пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

55. Фольклорні мотиви та сюжети в сучасній українській літературі: кітчеві експерименти чи нові художні акценти?


Олена РОМАНЕНКО, к.філол.н.

Анотація

У статті аналізуються аспекти взаємодії фольклорних мотивів та художніх концепцій постмодернізму і масвої літератури в українському літературному процесі кінця ХХ - початку XX століття.

Ключові слова: новела, фольклор, літературний процес, інтертекстуальність, масова література, кітч, висока література.

Summary

In the article the aspects of co-operation of folk-lore reasons and artistic conceptions of postmodernizmu and mass literature are analysed in the Ukrainian literary process of endХХ -

to beginning of ХХІ age.

Keywords: short story, folk-lore, literary process, intertekstual´nist´, mass literature, kitch, high literature.

Письменники створюють світи. Момент виникнення цілісного світу, з усіма необхідними атрибутами дійсності - таємниця таємниць. Однак складові цих світів зазвичай легко впізнати та виділити. Особливо коли йдеться про прозові тексти, в яких «будування інтириги - це гра традицій та інновацій» [3; 233]. Надзвичайно яскраво це виявляється у творах, в яких виразні ознаки інтертекстуальних зв´язків, коли посилання на попередній текст є елементом тісного смислового зв´язку та композиційної будови твору. Безперечно, найцікавішими у цьому контексті є твори, в яких поєднують різні художні системи, зокрема фольклорні мотиви та екзистенційну проблематику, науково-фантастичні візії та реалістичні описи, естетичні принципи реалізму та модернізму тощо. Свою увагу ми зупинимо на аспектах взаємодії фольклорних мотивів та художніх концепцій постмодернізму і масової літератури.

Рецепція фольклорних образів та мотивів у літературі ХХ століття - одна із провідних тенденцій літературного процесу: від модерного трактування за допомогою образів народнопісенної культури екзистенційного роздвоєння особистості красне письменство поступово рухалося до пастишу, бурлеску, інтертекстуального конструювання образного світу у літературі останніх десятиліть ХХ віку. Причому найцікавішим є процес 90-х років Хх ст. - початку ХХІ ст., коли заповнили літературний простір України тенденції постмодерного світосприйняття та активно поширилися різноманітні моделі масового сприйняття та моделювання дійсності. У цьому розмаїтому процесі можна виділити дві тенденції використання фольклорних мотивів та сюжетів - кітчеві інтерпретації та фольклорні інтертекстуальні зв´язки, за допомогою яких вибудовується цілісний художніх світ.

Перші ґрунтуються на засадах кітчевого свісприйняття - одновимірного, примітивного, в основі якого лежить прийом імітизації. Т.Гундорова взагалі трактує кітч як повторну естетизацію [1] й саме із цих позицій аналізує кітчеві інтепретації дійсності та літератури.

Цінність фольклору для кітчу очевидна: фольклор є усталеною системою, яка покликана була пояснити світ непояснимого, кітч живе тими ж проблемами - усталити, зробити світ зрозумлиим для буденної свідомості індивідуума. Й саме ця особливість кітчевого сприйняття дійсності лягла в основу текстів масової літератури, орієнтованої на комерційну прибутковість, заснованої на стеоретипних художніх прийомах та покликаної створювати динимічні сюжети й стандартизованих персонажів. Улюбленим темами кічевих інтепретацій у масліті є любовно-еротичні, історичні, екзотичні, містичні історії. Так, кітчевим експериментом на фольклорному матеріалі, зокрема переказах про відьом, чарівників тощо, є збірка новел «Кобзар- 2000» братів Капранових. Причому кітчева інтепретація тут подвійна - фольклорних текстів та творів Тараса Шевченка. Ці новели, по суті, десакралізація уже відомих читачам сенсів. Широкі семантичні можливості фольклорних мотивів та сюжетів у цьому випадку набувають одновимірності, містично-демонічних аспект висувається на передній план, а сакральний, можна навіть сказати екзистенційний, зникає. Уся багатогранність значень, яку можливо було б добути із Шевченкових текстів та фольклорного матеріалу розвіююється, й у новелах «Сон», «Петрусь», «Розрита могила» тощо проступає на перший план містичний або іронічний підтекст описуваних подій. Власне, багатоплановість змісту, властива фольклорним текстам, у такому випадку зникає.

Так само зникає вона й інших жанрових моделях масової літератури, які живляться численними фольклорними мотивами. Йдеться про фентезі - особливий різновид фантастики, заснований на естетизації міфологічних та фольклоорних мотивів. Причому використання фольклорних мотивів у творах цього жанру - якнайширше. Це насамперед архетипічні образи Добра і Зла. Саме їх протистояння рухає сюжетню лінію, наприклад новели «Оскол» та роману «Привратник» Марини і Сергія Дяченків. Фентезі активно використовує один із провідних мотивів фольклорних переказів - перехід героя із звичного для нього світу у світ, йому чужий, ворожий до нього. Опинившись за межею Добра, він змушений проистояти Злу в образі когось із персонажів, та водночас - із Злом, яке оселяється у його душі або ж намагється підкорити його душу. Цей мотив виразно прослідковується у новелі «Оскол», причому метафоричне Зло мешкає в замку, сакральній території, й воно ж активно завойовує душі персонажів завдяки пристуності у головному героєві Осколові. Влада Зла настільки сильна, що опинившь за межами замку (за межами її дії) герої переживають руйнівне моральне спустошення.

Крім того, у творах фентезі обов´язково присутні сакральні предмети, як наприклад, у романі «Привратник» - наділені містичною властивістю утримувати часточку чиєїсь душі, невеличкі амулети - писочки тварин, вирізьблені із дорогоцінного каміння. Відгомін циїх явлень зрозумілий будь-якому фольклористу без зайвих тлумачень. Це сакральне перейменування людини, приховування її імені та ін. довкола розгадки їх таємниці будуються усі сюжетні перипетії. Ось у цьому, власне, й проявляється кітчеве сприйняття фентезі фольклорного матеріалу. Цей жанр масової літератури не активує посилання на метатекстуальні зв´язки фольклору і зображуваної дійсності, навпаки - він використовує тільки одну сторону амулету, його містичне значення, причому не захисну функію, якою насамперед має бути наділений талісман, а руйнівною. Амулети, які збирає головний герой цього роману, створені для того, щоб руйнувати душі людей, а не захищати їх. У фольклорній казці усі сакральні елементи спрямовані на те, щоб зберегти головного героя, у фентезі дія таких предметів або ж розгортання певних ситуацій непередбачувана. Справді, фентезі найбільш близькі чарівні казки, пов´язані із подоланням або віднаходженням якоїсь втраченої риси завдяки містичному предметові. Однак казка як випробування та подолання цього випробування у фентезі набуває ознак статичності, казкові закони тут діють як закони світобудови, на відміну від казки, де час і простір саркальні, метафоричні за свою сутністю й покликані пояснити закони світобудови в реальному світі. Світі фентезі - це світ припущень, причому вони очевидні й автори цього не скривають, реальність у фентзі володіє особливою властивістю - вона виступає як паралельний світ до дійсності, відомої читачеві. Фольклорна казка заснована на принципі сприйняття казкової дійсності як реальної. Казка має замкнений простір та час, перемога Добра над Злом для казки очевидна, вона співмірна із можливостями героя. А от така перемога у фентезі не можлива, можливе лише збалансування їх співівідношення у певні моменти, час і простір у творах фентезі надзвичайно пластичні, в них відсутні традиційнсть структури і композиційні елементи, навпаки - фентезі вбирає в себе міфологічні, бібілійні сюжети, фольклорні мотиви, філософські ідеї, науково-популярні припущення та відкриття й моделює власну картину дійсності, свій світ. Закони цього світу за усієї їхньої розмаїтості - стандартизовані, вони кочують від твору до твору, починаючи із Дж.Толкіна й аж до С.Лук´яненка, варіює тільки зовнішій антураж, деталі. Це і є кітчевий експеримент фентезі із фольклором - взяти розрізнені складові елементи та створити упізнавану для читача ситуацію (адже усі складові елементи уже відомі йому із казок, прочитаних у дитинстві), створити ефект сильного емоційного напруження (йдеться ж переважно про боротьбу Добра і Зла, апокаліпсис та ін.), змалювати героя, який легко долає усі ці питання. Власне, фольклорні елементи у фентезі десакралізуються, стають умовностями, фоном, на якому розгортаються події.

Інакше виглядає художня дійсність у творах, які не просто замальовують екзотизм обставин, в яких опинилися герої, чи предметів, якими вони користуються. У них фольклорний контекст видозмінює час і простір - фольклорні мотив тут не слугують декорацією, а мають так званий клаптиковий характер. Вони - своєрідні острівці змісту, естетичного або ж екзистенційного відкриття героя. Так, наприклад, у збірці Юрія Винничука «Вікна застиглого часу» художній час і простір - дивовижна модифікація пам´яті та реальності. За композиційними особливостями це новели- пригадування, обрамленя на початку та в кінці згадкою про спогад геловного героя - оповідача. Посередині - сакральний простір пам´яті та не менш сакральний простір дитинства, саме туди, у дитячі роки спрямований погляд героя. Цей серединний світ нагадує магічний кристал, в якому сходяться промені реальності та фольклору. У кожній із новел - особлива розробка фольклорного мотиву. У творах «У вічнім полоні Різдва» та «Смак різки» - відгомін традиційних обрядів, які стосуються новорічно- різдвяного циклу. В них досить детально описано обрядодії, звичаї, із гумористичним деталями та етнографічними подробицями. У цьому випадку фольклорні мотиви - лише необхідний елемент реалістичного відтворення дійсності, уже давно оповитої серпанком пам´яті оповідача, який пригадує часи дитинства. Власне, фолькорні мотиви виступають елементом композиційної будови: новели-пригадування ґрунтуються на принципі згадування оповідачем колишніх подій, сюжетні перепетії обов´язково відтіняються зачином і кінцівкою, в яких відлунює ностальгія. Тут фольклорний мотив - це відтворення атмосфери дитячих років, коли реальніасть та фантастичні елементи фольклорного світу, були нероздільними. В цих ситуаціях відстуня умовність, навпаки - надмір реалістичності.

В інших творах - новелах «Вишиваний світ», «Ріжок», «Килимок» - фольклорні мотиви завульновано, вони використовуються непрямо, а опосередковано. Естетична дійсність у цих творах містить елементи народнопісенного світогляду: вишивки як сакрального дійства та вишитих образів як священних, чарівних за своїми властивостями («Вишиваний світ»); паралельного реальності світу («Килимок»), який доступний сприйняттю тільки втаємничиним; міфологічні та фольклорні пласти проступають у новелі «Ріжок», в якій музичний інструмент виступає символом інціації героя, отримання ним права на таємничі знання та права на передачу цих знань. В усих цих творах реальність та фольклорні мотиви не конфліктують, навпаки - доповнюють одне одного, навіть можна сказати більше - це той випадок інтертекстуальних перегуків, коли народна творчіть виступає структурним елементом тексту. Ю.Винничук вводить тексту «чужі» слова, «чужий» світ, який надзвичайно контрастує із реальністю, а тому світ фольклорний деконструює світ реальний, який перебуває за межами описаного. У творах виразно відчувається присутність мотиву спогадів немолодого оповідача, який пригадує своє дитинство, саме в ньому він віднаходить себе справжнього, такого, яким би він хотів бути. Так він окреслює те, що фольклорне підґрунтя є основою реконструкції давніх часів. Народнопісенна образність в цих новелах суперечить із реальним станом свідомості персонажа, відтак стає очевиднішим часовий розрив між тим, що є, й тим, що було. Фольклор підкреслює стан екзистенційного розриву персонажа із своїм минулим, який він болісно переживає. Сила новел Ю.Винничука у тому, що та дісйність із якою конфліктує герой, не змальована у творах, навпаки - вона винесена за межі текстів. А от фольклорне, сакральне світосприйняття надивовижу цілісне, навіть - це сприйняття замкненого світу, завершшеного. Воно, можна сказати й так перебільшено, - безсмертне, як і годиться для спогадів про дитинство.

Виміром того безсмертя, яке становило сутність існування у дитинстві й було ним не помічнене, натомість нині - у дорослому віці - відчуття невловимо миттєві, невічні, суєтні й прагматичні. Прикметно, що часовий простір усіх новел, які увійшли до збірки «Вікна застиглого часу» - безперервний, така його властивість як розірваність відсутня. Фольклорні символи та народнопісенний контекст породжують у таких творах складні метафоричні конструкції, відповідно створюється «імітація міфу позаміфологічною свідомістю» [3; 70], відбувається перебудова, навіть більше - переназивання світу як такого, в реальному світі вимальовують простори, які не мають стосунку до дійсності, вони - у позачассі. Екзистенційний розрив при цьому становить сутність творчих відкриттів автора, який не копіює, а інтепретує фольклорні мотиви.

Маємо в україснькій літературі й ще одни приклад такого екзистеційного трактування народнопісенної спадщини - «Казка про калинову сопілку» О. Забужко. В ній фольклорна основа твору не стала антуражем, на фоні якого розгортаються події. Навпаки - твір має багаторівневу структуру. Це фольклорний пласт (казка про ккалинову сопілку, преказ про змія, вірування народу про місяць, віднаходження води тощо). Це біблійний контекст (легенда про Каїна та Авеля). Це також - сучасний гендерний аспект, феміністична проблематика стосунків жінок двох типів - «аристократки духу» та «хранительки домашнього вогнища».

Причому цікаво, що твір не виглядає погано імітованою казкою або казкою на новий лад. Текст О.Забужко - це рефлексія на феміністичну проблематику у фольклорному контексті. Гануся переступає межу між світом, їй відомим, та світом, закони якого їй не відомі. Це відгомін фольклорного мотиву, характерного для народних казок. Водночас її героїня неминуче руйнує власне «я», бо опиняється у світі, імена речей якого, закони, не відомі їй. Тут вступає в дію інший принцип - нефольклорний. Це відгомін міфологічного світосприйняття, помножений у цьому випадку на феміністичну проблематику, яка є неміфологічною у цьому контексті. На зіткненні цих двох значеннєвих пластів народжується символічне значення твору - ідея розмаїтості жіночого світосприйняття, десакралізація образу жінки в українській літературі, естетизація жіночого сприйняття у мовленнєвих структурах стилізованого фольклорного тексту. Правда, слід зазначити, що стилізація «Казки про калинову сопілку» - філігранна вона не кітчевим відгомоном й копіюванням стилю. Це текст, в якому відсутій ефект «чужого» голосу, а також ефект двоглосся - народної казки та автора - швидше маємо справу із інтертекстуальністю. Твір О.Забужко фольклорнй мотив, як і білійний використовує як структурний елемент, значеннєвий, семантичний. Пнричому для читача цей зв´язок між народною казкою та висловленою в ньому феміністичною ідеєю очевидний. Це семантична актуалізація двох контекстів - фольклорного та сучасного літературного. Причому авторка не переходить від мотиву до мотиву, вона нашаровує усі три мотиви, тому ідея твору посилюється, набуває дивовижної перспективності: однією віссю вона спрямована до бібіліного тексту, другою - до народних уявлень, третьою - до сучасних міркувань. Тому інтепретацція цього тексту включає якнайширші значеннєві пласти, й чи не найважливішим є те, що це примушує читача або критика аналізувати не тільки форму літературної традиції, вираженої у тексті, але й архітекстуальність твору, що уже примує вести розмову про проблеми традиції.

Масова література навіть не підходить до цієї проблеми, вона зупиняється на порозі стандартного копіювання фольклорного мотиву, література висока - розширює горизонти сприйняття фольклорного тексту або мотиву, вона рефлексує над ними, та й над поставленою у творі проблемою. Якщо масліт цікавить у фольклорі тільки візуальний образ чи зховнішні ознаки, приклмети казкової дійсності, атрибути чарівності тощо, то високу літературу фольклорний мотив або ж текст приваблює завдяки своїй багаторівневості, моживості метафоричного опису та символізації зображуваного.

Ці дві тенденції рецепції фольклорних мотивів у сучасній українській літературі на перший погляд суперечать одна одній, а першу дехто міг назвати згубною для фольклорної традиції, однак із упевненістю можна сказати, що й та й та тенденція піднімає із «дна» народнопісенні образи, й якнайширшу чиатцьку аудиторію примушує повертатись до джерел - фольклору, який є основою ментальності кожного народу, магічним кристалом, в якому сходяться усі риси багатогранного україснського світосприйняття.

Література:

[1]. Гундорова Т. Кітч і література. Травестії. - К., 2008; [2]. Лотман Ю., Успенский Б. Миф - имя - культура // Лотман Ю. М. Избранные статьи в 3 т. - Таллин, 1992; [3]. Мітосек З. Кінець мімезису? // Теорія літертаури в Польщі. Антологія текстів. Др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. - К., 2008.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)