пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

71. Дослідження вітчизняною публіцистикою 1989-1991 рр. проблематики “українського питання” в європейській політиці передвоєних часів


В.В. Тарасов

Історія українських земель напередодні і на початку Другої світової війни посідає одне з найперших місць серед численних “відкриттів” перебудовної публіцистики в історичній галузі. Саме ця обставина, на наш погляд, визначила основні напрямки пострадянських наукових досліджень у цій проблемі та, безумовно, вплинула на загальний характер її сучасної історіографії.

Дана проблема охоплює події 1938-1941 рр. і стосується передусім історії Західної України, що можна пояснити виключним геополітичним значенням цього регіону у передвоєних стосунках між СРСР, Німеччиною та рядом європейських країн (насамперед Польщею, Угорщиною, Румунією та Чехословаччиною). Для її позначення в новітній історіографії (як вітчизняній, так і зарубіжній) використовується поняття “українське питання” в європейській політиці кінця 1930-початку 1940 рр., яке, у свою чергу, містить ряд аспектів більш широкого тематичного характеру: історію Карпатської України, радянсько-німецькі договори 1939 р., збройний конфлікт між СРСР і Польщею восени 1939 р., проблему Соборності українських земель і радянізації Західної України, питання кордонів України наприкінці Другої світової війни, значення Ялтинської та Потсдамської конференцій для української справи, возз´єднання Закарпаття з Радянською Україною й ряд інших1.

Отже, проблематика українських земель напередодні Другої світової війни розглядається сучасною історіографією як складова проблеми “українського питання” в передвоєнній європейській політиці, що є переважно здобутком постперебудовних часів. Проте основні тенденції, підходи новітньої історіографії у цій проблемі були закладені в публіцистичній літературі наприкінці 1980-на початку 1990 рр. У такому контексті чітко простежуються декілька характерних рис.

По-перше, у сучасному розумінні публіцистика розглядала лише аспекти “українського питання”, а не весь комплекс проблем. Коло питань визначалося за принципом найбільшої суспільної гостроти. Абсолютний пріоритет надавався проблематиці возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною у складі СРСР у світлі таємних протоколів до німецько-радянських пактів серпня-вересня 1939 р. На другому місці за кількістю звернень була проблема Карпатської України, оцінка її історії та переосмислення радянських історичних підходів у цьому питанні.

У свою чергу, кожна з вищезгаданих тем містила низку питань дискусійного характеру, які або виникли наприкінці 1980-х-на початку 1990-х рр. на місці радянської історичної міфології, або ж були актуалізовані у той самий період часу перебудовною публіцистикою, як епізоди раніше “забороненої” історії.

По-друге, публіцистика розглядала висвітлення подій 1938-1941 рр. як процедуру заповнення “білих плям”, породжених радянською історіографією попередніх часів, що можна пояснити не лише реальним станом наукової розробки передвоєної історії кінця 1980-х-початку 1990-х рр., але й специфікою тодішнього сприйняття всієї радянської історіографії як “суцільно фальшованої”. Тому дослідження “білих плям” історії відбувалося на тлі систематичної критики радянської історіографії. Натомість публіцистика намагалася запропонувати власну версію ретроспективи і трактування історичних подій, в якості основних складників якої виступали три паралельні процеси: наративізація історичної схеми згідно з “новими” фактами та подіями, які раніше були заборонені або невідомі, а тепер поступово відкривалися для дослідження; зміна трактувань і оцінок ключових історичних явищ; і, зрештою, концептуалізація історії на основі результатів двох попередніх процесів.

По-третє, цілий ряд обставин дозволяють стверджувати, що проблематика “українського питання” (передусім, в силу об’єктивних причин) була в основних рисах сформульована на терені діаспорної історіографії, але свого сучасного прочитання набула у працях вітчизняних вчених у постперебудовні часи, коли були вироблені основні концептуальні засади цієї історії2.

Публіцистика у цій схемі виглядає своєрідним “передавальним пасом” між двома гілками української історіографії, оскільки входження в наукові праці багатьох історичних фактів і підходів відбувалося наприкінці 1980-х-на початку 1990-х рр. засобами публіцистики. Прикладом цього може бути проблематика Карпатської України, як одна з найбільших “білих плям” в історії “українського питання” 1938-1941 рр.

До вищезазначеного слід також додати й те, ще в новітній історіографії одним з найрезультативніших напрямків роботи вітчизняних дослідників у цій проблемі кінця 1980-х рр. вважається співпраця з ученими української діаспори3.

Зрештою, усі зазначені чинники призвели до того, що висвітлення “українського питання” в публіцистичній літературі (особливо на початковому етапі - впродовж 1989-го р.) набуло широкого пізнавального характеру, оскільки дефіцит конкретно-історичних знань, наприклад про перебіг збройного конфлікту між радянськими і німецькими військами на території Польщі у вересні 1939 р., відчувався надто гостро.

Частково його можна було задовольнити за рахунок публікації й обговорення праць істориків діаспори (колишніх “буржуазних фальсифікаторів”), які активно розробляли ці теми. Тому на початку 1990-х рр., коли з’явилися нові концепції у цій проблематиці, вони, у свою чергу, “почасти повторювали те, що вже раніше було сказано істориками з діаспори”4. Зазначене сповна стосується і тих концептуальних підходів, які були вироблені на сторінках публіцистики. Вагомі зрушення були пов’язані з публікацією архівних документів та матеріалів і їхнім аналізом у пресі.

Логічним продовженням процесу наративізації історії 1938-1939 рр. стала інша тенденція перебудовної історіографії, яку можна позначити як процес зміни трактувань і оцінок ключових подій цієї історії. Серед проблем, які пережили подібну ревізію на сторінках публіцистики, слід назвати історію Карпатської України (зміна поглядів на діяльність А. Волошина, питання колабораціонізму); проблему трактування “визвольного походу” Червоної Армії у вересні 1939 р. в автентичному радянському вигляді чи як “окупацію”; питання характеру соціально-політичних та економічних перетворень на західноукраїнських землях після “возз’єднання”, з акцентом у бік “позитивних зрушень” (освіта, мова, культура, економічний і промисловий розвиток) або у бік “сталінських злочинів” (депортації, репресії) та ін.

Насамкінець, на початку 1990-х рр. з’являються перші спроби концептуально, системно пояснити ті чи інші сторони вітчизняного історичного процесу, а особливо його “білі плями”. В сучасній українській історіографії побутує думка, що в доперебудовні часи дослідники історії 1938-1941 рр. “майже не давали оцінок подіям вересня 1939 р., а скоріше писали про проблеми суспільної боротьби у Західній Україні в 20-30-ті рр., показували розвиток робітничого і селянського руху, окремі фрагменти з історії КПЗУ”5. Те ж саме стосувалося й історії Карпатської України. У цьому сенсі доперебудовна радянська історіографія “українського питання” була позбавлена критичного вмісту. Тож завдання публіцистики 1989-1991 рр. накреслювалисw саме в контексті даної особливості.

Таким чином, широке коло завдань, яке стояло перед дослідниками “українського питання”, вимагало досить плідної дослідницької роботи. В її контексті виникало чимало складних, суперечливих моментів, які, проте, мали б стати підставою для співробітництва двох потужних історіографічних напрямків - зарубіжної (діаспорної) україніки та радянської історіографії.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Див.: Марущенко О. Проблема соборності українських земель напередодні та на початку Другої світової війни: історіографічні роздуми / У зб.: Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни: Зб. матер. загальноукраїнської наук. конф., 24-25 жовтня 2000 р.) / Криворізький технічний ун-т, - Кривий Ріг, 2000. - С.36; 2. Див., напр.: Kosyk W. The Third Reich and the Ukrainian Question: Doc. 1934-1944. - London, 1991. -175p.; 3. Сухий О. 1939 рік у висвітленні української історіографії / У зб.: 1939 рік в історичній долі України і українців: Матер. наук. конф. 23-24 вересня 1999 р. - Львів, 2001. - С.33; 4. Стецкевич В. Возз’єднання українських земель 1939-1940 рр.: Деякі здобутки сучасної історіографії та проблеми / В зб: Соборність... - С.83; 5. Сухий О. 1939 рік у висвітленні української історіографії / У зб.: 1939 рік... - С.32; Стецкевич В. Возз’єднання українських земель 1939-1940 рр.: Деякі здобутки сучасної історіографії та проблеми / У зб: Соборність... - С.68.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь