пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія (збірка наукових праць)

18. Боротьба проти кріпацтва на українських землях в середині ХІХ ст.


Політичні вимоги, що висувалися гуртками й товариствами в середині ХІХ ст., не знаходили відгуку у великому морі селянства, яке долало темну ніч кріпосного права. Без звільнення селян від кріпацтва годі було сподіватися на реалізацію будь-яких домагань української різночинної інтелігенції.

Боротьба селян проти кріпацтва була політичною основою консолідації української етнографічної маси1.

У першій половині ХІХ ст. відбулися чисельні антикріпосницькі селянські виступи, які часто переростали в масові рухи. Вони мали місце в 1820-1826, 1830-1831, 1847-1848, 1854-1856, 1859-1861 роках2. Найбільше селянських повстань відбувалося на Правобережній Україні. У 40-х роках ХІХ ст. тут відбулося 78 селянських повстань2. Селяни боролися проти збільшення панщини, введення додаткових повинностей, пограбування й обезземелення, насильного переселення, особистих катувань з боку поміщиків тощо.

У першій половині ХІХ ст. хвилю селянських повстань викликала організація військових поселень. Рух у військових поселеннях не припинявся до 1857 року2.

У 1835 р. був створений таємний комітет, в якому керівна роль належала М.М. Сперанському та П.Д.Кисельову. Комітет висунув план повільної, яка б не зачепила інтересів поміщиків та держави, ліквідації кріпосного права. Для впровадження цього плану було створено особливе V-те відділення канцелярії імператора на чолі з Кисельовим, а в 1837 р. - Міністерство державної власності, яке займалося селянським питанням3.

У 1839 р. створили ще один таємний комітет, який регулював стосунки між поміщиками та селянами, а також займався розподілом наділів та визначенням повинностей селян. Однак ці заходи принципово не змінили становище селянина3.

Визвольний рух, спрямований проти кріпосництва й царизму, посилився в другій чверті ХІХ ст. Окрім селянства, в боротьбу включалася інтелігенція. Намітився перехід від дворянського до різночинного періоду визвольного руху4.

Представники різночинної інтелігенції посилили розпочату декабристами боротьбу проти самодержавства і кріпосництва. Вони вважали своїм завданням перебудову суспільства шляхом реформ: соціальних (ліквідація кріпацтва, рівні права для всіх станів), національних (рівні права для всіх у розвитку мови та культури, побудову власної держави)5. Селянству царський уряд не забороняв спілкуватися українською мовою. В основному заборона торкалася літератури та освіти, тому що різночинці через розповсюдження освіти змогли б залучити селянство до засвоєння бунтівливих думок про побудову власної держави. Але це не було можливо через відсутність у селянства свободи. Тому боротьба більше велася в соціальній сфері, а саме - ліквідації кріпацтва.

Протести селянських мас проти поміщицького гноблення в 40-х рр.ХІХ ст., як і в попередні десятиліття, проявилися в різних формах. Тільки з 1843 по 1847 роки з Київської губернії втекло більш 15 тисяч селян, а у 1850 р. втікачів становило 33 570 чоловік. Збільшилась кількість убивств поміщиків, посесорів та економів, частішими стали підпали поміщицьких маєтків. Зросла чисельність селянських виступів, які охопили в 1840-1848 рр.більше 130 поміщицьких економій, що в два з половиною рази більше, ніж у 30-х рр.ХІХ ст.6 .

Найбільшими з них були виступи селян у селах Русанівці та Охранному (Радомишльський повіт), Швейківці (Житомирський повіт), Семаці та Роженах (Літинський повіт). Потужні виступи селян відбулись у селах Чутівка (Полтавський повіт), Василівка (Суразький повіт), Хрустова (Ольгопільський повіт, Подільська губернія), Бузова (Київський повіт)7.

На початку 40-х років ХІХ ст. селянський рух розгортається на теренах Південної України.7

У 1847 р. селянські виступи відбулися в селах Кустовці й Заливанщина Вінницького повіту та у Сквирському повіті. У 1848 р. повстали селяни сіл Кримно і Дубечне Володимирського повіту на Волині, Ребедайлівка Чигиринського повіту, містечка Жаботин та інших8.

Введення інвентарних правил 1847-1848 рр.не виправдало сподівань царського уряду, не заспокоїло селянства.3 Антикріпосницька боротьба селян у другій половині 40-х рр.посилилась.9 Зростала увага до постатей Залізняка, Г онти, Кармалюка7.

У боротьбі проти кріпосництва відзначився С.М. Олійничук (1798-1852), селянин з села Антонополя Вінницького повіту. Він належав до тих небагатьох представників селянської інтелігенції, яка підтримувала домагання селянства, засуджувала панщину.10

Багато років Олійничук подорожував по Правобережній Україні, бачив соціальне й національне гноблення простого народу поміщиками та царськими урядовцями. Його книга «Історична розповідь природних жителів Малоросії Задніпровської, тобто Київської, Кам’янець- Подільської й Житомир-Волинської губерній про своє життя-буття» (250 сторінок) - це вистражданий протест проти кріпосного права.10

У листопаді 1849 р. жандарми заарештували Олійничука й вилучили в нього рукопис згаданої книги.8

Микола І наказав заарештувати Олійничука й відправити в Шліссельбурзьку фортецю, де він і помер 27 липня 1852 р.

У своєму творі Олійничук описав тяжке становище селянина, свавілля поміщиків.10 Висловив і обгрунтував думку про невідповідність кріпацтва нормальному стану життя людини. Він протестував проти національного гніту на Правобережжі, де польські поміщики прагнули насаджувати католицизм і уніатство. «Поневолена тут, - пише він, - не лише свобода, народність, але навіть і свобода думки...».3

Він, як і кирило-мефодіївці, був прихильником освіти народних мас. Кріпак, який одержав освіту, залишається нещасною людиною, бо його фізичні й розумові можливості поміщик використовував для власних вигод, принижуючи цим людську гідність.7 Освіта і кріпацтво несумісні.

За наказом уряду, місцева влада здійснювала масові екзекуції над селянами, кидала їх до в’язниць.9

Микола І наказав стежити «за духом та поведінкою» студентів Київського університету, які ставали агітаторами та підбурювали сільське населення до боротьби проти кріпосництва та самодержавства.11

Агентам ІІІ відділення вдалось викрити в Києві таємне товариство «Друзі людства», в якому провідну роль відіграла полячка Е.Волянська. На її квартирі відбувалися конспіративні зустрічі членів таємного товариства. Його членами були студенти Київського університету Ю. Котковський, Л. Совинський, Г. Качковський, Й. Розенталь, К. Креховецький, Гурко, Боровський, Ніжицький, В. Поржезинська, Раковська та інші. На чолі товариства стояв Ю. Котковський.9

Читання заборонених творів супроводжувалося обговоренням політичних питань. Сперечалися про становище селян, Кримську війну та інше. Студенти, члени таємного товариства, переодягались у селянський одяг, відправлялися в села та вели антивійськову та антиурядову агітацію. Активними агітаторами були Ю. Котковський, Л. Совинський, Г. Качковський, Й. Розенталь.9

Продовжуючи традиції кирило-мефодіївців, таємне товариство «Друзі людства» намагалося використати поразку царизму в Кримській війні для його повалення.9

Використати Кримську війну для повалення царату намагався польський аристократ М. Чайковський. Ще до початку війни він звернувся до султанського двору з пропозицією створити під османською зверхністю козацький військовий підрозділ для боротьби з Росією.12 Пропозиція була прийнята, і Чайковський отримав титул Мірміран-паші - традиційна назва козацьких отаманів на службі султана.13

М. Чайковський організував з останків запорожців на Дунаї декілька військових загонів.14 Був сформований полк, що складався із шести рот, близько 1400 солдатів. Чайковський планував вступити в Україну і підняти антиросійське повстання.13

Він прагнув відновити Гетьманщину під турецьким протекторатом, наслідував традиції таких козацьких ватажків як Петро Дорошенко (1666-1676), Пилип Орлик (1710-1742).13

Пам’ять про козаччину та козацькі вольності жила в народі і консолідувала повсталих у боротьбі з кріпацтвом. Козацькі традиції цементували початки творення модерної нації.13 Різночинна інтелігенція широко використовувала у своїх намаганнях козацтво та його боротьбу за волю.15

Серед великої кількості селянських рухів, які відбулися на Україні в роки Кримської війни, найбільш масовими були «Київська козаччина» (1855) і «Похід селян у Таврію за волею» (1856).16

У 1855 р. в Київській губернії цей рух охопив кілька повітів, а протягом року вже 16 губерній.17 Найбільше від цього руху постраждали поміщики Київської губернії.16

Наприкінці травня - на початку червня 1855 р. селянський рух розгорнувся в південних губерніях України. 12 жовтня 1855 р. повстали селяни села Олександрівка Херсонської губернії, які належали поміщику Л. Милорадовичу.9

У цей час у селах говорили про прихований поміщиками й священиками указ, за яким нібито всі селяни переводяться в козаки і звільняються від кріпацтва з передачею їм у власність земель та майна поміщиків. Розглядаючи запис в ополчення й відправку на фронт, як звільнення з- під залежності від поміщиків, селяни відмовлялись виконувати панщину, створили свої самоврядування («сільські громади») і складали списки козаків.16

Ватажками «Київської козаччини» були В. Бзенко, І. та М. Бернадські, М. Гайденко, П. Швайка та інші.18

Виступи селян були зі співчуттям зустрінуті в усіх колах суспільства. У студентських аудиторіях Київського університету відбувались так звані «летючі зібрання», на яких обговорювалося питання участі студентів у селянських заворушеннях.16

Рух селян турбував царський уряд не тільки своєю масовістю, але й тим, що він відбувся в умовах війни. На придушення «козаччини» російський уряд кинув регулярні війська. За офіційними відомостями, під час придушення цього руху в Київській губернії було вбито 36 і поранено 57 селян.16

«Київська козаччина» набула рис національно-визвольного руху, бажання відновити козацькі порядки.9

Масовим був селянський рух «Похід селян у Таврію за волею». Він розпочався в квітні 1856 р. Серед селян почали ширитись чутки, що царський уряд нібито закликає бажаючих переселитись на Кримський півострів і, що кріпаки-переселенці одержуватимуть від уряду значну допомогу, матимуть високу плату за казенні роботи і, головне, всі вони стануть вільними.16

Ініціаторами цього руху були селяни поміщиці Богацької (Верхньодніпровський повіт), які 27 квітня вирушили в Крим за «волею». За ними слідували селяни інших поміщицьких сіл Верхньодніпровського, а потім і Катеринославського повітів.16

Якщо в квітні і в травні селяни вирушали в Крим таємно, то в червні вони почали переселятися вже легально, в масовому порядку. Херсонський губернатор 8 червня 1856 р. повідомляв цареві, що близько 700 селян поміщиків Велецького і Кузмицького (Херсонський повіт) залишили свої домівки й подалися в Крим8.

Найбільших розмірів «Похід селян у Таврію за волею» набрав у Катеринославському, Верхньодніпровському, Херсонському, Бобринецькому, Олександрівському і Єлизаветградському повітах. З одного лише Верхньодніпровського повіту вибуло близько 15 300 чоловік, тобто більше третини кріпаків повіту. У Катеринославському повіті з 128 маєтків селянським рухом було охоплено 123. Число учасників руху в Херсонській губернії у червні досягло 3 000 чоловік8.

Влітку 1856 р. біля Перекопу зосередились десятки тисяч селян. Ті селяни-кріпаки Катеринославської й Херсонської губерній, що залишились на місці, відмовились виконувати повинності й чекали нагоди, щоб вирушити у Таврію за волею.

З допомогою військової сили й чисельних загонів поліції царському урядові вдалося до кінця року встановити в Південній Україні спокій.16

Масові селянські рухи 1855-1856 рр.справили вирішальний вплив на політику царського уряду щодо кріпосного права. Не випадково, що саме в 1856 р. Олександр ІІ (1855-1881), виступаючи перед депутацією від московського дворянства, заявив: «...існуючий порядок володіння душами не може лишатись незмінним. Краще скасувати кріпосне право зверху, ніж чекати того часу, коли воно само по собі почне скасовуватись знизу».16

За даними ІІІ відділу, в Росії у 1858 р. відбулося 86 великих селянських виступів, у 1859 р. - 90, а в 1860 р. чисельність селянських виступів досягла 108.16

Скасування кріпосного права робило селянина вільним. Він міг купувати, володіти і продавати рухоме та нерухоме майно, вільно торгувати, записуватися в цехи і гільдії, займатися підприємницькою діяльністю, найматися на різні роботи, без дозволу поміщика одружуватися, віддавати дітей у навчальні заклади, переходити в інші стани.19

Із землевласників знімались відповідальність за внесення селянами державних податків, виконання ними грошових і натуральних повинностей, зобов’язання клопотатися за селян у справах цивільних, кримінальних, у всіх казенних стягненнях.19

Проте селяни залишались нижчим станом: отримували паспорти лише на рік, платили подушну подать, несли рекрутську повинність, їх могли карати різками, збереглися селянські суди. Створювалися сільські та волосні органи селянського управління. Проте права селян залежали від дворянства й чиновників, землевласники вважалися попечителями сільської громади.19

Соціальні суперечності були основою політизації українського відродження. Ліквідація кріпацтва усунула основну перешкоду на шляху українського національного відродження. Реформа 1861 р. викликала царистські ілюзії в основних верствах суспільства й дали можливість царизму перевести український національно-визвольний рух у площину культурництва.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. - К., 1995; 2. Притуляк П.П. Україна в період розкладу і кризи феодально-кріпосницького ладу та формування капіталістичних відносин (друга половина XVIII - перша половина ХІХ ст.).-К., 1992; 3. Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 20-40-е годы ХІХ века.-К., 1979; 4. Щербак Н.О. Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні (кінець XVIII - початок ХХ століття).-К., 2005; 5. Гунчак Т. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-и томах. Т.5., кн. 1 (ХІХ ст.).-К., 2001; 6. Черкасская Е.Н. Положение крепостных (помещичьих) крестьян и крестьянское движение в Киевской губернии во второй четверти ХІХ века. (До инвентарной реформы).: Автореф. дис. ... канд. ист. наук.- К., 1953; 7. Гурій І.О. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з 80х рр.Х^П ст. до 1861 р.).—К., 1958; 8. Селянський рух на Україні 1850-1861 роки: збірник документів і матеріалів.-К., 1988; 9. Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 50-60-е годы ХІХ века.- К., 1981; 10. Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів 1826-1850.- К., 1971; 11. Центральний державний історичний архів України (далі - ЦДІАК України)-Ф. 442.-Оп. 798.- Спр. 110. Дело об учреждении строгого секретного надзора на период обучения и каникул за студентами Киевского университета и гимназистами Киевских гимназий.-Розпочато 11 квітня 1848р.-закінчено 17 січня 1849р.; 12. ЦДІАК України -Ф. 442.-Оп. 1863.-Спр. 426. Донесение действующего статского советника Новикова вице-канцлеру о намерении Садык-Паши (Чайковского) образовать на Украине государство, независимое от России и Польши. Заверенная копия.-1863р.;13. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2-х тт., Т.1.-К., 1994; 14. Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст.-Т.1- Одеса, 1925; 15. Антонович М. Історія українофільства // Український історик.-1981.-№1-4.-С. 76-78;16. Гурій І.О. Селянський рух на Україні в 1856 році.-К., 1956; 17. Головаха І.П. Т.Г.Шевченко і російські революційні демократи 50-60-х років ХІХ ст.-К., 1953; 18. Підкова І.З. Довідник з історії України /І.З.Підкова,р.М.Шуст: У 3-х тт., Т.2: К-П.- К., 1995; 19. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М. Економічна історія України і світу. - К., 2004.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь