пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

31. Семантичні колізії усного і писемного мовлення


Юрій КОВАЛІВ, д. філол. н.

Попри децентраційні та деієрархізаційні тенденції постмодернізму, які ставлять під сумнів будь-які авторитети, ЖДерріда у своїй “Г раматології” обстоює настанови “авторитету письма” як заперечення семіологічної концепції Ф.де Соссюра, на підставі якої первинною реалією визнавалося усне мовлення, акустична знакова система, що мала артикуляційну природу, фіксовану зокрема у міфах і в жанрах фольклору. Вони традиційно витворювали самоцінний світ дискурсу. Міркування Ж.Дерріди зумовлені потребами споживацької спільноти постіндустріального, певною мірою постколоніального суспільства, яка живе за графічно оформленими текстами, фіксованими в інструкціях, рекламах, всіляких настановах тощо, якими вона керується у житті. До таких текстів належить і література, зведена до рівня маскульту. Натомість фольклор, навіть наділений маскультівськими ознаками, опиняється в ситуації культурного андеґраунду, бо не вписується у модель попиту і пропозиції писаного, друкованого або електронного тексту, дарма що відхиляє метанаративи, що характерно для постмодернізму, обґрунтовується інтертекстуально, як і писемний текст, користується тропами, що властиве постмодерністському мовленню, яке, на відміну від фольклору, повсякчас змішує метафору з поняттями.

Ж.Дерріда вважав, що постсучасна культура може бути реалізована тільки тоді, коли зафіксована у писемних пам´ятках. Така думка не нова в європейському інтелектуальному світі. Її свого часу обстоював В.Дільтей. При дотриманні цієї настанови узаконюється недовіра до усної словесності, зокрема до усної народної творчості, визнаної нарадою при ЮНЕСКО урядовими експертами зі збереження фольклору (Париж, 1 березня 1985 р.). Зрозуміло, що постмодернізм не годен визнати адекватне вираження надій і сподівань культурної спільноти, її традицій, до речі не завжди логоцентричних, її артистичної й соціальної самобутності. Тому за межами світорозуміння постсучасності опинилася не лише жанри казок, легенд, переказів, анекдотів тощо, які зазвичай передають з уст в уста, а й цілий комплекс словесно- музичних, музично-хореографічних, ігрових, драматичних різновидів народної творчості, звичаїв, обрядів, вірувань. Їх не спроможне замінити жодне шоу, яке зазвичай примітивізує сутність колективного креативу, жодний геппенінґ з його перформансами, мистецтвом демонстрації, схильний стилізувати імпровізовані театралізовані видовища, зокрема фольклорний театр або драматизоване обрядове дійство на кшталт весілля, різдвяних чи купальських ритуалів, навіть якщо вони використані в інтертекстуальному вигляді.

Перебільшене розуміння “авторитету письма” суперечить настанові “кризи авторитетів”, пантекстуальному уявленню того ЖДерріди і його однодумців (Юлія Крістева, Р.Барт, М.Фуко та ін.), адже вони вважають, що текстом може бути будь-яка структура, що потребує відповідного декодування - не обов´язково графічно оформлена. Такою структурою, безперечно, є усне мовлення, рівновелике писемному, тому воно, репрезентоване не лише у побуті, а й у постсучасних ідеологемах і міфах, у модифікованих фольклорних жанрах, лаконічних ігрових наративах, насправді не переходить на маргінеси культури, існує у її просторі, кристалізується у колективній свідомості.

Структура фольклорного тексту не менш складна, ніж писемного, поліфункціональна, багатопланова, її межі залежать від адаптації комунікативного поля до елементів композиції, фабульної основи, схильної, попри вимоги обов´язкового дотримання канону, розростатися у сюжетні варіанти, засвідчуючи рівнозначну реконструкції нонфінальність, відкритість фольклорного дискурсу, що розгортається у Лотманських моделях “світ як текст”, “текст як світ”, “текст як текст"’. Він потребує текстового аналізу, аналогічного постструктуралістській практиці, висвітленій у роботі “S/Z” Р.Барта, який для з´ясування текстуальних конотацій оперував п´ятьма кодами - культурним, герменевтичним, символічним, семічним, проайретичним, тобто наративним.

Схожі прийоми притаманні фольклорним студіям, але з посутньою відмінністю, бо зорієнтована на віднаходження певних детермінант, байдужих для постмодерніста, зануреного у динаміку нелінійних структур, у ризомні потоки тексту, текстуального хаосу, що ненастанно вибухає і розпорошується у міжтекстовому просторі, як це доводять ЖДельоз і Ф.Ґваттарі. Натомість у міфі і в фольклорі актуальна метафора дерева, що представляє виразно структуровану, семантично амбівалентну модель світу, втілює у собі уявлення про “світове дерево”, в якому відображена ідея міфічної світобудови, космогенезу, сконцентроване уявлення про центри світу, світової осі, гори, Великої Матері, лотоса, ясеня, верби тощо. Воно не лише виконує структуротвірну функцію впорядкованого світу, починаючи з архаїчних культур, засвідчену вертикаллю потойбіччя, посейбіччя і небесного простору, бінарними опозиціями життя і смерті, дня і ночі, чоловічого і жіночого начал тощо, а й концептуалізувало традиційну, передусім європейську культуру з її виразним логоцентризмом, що його так затято спростовували постмодерністи, обстоюючи принцип дестратифікації, тобто варіантів пізнання у потоках децентрованої ризомної структури, у нестабільних лініях зісковзування, коли позбавлені онтологічного сенсу зазвичай випадкові смислові шари перебирають на себе функції ситуативно значущих плато. Про цілісну структуру тут не може бути мови. Натомість у фольклорі метафора дерева зберігає свою стабільність, внутрішню закономірність жанрів, фабул, мотивів, специфічну семантику текстів з відповідними функціональним зв´язками, що розкриваються у фольклористиці на підставі запровадженого В.Проппом (“Морфологія казки”) структурно-типологічного методу. До речі, вчений опосередковано причетний до постструктуралізму через антитетичний йому структуралізм.

Очевидно, питання про первинність або вторинність одного з мовлень в сьогоденній ситуації, надумані розмови про “авторитет письма” не відповідають суті справи, радше притлумлюють розуміння різних засобів спілкування, а також фольклорних і літературних знакових систем, що потребують сподіваного декодування. Вони рівновеликі, еквівалентні, здатні взаємодоповнювати одна одну, тому потребують не протиставлення, а продуктивного зіставлення, адже будь-який текст у межах комунікативної події набуває дискурсивних ознак, семантичного наповнення, під яким розуміється весь світ, трактований як словник, як смисловий лабіринт (У. Еко), адже, на переконання того ж ЖДерріди, нічого не існує поза текстом, безмежним, тотальним, що втягує у свої потоки як конкретного автора, наприклад письменника, так і народний (анонімний) колектив, причетний до творення міфів і розмаїтих фольклорних жанрів. Їхнє буття забезпечує вивірена часом семіотика, що гарантує практичні і метафізичні форми його саморозкриття тут-і-тепер, тут-і-завжди шляхом дешифрування кодів, що вказують на спосіб упорядкування знаків у писемну або усномовну системи, яка забезпечує реалізацію естетичної, артистичної, комунікативної, пізнавальної, аксіологічної тощо функцій, спосіб означування змістових і формальних властивостей літературного і фольклорного творів. Поетика розглядає їх як складний знак, що має проміжні ланки (фабула, троп, ритм і т.п.) між темою (означуване) і словесним як усним, так і писемним утіленням (означник), виявляє референційність мовного дискурсу у різних виражально-зображальних еквівалентах. Тому важливо мати на увазі перетворення артикульованого зазвичай первинного в історичному розумінні знака у піктографічне або літеральне письмо, усвідомлення відмінних систем інтерпретації спільної референційної реальності, знаходження парадигматичних відношень між знаками, що належать до однієї мови, і синтагматичних, що розкривають пояснювальний текст, що проігнорував постмодернізм, до речі, вже неактуальний у європейській свідомості на межі ХХ - XXI ст. Його відхід у минуле дозволяє критично переглянути концепційні і світоглядні засади сецесійного явища, використовуючи герменевтичні настанови горизонтів очікування, по-новому осмислити традиційні поняття та уявлення про непрості, але щільні, нерозривні співвідношення між фольклором і літературою.

Цікаву пропозицію в такому аспекті запропонував далекий від вище зазначених проблем М.Грушевський у першому томі “Історії української літератури”, який розглядав усну і писемну словесності як дві рівновеликі системи, спроможні не лише взаємодіяти, а й компенсувати одна одну в певні історичні періоди. Так, українським міфам не поталанило, на відміну від давньоіндійських або давньогогрецьких, зафіксованих графічно у відповідні знакові еквіваленти, однак наші міфи збереглися у формі різних ритуалів, обрядів, їхні міфемні архітексти трансформувалися у фольклорні інтерпретації, стали ремінісценціями та алюзіями багатьох літературних творів. Часто на підставі “зустрічних хвиль” спостерігається зворотній рух від літературних текстів до фольклорних, не вгаває циркуляція фабул, ідей та образів між ними. Як би не було, завжди зберігається обґрунтована М.Бахтіним продуктивна, безмежна у просторі і часі атмосфера діалогічності, що забезпечує постійне оновлення сенсів фольклорного і літературного змісту, подолання бар´єрів іншого, власне усного і писемного мовлень задля утвердження “мовленнєвого буття”. Тому питання про “авторитет” усного або писемного мовлення - не коректне і не продуктивне, бо йдеться дві відмінні, водночас рівновеликі гілки спільного словесного дерева. Не враховування такого віками апробованого взаємозв´язку між ними призводить до епістемологічного розриву в межах мови, епістемологічної невпевненості при порівнянні споріднених сегментів філології, що зумовлене розпадом метанарацій у середовищі постмодернізму, можливе теоретично в гуманітарній сфері, але не в дійсності, коли фольклор і література, усна і писемна словесності здавен перебувають у тісному взаємозв´язку, не звертаючи уваги на будь- який “авторитет” Тому варто при їх поцінуванні дотримуватися принципу збіжності горизонтів розуміння, а не накладати теоретичні матриці на словесний матеріал, нехтуючи тим, чи вони відповідають йому, чи ні.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)