пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

39. Сюжетика анекдотів про туристів


Інна ЛИНЧАК, к.філол.н.

Анотація

У статті досліджено сюжетне різноманіття анекдотів про туризм і туристів як складової більш широкого поняття “туристський фольклор”, що, своєю чергою, є одним із відгалужень сучасного міського фольклору.

Ключові слова: анекдот, сюжет, текст, турист, туристський фольклор.

Summary

The article considers the plot variety research of anecdotes about tourism and tourists as a component of the wider concept ‘tourist folklore" that in its turn represents the modern urban (mass, not traditional) folklore.

Key-words: an anecdote, a plot, a text, a tourist, a tourist folklore.

Жанр анекдоту - один із найпопулярніших пластів фольклору, який активно розвивається в сучасному культурному просторі. Маючи досить давню історію виникнення, він відбиває найтонші реалії сьогодення, а тому залишається завжди актуальним і цікавим.

Анекдоти про туристів і туристичну діяльність - лише окремий тематичний зріз цього жанру, що дотепер мало привертав увагу фольклористів на пострадянському просторі (винятком є хіба що розвідка О.В.Пушкарьової [1]). Зважаючи на стрімкий розвиток туризму як провідної ланки економіки багатьох країн світу, включаючи й Україну, та значне поширення анекдотичних текстів на туристичну тематику, що побутують нині як в усному, так і письмовому (електронному) вигляді, вважаємо за необхідне ввести у науковий обіг новий матеріал та піддати його аналізові. Зокрема, предметом цього дослідження є сюжетне різноманіття анекдотів про туризм і туристів як складової поняття “туристський фольклор”, що у свою чергу представляє сучасний міський (масовий, нетрадиційний) фольклор.

Матеріалом для запропонованої роботи стали тексти понад 750 анекдотів (російською та українською мовами), письмово зафіксовані у вітчизняній періодиці ІІ половини ХХ ст., у різноманітних збірниках анекдотів радянського та новітнього часу, а також у мережі Інтернет. Ключовими словами при відборі текстів були: “турист” (“мандрівник”, “подорожуючий’), “екскурсовод” (“гід”, “провідник"), “туристична фірма” (“бюро подорожей”, “туристична агенція’), “курорт”, “екскурсія”, “подорож", “похід”, “круїз”, “клієнт” (“гість”, “постоялець´), “альпініст”, “автотурист” тощо. Зважаючи на те, що слово “туризм” має два значення (вид спорту - групові походи, які мають на меті фізичне загартування організму, та екскурсійні подорожі, які здійснюються задля відпочинку і самоосвіти) [2, с. 546], тексти анекдотів також пропонуємо поділити на дві групи і розглядати їхню сюжетику почергово. Зупинимося на одній із них.

Так, категорія туристських анекдотів, що розповідає про культурно-пізнавальні подорожі, знайома і цікава кожній людині, тому що будь-хто за життя перебував хоч раз у статусі саме такого туриста (загалом, турист - це особа, яка здійснює подорож рідною країною або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до 6 місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності [3, с. 326]).

Коло тем, охоплених вказаною категорією, є надзвичайно широким. Оскільки початок туристична мандрівка бере від її планування, організації, значна кількість анекдотів торкається фінансового питання. Наскрізною в таких текстах виступає думка про те, що тільки тоді, коли людина має вдосталь коштів, вона може собі дозволити поїхати за кордон, загалом достойно відпочити:

- Кто при такой дороговизне поедет на те курорты?

- Те же, кто и ездил.

В іншому ж разі мрії побувати в Парижі, вирушити в круїз Карибським морем і просто “махнути” на південь залишаються лише мріями, на які варто “махнути”. Якщо ж матеріальне становище дозволяє людині подорожувати, і вона збирається в мандрівку, то усі поради бувалих зводяться до одного: потрібно валізи заповнювати не вдяганкою, а грошима.

Організацію туристичної поїздки сучасна людина покладає переважно на фахівців у цій справі. Тому наступна тематична група анекдотів побудована на взаєминах представників туристичних фірм (агенцій) і клієнтів (потенційних туристів). Йдеться про вибір місця відпочинку, замовлення туру, претензії туриста після невдоволення останнім. Працівники туристичного бізнесу в анекдотах змальовані як такі, що докладають максимальні зусилля для залучення своїх клієнтів: Сицилійська народна мудрість: “Ми не боїмося вибухів, землетрусів і вивержень. Бльше руїн - більше туристів”. Прагнучи задовольнити найрізноманітніші уподобання, очікування туристів, організатори подорожей пропонують надзвичайно широкий спектр пропозицій, алогізм, парадоксальність формулювання яких і створює сміховий ефект анекдоту: на гондолах - у будь-яку точку Європи, екскурсійні тури по Югославії, гарячі тури в “гарячі точки” (натяк на нестабільну військово-політичну ситуацію), в Крим у товарних вагонах від туристичної фірми “Paradise-express unlimited” тощо.

Самі назви туристичних агенцій, ексклюзивних турів - “Штукатур”, “Сусанін тревел”, “Мойсей”, “Бармалей” - через наявність підтексту, можливість каламбурного обігрування слова, фрази розгортаються в анекдоти, що мають вигляд рекламного оголошення: Туристическое агентство "Бармалей". Организуем поездки детей на каникулы в Африку. Оплата билетов в один конец.

Перебуваючи в турорганізації й обираючи мандрівку, туристи керуються власними міркуваннями, вигодами (напр., одна з клієнток-домогосподарок неодмінно хоче відвідати Санта-Барбару, тому що всіх там уже знає (як результат тривалого перегляду багатосерійного американського фільму). Але найбільше клієнтів турбує вартість турпослуг, вони прагнуть мати комфортний відпочинок, незабутні враження за невелику платню. А тому в анекдотах про вибір туру, що побудовані у вигляді діалогу між клієнтом та менеджером турфірми, досить часто відбуваються “торги”: потенційний турист висуває ряд власних умов, претендуючи на низьку ціну. Працівник фірми іноді не витримує, і його кінцева емоційна фраза є пуантом - розв´язкою конфліктної ситуації (напр.: «Зверніться у шведську тюрму - там все буде безкоштовно»). В іншому випадку він може піти на поступки, запропонувавши несподіваний хід: ціна низька, але дні в готелі з 11 по 13, а ночі - 1 і 2 числа; з 4 годин польоту - 30 хв. у зоні відповідальності ПВО України (натяк на трагічні обставини, коли українська ракета збила російський літак) тощо. Окрім того, у розмові з агентом турист прагне з´ясувати усі деталі турпропозиції, боячись потрапити у пастку. Зрештою, він таки її знаходить. Так, розпитуючи про умови дії страхового полісу, турист шляхом нанизування піднімає найрізноманітніші питання (від глобального до дрібного) і залишається обуреним: поліс не діє, якщо він захоче вставити золоті зуби.

Детальні обговорення обставин запланованої туристичної подорожі не позбавляють туристів від неприємних сюрпризів під час самої мандрівки. Тому низка текстів анекдотів будується на тому, що турист після прибуття назад висуває претензії (часто необґрунтовані) до турагенції, розраховуючи на відшкодування моральних збитків.

Але в анекдотах цього тематичного ряду не завжди бездоганними є і самі працівники фірм. Так, скажімо, вони, надзвичайно захоплені своєю діяльністю, випускають з уваги визначальні позиції у підборі туру (стать дитини, взаємини між клієнтами тощо), а тому допускаються комічних помилок I виявляється, що через неуважність менеджера двоє незнайомих людей похилого віку (чоловік і жінка) були поселені в одному номері готелю.

Основою сюжетів туристських анекдотів є також телефонні розіграші, професійна лексика фахівців туристичного бізнесу і т. ін.

Якщо йдеться про виїзний туризм, то відвідування чужої країни неможливе без проходження митного контролю, а часом і відносин із міграційними службами. Цей аспект також є предметом висвітлення в анекдотах.

Для того щоб перетнути кордон, туристу необхідний закордонний паспорт. Задля його отримання він витрачає час, кошти, залучає зв´язки. Одним із варіантів швидкого вирішення цієї проблеми є Джинн. Саме його, популярного персонажа багатьох анекдотів зі стійким амплуа чарівника, просить потенційний турист уладнати справу з документами. Але Джинн теж сучасний - просить за це 100 $.

Проходячи митний контроль, турист не відрізняється від будь-якого пасажира, що має намір виїхати за кордон. Тому ці тексти, як і у випадку з анекдотами про безпеку переміщення (див. далі), не можна вважати суто туристськими. Однак до туристичної мандрівки вказана процедура має пряме відношення, а значить анекдотичні тексти повинні підлягати аналізу.

Образ митника, який обшукує туриста на предмет наявності зброї, наркотиків, антикваріату тощо, близький до образу героя-інспектора загалом, оскільки його мета - знайти порушення навіть там, де його нема, отримати матеріальний зиск (“Итак, уважаемый, давайте определимся, где тут Ваши вещи, а где - мои’). Тому в текстах анекдотів він зображений надзвичайно діловим, зосередженим, прискіпливим, за негативного результату навіть обуреним:

На пиренейском таможенном посту дежурный, глядя на дорогу в бинокль, говорит коллегам:- Из поездки в Испанию возвращаются члены клуба «Счастливые нудисты». Нам придется попотеть, чтобы убедиться, не пытаются ли они провезти какую-нибудь контрабанду.

Але туристи (пасажири) при спілкуванні з митниками нестандартно реагують на їхні стандартні запитання, що і створює комічний ефект, анекдотичну ситуацію, яка виконує функцію розрядки в досить вирішальний момент туристичної подорожі (пропустять/не пропустять через кордон) або ж висміює професійні й особистісні якості митника.

Зважаючи на те, що ця державна служба має справу як з вітчизняними туристами, так і іноземними, в текстах анекдотів вказаної тематики знаходять місце сюжети, побудовані на зіткненні представників різних етнічних груп. Саме елементи мовних масок [4] для багатьох таких текстів відіграють текстоутворюючу роль. Так, службовці естонської митниці з відповідним акцентом розмовляють із російським туристом (“Коофе, нет-нет... Чаай, ааа нет. Какава, вот, КАКАВА ЦЕЛЬ ВАШЕГО ПРИЕЗДА В ЭСТОНИЮ?’), української, що спілкуються суржиком, сміються над російськими прізвищами (“Дывысь, Голожопенко, яка смишна фамилия - Зайцев!’), фактично сміючись над собою.

Невід´ємною складовою туристичної мандрівки є дорога, переміщення у просторі і часі. Тому туристи, які панічно бояться літати літаками, долати лайнером морські простори, та капітани цих суден, обслуговуючий персонал є героями наступної тематичної групи туристських анекдотів. Мова йде про безпеку туристичної подорожі.

Найперше, що зображується в текстах таких анекдотів, це страх за власне життя. Особливо стосується вказане тих туристів, які здійснюють політ літаком вперше. Їх, переповнених тривожними емоціями, хвилює ряд питань: чи будуть роздавати парашути, чи часто падають літаки, чи всі успішно приземляться тощо. Зрозуміло, що влучна відшліфована відповідь пілота, стюардеси має на меті розрядити ситуацію: “Будьте спокойны, до сих пор у меня никогда не случалось, чтобы кто-нибудь остался в воздухе’’. Витримавши політ, такий турист щасливим залишає судно, дякує пілотам, сподіваючись більше не літати. Але й тут з ним можуть трапитися непередбачувані речі, наприклад спасти штани. Неприємність коментується фразою: “А щоб їх... То застібніть ремені, то розстебніть!..” (до речі, цей сюжет зафіксований у циклі анекдотів про чукчу в Москві [5]).

Тексти, в яких розповідається про круїзні подорожі, продовжують ту ж саму тему безпеки пересування туриста. Однак пасажир (турист) опиняється безпомічним зі своїми острахами вже не перед повітряними шляхами, а перед глибокими водними просторами. Іноді він, розраховуючи на кодекс честі (у разі трагедії представниць слабкої статі рятують першими), намагається навіть перестрахуватися - вдягає на ніч жіночу нічну сорочку.

Але коли судно (літак, круїзний корабель) дійсно потрапляє в критичну ситуацію (падає, тоне), а в анекдотах завдяки характеру жанру це явище є частим, з´являються елементи “чорного” гумору. Цинічне, безпристрасне ставлення до смерті, веселий танець навколо “смертельних” сюжетів [цит. за 6] підсилюється в анекдотах гіперболізованим зображенням пілотів літаків сліпими, п´яними, неадекватними:

В самолете одной авиакомпании туристы ждут пилотов. С большим опозданием на поле появляются два человека в форменной одежде, но только в черных очках и с палочками для слепых. С трудом на ощупь они подымаются в кабину пилотов, стюардессы закрывают люк, двигатели начинают работу. Пассажиры в шоке. Самолет кое-как выруливает на взлетную полосу и начинает разбег. Пассажиры с выпученными глазами вжимаются в кресла. До конца полосы остается 1000метров, 500, 400, 300, 200... Пассажиры дружно орут от страха и в это время как истребитель самолет взымает в воздух. Пассажиры в медитативном трансе.

А в это время в кабине пилотов:

- Старый, ну мы когда-нибудь так долетаемся. А представь, они когда- нибудь не заорут???

Порушуючи тему безпеки туризму, а сюди віднесемо не лише безпеку пересування туристів, але й їхнього перебування в країні відвідування, зазначимо, що в текстах цього жанру знайшли відображення і тема “Т итаніка”, і 11 вересня тощо.

Турист в культурно-пізнавальній мандрівці є неодмінним учасником екскурсії - однієї з основних туристичних послуг, що забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних потреб туриста. Перебуваючи за кордоном або подорожуючи рідною країною, людина прагне наочно пізнати навколишній світ особливості природи, історичні та сучасні культурні надбання, елементи побуту, пам´ятки певного міста, регіону. Все це є можливим завдяки діяльності екскурсоводів, гідів-перекладачів, провідників туристичних груп.

У жанрі анекдотів туристи й екскурсоводи, їхні взаємини, мовленнєва поведінка в процесі туристичної подорожі (огляд стародавніх замків, музеїв, зоопарків, походи джунглями, долинами, горами, переправи річками тощо) складають основу сюжетів багатьох текстів. Побудовані вони, як правило, у формі діалогу, перша частина якого створює ситуацію, що провокує появу пуанта.

Екскурсанти - це не просто люди, що приїхали в місто, а туристи із своїми інтелектуальними, емоційними запитами. Вони можуть бути підготовленими, тобто володіти “фоновими знаннями” про країну перебування, місто, місце (досить часто в анекдотах фігурують найбільш відомі у світі пам´ятки - Ніагарський водоспад, Венеція, Лувр, Ермітаж і т. ін.), а можуть бути і не підготовленими. У будь-якому випадку, дотримуючись загальноприйнятого стандарту поведінки на екскурсії - ходіння за екскурсоводом, споглядання, придбання сувенірів, фотографування, постановка питань та висловлення подяки після огляду об´єктів показу [7], - вони стають учасниками найрізноманітніших комічних ситуацій.

Так, не володіючи елементарним хрестоматійним набором знань з історії, культури, турист у Каїрському музеї ставить питання на зразок а ким мумія доводиться фараону? Не здатний оцінити історичну значущість об´єктів показу (документів, предметів тощо), кидає репліки, що в його конторі жодний папірець, якому більше року, не затримується; за розбиту вазу XIV ст. не варто хвилюватися, бо вона не нова. Окрім того, розказане гідом турист постійно зіставляє із прагматичним сучасним (піраміди будувалися так само довго, як будують нинішні будівельники; чому замок короля Артура розмістили далеко від залізниці?); споглядаючи історично вартісні “високі” речі, його думки звернені на побутові моменти (чим натертий паркет у Луврі, що він так блищить?).

Разом із тим, тематичними запитаннями під час відвідування музеїв, галерей, замків туристи не обмежуються, їх цікавить країна загалом, а тому вони інтересуються в екскурсовода кількістю наших емігрантів, статистикою смертності тощо.

Безперечно, що загальна поведінка туриста в умовах екскурсійної подорожі також може стати основою анекдотичних сюжетів. Так, туристська група часто буває неуважною під час розповіді гіда (“А теперь, если наши милые дамы на минутку замолчат, вы услышите УЖАСНЫЙ шум Ниагарского водопада!’), може перебивати її (оглядаючи єгипетські піраміди, двоє туристів знущаються над верблюдом) тощо.

Образ екскурсовода є ключовим, центральним задля представлення країни, міста відвідування туристам. Від фахової компетенції цієї людини, що прагне показати все найкраще, найцінніше, залежить враження від усієї подорожі. Не випадково в одному з анекдотів (чоловік їде на екскурсію в рай, а потім в пекло і обирає для постійного мешкання останнє), розв´язкою є фраза: “Не треба плутати туризм з еміграцією”.

Оскільки найголовнішою професійною характеристикою провідника туристичної групи є мовленнєва поведінка, значна кількість текстів анекдотів будується шляхом різноманітних операцій з власне мовним матеріалом. Так, сміховий ефект у ряді текстів створюється завдяки тавтології (наприклад, “Перед вами редкостный шедевр

- “Портрет неизвестного”. Это ранее неизвестная копия с картины неизвестного художника, сделанная неизвестно кем, неизвестно когда и неизвестно как попавшая в наш музей”), використанню іншомовної лексики та міжмовній омонімії (наприклад, обігрування назви дерева самшит - “What kind of shit?’), швидкому темпові мовлення і порушенню законів сполучуваності слів (наприклад, “Внимание, граждане. Перед вами орел-стервятник Питается исключительно стервами. Гражданочка, поберегитесь!..’), невластивій для контексту екскурсії стилістично забарвленій лексиці (наприклад, “Потому что у нас такой культур-мультур” ) тощо.

Намагаючись вразити туристів, які налаштовані в оповіді фахівця екскурсійної справи почути надзвичайне, останній хоче виправдати очікування і розповідає місцеві легенди про закохану пару, яка піднялася високо в гори, про зустріч у пустелі зі змією тощо. Така оповідь має яскраво виражену кульмінацію і банальну розв´язку, що і є серцевиною анекдоту.

Туристи, своєю чергою, виступають небайдужими активними учасниками екскурсії, вони ставлять додаткові запитання, сперечаються щодо істинності наведеного провідником групи. І навіть тоді, коли екскурсовод відчуває складність, аби дати кваліфіковану відповідь, він намагається гідно вийти із ситуації:

Экскурсовод в зоопарке рассказывает:

- Это индийский слон, а это африканский..

- Скажите, а какая между ними разница? - спрашивает один из посетителей.

- Огромная! Одного зовут Раджа, а другого Бобо.

Серед провідних мотивів в анекдотах аналізованої тематичної групи - намагання гіда заробити на туристові: “Посмотрите на эту статую. Как изящно вытянута у нее рука. Этим жестом она как бы говорит: “Не забудьте дать на чай экскурсоводу”. Прагнення матеріальної винагороди за свою роботу час від часу підкреслюється екскурсоводом протягом показу того чи іншого туристичного об´єкта (розповідаючи про місто, провідник відзначає, що тут його колега отримав 100 франків чайових; оглядаючи стародавній замок із скелетами, говорить, що хтось зекономив на екскурсоводові). І навіть тоді, коли гід не демонструє відкрито власного фінансового зацікавлення, він усе одно стимулює туристів витратити кошти в країні перебування і придбати що-небудь біля визначного місця: наприклад, біля Колізея можна купити футболку гладіатора Спартака з номером VII, труси з номером XXL, а також кайдани.

Теза про те, що туризм - це бізнес, економічно вигідне джерело прибутку, виразно простежується в анекдотах. Так, в розповіді екскурсовода під часу показу об´єкта звучить: “Внимание, этот фонтан построен еще в XVI веке. А тот собор, что строится за фонтаном - будет XIII века”.

Іноді гід дозволяє собі “схалтурити” - розділити групу на дві частини, одна з яких буде оглядати храм ззовні, а інша - зсередини. Пізніше вони обміняються враженнями. Цей сюжет відображає думку про постійну нестачу часу для екскурсій і непросту роботу гіда (в іншому тексті через багаторічну працю екскурсовод має фізичну ваду - у нього нема вказівного пальця).

Якщо ж турист прагне ознайомитися з пам´ятками історії, культури, мистецтва країни перебування самостійно, не вдаючись до послуг фахівців екскурсійної справи, він контактує з наглядачами музеїв, галерей. Найпопулярнішими у такому разі є 2 сюжети: по-перше, турист намагається потрапити на об´єкт перегляду у вихідний день, по-друге, наглядач (неспеціаліст) перебирає на себе обов´язки розказувати про визначні експонати. В обох випадках їхнє спілкування знаходить втілення в текстах анекдотів.

Наступна категорія текстів відображає стосунки туристів із корінним населенням, ставлення останніх до гостей їхньої вітчизни. У таких анекдотах найчастіше простежуються мотиви наживи, нетерпимості, дратівливості до докучливих туристів, які хочуть незабутніх вражень і розваг.

Безперечно, що туристський контингент є благодатним об´єктом для збагачення місцевого населення. Задля цього корінні мешканці йдуть на різні хитрощі (перевозять групу туристів на екскурсію за 500 крб., а назад вдвічі дорожче; розклеюють оголошення про низьку вартість бензину в той час, коли поряд він значно дешевший; нав´язливо пропонують придбати непотрібні речі; знижують штрафи за порушення тощо).

В той же час, маючи матеріальний зиск із туристів, місцеві жителі не дуже доброзичливо до них ставляться. Поясненням цьому може бути те, що мандрівник (представник “іншого” світу), часто не знаючи, забуваючи елементарні речі про культуру країни відвідування, у подорожі постійно перебуває в пошуках яскравих вражень, зустрічей, розваг. А це суперечить урівноваженому буденному ритмові життя корінного мешканця, викликаючи негативну реакцію:

Браун попрямував у неділю на екскурсію в гори. На схилі одного пагорбка він помітив чабана біля своєї´ отари. Він підійшов і проказав:

- Чи не правда, друже, жахливо сумно й одиноко сидіти тут цлісінький день і нічого не робити?!

- Що ви! - відповідає чабан. - Туточки раз у раз вештаються які-небудь ледарі і чіпляються із своїми придуркуватими питаннями.

Так, маючи комунікативний контакт із місцевими (а в анекдотах це, як правило, розпочинається зачином “Турист питає у місцевого мешканця.”), подорожуючого цікавить все: секрети довголіття, урожайності, питання погоди, безпеки відпочинку, напрямку руху, нічне життя і т. ін. Звичайні питання довідково-інформаційного характеру зазвичай заслуговують на несподівані відповіді, переростають у дотепний фінал.

Неодмінною складовою подорожі є необхідність туристові звертатися до послуг продавців, таксистів, працівників вокзалів тощо. Це спілкування, часто ускладнене труднощами у поясненні туристських потреб, також становить основу анекдотичних сюжетів. Пригоди туриста у незнайомій країні і незвичайне поводження місцевих мешканців при цьому втілено у низці текстів, що можуть розпочинатися стандартним текстоутворюючим елементом “Заблудились.”.

До аналізованої тематичної групи, на нашу думку, доцільно долучити й анекдоти про контакт туристів із аборигенами, де обігрується у стилі “чорного гумору” тема людожерства. Аборигени, традиційно протиставлені сучасному туристові, в анекдотах зображені зовсім не відсталими, а навпаки - обізнаними із найновішими досягненнями науки і техніки: “Кто расскажет новый анекдот, того отпустим... Предупреждаю - интернет есть!”.

Культура обслуговування туристів в аеропортах, готелях, ресторанах, рівень якості наданих послуг, надзвичайні випадки під час перебування у закладах розміщення та харчування є предметом висвітлення окремої групи туристських анекдотів.

Так, непорозуміння із збереженням і транспортуванням багажу, неналежна мовленнєва поведінка обслуговуючого персоналу аеропорту (“- Two tickets to Dublin. - Куда, блин? - To Dublin’), прагнення нажитися на туристові в готелі, надаючи послуги низької якості (найбільше претензій туристи висловлюють щодо клопів, тарганів, брудних шпалер, старої білизни, дірявої покрівлі тощо), комічні випадки на підприємствах харчування, часто пов´язані з бажанням туристів відвідати екзотичні страви та їх мовленнєвою некомпетентністю, стають основою сюжетів зазначеної групи текстів.

До окремої категорії можна віднести анекдоти, в яких акцент робиться на специфічних ментальних особливостях характеру подорожуючого - представника того чи іншого етносу, нації, країни. Тобто йдеться про сюжети, які в класифікації традиційного українського анекдоту В.Гнатюк відніс до відділу ІІ. Різні народи [8].

Тема національних етнотипів та їх художніх стереотипів в анекдотичному тексті є досить популярною у фольклористиці [9; 10]. Ми ж робимо висновки про певні національні риси туриста лише керуючись текстами цього циклу.

Так, наприклад, шотландець - учасник туристичної мандрівки - завжди є скупим (вибирає найдешевший тур, економить у ресторані). Англієць - консервативний, стриманий у стосунках з жінками. Американець в анекдоті зображений не дуже розумним (може не знати, які місця відвідав у турпоїздці; все записує; довіряє жартам провідника), але практичним (дивується, чому біля Ейфелевої вежі досі не видобувають нафти), гордим за свою вітчизну (пишається статуєю Свободи перед туристами інших національностей). Єврей - хитрий, розумний, багатий, цінує родинні зв´язки, вміє пристосовуватися (перед космічним туром приймає замовлення від рідних; прагне емігрувати). Г рузин - гостинний, галасливий, любить жінок (судно тоне, а він жалкує, що не може гідно накрити стіл гостеві; під час курортних подорожей залицяється до жінок). Руський (найперше росіянин, а потім усі східні слов´яни) є безтурботним (п´є, гуляє), відкритим для екзотики, вражень, що гіперболізованих і найяскравіших форм набуло у циклі про “нового руського” туриста.

Такі визначальні риси того чи іншого етносу формуються найперше з оповідей про народів-сусідів, які існують у фольклорі майже усіх народів. Адже французи розповідають анекдоти про бельгійців, іспанці - про португальців, фіни - про шведів, росіяни - про українців і навпаки. Оскільки стереотипи поведінки різних народів зазвичай не збігаються, специфічні риси поведінки сусідів (що, як правило, подаються у перебільшеному вигляді) часто сприймаються як смішні, недолугі, такі, що не відповідають власній, “правильній” нормі поведінки [10].

На окрему увагу в цьому тематичному розділі заслуговує збірний образ радянського туриста, тобто пересічного громадянина великої закритої країни, який потрапляє у невластиве йому чуже середовище зі своїми стандартами та стереотипами (не готовий до комфорту, різноманіття доступних товарів, послуг, до того ж він політично ідеологізований). Такі тексти дослідники називають радянськими анекдотами, вказуючи на їхні специфічні ознаки (усність побутування, відсутність установки на достовірність) [11].

Крізь призму анекдоту окреслюються і певні визначальні характеристики країни перебування туристів. Так, Шотландія - країна чоловіків у спідницях; Італія - країна венеціанських каналів, античних пам´яток і спагеті; Франція - країна кохання та Ейфелевої вежі; Іспанія - країна кориди; Єгипет - країна пірамід та крокодилів; Африка - країна пустель, спеки і чорношкірих людей тощо. Саме ці аспекти найчастіше є предметом зображення в анекдотичному тексті, поведінка туриста щодо них - джерелом комічного. Бачення Радянського Союзу іноземним туристом, як правило, заслуговує на здивування та негативну оцінку. Особливо його бентежать складна мова, нецензурна лексика (“Американского туриста по возвращении из СССР спросили, способный ли народ русские? Тот ответил: Очень. Особенно в математике. В каждом городе, на каждом заборе написаны Х, Y и еще какое-то неизвестное´), дефіцит, погана якість товарів, лінь, жахлива культура поведінки, заполітизованість. Ряд текстів, персонажем яких є інтурист, що не володіє мовою, дослідники [5; 12] визначають як власне дитячі анекдоти, бо їхні сюжети приєднані до дотепного фінального чотиривірша.

Аналізуючи сюжетику туристських анекдотів про культурно-пізнавальні тури, маємо потребу зупинитися на текстах, що відбивають реалії конкретного різновиду туристичної мандрівки. Так, до цієї групи належать мисливський туризм, автотуризм, космотуризм тощо.

Мисливський туризм, як і анекдоти про цей різновид туристичної подорожі, цікавить виключно чоловічу аудиторію, адже саме сильна стать із споконвічним інстинктом прагне полювати на звіра та птаха. Вирушаючи в далеку мандрівку задля задоволення своїх потреб, отримання екстриму (а місцем дії в анекдотах є Африка, Кавказ, канадські ліси, Карелія тощо), турист-мисливець потрапляє в стандартні для мисливських оповідей (байок) ситуації - зустріч із серйозним звіром, поранення товариша тощо. Прожиті пригоди стають основою анекдотів, давши вихід гіперболізованим переживанням.

Традиційні для таких анекдотів сюжети - хизування здобиччю (“- Ты слыхал о Мертвом море?.. - Так вот, это мы с братом его убили!’), негідна поведінка при зустрічі із звіром (“- Когда меня встретил лев, то он меня не тронул: наверно, подумал, что я слон,. - Я сделал такую же кучу...’), поради найдосвідченіших тощо. З-поміж перелічених вирізняються тексти, що висміюють факт співжиття мисливця із мавпою. Цей новий сюжет, побудований на зіткненні системи цінностей і абсурдної події, доводить, що для анекдоту нема заборонених тем і проблем.

Специфіку анекдотів про автотуристів відображає текст у формі питання-відповіді (у фольклористиці - анекдоти про вірменське радіо):

- Кто такой автотурист?

- Это человек, который едет за 5000 миль, чтобы сфотографироваться у собственной машины.

Адже усе, що відбувається з таким туристом під час мандрівки, стосується якимось чином автомобіля (ремонт, ризик потрапити в аварію, жінка за кермом, автозакони чужої країни тощо). Навіть мірилом побаченого у такій подорожі є автодорожна карта (“- Мы на стопятидесятой странице. - Отлично. Двигаем дальше. К вечеру надо успеть доехать до стосемидесятой’).

Існування анекдотів про космотуризм свідчить про те, як швидко реагує цей жанр на усі виклики сучасності. Оскільки такий різновид подорожі є надзвичайно дорогим і недоступним для пересічного туриста, в текстах актуальною виявляється проблема оплати такої подорожі (запитання, чи можна полетіти за студентським). Якщо ж туриста зображено вже в умовах космічного туру, його цікавлять, турбують побутові моменти (скажімо, якість питної води).

Безперечно, крізь призму обставин туристичної подорожі в анекдотах зображені і сімейні взаємини (за класифікацією М.П.Андрєєва, розділ “О супругах” [13, с. 82]). Так, мандрівка і взагалі відпочинок видаються вдалими, якщо вони відбуваються без законної половини та дітей (в іншому випадку турист не може навіть порівняти, в якому місці, країні йому було краще). При цьому обов´язковою умовою є відсутність тещі. Коли ж подружжя зі стажем вирішує замовити тур, це має бути подорож у різних каютах, у різних океанах, кожний у свою сторону. Таким гіперболізованим чином в анекдотах підкреслюється буденність сімейних стосунків, яка часом переростає в приховане бажання, аби з чоловіком/дружиною під час мандрівки щось сталося (відстати від автобуса, потонути; анекдот про колодязь бажань).

Але погодившись відпочивати разом, подружня пара планує місце відпочинку, відкладає кошти. Однак жінка завжди залишається жінкою: гроші на курорт витрачає на хутряну шубку, визначитися з місцем подорожі не може, бо завжди хочеться в якесь інше місце, забуває вдома квитки на потяг, занадто довго збирається тощо. Перебуваючи вже в подорожі, подружжя споглядає екскурсійні експонати, проте побачене наводить їх на власні асоціації. Так, чоловік, дивлячись на усмішку Мони Лізи, згадує вираз обличчя своєї дружини в той час, коли він їй бреше; стоячи перед статуєю Венери Мілоської, дружина докоряє, що їй нема чого вдягнути; любуючись Ніагарським водоспадом, згадує, чи закрили вдома кран і т. ін.

В обставинах туристичної подорожі розкриваються і взаємні претензії подружжя щодо тонкощів інтимного життя. Так, коли в Африці під час екскурсії на дружину кидається мавпа, намагаючись її зґвалтувати, чоловік реагує фразою: “- А ты ему скажи, что у тебя голова болит и, вообще, спать хочется!”; коли ж чоловік розказує про смог в Лондоні, жінка, як і в попередньому випадку, кидає докори: “ - Лучше бы ты дома смог!”

Оцінюючи враження від туристичної мандрівки, турист, як правило, не може не торкнутися питання погоди. А в тому разі, коли вона була жахливою, це стає ключовим елементом для побудови анекдоту:

- Я только что вернулся из отпуска.

- Ну, как вы отдохнули? Какая была погода?

- Как вам сказать... За весь месяц дождь шел только дважды: первый раз десять дней, а второй раз - двадцать.

Отже, не претендуючи на цілковиту вичерпність в аналізі досліджуваного матеріалу, можна зробити висновок, що в анекдотах про туризм і туристів відбито найрізноманінтіші аспекти поводження людини в процесі туристичної мандрівки. Багата й різноманітна сюжетика циклу, вирізненого завдяки головному персонажу із власним семантичним полем, характерними рисами поведінки, мислення, зводиться до таких основних позицій: туристи й фінансове питання; туристи і турагенції; туристи і митниця; безпека туризму; туристи й екскурсовод; туристи і місцеві мешканці; сервіс; етнориси туристів; туристи і країна перебування; туристи у різних видах туризму (мисливський туризм; автотуризм; космотуризм); туризм і погода; туризм і подружні взаємини тощо.

У тому випадку, коли анекдотичний текст зображує туриста як споживача певних послуг, як представника окремого етносу, як сімейну людину, цей тематичний цикл анекдотів досить тісно переплітається з іншими циклами - про пасажирів, клієнтів, мисливців, автолюбителів; національні етнотипи, сімейні взаємини тощо.

Категорія текстів, що відображує специфіку спортивно-оздоровчого туризму, має доповнити наші висновки, ставши предметом окремої розвідки.

Література:

1. Пушкарева О.В. О специфике и многообразии фольклора туристов // www:mthenia.ru/hlklbre/pushkareva1.htm 2. Тлумачний словник-мінімум української мови: Близько 9 тисяч слів. 3-є вид., випр. і доповнене/Уклад. Л.О.Ващенко, О.М.Єфімов. - К: Довіра, 2004. - 697 с. 3. Смолій В.А,, Федорченко В.К, Цибух ВІ Енциклопедичний словник-довідник з туризму. / Передмова В.МЛитвина. - К: ВД “Слово”, 2006. - 372 с. 4. Шмелева Е., Шмелев А. Клишированные формулы в современном русском анекдоте / / www:ruthenia.ru/lblklbre/shmelev2.htm 5. Лурье В.Ф. Детский анекдот // www.iuithenia.ru/f0lkSore/luiiev4.htm 6. Борисов С.Б. Эстетика ‘Черного юмора” в российской традиции // www:ruthenia.ru/folkSore/boiisov7.htm 7. Леонтьева С.Г., Маслинский КА. Город и турист: механизмы самопрезентации “города классической провинции” // www:ruthenia.ru/lblklbre/maslinsky3.htm 8. Галицько-руські народні анекдоти / Зібрав ВГнатюк // ЕЗ. - Львів, 1899. - Т.6. - ХІ.-370.-ІІ с 9. Стоколос-Ворончук О.О. Етнотипи та їх художні стереотипи в українському анекдоті (на матеріалі видань ХіХ ст). Дис ... канд. філол. наук: 1001.07 / Львівський наи/ональний університет імені Івана Франка. - Л., 2005. - 18 с 10. Шмелева Е.Я., Шмелев АД “Неисконная русская речь” в восприятии русских // www:ruthenia.ru/hlklbre/shmelev1.htm 11. Смолицкая О.В. Советский анекдот: жанровые особенности // Живая старина. 2002. - № 2. - С. 16-18. 12. Лурье МЛ. Детский современный анекдот // www.iuithenia.ru/folkSore/luriem3.htm 13. Андреев Н.П. Указатель сказочных сюжетов по системе Ааоне. - Ленинград, 1929. -120 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)