Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

50. Універсальність бінарної опозиції свій / чужий у художньому просторі чарівної казки


Оксана ОЛІЙНИК, к.філол.н.

Анотація

Розглянуто бінарну семантичну опозицію свій / чужий, що реалізується на різних рівнях, створюючи систему підпорядкованих їй дуальних опозицій, які, у свою чергу, взаємодіючи і символьно ототожнюючись, пов’язані зі створенням у чарівній казці просторової структури картини світу.

Summary

To examine the binary semantic opposition own / foreign that is revealed on different levels and creates system of subordinated dual oppositions. These oppositions interact and are symbolically identified. They are connected with the formation of the space structure of the picture of the world in folk fairy tale.

У дослідженні поетики літературного чи фольклорного жанру використовується ціла система художніх мовних засобів вираження, безпосередньо спрямованих на аналіз словесної тканини твору, причому текст виявляється чи не “єдиною матеріальною формою існування його [твору - О.О.] змісту” [1; 295]. Звідси одне з головних завдань поетики - виокремлення і систематизація елементів тексту, які беруть активну участь у формуванні естетичного враження від нього. Кожен такий елемент, зрозуміло, виявляє себе по-різному на різних етапах творення. Це передусім залежить від жанру, адже лірична поезія, роман чи казка мають свої специфічні поетичні засоби, які виявляються переважно у трьох основних аспектах - звуковому, словесному та образному. Закономірно, що саме в останньому основна увага приділяється персонажам, мотивам і сюжетам, які в художньому творі разом з іншими значущими елементами словесно-звукового комплексу становлять не просто “модель” - індивідуальну систему естетичних дійових властивостей твору”, а й “образ світу” з характерними художнім часом і художнім простором* [1; 295].

У сучасному літературознавстві продовженням такого тлумачення є думка про осмислення художнього тексту як структури, що “будується на вирізненні певних його рівнів та відносно автономному їх дослідженні стосовно якихось модельованих бінарних опозицій”, в яких просторово-часовий рівень виступає як “новітня модифікація однієї з проблем усіх поетик від давнини до сучасності - про час і місце дії” [2; 140-141].

Структурна поетика розглядає художній твір як організовану систему всіх текстових елементів, виокремлюючи серед них передусім суттєві, які, перебуваючи у структурній цілісності, отримують можливість продемонструвати своє реальне значення і функції. Серед методологічних категорій структурної поетики, залучених до власне структурного аналізу тексту художнього твору, особливу увагу привертають бінарні опозиції. Як зазначав В.Борєв, “вияв значущих опозицій того чи іншого тексту (напр., життя - смерть, душа - тіло, добро - зло /.../, свій - чужий), індивідуального

‘Примітка. Художній простір слід розуміти, за визначенням Є.Китаєвої, не як просте механічне відтворення тих чи інших характеристик реального ландшафту. Тут варто зважати на такі його основні властивості: “художній простір перервний, він може бути вузьким або широким, історично або географічно визначеним (відкритим) або невизначеним (закритим), він може бути статичним або динамічним, простір може стискатися і розтягуватися. Усі властивості простору володіють структурообразною функцією, характеризуючи тип і жанр тексту” ([4] Китаева Е.М. Художественное время и художественное пространство в текстах английской детской литературной сказки: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Госуд. СПб. университет. - СПб., 1992. - С. 8-9).

способу їх реалізації [підкреслення моє - О.О.] у художній цілісності твору і, нарешті, їх зняття - один із найважливіших прийомів аналізу тексту з точки зору структурної поетики” [3; 428].

Характерною особливістю принципу бінарної опозиції, яка найбільше виявляється в окремих сферах народної традиції (це здебільшого стосується обрядових і фольклорно-текстових ситуацій - свідчення нерівнозначності за своїм значенням і способом дії семантичних опозицій), є зв´язок опозицій з категорією оцінки. Йдеться про те, що “у кожній конкретній ситуації один із членів опозиції виявляється носієм позитивного начала, інший - негативного /.../, але ця оцінка може змінюватися на протилежну зі зміною “контексту” чи прагматичних настанов: сакральне і благодатне в одних умовах стає небезпечним і підступним в інших” [5; 557]. Попри вказану властивість, будь-які семантичні протиставлення, залежно від контексту, зберігають за собою “найбільш конкретну символізацію однієї головної опозиції” [6; 63].

У міфопоетичній архаїчній моделі світу простір відіграє домінуючу роль в організації світопорядку, чи, по-іншому, “упорядкованого” Космосу, ґрунтуючись, зазвичай, на семантичних опозиціях, які “виражають найпростішу орієнтацію людини у просторі та сприйняття контрастних відчуттів” [7; 231]. Простір є “найбільш зручним інструментом для актуалізації структури світу” [8; 138]. Таким чином, формується класифікація бінарних розрізнювальних ознак - універсальні засоби опису семантики моделі світу [9; 162] того чи іншого типу світової культури.

В основі структури художнього простору чарівних казок лежить бінарна семантична опозиція свій / чужий (зокрема йдеться про загальне значення поняття “свій” / “чужий” простір), яка реалізується на різних рівнях, створюючи систему підпорядкованих їй дуальних опозицій. Можна назвати такі приклади: добрий / злий, близький /далекий, дім /ліс, своє царство /тридесяте або (підземне) царство та інші. У свою чергу, ці опозиції, взаємодіючи, взаємозамінюючись і символічно ототожнюючись, причетні до створення у казці просторової структури картини світу, яку, виокремивши з системи “просторових характеристик текстів культур” [10; 466], можна сприймати як окрему просторову модель світу. З іншого боку, це один зі самобутніх варіантів міфопоетичної моделі світу, яка у ширшому розумінні подається як “скорочене і спрощене відображення всієї суми уявлень про світ” [8; 5].

Як зазначає В.Топоров, поняття “світ”, модель якого описується, варто розуміти як взаємодію людини з навколишнім середовищем, тобто “світ є результатом трансформації інформації про середовище і людину, причому “людські” структури і схеми часто екстраполюються на середовище, яке описується мовою антропоцентричних понять” [9; 161]. Суть моделі світу також пояснюється як набір знаків, умовно поєднаних між собою у вигляді двох просторів, що мають “семантичну багатоступеневу будову” [10; 478]. Кожному з цих просторів властива визначена кількість найменованих елементів і вимірів у концептуально-мовному значенні.

У чарівних казках, попри начебто їхню елементарність і примітивність викладу, відбито архетипні риси мислення, що веде до сприйняття світопорядку як певної організованої просторової структури. Тому казку, котра “фіксує складні комбінації аксіологічних явищ, що співвідносяться з усіма сегментами навколишнього світу” [11; 37], варто розглядати не тільки як систему елементів, що можуть реалізуватися в якусь цілісну структуру, а й як варіант антропоцентричної моделі світу, вираженої в її взаємоорієнтації на людину, чиє життя мимоволі стає наперед визначеним і суворо регламентованим у межах просторово-часового вакууму.

Протягом свого життя людина фактично зобов´язана пройти через встановлені точки у певні часові моменти, виконуючи завдання двох рівнів - вищого (повне втілення міфоритуального сценарію “народження - ініціація - шлюб - смерть”) та нижчого (діяльність чи існування людини у проміжку між встановленими точками вищеназваного сценарію) [8; 12]. Обов´язковою умовою другого рівня є дотримання спеціально сформованих правил і заборон, без яких людина не зможе перейти на черговий етап вищого рівня.

Саме такою є схема життя головного героя чарівної казки. Він народжується, проходить ініціацію (тобто піддається попереднім та основним випробуванням), після чого одружується. Щодо останнього пункту міфоритуального процесу персонажа - смерті, то чарівна казка переважно уникає його як фізичного кінця свого героя, у чому виявляється одна зі специфічних особливостей жанру, а практика проходження важких випробувань становить основу композиційної структури чарівної казки на сюжетному рівні.

Зрозуміло, що порівняно з міфом, казка не може претендувати на універсальність і первинність виникнення, що не заперечує твердження про специфіку зображення одного з варіантів моделі світу саме в чарівних казках[1], які мають власні принципи побудови картини світу на основі своєрідних просторово-часових відношень, які “у казці набувають властивостей оригінальної системи координат, що певною мірою відтворюють національні уявлення про організацію навколишньої дійсності” [11; 38].

У сучасній науці загальноприйнятою є думка про космологічний характер міфопоетичної моделі світу, зумовлений виявленням і описом космологізованого modus vivendi та основних параметрів всесвіту - просторово-часових (зв´язок часу і простору, просторово-часова організація моделі світу), причинних (встановлення загальних схем, які визначають і контролюють усі процеси, що є і відбуваються у Космосі), етичних (становлення сфер доброго і злого, позитивного і негативного, дозволеного і забороненого і т.д.), кількісних (йдеться про числові характеристики всесвіту та окремих його частин), семантичних (визначають якісну структуру світу), персонажних [9; 162].

Цей комплекс, властивий подекуди й структурній організації чарівних казок, має особливий і доволі простий спосіб опису, який ніби навмисно “ігнорує” аналіз відомих міфологічних мотивів, пропонуючи натомість систему семантичних бінарних опозицій, втілених у різних кодових системах та пов´язаних з: а) структурою простору (небо / земля, вода / суша, верх / низ, близький / далекий, лівий / правий, внутрішній / зовнішній та ін.) б) часу (день/ніч, весна/зима та ін.) в) кольористикою, природою, культурою (блий / чорний, вода / вогонь, мокрий / сухий, сирий / варений), г) соціальними категоріями (свій / чужий, чоловічий / жіночий) на макро- і мікрокосмічному рівнях.

З цього приводу Є.Мелетинський свого часу зазначав, що першоосновою міфологічних символічних класифікацій є не мотиви, а власне елементарні семантичні опозиції, незважаючи на те, що “набір популярних мотивів значною мірою визначає “фізіономію” міфу, так само як і наявність інших популярних мотивів характеризує чарівну казку, але мотиви в принципі не є ключем ні до структури казки, ні до міфологічної системи” [7; 230].

На думку засновника структурної антропології К.Леві-Стросса, суть міфу, яку можна визначити не як суму значень окремих елементів, а їх спосіб поєднання, адже міф, як будь-який лінгвістичний об´єкт, “створюється складовими одиницями” на мовному рівні, що становлять “не поодинокі відносини, а “пакети” відносин, і лише завдяки комбінаціям цих “пакетів” складові частини набувають функціональної значущості” [13; 199-200]. Такі відносини формуються на основі міфологічної бінарної логіки, яка домінує у знаковій природі казки, побудованої довкола довгого ряду опозицій.

Тут варто наголосити на висновках відомого дослідника міфів і чарівних казок Є.Мелетинського, котрий писав, що “бінарна логіка та ієрархічне членування на рівні і коди створюють деяку динамічну класифікаційну сітку і деякий динамічний інструментарій для міфологічного структурування” [7; 235]. Це твердження можливе і для чарівної казки, оскільки бінарність та ієрархічна класифікація також властиві структурній побудові казок, особливо коли це стосується їх просторово-часової проблематики.

Відомо, що у казці “сюжет домінує над безпосереднім моделюванням світу, а увесь світ оцінюється з точки зору героя /.../, самі опозиції суто опосередковані ситуацією, реалізуються в боротьбі персонажів і їх подолання розгортається передусім сюжетно” [14; 106]. Водночас у казці, на відміну від міфу, “семантичні опозиції задаються не як всезагальні координати-класифікатори, а як ціннісні індикатори руху від негативного стану до позитивного” [14; 101], тобто кожен елемент протиставлення має певну оцінку - “свій” простір постає як позитивний, а “чужий” простір, у якому переважно функціонують міфологічні істоти, - як негативний.

Хоча жанру чарівної казки не притаманна наскрізна космологічність, однак наявність міфологічних витоків, трансформованих у власне казкові мотиви, дає “нове” життя класичним міфологічним опозиціям, які найкраще підходять для опису семантичної структури чарівної казки. Водночас наявні у них лексеми набувають дещо іншого значення і нових взаємовідношень у межах іншої системи, що безпосередньо пов´язана з казковим варіантом моделі світу. Таким чином, опозиція свій /чужий, яка є центральною у просторовій організації чарівних казок, у міфічному коді постає як людський / нелюдський чи світський / сакральний, моделюючи у казках співвідношення протагоніста з антагоністами, зрозуміло, в єдності з іншими опозиціями - добрий / злий, близький / далекий, рідний / нерідний, які в “архаїчних міфах не відігравали суттєвої ролі” [14; 102].

На думку знаних дослідників давніх слов´янських мовних семіотичних систем В.Іванова і В.Топорова, протиставлення свій / чужий може реалізуватися в трьох основних вимірах: соціальному (приналежність членів опозиції до різних соціальних груп), етнічному (функціонування опозиції свій /чужий у варіантах вільний / невільний, християнин /нехрист, жива людина /мертва людина) та міфологічному, коли “свій” - це людський простір, а “чужий” - нелюдський, звіриний, відьомський [6; 156-159].

Як бачимо, завдяки бінарності, витоки якої лежать в міфолого-етнографічній сфері, утворюються універсальні знакові системи, що допомагають пізнати світ у різних аспектах, а класифікаційні можливості бінарної логіки “розширюються внаслідок ієрархічного розчленування світу на різні рівні” [7; 233].

Парно-опозиційна категорія свій / чужий постає як чи не найдавніше і найважливіше протиставлення, яке стосується насамперед просторової моделі казкового світу. Опозицію свій / чужий людина з давніх-давен оцінювала з точки зору норми і відхилення від норми. Тому нормативність і стала першим показником “свого”, а “символіка “свого” простору була призначена виокремити з аморфного Хаосу ділянки Космосу: упорядкованого світу” [15; 21].

Поняття “свій” і “чужий” функціонують у різних виявах на рівнях природи, культури, історії та суспільства, становлячи при цьому важливу частину культурної компетенції. Зазначене протиставлення справедливо вважається виявом основного “бінарного архетипу”, який, за визначенням М.Уварова, є “сформованим “інструментарієм” аналізу культурно-історичного процесу /.../, своєрідним семантичним “кодом” класичної європейської культури, стержнем проблематизації мислення” [16; 19] і виражається у численних дрібніших структурних бінарних опозиціях та полісемантичних структурах культурно-історичного буття.

Як бачимо, опозиція свій / чужий набирає найрізноманітніших значень, що постають у вигляді пар протилежностей, а функція розпізнання свого і чужого “безпосередньо пов´язана з необхідністю підтримки єдиного інформаційного простору, єдиних зразків світосприйняття у всіх членів даного культурного і мовного суспільства” [17; 30].

Уже йшлося, що міфологічне походження аналізованої опозиції у міфі та казці має вагоме значення, а її основна роль полягає “у відмежуванні людського світу, який суб´єктивно збігається з кордонами племені від інших світів, що представляють стихійні сили природи та одноплемінників у вигляді хтонічних істот” [14; 102]. Водночас це визначення більше стосується міфів, бо у казках опозиція свій / чужий є централізованою лише тому, що безпосередньо причетна до проекції стосунків головного героя з його супротивниками.

Отже, бінарна опозиція свій / чужий - універсальна, оскільки вона тісно переплітається з такими амбівалентними парами, як живий /мертвий, добрий /злий, людський /нелюдський, правий /лівий, сильний / слабкий, чоловічий /жіночий, верхній / нижній, внутрішній / зовнішній, небо / земля, земля / підземне царство, близький / далекий, низький /високий, сакральний /профанний, однак переважно локалізуючись на двох основних рівнях - макрокосмічному (протиставлення “свого” простору і “чужого” простору на рівні “свого” царства і “чужого” царства) і мікрокосмічному (“дім” / “ліс”). Тому можна погодитися з твердженням про те, що чарівна казка на абстрактному сюжетному рівні постає як своєрідна “ієрархічна структура бінарних блоків” [14; 91].

Література:

[1] Гаспаров МЛ. Поэтика //Литературный энциклопедический словарь / Под. общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева - М.: Советская энциклопедия, 1987. - С.295-302; [2] Ткаченко А. О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства): підручник для гуманітаріїв. - К.: Правда Ярославичів, 1997. - 448 с.; [3] Борев ВЮ. Структурная поэтика // Литературный энциклопедический словарь /Под. общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева - М.: Советская энциклопедия, 1987. - С. 427-428; [4] Китаева Е.М. Художественное время и художественное пространство в текстах английской детской литературной сказки: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Госуд. СПб. университет. - СПб., 1992. - 16 с.; [5] Толстая С.М. Оппозиции семантические // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах/Под ред. Н.И. Толстого. - М.: Международные отношения, 2004. - Т. 3. - С. 557-558; [6] Иванов Вяч. Вс., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (Древнейший период). - М.: Наука, 1965. - 246 с.; [7] Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. - М.: Наука, 1976. - 407 с.; [8] Цивъян ТВ. Лингвистические основы балканской модели мира. - М.: Наука, 1990. - 207 с.; [9] Топоров В.Н. Модель мира // Мифы народов мира: энциклопедия в 2-х томах. - М.: Советская энциклопедия, 1992. - Т. 2. - С. 161-164; [10] Лотман Ю.М. Семиосфера. - С.-Петербург: Искусство - СПБ, 2001. - 704 с.; [11]Лавриненко С.Т. Мовна картина світу української казки // Актуальні проблеми металінгвстики: Науковий збірник. - Черкаси: Видавничий відділ ЧДУ, 2001. - Ч. І. - С. 37-40; [12] Гоякалов АА. Константы чудесного и образ мира (к эстетическому смыслу концепции ВЯ. Проппа) //Вече. Альманах русской философии и культуры. - 1997. - Вып. 8. - С. 51-63; [13]Лев-Строс К. Структурна антропологія/Пер. з франц. - К.: Основи, 1997. - 387 с.; [14] Мелетинский Е.М., Неклюдов С.Ю., Новик Е.С., Сегал Д.М. Проблемы структурного описания волшебной сказки // ТЗС. - Тарту: ТГУ. - 1969. - Вып. 236. - Т. IV. - С. 86-136; [15] Новикова М.А., Шама И А. Символика в художественном тексте. Символика пространства (на материале “Вечеров на хуторе близ Диканьки” Н. Гоголя и их английских переводов). - Запорожье: СП Верже, 1996. - 172 с.; [16] Уваров М.С. Бинарный архетип. Эволюция идеи антиномизма в истории европейской философии и культуры. - СПб.: Балтийский государств. технический ун-т, 1996 - 212 с.; [17] Панкова М.А. Коллективные представления о своем и чужом: опыт интерпретации фразеологизмов // Русская филология. Украинский вестник. Республиканский научно-методический журнал. - Харьков, 2001. - № 3 (19). - С. 30-32.


[1] Примітка. У сучасній культурі казку сприймають як “породжуючу форму розуміння і конструювання світу”. Про це див., зокрема: [12] Грякалов А.А. Константы чудесного и образ мира (к эстетическому смыслу концепции В.Я. Проппа) // Вече. Альманах русской философии и культуры. -1997. - Вып.

8.- С. 51-63.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)