Електронна бібліотекапідручники


Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3

5. Наукове та практичне значення історико-економічних досліджень ринкової економіки України другої половини XIX - початку XX ст.


О. Д. Сайкевич

Стаття присвячена питанням вивчення та практичного втілення досвіду розвитку економіки нашої країни у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в сучасній Україні. Аналізуються проблеми активізації історико-економічних досліджень сучасними українськими вченими- економістами.

Ефективний розвиток економіки України на сучасному етапі є неможливим без відповідного теоретичного обґрунтування соціально- економічних процесів, їх передбачення на майбутнє на основі реалістичних моделей економічного розвитку. Розробка теоретичних моделей пов’язана з використанням різноманітної інформаційної бази: аналізу досягнень і проблем національної економіки, адаптації досвіду інших країн, дослідження кон’юнктури світового господарства, аналітичних прогнозів тощо. Особливе місце при розробці стратегії економічного розвитку країни має займати вивчення вітчизняного досвіду функціонування економіки за різних соціально-політичних умов.

Для сучасної України досить цікавим вбачається досвід періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли за досить короткий строк наша країна досягла вражаючих успіхів в економічному розвитку. Зазначений період характерний наявністю певних споріднених рис з сучасною економікою України: трансформаційний характер господарства, формування ринкових відносин, структурні зрушення в економіці, наявність численних соціальних проблем тощо.

Системне дослідження практики функціонування економіки та її наукового обґрунтування в працях українських економістів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. може надати багато корисного матеріалу при формуванні економічної політики, врахуванні національної ментальності господарювання, створенні ефективної інституціональної структури тощо. Ґрунтовне вивчення та осмислення вітчизняного досвіду ринкових трансформацій має бути використане для поглиблення наукових досліджень і практичних рішень на державному рівні.

Окремі дослідження теорії і практики розвитку економіки України у складі Російської імперії на рубежі ХІХ-ХХ ст. проводилися як за радянських часів, так і після розпаду СРСР. Із зазначеної проблематики широко відомі ґрунтовні праці таких вчених, як І. Гуржій, П. Лященко, О. Нестеренко, С. Струмилін, Т. Дерев’янкін, Л. Горкіна, С. Злупко, Л. Корнійчук, І.-С. Коропецький, П. Леоненко, Е. Лортікян та ін.

Разом з тим, слід виділити декілька моментів, які свідчать про недостатній рівень розробленості проблеми: а) довгий час історико- економічні дослідження вказаного періоду велися вибірково, в силу ряду (насамперед ідеологічних) причин не завжди об’єктивно; б) в теперішній час відсутні комплексні дослідження теорії і практики розвитку ринкової економіки в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.; в) переважна більшість проведених досліджень не містить рекомендацій щодо можливостей використання наявного історичного досвіду для теорії і практики в сучасній Україні. Тому підвищення практичної спрямованості історико-економічних досліджень є назрілим завданням.

Метою даної статті є виділення тих аспектів наукового і практичного досвіду розвитку ринкової економіки в Україні на рубежі ХІХ-ХХ ст., які можуть бути використані при розробці ефективної національної моделі соціально-економічного розвитку на сучасному етапі. З врахуванням масштабності проблеми ставиться завдання окреслити ті моменти, на яких доцільно детальніше зосередитися у подальших дослідженнях.

Розвиток ринкової економіки в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. відбувався за досить специфічних (з точки зору світових реалій) умов. Серед них можна виділити наступні: формування класу промислової і торговельної буржуазії проходило вже з розвитком капіталізму; на початку другої половини ХІХ ст. внутрішній ринок був надзвичайно вузьким; виробництво в галузях важкої промисловості відзначалося високою собівартістю продукції та низькою рентабельністю, що робило ці галузі малопривабливими для інвесторів; пізній розвиток капіталізму зумовлював потребу в захисті вітчизняного виробництва від дешевих імпортних готових товарів та в імпорті багатьох факторів виробництва; мануфактурне виробництво в галузях важкої промисловості, яке могло б стати базою для розвитку великої машинної індустрії, у більшості регіонів країни було розвинене слабо тощо.

Однак, незважаючи на достатньо складні стартові умови, наша країна вже наприкінці ХІХ ст. здійснила відчутний ривок в індустріальному розвитку. Досягти цього вдалося за рахунок цілого ряду чинників, врахування яких може бути корисним і для сучасної України. Розглянемо ці чинники у певній послідовності.

Насамперед, це активна роль держави у перебігу соціально- економічних процесів. З самого початку трансформації економіки Російської імперії з феодально-кріпосницької у ринково орієнтовану саме держава виступала основним суб’єктом ініціювання та втілення в життя реформаторських ідей. Конкретними формами прояву цього були: значний розвиток безпосередніх господарських функцій держави (державні підприємства, банки тощо); участь держави у створенні приватних підприємств; пряме втручання держави у виробництво на користь окремих великих підприємств та банків, штучний захист їх від конкуренції та фінансова підтримка у випадку банкрутства; надання державних субсидій та гарантій за позиками тощо.

Незалежна Україна отримала у спадок від СРСР найпотужнішу у світі систему державного впливу на економіку. Тотальне одержавлення економіки, безумовно, мало ряд суттєвих вад і у більшості економічних суб’ єктів асоціювалося з тоталітаризмом та штучною відмежованістю від решти країн світу. Швидке роздержавлення економіки для багатьох ототожнювалося з переходом до демократичного суспільства та впровадженням в країні світових стандартів життя.

Однак при розробці стратегії реформування національної економіки не була врахована необхідність чіткого розмежування соціально-політичної і економічної ефективності трансформації. Якщо звернутися до вітчизняного досвіду періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст., то у цей період при визначенні стратегії реформ домінував саме принцип економічної ефективності. Незважаючи на те, що наша країна стала на шлях капіталістичного розвитку набагато пізніше від багатьох інших країн, скільки-небудь точного копіювання жодної економічної моделі з тих, які на той час існували у світі, не сталося. Російська імперія щодо цього йшла власним шляхом, що значною мірою обумовило її подальші успіхи.

На сучасному етапі Україна вже пройшла певний шлях у реформуванні своєї економіки. Повернути вихідні умови неможливо, але держава в змозі переглянути свої позиції у перебігу соціально-економічних процесів в країні. Передусім це стосується відновлення контрольованості подій, ступеня впливу на рішення економічних агентів, позиціонування себе як активного суб’єкта ринкових відносин. По-суті існує лише дві основні форми макроекономічного регулювання: державний вплив і ринкове саморегулювання. Останнє може бути повноцінним лише за умов наявності ринку як сформованого інституту з усіма необхідними атрибутами. А для досягнення цього Україні ще треба докласти досить значних зусиль. Саме формування ринкових інституцій в сучасній Україні має відбуватися за активної ролі держави.

Наступним важливим чинником можна вважати урегульованість відносин власності на економічні активи. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. ця проблема вирішувалася шляхом надання можливостей для розвитку усіх форм власності за умови їх відповідності поточним національним інтересам, передусім в економічній сфері. На практиці це проявлялося у такому. В тих галузях, де підприємства могли успішно розвиватися без державної підтримки і їх продукція та послуги були запитувані суспільством, держава не заважала і навіть сприяла розвитку приватної, колективної та інших форм власності. Стратегічні галузі економіки держава залишала у своїй власності і могла допускати в них недержавний капітал на умовах оренди чи концесії. Був також ряд галузей, в яких держава створювала підприємства на свої кошти, а потім у міру необхідності продавала чи передавала суб’єктам інших форм власності (у тому числі - на умовах можливості їх зворотного викупу у будь-який час).

Проведена в Україні у 1990-х роках приватизація мала переважно груповий характер; в багатьох випадках їй не передував поглиблений економічний аналіз доцільності приватизаційних заходів. По суті швидка приватизація стала наслідком масового роздержавлення підприємств, в результаті чого останні на певному етапі просто не могли залишатися без власника. Основним недоліком української приватизації був її значною мірою безоплатний характер. Внаслідок цього держава недоотримала значних коштів від продажу активів, а нові власники не були зацікавлені ефективно працювати, щоб окупити інвестовані кошти.

Вивчення і аналіз досвіду другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в частині оптимізації відносин власності в економіці дає підстави запропонувати наступне: активізувати діяльність держави як співвласника акціонованих підприємств шляхом передачі державних пакетів акцій від Фонду державного майна до Міністерства економіки або Міністерства фінансів (які б прямо контролювали і лобіювали фінансові інтереси держави), провести націоналізацію окремих підприємств через механізм банкрутства або купівлю державою акцій на фондовому ринку, запровадити систему обов’ язкових державних замовлень для тих підприємств, які були приватизовані з метою призупинення їх діяльності.

Третій чинник - це промислова політика. На сучасному етапі промисловий розвиток для України залишається однією з найактуальніших проблем. Забезпечення такого розвитку може відбуватися через створення системи стратегічних пріоритетів. Корисним для цього може бути досвід другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли така система застосовувалася для цілого ряду галузей. До стратегічних відносилися ті галузі, які давали значні доходи державному бюджету, сприяли розвитку інших галузей, зміцнювали обороноздатність та експортний потенціал країни. Ключовою галуззю стратегічного порядку в другій половині ХІХ ст. стало залізничне господарство. Держава щорічно виділяла близько 50 млн руб. на виплату процентів і погашення основного боргу по залізничним позикам. Майже весь дефіцит бюджету протягом 1857-1878 рр. був зумовлений підтримкою залізничних товариств [13, с. 7-8].

Економічна політика, спрямована на прискорений розвиток стратегічних галузей у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., насамперед виявлялася у цілеспрямованому державному фінансуванні стратегічних галузей. Серед форм такого фінансування можна виділити: а) державні гарантії виплати процентів за облігаційними позиками та мінімальних дивідендів за акціями підприємств; б) спрямування державних коштів на створення капіталів підприємств шляхом випуску об’єднаних позик та скуповування на фондовому ринку нереалізованих акцій і облігацій; в) викуп державою підприємств у приватних власників на вигідних для останніх умовах; г) довгострокові аванси за державними замовленнями, викуп державою продукції, що не мала збуту на ринку; д) залишення податкових платежів на тривалий період в обороті підприємств; е) надання державних субсидій - переважно у вигляді премій

- за кожну одиницю виготовленої продукції, закупівлі продукції за завищеними цінами, безмитне ввезення обладнання і матеріалів [4, с. 310].

Зрозуміло, такі заходи пов’язані із значними витратами державного бюджету. Однак слід звернути увагу на те, що на сучасному етапі Україна не використовує окремих джерел поповнення бюджету, які успішно залучалися у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Передусім це стосується ринку державних цінних паперів. На сучасному етапі доступ до цього ринку мають лише комерційні банки, а домогосподарства і підприємства можливості надавати позики державі на вигідних для обох сторін умовах поки що не отримали.

Перспективним напрямком поповнення бюджету могло б стати введення державної монополії на виробництво чи продаж певних видів продукції. Так, наприклад, з 1894 р. в Російській імперії існувала державна винна монополія, яка щороку приносила казні чималі доходи. Якщо у 1892 р. оподаткування продажу спиртних напоїв дало бюджетові 242 млн руб., то в 1903 р. - вже 557 млн руб. (з яких 322 млн руб. складав акциз, а 235 млн руб. - доход від монополії) [14, с. 171]. Об’єктом державної монополії стають, як правило, підакцизні товари. Монополізація виробництва чи продажу дозволяє суттєво зменшити ставку акцизу (в зв’язку з чим знижується і вартість реалізації), однак доходи бюджету при цьому зростають за рахунок збільшення обсягів продажу.

Важливим напрямком, який є особливо актуальним для України, можна вважати розвиток аграрної сфери економіки. Сільське господарство сучасної України постійно знаходиться у стані реформування, однак ефективного шляху його розвитку досі не знайдено.

Дві основні аграрні реформи, проведені у дореволюційний період (селянська 1861 р. і так звана столипінська початку ХХ ст.), мали переважно політичні наслідки. Перша з них дала поштовх розвитку капіталізму в Росії у цілому, а друга була спробою формування розвитку капіталізму у самому сільському господарстві. До основних моментів, що проявилися в ході цього піввікового реформування, і на які доцільно звернути увагу на сучасному етапі, можна віднести наступне: село було і залишається консервативнішим у порівнянні з містом; почуття власника у селян є гострішим, ніж у інших груп населення; на національний ґрунт дуже проблематично перенести неадаптовані моделі розвитку сільського господарства з інших країн; більше того, в різних регіонах однієї країни однакові моделі нерідко дають протилежні результати.

Низька соціально-економічна ефективність результатів аграрних трансформацій другої половини ХІХ - початку ХХ ст. передусім була обумовлена спробами швидкого пристосування розвитку аграрного сектора до рівня розвитку інших галузей економіки; відсутністю реального механізму вивчення думки самих працівників аграрного сектора стосовно можливих напрямків реформування; намаганнями теоретично обґрунтувати доцільність певних аграрних трансформацій уже після початку їх впровадження тощо. Неврахування негативного історичного досвіду у практиці сучасної трансформації аграрного сектора також може стати на заваді отримання бажаних соціально-економічних результатів.

Ще одним напрямком, що заслуговує на увагу, є зовнішньоекономічна політика країни. У цій сфері сучасна Україна з періодом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. має багато спільних рис. Насамперед - це досить вузька спеціалізація експорту, реальна ефективність якого суттєво знижується внаслідок необхідності масштабного імпорту продукції, яка могла б з успіхом вироблятися у достатньому обсязі в середині країни. У минулому Російська імперія масово експортувала зерно і вкладала отримані кошти у розвиток металургії та інших галузей важкої промисловості. Сучасна Україна масштабно експортує металургійну продукцію, а отримані прибутки змушена спрямовувати на поточні витрати, зумовлені неефективним розвитком цілого ряду інших галузей.

З можливих заходів покращання становища у цій важливій сфері могло б стати впровадження системи економічно обґрунтованого моніторингу експортного потенціалу різних галузей економіки країни. Кожне підприємство, яке потенційно може виготовляти конкурентоспроможну на зовнішніх ринках продукцію, повинно мати можливість заявити відповідним чином про це державним органам і отримати від них необхідну допомогу у вигляді пільгових кредитів, експортних субсидій, технічного чи технологічного сприяння, безкоштовної сертифікації продукції тощо.

Україна має власний досвід активної державної підтримки експортерів, сформований у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Здійснювалася така підтримка у наступних формах: повернення експортерам акцизів на товари, які були куплені в Росії та в подальшому продані за кордон; повернення сплаченого ввізного мита на сировину і матеріали, з яких виготовлявся експортний товар; умовно-безмитне ввезення на територію країни давальницької сировини; премії за вивезення продукції тощо. Премії експортерам могли бути прямими (у грошовому виразі) і непрямими (наприклад, у вигляді пільгових залізничних тарифів при вивезенні експортером продукції залізничним транспортом) [17, с. 267].

Перелік напрямків, за якими доцільно було б вивчати досвід розвитку ринкової економіки України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. і адаптувати його до ефективного використання в сучасній Україні, можна було б продовжувати. Однак в рамках статті не можливо охопити усі аспекти проблеми і тим більше вирішити її. Щодо цього потрібні комплексні, скоординовані і систематизовані наукові розробки.

Важливим аспектом вивчення і використання досвіду розвитку ринкової економіки України на рубежі ХІХ-ХХ ст. та його теоретичного обґрунтування є вдосконалення системи історико-економічних досліджень в нашій країні. На даний час вказана система бажає багато кращого. З причин такого становища можна виділити наступні.

Дослідження з економічної історії та історії економічної думки України періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст. по суті знаходяться на початковому етапі. Це зумовлено тим, що довгий час вони (такі дослідження) перебували під значним ідеологічним тиском, велися вибірково, їх результати не були спрямовані на популяризацію позитивного досвіду розвитку на вітчизняному ґрунті ринкових відносин. Багато праць українських економістів дореволюційного періоду та окремі економічні процеси сучасними дослідниками не вивчалися взагалі.

На стан справ в даній сфері негативно впливає відсутність державної програми історико-економічних досліджень в Україні. Розробка такої програми та її відповідне фінансування дозволило б визначити пріоритетні напрямки досліджень, зберегти для наступних поколінь дослідників існуючі першоджерела (шляхом реставрації друкованих видань та переведення їх на електронні носії), залучити до проведення історико- економічних досліджень молодих науковців (у тому числі з інших галузей економічних знань) тощо. Створення такої програми могло б бути здійснене на конкурсній основі під егідою НАН України, що дозволило б прискорити її розробку та зменшити фінансові витрати.

Аналогічним чином позначається на розглядуваній ситуації відсутність ефективної системи підготовки фахівців з історії економічної думки та економічної історії України. У більшості вищих навчальних закладів України при підготовці фахівців економічних спеціальностей відповідні спецкурси не вивчаються, в окремих ВНЗ курс «Історія економічних вчень» не включений до навчальних планів взагалі, практично відсутні підручники з історії економічної думки України. Покращання становища в цьому відношенні могло б бути пов’язане з такими напрямками: збільшення кількості місць в аспірантурі зі спеціальності

08.01.4 за державним замовленням; відбір перспективних дослідників з числа студентів старших курсів вищих навчальних закладів шляхом проведення конкурсів наукових робіт, тематичних конференцій, публікації кращих досліджень за рахунок державних коштів; поступово, в міру підготовки фахівців, зробити курси з історії економічної думки та економічної історії України обов’ язковими для усіх економічних спеціальностей вищих навчальних закладів України.

Великою рідкістю для України є проведення на національному рівні науково-практичних конференцій, спеціально присвячених історико- економічним дослідженням на вітчизняному матеріалі, у тому числі стосовно періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Проведення таких конференцій давало б змогу тіснішого спілкування тим українським ученим, які фахово займаються дослідженнями історії економічних вчень та економічної історії України, скоординувати їх зусилля у наукових пошуках, дати практичні рекомендації щодо використання за сучасних умов наявного теоретичного і практичного досвіду.

Було б доцільно створити у загальнонаціональних періодичних економічних виданнях окремі рубрики, присвячені історико-економічним дослідженням на національному матеріалі. Враховуючи наявність в Україні лише одного спеціалізованого видання (мається на увазі збірник наукових праць «Історія народного господарства та економічної думки України», що видається Інститутом економіки та прогнозування НАН України), поява таких рубрик сприяла б розширенню популяризації теоретичних розробок та господарської практики, стала б своєрідною трибуною для економістів- істориків, дала б можливість аспірантам і докторантам більше друкуватися у фахових виданнях.

Нині в Україні не перевидаються (крім «Політичної економії» та «Промислових криз» М. Тугана-Барановського [18, 19]) праці українських учених-економістів другої половини ХІХ - початку ХХ ст., у тому числі й ті, які давно отримали визнання за кордоном. У результаті сучасні українські вчені-економісти, аспіранти, студенти добре знають роботи і теорії багатьох зарубіжних економістів, і в той же час багатьом з них невідомі праці А. Антоновича, М. Бунге, І. Вернадського, В. Желєзнова,

В. Левитського, П. Мігуліна, Д. Піхна, Є. Слуцького, М. Соболєва, П. Фоміна, І. Янжула та багатьох інших яскравих представників української економічної науки минулого. Вирішення зазначеної проблеми лежить як у площині загальних проблем книговидавництва в Україні, так і у приверненні уваги до цих питань Національної академії наук України, Міністерства освіти і науки України, вищих навчальних закладів, недержавних фондів підтримки розвитку науки і освіти в Україні тощо.

Спектр теоретичних досліджень українських учених-економістів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. був надзвичайно широким. Окремі з них (зокрема, теорія криз, теорія кооперації, теорія цінності М. Тугана- Барановського, теорія поведінки споживача Є. Слуцького, дослідження економіки страхування К. Воблого та деякі інші) вже гідно оцінені і широко використовуються світовою і вітчизняною економічною наукою.

Разом з тим є ще цілий ряд теорій і концепцій, які мало досліджені сучасними вченими-економістами і які могли б дати багатий теоретичний матеріал саме для створення національно адаптованої моделі економічного розвитку. Так, теорії державного кредиту і банківської політики П. Мігуліна (викладені у його дослідженнях «Російський державний кредит (1769-1906)» та «Наша банківська політика (1729-1903)») можуть бути корисними для розробки ефективної грошово-кредитної політики держави в сучасній Україні. Теорія заробітної плати В. Желєзнова може стати цікавою для дослідників ефективних форм економічного стимулювання працівників за умов ринкової економіки.

Сучасні теоретики політичної економії знайдуть багато цікавого і корисного у творах М. Бунге, Д. Піхна, В. Желєзнова, Р. Орженцького, М. Тугана-Барановського та ін. Глибоко досліджені переваги і недоліки загальної спрямованості та окремих заходів митної політики держави в працях І. Вернадського, М. Соболєва, І. Янжула та деяких інших українських економістів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. При розробці ефективної антимонопольної політики корисним є ознайомлення з працями П. Фоміна, І. Янжула та ін.

Розгляд сучасного стану історико-економічних досліджень періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст. і оцінка значення історичного досвіду та теоретичної спадщини для сучасної економічної теорії і практики в Україні дозволяють зробити такі висновки.

Перше. Дослідження практики економічного розвитку України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. є доцільним і корисним з точки зору спільності природно-географічних умов, національної ментальності, трансформаційного характеру економіки та ряду інших чинників.

Друге. Історія економічної думки є важливою складовою історії культури нації. Ці дослідження показують, як розвивалися економічні свідомість та мислення цілих поколінь наших співвітчизників у минулому.

Третє. Історико-економічні дослідження в Україні мають нині цілий ряд проблем, пов’язаних з відсутністю цілеспрямованої державної програми розвитку таких досліджень, достатньо вузьким колом фахівців з даної проблематики, відсутністю в Україні досконалої системи підготовки таких фахівців тощо.

Четверте. Важливими і малодослідженими аспектами залишаються методологія вітчизняних економічних досліджень у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., концепції щодо адаптації гострих соціальних проблем до ринкової економіки, національна інтерпретація світових економічних теорій, дослідження щодо взаємозалежності економічних теорій та господарської практики тощо.

Пошук шляхів ефективного вирішення зазначених проблем, розгортання історико-економічних досліджень на національному матеріалі з визначеної проблематики мають стати об’єктом подальших наукових досліджень.

Статья посвящена вопросам изучения и практической реализации опыта развития экономики нашей страны во второй половине ХІХ - в начале ХХ вв. в современной Украине. Анализируются проблемы активизации историко-экономических исследований современными украинскими учеными-экономистами.


1. Антонович А. Я. Основания политической экономии. - Том 1: Введение и основные силы, действующие в национальном хозяйстве. - 2-е изд. - Киев, 1914. - 710 с.

2. Булгаков С. Н. О рынках при капиталистическом производстве: Теоретический этюд. - Москва, 1897. - 260 с.

3. Бунге Н. Х. Очерки политико-экономической литературы. - СПб., 1895. - 465 с.

4. Гиндин И. Ф. Государственный банк и экономическая политика царского правительства (1861-1892 гг.). - М.: Госфиниздат, 1960. - 415 с.

5. Горкіна Л. П. М. І. Туган-Барановський в економічній історії. - Київ, 2001. - 268 с.

6. Дерев ’янкін Т. І. Промисловий переворот на Україні: Питання теорії та історії. - К.: Наук. думка, 1975. - 280 с.

7. Дерев ’янкін Т., Костюшко О. Вітчизняна економічна думка про державу і суспільні інститути в системі ринкового господарства на рубежі XIX-XX ст. // Економіка України. - 2003. - № 11. - С. 74-79.

8. Дерев’янкін Т. І., Сайкевич О. Д. З історії державного регулювання ринкової економіки Російської імперії (друга половина XIX - початок XX ст.) // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - Вип. 31-32. - Київ, 2000. - С. 54-67.

9. Железнов В. Я. Очерки политической экономии. - 6-е изд. - Москва, 1908. - 860 с.

10. Історія економічної думки України: Навч. посібн. / Р. Х. Васильєва, Л. П. Горкіна, Н. А. Петровська [та ін.]. - К.: Либідь, 1993. - 272 с.

11. Історія народного господарства Української РСР. У 3 т., 4 кн. - Том 1: Економіка досоціалістичних формацій / Т. І. Дерев’ янкін, В. О. Голобуцький, І. Г. Рознер [та ін.]. - К.: Наук. думка, 1983. - 464 с.

12. Лященко П. І. Історія народного господарства СРСР: [Навч. посібн. для екон. та інж.-екон. вузів і фак-тів]. - Том 2: Капіталізм / Пер. з 2-го рос. вид. - К.: Держполітвидав УРСР, 1952. - 690 с.

13. Мигулин П. Наша новейшая железнодорожная политика и железнодорожные займы (1893-1902 гг.). - Харьков, 1903. - 360 с.

14. Мигулин П. Экономический рост русского государства за 300 лет (1613-1912). Москва, 1913. - 224 с.

15. Пихно Д. И. Железнодорожные тарифы: Опыт исследования цены железнодорожной перевозки. - Киев, 1888. - 222 с.

16. Слуцкий Е. Е. Сложение случайных причин как источник циклических процессов // Е. Е. Слуцкий. Избранные труды. Теория вероятностей. Математическая статистика. - М.: Изд-во АН СССР, 1960. - 292 с.

17. Соболев М. Н. Очерки экономической политики промышленности и торговли. Пособ. для студ. Харьк. коммерч. ин-та. - Харьков, 1916. - 278 с.

18. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний / Передмова Л. П. Горкіної / Відп. ред. Т. І. Дерев´янкін. - К.: Наук. думка, 1994. - 264 с.

19. Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии / Отв. ред. Т. И. Деревянкин. - К.: Наук. думка, 2004. - 368 с.

20. Финн-Енотаевский А. Капитализм в России (1890-1917 гг.). - Том 1. - 2-е изд. М.: Финиздат, 1925. - 400 с.

21. Фомин П. И. Синдикаты и тресты. - Харьков: Союз, 1919. - 110 с.

22. Янжул И. И. Промысловые синдикаты или предпринимательские союзы для регулирования производства преимущественно в США. - СПб., 1895. - 459 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь