, де облік не був завершений, проводилося на основі даних 1917 року, що призвело до деякого завищення загального числа населення Вінниці, оскільки чимало з них загинуло на фронтах громадянської війни. Крім того, перепис 1920 р. на Поділлі здійснювався по скороченій програмі за умов надзвичайно активного повстанського опору більшовицькій владі. Цих людей не було зареєстровано.

За роки громадянської війни Вінниці значно втратила в мешканцях. Якщо за даними 1917 р. населення міста з передмістями складало приблизно 47 913 жителів, з яких було 26 927 чоловіків і 20 986 жінок, то вже за даними 1920 р. ця цифра зменшується до 37 962 особи, з яких чоловіків - 953, а жінок - 20 0 095. Як видно з наведених статистичних даних, майже вдвічі зменшилося чоловіче населення, на яке і повинен був лягти весь тягар відбудови міста.

Падіння кількості населення з 1917 по 1920 рік ще раз підтверджує негативний вплив на демографічне становище війни, голоду, епідемій, соціально-класової ворожнечі.

Однак вже за три роки мирного будівництва населення міста поступово зростає. На 1923 рік воно збільшується у півтора рази і складає 51 315 мешканців, з яких з яких чоловіків - 26 315, а жінок - 24 7 3 06.

3 червня 1925 р. на підставі рішення ІХ Всеукраїнського з’їзду Рад та постанови ВУЦВК Вінниця втрачає статус губернського центру та обмежується значенням окружного. Такі трансформації не могли не позначитись на демографічній ситуації в місті, яке дещо призупиняється в своєму розвитку. Всесоюзний перепис 1926 р. засвідчує це. Наявне населення міста становило 57 990 мешканців, з яких з яких чоловіків - 30 343, а жінок - 27 6477. Таким чином, протягом 1920-23 рр. населення Вінниці зросло на 35,2%, а за наступних три роки відсоток збільшення становив лише 13. Однак наголосимо, що основним джерелом поповнення був механічний приріст.

Розгляд динаміки розподілу населення за статтю і віком по містам України свідчить про нормалізацію ситуації у складі населення за статтю. Причина - введення непу та демобілізація з лав армії. Зокрема міський перепис 1923 р. зафіксував співвідношення за цією ознакою. У Вінниці найвищі показники серед чоловіків у віці 20-24 (5 629 чол.) та 30-39 років (3 727 чол.). Відповідні максимальні показники і серед жіночого населення цих же вікових категорій - 3 083 і 3 092 чол.8.

Двадцяті роки задали стійку тенденцію до скорочення питомої ваги дітей та осіб похилого віку і зростання частини економічно активного населення. Як уже наголошувалось, цей процес відбувся головним чином за рахунок мігрантів більш молодших вікових груп, завдяки чому підтримувалась «молодість» населення міст. Проте це явище мало аномальний характер.

Природне збільшення населення в містах та регіонах України напряму пов’язано з сім’єю, як осередком суспільства. Тому демографи часто звертаються до дослідження коефіцієнтів укладення та розірвання шлюбів.

У Вінниці в бюро записів актів громадського стану в 1922 р. було зареєстровано 636 шлюбів і 120 розлучень, протягом 1923 р. - 913 шлюбів і 163 розлучення. 1924 рік, відповідно, дає показники 818 і 190. Отож коефіцієнт в 1923-1924 рр. шлюбів дорівнює 17,7 та 15,6%, а розлучень 3,2 та 3,8%9. В порівнянні для Поділля в 1924 р. відсоток укладання шлюбів був визначений в11,6%, а в 1925 - 10,4%. Тоді як у 1906-1910 рр. він збігався з загальноукраїнським: Україна - 8,8%, Поділля - 8,9%. Тобто Вінниця за своїми показниками значно випереджає власний регіон, що свідчить про стрімкий розвиток та сприятливі умови. Загалом такі коефіцієнти шлюбності в Подільській губернії та її центрі відповідали стабільному зростанню у порівнянні з інтенсивним у промислових губерній лівобережжя де коефіцієнт складав відповідно 12,6 та 12,2%10.

Припинення воєнних дій та певна стабілізація економічного життя в місті, сприяє зростанню народжуваності та зменшенню смертності, що зросла в останні роки. З огляду на це 1923 рік стає переломним, і як зазначали сучасники розпочав «нову добу, добу нормального ... розвитку демографічних процесів».

Зростання народжуваності відзначило, на думку демографів, визволення від впливу депресії попередніх років. За 1922 р. народилось 454 хлопчики і 373 дівчинки (всього 827)11. В 1923 р. живими народилось 817 хлопчиків і 726 дівчаток (1 543). В 1924 р. цей показник становив - 866 і 729 (1 595)12. Природний приріст населення Вінниці в 1923 р. склав 14,8%, а в 1924 р.- 14,1%.

В цілому показники смертності (крім мертвонароджених) дорівнювали в 1922 р. - 805 чол., 1923 р. - 778 чол., 1924 р. - 859 чол13.´ Для смертності 1923 р., за спостереженнями дослідників, характерно зміщення розташування максимумів, що пояснювалось відхиленнями в результаті кризи суспільства. У 1924 р. ці показники нормалізуються з довоєнними що були властиві Україні14.

Та в цілому, Вінниця до кінця 20-х років зберегла тенденцію до чисельного зростання свого населення. На що в певній мірі вплинуло впровадження нової економічної політики.

За століття свого існування у Вінниці, та й усій Подільській губернії, сформувались певні індивідуальні та своєрідні ознаки національного складу населення. Вони полягали в його поліетнічному характері - який нараховував близько 15 етногруп, що відрізнялися за кількістю та значенням у житті міста.

Не менш колоритним був і національний склад жителів міста у перші роки непу. Так, з 51 315 його мешканців, у 1923 р. українців було 18 218 чол., або 35,5% від загальної кількості, росіян - 9 049 чол. (17,6%), євреїв - 20 201 чол. (39,4%), поляків - 2 238 чол. (4,4%), білорусів - 001 чол. (1,9%) та 608 (1,2%) представників інших національностей15. Як видно з цих даних, більшість населення Вінниці складали євреї та українці. Проте тенденція динаміки 1920-х рр. полягала у зменшенні питомої ваги росіян та євреїв у складі населення і зростанні питомої ваги українців.

Національні меншини в Україні, якщо взяти до уваги їх загальну питому вагу серед населення, становили значну соціальну базу та економічне підґрунтя суспільства. В 1923 р. за способом занять національний склад населення Вінниці розподілялись на самодіяльне й несамодіяльне. Зокрема українці: самодіяльні - 9 265 та несамодіяльні - 8 953, в тому числі жінки: самодіяльні - 2 529, несамодіяльні - 5 800. Росіяни: самодіяльні - 4 703, несамодіяльні -

4 346, в тому числі жінки: самодіяльні - 1 158, несамодіяльні - 3 058; євреї: самодіяльні - 7 040, несамодіяльні - 13 161, в тому числі жінки: самодіяльні - 1 767, несамодіяльні - 8 900; білоруси: самодіяльні - 903, несамодіяльні - 98, в тому числі жінки: самодіяльні - 30, несамодіяльні - 76; поляки: самодіяльні - 958, несамодіяльні - 1 280, в тому числі жінки: самодіяльні - 323, несамодіяльні - 91116.

Кожна національна група вирізнялася укладом життя, побутом, рівнем культури та економічного розвитку. Протягом 1920-х рр. в ході різних політичних заходів керівництва з питань національних меншин, стало зрозуміло, українці перебували поза конкуренцією відносно потенційних можливостей опанувати містом, адже українська нація мала величезні людські резерви щодо урбанізації, а етнічні меншості (за винятком росіян) їх не мали. Переважну більшість нових міських мешканців УСРР склали колишні селяни, «вичавлені» до міста колективізацією17.

Впровадження нової економічної політики сприяло пожвавленню розвитку усіх галузей народного господарства України, відкрило нові перспективи та суттєво змінило соціальну структуру її населення.

У 1923 р. в місті вже існувало 46 диференційованих груп та прошарків населення, які розрізнялися за основними видами занять. Однією з найбільших соціальних груп міста були державні службовці. За даними міського перепису 1923 р., їх у Вінниці нараховувалося 5 161 чоловік, серед яких службовців міської адміністрації та органів суду було 561 чол., обліково- контролюючого персоналу - 857 чол., культурно-освітнього - 507 чол., медичного - 466 чол. тощо. Зазначимо, що до державних службовців у 1923 р. відносились і працівники зв’язку, які іменувались тоді «працівниками народного зв’язку»18.

Наступною соціальною групою, що вирізнялася серед жителів міста своєю все зростаючою чисельністю та ідеологічною увагою з боку влади були представники робітничого класу. За допомогою комуністичної ідеології пролетаріат у цих умовах отримує нове соціальне обличчя - політично-свідомого, згуртованого навколо партії класу19. Потрібно підкреслити, що у зв’язку з швидким розвитком різних галузей промисловості міста зростає і його чисельність. Якщо на 1923 рік робітників різного профілю нараховувалось 3 670 чоловік20, то на початок 30-х Вінниця виявляє тенденцію стати осередком робітництва, якого налічувалося вже 15 000 чол.21.

Особливістю Поділля був прикордонний характер губернії. У Вінниці, що пережила становище тилового міста та наслідки ряду революційних подій в складі населення зросла частка військовослужбовців. Зокрема на 1920 р. у Вінниці за підрахунками С.Л. Трухманової, їх нараховувалось 4,5 тис22.

Характерною ознакою того часу була наявність і зростання такої групи населення міста, яку в народі називали «непманами». У звітах міського перепису вони зазначаються як хазяї, класифікуючись при цьому на хазяїв-одиночок, тих, що працюють з членами своєї сім’ї чи найманими робітниками тощо. У початковий період НЕПу таких людей у Вінниці офіційно було 688 чоловік23.

Цікавим є і те, що поряд із певною свободою торгівлі та підприємництва, неп реанімував до життя таку групу населення міста як прислуга. Представників цієї професії у Вінниці нараховувалось 799 чоловік, з яких 185 вважались особистою прислугою24 .

Соціальну палітру міста того періоду доповняють також нечисленні представники вільних професій. Це - художники, адвокати, приватні педагоги, медики, техніки тощо. Серед 265 чоловік перерахованих професій - 54 були служителями релігійних культів25.

Не обминуло тодішню Вінницю і таке негативне соціальне явище, як безробіття. За переписом 1923 р. у місті був зареєстрований 1 941 безробітний 26. Статистичні дані про кількість безробітних, реєстрацію яких проводили в основному біржі праці, не завжди чітко відображали реальну картину. Такі види соціальної допомоги як працевлаштування, грошова чи матеріальна допомога, безкоштовне громадське харчування, викликали масу зловживань статусом безробітного з боку населення та спекуляцій ним з боку адміністрацій самих бірж. У своїй діяльності біржі зіткнулися з протидією бюрократичного апарату, тиском з боку партійних і радянських керівників різних рангів, які вимагали працевлаштування поза чергою своїх родичів і знайомих, видачі грошової допомоги особам, не зареєстрованим на біржах 27.

За даними 1926 р. змінюється соціальна структура подільського міста: воно стає дрібнотовано-торговим. Також помітне падіння ролі кустарно-ремісничої промисловості яка склала 28,19% у Вінниці. Загальна пролетаризація суспільства на протязі 1920-х років супроводжувалася поступовим зникненням цілих груп населення: буржуазії, купецтва, старої інтелігенції, заможного селянства, власників майстерень, що користувалися найманою працею.

Матеріали переписів 1923 і 1926 рр. були покладені в основу дослідження соціально- класової структури та типологізації окружних міст України, В.В. Підгаєцького. Отож в ході відбудови та розвитку народного господарства на час перепису 1926 р. Вінниця дещо змінили свої характерні риси.

До статусу «адміністративного» центру, додається господарське спрямування. Тобто «адміністративно-господарський» тип, передбачав при скороченні зайнятих у сільському господарстві, зростання вдвічі кількості робітників дрібної промисловості. А значить - при збереженні визначальних якостей центру управлінських структур, що передбачало основне зосередження кадрів на державницькій службі, «адміністративно-господарському» типу характерний більш збалансований розподіл самодіяльного населення по усім галузям праці28. Зберігаючи адміністративні риси, Вінниця набуває все більше рис економічного центру Поділля.

Таким чином, припинення збройних конфліктів та політика непу вплинули на збільшення населення Вінниці та урівнення співвідношень між статями основних вікових категорій. Зміни національного складу вінничан відповідали загальним тенденціям політики держави щодо українців і нацменшин. Крім того, відбудова промисловості та відновлення товарно-виробничих відносин сприяли ще більшому розшаруванню суспільства, появі нових та зникненню старих категорій. На тлі цих процесів у соціальній структурі населення зростає чисельність службовців та робітників - як результат політики влади, що таким чином намагалась збільшити соціальну базу підтримки свого режиму.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах) Під ред.. М.В. Птухи. - К., 1936; Хоменко А. Населення України 1897- 1927рр.: Популярна розвідка за попередніми підсумками перепису населення 1926 р..-Х.,1927; 2. Подгаецкий В.В. Города Украины в годы НЕПа (вариант клиометрического подхода к анализу социальных структур).- Дніпропетровськ, 1994; Гринь Д.К. Соціально-демографічні процеси в містах України 1920-1930-і рр.: Дис. ... канд. іст. наук. 07.00.01/ Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка - К., 2000; Кравченко Б. Соціальні зміни та національна свідомість в Україні ХХ століття. - К., 1997; 3. Степанчук Ю.С. Місце робітників у соціальній структурі населення Поділля в період нової економічної політики. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського. Вип.4. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг.ред.проф. П.С.Григорчука. - Вінниця, 2002.- С.84; Трухманова С.Л. Вплив зайнятості міського населення Поділля на тип кожного міста 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.// Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського. Вип.ІІІ. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг.ред.проф. П.С.Григорчука. - Вінниця,2001.- С.75; 4. Наулко В.І. Национальный состав населения Украинской ССР по материалам переписей населения. -М.,1964; Якубова Л.Д. Соціально- економічне становище етнічних меншин в УСРР (20-і - початок 30-х років ХХст.) - К., 2004.; Мазур В.М. Національна політика в Україні у 20-х рр. ХХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського. Вип.4. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг.ред.проф. П.С.Григорчука. - Вінниця,2002.- С.87-91; 5. Население Украины по данным переписи 1920 / сводные данные по губерниям и уездам // ЦСУ Статистика України. Серія І: Демографія Т.1. Вип.1. - №28 - С.9; 6. Населення в містах України (за даними міського перепису 15 березня 1923р. // Статистики України Серія І: Демографія. Т. 2. Вип. 3. - Харків 1925. - №77. - С. 2-11; 7. Всесоюзний перепис людності 1926 року. - Т. ХІІ. УСРР: Правобережжя, Лівобережжя. -М.,1929. - С.7; 8. Природний рух населення найважливіших міст України в 1923 р. - Статистика України - № 70.- Харків, 1925.- С.2-3; 9. Там само; Природний рух населення найважливіших міст України в 1924 р. - Статистика України - № 80.- Харків, 1926. - С.2-3; 10. Демографічний збірник/ Під ред. М.В. Птухи. -Праці демографічного інституту. -Т. 7. - К., 1930. - С.145; Статистический бюллетень Подольского губстатбюро. - 1923.- №3.- С.6; 12. Природний рух населення найважливіших міст України в 1923 р. - Статистика України - № 70.- Харків, 1925. - С.2-3; Природний рух населення найважливіших міст України в 1924 р. - Статистика України - № 80.- Харків, 1926. - С.2-3; 13. Природний рух населення найважливіших міст України в 1923 р. - Статистика України - № 70.- Харків, 1925. - С.2-3; Природний рух населення найважливіших міст України в 1924 р. - Статистика України - № 80.- Харків, 1926. - С.5, 7;14. Там само - С.5, 7; 15. Населення в містах України (за даними Всесоюзного міського перепису 15 березня 1923р.) // Статистика України. Серія І. Демографія. Вип. 3. Т. 2.- №77.- Харків, 1925. - С. 124-127 16. Населення в містах України (за даними Всесоюзного міського перепису 15 березня 1923р.) // Статистика України. Серія І: Демографія. Вип. 3. Т. 2.- №77.- Харків, 1925. - С. 124-127; 17. Якубова Л.Д. Соціально-економічне становище етнічних меншин в УСРР (20-і - початок 30-х років ХХ ст.) - К., 2004. - С.369; 18. Україна. Статистичний щорічник. - Харків, 1926. - С.6; 19. Степанчук Ю.С. Місце робітників у соціальній структурі населення Поділля в період нової економічної політики. // Наукові записки. - Вип.4. - С.84; 20. Україна. Статистичний щорічник. - Харків, 1926. - С.6; 21 Трухманова С.Л. Вплив зайнятості міського населення Поділля на тип кожного міста 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.// Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського. Вип.ІІІ. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг.ред.проф. П.С.Григорчука. - Вінниця,2001.- С.75; 22. Там само.- С. 76; 23. Україна. Статистичний щорічник. - Харків, 1926. - С.6; 24.Там само - С.7-8; 25. Там само - С.7-8; 26. Там само - С.7-8; 27. Степанчук Ю.С. Місце робітників у соціальній структурі населення Поділля в період нової економічної політики. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського. Вип.4. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг.ред.проф. П.С.Григорчука. - Вінниця,2002.- С.84; 28. Подгаецкий В.В. Города Украины в годы НЕПа (вариант клиометрического подхода к анализу социальных структур).- Дніпропетровськ, 1994.- С. 66.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь