пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

62. Документи державного архіву Вінницької області про пореформене селянство Поділля.


Я.Й.Красовський

Історія селянства ще недостатньо досліджена та потребує особливої уваги з боку вітчизняних дослідників. І в цьому немає нічого дивного, адже ще зовсім нещодавно більшість українців належали саме до цієї соціальної групи. Останнім часом на шляху вивчення його минулого зроблено помітний крок уперед: вийшла в світ ґрунтовна «Історія українського селянства», що може слугувати певним методологічним взірцем новітнього історичного дослідження. У двотомнику узагальнюється дослідницька робота з історії українського селянства здійснена в останні півтора десятиріччя. У роботі значною мірою подолано застарілі підходи і стереотипи радянської історіографії.1

Вивчаючи минуле нашого краю, його населення, господарське життя та побут доводиться констатувати його переважно селянський характер. Так, в середині шістдесятих років ХІХ століття на Поділлі проживало 1 903 896 жителів, з них лише 6,41% (122 017) в містах, а 93,59% (1 781 879) в сільській місцевості.(На одного жителя міста припадало 14,6 селян).

За становим поділом найбільші групи складали: селяни-власники 58,36% (1 111 146), державні селяни 8,1% (154 269), однодворці 5,97% (113 600), військові поселенці 3,84% (73 016).2

Все це і обумовлює актуальність даної проблеми. У той же час у нашому розпорядженні є величезний масив документів Державного архіву Вінницької області пореформеного періоду. Лише широко використовуючи їх в процесі дослідження історії селянства, ми зможемо уникнути певних стереотипів щодо нього, які, на жаль, продовжують існувати, краще осмислити його соціально-економічне життя та духовний світ.

В архіві зберігається понад 200 фондів пореформеного періоду, з них близько 150 містять в собі надзвичайно цінні, а часом й унікальні, особливо після втрати значної частини Кам’янецького документосховища, матеріали з даної тематики (десятки тисяч одиниць зберігання).3

Важливим джерелом для вивчення вказаної теми є фонди волосних правлінь. Зокрема, це 74 фонди, 6274 одиниці зберігання по селах Вінницького, Гайсинського, Літинського, Могилівського, Новоушицького, Ольгопільського, Ямпільського повітів Подільської губернії, Бердичівського, Липовецького повітів Київської губернії.4 Утворені органи селянського самоврядування були у відповідності до «Положення» від 19 лютого 1861 року. При цьому варто відмітити, що і після Реформи Російська імперія залишалася становою монархією, де кожен стан мав свої власні органи самоврядування.

У фондах знаходимо обіжники Міністерства внутрішніх справ, Подільського губернського правління, Подільського губернського в селянських справах присутствія, уставні грамоти, ревізькі казки, книги записів рішень волосних та сільських сходів та інші документи.

Волосні правління стали для селян, які щойно вийшли з кріпосної неволі, величезним кроком вперед на шляху усвідомлення власних прав та можливостей щодо організації громадського життя. На жаль, доводиться констатувати, що і сьогодні існує успадкована з попередніх часів, базована не на фаховій, об’єктивній оцінці, а на політичних більшовицьких постулатах недооцінка, а то й зневажливе ставлення до тодішнього селянського самоврядування. Не ідеалізуючи, наприклад, волосний схід початку шістдесятих років ХІХ століття, ми можемо стверджувати його на порядок більшу самостійність від органів державної влади, ніж у сільської ради часів комуністичної диктатури. На сільських та волосних сходах селяни вирішували земельні, податкові, господарські питання, обирали посадових осіб селянського самоврядування: старшин, старост, волосних суддів. Одним з найважливіших у їх діяльності на початковому етапі існування було укладання з поміщиками уставних грамот. І саме в цьому питанні, що в найбільшій мірі визначало умови життя селян, помітна самостійність та непоступливість, готовність йти на конфлікт з поміщиком, а то й і з органами влади.

Підтвердженням вище сказаного можуть бути документи, що збереглись щодо діяльності органів селянського самоврядування Пиківської волості.

Так, наприклад: 18 березня 1864 року Старопиківська громада обрала сільським старостою та його кандидатом Якова Лисунця і Якима Онищука. І цим людям разом з іншими односельчанами довелось вирішувати 30 травня 1864 року на повному сільському сході найголовніше для селян питання про «повірку» (узгодження власника з селянами) уставної грамоти. З цією метою для поїздки до повітового центру Вінниці було обрано 6 шанованих та авторитетних уповноважених. Їм дали наказ оголосити владі, що громада «бажає залишитись на царському викупу, просить укладання викупного акту, а також, щоб землю відвели їм добру і в зручних місцях, замість тої, яка була в них по інвентарних правилах».

Зі сторінок архівних документів вражає та розсудливість, що її проявляли переважно неграмотні селяни при вирішені фінансових питань. Чи це оплата роботи посадових осіб селянського самоврядування (в старопиківській громаді старості і соцькому призначили по 25 рублів сріблом в рік), чи сплата податків, чи інші витрати. Показовим є відмінність у рішеннях щодо збору грошей на побудову сільського запасного хлібного магазину й щодо розподілу в громаді податкових зборів. У першому випадку цілком логічно було застосовано принцип подушного оподаткування: по 60 грошів (тобто по 30 копійок сріблом) з кожної з 373 чоловічих ревізьких душ, а в другому - врахували майнові статки і 462 рублі 93 копійки сріблом розподілили у відповідності до належного кожному земельного наділу, а саме: з тяглого - 6 рублів 50 копійок, напівтяглого - 3 рублі 25 копійок, городника - по 1 рублю 50 копійок, й бобиля по 1 рублю сріблом.

Після реформи 1861 на вирішення селянських органів самоврядування владою було віддано і питання рекрутської повинності, складання посімейних рекрутських призивних й жеребкових списків. Доводитися констатувати, що його вирішення рідко відбувалось за повної згоди та прозоро, без суперечок та наступних скарг.5

У фондах волосних правлінь зберігаються і документи про діяльність волосних судів.

Цілком очевидно: для розуміння життя пореформеного селянства ці матеріали є неоцінненим історичним джерелом.

Важливими для вивчення історії селянства є документи, що зберігаються в фондах мирових посередників (11 фондів, 529 одиниць зберігання) та з’їздів мирових посередників (6 фондів, 8151 одиниць зберігання).6 Мирові посередники, що були запроваджені як інститут після 19 лютого 1861 року, відігравали надзвичайну роль в організації пореформеного життя селянства. Саме вони займались на місцях складанням та введенням в дію уставних грамот, контролювали сплату селянами викупних платежів, наглядали за розмежуванням землі, наглядали за органами селянського самоврядування, розглядали величезний потік селянських скарг. Попри той очевидний факт, що мирові посередники призначались з місцевих поміщиків, в своїй діяльності кращі з них прагнули уникати станового егоїзму та сумлінно і чесно виконувати свої обов’язки. Одним з найвідоміших мирових посередників Поділля був М.І.Пирогов.

Посаду мирового в 1-й дільниці Вінницького повіту займав Костянтин Іванович Урбанський. У своїй роботі він намагався, наскільки це було можливо, примирити недавніх кріпаків з поміщиками. Так, у листі від 7 липня 1861 року до поміщиків та управителів мировий рекомендував їм неухильно дотримуватись Інвентарних правил 1848 року та «з метою полегшення селянам .до введення уставних грамот зменшити кількість «згонних днів» з 12 до 8 і збільшити плату до 20 копійок сріблом за день, інші полегшення запропонувати на розгляд самих власників, оскільки збереження тиші і спокою у їхніх власних інтересах».(Чоловіки мали відпрацьовувати в поміщиків до укладання уставних грамот віком від 17 до 55 років, а жінки від 16 до 50 років).

Важливим завданням, що лягло на плечі мирових посередників, була організація селянського самоврядування. Не завжди селяни погоджувались на такі дії, за звичкою, що стала основою селянського світогляду, підозрюючи владу в черговому обмані. Так, у листі до предводителем дворянства Вінницького повіту Пеньковського Урбанський писав: «В одному з сіл повіту селяни відмовились обирати посадових осіб, і заледве....спромігся умовити їх до цього особистими умовляннями, ... як потрібно діяти у випадку незгоди селян обирати осіб сільського управління?». Все ж у Вінницькому повіті у 1861 році було утворено (до укрупнення) 63 волості.

Очевидно, що серед обраних були різні люди, і не завжди можна погодитись з парафіяльним священиком з села Шершні Йосипом Тарноградським, який, характеризуючи вибори осіб сільського управління, писав, що вибори відбулись «і по добровільній, і взаємній згоді обрали для сільського управління з свого кола селян хорошої моралі та зразкової поведінки».

Урбанський піклувався і становленням народної освіти на території своєї дільниці. На підтвердження цього можна навести циркуляр волосним старшинам від 18 жовтня 1861 року про необхідність навчання дітей і відкриття сільських училищ.10

Величезний масив цінних історичних документів зберігається в матеріалах повітових судів (10 фондів, 15970 одиниць зберігання. Наприклад - Брацлавський - Ф.473, Вінницький - Ф.470, Гайсинський - Ф.471, Липовецький

- Ф.608, Літинський - Ф.222, Могилівський - Ф.472, Ольгопільський - Ф.468, Ямпільський - Ф.474).11 В них можна знайти укази, обіжники та розпорядження київського генерал-губернатора, подільського губернатора, Подільського губернського правління, судові справи про селянські виступи проти несправедливої та неправильної, на їхню думку, реалізації реформи 19 лютого

1861 року. На Поділлі повітові суди діяли від 1796 до їхньої ліквідації Сенатом 20 березня 1872 року, а тому в них відклались дані за перше пореформене десятиліття. Для досліджень подільського пореформеного селянства, його економічного життя та зміни стереотипів соціальної поведінки ці матеріали неможливо переоцінити.

Досліджуючи судові справи, перед нами постає його справжнє ставлення до дворянства, місцевої та найвищої влади. Показовим для селянського розуміння реформи був виступ селян в маєтку поміщика Петра Березовського. 17 березня 1862 року близько двохсот жителів сіл Хоньківці і Нагоряни заявили, що про «чинш чи панщину» й знати нічого не хочуть. Поміщик спробував переконати їх тим, що він не може задовольнити їхнього бажання, бо це не відповідало б чинному законодавству та царській волі. Але ні це, ні подібні намагання волосного старшини успіху не мали. Отже, йшлося про такі селянські вимоги: негайне, повне й беззастережне скасування всіх форм залежності - це і було селянське розуміння реформи, яке жителі названих сіл продемонстрували своєю поведінкою під час цих подій та їх подальшого розслідування владою.

Розгляд справи продемонстрував готовність селян всіма доступними їм засобами захищати у взаємовідносинах з владою членів своєї громади, за жодних обставин не давати звинувачувальних показів, готовність при цьому і на неправдиві свідчення під присягою. Винятком тут були лише, переважно, посадові особи місцевого селянського самоврядування.12

Однією з гострих проблем у стосунках селян та влади було впровадження уставних грамот. Так, у Вендичанах 8 вересня 1862 р. це спровокувало гучний конфлікт з мировим посередником Волошиновським, який без погодження з селянами ввів тут уставну грамоту. У конфлікт втрутився сам губернатор Брауншвейг, що телеграфом наказав приступити негайно до слідства «про безладдя у Вендичанах». У результаті проведення слідства та суду, звинувачених, в діях яких не було виявлено злого умислу, а лише нерозуміння законів та «простоту», покарали 30-40 ударами різок, а не 35 місячним ув’язнення, як це їм належало.13

Ця справа засвідчила відсутність у селян поваги та страху не тільки до власних поміщиків, а й до мирових посередників.

У той час, як до місцевих чиновників великої пошани селяни вже не відчували, до вищої влади, імператора, ще мали значну довіру. Так, восени

1862 року селяни села Озаринці, маєтку графа Чацького, планували викупити в поміщика землю, але оголошену ним ціну вважали високою. Не сподіваючись допомоги на місці, вирішили подати прохання імператорові, для чого надіслати до Петербурга своїх посланців Семена Покотила, Максима Ланового та Захара Боднара. Як не дивно, але в столиці імперії їм вдалося подати прохання особисто Олександрові ІІ.14

Заслуговують на увагу також документи, що зберігаються в фондах земських судів. У них знаходимо матеріали саме за рік впровадження селянської реформи по Гайсинському та Літинському повітах. Після їх ліквідації 25 грудня 1861 року навзамін були створені повітові поліцейські управління.15

Неможливо оминути увагою і групу архівних документів, що висвітлюють діяльність повітових предводителів дворянства. Для вивчення пореформеного періоду життя селянства вартим опрацювання є фонд - Вінницький предводитель дворянства.16

Вказані вище та інші наявні в фондах ДАВО документи, що містять величезну кількість фактичного матеріалу, при їх належному опрацюванні дозволять значно покращити рівень наших знань про минуле Поділля, глибше осягнути складний процес трансформації українського селянства, започаткований Маніфестом 19 лютого 1861 року.

Отже, навіть короткий аналіз фондів Державного архіву Вінницької області переконливо свідчить про наявність багатої та різнобічної інформації з даної теми, що гарантовано забезпечить можливість архівного пошуку та історичного дослідження для ще не одного покоління істориків та краєзнавців.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Історія українського селянства. Нариси: В 2 т. - К., 2006. - Т.1. 631с., Т.2.653 с.; 2. Труды Подольского губернского статистического комитета. - Каменец-Подольск, 1869.- С.3,4,7; 3. Вінницький обласний державний архів. Путівник. - Вінниця, 1960. Підрахунки зроблено автором; 4. Там само. - С. 11-14; 5. ДАВО. - Ф. 57. - Оп.1. - Спр.19. - Арк.2,3,6,7,11-14; 6. Вінницький обласний державний архів. Путівник. - Вінниця, 1960. - С.14,15,247; 7. ДАВО. - Ф.206. - Оп.1. - Спр.1,2,8,9,39-а; 8. ДАВО. - Ф.205. - Оп.1. - Спр.3.- Арк. 3,4; 9. ДАВО. - Ф. 205. - Оп.1. - Спр.1. - Арк. 6, 12-15, 47; 10. ДАВО. - Ф.205. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.27; 11. Вінницький обласний державний архів. Путівник. - Вінниця, 1960. - С.18,19; 12. ДАВО. - Ф.472. - Оп.1 - Спр.546.-Арк.3,4,7,8,11,17-49,50-54,123,124; 13. ДАВО. - Ф.472. - Оп.1. - Спр.547. - Арк.5,110,167-172; 14. ДАВО. - Ф.472. - Оп.1. - Спр.550. - Арк.1,2; 15. Вінницький обласний державний архів. Путівник. - Вінниця, 1960. - С.21,22,23; 16. Вінницький обласний державний архів. Путівник. - Вінниця, 1960. - С.24.




Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь