Електронна бібліотекапідручники


Історія (збірка наукових праць)

45. Діяльність політичних партій на Поділлі в період гетьманату Павла Скоропадського


Діяльність партійних осередків на Поділлі в добу гетьманату П. Скоропадського обділена увагою історичної науки ХХ століття. Радянська історіографія взагалі не визнавала ніяких національних політичних рухів, вказуючи на керівну роль більшовиків у агітаційно-повстанській кампанії на Поділлі1.

Лише із здобуттям незалежності України дослідження вказаної теми в сучасній українській історіографічній науці набуло нової актуальності. З’явились праці, які стосувались виключно українського, єврейського, польського національних рухів та їх участі у суспільно-політичному житті Поділля в добу гетьманату П. Скоропадського2.

Метою даного дослідження є висвітлення діяльності осередків політичних партій Подільської губернії в добу Української Держави 1918 р, ставлення політично-свідомого елементу до режиму та його участь у агітаційно-повстанському та страйковому русі.

28 квітня 1918 р. внаслідок державного перевороту в Україні відбулась зміна політичної влади - замість Української Народної Республіки було проголошено Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. У здійсненні внутрішньої політики нова влада сподівалась на підтримку, передусім, поміщиків та заможного селянства, яке було незадоволене аграрною політикою Центральної Ради. Представники цих соціальних груп, заручившись підтримкою німецької та австрійської військової влади, зробили можливим прихід Скоропадського до влади і сподівалися на те, що новостворена держава стане захисником і гарантом їхніх інтересів. Зовсім по-іншому сприйняли гетьманський переворот українські, єврейські, російські політичні партії. Із самого початку більшість з них негативно поставилися до політики нової влади.

Соціально-економічний стан Поділля та своєрідність класових і національних суперечностей визначили й особливості національно-визвольного руху. Це засвідчує наявність загальноросійського революційного руху, до якого було втягнено чимало революціонерів різних національностей. Поряд з ним існували декілька національних рухів - український, єврейський, польський, - соціальну базу яких складали дрібна буржуазія міста й села, політично активна інтелігенція, а зручне розташування Поділля як прикордонної губернії сприяло зв’язку місцевих організацій з закордонними. Давало їм можливість через Дністер та Збруч перевозити революційну літературу та мати ділові зносини з різними політичними партіями.

У першій половині травня 1918 р. з’їзди трьох найвпливовіших українських партій - Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) - та з’їзди ряду громадсько- політичних об’єднань одностайно засудили гетьманський переворот.3 Крім цього Всеукраїнський селянський з’їзд (8-10 травня 1918 р. ) та IV з’їзд УПСР (13-18 травня) закликали селянство готуватися до збройного повстання, а Всеукраїнський робітничий з’їзд і V з’їзд УСДРП (13-14 травня) - робітників України до легальної політичної боротьби з гетьманським урядом методом агітації, пропаганди, страйків.

24 травня 1918 р. українські політичні партії утворили опозиційне об’єднання Український національно - державний союз, який в серпні було реорганізовано в Український національний союз.5 На Поділлі перші відділення союзу було відкрито в Кам’янці-Подільському й Вінниці.6

Гетьманську владу на Поділлі першим підтримав з’їзд хліборобів, що відбувся 9 червня 1917 р. в м.Ольгополі. На зібрання прибуло близько 300 делегатів.7 Вони ухвалили рішення направити делегацію до голови Подільського дворянства Сергія Миколайовича Гербеля з проханням вжити термінових заходів щодо придушення анархії в селах, яка може призвести до голоду в майбутньому8 та провести роззброєння населення, оскільки затримка в цьому питанні надає йому впевненості в безкарності. Делегати підняли перед владою питання про налагодження контролю за діяльністю колишніх повітового, волосних і сільських комітетів і використання ними громадських коштів та про передачу службовців до суду за антидержавницьку діяльність.9

Місцева влада одразу відреагувала на звернення хліборобів, приступивши до арештів державних службовців УНР, які не визнали гетьманську владу й розпочали проти неї агітацію. На початку травня 1918 р. в Подільській губернії за участь в нелегальному всеукраїнському з’їзді професійних союзів були заарештовані лідери Подільських професійних союзів Лейбельман, Шварц і Тіліс.10 За антигетьманську агітацію ув’язнили також колишніх членів Центральної Ради Ляшенка та Журавля,11 комендантів Балтського, Новоушицького, Ольгопільського й Літинського повітів Янковського, Старостіна, Мацана і Коваленка.12

Серед арештованих були також працівники органів самоврядування: представники соціал- революційної партії України, члени Летичівської земської управи - Штанько і Голюк,13 голова Літинської земської управи Ліпкань і член управи Сальков.14 Ці перші арешти уряд вбачав не як боротьбу з політичними опонентами, а як наведення порядку на місцях шляхом законного усунення з органів влади ворожих гетьманському режиму елементів.15

Однак застосування силових методів призвело тільки до посилення антигетьманської опозиції.

На Поділлі опозиція була представлена передусім партією соціалістів-революціонерів. Напередодні приходу гетьмана до влади кількість членів партії в губернії складала 811 чоловік, які об’єднувались в 13 партійних осередків.16 Гетьманський переворот став однією з причин внутрішнього розколу партії.

Права частина організувала партію українських революціонерів центральної (поміркованої) течії, що виступала проти повстання робітників і селян, які підтримували легальну роботу в гетьманських органах управління, прагнули реорганізації існуючої влади мирним шляхом. Українські соціал-революціонери центральної течії мали значну підтримку серед селянства Ольгопільського, Літинського, Гайсинського повітів. Подільські лідери партії Зосімато, Бачинський, Ксендзюк неодноразово виступали в даних повітах з критикою діяльності австро- угорської військової влади та гетьманських органів самоврядування.17

Ліві українські соціалісти-революціонери із встановленням гетьманату перейшли в крайню опозицію і стали на шлях агітаційно-повстанської боротьби проти влади. Вони взяли активну участь в диверсійно-повстанській боротьбі в Кам’янецькому, Ямпільському, Могилів- Подільському, Брацлавському, Вінницькому, Проскурівському, Балтському, Ольгопільському, Летичівському повітах. Активно співпрацюючи з більшовиками, ліві соціал-революціонери у свою чергу проводили проти них негативну агітацію.

Апогеєм діяльності лівих соціал-революціонерів на Поділлі стало повстання 14-24 серпня, підняте в Могилів-Подільському повіті Пастуховим і в Брацлавському повіті Бобом.18

У ході повстання партизанські угрупування були повністю знищені. Керівники повстанців зазнали різної долі: Бобу вдалось утекти,19 а ідейний лідер повстання Пастухов після недовгого польового суду був повішений.20

Після цих подій центром соціал-революціонерів стає Кам’янець-Подільський. Тут створюється організація під назвою «Соціалістичне коло». Вже на листопад осередок нараховував до 60-ти членів.21 Очолив осередок голова губернської земської управи Приходько. До керівництва увійшли колишній службовець управи Пащенко, а також Бражицький і Воронін. Користуючись роботою книгонош, організація розповсюджувала по селах агітаційну літературу.22

Під гаслом «Влада революції»проводили агітаційно-партизанську діяльність в губернії представники російських лівих есерів. Вони співпрацювали з більшовиками і мали вплив на робітників у Жмеринці та Вінниці. Подільську організацію очолювали Петров і Лайнер- Деревенський. Члени партії взяли участь у серпневому страйку залізничників.23

Серед опозиційних партій Поділля слід виділити українську соціал-демократичну партію, яка так само, як партія українських есерів центральної течії, виступала за легальну роботу в рамках гетьманського законодавства.

Партія мала реальний вплив у Вінницькому, Кам’янецькому, Літинському, Брацлавському повітах, серед населення міст і містечок, свідомої інтелігенції, робітництва цукрових заводів. Керівниками партійної організації на Поділлі були колишній губернський комісар Дудич та губернський комісар освіти Юхим Щириця. Лише у Вінниці їх організація нараховувала біля 50 осіб.24

Сильною політичною силою проявили себе на Поділлі єврейські організації. Агітаційну роботу проводили єврейська соціалістична партія - Бунд і об’єднання євреїв-соціалістів Цоалей- Ціон. Ідеї єврейських соціалістичних партій були популярними серед дрібних ремісників, торговців і частини міського населення.

Представники цих партій взяли участь в серпневих заворушеннях. У Ялтушкові молодь місцевої організації Бунду на чолі з Д.Шмуклером25 підняла повстання проти австро-угорських окупантів, які вивозили все майно з місцевого цукрового заводу.26 Повстання швидко придушили військові частини, які прибули з Нової Ушиці. Небажання населення підтримати повстанців стало головною причиною їхньої поразки.27 У листопаді 1918 р. лідери Цоалей Ціону Гольденьман і Ревуцький прибули у Вінницю і скерували єврейські організації на підтримку Директорії у повстанні проти гетьманату.28

Поряд з єврейськими, працювали представники польських політичних сил. Однак їхня діяльність була спрямована передусім на об’єднання всіх польських організацій в одну потужну політичну силу, яка б представляла інтереси Польщі на Поділлі.

Важливою подією в ході об’єднавчих процесів серед польських подільських політичних партій та організацій стало проведення 7 липня у Вінниці загального зібрання польської общини, на якому було обрано голову общини - Степана Стемповського, та загальне правління. Община задекларувала проводити ситуативну політику щодо гетьманського режиму.29

Зауважимо, що саме польське товариство підтримало гетьманську владу під час створення добровільних дружин. Польська громада м. Кам’янця-Подільського перша серед політичних сил Поділля відгукнулась на заклик влади підтримати порядок і надало свою дружину. Очолив загін польського товариства кількістю 150 осіб Казимир Лясковський. Загін одразу командирували в міста Лянцкорунь, Збриж та Оринь.30

Менш впливовою була опозиція проросійськи налаштованих сил. Серед них найбільші проблеми для режиму створювали більшовики, всебічну підтримку яким надавала Радянська Росія.

На квітень 1918 року в губернії залишилось три партійних осередки: у Вінниці,31 Проскурові,32 Могилеві-Подільському.33 Велику роль у подальшій діяльності більшовиків відіграв перший партійний з’їзд КП(б)У. На ньому з Поділля було два представники від Вінницького осередку - Снєгов, від Проскурівського - Освальд.34 Вони представляли 58 подільських комуністів. Було прийнято рішення про відновлення боротьби за встановлення влади Рад на Україні і об’єднання більшовицьких організацій в КП (б)У.35 На початку травня в Могилів- Подільський прибули Ільїнський і Француз.36 Після першого з’їзду КП(б)У в губернію прибув М. Ткачук.37 Розпочалось створення підпільної організації.

Найбільшу активність проявили більшовики Ямпільського повіту. 7 травня під керівництвом Наймушина було захоплено м. Ямпіль.38 На допомогу повстанцям з Качківки вирушив партизанський загін Криворучка,39 а з Яришева - загін Тимофія Січка.40 Але повстанці не змогли об’єднатись, австрійські війська спочатку вибили їх з Ямполя,41 а потім розгромили поодинці.42 Лише невелика частина відступила в Ольгопільський повіт.43 червня відбулись збори представників партійних осередків та активістів в селі Яришеві Могилів-Подільського повіту. Присутніми були та брали участь у нараді представники з Ямпільського та Могилівського повітів. Делегати прийняли рішення розпочати підготовку до повстання.

Однак більшовики провалили повстанську серпневу компанію, у якій активну участь взяли українські соціал-революціонери (ліві) та єврейські партії. Через втрату більшовиками своїх позицій в губернії було відкликано голову губернського осередку Полякова,45 а губернську організацію з 6 вересня очолив Петро Фіше р. 46

Слабку активність в губернії проявляли російські меншовики. Центром губернської організації було м. Вінниця. Очолювали партійний осередок адвокат Слуцький та члени виконавчого комітету Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів Шуба й Рабінович. З приходом австро-угорських окупаційних військ партії вдалось поставити своїх членів на керівні посади у Вінницьких профспілках. Меншовики лояльно ставились до гетьманської влади і вважали її менш небезпечною для себе ніж більшовизм.47

Крім ліворадикальних, проросійські політичні сили в Україні були представлені і праворадикальними (монархічними) організаціями, зокрема, «Союзом російського народу».

На Поділлі зазначена організація діяла під назвою «Общество красной точки»(далі «ОКТ»).48 Подільський осередок виступав за відновлення єдиної і неподільної Російської імперії на чолі з царем Михайлом. Для розповсюдження своїх ідей організація поширювала різні прокламації.49 За наказом №79 виконавчого комітету «ОКТ»волосні управи Поділля зобов’язували сільські комітети негайно організувати бойові загони для вигнання польських легіонів з губернії, розстрілу українських урядовців, знищення австрійських і німецьких окупаційних військ. Для формування загонів в усі повіти Поділля були відправлені уповноважені представники «ОКТ».50

Задля попередження створення повстанських загонів повітові старости дали роз’яснення населенню, що «Червона Точка»є організацією самочинною й контрреволюційною, а тому всі її члени підлягають арешту і засланню на роботи до Австрії та Німечинни.51 Вже у вересні начальник освідомчого відділу Ніколін доповість губернському старості, що «Червона точка», як і «Чорна рука», не є серйозними політичними організаціями, а складаються з декількох осіб.52

Антиурядову позицію зайняла й подільська інтелігенція. 27 серпня 1918 р. Подільське відділення УНС передало губернському старості Поділля Меморандум, у якому висловлювався антиурядовий протест.53

Отже, за гетьманату внутрішньополітична ситуація була певною мірою стабілізована. Однак гетьманський уряд не зміг сконсолідувати українську політичну еліту, що призвело до формування політичної опозиції, представленої УНДС, а потім - УНС. Як наслідок - у вирішальний момент політична еліта підтримала соціалістично-анархічну Директорію з її «отаманщиною», а не консервативно-авторитарну гетьманщину.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1.Гуменюк К. С. Боротьба трудящих Поділля з австро-німецькими окупантами в 1918 р. // Боротьба за владу Рад на Україні. - К., 1977; Слизький І.Ф. Боротьба на Поділлі проти навали іноземних інтервентів і внутрішньої контрреволюції в першій половині 1918 року // Тези доповідей Подільської історико- краєзнавчої конференції. - Хмельницький, 1965; Суровий А.Ф. Діяльність більшовицької організації Поділля у профспілках в період громадянської війни (1918-1920 рр. ) // Матеріали другої Подільської історико-краєзнавчої конференції - Львів, 1968; Фірштейн Ц.М. 1-й з’їзд КП(б)У і боротьба трудящих Поділля проти австро-німецьких інтервентів // Матеріали другої Подільської історико-краєзнавчої конференції - Львів, 1968; 2. Бевз Т. А. Між романтизмом і реалізмом (сторінки історії УПСР) - К., 1999.; Григорчук П.С. Політичне становище на Поділлі в період гетьманату Павла Скоропадського // Україна: минуле, сьогодення, майбутнє: Збірник наукових праць. - К. 1999.; Комарницький О.Б. Становище єврейських громад у добу гетьманату П.Скоропадського (на матеріалах містечок Правобережної України) // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: історичні науки. - Кам’янець- Подільський, 2004. - Т. 13; 3. Клименко-Мудрий В. С. Національно-демократичний рух за часів Української держави Гетьмана Скоропадського // Автореферат дис... к.і.н. - К., 1997. - С. 12; 4. Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція і історіографія (1918-1920 рр. ). - К., 1999. - С. 194; 5. Бевз Т. А. Вказана праця. - С. 158; 6. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.1216. - Оп.1. - Спр. 109. - Арк.6.; Нова Рада. - 1918. - №. 192; 7. ЦДАВО України. - Ф.1216. - Оп.1. - Спр. 76. - Арк.6; 8. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф.17. - Оп.1. - Спр. 28. - Арк.75; 9. Там само. - Спр. 23. - Арк.63; 10. Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО). - Ф.П.138. - Оп.6. - Спр. 177а. - Арк.4, Там само. - Спр. 180. - Арк.4; 11. Там само. - Ф. р. 1543. - Оп.1. - Спр. 2. - Арк. 66; 12. ЦДАВО України. - Ф.1793. - Оп.1. - Спр. 76. - Арк.112; ДАВО. - Ф. р. 1196. - Оп.1. - Спр. 4. - Арк.155, 248; Там само. - Спр. 33. - Арк.57; 13. Там само. - Ф. р. 1196. - Оп.1. - Спр. 32. - Арк. 2; 14. Там само. - Ф. р. 1543. - Оп.1. - Спр. 4. - Арк. 2; 15. Подільські губернські відомості. - 1918. - 1 червня; 16. Боротьба. - 1918. - 28 квітня; 17. ЦДАВО України. - Ф. 2194. - Оп.1. - Спр. 1. - Арк. 100; 18. ДАВО. - Ф. 172. - Оп.1. - Т.2. - Спр. 299. - Арк. 245; 19. Там само. - Ф. р. 1196. - Оп.1. - Спр. 34. - Арк.417-419; ЦДАГО України. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 101. - Арк.59; 20. ЦДАВО України. - Ф. 2311. - Оп.1. - Спр. 119. - Арк. 47зв; 21. Там само. - Ф. 1216. - Оп.1. - Спр. 76. - Арк. 340; 22. Там само. - Ф. 1793. - Оп.1. - Спр. 168. - Арк. 19; 23. ДАВО. - Ф.П. 138. - Оп.6. - Спр. 173. - Арк.145; 24. Там само. - Арк.144; 25. ЦДАГО України. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 59. - Арк.89; 26. ДАВО. - Ф.П. 138. - Оп.2. - Спр. 4. - Арк.7; 27. ЦДАГО України. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 108. - Арк.74; 28. Вісник УН р. - 1919. - 20 липня; 29. Слово Подоліи. - 1918. - 11 липня; 30. ЦДАВО України. - Ф. 2208. - Оп.1. - Спр. 1. - Арк. 45; 31. ДАВО. - Ф.П. 138. - Оп.2. - Спр. 43. - Арк.9; 32. Там само. - Оп.6. - Спр. 75. - Арк.3; 33. Там само. - Оп.2. Спр. 38. - Арк.2; 34. ЦДАГО. - Ф. 57. - Оп.2. - Спр. 139. - Арк.74; 35. ДАВО. - Ф.П. 138. - Оп.6. - Спр. 71. - Арк.28; 36. Там само. - Оп.2. - Спр. 45. - Арк.12; 37. Там само. - Спр. 49. - Арк.69; 38. ЦДАГО. - Ф.5. Оп.1. - Спр. 112. - Арк.25; 39. ДАВО. - Ф.П. 138. - Оп.2. - Спр. 2. - Арк.1-2; 40. Там само. - Спр. 49. - Арк.68; 41. ЦДАГО. - Ф. 5. - Оп.1. - Спр. 109. - Арк.27-28; 42. Там само. - Спр. 80. - Арк.37; 43. ДАВО. - Ф. р. 2734. - Оп.1. - Спр. 24. - Арк.21; 44. ЦДАГО України. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 60. - Арк.43; 45. ДАВО. - Ф.П. 138. - Оп.2. - Спр. 27. - Арк.3; 46. ЦДАГО України. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 103. - Арк.56; 47. ДАВО. - Ф.П. - 138. - Оп.2. - Спр. 3. - Арк.9; 48. ЦДАВО України. - Ф.1793. - Оп.1. - Спр. 181. - Арк. 38-39; 49. Поділля. - 1918. - 24 квітня; 50. ДАВО. - Ф. р. 1196. - Оп.1. - Спр. 32. - Арк. 96; Там само. - Ф. р. -2734. - Оп.1. - Спр. 13. - Арк. 14-16; 51. Там само. - Ф. р. 1196. - Оп.1. - Спр. 4. - Арк. 88; 52. ЦДАВО України. - Ф.1793. - Оп.1. - Спр. 169- Арк. 25зв; 53. ДАВО -Ф.255. - Оп.1. - Спр. 124. - Арк. 145-146 зв.; ЦДАВО України. - Ф.1793. - Оп.1. - Спр. 121. - Арк.1-2.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь