Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

44. Зоо- та ботаноморфні образи у контексті металопї збірки “четвертий із триптиха” В. Затуливітра


Юлія МЕНДЕЛЬ, аспірант

Анотація

Проаналізовано роль зоо- та ботаноморфних образів як світоглядно-естетичної характеристики поетики В. Затуливітра у збірці ‘Четвертий із триптиха”. Сприйняття поетом природи і вираження її у текстах несло на собі вплив як фольклорних тенденцій, так і індивідуальної перцепцї явищ. Зазначено роль неологічних конструкцій. Встановлено основні художньо-виражальні одиниці натурфілософської інтенцї та їхній вплив на основну думку і задум тексту. За допомогою різноманітних художньо-виражальних засобів зоо- чи ботаноморфний образ може набувати нового полісемантичного, дуалістичного, символічного значення. Часто він вносить нову сюжетну чи ідейну думку, становить фон розгортання подій.

Ключові слова: натурфілософія, зооморфний образ, ботаноморфний образ, металогія, хронотоп, символ.

Summary

Zoo- And Botanomorphic Images in the Context of Metalogy of the Poem Collection ‘The Fourth from the Triptych”by V. Zatyluviter.

The article analyses the role of zoo- and botanomorphc images as world-view aesthetical descriptions of V. Zatuliviter´s poetics in the collection ‘The Fourth from the Triptych”. The poefs perception of nature has been found to have been influenced by folk-lore tendencies. Attention is paid to the role of neologisms and basic literary-expressive units of natural philosophical tendency. The article represents condensed analysis of the nature philosophical images that are the most popular in the collection and their influence on the idea and conception of the texts. As a result we have found that different literary- expressive units endue zoo- and botanomorphc images with new polysemantic, dualistic or symbolic meaning. Nature philosophical images also often introduce new plot or idea, form background for the main events.

Key words: nature philosophy, zoomorfic image, botanomorfic image, metalogy, the category of chronos and space, symbol.

Творчість Володимира Затуливітра ще не виступала темою ґрунтовного наукового дослідження. Т им часом збірка його творів “Четвертий із триптиха” вже двічі видавалася посмертно. Однією з характеристик світоглядно-естетичного профілю поетики Володимира Затуливітра у текстах, як ввійшли до збірки, є часте й іноді ампліфіційне використання зоо- та ботаноморфних образів. Натурфілософська спрямованість поезії зумовлена життєвою світоглядною позицією письменника і безпосереднім його духовним злиттям з природою. «Культ природи» Володимира Затуливітра позначений як впливом фольклорних традицій, так і індивідуальною перцепцією явищ навколишнього світу, що надає поетичній металогії, з одного боку, традиційності формулювань, ознак, назв, з іншого — нарощує неологічні суб´єктивні змісти. Власне, говоримо про об´єктивно-суб´єктивне натурфілософське вираження у поезії.

На фоні майже перманентної метафоризації зоо- та ботаноморфного спрямування (незалежно від тематики тексту) вирізняються окремі гуртові образи, що отримали домінантне місце у текстах збірки, як наприклад, генералізований образ Степу, Хутора, Саду, лісової флори і фауни. Серед розмаїття художньо-виражальних засобів натурфілософської інтенції збірки домінують метафора, порівняння, персоніфікація, алегорія, паралелізм, оксиморон, рефрен, алітерація, які часто переходять у розряд ампліфікації.

Зоо- та ботаноморфна металогія також має кілька спрямувань. Розбір художньо- виражальної одиниці може здійснюватися відповідно до історичного контексту, з урахуванням алюзії на міфологічну, фольклорну чи релігійну (як християнську, так і язичницьку) основи. Також безпосередньою рисою письма В. Затуливітра (маємо на увазі кін. 80-поч. 90-х рр. - періоду написання творів, що ввійшли до складу збірки) є індивідуальні, власне авторські неологізми, зокрема й метафоричні неологічні конструкції. Як результат поетичні символи набувають дуалістичного або полісемантичного ідейного, тематичного, перцепційного трактування. Приміром, неодноразове порівняння з вовком протягом усієї збірки не отримує тривіального забарвлення. У світовій, і зокрема українській, культурі вовки мають узагальнено дуалістичне антитетичне значення — зооморфічного втілення диявола і водночас тварини, керованої Богом.

Наприклад, для поезій “Слова, що в них ще Нестор катувався” та “В мою сьогоднішню похмуру віру” порівняння з вовком виступає фольклорною альтернативою визначення самотності, відлюдності:

... що більше знаєш: Богом ти умитий, то зліший і самотніший, як вовк. [3; 7]

... такою, може, Кармелюкз Сибру, у вовка перекинувшись, втікав... [3; 22]

Образ же вовка в “Оскарженні Галілея” й справді відповідає міфологічному трактуванню демонічного (диявольського) начала: “Морозику, Морозе, Морозенку! - яка за нами зрада вовком скаче?..” [3; 36]. Данте представив зраду найгіршим християнським гріхом. Як надприродна сила вона “скаче” порушуючи рамки хроносу

— крізь час із ХV ст. (адже полковник Морозенко загинув 1649 р. у битві під Збаражем). Більше того, скаче вовком, а отже образ тварини цілком відповідає одному з дуалістичних міфологічних світових уявлень про втілення диявола. “Ілюзіон 40-х” іронічною пестливістю звертається до власне слов´янського народного казкового канону вічно голодного персонажа:

... ордерок лежить,

присолений снігами-Соловками,

щоб ти, як вовчик, не заголоднів. [3; 53]

У поезії “Заячий вогонь” кондублікаційним звертанням (кондублікація теж є вагомим художнім засобом поета, особливо у застосуванні до образів природи) до вовчого опонента — “зайчино-зайче” — відбувається заклик викликати вовка із себе. Вовк існує і зовнішньо, і внутрішньо. Поетичні трансформації заєць-вовк ставлять питання про те, чи варто прикидатися для зовнішнього.

Сміливо і полісемантично поет використовує образ змії, позначений як чималою синонімічною варіативністю назв, видів, так і модифікацією словоформ: вуж, вужиця, змінна двоязика, пружавий гад, зміїїще пливкий, гадина, змій, зміїний, зазміїтися та ін. У поезії “Пружавий гаде, зміїще пливкий...” цей образ є першорядним. Металогія побудована на предметно-абстрактному суміщенні значень — змією є час. Звідси й багатопланова епітетизація і метафоризація образу, основана як на подібних, так і не дуже, характеристиках змії і хроносу: пружавий гаде, зміїще пливкий, що в´юниться, сузір´я мітить жалом...[3; 61]

Змія — той образ, що створює поетичні зв´язки між символами часу: пружавий (від “пружина”), сузір´я, годинник, підциферблатний труд. У свою чергу, час метафоризовано епітетами, характерними для гада: сичливий, підколодний. Остання строфа апелює до біблійного епіграфа: "... зостанеться з них пень по зруб, насіння бо святості — пень їхній.”[3; 61]. “Народ, як бір горить...’[3; 61], а коли зникає він, залишається культура — те, що витворене і набуте хроносом. Ось чому “зміїне пнище” дорожче, ніж народ, “найтонша трута з трут ... солодша від медів холодних...” [3; 61]. За українським віруванням, “гадюки дуже отруйні і страшенно лют” [1; 378]. Час, як гадюка, нищить народи, але його дитям є “насіння святості” - культура, дорожча і вища за чиєсь існування.

У поезії “Нашептане про тебе підле слово” за допомогою порівняння з двоязикою зміїною В. Затуливітер розкриває суть сучасної йому української мови. Об´єктивно підходячи до цього питання, він не екстраполює апологетику рідної мови як духовного вінця, ознаку культури. Адже мова “дволика”, її використовувано для доносів і анонімок У суті цього питання лежить логічний асоціативний зв´язок: якщо доноси українською, то й пишуть українці, і підлість ця душевна небезпечна для кожного.

Серед птахів В. Затуливітер часто використовує образ народної віщунки — зозулі. “З усіх птахів зозуля є одним з найпророчіших... Частіше в українській народній поезії — і незрівнянно рідше в поезії народів західноєвропейських — зозуля є злою віщункою”[1; 364]. Але у збірці значна акцентуація уваги відбувається на момент підкладання цим птахом своїх яєчок. Зозуля і справді не віщує нічого доброго. Вона — уособлення всієї трагічної долі українського народу, від неї “бездітно грішної" наші діти “застуджені, діряві, мідногроші" Але тут же, за власним переконанням, поет уточнює, що дітва ця підкинута у нагороду. Адже українці, як народ і як сила, неспроможні стати на захист самих себе: “Душа погодиться і перемуля... ´[3; 46]. Зозуля — та доля, на яку перекидається виправдання за власну самонедостатність, “що нас, мовляв, підкинула зозуля нагуляним од вічності яєчком´[3; 46]. У поезії “На згноєнім у сорок шостім хлібі” спонукання до розкриття злочинів проти українського народу ХХ ст., розсекречення архівів і сердець виливається у заклик до відповіді зловіщій зозулі у той самий спосіб — яєчком “сорокатих днів" Образ цей виникає несподівано, від чого набуває узагальнення, становить своєрідний синтез явищ, описаних у попередньому тексті. Мотив дорікання українцям за невміння постояти за себе, за нице терпіння гноблень і поневірянь, відсутність власної гідності у збірці один із домінантних.

Зооморфна металогія збірки “Четвертий із триптиха” включає представників дикої фауни, а також свійських тварин і птахів. Серед неназваних: віл, коза, коні, кажани; горобець (часто він згадується лише за фольклорною прикладкою цвіркунець, або цвіркунчик), журавель, соловей, орел; риба (кілька разів мова йде про кістяк риби з посиланням на міфологічний мотив трьох китів, які тримають Землю) та ін.

Коло ботаноморфних образів набуває систематичної генералізації в кількох: Степу, Саду, Хутора. Власне, ці три образи є рівноправними частинами одного синкретичного — образу рідної поетові природи. Частіша за інші з´являється Степ. За словами Любові Снісар, Голови Фонду В. Затуливітра, Степ ще з дитячих років був для поета втіленням свободи, неймовірної краси. Часто цей образ відображається латентно, перифразою, присутній як фон, другорядно або модифікується. Так, у збірці знаходимо ідеографічний синонімічний ряд: степ, поле, ґрунь (хоча початкове значення цього слова — вершина гори). Перспектива степу, за законами перифрази, базується на сукупності окремих ботаноморфних металогічних конструкції, які становлять собою одне ціле і вибудовують цілісний образ. Наприклад, як це відбувається шляхом візуалізації степових характеристик крізь призму історичних мотивів у поезії “ЛЮТОКОРІНЬ ТРАВИ — отієї, що спашив...”. Латентність степу вибудовується наступними образами: лютокорінь трави, махновський огир, небо, сонце, цвяшки отави, косити, коса, від поту важкий, стернище, обрій. Виразне ліричне “Я” є центром згадок, думок, тим, хто візуалізує явища навколишньої дійсності. Знаковим є образ лютокореня трави — метафори авторсько-неологічної. Люто — може інтерпретуватися дуалістично: 1. від “лютовання” — у значенні поєднання, згуртовування; 2. і “лютування” як лють, злість, шаленство. Як символ краси природи, незнищенної крізь віки. Вибудувано своєрідне протистояння коса-лютокорінь, причому кожен образ тексту отримує власний характер, індивідуалізується.

Як уже зазначалося, часто образ Степу з´являється другорядно, становлячи лише фон. Текстова тканина збірки багата на такі образи, як колоски, жнива, хліби, озимина, кукурудза, буряки, трава, бур´яни, квіти, волошки, барвінки, кропива, баштан, цвісти, косити, збирати врожаї та ін.

Образи Саду та Хутора, завдяки тому, що більше виступають самостійно, менше екстраполюються в збірці. Хоча теж іноді є фоновими. Розглядаючи ботаноморфну поетику текстів книги, неможливо не згадати про один із домінантних образів — Яблуко. За словами Любов Снісар, на яку вже посилалися, для Володимира Затуливітра яблуко було надзвичайним витвором природи. Цей образ поет асоціював із тим, що для нього дороге. Щоки родичів його — яблучані (адже українці й справді круглолиці), зернятка яблука — карі очі. Поезією “Ще день, а мовчки, як вночі” відкривається збірка “Четвертий із триптиха”. Ліричний герой спостерігає за постаттю вдалечині “Крізь яблуні — як мами, боа´[3; 5]. Саме яблуня фігурує у приказці про схожість дітей на своїх батьків (Яблучко від яблуні недалеко відкочується), крізь покоління «босих» герой дивиться у майбутнє. Фольклорна алюзія — фактично визнання того, що “босість” матерів передалася й дітям.

Часто уживаним у збірці “Четвертий із триптиха” є явище парономазії. Зоо- та ботаноморфна метафора безпосередньо пов´язана з такою атракцією. “Випадкові паронімічні подібності набувають значення оказіональних асоціативних зв´язків, викрешуючи несподіваний ефект”[2; 274]: котьки покотились, закотились; хрущик- вишняк хай одхурив; каштани другоцвіттям дурманіли, дуріли клени; мені-ячмені. Та засіб алітерації поет екстраполює ще більше, постійно творячи неологічні прикладки чи використовуючи задля досягнення потрібного звукового ефекту природничі назви. Алітерація стає однією з найважливіших поетичних засобів збірки: Десь вуж радів поміж ожин, чи впоперек води вужиця; листочками-очима; квасолька- слово; І враз із-за сосни — озимина, як сонце, розлилася на морозі; першорай трави; Тишину твого сну — як вітчизна пшенична, і затишна.

Підсумовуючи максимально сконденсований розгляд матеріалу збірки “Четвертий із триптиха” на обрану тему, зауважимо, що зоо- та ботаноморфні образи творять кольоровий, звуковий фони текстової тканини, виступають хронотопними та символічними ознаками, алюзією на фольклорну, міфологічну та історичну основи поезії. Введення натурфілософських образів породжує нові додаткові або приховані змісти, полісемантику конструкцій. А отже зоо- та ботаноморфні образи вплетені в різнорідну металогію поетики: порівняння, персоніфікація, алегорія, паралелізм, оксиморон, парономазія, рефрен, алітерація та ін. Завдяки такому розмаїттю художньо-виражальних засобів зоо- та ботаноморфні образи вносять у текст нову сюжетну чи ідейну думку або дають нове трактування.

Література:

[1] Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Булашев Г. О. — К. : Фірма "Довіра", 1993. — 414 с. [2]Ткаченко А. О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства / Ткаченко А. О. — К : Київський університет, 2003. — 448 с. Р]Затуливітер В. Четвертий із триптиха : [збірка поезій] / Володимир Затуливітер. — К : Факт, 2004. — 173 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)