Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

63. Співпраця наддніпрянських фольклористів у науковому товаристві імені Шевченка


Ганна СОКІЛ, к філол. н.

Анотація

У статті порушено питання співпраці українських дослідників у Науковому товаристві ім. Шевченка. Вона проявлялася у взаємостосунках, листуванні, спільних фольклорно- етнографічних експедиціях, публікаціях уснопоетичних матеріалів у друкованих органах НТШ, перевиданні спадщини відомих учених.

Summary

The article studies cooperation of the Ukrainian researchers within T. Shevchenko Scientific Society. It was manifested through their relationships, correspondence, joint folkloristic and ethnographic expeditions, publications of folk poetry in the Scientific Society’s journals, new editions of the heritage left by famous scholars.

Щоб краще уявити собі ситуацію, яка склалася в Наддніпрянській Україні наприкінці ХіХ ст. - на початку ХХ ст., зацитуємо уривок з листа відомого класика української музики Миколи Лисенка, написаного 30 грудня 1894 р. в Києві. «Ви, сидячи собі в Галичині, - звертався композитор до Костя Паньківського в Львові з приводу того, що йому не надіслано вчасно кількох номерів часопису «Зоря», - не стямите того, як то тяжко, хоч і в себе дома, пробувати без живого слова в рідній мові, під режимом, котрий в останні 2-3 місяці забороняє навіть етнографічні збірки пісень битових, простих, самих безвинних, забороня в «Киевской старине» розмови в 10 слів на українській мові, забороня сказати про померлого 10 годин назад професора

Кистяковського, в його біографії, що він був родом українець і в молодих ще літах одзивався любовію до своєї мови. Тямите Ви се, під чим ми живемо?» [1, 249]. Усякі коментарі тут зайві. Це крик душі свідомого українця, якому все рідне заборонено. Та незважаючи на такі умови, передові діячі культури, до котрих належав і М.Лисенко, працювали наполегливо й систематично, щоби своєю науковою діяльністю піднести рідну культуру, науку, про яку на той час мало ще було відомо в світі. Це стосувалося і фольклористики й музикознавства й етнології, та інших галузей.

Упродовж історичного розвитку нашої держави, навіть тоді, коли вона була розділена між різними імперіями, передова інтелігенція не поривала культурно- наукових зв´язків. Більшість з її представників уболівала за долю України, визнаючи для себе три головні пріоритети: 1) загальноукраїнський патріотизм; 2) прагнення до соборності; 3) діяльність у напрямі збагачення національної ідеї (чи то в науці, чи культурі, літературі, мистецтві і т. д.).

Спілкування галичан з наддніпрянцями має давню традицію. Якщо йдеться про фольклористичну співпрацю, то вона простежується із часу зародження цієї науки. (М.Максимович, П.Куліш - «Руська трійця», М.Костомаров, О.Бодянський - Я.Головацький, М.Бучинський, О.Навроцький, М.Драгоманов, Б.Грінченко - М.Павлик, І.Франко, В.Гнатюк та ін.). Ця тема висвітлювалася частково в науковій літературі [6; 8]. У період діяльності нТш значно розширилися рамки співпраці і стали більш цілеспрямованими. На кінець ХІХ ст. Київ залишався важливим центром, де наукові сили гуртувалися навколо «Киевской старины», однак Львів був одиноким місцем, де наукова праця, за словами І.Франка, «могла мати щиронаціональний характер, де здобутків її не треба проводити в публіку краденим способом або фальшувати для угоди цензурі» [14, 363]. Інакше кажучи, тільки в Галичині появилися більш-менш достатні умови для розвитку української науки.

Наголосимо, що біля витоків НТШ стояли представники з Великої України. Хоча Товариство засноване в межах Австрії, але почин до його утворення вийшов з підросійської частини України, а саме з Полтави. Навіть перший Статут Літературного товариства імені Шевченка уклали за дорученням Єлизавети Милорадович (18301890) діячі з України - Дмитро Пильчиків і Михайло Драгоманов [12]. Дійсними засновниками і меценатами Товариства ім. Шевченка були Єлизавета Милорадович, Михайло Жученко, Олександр Кониський, Дмитро Пильчиків, а з галичан Степан Качала. I хоча спочатку планували назвати Товариство «Галич», згодом його організатори зійшлися на імені Шевченка, яке з´єднало розділених кордоном представників української нації. Статут Літературного товариства ім. Шевченка затверджено 11 грудня 1873 р. і з цього часу починається відлік його діяльності.

З самого початку і до кінця НТШ мало загальноукраїнський характер, воно виступало «речником духовного і культурного єднання усіх українських земель» (КСтудинський). Прикметно, що виникло майже тоді, коли і Південно-Західний відділ РГТ у Києві, до якого входили такі авторитети, як В.Антонович, М.Драгоманов, П.Чубинський. Ніби передбачаючи недовге існування наукового центру в Києві, та зрештою навчені досвідом ще 1863 р. (Валуєвський циркуляр) українці хотіли утворити захист для рідного слова поза межами царсько-жандармської влади. Їх побоювання про долю українського слова незадовго були оправдані, бо не забарився горезвісний Емський указ. Припинив своє існування Південно-Західний відділ РГТ у Києві, як писав О. Пипін «как-то неожиданно из неизвестных причин». Але ті причини зрозумілі для нас, українців. Проте наукова діяльність, розгорнута попередниками, продовжувалась у Львові. Товариство імені Шевченка реорганізоване із літературного на наукове (1892). Ініціаторами були О. Кониський, О. Барвінський, Д. Гладилович.

Наукове товариство імені Шевченка, як писав М.Грушевський, «стало неначе трампліном, з котрого українське національне життя мало піднятися на високости повної культурної незалежносте» [5, 1]. Чи не вперше з´явилась можливість публікувати наукові статті, фольклорно-етнографічні матеріали в українських часописах, а не шукати притулку то у московських, то в польських, то в інших слов´янських чи позаслов´янських виданнях.

Багато вихідців з України стали членами НТШ. Одним із них довголітній голова НТШ М.Г рушевський - цей Великий Українець, котрий зумів організувати, налагодити настільки наукову роботу в цьому осередку, що час його керівництва увійшов у історію як «золотий період» у діяльності НТШ, найсвітліша доба в його розвитку. Дійсними членами Товариства були також Володимир Антонович, Федір, Вовк, Борис Г рінченко, Митрофан Дикарев, Агатангел Кримський та інші.

Значну організаційну роботу проводив О. Кониський, котрого вважали фактичним редактором перших чотирьох томів «Записок НТШ». Він закликав своїх сучасників дбати про це видання, надсилати наукові розвідки, оскільки вважав, що «справи більш важливої досі не мали ще українці у своїх руках». Саме за його рекомендацією з Товариством почав співпрацювати М. Дикарєв, опублікувавши вже в першому томі «Етнографічного збірника» (далі - ЕЗ) фольклорно-етнографічні матеріали з Кубані «Різдвяні святки на Чорномор´ї» під псевдонімом М.Крамаренко (ЕЗ, т. 1, с. 1-24). У другому томі ЕЗ поміщено кубанські козацькі казки й анекдоти («Чорноморські народні казки й анекдоти», ЕЗ, т. 2, с. 1-50), у п´ятому - «Народна гутірка з поводу коронації 1896 року» (ЕЗ, т. 5, с. 1-24). В іншому виданні НТШ - «Матеріалах до українсько- руської етнології» (далі - МУЕ) надруковано «Народний календар з Воронежчини» (МУЕ, т. 6, с. 114-204). М. Дикарєв постачав також фольклорно-етнографічний матеріал і Ф.Вовку в Париж для видання «Криптадій». Такий стрімкий політ молодого дослідника обірвала передчасна смерть. За власним його побажанням всі рукописні матеріали передано Науковому товариству імені Шевченка у Львові. Частина з них побачила світ у «Збірнику філологічної секції НТШ» з упорядкуванням і передмовою I. Франка - «Посмертні писання М.Дикарєва з поля фольклору і мітології» (1903, т. 6, 258 с.),

Відрадно, що про фольклористично-етнографічну діяльність цього подвижника за останні роки появилася низка статей сучасних дослідників - Лідії Козар [7], Василя Чумаченка [16]; Олександра Курочкіна та Інни Філіпової [9]. Однак, в огляді фольклористичного доробку, якось поза увагою залишились демонологічні оповідання у записах М.Дикарєва, близько ста з яких опубліковано у збірнику В. Гнатюка «Знадоби до української демонології» (ЕЗ, 1912, т. 33, т. 34). Матеріали, якими користувався В. Г натюк були переписані начисто рукою самого М. Дикарєва, і очевидно, призначались до друку. У них зазначено місце запису - Борисовська волость, але не вказано ні імені інформатора, ні дати фіксування. Із російської України, як підкреслив у передмові до «Знадоб» упорядник В. Г натюк, увійшли також збірки П. Тарасевського (58 текстів) та Д. Щербаківського (14 текстів).

З різних кутків України надходили до НТШ фольклорно-етнографічні записи, більшість яких опублікована в «Етнографічному збірнику» та «Матеріалах до української етнології»: І. Манжури, П. Тарасевського з Харківщини, В. Доманицького з Волині. Цінні матеріали з Полтавщини передав до Етнографічної комісії НТШ Марко Грушевський, які підготував і опублікував З. Кузеля («Дитина у звичаях та віруваннях українського народу»). Щоправда, в роки Першої світової війни, на жаль, пропала частина матеріалу різних збирачів.

НТШ активізувало наукову роботу по всій Україні. Тривалий час з Галичиною підтримував тісні зв´язки А. Кримський. З великою радістю сприйняв звістку про видання «Записок НТШ», сподіваючись, що це видання «піде в бажанім, чисто науковім непартійнім напрямі». Велику користь приніс А Кримський не тільки своєю подвижницькою працею (публікував переклади зі східних мов, рецензії на видання В. Ястребова, на російські розвідки про билини у «Житі і слові» і т. ін.), а й популяризацією українських видань серед інших слов´янських народів. У московському виданні «Этнографическое обозрение», де вчений у відділі рецензій вів огляд галицьких і східних наукових видань, поміщав рецензії на «Записки НТШ», «Житє і слово», «ЕЗ» та інші. Такі огляди А.Кримський робив з наміром популяризувати серед росіян нашу наукову літературу. Бо, як зазначав М. Лисенко, «ми уміємо себе замовчати, а висвітлити ні».

А. Кримський спілкувався з М. Павликом, І. Франком, В. Гнатюком. Намагався подавати не лише моральну підтримку, а при потребі сприяти у пошуку матеріальної підмоги для українських публікацій, зокрема на перевидання фольклористично- етнографічної спадщини М. Драгоманова «Розвідки М.Драгоманова про українську словесність і письменство», яке здійснював М. Павлик під егідою НТШ.

Активною співпрацею відзначився Б. Грінченко. Як сумлінний кореспондент він публікував майже у всіх галицьких виданнях свої літературні твори, критичні наукові й науково-популярні статті. Саме в Галичині надрукована найбільша і найліпша частина його доробку. До того ж, письменник з Чернігова власним прикладом довів загальноукраїнський, а не вузько-локальний патріотизм. Недаремно з нагоди 25-ліття його літературної творчості В. Гнатюк писав: «Ваші довголітні зносини з австрійською Україною свідчать, що українство не знає і не признає державних меж, лиш національні, та дають вказівки, куди й дальше належить прямувати свідомим українцям» [3, 156-157].

Співпраця проявлялася у взаємному рецензуванні нових видань. Особливого резонансу в Галичині набули фундаментальні збірники Б. Г рінченка «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях», на що відгукнулось чимало рецензентів. Важливо, що упорядник цих матеріалів умів сприймати справедливу критику і враховувати її у подальшій роботі. Слушні зауваги І.Франка, В. Г натюка та ін. допомагали Б. Г рінченкові удосконалювати науковий апарат своїх видань. З цього приводу В. Гнатюк писав у «Записках НТШ», що другий том представлений далеко краще від першого, бо у ньому наявні паралелі до кожного номера, бібліографічні вказівки до розділів, покажчики, збереження діалекту [2, 48-50].

Майже на всі фольклорні видання Б. Грінченка появлялися відгуки у галицьких часописах - «Записках нТш», «Літературно-науковому віснику» [8, 21]. Високо оцінено не лише збірники прозових, але й пісенних творів, поміщених у третьому випуску «Этнографических материалов». І. Франко і В. Гнатюк відзначали його новизну, вказавши на значну кількість не друкованих досі народних пісень.

Галицькі фольклористи підкреслили великі заслуги Б. Грінченка в укладанні бібліографічного покажчика «Литература украинского фольклора», в якому належне місце посіли такі видання, як «Зоря», «Житє і слово», «Записки НТШ». І. Франко слушно зауважив, що зібрати й упорядкувати все, що було досі опубліковане з нашого народного словесного скарбу, і що було написане з цього приводу, це одне з великих побажань не лише українського патріотизму, а й загалом слов´янської науки [13]. Позитивно оцінив таке унікальне видання В. Гнатюк. Ніби продовжуючи думку І.Франка, він писав: «Тому належиться велика дяка Грінченкови, що в отсій книжці постарався дати нам першу бібліографію українського фольклору». Вона, на думку рецензента, перевищує «о ціле небо подібну бібліографію польську, уложену д. Стшелєцким» [10, 16-17].

Завдяки популяризації наукової діяльності Б. Грінченка в Галичині утвердилася думка, що його фольклорні збірники разом із «Трудами» П.Чубинського довго залишатимуться головним джерелом для дослідників української народної творчості, а всьому доробку Б.Грінченка належить почесне місце в історії української фольклористики.

У свою чергу Б. Г рінченко рецензував видання НТШ. Заслуговують уваги його відгуки на один з томів «Коломийок » у зібранні В. Г натюка, де дослідник висловив слушні міркування щодо систематики малих пісенних жанрів, відзначив багатство, колоритність і високу наукову вартість матеріалу, вказав на широку географію записів тощо. Не оминув пильний дослідника «Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство», які підготував до друку М. Павлик у Львові. Рецензуючи третій том, Б. Г рінченко з розумінням поставився до ідеї НТШ видавати такі цінні теоретичні праці відомого вченого європейського рівня. Рецензент слушно наголосив на світовому значенні розвідок М. Драгоманова, оскільки він увів український фольклор в коло світової науки [4, 151-154].

Окремою сторінкою була діяльність українських вчених, письменників, публіцистів у «Літературно-науковому віснику». Тут доречно згадати слова І. Франка, звернені знову ж до Б. Грінченка, котрого він запрошував до співпраці: «Як одинокого тепер літературно-наукового видання на всьому обширі нашого краю комітет бажав би стягти до «Вісника» всі кращі сили нашої сучасної літератури, між котрими Ви, шановний добродію, стоїте в першому ряді» [15, 94]. Крім белетристики, тут опубліковано критичні статті, огляди життя і письменства на Україні. Про активну працю наддніпрянського дослідника засвідчує реєстр у покажчику «Літературно- наукового вісника», що складає близько ста різних позицій [11, 77-79] .

Насправді, видання Наукового товариства імені Шевченка стали вогнищем спільної духовної роботи і для галичан, і наддніпрянців, і буковинців, що було свідченням того, що ніякі кордони не можуть розділити єдиний народ, котрий почував себе однією сім´єю і творив для його блага. До того ж, діяльністю НТШ українська наука утверджувала свій теоретико-методологічний рівень і виходила на світові обрії, що так важливо і потрібно було на той час. Кожен дбав про пропаганду нашої культури на різних її рівнях. Наприклад, почесний член НТШ у Львові М. Лисенко вважав, що, крім, збирання, дослідження українські пісні варто ще перекладати різними європейськими мовами, «щоб вони мали поширення й узнання, відповідне їх вартости. Але ж. у цій варварській державі, продовжував він, - не вільно жодних перекладів з українського й на українське робити; спеціальний закон 1876 року заборонив усякі переклади. Це зроблено, звичайно, в меті душити й задушити продукцію українську літературну, бо й найосвіченіших народів літератури не виживають з самих оригінальних творів, лишень черпають життя з сусідніх літератур. Для того й закон 1876 року виданий, щоб українська література не животіла, а задихалася поволі» [1, 256]. На щастя, наша пісня й наука про неї не зникли тільки завдяки таким подвижникам, якими були П. Чубинський, М.Драгоманов, М. Лисенко, І.Франко, Б. Грінченко, М. Дикарєв, В. Гнатюк та багато інших. У надзвичайно складний час усі вони зуміли об´єднатися навколо Наукового товариства імені Шевченка заради національної ідеї, заради української науки та культури.

Література:

1. Б е р н а ц ь к а Галина. Із невідомого листування Миколи Лисенка з галичанами // Записки НТШ. - Львів, 1993. - Т. 226: Праці Музикознавчої комісії - С. 249. - С. 244-264; 2. Г н а т ю к В. [Рецензія на]: Гринченко Б, Д Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. - Чернигов, 1896. - Вып. 2.: Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. - 390 с. // Записки НТШ. - 1897. - Кн. 4.- С. 48-50; 3. Г н а т ю к В. Документи й матеріали (1871-1899) / Упоряд. ЯДашкевич, О.Купчинський. - Львів, 1998. - С.156-157; 4. Гр і н ч е н к о Б. Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство. Зладив М. Павлик. Львів, 1906. Т. 3 //Нова громада. - 1906. - № 8. - С.151-154; 5. Гр у ш е в с ь к и й М. З нагоди 150-оїкниги «Записок НТШ» //Записки НТШ. - Львів, 1929. - Т. 150. - С. 1; 6. Див.: В о з н я к М. Ол. Кониський і перші томи «Записок». З додатком його листів до Митр. Дикарева// Записки НТШ. - Львів, 1929. - Т.150. - С.339-190; В о з н я к М. Останні зносини П.Куліша з Галичинами // Записки НТШ. Львів, 1928. - Т. 148. - С. 165-240; Н а х л і к Є. ПКуліш і «Руська трійця»: До проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ ст. - Львів, ТзОВ «Львівські новини», 1994. - 28 с; 7. Коза р Л. Місце МДикарєва в історії української фольклористики // Дослідники українського фольклору: невідоме та маловідоме. - К, 2008. - С. 255-276. 8. К о з а р Л. Борис Грінченко як фольклорист. - К 2005; 9. К у р о ч к і н О., Ф і л і п о в а І. З знародознавчої спадщини МДикарєва // Народна творчють та етнографа. - 2004. - № 1. - С. 43-45; 10. Літературно-науковий вісник. - 1901. - Кн. 11. - С. 16-17; 11. Літературно- науковий всник. Покажчик змісту. Том 1-109 (1898-1932) /Уклав Богдан Ясінський. - Київ-Нью- Йорк: Смолоскип, 2000. - 544 с 12. С т у д и н с ь к и й К. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1873-1928 //Записки НТШ. - Львів, 1929. - Т. 150. - C. IX-XVIII; 13. Ф р а н к о І. /Рецензія на]: Гринченко БД. Литература украинского фольклора 1777-1900. Опыт библиографического указателя. - Чернигов, 1901.- 320 с. // Записки НТШ. - 1901. - Т. 64. - Кн. 6. - С. 44-49; 14. Ф р а н к о І. З Новим роком (1897) //Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах /Упоряд. З. Т. Франко, М. Г Василенко. - Львів: Каменяр, 2001. -С. 356-368; 15. Ф р а н к о І. Лист до Б. Грінченка від 19 листопада 1897 року // Франко І. Зібр. творів: У 50 т..- К: Наук, думка, 1986. - Т. 50. - С. 94; 16.Ч у м а ч е н к о Василь. «Пам’яті сього незвичайно енергійного та симпатичного чоловіка» // Народна творчість та етнографія. - 2004. - № 4 - С. 21-28.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)