Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

71. Турецька народнопоетична творчість у рецепції Яшара Кемаля


Катерина ШПОРТ, аспірантка

Анотація

Досліджено рецепцію фольклорного наративу класиком турецької літератури Яшаром Кемалем. Розкрито суть і специфіку фольклористичних розвідок та теоретичних вчень дослідника. Також встановлено методи застосування народної поетики у творах сучасного турецького письменника.

Summary

In the article the reception of folklore narrative by the classic Turkish writer Yashar Kemal is investigated. The essence and specificity of the researcher’s folklore and theoretical studies are considered. The methodological background of the usage of national poetics in the novels of modern Turkish writer is also found out.

В останні два сторіччя для турецького історично-культурного буття прикметною є постійна увага письменників до уснопоетичної творчості. Фольклор став об´єктом досліджень багатьох науковців Туреччини. Хоча розвиток турецької фольклористики відбувається досить пізно - у ХХ столітті, з 1931 року друкуються фольклористичні розвідки Пертев Наіль Боратава (Дастан Кьороглу, 1931), Шюкрю Елчіна (1933 - народні оповідання, вірші сказителів), Хусейна Джахіт Озтеллі (Поети Зіле, 1944), Ільхана Башгьоза (Фольклорні дослідження у Східній Анатолії, 1947), пізніше Ахмеда Кабакли (ашугська література) тощо. В цей період усною народною творчістю починають цікавитись і письменники. Використанням фольклорної поетики позначена творчість представників школи “сільського роману” (“KoyRoman?), сформованої у кінці 50-х років ХХ століття у турецькій літературі. Фольклорні елементи входить в культуру турецького народу двома основними шляхами: через видання фольклорних текстів та рецепцію народнопоетичних сюжетів, мотивів, образів та народної поетики майстрами слова.

Яшар Кемаль - видатний турецький письменник, унікальна й непересічна особистість, яскравий представник школи “сільського роману”. Значну частину літературного доробку письменника займають романи, повісті, оповідання з відчутними фольклорними мотивами. Так, деякі літературні шедеври автора дали нове життя загальновідомим народним легендам, дастанам, тюркю (роман “Оповитий легендою Арарат”, авторські народні оповідання “Поява Кьороглу”, “Караджаоглан”, “Алягейік”), у інших літературних творах автор творчо використав поетику зразків усної народної творчості, майстерно описав народні вірування, звичаї, традиції (роман “Худий Мемед”, трилогія “Інша сторона гори”, роман-біографія життя одного розбійника “Ефе з Чакирджа” тощо). Проте, Яшар Кемаль відомий не лише як письменник, а й як фольклорист - збирач і видавець творів народної культури, їх коментатор і дослідник Разом із збірками народнопоетичних творів результатом фольклористичних досліджень Яшара Кемаля стали серйозні наукові праці, які містять теоретичні та аналітичні зауваження дослідника, щодо еволюції турецької усної словесності, історизму, діалектики національного і загальнолюдського, символіки, естетичної вартості фольклорних творів.

Плідне використання фольклорного матеріалу Яшаром К стало можливим завдяки формуванню творчої особистості турецького письменника-фольклориста в епоху великих перетворень у турецькому суспільстві, у часи пошуків нових мистецьких та літературних форм. Звернення до народного визначило усю подальшу творчу діяльність письменника, стало головною причиною виразного домінування ідеї культурної спадкоємності у художньому світогляді митця, що суттєво відрізняє його від його сучасників, котрі заперечували досвід попередників та усіма силами намагались започаткувати нову художню епоху турецької літератури.

Ставлення Яшара Кемаля до національного найкраще можна зрозуміти з вислову самого письменника. Фольклор для нього - «це культура країни. В середині нього основа, відлуння мистецтва, яке ми плекаємо. В ньому відблиски дастану, епопеї, а точніше - казки, міфу, віршу. Фольклор - це основа мого мистецтва. Без нього не може творитись сучасна турецька література.,» [8; 10-11]

Перші вірші Яшар Кемаль почав писати у шестирічному віці, наслідуючи дастанджи (поетів) його рідних місць. Він виховувався на народних піснях, дастанах, легендах, оповіданнях. У кемалівському будинку часто лунали розповіді народних сказителів, серед яких був й видатний курдський дастанджи Абдале Зейнікі, якого пізніше письменник не раз згадував у своїх романах. Невдовзі Яшар Кемаль перетворився зі звичайного хлопця на Ашуга Кемаля, вірші якого поширювалися районом Чукурова.

Таким чином, розпочавши літературну діяльність з написання віршів, з 1944 року Яшар Кемаль зосереджує свою увагу на створенні оповідань. Його перше оповідання “Брудна історія” (“Pis Hikaye" 1944), написане у 21 річному віці, літературні критики поціновують як невдалий вірш. Натомість у 1955 році Яшар Кемаль стає відомим усьому світові своїм романом “Худий Мемед”.

Проте, літературній діяльності Яшара Кемаля передували багаторічні фольклористичні розвідки. Фольклорну діяльність Яшара К. вперше було засвідчено у 1941 році друком фольклорної студії під назвою “Мані Чіфтечапа” (“Ciftecapa Manilerl’)(щр..‘Adana Halkevl’), у якій Яшар Кемаль дослідив турецькі народні мані (частівки). У тому ж році виходить друком друга стаття дослідника “Нові кошма від Караджаоглана” (“Karacaoglan’dan Yeni Ko§malaf) (жур.“ Varlk´). Над вивченням творчості народного поета Караджаоглана Яшар Кемаль працював ще з дитинства, збираючи віршовані твори у районах Анатолії. У 1944 році вийшла ще одна фольклористична студія “Звідкіля Караджаоглан, відомий народний поет?” (“Buyuk Halk §airi Karacaoglan Nerelidif). У цій праці, поціновуючи творчість народного поета Караджаоглана, дослідник переконливо розкрив кращі риси таланту народного дастанджи, заснованого на традиціях туркменської народної культури. Фактично

Яшар Кемаль запропонував модель ідентифікації національної культури, на формування якої впливає географічне довкілля, історичні факти, умови життя і народного побуту, за яких фольклорні твори виникають, зберігаються, поширюються, видозмінюються. Ці теоретичні погляди привели дослідника до переконання, що народного поета Караджаоглана “створила давня туркменська традиція складання віршів. Й саме туркмени, передаючи його вірші від покоління до покоління зберегли пам’ять про Караджаоглана", - проте, Яшар К. запевняє у неможливості вказати точний період життя дастанджи. Ранні фольклористичні студії письменника стали першим результатом багаторічних досліджень та польових розвідок, проведених Яшаром К.

Яшар Кемаль був першим турецьким фольклористом, увагу котрого привернули народні плачі (Agitlar). Він першим почав збирати ці твори уснопоетичної творчості й залишив нам низку методичних зауваг, коментарів, вимог та побажань стосовно актуальних наукових принципів збирання, записування і систематизації творів усної народної творчості, плачів зокрема. Збірка двадцятирічного Яшара Кемаля “Фольклорні розвідки у Чукурова І. Плачі І” (´Cukurova’da folklor derlemeieri I. Agitlar і’), надрукована у 1943 році, фактично була першою спробою зібрання, дослідження та узагальненого аналізу фольклорних віршованих жанрів у турецькій народнопоетичній традиції. Збірка налічує тридцять два плачі, зібраних упродовж 1939-1942 років, та вступну статтю дослідника “Де, коли та як розповідаються плачі” (´Agitlar Nerede, Ne zaman, Nas? Soyienif), в якій автор дає загальні відомості про цей жанр народної уснопоетичної творчості. Перед кожним плачем Яшар Кемаль розповідає, ким, після якої події та для кого розповідався цей твір, у кінці плача подається тлумачення місцевих діалектизмів. Видання закінчується невеликим словником та списком імен людей, які розповідали досліднику плачі. Таким чином, вже у першій фольклорній праці Яшар Кемаль показав себе справжнім фольклористом, не обмежився поданням лише фактичного матеріалу, натомість надав читачеві вичерпний матеріал щодо змісту записаних зразків, варіантності, точної паспортизації записів і характеристики виконавців, виявився першовідкривачем жанру плачів у турецькій фольклористиці.

До питання вивчення народної поетики Яшар Кемаль звертається у 1992 році, коли вдруге виходить друком його книга “Плачі” (‘Agitlar’). До нового видання, окрім тридцяти двох плачів зі збірки 1943 року та вступної статті “Де, коли та як розповідаються плачі”, включено ще шістдесят два плачі та статтю Яшара Кемаля “Щодо плачів” (“Agitlar Ostune" 1992), в якій дослідник вже більш концептуально обґрунтував свої погляди на проблему походження, тематики, виконання плачів та їх виконавців. В окремій статті автор розповідає історію збирання плачів. Так, праця Яшара Кемаля містить детальний опис здійснення церемонії поховання у Туреччині, що має бути цікавим українським фольклористам з точки зору порівняння традицій двох народів. Перевершує Яшар Кемаль своїх попередників і у тому, що поряд з описом поховального обряду він дає потрактування першопричини первісних релігійних уявлень та історії ставлення людей до смерті і безсмертя. За твердженням Яшара Кемаля, прагнення оволодіти безсмертям постійно змальовувалось у народній літературі, й це дослідник аргументує прикладами з відомого нам дастану про Гільгамеша: “Навіть дастан “Гільгамеш” який є одним з найдавніших творів, з котрим ми знайомі, є дастаном про пошук безсмертя [11; 22]. Після втрати друга плач виконує й Гільгамеш (герой, який шукає безсмертя). Автор статті пов´язує традицію виконання плачів з традицією поховальних церемоній і стверджує, що вони обидві прийшли до нашого часу з далекого минулого. “Майже у кожного народу разом з традиціями святкування весілля та народження, є церемонії поховання,. вони різняться у різних народів, проте у них є й одна спільна риса - виконання плачів під час церемонії поховання.,’’ [11; 23] Письменник порівнює плачі у дастані про Гільгамеша з близькими йому сучасними плачами анатолійських жінок: якщо плач Гільгамеша, який герой виконує після втрати друга, примушує плакати гори та каміння, то плачі “які співаються нашими (тобто турецькими) жінками після втрати коханих, рідних, братів, примушують плакати увесь світ" [11; 25]. Особливу увагу у своєму дослідженні Яшар Кемаль приділяє вивченню турецьких плачів у порівняльному аспекті. Фольклорист знаходить подібні з турецькими мотиви у двох плачах з поеми “Іліада”, які виконувались матір´ю та жінкою Гектора, вбитого Ахіллом. У районах Чукурова та Анатолії плачі, котрі виконуються під час церемонії поховання, співаються так само, як це описується у епопеї: спочатку починає заспівувати близька або рідна до померлого людина, а потім продовжують або ж повторюють те саме інші жінки, іноді плачі співаються у вигляді діалогу, коли один з присутніх відповідає на слова, які каже близька людина. [11; 28]. Далі Яшар Кемаль аналізує територіальне поширення плачів різними районами Туреччини відповідно до їх тематики, а також висуває свої гіпотези щодо поширеності та часу побутування деяких зразків усного жанру. За твердженням науковця, “життя” плачів залежить від особистості померлого. “Якщо плач починають розповідати люди, для цього є своя причина. По-перше, цей вірш має бути про відому, поважну у цьому районі людину. Наприклад, добре поширюються вірші про відомих та шанованих народом розбйників. Про них є багацько плачів та тюркю. До плачів, які різняться своїм довгим побутуванням, належать й ті, в яких розповідається про померлих або вбитих закоханих, молодиків, які завчасно загинули," [11; 29] У студії “Щодо плачів” Яшар Кемаль неодноразово звертається до туркменської та курдської традицій складання плачів, при цьому порівнюючи їх з турецькою. Дослідник дає пояснення терміну “денгбеж’, яким курди називають своїх дастанджи; описує церемонію поховання у курдських поселеннях. Проте найголовнішим у цій фольклористичній розвідці дослідника видається його думка про те, що плачі дали поштовх для розвитку епопеї Гомера “Іліади” та дастану про Гільгамеша (“Чи не є дастан про Гільгамеша плачем складеним для нього’’ [11; 32]), пропонуючи, по суті, фольклористам зробити компаративістичне дослідження плачів різних народів світу та дослідити природу виникнення великих народнопоетичних форм.

У 1978 році Яшар Кемаль готує і видає збірку народної поезії “Небо лишилось синім. Зразки уснопоетичної творчості” (‘Gokyuzu mavi kaid? Halk edebiyat?seckis”), яка увібрала у себе приклади народнопоетичних творів різних жанрів. Ця книга є результатом співпраці Яшара Кемаля з відомим турецьким фольклористом, перекладачем Сабахаттіном Ейубоглу: під час зустрічей вони розповідали один одному згадані анатолійські народні твори, приказки та прислів´я. Примітним є те, що ні Яшар Кемаль, ні Сабахаттін Ейубоглу не виховувались у Анатолії, Яшар Кемаль народився на півдні Туреччини, Сабахаттін Ейубоглу на чорноморському побережжі, але обидва митці різнились любов´ю саме до анатолійської народної культури. Подібна ж практика написання книги демонструє надзвичайні природні здібності обох майстрів слова. До збірки увійшло тридцять два дастани, серед яких дастани Юнуса

Емре, Кьороглу, Караджаоглана, десять плачів, три народні казки, а також численні маані, загадки, тюркю (народні пісні), приказки та прислів´я, меддах та карагьоз (народні театри), народне оповідання з тюркю (turkulu hikaye). Цінності виданню надала фольклористична розвідка Яшара Кемаля “Декілька слів щодо уснопоетичної творчості” (‘Halk Edebiyat?Ustune Birkac SoZ 1977), що містить короткі відомості про відомих ашугів та невеликий словник діалектизмів, підготовлений Ахмедом Кьоклюгіллер.

У передмові до збірки “Декілька слів щодо уснопоетичної творчості” Яшар Кемаль розповідає про проведенні ним у різних анатолійських селищах польові дослідження, під час яких дослідник відкрив для себе істину щодо походження деяких народних віршів, авторство яких до цього часу хибно приписували Караджаоглану. У статті Яшар Кемаль апелює фактичними матеріалами, дастанами, які розповідають сказителі декількох анатолійських селищ. За традицією складання цього виду епічних творів у кінці віршів дастанджи згадували ім´я автора дастану, яке передавалося від покоління до покоління упродовж століть, увіковічуючи його автора. Це й допомогло встановити, що твори було складено місцевими анатолійськими дастанджи, а не туркменським Караджаогланом. [5; 17-23]. Віднайдення істини щодо авторства дастанів відкрило науковцям шлях для нових досліджень турецької уснопоетичної творчості.

У 1997 році виходить остання збірка народних творів Яшара Кемаля “У жовтих зошитах. Фольклористичні розвідки” (“Sar?defterdekiler. Folklor Derlemeleri´). Твори, які увійшли до цієї збірки, Яшар Кемаль збирав упродовж семи-восьми років у 40-50 роках. Завдячувати створенню книги маємо Алпаю Кабаджали, якому дослідник передав рукописи своїх праць. До збірки “У жовтих зошитах” увійшло сімнадцять віршів-кошма народних ашугів, десять дастанів, двадцять сім плачів, десять народних оповідань-тюркю, а також одна казка, загадки та маані.

Фольклористична діяльність Яшара Кемаля пояснює всю подальшу творчу долю письменника, його інтерес до народної культури, народної символіки, популярних фольклорних мотивів і навіть жанрів уснопоетичної творчості. У своїх романах Яшар Кемаль використовує принцип осучаснення зразків народної літератури, він органічно синтезує фольклорні елементи у сучасних художніх творах. Для раннього періоду творчості Яшара Кемаля характерним є часте звернення до народних мотивів, що демонструє художню сміливість Яшара К. як письменника. Адже, при використанні традиційних сюжетів він не втрачає авторського я. Народнопоетичні мотиви у творчості Яшара К. ускладнені актуальною його сучасникам проблематикою, що робить романи та оповідання письменника безсмертними. Завдяки традиціям усної народної творчості Яшару Кемалю вдалося оволодіти манерою традиційної народної форми оповіді [4; 268], яскраво продемонстрованої у народному оповіданні “Поява Кьороглу” збірки “Три анатолійські легенди”.

Багатозначність шедеврів уснопоетичної творчості забезпечує різнопланове використання традиційних сюжетів. Для творів Яшара К характерні як прямі запозичення народних сюжетів, так й завуальоване використання народної символіки, котре часто сприймається читачем лише на рівні підсвідомості. Окремі твори автора («Оповитий легендою Арарат», оповідання збірки «Три анатолійські легенди») навіть назвою своєю не відрізняються він народних. Одним з головних принципів використання фольклорних елементів у творах Яшара Кемаля є широке застосування національної символіки (зооморфів, символів природи, кольори, числа), мотивів, образів національних героїв (Кьороглу, Караджаоглан, образи розбійників Ефе з Чакирджа, Худий Мемед).

У написанні творів Яшар К не обмежується використанням якогось певного методу застосування національних джерел. Автором використовуються методи дописування (“Алягейік”), обробки (“Худий Мемед”) та переказу (“Поява Кьороглу”, “Караджаоглан”). Так, народне оповідання Яшара Кемаля “Алягейік” (“П´ятниста лань”) є класичним прикладом дописування. Цей твір за своїм змістом та характером виконання є прототипом загальновідомого сюжету анатолійської народного тюркю. Застосовуючи метод «осучаснення» сюжетів народнопоетичних творів Яшар Кемаль включає до новоствореного тексту раніше відсутні епізоди, розширює сюжет та ситуації взяті з твору-оригіналу. За рахунок цього для дописаного авторського оповідання характерним є наповнення напруженим психологізмом змістовних характеристик твору.

“Алягейік” - відома стародавня легенда розповсюджена у народнопоетичній творчості турків. У деяких турецьких критичних працях ця легенда згадується як “народне оповідання тюркю” (“Turkulu halk hikayesi´) [10; 100], в інших джерелах її називають казкою (“masal”) [7; 59], Яшар К. називає свій авторський твір «народним оповіданням» (‘halk hikayesi’), що зазначено автором на титульній сторінці видання збірки. Народна тюркю у інтерпретації Яшара Кемаля значно відрізняється від оригіналу народного твору, що зрозуміло з літературознавчої студії самого фольклориста, надрукованій у 1954 році. Як стверджує дослідник, у анатолійській народній тюркю йдеться про хлопця Дурмуш Алі з села Кизлач. Герой народної пісні (тюркю) - єдиний син старої жінки, він не може уявити свого життя без полювання на оленів. Одного дня Алі вполював дитинча оленя, мати хлопця дуже розсердилась через це, але Дурмуша Алі ніщо не могло спинити, ні погані передчуття матері, ні благання нареченої відмовитись від полювання. Коли Дурмуш Алі в остане полює на оленицю, мати вбитого ним раніше жереб´я приводить мисливця до скелі, й штовхає Дурмуш Алі у безодню. Довгий час герой ледве живий знаходиться у безодні без води та їжі. Голосом \ сповненим болю він починає співати «Тюркю про Алягейік». На звуки тюркю приходять інші мисливці, але знаходять вже мертвого Алі [4; 269]

У своїй версії народного оповідання, яку автор відтворив з невеличкої тюркю, Яшар Кемаль робить головним героєм Халіля. При створенні оповідання письменник використовує принцип «нанизування» колізій та ситуацій на вже відомий сюжет народної тюркю. У авторському творі Халіль, як й у народній тюркю, - син самотньої жінки, у нього є кохана Зейнеп. Халіль завзятий мисливець. Але в авторській версії з´являються нові сюжетні елементи, додані письменником до історії коханні Халіля та Зейнеп, - давня ворожнеча між жителями двох сіл - Гьокдере та Сариджали, та ворожнеча міх Халілем та Караджа Алі через кохання до Зейнеп. Використання нової сюжетної лінії, органічно поєднаної у єдине художньо-естетичне ціле з відомим сюжетом тюркю, дозволили письменнику підійняти ряд проблем актуальних для його сучасників. Сюжет народної тюркю, який має міфологічний підтекст сформований на вірі прадідів у святість оленів, у інтерпретації Яшара Кемаля набуває певного соціального підтексту. Ворожнеча між двома селами, заможність Караджа Алі, сирітство Халіля (герой виріс без батька) та страх бідних селян селища Гьокдере перед багатієм Караджа Алі, стали причиною того, що, коли Халіль перебуває на полюванні, три брати Зейнеп, знаючи кохання дівчини до Халіля, без обміркувань сватають дівчину за не коханого їй Караджа Алі. Стара Султан Кари - єдина селянка села Гьокдере, котра стає на заваді намірам Караджа Алі. Проте, її благання ніхто не хоче чути. Після повернення Халіля з полювання, жоден селянин не може подивитись йому у вічі. Звичайно, пізніше Халіль відвозить обручку - подарунок Караджа Алі дівчині у знак заручин, Халіль повертає собі кохану, але це не спиняє Караджа Алі.

Іншим цікавим моментом авторського твору, який відсутній у народній тюркю, є перетворення завзятого Халіля-мисливця на жертву. Головний герой у інтерпретації Яшара Кемаля стає жертвою полювання свого ворога Караджа Алі. Халіль, точнісінько як олень у народному тюркю, спершу рятується, не підозрюючи навіть, що на нього полюють. Рятує його олень, за котрим Халіль стежить з надією вполювати, але якого ніяк не може наздогнати. Олень відводить Халіля від небезпеки. Після другої пастки Караджа Алі, Халіль вбиває свого ворога (Караджа Алі), але скоро помирає й сам. Таким чином, сюжетні лінії народного тюркю та оповідання письменника ніби двічі накладаються одна на одну:

1. Дурмуш Алі (мисливець) - Караджа Алі (мисливець) - Халіль (жертва)

2. Дурмуш Алі (мисливець) - Халіль (мисливець) - олень (жертва).

У першому випадку Халіль, який у певному розумінні є втіленням образу самого оленя, є жертвою мисливця Караджа Алі (уособлення образу Дурмуш Алі з народної тюркю). Мисливець Халіль відчуває на собі, що означає бути жертвою. В результаті, доля карає «мисливця» Караджа Алі, не дивлячись на його щирі почуття до дівчини; нерозділене кохання до Зейнеп, спроби нечесного, кривавого оволодіння нею закінчуються для Караджа Алі смертю. У другому випадку (Дурмуш Алі - Халіль - олень) Яшар Кемаль з точністю повторює сюжет народного тюркю - Халіль вбиває оленя, але при цьому й сам лишається життя впавши зі скелі. Головний герой гине й у народному й у авторському оповіданні.

Змінює Яшар Кемаль й кінцівку сюжету тюркю. У авторському оповіданні кохана Зейнеп, підбігши до краю скелі та побачивши коханого у безодні, стрибає за ним, й вони помирають разом. Цим самим автор унеможливлює щастя дівчини після смерті її коханого. Смерть обох: Зейнеп та Халіля - наводить на думку, що кохані, можливо, поєднаються там, у іншому житті, але автор й тут вносить свої символічні корективи. На скелі, де загинули кохані, кожної весни розквітають дві квітки, синя та червона, але під вечір, коли квіти вже ніби мають поєднатись, з гори, яка навпроти, «прилітає» олениця, й з´їдає їх.

Таким чином, Яшару Кемалю вдалося опрацювати сюжет народної тюркю до найменшої дрібнички. Наповнюючи реалістичними побутовими деталями загальновідому традиційну схему, автор наближає абстрактні міфологічні характеристики до історичної дійсності. Прийоми драматизації та психологізації, разом з описом давніх традицій, використані письменником у народному оповіданні, дозволили митцю досягти реалістичності опису подій. Перед нами не просто тюркю або легенда, перед нами трагічна історія двох коханих. «Дописування» народної тюркю Яшаром К зробило цей твір надбанням великої читацької аудиторії та полегшало його ідейно-змістове сприйняття. Шляхом ускладнення системи онтогонічного та етично-психологічного мотивування народне оповідання у інтерпретації Яшара Кемаля виконує гуманістичну функцію сприйняття, допомагає пізнати сучасні процеси в контексті загальнолюдського досвіду. У 1959 році за мотивами твору було знято кінострічку під керівництвом Атиф Їлмаза, що підтверджує популярність та актуальність відтвореного Яшаром К народного оповідання “Алягейік” [4; 269]

Яшар Кемаль вдається до методу «переказу» сюжетів народнопоетичної творчості при реконструкції дастану про Кьороглу, розповсюдженого у тюркському світі, у тому числі й у турецькому фольклорному наративі. Народне оповідання Яшара Кемаля “Поява Кьороглу” дало нове життя відомому герою твору усної народної творчості.

У ХХ столітті, починаючи з Омера Сейфеттіна, майстри слова часто використовували дастан про Кьороглу при написанні віршів, оповідань, п´єс. [4; 266] Було зроблено численні дослідження цього дастану (досить згадати праці відомих турецьких фольклористів Пертев Наіль Боратава (Дастан Кьороглу, 1931), Ільхан Башгьоз (Кьороглу, 1959)), котрі тривають й у наш час. Власні дослідження проводив й Яшар К. У 1940-их роках сімнадцятирічний дослідник, подорожуючи Анатолією, чув багато варіантів розповідей одного й того самого дастану (загалом відомо біля ста варіантів дастану про Кьороглу). Розповіді про народного героя настільки вразили митця, що він сам, як Ашуг Кемаль, оповідав дастан у районі Чукурова та Тороських горах. Тоді Яшару Кемалю вдалось зібрати десятки варіантів оповіді про Кьороглу у рідних місцях. Пізніше, використавши найперший почутий варіант народного оповідання, письменник, застосовуючи метод «переписування», створив власний твір “Поява Кьороглу”, який увійшов до збірки народних оповідань автора “Т ри анатолійські легенди”, що правда, вже не як дастан, а як «народне оповідання».

Народне оповідання Яшара К. “Поява Кьороглу” - приклад літературного мистецтва, в якому зберігся стиль традиційної розповіді, але який має свою власну форму. У цьому творі Яшар Кемаль постає перед нами як справжній народний сказитель. Прочитуючи оповідання не здогадуєшся, що воно є авторською працею. Твір сприймається як розповідь народного оповідача, що демонструє майстерність Яшара К. в оволодінні стилем традиційної народної оповіді.

Згадки про народного героя Кьороглу та його богатирського коня Кирата зустрічаються у пізніших працях Яшара Кемаля (романи “Інша сторона гори”, “Худий Мемед”, “Вбити змію”), що можна пояснити розумінням автором популярності цього образу у духовній свідомості турецького народу багатьох культурно-історичних поколінь, а також впливом усної народної творчості на свідомість письменника. Вірогідно, що ідея зображення народом Кьороглу як справедливого царя у його неприступній фортеці Чамлибель наштовхнула Яшара Кемаля звернутись до цього давнього мотиву й використати архетип народного героя як основу свого першого роману “Худий Мемед”. Адже, протистояння Кьороглу панівному класу, його перемога у цій боротьбі, досягнення своєї мети та створення фортеці доводять непереможність, демонструють приховану силу народу, що стало головною ідеєю роману Яшара К. “Худий Мемед”.

Прикладом «переписування» традиційних народнопоетичних сюжетів є й народне оповідання Яшара К “Караджаоглан” (1956). Як вже зазначалось вище, написанню твору передували багаторічні фольклористичні розвідки письменника. Головні відмінності між традиційним оповіданням про Караджаоглана та кемалівським твором досліджував у своїх працях П. Наіль Боратав. На відміну від народної мови оповідання “Поява Кьороглу”, оповідання “Караджаоглан” написано мовою сучасного романну [4; 268].

Серед популярних методів переосмислення традиційного сюжетно-образного матеріалу є метод «обробки» творів, застосований Яшаром К у романі “Худий Мемед”. Цей твір, як й попередні праці, відноситься до періоду ранньої творчості письменника. Компаративістичне дослідження роману з дастаном про Кьороглу доводить, що при написані сучасного роману Яшар Кемаль використав загальнолюдські цінності закладені в усній народній творчості. Цей авторський твір є своєрідним естетичним доказом глибинного освоєння духовних цінностей минулого сучасною культурою. У романі “Худий Мемед” Яшар К переосмислює народнопоетичну творчість на різних літературних рівнях: жанровому, композиційному, ідейно-семантичному, стильовому. У романі простежуються кореляції сюжетів народнопоетичного та літературного творів. Так, створюючи образ Худого Мемеда автор звертається до образу національного героя (Мемед, як й Кьороглу, має нестримне бажання допомогти народу, його поведінка, прагнення, моральні цінності, щире почуття кохання, дуже нагадують героя народного дастану), проте при цьому на відомий нам образ Кьороглу Яшар Кемаль накладає вже інший психологізм: душевні переживання Худого Мемеда, оволодіння та втрата коханої, перетворення героя на розбійника, переховування у горах, постійні зіткнення з поліцією, викликають у свідомості читача вже інші переживання, емоції, асоціації, які відрізняються від тих, які акумулюються при прослуховуванні народного дастану.

Проте, створення образу Худого Мемеда відбувалось не лише на основі образу національного героя Кьороглу, на чому найчастіше акцентують увагу турецькі дослідники (А Кабакли 1974). Вивчення історії життя Яшара Кемаля та дослідження наступних творів письменника (зокрема роману “Ефе з Чакирджа”) дозволяє провести певні паралелі й між життям самого письменника та головним героєм його першого роману Худим Мемедом, а також порівняти образ Худого Мемеда з реальним історичним героєм - розбійником Мемедом Ефе з Чакирджа, про якого Яшар К упродовж довгого періоду збирав достовірні матеріали, а пізніше написав роман.

Якщо звернути увагу на хронологію написання творів (перша частина чотирилогії “Худий Мемед” - 1955 р., збірка “Три анатолійські легенди”, до якого входить народне оповідання “Поява Кьороглу” - 1967 р., роман “Ефе з Чакирджа” - написано 1956 р., видано 1972 р.), зрозумілим стає наступне: створення образу Худого Мемеда відбувається на основі використання автором народного досвіду, накопиченого упродовж довгих років, власних спостережень, знань та переконань. Це частково усвідомлене використання народних мотивів, викликане бажанням Яшара Кемаля створити чи, навіть, відтворити образ національного героя, який десятиріччями існував у душі народу, але про якого ніхто не наважувався відкрито написати. Формування образу Мемеда відрізняється від принципів творення героїв інших творів письменника. Так, написанню роману про Ефе з Чакирджа передували багаторічні дослідження Яшара Кемаля, письменник намагався як найточніше відтворити реалії життя історичного героя. Роман “Ефе з Чакирджа” - історія життя справжнього розбійника, проте це не є перешкодою для того, щоб фольклоризм зайняв головуюче місце у творі, адже Ефе (розбійник) - частина народу: для героя, як й для усіх селян, характерне багате народне мислення, він живе за законами та традиціями турецького селянства, що автор вдало використовує описуючи у романі традиції сватання, народний побут, закони розбійників. Але приоритетним при створені роману все ж таки є історизм: якомога ближче підібратись, дослідити те, про що складаються легенди, але про що напевно ніхто не знає. Висвітлення правдивих життєвих фактів - першочергове завдання Яшара Кемаля при створенні твору. Саме тому, у кінці роману “Ефе з Чакирджа” Яшар Кемаль без будь-яких змін друкує записи з щоденника полковника, котрий очолював загін проти розбійника Мемеда та знищив його. Що до твору Яшара Кемаля “Поява Кьороглу” зі збірки “Три анатолійські легенди” - це є «переказ» традиційного сюжету народного оповідання, відомого авторові з дитинства. Оповідання навіть мовою своєю не відрізняється від народного, для нього характерні казковість та міфологічність.

Не зважаючи на період створення трьох творів (“Поява Кьороглу” та “Ефе з Чакирджа” написані пізніше за роман “Худий Мемед”), створюючи образ Худого Мемеда Яшар Кемаль постійно перебував під впливом легендарно-дастанного (Кьороглу) та історичного (Ефе) народних героїв, й тому не дивним є використання архетипу Кьороглу та образу Ефе з Чакирджі при створенні головного героя роману “Худий Мемед”. Одним з пояснень подібності головних героїв трьох авторських творів (Кьороглу, Худого Мемеда та Ефе з Чакирджа), є й те, що всі вони є розбійниками. Проте, наскільки б життя розбійників не було схожим (у трьох творах сюжетні лінії героїв побудовані на трьох основних складових - боротьба проти панівного класу, розповідь про життя розбійника та їх історії кохання), Яшар Кемаль у кожному творі підіймає різну проблематику.

Цінність роману “Худий Мемед” полягає у тому, що автору у контексті сучасного літературного твору на основі традиційного народного сюжету вдалося створити багаторівневу систему онтологічних та етично-психологічних мотивацій. Яшар Кемаль у романі не лише збагачує змістовий об´єм відомого народного героя, він розширює його функціональну орієнтацію в контексті літературного твору. Для образу Худого Мемеда наскільки типовим є народне, ідеалістичне, легендарне, настільки ж він є й реальним героєм його часу. Ретроспектива життя головного героя роману Худого Мемеда ускладнюється реальністю викладення подій. Герой вже не є безсмертним, як його прототип Кьороглу, але люди роблять з нього такого, ще за життя складаючи про Мемеда легенди та дастани. Мемед звичайна людина, проте він не боїться смерті, він безстрашний, ризикуючи життям захищає близьких, виборює права селян всього району Чукурова. «Обробка» традиційного сюжету відбулись як на дієвому рівні, за рахунок чого значно розширився сюжет твору, збільшується кількість сюжетних ліній, так й на психологічному. Внутрішній конфлікт відомого народного героя Кьороглу, пов´язаний з нерішучістю та страхами хлопця, невмінням захистити себе, у романі “Худий Мемед” набуває зовсім інших, соціальних масштабів. Худий Мемед - жертва соціальної нерівності, він страждає від несправедливості тогочасного суспільства (у романі Яшар Кемаль описує життя турецького села його сучасників, історію середини ХХ століття), герой на собі відчуває всі реалії жорстокого життя: він не є особистістю, він не відчуває себе людиною. Звернення Яшара Кемаля до традиційного образу, його переосмислення та доповнення у контексті психології сучасного читача, дозволило письменнику створити новий літературний шедевр, який своєю народністю, багатством опису національних психологічно-етичних цінностей та реалій сільського життя, забезпечив собі довге існування, роман упродовж багатьох десятиріч буде лишатись актуальним для турецької та світової літературної богем.

Результатом довгих фольклористичних польових досліджень став роман Яшара Кемаля “Оповитий легендою Арарат”. У двадцятивосьмирічному віці письменник збирав народний фольклор у горах Арарат, районі Чукурова. Зібравши велику кількість легенд, Яшар Кемаль довго виношував ідею роману “Оповитий легендою Арарат”. «Цей невеличкий за розміром роман став одним з романів, над якими я працював найбльше» - каже письменник у одному з інтерв´ю. Й дійсно, ідея написання роману зародилась у 1952 році, після зібрання фольклорного матеріалу у мальовничих районах гори Арарат, писати Яшар Кемаль почав у 1958 році, але невдовзі покинув. Пізніше було ще дві невдалі спроби написання роману у 1962-65 рр., й лише у 1968 році автор нарешті закінчив цей твір. «Ви знаєте про моє захоплення розповідати на-пів реальні на-пів легендарні історії. У романі «Оповитий легендою Арарат» я намагався якнайбльше застосувати цей метод. Я вірю у нескінченну можливість творити двох великих сил: природи та народу. У цьому романі я наскільки мені вистачило сил намагався використати ці дві сили. Намагався розповісти, що коли збирається народ, то йому не може протистояти жодна сила,. Це є однією з головних тем роману... До того ж, я вперше написав роман про кохання. Всі події роману вперше обертаються навколо кохання»[3; 9] Перед тим, як перейти до розгляду формування ідеї створення роману “Оповитий легендою Арарат” слід звернути увагу на збірку репортажів Яшара Кемаля “Ноєв ковчег” трилогії “Цей світ від початку до кінця” (“Nuhun Gemisi´, “Bu Diyar Ba§tanba§a 1" 1971). У цій збірці містяться прямі докази використання автором у романі “Оповитий легендою Арарат” народного знання та власних вражень від краси околиць гори Арарат, отриманих під час польових досліджень. Яшар Кемаль постає перед читачем як один з героїв репортажу “Ноєв ковчеґ’, написаного у серпні 1952 року. У репортажі Яшар К разом з французькими туристами мають на меті підіймається на гору Арарат з надією знайти Ноєв ковчег. У можливість підкорити гору Арарат не вірить жоден місцевий мешканець, й кожну хвилину письменник чує з вуст горців неймовірні легенд про це. Згодом, перебуваючи під постійним впливом розповідей місцевого населення, автор почитає сумніватись у можливості запланованого підняття. Лише найкращому другові вдається умовити письменника піти з ними на гору Арарат. Так, якщо згадати роман “Оповитий легендою Арарат”, головним випробуванням вигаданим ханом Махмудом для Ахмеда, яке хлопець мав подолати для заволодіння коханою Гюльбахар, доньки хана Махмуда, було підійнятись саме на гору Арарат. Ахмеду вдається це зробити, про що свідчить запалене на горі вогнище. На гору Арарат піднялись й французькі туристи, щоправда ковчега там вони не знаходять, й вирушають далі, на пошуки озера Корхан. Головний герой репортажу (Яшар Кемаль) після підняття на гору Арарат зі страхом думає про нові пригоди, пошук озера. Проте, знайшовши озеро, лишається у захваті від його краси. Це озеро місцеві жителі називають озером Кюп, й саме озеро Кюп є одним з головних герої роману “Оповитий легендою Арарат”. Навколо цього озера розгортаються події роману. Деякі описи мальовничої краси тутешніх місць, майже слово у слово повторюються у романі “Оповитий легендою Арарат” та репортажі Яшара К.. Примітним є й те, що у романі автор жодного разу не згадує справжньої назви озера - Корхан, а називає його озером Кюп, назвою, яка лишилась у пам´яті народу.

Серед турецьких критиків лунали різні думки, що до жанру написаного Яшаром К твору. Дехто, шляхом порівняння твору з відомими світовими шедеврами доводив, що роман (саме до цього жанру літератури відносить його Яшар Кемаль) “Оповитий легендою Арарат” насправді є народним оповіданням (Айхан Герчекен [6; 31]), інші вважали творіння Яшара Кемаля народним дастаном: “Оповитий легендою Арарат” та Яшар Кемаль, став на шлях написання народного дастану, шляхом подолання жанрів казки та легенди,. поєднавши жанри роману та дастану, він зробив крок уперед створивши реалістичний роман про Анатолію двадцятого століття» [20; 300]. Але насправді й сам Яшар Кемаль не наполягав на тому, що написав роман у сучасному розумінні цього поняття, він пояснює його літературний твір як мистецьку спробу (deneme).

Таким чином, формування Яшара Кемаля як відомого письменника не заважало йому здійснювати дослідження народної творчості. Збирацька та наукова діяльність Яшара Кемаля, фольклористичні спостереження, методологія його досліджень становить помітний крок у розвитку турецької та світової фольклористики. До того ж, саме завдяки здійсненим фольклористичним розвідкам та проведеним дослідженням народного фольклору, Яшару Кемалю вдалося створити ряд безцінних наукових праць та літературних творів, які мають чітко виражені легендарні та народнопоетичні особливості. Цим самим Яшар Кемаль довів існування літературного стилю написання творів характерного лише йому. Незаперечним є факт плідного використання Яшаром Кемалем фольклорного наративу. Особливістю творчості Яшара Кемаля слід вважати і те, що при будь-якій інтерпретації сюжету, образу, мотиву автором це відбувається шляхом сприйняття проблематики твору крізь психологічні та історичні реалії епохи-реципієнта. Тому твори письменника необхідно досліджувати не як абстрактний художній експеримент, а як реакцію автора на події та процеси історичної реальності, шляхом відображення їх крізь погляди, вірування, уподобання їхніх предків.

Література:

[1] Нямцу А. Миф и литература (теоретические аспекты функционирования) / Черновицкий национальный ун-т им. Юрия Федьковича. Научно-исследовательский центр "Библия и культура. — Черновцы : Рута, 2005; [2] Alemdar Y. Siyasal ve Sosyal Deg§meler Agisindan Cumhuriyet Donemi Qagda§ Turk Ramani 1946-2000. Ankara, 2005; [3] Qetin C. Ince Memed’in yazari unlu romanci Ya§ar Kemal ilk a§k romanini yazdi, Hurriyet, 1970; [4] Ciftlikci R. Ya§ar Kemal: yazar-eser- uslup. Ankara: Kultur Bakanligi, 1997; [5]Eyuboglu S. Ya§arK. Gokyuzu Mavi Kald? Halk edebiyat? Seckisi. Istanbul: Yap? Kredi YayTilar? 1995; [6] Gergeken A. Agridagi efsanesi uzerine. 1st: Halkin Dostlar? 1971; [7]Guney E.C. Bir Varmi§ Bir Yokmu§. 1st: Dogan Karde§ Yayinlari, 1973; [8]Mercan H. Ya§arKemal: “Ben Deg§menin Romancisiyim”. Istanbul: Varlk, 1983; 9]Moran Berna. Turk romanlda ele$tirel bir baki§ 1. Ahmet Mithat’tan A.HTanpinar^a. Istanbul: Ileti§im Yayinlari, 2007; [10]Turk Dili ve Edebiyat?Ansiklopedisi. “Alageyik Turkusu” mad. C.1.1st: Dergah Yayinlari, 1977; [11] Ya§ar K Agitlar. Istanbul: Yap?Kredi Yay filar´? 1993; [12] Ya§ar K. Agridagi Efsanesi. 1st.: Yapi Kredi Yayinlari, 2005; [13] Ya§ar K Qakircali Efe. 1st.: Yapi Kredi Yayinlari, 2005; [14] Ya§ar K Ince Memed I. 1st.: Toros Yay?ilar? 1992. [15] Ya§ar K Nuhun gemisi. Bu diyar ba$tanba§a 1. Ist: Yapi Kredi Yayinlari, 2004; [16] Ya§ar K Sari defterdekiler. Folklor Derlemeleri. Hazirlayan: Alpay Kabacali. Ist: Yapi Kredi Yayinlari, 1997; [17] Ya§ar K Sozlu Edebiyattan Yazili Edebiyata. Sanat Olayi, 1981; [18] Ya§ar K. Ug anadolu efsanesi. Koroglunun meydana giki§i, Karacaoglan, Alageyik. Ist: Yapi Kredi Yayinlari, 2007; [19] Ya§ar K Yer demir gok bakir. Ist.: Yapi Kredi Yayinlari, 2005; [20]ErhatA Sevgi Yonetimї Ist.: 1980.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)