Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

56. Чи жив Шевченко 1859 року в києві на пріорці? (усний текст та факти)


Станіслав РОСОВЕЦЬКИЙ, д.філол.н.

Анотація

Наведено аргументи на користь думки, що довіряти мемуарам С. Крапивіної про перебування Шевченка 1859 року на Пріорці немає підстав, бо це запис своєрідного тексту міського фольклору про поета.

Summary

Arguments are resulted in behalf of thought, that to trust memoirs S. Crapivina about the stay of Shevchenko in 1859 on Priorka it is not grounds, because it is the record of original text of city folk-lore about this poet.

У шевченкознавців користуються певною довірою мемуари російської письменниці С. Крапивіної (С. М. Лободи, 1827-1887) про те, як Т. Шевченко влітку 1859 р. наприкінці свого змушеного перебування в Києві квартирував два тижні на Пріорці в її сестри В. М. Пєшковської. Пропонована доповідь містить аргументи на користь думки, що довіряти мемуарам С. Крапивіної (в усякому разі, в деталях) немає підстав, бо це не історичне джерело, а запис своєрідного тексту міського фольклору про Шевченка.

У фундаментальному "Шевченківському словнику" П. В. Жур у статті "Подорожі Т. Г. Шевченка на Україну" зазначає, що поет після квартирування в отця В. Ботвиновського, а потім у І. Гудовського, "згодом переїхав до В. Пашковської´ на Пріорку" [1; 118]. В спеціальній статті про В. Пашковську немає критичних зауважень про згадані тут мемуари С. Крапивіної [2], як і в статті про саму С. Крапивіну (Лободу) [3]. Що ж до П. В. Жура, авторитетного дослідника біографії Т. Г. Шевченка, то він розглядав це питання більш докладно в монографії "Третя зустріч" (1970): "Деякі дослідники сумнівались у тому, чи жив Тарас Григорович на Приорці. < . > Проте для сумнівів немає підстав: Шевченко справді жив на Приорці. Крім спогадів Крапивіної, є ще свідчення М. К. Чалого, а також спогади киянина Киселевського, записані В. Л. Беренштамом у 1874 році" [4; 187].

Спробуємо проаналізувати цю аргументацію. Почати з того, що М. К Чалий надрукував свою біографію Шевченка 1882 р., і з її тексту видно, що він користувався вже надрукованими (1875) спогадами С. Крапивіної. Що ж до усних повідомлень київського теслі Киселевського, то в записі В. Л. Беренштама 1874 року якраз про проживання у В. Пєшковської вони не свідчать. Навпаки, старий тесля згадував, що поет "не раз відвідував його та інших міщан у них вдома в київському передмісті Куренівці. Коли «дядько Тарас» приходив до когось з них, то господар звичайно запрошував своїх приятелів: приходив Шевченко найчастіше в свята, це було святом для всіх" [5; 195]. Але ж поета привезли до Києва 30 липня 1859, а поїхав він з міста 14 серпня (за іншими даними, 13 серпня). Усе перебування поета в Києві припадає на Успенський піст, який послаблявся лише 5 серпня, на свято Преображення (по- народному Друга, або Яблучна Спасівка). Про які ж приходи поета «найчастіше в свята» мова? Взагалі, хоч у спогадах Киселевського і проглядає якесь фактичне зерно, деталі їх явно фольклорні: поет нібито "декламував свої твори і багато розповідав <.> про кріпосне право" міщанам - навіщо?

Некритично використано мемуари С. Крапивіної також і в останній книжці П. В. Жура, "Труди і дні Кобзаря" (2003), на жаль, не завжди точної в деталях [6; 376377].

А в мемуарах С. Крапивіної є що покритикувати. Починає вона з того, що Шевченко прожив в оселі її сестри «рівно три тижні» [7; 25], тоді як поет перебував 1859 року в Києві лише два тижні, при цьому встиг пожити, як вже згадувалося, в отця

В. Ботвиновського і в I. Гудовського. То ж зрозуміло, чому навіть прихильний до мемуаристки П. В. Жур стверджує, що Шевченко перебрався на Пріорку "незадовго до від´їзду з Києва" [6; 376]. Далі вона пише: "1862 року довелося мені бути в м. Києві, де жила тоді, з родиною, сестра моя В. М. П-а." (Х. -К., 1931, с. 25). А це означає, що письменниця почула усні спогади сестри про квартирування на її квартирі поета лише через три роки (!) після цієї події. А померла В. М. Пашковська за кілька років після смерті Шевченка [7; 31]. Надрукувала ж С. Крапивіна її усні спомини лише 1875 р. Таким чином, усні спомини своєї сестри письменниця близько десяти років тримала в пам´яті перед тим, як записати їх. До того ж, оскільки політичні погляди С. Крапивіної за цей час змінилися (в 60-ті роки вона поділяла погляди свого чоловіка народовольця Лободи, а потім виступила як авторка "антинігілістичних" оповідань), могло змінитися також її сприймання особи Шевченка.

До того ж С. Крапивіна надрукувала спомини сестри російською мовою [8], і лише для наступного львівського передруку текст було перекладено українською (точніше, україно-галицькою) мовою. Таким чином, коли не самі прямі висловлювання поета, то переповідання ним сказаного та його контекст подавалися у зворотному перекладі. Як же тоді довіряти нібито буквальному відтворенню в тексті письменниці монологів та реплік Шевченка? I хоча б і першому такому монологу, коли на питання Пашковської, хто він такий, Шевченко відповідає: "Як бачите, чоловік!.. Ішов, ішов, бачу - хатка, не то панська, не то мужицька - біла, біла, як сметана, та ще й садочком обросла; а на дворі дитячі сороченята сушаться, рукавами махають - мене кличуть: я і зайшов.!" [7; 25]. Чи не запустила С. Крапивіна тут у хід своє письменницьке ремесло? Тим більше, що порівняння хати із сметаною немає ані в поезії, ані в прозі Шевченка.

Ще одна цікава деталь - це нібито Шевченкове сприймання хати В. Пашковської: "не то панська, не то мужицька". Та хатка, що стоїть і тепер на Вишгородський, вона скоріше «мужицька», бо має лише дві кімнати. С. Крапивіна каже нам, що "Шевченко оселився в сестри в одній кімнатці з вікном" у сад [7; 25-26], але ж де тоді розташувалася сама хазяйка, її чоловік-чиновник, кілька дітей та челядь? Коли вже була в Пашковських нянька Орися, не обійшлося би без куховарки, горничної та кучера. Усі - панське подружжя, їх діти, челядь - в одній кімнатці? Пробачте, але чи в тій будівлі, де справді жив поет на Пріорці, влаштовано філіал музею?

Про загальну недостовірність спогадів свідчать, окрім уже зазначеної хронологічної неув´язки, їхні деталі. Дивує, що на відміну від інших мемуаристів, С. Крапивіна ані словом не згадує, що поет працював - писав або малював. Недаремно ж у М. П. Драгоманова після знайомства з її текстом виникло помилкове враження про бездіяльність перебування Шевченка в Києві 1859 року: «В цьому оповіданню, як завше, наш кобзар виглядає найсимпатичнішою людиною <...>. Тільки тут же й у цьому всьому видно всю безцільність цього життя день за днем. » [9; 393].

Придивимося тепер, як змальовує С. Крапивіна зі слів своєї сестри B. М. Пєшковської modus vivendi Шевченка під час його квартирування на Пріорці. Почнемо з самого початку: "Шевченко вставав постійно на світанку, щоб бачити, як прокидаються - прошумлять «на добридень» високі тополі і «пташки прощебечуть» свій перший привіт ранкові." [7; 28]. Можна зрозуміти, що слова подані в лапках, належать поетові, а все інше є літературною реконструкцією С. Крапивіною якихось пояснень, що їх дав колись поет В. М. Пєшковській. Далі читаємо: "До чаю завжди випивав добру чарку горілочки, закусуючи, або певніше, загризаючи її жменькою пшонця, яке постійно носив просто в кишені своїх широких, як море, шаровар. Він запевняв, що закуски здоровішої, ніж ця, не може бути, «бо воно й смачне, й зуби точить - тільки, бог милує, не на людей, а на м´ясо та хліб святий, і у животі вискрібає усяку там нечисть, що на кишках осідає» " [7; 28].

Остання деталь породила цілу літературу. Із свого боку, зауважу, що якщо була би в поета така екзотична звичка закусувати, вона відбилася би в інших спогадах про нього. Але ж щось подібне пригадує лише М. Микешин: "У кишенях своїх штанів він завсіди мав якесь зерно: ячмінь, а може й овес; цим він волів закушувати після чарки й на питання «Навіщо він це робить?» відповідав, звичайно: «Щоб продирало»" [10; XXI]. Коментатор перевидання тексту С. Крапивіної 1931 року слушно зауважує: "Варто застерегти, що Микєшин був редактором «Пчелы», яка взагалі чимала приділяла місця Шевченкові і в якій друкувалися спогади Крапивіної, а потім передруковано було й спогади самого Микєшина" [7; 46]. Але почавши «за упокой», шевченкознавець тут же заспівує «во здравіє»: «Але думати, що Микєшин запозичив цю подробицю від співробітниці свого тижневика, не доводиться з двох причин: одна та, що в інших частинах своїх спогадів він цілком незалежний від спогадів C.Крапивіної і, напр., цілком відмінно від неї описує настрої Шевченка після розриву з Лікерою <.>; друга ж причина та, що знав Шевченка Микєшин досить добре й близько, щоб у таких дрібницях покладатися не на власні спостереження, а на чужі перекази» [7; 47].

Особисто мене все це не переконує: названі тут обставини не можуть заперечити можливість запозичення М. Микешиним саме в своєї співробітниці яскравої та екзотичної деталі. Але ж є в цьому епізоді в С. Крапивіної й безперечно вигадана деталь: під час побуту в Києві 1859 року в Шевченка не було ніяких «широких, як море, шаровар», він носив європейський літній білий костюм, в якому був сфотографований

І. Гудовським і який зберігається тепер у його музеї в Києві.

Далі авторка зауважує: «Чай пив, але не любив його, називаючи по-польському гербатою, і говорив, що хто багацько її заживає, той під старість горбатіє.» [7; 28].

Мабуть, поет пошуткував, пригадавши польський каламбур, що використовує фігуру магічної «симпатії», але чай він якраз полюбляв, про що не раз писав у щоденнику.

Дізнаємося із споминів, що поет любить справжній український борщ, затертий пшонцем і затовчений старим салом, вареники з сиром із грубої гречаної муки та з неї ж галушки. Щоправда, від двох останніх блюд у нього кожного разу починається надзвичайно болісна печія, але від нею лікується «теж пшоном, випиваючи перед тем горілочки». Після обіду Шевченко "засинав годин на дві богатирським сном, що після нього повторювався вранішній спосіб «розгулятись» - горілочка з пшонцом на закуску. Але, незважаючи на те, що цей засіб повторювався, крім ранку й після обіднього сна, і перед сніданком, і перед обідом, і перед вечірнім чаєм, а іноді вечерею, - ніхто з домашніх ніколи не бачив його підпилим." [7; 28-29].

Останнє протиставлення ефектне. Але ж коли й так, С. Крапивіна відтворює гомеричну систему споживання горілки, за якої жодна інтелектуальна або творча діяльність неможлива. Ніби мова зовсім не про того Шевченка, якого ми знаємо.

На цьому тлі й важлива для фольклориста деталь (поет "нерідко починав упрохувати сестру, щоб вона заспівала йому «хорошу пісню про Сагайдачного» або «Чайку» " [7; 29]) виглядає підозріло. Адже це знов біографічний «гапакс». Справа в тому, що списки улюблених пісень Шевченка фольклористи почали складати давно (почин належав М. Сумцову [11; 25]), і цих двох пісень в них немає.

В цілому ж маємо ставитися до тексту спомин В. М. Пєшковської в запису С. Крапивіної як до літературно обробленого своєрідного твору міського фольклору про Шевченка.

Література:

[1] Жур П. В. Подорожі Т. Г Шевченка на Україну // Шевченківський словник. - К: Головна редакція УрЕ, 1977. - Т. 2. МОЛ-Я. - С. 115-118; [2] Пашковська Варвара Матвіївна // Шевченківський словник. - Т. 2. - С. 86; [3] Лобода Стефанія Матвіївна // Шевченківський словник. - Т. 1. А-МОЛ. - С. 367; [4] Жур П. Третя зустріч. Хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. - К.: Дніпро, 1970; [5] Спогади про Шевченка / Упорядк,, вступн. ст. та коментарі А. І. Костенка. - К.: Держлітвидав України, 1958; [6] Жур П. Труди і дні кобзаря. - К: Дніпро, 2003. [7] Крапивина С. Кілька слів про Тараса Шевченка. - К.; Харків: Література і мистецтво, 1931; [8] Крапивина С. Несколько слов о Тарасе Шевченко // Пчела. Русская иллюстрация. Еженедельный журнал искусств, литературы, политики и общественной жизни. - 2 ноября 1875 г. - № 42. - С. 501-503. 9] Драгоманов М. П. Шевченко, українофіли і соцалізм // Драгоманов М. П. Вибране. - К.: Либідь, 1991. - С. 327-429. [10] Шевченко Т. Г. Кобзар. - Прага, 1876. - т. ІІ. З додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микєшина. [11] Сумцов Н. Любимые народные песни Т. Г Шевченка //Украинская жизнь. - 1914. - № 2. - С. 18-23.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)