Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

59. Ярослав Мудрий: антропологічний портрет


Сергій СЕГЕДА, д.істор.н.

Великий князь київський Ярослав Мудрий (978? - 1054) - один із найвидатніших державних діячів Київської Русі, що значно розширив і зміцнив кордони своєї держави, заснував нові міста (Юр´єв на західному березі Чудського озера, Ярославль в Поволжі, «городи» на Росі тощо), вів успішну боротьбу з печенізькими ордами. Завдавши їм нищівної поразки під стінами своєї столиці, він розгорнув тут небачене досі будівництво. За часів правління Ярослава площа Києва сягнула 70 гектарів, тут з´явилися нові величні споруди, які вражали сучасників своєю довершеністю і величчю: Софійський собор, монастирі Святої Ірини та Георгія Побідоносця. «Місто Ярослава» оточували грандіозні земляні вали висотою близько 14 м і рови завширшки 13 - 18 м, які за потреби могли заповнюватись водою. Парадний в´їзд до столиці Русі прикрашали Золоті ворота, над якими сяяла позолочена баня церкви Благовіщення.

Ярослав створив першу на Русі збірку законів феодального права - «Правду Ярослава», заснував київську метрополію і започаткував мережу шкіл та бібліотек. Особливу схвальність літописця викликала любов Ярослава до книжної справи. «І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов´янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, - так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм´якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє. Велика бо користь буває людині від учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мужність бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина» [5,89].

По смерті Ярослава він був похований у стінах власного дітища -Софіївського собору. «І, принісши положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії. - зазначив літописець. - І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість» [5,99]. Нині саркофаг, що дивом уцілів і дійшов до наших днів неушкодженим, знаходиться в лівому боковому Володимирському вівтарі. Його довжина - 2,36 м., ширина - 1,22 м, висота - 1,8 м, вага - близько 6 т. Зовні мармурової гробниця Ярослава, що складається із двох частин - скрині і віка, висічених із суцільних брил мармуру, нагадує будинок із двосхилим дахом. ЇЇ поверхня, за винятком південної площини, оздоблена майстерно виконаним художнім різьбленням давньохристиянського символічного характеру: складною композицією з виноградної лози, хрестів, зображень риб і птахів, кипарисів, пальмового листя.

На думку відомого українського археолога і мистецтвознавця М.Макарен нижня частина саркофагу була виготовлена в Малій Азії не пізніше VI ст. н.е. на замовлення якоїсь багатої людини [6]. Інші дослідники вважають, що він був виготовлений візантійськими майстрами близько другої половини ІХ - початку ХІ ст.

Кияни ніколи не забували місце поховання князя, про що свідчать сторінки щоденника посланника австрійського імператора Еріха Лясоти, який 1594 року за його дорученням прямував на Січ із важливою дипломатичною місією - залучити козаків-запорожців на військову службу для участі у війні з Туреччиною. Відвідавши на шляху до порогів Київ, він зробив у ньому такий запис: «А ще у каплиці у труні з чудового алебастру лежить князь Ярослав, син Володимира, разом зі своєю дружиною. Г робниця висотою в людський зріст, і ще досі не зруйнована, перебуває у майже первинному вигляді» [Цит. за: 1; 89].

Місце поховання князя вабило не лише мандрівників, а й ворогів, які сподівались знайти там якісь цінні речі. Розповідаючи про штурм Києва ордами Батия літописець зауважив: «... взяша Киевъ Татарове и святую Софью, разграбиша и манастыри все ... » [8; 470]. Очевидно, саме тоді і був пограбований саркофаг Ярослава: нападники добре знали, що в князівських гробницях можна знайти дуже цінні речі: меч, діадему, золоту гривну тощо. Не виключено, що саркофаг могли пограбувати і пізніше: так, 1 вересня 1482 р. кримський хан Менглі-Герей І, заохочений московським правителем Іваном ІІІ, дощенту спалив Київ, пограбував київські храми, і на знак союзницької вірності надіслав до Москви золоту чашу й дискос [таріль] із Софійського собору [12; 183].

1936 року після створення на території Софії Державного історико-культурного заповідника саркофаг вперше дослідили зсередини, відсунувши віко за допомогою домкрата. Комісія констатувала факт пограбування гробниці Ярослава: жодних цінних речей там не було. На дні саркофага знаходилось лише досить безладне скупчення людських кісток, що, як зазначено в акті, належали чоловікові та жінці. Їх черепи знаходились поруч в західній частині саркофага, неподалік було виявлено також тім´яну та потиличну кістки дитячого черепа. Вміст саркофага було зафіксовано на фото .

Через три роки саркофаг відкрили вдруге. Спеціальна комісія, очолювана ленінградським антропологом Вульфом Гінзбургом вилучила з нього кісткові рештки людей і відправили їх до Ленінграда. Там вони й пережили блокаду, повернувшись до Києва лише у другій половині 1950 - х років. Певний час вони зберігалися у фондах Софійського заповідника, а 1964 року їх знову поклали до саркофагу [Дет. про це.: 4].

Анатомічне й рентгенологічне дослідження кісток показало, що вони належало двом особам: чоловіку 60- 70 років та жінці похилого віку [3; 57]. На цій підставі був зроблений такий висновок: у саркофазі дійсно похований Ярослав Мудрий та його дружина Інгігерд-Ірина, дочка скандинавського конунга Олафа. Чому?

В Густинському літописі XVII ст., складеному на підставі давньоруських, візантійських, польських та литовських джерел, згадується про те, що Ярослав, син великого київського князя Володимира і полоцької княгині Рогнеди, в ранньому дитинстві хворів і довго не міг ходити. Через це він завжди знаходився біля матері, яка потрапила в немилість чоловіка і була змушена повернутись у свою вотчину. 988 року Ярослав дізнався від матері про те, що його батько після хрещення вирішив розлучитися з нею, взявши шлюб із візантійською царицею Анною. Вражений почутим, він вперше встав на ноги. «Ярослав, хром сий от чрєва матєрє своєя, іжє бє прі нєй сідя, єгда услиша сія словєса от матєрє своя, взблагодарі Бога о разумє і добом ізволєніі єя; і абє здрав бість і начат ходитиб досєлє нє ходив» [7; 258].

За версією літописця, ця подія сталася тоді, коли Ярославові виповнилося 10 років.

Зцілившись, Ярослав все ж залишився кульгавим на усе життя. Ця фізична вада не завадила князю брати участь у військових походах (в молоді роки, та й у зрілому віці), про що свідчать літописні дані. Однак через свою кульгавість він, на відміну від свого батька Володимира, уникав велелюдних бенкетів і не любив полювати, віддаючи перевагу більш спокійному і усамітненому заняттю - рибалці. Це, зокрема, ілюструє цікавий запис в «Хроніках Галла Аноніма» - літописному зводі, який охоплює історію Польщі від найдавніших часів до початку XII ст.: про вторгнення на Русь війська польського короля Болеслава Хороброго 1018 р. він довідався якраз тоді, коли ловив рибу вудкою і, сидячи в човні, попльовував на черв´яка, нанизуючи його на крючок [Цит. за: 4].

Анатомічне дослідження кісток чоловічого скелета, який зберігався в саркофазі, виявило сліди уродженого підвивиху правого тазостегнового суглоба. Це підтверджує літописні свідчення про хворобу Ярослава в дитинстві. Однак вона не могла тривати десять років: скоріш за все, вона виникла за 2 - 3 роки до зцілення майбутнього великого київського князя, і це дає підстави для більш точного визначення дати народження Ярослава. В зрілому віці його чекала нова неприємність: перелом обох кісток гомілки і крововиливу в колінний суглоб тієї ж правої ноги. Людина з такими вродженими і набутими ушкодженнями усе життя була кульгавою, і це є важливим доказом автентичності кісткових решток, що знаходяться в саркофазі. Цікаво, що анатомічне дослідження скелета Ярослава підтвердило також літописні свідчення про те, що він особисто на чолі своєї дружини впродовж багатьох років брав участь в численних військових походах. За висновком відомого радянського лікаря- паталогоанатома Д.Рохліна, який вивчав скелет Ярослава, князь, мабуть, добре володів мечем: опосередковано про це свідчать зміни в будові суглобів і кісток, які пов´язані з навантаженнями під час застосування цього різновиду холодної зброї [9; 260].

Нову інформацію щодо поховання Ярослава отримали під час процедури повернення кісток похованих до саркофагу, що мала місце в квітні 1964 р. З допомогою спеціальних важелів його кришку вагою близько 2 тон відсунули на 70 см. , що дало змогу тендітній співробітниці заповідника проникнути всередину саркофагу і очистити його від бруду. Коли днище саркофага було протерте від пилу, на ньому чітко проступило два червоно-бурих півкола, розташованих поруч. Це були відбитки спин двох небіжчиків, тіла яких під час поховання поклали на шар вапнякового розчину, що ним вирівнювали днище саркофага. Розчин був ще трохи вологим і до нього пристали часточки тонкої червоної тканини, якою були обгорнені тіла небіжчиків, або, можливо застелене днище саркофага. Судячи з розмірів відбитків, один із небіжчиків був вищим, ніж інший.

Ці спостереження стали ще одним доказом того, що в саркофазі поховані Ярослав і його дружина Інгігерд-Ірина. Цікаво, що на рівні шиї князя на вапні відбилися сліди застібки шийної гривни, одягнутої під час поховального обряду, а біля голови княгині можна помітити довгий і вузький відбиток складки матерії - мабуть, давньоруського головного убору - плата-убруса [Дет. про це: 1; 111-112; 11].

Завершальним, хоч хронологічно й не останнім, етапом наукових досліджень поховання князя Ярослава було відтворення його зовнішності методом антропологічної реконструкції, який ґрунтується на взаємозв´язку між будовою кісток черепа і розвитком м´яких тканин обличчя людини.

Антропологічна реконструкція - досить складний і довготривалий процес. Він включає в себе кілька етапів: реставрацію черепа, що часто буває частково зруйнованим; проведення краніометричних вимірів і детальний опис краніоскопічних особливостей; виготовлення гіпсової копії черепа й відтворення на ній м´яких тканин обличчя: жувальних м´язів і гребенів, і, нарешті, створення т.зв. «документального портрета», який може бути виконаним у вигляді малюнка або скульптури. Учений, що прагне оволодіти методом пластичної антропологічної реконструкції, мусить мати глибокі знання в царині анатомії людини, історії й талант митця - художника і скульптора. Цим вимогам відповідав російський антрополог Михайло Герасимов, який розробив власний метод антропологічної реконструкції [2], згодом заснувавши лабораторію відповідного профілю в Інституту етнології та антропології Російської академії наук.

Краніологічні дослідження черепа князя Ярослава, показали: у його зовнішності, за наявності деяких скандинавських елементів, усе ж переважали риси, притаманні слов´янам Подніпров’я. Він був людиною досить високого для свого часу зросту - близько 172 -175 см., з середнім за висотою обличчям, різко випнутим носом дещо хвилястої форми, і «тонко окресленими, відносно неширокими вилицями» [2; 142]. Ці риси й лягли в основу скульптурного «документального» портрету князя Ярослава - першої, але, за висновками фахівців, дуже вдалої антропологічної реконструкції М.Герасимова.

Реконструкція фізичного типу і зовнішності Ярослава Мудрого - наочний приклад ефективної співпраці медієвістів, археологів, мистецтвознавців, антропологів, завдяки якій далеке минуле України стає трохи ближчим.

Література:

1.Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. - Київ, Наукова думка, 1978.

2. Герасимов М.М. Основы восстановления лица по черепу. - М.: Советская наука, 1949.

3. Гинзбург ВВ. Об антропологическом изучении скелетов Ярослава Мудрого, Анны и Ингигерды //Краткие сообщения Института материальной культуры. - М.; Л., 1940.

4. Іванисько С. Джерела для вивчення поховань з мармурової гробниці Софійського собору (саркофага Ярослава Мудрого) // Наукові записки (збірник праць молодих вчених та аспіранті) - Т. 9 -Тематичний випуск: Біографчна некрополістика в контексті сучасної історичної науки (джерела та результати досліджень). - К., 2002.

5. Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. - К: Видавництво «Дніпро», 1989.

6. Макаренко МЮ. Скульптура і різьбярство київської Русі перед монгольських часів // Київські збірники історіїта археології, побуту імистецтва. - К,, 1931. - Вип. 1.

7. Полное собрание руських летописей. - Т.2: Прибавление к Ипатиевской летописи (Густинская летопись). - Санкт-Петербург, 1845.

8. Полное собрание Русских летописей. - Т. 1: Лавреньтиевская летопись и Суздальськая летопись по академическому списку. - М.: Издательство восточной литературы, 1962.

9. Рохлин Д.Г. Болезни древних людей (кости людей различных эпох - нормальные и патологические изменения). - Москва-Ленинград, 1965.

10.Толочко П. Володимир Святий. Ярослав Мудрий. - К: АртЕк, 1996.

11. Тоцька І. До вивчення саркофага Ярослава Мудрого в Софії´ Київській // Наукові записки (збірник праць молодих вчених та аспіранті) - Т. 9 -Тематичний випуск: Біографнна некрополістика в контексті сучасної історичної науки (джерела та результати досліджень). - К., 2002.

12. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодернової України. - Київ: Критика, 2006.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)