пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1

7. Особливості розвитку підприємницького середовища на українських землях у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.


О.М. Кудласевич

У статті проаналізовано особливості становлення та розвитку підприємницького середовища, розкрито вітчизняну традицію формування та реалізації державного регулювання підприємницької діяльності у другій половині ХІХ - початку ХХ ст., охарактеризовано відображення зазначеного питання в українській науковій літературі.

Ключові слова: підприємництво, підприємство, підприємницьке середовище.

Постановка проблеми. За сучасних умов становлення та розвитку ринкових відносин в Україні великого наукового і практичного значення набуває теоретична розробка проблем функціонування ринкової системи. Необхідність розбудови інституту підприємництва спонукає до переосмислення історичного минулого нашої країни, зокрема підприємницького досвіду, напрацьованого в Україні у другій половині ХІХ - початку ХХ ст., що відображує українську специфіку, менталітет і національні традиції. Саме необхідність, доцільність, пріоритети актуальних сьогодні процесів ринкової трансформації в цілому та становлення підприємництва зокрема обумовили вибір теми дослідження.

Сучасне ефективне функціонування підприємництва можливе тільки за наявності в країні певних зовнішніх та внутрішніх чинників, що забезпечують сприятливе підґрунтя для його розвитку. Для характеристики умов підприємницької діяльності використовують поняття підприємницького середовища. Під підприємницьким середовищем розуміють сукупність різнопорядко- вих складових, що оточують підприємця в його господарській діяльності, сприятливі соціально-економічні, політичні, громадсько-правові умови, що гарантують економічну свободу для заняття підприємницькою діяльністю. Підприємницьке середовище формує інтегровану сукупність об’єктивних та суб’єктивних факторів, що дає можливість підприємцям досягати успіху в реалізації поставлених цілей та у здійсненні підприємницьких проектів, отриманні прибутку. У широкому плані підприємницьке середовище та його основні складові задаються економічною системою кожної держави.

Аналіз досліджень та останніх публікацій. Як показує вивчення вітчизняної історико-економічної літератури, кінець Хх

- початок ХХІ ст. характеризується посиленою увагою науковців до питань розвитку та становлення підприємництва на теренах України. Окремі аспекти розвитку окресленої проблеми розглянуто у працях сучасних вітчизняних дослідників О. Вербової [2], О. Сайкевича [10], Н. Супрун [12], В. Фещенко [15], Т. Лазан- ської [6] та інших.

Так, історико-економічний аспект генезису ринкового господарства, в тому числі підприємницьких відносин, в українській економічній думці другої половини ХІХ - початку ХХ ст. розкрито В. Фещенко. Питання взаємодії підприємництва та держави знайшли висвітлення у роботі О. Сайкевича. У монографії

Н. Супрун досліджено історичні умови та особливості корпоративного сектору підприємницького середовища у вітчизняній господарській практиці та теоретичні здобутки в цій царині представників вітчизняної економічної науки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Досвід організації приватного підприємництва у контексті національного господарського руху на західноукраїнських землях у 1848-1944 рр. розглянула О. Вербова. На матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст. здійснила ґрунтовний аналіз історії підприємництва Т. Лазанська - дослідниця розглянула індустріальний розвиток України та процес формування торгово-промислової буржуазії, проаналізувала форми державного втручання в економіку, господарську діяльність представників вітчизняного класу підприємців.

Разом з тим, питання закономірностей розвитку підприємницького середовища у пореформений період на українських землях не стали предметом спеціальних наукових розвідок.

Мета дослідження. Метою цієї статті є дослідження особливостей становлення вітчизняного підприємницького середовища та його взаємодії з державними інститутами у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Умови становлення та розвитку підприємництва на українських землях істотно відрізнялися від західноєвропейських. Через низький рівень первинного нагромадження капіталу вітчизняне підприємництво започаткувалося як казенне, державне. По суті, управління промисловістю здійснювалося адміністративними заходами, на відмінну від Західної Європи, де організатором мануфактури було купецтво.

Розвиткові українського підприємництва заважала відсутність найманої робочої сили. Кріпосне право гальмувало формування ринку праці, через що й не могла досить широко розвинутися купецька мануфактура. Указом 1721 р. уряд дозволив купцям купувати кріпосних селян, але мануфактури з кріпосними працівниками належали державі, а купець лише мав право умовного володіння - посесії. Поряд з цим, уряд почав направляти на мануфактури солдат, ув’язнених та полонених. Посесійні мануфактури перебували під суворим контролем уряду, який міг їх конфіскувати в будь-який момент. Окрім державних та посесійних мануфактур, існували приватні, що належали поміщикам, в яких використовувалася праця кріпосних селян. Як бачимо, підприємництво в Російській імперії йшло у своєму розвитку державно-кріпосницьким шляхом.

У ХІХ ст. майже всі розпоряджувальні та частина виконавчих функцій сконцентровувалися в центральних ланках бюрократичного апарату, що призводило до гальмування приватної активності та будь-якої підприємницької ініціативи. Через кріпосницько-бюрократичну систему суспільство перебувало у глибокій кризі. В результаті наростаючого невдоволення селянства, а також під натиском демократичних сил Російська імперія змушена була вдатися до радикальних змін. 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписав Маніфест про скасування кріпосного права та Положення про влаштування селян. Ця подія відкрила новий етап в історії суспільства в цілому та підприємництва зокрема. Відповідно до Положення від 19 лютого 1861 р., а також до особливих Положень 1863, 1866 рр. (для окремих регіонів та груп селян), було вивільнено з кріпосної залежності близько 52 млн осіб. Реформа 1861 р. обумовила перетворення й у інших сегментах суспільного життя: було запроваджено земельну та судову реформи, реформу міського самоуправління та військову. Досить вагоме значення мали земська та адміністративна реформи, що сприяли послабленню бюрократичної централізації, прилаштуванню державного ладу до потреб соціально-економічного розвитку суспільства. Реформи 60-70- х років ХІХ ст. сприяли поступовому утвердженню нового способу господарювання, заснованого на ринкових засадах. Запровадження реформ прискорило розвиток товарно-грошових відносин, формування ринків праці, капіталів, товарів, цінних паперів, позитивно вплинуло на загальні темпи розвитку економіки. Період ХІХ - початку ХХ ст. характеризується швидким зростанням економіки та суттєвими змінами в її структурі.

Російська імперія відставала у своєму розвитку від передових західноєвропейських країн, становлення ринкових відносин на тлі залишків кріпосництва негативно позначилося на розвитку суспільства. Але саме ця доба стала періодом прискореного зростання капіталізму. Поруч з об’єктивними факторами - дією економічних законів розвитку суспільства, що надали життя великій фабрично-заводській промисловості, - існував і суб’єктивний - протекційна політика уряду. Політика насадження і патронату пореформеної доби впливала на швидкий розвиток промисловості і відповідала певною мірою суспільним вимогам. Разом з тим, перехід від поміркованої за часів міністра фінансів М. Бунге до відверто протекціоністської (М. Вишне- градський та С. Вітте) економічної політики, що передбачала активний регулюючий вплив держави на економічне життя суспільства, сприяв зміцненню економічної могутності самодержавства і перешкоджав природному розвиткові ринкових відносин.

Охоронні засади державного протекціонізму знайшли свій прояв у митній політиці. З метою заохочення й опіки деяких галузей промисловості, а саме чавуноливарної, машинобудівної, рейкопрокатної, текстильної, виробництва гасу тощо, та під активним тиском з боку зростаючої буржуазії були запроваджені високі митні тарифи. Питання митної політики хвилювало не тільки промисловців та уряд країни, а й тогочасних вчених- економістів, серед них із цього приводу точилася дискусія. Тогочасні українські економісти вбачали в політиці митного протекціонізму двоїсту роль (Д. Піхно [8], І. Янжул [18]), називали її двосічною (М. Туган-Барановський [14]) та розглядали як тимчасовий захід (Д. Піхно [8]). Зазначали, що протекціоністська політика повністю спирається на систему мит, які дають можливість усунути іноземну конкуренцію та збільшити прибутки, але одночасно вітчизняні вчені звертають увагу на те, що така система захищає лише певні галузі виробництва, а всі інші несуть збитки, перетворюються на відсталі виробництва і в результаті проведення такої політики можна зустріти протидію, репресивні заходи з боку інших країн, що теж негативно позначається на власному виробництві. Українські вчені вбачали в митній політиці потужний інструмент впливу на стан національної економіки в цілому і розвитку підприємництва зокрема. Одночасно з цим вчені зауважували, що необхідно постійно узгоджувати митну політику з інтересами вітчизняних виробників, населення та з інтересами тих країн, з якими ведеться активна зовнішня торгівля [5, с. 89]. Наукова дискусія завершилася прийняттям нового митного тарифу, що почав діяти з липня 1868 р. і став вигідним як промисловцям, бо носив охоронний характер, так і уряду. Завдяки митному тарифу вже за перше десятиліття прибутки держави зросли з 41 до 80 млн крб. У 1877 р. сплата мита здійснювалася лише золотою монетою. Зазначений захід посилив митне обкладання на 30%, а з 1891 р. було запроваджено нові, суто протекціоністські тарифи, що збільшили надходження до державного бюджету ще на 15% [17, с. 116, 169].

Уряд протягом 80-90-х років ХІХ ст. перебував на позиціях охорони вітчизняної промисловості та все більше дотримувався принципів відвертого протекціонізму. В результаті такої політики зросли прибутки держави від митного збору, що у 18701876 рр. становили у середньому 72,1 млн крб., а в 18871891 рр. - уже 115,2 млн крб. [11, с. 696]. У цей період внаслідок опікувальної митної політики та припливу іноземних інвестицій стрімко розвивається вугільна, залізорудна, металургійна галузі промисловості України. Перші казенні металургійні підприємства в Україні стали підґрунтям для створення великих металургійних та вугільних підприємств ринкового типу в порефо- рмений період.

Із середини 60-х років ХІХ ст. уряд налагоджує вітчизняне виробництво обладнання для залізниць, що стало стратегічним поштовхом для подальшого економічного розвитку країни та посилення її військової потужності. Держава прийняла рішення про заохочення великих приватних компаній з будівництва рейкових заводів України. В цей час напрацьовано низку заходів, які сприяли розвитку в країні паровозного, вагонного та рейкового виробництва з розподіленням замовлень на декілька років наперед і встановленням премій. Казенні замовлення стали провідною формою підтримки державними структурами представників великої промисловості, вони мали захисний характер. Завдяки вагомим державним авансам буржуазія без ризику та серйозних технічних удосконалень отримувала значні прибутки.

Найбільшим покупцем та замовником промислової продукції виступала держава, всі замовлення здійснювалися як підтримка однієї з найважливіших галузей промисловості, вони видавалися набагато років наперед та оплачувалися вдвічі дорожче звичайної ринкової вартості. Уряд укладав контракти з підприємцями на поставку обладнання, здійснював кредитування. При укладанні контракту уряд сплачував завдаток в розмірі 50% річної суми поставки, який закріплювався за підприємством на декілька років, тим самим заводи забезпечувалися значною частиною необхідних капіталів. Одночасно можна було отримати додаткові внутрішні аванси. Поруч з казенними замовленнями, в 60-ті роки ХІХ ст. Державним банком надавалися позаста- тутні позики, що підтримували великий капітал; надання цих позик відбувалося систематично та стало однією з основних форм діяльності банку.

Першими об’єктами урядової підтримки стали металургійні заводи України, де за допомогою різних захисних пільг вперше закладено основи для організації в металургійній промисловості великого капіталістичного підприємництва монопольного типу. Практика широкого позастатутного фінансування продовжувалася й у 70-ті роки ХІХ ст. Прискорення промислового розвитку супроводжувалося прямим державним втручанням у промисловість, особливо в період кризи 1873-1876 рр. Головною метою економічної політики уряду Російської імперії в той час стало створення великих капіталістичних підприємств у галузях важкої промисловості. Галузі, що знаходилися під захистом держави, охоплювали невелику кількість заводів, але вони були досить масштабними й виробляли основний обсяг продукції, отримували велику кількість замовлень, що обумовлювало їх напівмонопольний стан. Протекціоністська політика царизму створювала сприятливе середовище для великих підприємців України. Вся практика державного фінансування південних підприємств націлювалася на підтримку невеликої кількості найбільших із них, і тому таку допомогу одержувало досить обмежене коло підприємців. У металургійній промисловості України, що виникла одразу у формі великих капіталістичних підприємств із залученням великих капіталів, доступних лише пайовим та акціонерним товариствам, вже на ранній стадії розвитку з´явилися державно-капіталістичні тенденції.

Період із 1880 і до початку 1890-х років характеризувався стрімким розвитком великої машинної індустрії, перебудовою паливно-енергетичної бази країни, істотними технічними зрушеннями, широким використанням машин. За цей час парова енергетика повністю витіснила водяні колеса в галузях важкої промисловості; застосування парової енергетики у промисловості доповнювалося впровадженням нової техніки і технології виробництва. В цьому плані українська промисловість, яка вступила на шлях індустріалізації пізніше від західноєвропейської, могла, поряд із власними досягненнями, широко використовувати й зарубіжну машинну техніку та передову технологію. Така перевага значно прискорювала сам процес індустріалізації. В основному механізація основних процесів виробництва охопила різні галузі обробної та важкої промисловості, але поряд із цим залишалося ще багато ручної праці. Під впливом ринкової кон’юнктури застосовувалися нові технології виробництва, що дало можливість підвищувати продуктивність праці, збільшувати обсяги виробництва продукції. На кінець ХІХ ст. кількість підприємств скоротилася в 1,1 раза, а обсяг виробництва зріс у 1,5 раза. У 1890 р. частка української продукції становила 1/5 від загальноімперського обсягу виробництва [6, с. 37].

У 1890-ті роки відбулося значне зростання металургії, причинами швидкого зростання якої стало те, що саме на цей час припало завершення промислового перевороту в галузі. Перспективи для металургії відкривалися завдяки високому митному захистові, системі надання державних замовлень з виплатою авансів, премій, субсидій та загальному промисловому піднесенню у країні. Протягом тривалого часу прогрес у металургії стримувався через відсутність широких зв’язків між видобутком мінерального палива та залізної руди. Із введенням в дію Кате- рининської залізниці зазначені перешкоди зникли. На позитивні зрушення відреагував іноземний капітал: із середини 90-х років ХіХ ст. він посів головні позиції в металургії України.

Постало завдання створити міцну технічну базу й озброїти машинною технікою інші виробництва. Через залежність промисловості країни від іноземного постачальника не було можливості організувати виробництво конкурентоспроможної техніки. В результаті на кінець 1890-х років у промисловій структурі Російської імперії питома вага машинобудування становила лише 5% продукції, в той час як текстильної та харчової - 56% [9, с. 49]. В Україні переважало сільськогосподарське машинобудування, зростаючий попит на сільськогосподарську техніку у зв’язку з капіталістичними перетвореннями в землеробстві стимулював зусилля підприємців розвивати цю галузь промисловості. Безмитний довіз із-за кордону, що існував протягом двох порефор- мених десятиліть, спонукав підприємців до постійного технічного вдосконалення виробництва, завдяки чому в 90-х роках ХІХ ст. українське сільськогосподарське машинобудування успішно конкурувало з іноземними підприємствами. Стрімкий розвиток сільськогосподарського машинобудування, зумовлений потребами рільництва, зі свого боку спричинив підвищення продуктивності праці у сільському господарстві.

Поряд з економічним розвитком базових галузей промисловості України: вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної, - виокремилася цукрова промисловість, що набула також загальноімперського значення. Цукрове виробництво в Україні почало розвиватися ще у 20-х роках ХІХ ст. в поміщицьких господарствах. Реформа 1861 р. дала певний простір для розвитку великих підприємств ринкового типу. Високі прибутки (до 30%), що продовжували зростати через різні форми кредитування, премії, стали причиною того, що цукроварінням стала займатися велика кількість представників економічно активних верств населення. Внаслідок активного процесу інвестування розвиток промисловості в Україні йшов надзвичайно інтенсивними темпами. Концентрація виробництва й капіталів у цукровій промисловості, дієва допом ога держави цукропромисловцям спричинили появу в цій галузі першого в Україні синдикату. Фактично синдикат із кінця 80-х років прибрав до своїх рук керівництво галуззю, на нього покладалися обов’язки регулювання ціни на внутрішньому ринку через примусовий вивіз цукру за кордон.

Значного розвитку дістали інші галузі промисловості, зокрема горілчана, борошномельна та тютюнова, - саме в цих галузях відбувалися зрушення, що змінювали характер самого виробництва, надавали йому рис великої капіталістичної промисловості. Внаслідок технічних змін, промислових криз, акцизної політики уряду йшов процес вимивання слабких підприємств з одночасним нарощуванням виробництва продукції іншими. Зміни відбулися й у борошномельній промисловості, що все більше набувала рис великого капіталістичного виробництва. На борошномельних підприємствах запроваджувалася парова техніка й високопродуктивні вальцьові верстати. Переробка зерна, особливо пшениці, все більше зосереджувалася на великих підприємствах. У 1880-х роках внаслідок тяжкої кризи відбувся занепад слабких підприємств борошномельної промисловості. Для виходу із кризового стану борошномели підвищували ціни та масово вивозили товар за межі країни. У 1896 р. на V! з’їзді борошномелів остаточно сформовувалася їх представницька організація, яка відстоювала економічні інтереси підприємців. Проте ще велика кількість підприємств різних галузей промисловості знаходилася на рівні дрібних, переважно селянських промислів і кустарних закладів.

Загальна економічна відсталість і недостатність внутрішніх капіталів змусила уряд Росії залучати зарубіжні капітали та іноземних підприємців. Така політика уряду призвела до того, що в Україні значну частину прошарку підприємців складали підприємці іноземного походження. У другій половині ХІХ ст. швидко розповсюджувалася акціонерна форма комерційних підприємств, що відкривало нові можливості для залучення підприємницького капіталу. Іноземний капітал приносив із собою комерційний та виробничий досвід тих країн, звідки він був експортований. Походження інвесторів відбивалося на галузях вкладень, організаційних формах та географії іноземних інвестицій. Іноземний капітал зосереджувався переважно у базових галузях української промисловості, які мали найвищу норму прибутку, - у металургійній, вугільній, машинобудівній тощо.

Протекціоністська політика уряду не обмежувалася встановленням високих митних тарифів на ввезення готової продукції, а й забезпечувала підтримку місцевих виробників шляхом надання пільг, державних замовлень. Все це створювало надзвичайно сприятливі умови для іноземних інвестицій, що активно вкладалися у промисловість України. На зламі ХІХ-ХХ ст. більшість заводів, що виникали у Катеринославській та Херсонській губерніях, належали іноземцям, значна частина підприємств належала й російському капіталу (Брянський, Дружків- ський, Донецько-Юр’ївський та інші заводи). Однак головні позиції у металургійній, залізорудній та вугільній промисловості посідали французький, бельгійський та англійський капітали.

На межі ХіХ-ХХ ст. іноземні капітали почали досить активно надходити до економіки України та Росії, що пов´язують із діяльністю міністра фінансів С. Вітте, який домігся скасування всіляких перешкод для іноземних інвестицій, оскільки вважав їх ліками проти бідності. Залежність вітчизняного підприємництва від іноземного капіталу стала предметом ретельного аналізу в українській економічній літературі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Оцінка цього економічного явища в українській економічній літературі істотно різнилася, це питання знаходилося в центрі наукових дискусій, в роботах українських дослідників виявляються помітні відмінності в акцентах. Якщо М. Туган- Барановський [13], О. Фінн-Єнатоєвський [16], В. Желєзнов [3] та інші розглядали іноземні інвестиції у вітчизняну економіку як існуючий факт та у своїх наукових роботах намагалися спокійно й виважено розглянути зазначене явище, то А. Антонович [1] підходив до вирішення цього явища досить критично, не визнавав жодних позитивних сторін в урядовій політиці заохочення іноземного капіталовкладення.

Загалом в науковій літературі підтримувалася політика залучення іноземного капіталу. Так, український вчений М. Туган- Барановський вважав, що «Росія належить до країн, бідних капіталом» і власних матеріальних ресурсів «недостатньо для значного промислового піднесення» [13, с. 500]. Вчений зазначає далі, що, на його думку, промислове піднесення 90-х років стало можливим лише завдяки припливу достатньої кількості іноземного капіталу і саме на його основі виникла майже вся донецька гірнича промисловість [13, с. 500].

Інший вітчизняний вчений-економіст О. Фінн-Єнатоєвський звернув увагу на посилення зарубіжних інвестицій у вітчизняну економіку в середині 90-х років ХІХ ст., коли щорічно почали з´являтися десятки іноземних підприємств. На активне виникнення нових іноземних підприємств, на його думку, впливали висока норма прибутку, пільгові митні тарифи, державні замовлення й суттєве збільшення плати за користування капіталом за кордоном. До того ж, деякі іноземні підприємства одержали кредитні казенні замовлення за вигідними цінами [16, с. 45-50]. Наслідком проведення такої заохочувальної політики стало те, що станом на 1914 р. питома вага іноземних підприємств у галузях важкої промисловості становила від 60 до 90%. Також іноземних інвесторів приваблювали широкий ринок, дешева робоча сила, багаті родовища. Все перераховане вище, разом з відповідною економічною політикою держави, забезпечувало високі прибутки і при цьому істотно звужувало можливості розвитку вітчизняного підприємництва [4, с. 110-125].

Іноземне підприємництво та іноземні інвестиції відіграли важливу роль в економічному розвитку Російської імперії, полегшили перші кроки імперії на шляху індустріалізації в поре- формений період. Але вони не були визначальним фактором її економічного розвитку. Іноземний підприємницький капітал в Росії успішно функціонував лише завдяки його інтеграції в суспільне та правове середовище країни. Зі свого боку вітчизняні підприємці прагнули залучити іноземний капітал для розширення власного виробництва.

Протекціоністська політика уряду щодо окремих галузей сприяла росту концентрації капіталу та виробництва, посилювала тенденції до монополізації у найважливіших галузях важкої промисловості України. Створення небагатьох, виключно великих підприємств шляхом казенних замовлень та позик знищувало конкуренцію та створювало передумови до їх об’єднання. Митний протекціонізм, що розпочався на початку 80-х років, отримав свій закінчений вираз у так званому «мен- делєєвському» тарифі 1891 р., тариф змінив деякі ставки, відрегулював митні тарифи в бік більш жорсткого захисту вітчизняної промисловості. Митний тариф 1891 р. мав охоронний характер, особливо по відношенню до гігантів металургійної промисловості.

Питання мита на чавун, залізо і тверде паливо широко обговорювалося в суспільстві, зокрема на з´їздах гірничопромисловців систематично піднімалося питання про підвищення мит на провезення у південні порти та через південні залізниці палива й металу, а також про виділення мит на машини, які ввозилися безмитно. Встановлення мит на чавун, паливо та інші види продукції важкої промисловості дало поштовх до збільшення їх виробництва.

Отже, протекціоністські митні тарифи сприяли становленню вітчизняної промисловості, але надмірне заступництво та протекціонізм носили досить складний та суперечливий характер: така політика усувала конкуренцію та розширювала внутрішній ринок, але породжувала деяку інертність в удосконаленні техніки, що призводило до гальмування розвитку промисловості, посилювало тенденцію до застою.

У 80-х роках ХІХ ст. тарифна політика стала важливою складовою загальної економічної політики царизму та сильним економічним важелем в його руках. Закріпивши фінансову та фіскальну базу самодержавства, державна монополізація залізничних тарифів цілком слугувала інтересам великої буржуазії. Важливе значення мали залізничні тарифи для розвитку найважливіших галузей промисловості на Україні, зокрема у вирішені питання про ринки збуту продукції. Гірничопромисловці України боролися за встановлення потрібних їм тарифів на вугільні вантажі. Після переходу тарифної політики в компетенцію уряду донецькі гірничопромисловці систематично вели боротьбу за зниження залізничних тарифів. В результаті в 1890- і895 рр. відбулося зниження залізничних тарифів втричі й російські залізниці вугілля почали перевозити нижче собівартості залізничних перевезень. До кінця ХІХ ст. представники великого гірничопромислового капіталу України змогли закріпити свої позиції не тільки на традиційних, але й на нових ринках збуту - Петербурзькому, Центральному, Північному Кавказі та Закавказзі.

Як бачимо, протекціоністська політика держави: система мит, казенні замовлення, позики, премії та субсидії - сприяла встановленню капіталістичних монопольних цін та створенню монопольного ринку для окремих галузей промисловості. Особливо це стосувалося головних галузей промисловості України, де ціни на чавун, вугілля та інші види продукції були значно вищими їхньої реальної собівартості. На кінець 90-х років ХІХ ст. за собівартості донецького вугілля, що становила 4-5 коп., на місці видобутку його продавали за 10-14 коп. [7, с. 69]. На своїх з’їздах донецькі гірничопромисловці неодноразово обіцяли уряду знизити ціни, але насправді великі магнати вступали в таємні змови та всіляко прагнули їх підвищувати. В результаті спільних дій великого промислового капіталу та держави ціни на вугілля і метал на ринках Російської імперії на кінець ХІХ ст. були вдвічі більшими, ніж за кордоном, а переплата казни та приватних споживачів лише на паливі складала 30-40 млн крб. на рік [7, с. 69].

У процесі зародження монопольного капіталізму прагнення до отримання високого прибутку штовхало великих капіталістів до використання задля цієї мети державного апарату, державно-капіталістичній устрій займав сильні позиції, що сприяло прискореному економічному розвитку галузей важкої промисловості, а інші галузі знаходилися в занепаді. Підтримка виключно великого капіталу стримувала приватне підприємництво: дрібні та середні підприємці вимушені були продавати свою продукцію великим промисловцям, що посилювало монополістичні тенденції. Підтримуючи монополії, уряд не поспішав до перегляду старого та створення нового законодавства про монопольні союзи та введення сучасного акціонерного законодавства. В силу окреслених обставин, статут кожного акціонерного товариства затверджувався окремо, а кожний монопольний союз існував під виглядом акціонерної компанії. Поруч із цим, уряд створював державну монополію у вигляді Комітету з розподілення замовлень, різноманітних комісій, Харківську кам’яновугільну та залізноторгову біржу. Державне втручання в економіку на користь фінансових магнатів являло собою ранню тенденцію державно-монополістичного характеру. Використовуючи державний апарат у своїх цілях, великий капітал посів головні позиції в господарському житті країни.

Висновки. Особливістю становлення вітчизняного підприємницького середовища став активний регулюючий вплив держави на його функціонування та тісний зв’язок підприємництва з державною казною. Форсоване втручання уряду спричинило модифікацію природного розвитку ринкових відносин. Специфікою становлення підприємництва на українських землях було те, що державне підприємництво стало потужним чинником його розвитку. Через недостатність великих приватних капіталів уряд змушений був залучати іноземні капітали. Значний вплив на розвиток інституту підприємництва мала активна регулююча позиція держави, що проявилася у протекціоністській політиці, сприятливих митах, наданні субсидій, державних замовлень тощо. Регулюючі дії держави спрямовувалися на користь великого капіталу, що було проявом державно-монополістичних тенденцій.

1. Антонович А. Основания политической экономии / А. Антонович — Т. 1. Введение и основные силы, действующие в национальном хозяйстве. — К., 1914. — 710 с.

2. Вербова О. С. Національний господарський рух на західноукраїнських землях впродовж 1848-1944 років : монографія / О. С. Вербова. — Львів : ПАіС, 2009. — 386 с.

3. Железнов В. Я. Очерки политической экономии / В. Я. Железнов. — 6-е изд., испр. и доп. — М., 1908. — 860 с.

4.Зив В. Иностранные капиталы в русской горнозаводской промышленности / В. Зив. — Пг., 1917. — 132 с.

5. Кудласевич О. М. Українська економічна думка про митну політику держави (друга половина ХІХ ст.) / О. М. Кудласевич // Зб. наук. праць / Ін-т світового госп-ва і міжн. відносин Нан України; відп. ред. В. Є. Новицький — Вип. 50. — К. : ІСЕМВ, 2006. — С. 81—91.

6. Лазанська Т. І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.) / Т. І. Лазанська / НАН України, Інститут історії України. — К., 1999. — 282 с.

7. Матвеева Л. В. Социально-экономические предпосылки Великой Октябрьской социалистической революции (на материалах Украины) / Л. В. Матвеева / АН УССР. Ин-т истории — К. : Наук. думка, 1987. — 182 с.

8. Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. / Д. И. Пихно. — К., 1889. — 26 с.

9. Розенфельд Я. С. История машиностроения в СССР / Я. С. Розен- фельд, К. И. Клименко. — М., 1961. — 502 с.

10. Сайкевич О. Д. Питання державного регулювання діяльності монополій у вітчизняній економічній літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. /

О. Д. Сайкевич // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. пр. Вип. 35-36 / Відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. — К., 2003. — С. 237—242.

11. Соболев М. Н. Таможенная политика России во второй половине ХІХ века / М. Н. Соболев. — Томск, 1911. — 827 с.

12. Супрун Н. А. Еволюція вітчизняної моделі корпоративного управління : монографія / Н. А. Супрун. — К. : КНЕУ, 2009. — 270 с.

13. Туган-Барановский М. И. Избранное. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов / М. И. Туган-Барановский. — М. : Наука, РОССПЭН, 1997. — 574 с.

14. Туган-Барановський М. І. Політична економія. Курс популярний / М. І. Туган-Барановський. — К., 1994. — 262 с.

15. Фещенко В. М. Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. : монографія / В. М. Фещенко. — К. : КНЕУ, 2003. — 187 с.

16. Финн-Енотаевский А. Современное хозяйство России (18901910 гг.) / А. Финн-Енотаевский. — СПб., 1911. — 527 с.

17. Шепелев Л. Е. Царизм и буржуазия во второй половине ХІХ в. / Л. Е. Шепеляв. — Л., 1981. — 275 с.

18. Янжул И. И. Основные начала финансовой науки. Учение о государственных доходах / И. И. Янжул. — 4-е изд. — СПб., 1904. — 498 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь