пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

47. Національний фольклорний спадок у працях українських та турецьких фольклористів


Ірфан Юнвер НАСРАТТИНОГЛУ Irfan Unver NASRA TTINOGLU*

Духовне багатство кожного народу - це насамперед національний поетичний спадок, його багата культура, представлена шедеврами, які відображають його національну самобутність. Звичайно, у ХХІ столітті не можна жити лише спогадами та матеріалами, які відображають багатство життя минулих часів. Однак, як зазначав турецький фольклорист, фахівець зі знахарства, професор, доктор Ахмед Сулейх Юнвер, ім´я якого вже викарбовано золотими літерами у турецькій фольклористиці, «Ми не збираємось повертатись до минулого чи повертати його - навпаки, ми будемо готуватися до старту, відштовхуючись від минулого, як спортсмени бігуни»

Саме тому збирачі фольклору впродовж століть наполегливо збирали, вивчали і продовжують вивчати усну народну творчість, передаючи майбутнім поколінням все її багатство.

Багато років тому серед турецької інтелігенції виникла дискусія: чи заважає фольклор розвитку сучасного мистецтва. Така гіпотеза негайно отримала відсіч фольклористів. У процесі фольклорних студій, що виникли в результаті дискусії, дослідники переконливо довели позитивну роль фольклору в розвитку сучасного мистецтва. Вони проголосили фольклор - основою усіх культур.

Твори усної народної творчості - це багатий матеріал для формування сучасної художньої літератури, мистецтва та інших видів культури і в Україні, і в Туреччині. Неоціненним є внесок у збирання, архівування та дослідження фольклору перших фольклористів. Український фольклорист П. Чубинський, автор гімну України, духовний лідер свого народу, який довгий час провів у вигнанні, зміг завдяки своїй наполегливій праці показати здобутки Української народної культури не лише своєму народові, а й усьому світовому культурному співтовариству.

Така ж доля спіткала й багатьох турецьких фольклористів-дослідників, борців- першопроходців, основоположників сучасного вчення про фольклор у турецькій культурі. На початку ХХ століття провідні турецькі фольклористи - професор, доктор філологічних наук П. Н. Боратав, професор, доктор філологічних наук Ільхам Башгьоз та Джахіт Озтеллі - протягом тривалого часу не сприймались своїми сучасниками, й були вимушені працювати за межами Батьківщини.

Так само як й для науковців України (Павла Чубинського), для історично- культурного буття Туреччині 19 століття прикметною є увага дослідників до уснопоетичної творчості. Проте, на відмінну від української наукової еліти, перші фольклористичні праці у Туреччині виникають на початку 20 століття. Саме ці фольклорні розвідки й заклали підвалини турецької фольклористики. У даній доповіді ми зупинимось лише на трьох відомих представниках засновниках турецької фольклористики.

У даній доповіді йтиметься про внесок турецьких вчених в науку про народну творчість.

Пертев Наіл Боратав

Перед тим, як перейти до розповіді життя та наукової діяльності відомого фольклориста Пертев Наіль Боратава, маємо зазначити, що дослідження турецького фольклору та народної уснопоетичної творчості було започатковано не турецькими, а іноземними дослідниками, одним з яких був угорський фольклорист Ігназ Кунош (ignaz Kuno§). Пізніше, а саме на початку двадцятого століття турецькі дослідники Фуат Кьопрюлю та Зія Гьокальп розпочали досліджувати фольклорні матеріали та друкувати наукові праці, роблячи перші кроки у розвитку турецької фольклористики.

Пертев Наіль Боратав народився у 1907 році у м. Злотоград (Dar?iere), яке знаходиться на території сучасної Болгарії. Його батько був військовим, полковником, й тому дитинство дослідника пройшло у кількох селищах центральної Анатолії. Пертев Наіль Боратав закінчив факультет літератури стамбульського університету. Свої фольклористичні розвідки розпочав у роки навчання в університеті. Певний час займався викладацькою діяльністю, а пізніше вирушив до Німеччини з метою покращення своїх професійних знань. У 1937 році був призначений доцентом на новоствореній кафедрі уснопоетичної творчості при анкарському університету. У 1946 році отримав звання професора. Але не знайшовши однодумців був змушений у 1952 році лишити Туреччину та переїхати до Франції, де розпочав працювати при французькому центрі наукових досліджень. Проте, не дивлячись на це, він не поривав своїх стосунків з Батьківщиною, продовжував писати статті та друкувати книжки про турецький фольклор та уснопоетичну творчість.

Книги Боратава, в яких дослідник пропонує свої наукові методи дослідження народної творчості, й у наші дні користуються неабияким попитом серед дослідників- фольклористів.

Серед численних праць Пертев Наіль Боратава є одна, завдяки якій дослідник став відомим науковцям усього світу. Це його праця, створена разом з відомим істориком китаїстом Волфрам Ебергардом: «Образи у турецькій народній казці».

У другій половині двадцятого століття виникла бурхлива дискусія між фольклористами та деякими просвітниками Туреччини. Частина інтелігенції висувала думку, що «фольклор - ворог сучасного мистецтва», й наполягала на необхідності розірвати усі зв´язки з минулим, натоміть фольклористи захищали іншу думку: «фольклор - це мати всіх мистецтв. Сучасна культура, джерелом якої є фольклор, набагато краще сприймаєть народом», - стверджували вони. Саме в цей період одна за одною було надруковано дві праці Пертев Наіль Боратава, які й поклали кінець цим суперечкам. Це праці:

- Турецький фольклор у 100 запитаннях

- Турецька уснопоетична творчіст у 100 запитаннях

У цих працях науковець дав пояснення поняттям фольклор та усна народна творчість, а також, користуючись вже проведеними раніше дослідженнями, висвітлив своє бачення шляху, що простягається від усної народної творчості до сучасної культури.

Боратав помер у 1998 році, упродовж життя написав сотні наукових праць, прийняв участь у багатьох міжнародних симпозіумах. Серед його друкованих праць:

1. Дастан Кьороглу, 1931, 2003

2. Фольклор та література I, 1939, 1991

3. Тексти оповідання про Бей Бьорека, 1939

4. Лекції з уснопоетичної творчості, 1943, 2000

5. Пір Султан Абдал, (AGolp?iarl?ile),1943

6. Фольклор та література II, 1945, 1983

7. Антологія народного віршу з коментарями 1946, 2000

8. Фольклор та Література ІІІ, 1954, 1991

9. Народні оповідання та народні оповідачі 1946, 2002

10. Typen T urkischer Volsmarchen, 1953

11. Час у часі 1958, 1992

12. Частівки, 1963, 2000

13. Турецький фольклор у 100 запитаннях 1969

14. Турецька уснопоетична творчіст у 100 запитаннях 1973, 2003

15. Насретін Ходжа, 1996

Ці праці Боратава мають велику цінність для турецької науки загалом та фольклору зокрема. Дослідник у кожній праці окремо дослідив різні жанри усної народної творчості: жанр казок, дастанів, легенд, анекдотів. Слід зазначити, що під час своїх досліджень Боратав неодноразово наголошує на значенні фольклору, а також дає своє тлумачення даного терміну. Усіма своїми фольклористичними студіями дослідник сприяв визнанню у Туреччині фольклору як окремої гілки науки. Саме після його праць в університетах Туреччини почали відкриватись незалежні відділення фольклористичних досліджень.

Ільхан Башгьоз

Коли мова йде про фольклористів Туреччини одразу згадується ім´я професора Ільхана Башгьоза.

Башгьоз народився у 1923 році у Сівасі. Закінчив анкарський університет відділення турецької мови та літератури факультету історії та географії. Після написання кандидатської дисертації у 1946-1950 роках працював разом з професором Пертев Наіль Боратовим. У 1960 році поїхав до Америки, де викладав в університеті Індіана. У 1975 році отримав ступінь професора. У 1983 році був обраний почесним членом асоціації фольклористів Америки.

Не дивлячись на те, що Ільхан Башгьоз довгий час залишався у Америці, він не припинив своїх досліджень турецької народнопоетичної творчості, навпаки, усі його праці були спрямовані на дослідження власної культури.

Ільхан Башгьоз, як й його вчитель проф. Боратав, брав участь у багатьох міжнародних фольклорних конференція та видав багато наукових праці.

Серед яких:

1. Фольклорні дослідження у Східній Анатолії, 1947

2. Антологія турецької уснопоетичної творчості з коментарями, 1956

3. Наші мані, 1957

4. Бібліографія фольклору Стамбулу, 1959

5. Кьороглу, 1959

6. Освіта та Ататюрк у Турецькій республіці 1968

7. Турецькі загадки, 1973

8. Караджаоглан, 1977

9. Ашик Алі Ізтеллі Озкан, 1979

10. Фольклорні твори, 1987

11. Юнус Емре, 1990

12. Тюркю, 2008

Хусейн Джахіт Озтеллі

Хусейн Джахіт Озтеллі народився у 1910 році у місті Ерзінджан, що у Східній Анатолії. У 1939 році закінчив факультет мови, історії та географії анкарського у 1939 році. Працював викладачем у ліцеях різних турецьких міст. Певний час виконував обов´язки директора інституту національного фольклору при Міністерстві освіти. У 1972 році не дивлячись на те, що був вже на пенсії, викладав уснопоетичну творчість в університеті, який закінчив. Був у складі правління Турецького лінгвістичного товариства, де очолював відділ, що займався складанням словника. Більш ніж сорок років проводив дослідження з народної культури та усної народної творчості. Cahit Oztelli був одним з перших дослідників творчості Kul Nesimi, Karacaoglan, Pir Sultan Abdal, Yunus Emre.

У 1962-1963 роках займався підготовкою радіопрограм, в яких розповідалось про народний вірш й сам їх вів.

Джахіт Озтеллі роками подорожував Анатолією збираючи рукописи, котрі належать певним людям й називаються «джонк» (“conk”), створював архів. Матеріали, зібрані під час фольклористичних розвідок було надруковано окремим збірками з коментарями та вступним словом автора. Надзвичайно цінними є приклади уснопоетичної творчості, тюркю, що ввійшли до збірки «Домівка» («Evlerinin Onu»). Ці зразки уснопоетичної творчості належали до тюркю, які до цього часу були невідомі широкому загалу, або ж взагалі забувались. Частина цих народних тюркю ввійшли до постійного репертуару радіопрограми вже після смерті дослідника.

Озтеллі помер в Анкарі 24 лютого 1978 року, серед його друкованих праць:

1. Поети Зіле, 1944

2. Караджаоглан, 1952, 1970

3. Кьороглу-Дадалоглу, 1954

4. Народні тюркю, 1953

5. Уснопоетична творчість 14.-17. століть, 1955

6. Народні вірші 18. століття, 1955

7. План невеликої фольклорної розвідки, 1958

8. Словник термінів офіційної мови, 1963

9. Насреттін Ходжа, 1964

10. Кул Несімі, 1969

11. Пір Султан Абдал, 1971

12. Юнус Емре, збірка віршів, 1971

13.Нові відомості щодо Юнуса Емре, 1971

14.Домівка - народні тюркю, 1972

15. Три народні співці: Кьороглу, Дадалоглу, Кулоглу, 1974

16. Прокинься мій падишах - народні вірші, 1976

17. Юнус Емре, 1977

Отже, незважаючи на репресії, нерозуміння та не сприйняття сучасниками їхніх праць, в Україні та Туреччині, вони усіма силами намагались віднайти, а нерідко й відродити національну культуру, дати їй нове життя.

Турецькі фольклористи, так само, як й їх український колега П. Чубинський, займались освітою сільського населення, вони надрукували книгу для сільських професійних шкіл, для підвищення освіти сільського населення.

Як видатний україніст, так й турецькі науковці не обмежувались дослідженням лише власних національних культур, Павло Чубинський, досліджуючи український фольклор, займався й фольклором інших народів Радянського союзу, Пертев Наіль Боратав та Ільхан Башгьоз досліджували народне мистецтво Азербайджану, а також інших тюркських народів Середньої Азії.

А їхні фольклористичні дослідження, проведенні у ХІХ, початку ХХ століття лишаються актуальними та користуються неабиякою популярністю у науковому світі й у наш час.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)