Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

25. Трансформація образу дурня: від казки до п´єси


Олена ЗАХАРЧЕНКО, вчитель

Анотація

Інтерпретація образу дурня у фольклорних і авторських творах свідчить про те, що дурень - це двоякий, малозрозумілий образ, можливо, винахідника, дотепника; прихований захист індивіда від впливу ззовні. Образ дурня є головним персонажем у таких казках „Щастя нерозумного сина’’, Дурний Іван”, „Царевич-дурень”, Дурень і його жінка жаба-панна”, „Про дурного Омелька”, Дурень”, „Три брати”, Як Іван відрубав панові носа”. Образ дурня по-іншому інтерпретується у літературних творах. Найяскравішим він є у п’єсах Гоигорія Квітки- Основ´яненка. („Сватання на Гончарівці’) та Івана Карпенка-Карого („Розумний і дурень’).

Summary

Interpretation of the character of a fool in folklore and authors works testities to the fact thet a fool is an ambivalent hard to understand image perhaps of an inventor, a witty person or a hidden protection of an individual against the external influence. The type of a fool is the main character in such fairy-tales as “Stupid Sons” “Happiness”, “Stupid Ivan”, ‘Tsarevych-Fool”, “A Fool and His Wife Frog Lady (Panna)”, “About Stupid Omel’ko”, “Fool”, ‘Three Brothers”, “How Ivan Cut His Master´s Nose”. The cheracter of a fool is interpretered in another way in the works of literature. It is the brightest in in the plays by Hryhoriy.Kvitka-Osnovianenko(“Asking to Marry in Honcharivka’) and Ivan Karpenko-Kariy ( Clever and a Foll’)

Казка - найдавніший жанр усної народної творчості. Вона є цінним матеріалом для дослідження і вивчення матеріальної і духовної історії українського народу. Саме через казку народ втілив власні ідеали, зобразив традиції, погляд на майбутнє. Казки в цілому вплинули на процес формування української ментальності. В казках завжди добро перемагає зло, казковий герой (селянин-бідняк, наймит, дурень) бере гору над своїм соціальним антиподом (паном, багачем, міщанином).

Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак, народна казка залишається популярною. Людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей, так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня.

Серед соціально-побутових казок чимало таких, у яких головним персонажем виступає дурень. Це такі як „Щастя нерозумного сина”, „Дурний Іван”, „Царевич- дурень”, „Дурень і його жінка жаба-панна”, „Про дурного Омелька”, „Дурень”, „Три брати” та ін.

Оскільки впродовж тривалого часу казка була розвагою переважно селян, то природно, що глузує вона насамперед з пана, багатія, який найчастіше зображений як нетямущий, обмежений, нездатний самостійно вийти із скрутного становища, а образ дурня виступає засобом контрасту і має специфічну смислову функцію. Слово „дурень” сприймається переважно як образа, негативна характеристика людини, а в казках ми бачимо дещо інше трактування цього образу, що руйнує певні стереотипи.

З часом фольклорний образ дурня запозичують письменники (Г ригорій Квітка - Основ´яненко „Пархімове снідання” та „Сватання на Гончарівці”, Іван Карпенко-Карий „Розумний і дурень”, „Сто тисяч”). Образ дурня в казці та п´єсі цікавий і неоднозначний, він має величезний вплив на формування світогляду, життєвих орієнтирів та менталітету українців.

Можна припуститися думки, що через філософське протиставлення „розумний - дурень” приходило усвідомлення власної самобутності, ідентифікації. Своєрідним визначенням рис української ментальності були казки, у яких склалися стереотипи сприйняття народних рис характеру через протиставлення вад та чеснот: багатство

- бідність, добро - зло, справедливість - несправедливість, працьовитість - ледарство, розум - тупість. У казках даються оціночні судження поведінки, психології та ментальності героїв.

У самосвідомості українців дурень асоціюється з нерозумною, навіть аморальною людиною, про що свідчать прислів´я, фразеологічні звороти типу: дурному закон не писаний, дурному не сумно й самому, дурний піп хрестив, дурний розуму не купить, дурне як сало без хліба, дурний - далі нікуди, дурний по саму зав´язку і т. ін., в яких подається негативне забарвлення, пов´язане із поведінкою героя.

Образ дурня, введений у літературні твори, дає підставу вважати його активним персонажем, що вплинув на процес формування української ментальності. Про це свідчать твори письменників - класиків.

Лексичне значення слова „дурень” знаходимо у тлумачному словнику. „ДУРНИЙ, -а, -е. 1. Розумово обмежений, тупий, нерозумний; розумово обмежена, тупа людина. Синонімом до слова „дурний” є некмітливий, недогадливий, непередбачливий, нетямущий, недосвідчений, наївний, Уживається як лайливе слово.

1. Який виражає розумову обмеженість, тупість. Позбавлений розумного змісту; беззмістовний.

2. Уживається для вираження невдоволення, досади, негативного ставлення до чого-небудь. Який має негативний зміст; осудний” [ 1, 251 ].

Простежимо, яким же виступає у казках образ дурня. Проаналізувавши ряд казок, можна стверджувати, що характер героя різноплановий. Він то нерозумний, нездатний розібратися в чомусь, на розум небагатий, дурному брат, то добрий і кмітливий, такий що має надприродні здібності, то просто недоумкуватий, який викликає сміх.

Образ дурня в побутовій казці цікавий і неоднозначний. Ми сміємося, читаючи про вчинки дурного Івана з однойменної казки. Кожен персонаж цієї казки говорив йому якісь гарні вислови і радив казати їх іншим. Іван добре запам´ятовував всі вислови, але, на жаль, не знав, коли саме їх потрібно говорити, як знайти слушний момент. Коли Іван ішов додому і побачив людей, що святкували своє весілля, ті порадили, щоб він, коли ще десь зустріне молодят, казав: „Бодай ти з нею, молодою, обнімався й цілувався!”[8, 148]. Іван затямив таку науку і пішов собі далі. По дорозі він зустрів чоловіка, який вів свиню і сказав: „Бодай ти з нею, молодою, обнімався й цілувався!” Чоловік, почувши такі слова, побив дурного Івана. Той ніяк не міг зрозуміти, за що його б´ють, коли він завжди робить все за порадою. Ми розуміємо, що Іван нікому не бажає зла, не хоче нікого кривдити, а все це виходить через те, що він нетямущий, надто наївний.

Кумедно виглядає дурень, що продає бичка березі чи одягає горщики на стовпчики замість шапок, проте симпатія казкаря та його слухачів до цього героя не випадкова. Адже водночас він демонструє доброту й людяність,яких так часто бракує реальному, прагматичному світові.

У казці „Про дурного Омелька” оповідач з перших рядків знайомить нас з головним героєм, вказуючи на його розумові здібності та ставлення родичів до нього: „Омелько, найменший, був дурнем. Як дурень, так йому нема ні чобіт, ні картуза, ні кожуха - на печі сидить босий і - нічого.” [9, 132]. Щоб виправдати несправедливе ставлення до наймолодшого брата, якому, як правило, нічого не дістається у спадщину, рідня називає його дурнем. А в казках симпатія народу на боці саме цього героя. Як винагорода дурному Омелькові - одруження з королівською дочкою, „палац такий, якого на цілім світі не було ще.”

Якщо у попередній казці менший брат - щасливий дурень, то у казці „Дурень” - головний герой Йося є „дурнем неабияким”, що не зробить - усе не так: хазяйство, яким наділили його брати - пропало, „бичка вовки з´їли, кіт з голоду забіг, а хати й миші відцуралися - зостався Йося з самою ступою - батьковим добром і носився з нею, „як дурень зі ступою”. Йося живе з чужої праці: спочатку за рахунок братів, а потім, одружившись, користується усім, що надбала жінка „Йося тільки їсть та п´є готовеньке, та на печі лежить, а коли що й зробить, то все не доладу”. [9, 113]. Він є тягарем для жінки, яка приділяє йому незаслужену увагу, а, отже, носиться з ним, ” як дурень зі ступою.” Дії і вчинки героя є пришелепкуватими: прив´язав дівку у хліві, коняку посадив за стіл їсти сметану, замість пиріжків почав їсти кошенят, медом замазує лід, який тріснув на річці, солить воду в ополонці, щоб коневі було смачніше пити. Про таких у народі кажуть - „повноцвітний мак” або „в голові маки цвітуть”. Та в цілому - Йосі жилося добре. Недоумкуватий Йося-ледар прикинувся дурником - то й працювати не довелося.

Побутові казки набули рис соціальної спрямованості. Їх об´єктом стали людські вади - скнарість, заздрість, ледарство, посягання на життя, майнова нерівність, моральність і ницість. Головними героями казок є бідний і багатий, цар і простий селянин, розумний і дурень.

Широко розповсюдженою і популярною є тема, яка об´єднує в собі два мотиви:

а) дурням щастить („Щастя нерозумного сина”, „Дурний Іван”, „Дурень і його жінка жаба-панна”, „Дурень” та ін.);

б) молодший брат, права якого обмежують старші брати, знаходить прихильників і здобуває успіх („Про дурного Омелька”, „Царевич-дурень”, „Т ри брати”).

Отже, у всіх вищезгаданих казках образ дурня є неоднозначним.

Перший тип - „розумний дурень”. Симпатії народу на боці нерозумного, але кмітливого героя, який гідно проходить через усі випробування, йому на допомогу стають надприродні сили. Це позитивний герой, наділений кращими рисами характеру, що притаманні українському народу: працьовитість, чесність, завзяття, терплячість, безкорисливість. „Розумний дурень” ніколи не вихваляється своїми вчинками, ніколи не дозволяє собі принижувати слабших за себе, виявляє надзвичайну здогадливість, розум, хоробрість, дотепність. Він виходить переможцем з багатьох складних ситуацій і здобуває славу: „був дурень, а тепер короленко” [9, 74] („Три брати”, „Царевич-дурень”). Ідеальним рисам цього типу дурня відповідає і врода його. Він напрочуд гарний, „що ні в казці сказать, ні пером описать” . Так, Іван-дурень, їдучи здобувати собі царівну, перетворюється з гидкого на чарівного юнака. Він виявляє велику відданість батькові та старшим братам, які зневажливо ставилися до меншого брата. Народна мораль зводиться до того, що людина, яка зраджує спільні громадські інтереси, не знатиме в житті щастя і ніколи не викличе симпатії з боку слухачів народних казок

Другий тип - „кумедний дурень”. Він нікому не бажає зла, не хоче кривдити нікого. Доброта і людяність виступає на перший план. Герой надто наївний, нетямущий. Під цією характеристикою криється проста людина, яка потрапляє у різні кумедні ситуації через свою простодушність, довірливість, народ ніби по-доброму кепкує над таким „простаком” [ 8, 149]. („Дурний Іван”).

Народна казка, в якій діє „кумедний дурень”, сповнена життєдайного гумору, доступна для широкого слухацького і читацького загалу, викладена в оповідній гумористичній формі, допомагає побачити абсурдні сторони буття, а відтак - застерігає людину від помилок

Третій тип - „справжній дурень”. Цей негативний казковий герой розумово обмежений, на розум не багатий, дурень - кращого не треба. Він не здатний ні до чого, не пристосований до життя, з ним панькаються, як з малою дитиною, бо він не дасть собі ради („Дурень”). Народ створює цей образ у сатиричному плані, показуючи негативні риси характеру, ледарство, недоумкуватість, пришелепуватість, нездатність вести господарство, нерозторопність і тупість. Справжній дурень - пристосуванець, якому добре живеться за рахунок чужої праці. Словесний портрет найкраще подає читачеві народне прислів´я „прибитий на цвіту”, „туман вісімнадцятий”, „голова і два вуха”, „дурень дурнем”.

На нашу думку, усі вищезгадані типи вплинули на формування рис характеру українців та менталітет. Намагання виправдати свої вчинки ми часто прикриваємо влучним висловом „Дурному легше жити”. І, навпаки, виражаємо невдоволення, досаду у ставленні до недосвідчених та наївних людей: „Дурне теля”. Вживаємо слово „дурень” для характеристики людей, які безкорисливо виконують чужу роботу - „робота дурних любить”.

Отже, образ дурня у казках несе в собі певну смислову функцію і постає у трьох іпостасях: а) повного дурня; б) кумедного дурня; в) розумного дурня.

В основі даної класифікації лежать соціальні протиріччя, пов´язані із визискуванням українського селянина. Народ співчував своєму кумедному та добродушному героєві, облагороджував його. Водночас, гнівно засуджував справжню тупість.

Часто казкові образи продовжують своє життя в літературних творах. Так, образ дурня набуває дещо іншого трактування у творах Григорія Квітки - Основ´яненка „Сватання на Гончарівці” та Івана Карпенка-Карого „Розумний і дурень”.

Коли у творі йдеться про позитивних героїв, Григорій Квітка-Основ´яненко дуже серйозний, пересмішником, сатириком, критиком він стає лише тоді, коли зображує негативних героїв або негативні явища. Він передає характерні риси негативних героїв, які паразитують на простих трудящих людях - хабарників, ледацюг, пияків та ін., - за допомогою індивідуалізації мови, відтворення специфічного жаргону тощо.

Образ Стецька - це своєрідна авторська інтерпретація казкового типу „справжній дурень”, синонімами до якого є дурний, дурило, глупак, бевзь, бовдур, йолоп.

Талант Г ригорія Квітки - Основ´яненка - гумориста особливо виявився у створенні образу Стецька, який у народі став називним, став прізвиськом. При змалюванні цього образу комедіограф уміло користується найрізноманітнішими засобами гумору: тут і шаржування (Стецько так умовляє Уляну йти заміж за нього: «Ей... чи Прісько, чи

Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені часом батько б´є»), [ 6, 359 ] і комізм ситуацій та становищ (Олексій скидає хустку, якою Уляна накрила гарбуз, а Стецьку дістається гарбуз), розповіді про комічні випадки (розповідь Стецька про те, як він замість снопа вдарив ціпом дядька по лисині), і комедійне самовикриття (Стецько запевняє, що він не дурний - у нього тільки „не усі вдома”), і безглузді пісні в устах Стецька на зразок народної „На вгороді бузина, а в Києві дядько”.

Найбільше сміху викликає невідповідність вчинків Стецька здоровому глузду - прийом, яким народні творці часто користуються, висміюючи дурнів у казках та анекдотах (наприклад, Стецько просить Скорика перетворити Одарку на кобилу, бо він ще не бачив, як „чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала”).

Весь твір іскриться мовними комедійними засобами. Це, звичайно, найбільше стосується мови Стецька. Безглуздість, алогізм думки Стецька майстерно передає драматург мовними засобами: „Спасибі матері... що вчила батька спати... та будила прясти”; „Та дарма: хоч би і дурний, так хіба не можу женитися? Тут не розум треба; я вже знаю”; „Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця дасть... Я вже пробував”. Коли Олексій погрожує Стецькові, що задушить його, той „нахваляється”: „Ось тільки задуши, а я батькові скажу”. [ 6, 394 ].

Завдяки живим правдивим картинам життя й побуту народу та особливо завдяки неперевершеному гумору, комедія „Сватання на Гончарівці” від часу її написання і до сьогодні не сходить зі сцени.

Отже, в образі Стецька автор змалював багатих та нерозумних людей, які тільки насміхалися над бідними, не поважали їх. „Стецьки” - це дивакуваті люди, які не могли дати собі в житті ради, жити без наймитів, бо самі нічого не вміли, були ліниві, а з тих же простих людей, які працювали на них, насміхалися, як з простого люду. Для таких людей навіть жінка, яка годиться їм в матері, не викликає поваги.

Дещо по-іншому розкрито образ дурня у п´єсі Івана Карпенка-Карого „Розумний і дурень”. Фольклорний образ переноситься в літературу і трактується автором по- своєму. Драматург зображує заможну родину, в якій два брати - Михайло і Данило - є повною протилежністю один одному, про що, власне, свідчить назва п´єси. Старший брат Михайло - розумний, бо дбає про господарство, не гребуючи при цьому махінаціями, здирством, шахрайством, обманом. Він нечесним шляхом здобуває прихильність батька, який відписує усе хазяйство йому, залишаючи молодшого брата без копійки. Данила в родині називають дурнем, хоча він освічена людина, багато читає, цікавиться не лише Святим Письмом, але й живе за Господніми заповідями, має добре серце, з розумінням і повагою ставиться до простих селян, позичає їм гроші, виступає поручителем перед жидом, він - втілення чеснот і совісті. Батько і брат не допускають Данила до ведення господарства, бо „молодший брат усе промотає”. „Наказаніє Боже з тим дурнем”! [3, 149] - говорить батько, засліплений турботою про господарство старшого сина, а потім і сам стає заручником „предприимчивого” Михайла. Данило обурений тим, що батько усе переписує на Михайла, і у відповідь говорить: „Невеликого розуму треба для того, щоб користуватися людським горем і нуждою”, [3, 165] - звинувачуючи Михайла у тому, що брат забув совість, Бога, найняв за півціни нужденних людей, „шинки держить, щоб споювати народ, закон обходить”.

Михайло Окунь - безсердечний син і брат, шахрай, зажерливий набуватель, для нього немає нічого святого, він зваблює і одружується з нареченою Данила.

Моральну ницість Михайла підтверджують слова Данила: „Я дурний за те, що грабить других не умію”. [3, 166]. Михайло саджає батька до в´язниці на три місяці, щоб не платити штраф за незаконне утримання своїх шинків, які він скупив у жидів. „Усього три місяці посидіть, тату, не сперечайтеся, посидьте три місяці в острозі. Гроші будуть цілі. А ви, мамо, не турбуйтесь: я буду возить вас до батька щонеділі. І вам, тату, не буде там скучно, як дома: людей в острозі доволі, а на харчі я вам дам п´ять рублів, та й з дому можна буде взять!” [3,186]. Ось до чого своїм розумом додумався Михайло. Моральне звиродніння досягло апогею: рідного батька - у в´язницю за його ж багатство й довіру. Аж на старість батько зрозумів, хто насправді був Михайло із своєю „господарською комерцією та мошенництвом”. Данило, що заробляв у наймах рибалкою, віддає усі гроші за те, щоб визволити батька з тюрми. Для нього є великою несподіванкою те, що Михайло одружився з його коханою, але зла на дівчину він не тримає.

Очевидно, що молодшого брата у родині вважали дурнем, бо не поділяли його життєвих переконань. Данило був чесним, відвертим у почуттях, тому його і поважають у колективі рибалок Марта - дочка багатого хазяїна-чорноморця Зінька - до нестями закохана в нього, але Данило відверто зізнається їй, що вдома на нього чекає кохана дівчина. Це свідчить про чесність і порядність цієї людини.

Образ Данила - це перенесений з казок образ „розумного дурня”, улюблений персонаж народу, який стає на захист його інтересів, долаючи життєві негаразди. Автор показує ідеал, до якого повинні прагнути люди. Як і казковий герой, типу „розумний дурень”, так і Данило наділений позитивними рисами характеру: чесністю, правдивістю, працьовитістю, прагненням творити добро.

Дурень є головним персонажем як у казках, так і в художніх творах. Це говорить про великий інтерес письменників до народної творчості і беззаперечний вплив фольклорних жанрів, зокрема казки, на становлення та розвиток української літератури. Казки засвідчують, як жив народ, до чого прагнув, яких висот людського духу сягав у найважчих умовах суспільного буття. Вони вражають розмаїттям сюжетів та образів, які письменники часто запозичують у свої твори.

На нашу думку, усі вищезгадані типи вплинули на формування рис характеру українців та на наш менталітет. Намагання виправдати свої вчинки ми часто прикриваємо влучним висловом „Дурному легше жити”, і, навпаки, невдоволення, досада у ставленні до недосвідчених та наївних людей - „дурне теля”. Слово „дурень” вживається для характеристики людей, які безкорисливо виконують чужу роботу („Робота дурних любить”).

Розвиваючи власну гіпотезу про вплив дурня на менталітет українців, приходимо до висновку, що філософське протиставлення „розумний-дурень” має оціночне судження поведінки, психології та ментальності українців, про що свідчать наведені у роботі прислів´я, фразеологізми. Часто, виправдовуючи свої вчинки, чуємо фразу: „Що взяти з дурня”. Це призводить до свідомого заниження власного рівня інтелектуальних можливостей і дозволяє знизити вимоги соціуму до особистості.

Література

1 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. - К; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. - 1140 с.

2 Грицай М. С. , Бойко В. Г. , Дунаєвська Л. Ф. Українська народна творчість. - К. : Вища школа, 1983. - 360 с.

3 Карпенко - Карий І. К Твори в трьох томах. - К.: Дніпро, 1985. - Т. 1. - 440 с.

4 Квітка - Основ’яненко Г Пархомове снідання. - К : Видавець Вадим Карпенко, 2002. - 24 с.

5 Квітка - Основ’яненко Г Повісті та оповідання. Драматичні твори /Вст. ст. О. І. Гончара. - К: Наукова думка, 1982. - 542 с.

6 Квітка - Основ’яненко Г Твори. - К.: Молодь, 1956. - 467 с.

7 Майстер драми: Драматичні твори І. Карпенка - Карого: Навч. посіб. / Упоряд. Чічановського А. А.; Передм. Дем’янівськоїЛ. С. - К.: Гоамота, 2004. - 496 с.

8 Українські народні казки /Передм., упоряд. Л. Дунаєвської - К : Веселка, 1992. - 368 с.

9 Українські народні казки: В трьох книгах / Упоряд. М. Возняк. - К : Держлітвидав, 1947 -1948.

10 Чарівна квітка: Укр. нар. казки з-над Дністра/Запис, упоряд.,приміт. та слов. М.

А. Зінчука. - Ужгород: Карпати, 1986. - 301 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)