пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

34. Особливості весільної обрядовості на білогірщині (перший день)


Людмила КОНДРАТЮК, вчитель

Анотація

Коли ми ведемо мову про передачу молодшим поколінням традицій у родинно-побутовій сфері, то ніяк не можемо обійти весільну обрядовість, яка є складовою частиною родинної обрядовості. Головною подією першого дня весілля є випікання короваю та його оздоблення.

Ключові слова: родинна обрядовість, весільна обрядовість, весільні пісні, фольклор, коровай, символи, калина, барвінок.

Summary

When we speak about handing down the traditions of the family and the social sphere to the younger generations we can pass by the wedding traditions. It’s a component of the traditions of the family. The main event of the 1st wedding day is bride cake baking and it’s decoration.

Key words: the family traditions, wedding traditions, wedding songs, the folk-bre, bride cake, symbols, guilder rose, periwinkle.

Проблема дослідження традицій українського народу є надзвичайно актуальною на даному етапі розвитку нашої держави з огляду на необхідність активації національно-історичної пам´яті українського народу.

Родинно-побутова обрядовість становить одну із цікавих та найцінніших сторінок обрядової культури населення України. Вона була основою організації життя наших далеких пращурів. Весільна обрядовість - автентичний матеріал, який є великою мірою варіативним, а тому заслуговує на дослідження особливо у конкретно взятій місцевості. Адже народ існує у процесі наступності поколінь. Національна пам´ять включає в себе не лише те, за допомогою чого народ усвідомлює своє минуле, але й виражає саме ставлення до цього минулого. Відколи сформувалась сім´я як родинна спілка, український народ виробив певну систему ініціаційних обрядів, що включають в себе виконання ритуалів, пов´язаних із народженням людини (родильні та хрестильні обряди), зміною соціального статусу (весілля) та смертю (поховальні та поминальні обряди).

Обряд створення нової сім´ї традиційно зберіг до наших днів, хоча і у трансформованому вигляді, звичаї наших далеких предків. Загалом в Україні можна простежити багато спільних рис та форм весільної обрядовості, проте у кожній локальній місцевості є свої особливості, які становлять неабиякий інтерес для етнографів та фольклористів. Український традиційний весільний обряд спрямований на міцність новоствореної родини спілки, основною метою якої є продовження роду.

В українському весільному обряді Північно-Західного Поділля наприкінці XIX - на початку XX століття знайшла своє відображення суспільна психологія народу, що певною мірою формувалася на основі кращих, найбільш сприятливих традицій і видів історично сформованих весільних звичаїв даного регіону. У них збереглися народні набутки пісенної і хореографічної творчості. Адже весільна обрядовість українців як зазначено у словнику-довіднику «Українська фольклористика», «є свідченням високої родинно-обрядової культури праукраїнців» [7;47].

Так, нас зацікавив весільний обряд на Білогірщині (Хмельницької обл.). Зібравши польові дослідження у селі Лепесівка Білогірського району, зроблено спробу проаналізувати перебіг подій власне весілля (першого дня) на зазначеній території наприкінці XIX- на початку XX ст.

Перший день розпочинався у суботу із запросин гостей. Як зазначає жителька села Валентина Сошенко, цього дня молода із дружками йшла по селу просити на весілля. На голові у неї був вінок і багато різнокольорових стрічок [10]. З одного боку, вінок був символом слави, святості, щастя, успіху, уособлював цнотливість дівчини, молодость та дівоцтво. З іншого - вінок був надійним оберегом від усякої нечисті і від поганого ока. Посилаючись на «Словник символів культури України», ми з упевненістю можемо стверджувати, що вінок - один із давніх солярних символів. Адже дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. За твердженням

С.П.Павлюка, «дівочий вінок плели з квітів: барвінку, маку, білого ромен-зілля, синіх волошок, чорнобривців, дикої рожі та ін.» [8;42-43]. Відповідно, і молодий у селі Лепесівка цього дня теж просив на весілля. Доброю прикметою вважається, коли молодий з молодою не зустрічалися, та й взагалі, у суботу першого дня вони не повинні були бачитися. Подібно до інших Західних районів України, молоді, як свідчила жителька цього села Віра Биць, заходячи майже до кожної хати, промовляли такі слова:

- Прошу благословенства.

Хатні відповідали:

- Нехай Бог благословить.

- Просили тато, мама і я прошу на хліб, на сіль, на коровай і на весілля.

- Дякуємо, прийдемо, - відповідали [9].

Хліб вшановували як святиню, тому і запрошували «на хліб, на сіль, на коровай», тобто на щось священне, надзвичайно важливе.

Зі слів Валентини Сошенко дізнаємося, що пізніше приходили бранці (весільна мати зі свашками) просити на коровай найближчих родичів. Одночасно запрошували й коровайниць, якими мали бути гарні молоді господині (тільки заміжні), не розлучені (розлучені і вдови на коровай не йшли, хіба що найрідніші, але у його виробленні ніякої участі не брали). Керувала ними старша коровайниця. А для молодих це був обряд запросин і останній похід по селу, в якості неодружених. У цей час бранці йшли просити коровайниць. Було заведено, що на коровай чоловіки мало йшли, тільки близька рідня - брат, дядько, швагро, хрещені батьки. Безперечно, в хаті було гамірно, весело. Усі чекали на свашок, якими були дві порядні жінки. Коли вони приходили, то присутні зустрічали їх піснею (записано зі слів Валентини Сошенко):

А чи добре ви ходили,

Чи багато напросили До нашої хати Коровай виробляти?

А чи всіх ви попросили,

Щоб короваєць зробили Нашій панні молоденькій (Ім´я) гарненькій?

Свашки на це відповідали:

Усі хати обходили,

Коровайниць напросили.

Тільки тії минали,

Де собаки не пускали.

Свашки також відповідали на це піснею:

У віконечку сиділа,

У віконечко гляділа,

Чи прийдуть просити Короваю робити.

На цей день у кожному подвір´ї собака мав бути прив´язаний, і відведений подалі від хатніх дверей.

Коли коровайниці бралися до короваю, то співали пісню:

На коровай ішла То коробку яєць несла,

А зустріли мене хлопці,

Та побили яйця в коробці,

Що я буду бідна робити,

Чим я буду коровай мастити ? [10]

Звідси стає зрозумілим, чому цей день називався «Коровай», тому що випікали власне основний атрибут весілля, що символізував щастя, розмноження, багатство. Подібні відомості ми знаходимо і у С.П.Павлюка, де зазначено, що коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі [8;229]. У хатах молодих кипіла робота - випікання весільного хліба, що є надзвичайно відповідальною роботою - за ним передбачали усе життя майбутньої сім´ї. Отож, намагалися, щоб він був не підгорілий, не порепаний, а головне - щоб у ньому не запала середина. Це було дуже поганою прикметою, яка віщувала недалеку смерть одного із подружжя.

На відміну від інших регіонів, у селі Лепесівка Білогірського району, де перший шматок тіста бере свашка, тут це робила весільна мати. Віра Биць робить наголос на тому, що саме матір, беручи шматок полотна або нову білу хустину, підходила до тіста, тричі хрестилася сама, та тричі хрестила тісто. Потім хустину клала поверх тіста, тричі приказуючи: «Господи, благослови!» Основою короваю вважалася та кількість тіста, яку мати візьме хустиною. Тим часом коровайниці співали, тричі повторюючи: Благослови Боже,

I батько, і мати,

Своєму дитяті

Коровай зібгати.

За совами В.В.Жайворонка бгання короваю є відгомоном дохристиянського звичаю - давалася весільна жертва богам. Здавна ритуальний священний жертовний хліб заступив м´ясну жертву [3;306].

Тоді ті, що сиділи навколо столу, вимішували те тісто (основу), передаючи з рук в руки за сходом сонця і співали:

Ой колесом, колесом Сонечко вгору йде.

А в нашої (ім´я молодої)

Рай на столі сяє.

Ой (ім´я) молодесенька Хто ж тобі цей рай дав?

Ой дав мені Господь Бог,

Ще й матінка рідная.

А я в Господа заслужила,

А в матінки заробила.

Цю пісню повторювали декілька разів, аж поки тісто не клали у форму - залізну, круглу посудину. Залежно від того якого він був розміру судили про достаток родини. В коровай обов´язково клали копійки, як символ достатку нової сім´ї. Далі коровайниці брали тісто із ночов (посудина, в якій тісто замішувалось і сходило), вимішували його і робили всілякі прикраси на коровай: голуби, квіти, шишки, слідкуючи, щоб всього було по парі. Зверху коровай прикрашався різноманітними візерунками у вигляді колосків (символізували добробут сім´ї), місяця, сонця. Вони уособлювали подружжя. А тим часом і ті, хто виробляв, і ті, хто спостерігав, співали:

Просимо у Бога,

Щоб коровай вдався Високий, пухкенький,

I як сонечко сміявся.

Ніхто не вгадає,

Що в нашому короваї З трьох млинів мукиця,

З трьох криниць водиця,

Із Крем´янця яйця До нашого коровайця [9].

Якщо на інших територіях України варіант цієї пісні вживається із числом 7, то на даній території використано число 3. Про те, що ця пісня є місцевою свідчить згадка про наявність найближчого міста Крем´янця, де, очевидно, був найбільший ярмарок, на якому можна було купити яєць.

Як стверджує Валентина Сошенко, коли коровай висходив, то свашки били яйця та змащували його, при цьому співаючи:

Приїхали купчики до мене Купувати півника у мене.

А я того півника не продам,

Бо мій півник - господар.

По смітті ходить,

Г ромаду водить,

І додому курочок приводить.

Ой додому, курочки, додому,

Не несіть яєчок нікому.

Бо нам яєчок потрібно,

Щоб був коровай, як срібло [10].

Віра Биць розповіла про саджання короваю в піч. Коровайниці спочатку ставили його на припічок і співали:

Наша піч регоче,

Короваю хоче,

А припічок усміхається,

Короваю дожидається [9].

Але перед цим вигортали з печі жар, виконуючи іншу пісню:

Ой помела, дружбонько, помела,

Щоби твоя борідонька не мела.

Як не будеш помела шукати,

То будеш піч бородою вимітати Ой, лопати, дружбонько, лопати,

Бо будемо коровай саджати [9].

З цього бачимо, що при саджанні короваю важливу роль відігравав дружба. У пісні ще йшлося і про помело. Це довга палка, в кінці якої прикріплена щітка, зроблена із соломи. Потрібно розтлумачити саме слово лопата. На даній території - це пристрій для саджання хліба, короваю та інших хлібних виробів до печі.

Віра Биць розповіла, що дружба, танцюючи, вносить помело і допомагає господині у вимітанні печі. Одні саджають, інші - танцюють, співаючи:

Дай то, Боже, в добрий час.

Як у людей, так і в нас.

У щасливу годину звеселити родину.

Звеселити увесь рід, батька й матір - наперід [9].

Цю пісню повторювали декілька разів, танцюючи з дружбою, у якого в руках була лопата і помело. Як зазначає В.Биць, це супроводжувалося піснею:

Летіла сорока, чорная, білобока.

Крильцями тріпнула, хвостиком махнула,

А очима засвітила, - Коровай нам загнітила [9].

Пісню співали декілька разів, танцюючи з дружбою, у якого в руках була лопата й помело. Він саджав коровай в піч. Саме чоловік повинен був це робити. Адже піч пов´язували з жіночим началом. Дотримуючись цього, пророчили плідність жінки. В цей час господарі накривали на столи. Після цього приходила молода з дружками (вона не була присутня при виробленні короваю), та запрошувала всіх до вечері. Дехто сидів, а найспритніші танцювали і співали. Коровай випікався довго. Проте кожен хотів дочекатися і подивитись на нього. Тому це час витрачали на танці та співи. Часто наймали музик: одна скрипка і барабан. Ті, хто сиділи на лавах та споглядали за молоддю співали:

А хто коровай всадив,

Той буде виймати - Ми не будем нікого наймати.

Я додому не піду.

Богу помолюся,

Під припічком постелюся Й короваю діждуся [10].

У селі Лепесівка, як і на переважній території України, господарі частують гостей. Всі сидять за столом до тих пір, поки старша господиня не оголосить, що коровай спікся і пора виймати. Жителі с. Лепесівка згадують, що всі вставали і вітали коровай, а свашки виносили коровай на великому дерев´яному кругові. Як зазначає В. Биць, стоячи всі співали:

Дякуємо Богу,

Що коровай удався:

Високий, пухкенький,

Гарний та рум´яний,

Запашний, духмяний [9].

Після цього свашки та дружби, тримаючи коровай високо над головами, тричі обходили по кімнаті і ставили його на середину столу. Підходила молода, тричі цілувала коровай та клала на нього вінок з барвінку та калини [8,9]. Цей вінок мав багате символічне значення, адже барвінок, за словами В. Завадської, - символ життєдайної енергії та невмирущості, символ добробуту та незайманості, кохання та жіночої вірності. [3;367]. Калина є знаком життя, крові і вогню, радості, розквіту дівочої краси та незайманості, любові та молодості. Звертаючись до В.Завадської, ми знаходимо цікаву деталь - прикрашаючи весільний коровай калиною, засвідчують «чесність» молодої [3;344-348]. З іншого боку, барвінок можливо ототожнити з чоловічим началом, а калину - з жіночим.

Отже, як бачимо, на Білогірщині є свої автентичні особливості у проведенні першого дня весілля. Так, саме мати бере новою білою хустиною перший кусок тіста, з якого формували основу. Дії при випіканні короваю та його оспівування мають свої локальні особливості, вони супроводжувалися спеціальними ритуалами, які вважаються і до сьогодні надзвичайно важливою частиною весільного обряду даного регіону. Так, цей процес є дуже архаїчним (відомий ще з доби Трипілля) - уже сам коровай, як хліб символізує початок та продовження життя.

Література:

1] Борисенко В. КВесільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографнне дослідження/АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильского; відп. ред. М. М. Пазяк. - К.:Наук. Думка, 1988. - 192 с; [2] Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. - К.: Довіра, 2006. - 703 с; [3] Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміщих образв української міфології - К.: Орфей, 2002. - 448 с.; [4] Ковальчук О. В. Українське народознавство: Книга для вчителя. - К: Освіта, 1992. - 176 с.; [5] Лозко Г. С. Українське народознавство. - 3-вид., доповнене та перероблене. - К: Видавництво «АртЕк», 2006. - 472.; [6] Словник символів культури України/ За загальною редакцією В. П. Коцюра, О. І. Потапенка, М. К Дмитренка. - К.: Міленіум, 2002. - 260 с; [7] Українська фольклористика. Словник-довідник / Укладання і загальна редакція Михайла Чорнопиского. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. - 448 с; [8] Українське народознавство: Навч. Посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. - Львів: Фенікс 1994ю - 608 с.

Польові записи

9] Записано автором статті 2807.2008 від Биць Віри, жительки села Лепесівка Білогірського району Хмельницької обл., пенсіонерки; [10] Записано автором статті 2807.2008 від Сошенко Валентини, жительки села Лепесівка Білогірського району Хмельницької обл., пенсіонерки.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)