Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

22. Зв´язок між народною літературою і літературною творчістю


Іджлал ДЖАНКОРЕЛ

Це дослідження, яке вивчає зв´язок між народною літературою і літературною творчістю в укранских оповіданнях Гоголя «Вечора на хуторі біля Діканьки» і народних розповідей «Три анатолийские легенди, - Короглу, Караджаоглан і Алагейік», складається з трьох розділів.

0. Поняття і джерела народної літератури

1. Гоголь і укранський фольклор

2. Яшар Кемаль і Дастани Анатолії

1. Поняття і джерела народної´літератури

При вивченні усної і письмової народної літератури, легенд, дастанів і міфологічних елементів, які є джерелом літературного твору, видно, що світи Гоголя і Яшара Кемаля (Туреччина і Україна) «свою культурну специфіку демонструють під різним шармом». Природним є використання вказаними країнами впродовж своєї історії свого культурного багатства в літературі як джерела і підоснови. Завдяки географічному розташуванню у цих двох країн є багато схожих легенд. Наприклад, амазонки, які з´явилися на світ після злиття бога війни Зевса і феї Гармонії, - це войовничі жінки, які жили в Анатолії. За даними же деяких істориків амазонки вперше з´явилися на берегах Азовського моря. Це показує, що деякі легенди не обмежуються певною географією. Вони вважаються культурною батьківщиною всього людства. Оскільки міфологія точно так, як і фольклор, створена людьми. “Фольклор - це елементи різних етапів життя, різних способів проживання людства, непорозумінь, природних стихій, голоду тощо в міфології, дастанах, казках, плачевних одах, тюркю, сатирі. Це інша назва тих підсвідомих бажань, направлених на майбутнє, які пригноблюваним народом, різними соціальними класами відображалися в плачевних одах, тюркю, розповідях”.

У Туреччині в 20-му столітті письменник Джеват Шакир Кабаагачлі (1890-1973), відомий як рибалка Галікарнаса, коли писав свої Легенди про Анатолію, вивчав легенди Анатолії, - колиски західної цивілізації, і в його творах, які були результатом походів по цих землях, він згадує Геродота як людину, яка першою в наші дні використовувала техніку вільного письма. Як і вказано в передмові до легенд рибалки Галікарнаса, Геродот початок запису грецької міфології пов´язує з Гомером. До епохи Гомера не було відомо, звідки з´явилися грецькі боги, він вказав, що його створили Боги і дали йому ім´я. Таким чином, слово “міфологія” походить від грецьких слів mythos і logos, що і відображує іншу істину. Міфологія, створена людьми, вказує на вищу дійсність. Це не просто вираження чого-небудь, а це визначення подій, безумств і страхів, які оволодівають людиною поза її свідомістю. У цьому сенсі обмежувати міфологію розповідями про життя Богів - це звужувати її значення. Якщо з психологічної точки зору поглянути на цю тему, то міфологія в світлі праць Зигмунда Фрейда про сон є уявним механізмом захисту, який створили люди, аби захистити свої душі. Підсвідомість, яка довільно виникає в снах, в міфології направлена на певні сили і виглядає так, що її треба сторонитися. Коротко: міфи є продуктом думки людини і її абстрактною уявою. Функція міфів в первісному суспільстві - це відображення вірувань, їх визначення і класифікація. Міфи, які є основним елементом людської цивілізації, надають людині світ вірувань, громадський порядок. Міфи є елементом усної народної творчості, створюють метафоричну, фігурну і символічну єдність.

I Анатолія як колиска західної цивілізації, і Україна своє сьогоднішнє культурне багатство набули завдяки історичній мозаїці. «Повість минулих літ», в якій йдеться про зародження Київської Русі в 850-1110 роках, є першим твором, що відображує культуру України. Не пройшовши по всіх культурних рівнях, не пригадавши про кіммерійців, скіфів, сарматів, словенців, ми не зможемо наблизиться до того розуміння фольклору, який ми зустрічаємо у Гоголя. Язичництво чітко простежувалося в роки зародження православного християнства в слов´янській міфології, у віруваннях, які вплинули на звичаї козаків, і навіть сьогодні зустрічається в типові мислення.

Дастани, легенди і більш пізніше їх втілення - народна література - це форма відображення дійсності, яка використовувалася в суспільстві після міфології. Загальним у всьому є зовнішнє відображення внутрішньої дійсності. У всіх вказаних видах відображення можна побачити моральне повчання. Суспільство свої системи вірувань і звичаїв, які існували до монотеїстських релігій, не забуло і в подальші роки. Тому представляти сучасне суспільство незалежно від перших етапів розвитку - помилково.

Поняття фольклору, яке виникло в кінці 18-го століття, пов´язано з терміном “Das Volk’ (народ) Джона Готфріда Гердера (1744-1803) і народними звичаями. Термін Volksdichtung, який виник в результаті праць, що проводились у сфері народної літератури, пов´язаний з віршами, релігійними гімнами, про які йдеться в Торі і Біблії, тобто безпосередньо пов´язаний з Богом. Фольклор, який використовується в літературі, «харчується» міфологією. Фольклор складається з традиційних символів і конкретних міфологічних образів.

“Література, яка входить в класифікацію Гердера Volksdichtung, - це Біблія, Тора, релігійні гімни, Гомер, Данте і Шекспір, оскільки саме вони відображають дух цілого народу, цілого племені: “Загальні народні легенди, казки і міфологія - це результат народних вірувань, їх емоційних поглядів, здібностей і бажань”. Гердер, який робив наголос на значенні народних тюркю для народної літератури, тюркю різних народів зібрав в антології під назвою Stimmen der Volker (1773) і виклав у статті під назвою “Ossian oder die Lieder alter Volker (1773) про світову літературу основи теорії Volkslied” .

Гоголь і Яшар Кемаль цю багатошаровість і народну традицію, народну творчість узяли за основу своїх творів, з них вибрали необхідне і корисне для своїх поглядів, і кожен з письменників в своєму оригінальному стилі написав свої твори.

2. Гоголь і український фольклор

“Українські повісті” - це чарівна передача дійсності шляхом багатої уяви Гоголя. В основі цих повістей лежать народні розповіді, казки фей, вірування, забобони. Реальність сільського життя України подається читачеві за допомогою вигаданих, незвичайних розповідей. Гоголь веселе сільське життя змішав зі своїми імпульсами і символами, примхливими коментарями і змалював картину України, за якою він скучав. Повсякденне життя і героїв, яких він висміював, він подав у сатиричній формі.

Гоголь, який вважався батьком російського модернізму, незважаючи на романтичні і фольклорні елементи, використані ним в своїх повістях, завдяки новаторській мові і театральній подачі матеріалу, повною мірою гідний свого імені.

Гоголь народився в селі Сорочинці на Україні і, будучи дитям сімї з середнім достатком, в якої була своя земля, своє дитинство провів в селі в атмосфері козацької культури. У його повістях ми і бачимо відбитки цього життя. Гоголь, який усвідомив культурне багатство України лише в Петербурзі, куди він поїхав у пошуках слави, в листах, які він писав своїй матері, просив розповісти про щонайменші подробиці, характерні для українських звичаїв. Містицизм, православні вірування, метафізичні думки створили властиву лише йому гоголевську мета-міфологію. Письменник, що зосередився на надприродному, паранормальному фольклорі українців, росіян, козаків і слов´ян (як було і у Віже), перетворив цю заплутану суміш на художній твір. У творах Гоголя слід звернути увагу на язичницькі елементи, які свідомо або підсвідомо існували в християнському суспільстві як дві незалежних одна від одної системи вірувань - «двоєвірство».

Основними темами цих повістей, наповнених народними звичаями, є кохання, одруження і деякі страхи, які Гоголь намагався побороти ще в часи свого дитинства. Горді козаки - красені з чорними бровами - жили в маленьких селах і на хуторах разом з відьмами і чаклунами. Пасторальне, на перший погляд, тихе сільське життя було наповнене дивними, надприродними силами і чаклунством. Форма життя народу простежується з перших сторінок повісті. Наприклад, в декількох повістях йдеться про піч, у якій готували їжу і за допомогою якої грілися. Селяни, які збиралися біля цієї печі,

- Підкова, Кожуха і Сагайдачний, - це були наполовину міфологічні козацькі герої в українській історії. На початку повістей, прикрашених народними висловами (наприклад, вислів «вигулювати попа після решета», який використовується в значенні «говорити неправду під час сповіді»), як приклад двоєвірства зустрічаються Бог і б´с. Якщо пригадати ще про відьом, то картина доповнюється. Басаврюк, який з´являється в спокійному сільському житті, представляється як біс в людській подобі. Ім´я біса інколи згадується прямо, інколи в прихованій формі, наприклад, як рогата істота, яка вилізла з болота.

Після того, як представляється чоловік-біс Басаврюк, в наступному абзаці йдеться про сільську церкву святого Пантелеймона. Бог і біс - дві сили, які керують світом. Церква ж -представник Бога на землі. Піп церкви хотів покарати Басаврюка через те, що він не приходив в церкву навіть на Паску, Басаврюк почав лаятися лайливими словами і сказав, «що запихне попові в горло гарячу кутю». Гоголь розповідає про кутю, яка роздається в церкві під час поминань і напередодні Різдва, згадує один із християнських звичаїв, і вживання назви цього святого блюда Басаврюком принижує його самого. Також хочу тут звернути увагу на використання мовних зворотів. Читач від Басаврюка не чекає того, що він використовуватиме манеру розмови, характерну для високоосвіченої людини. Незважаючи на це, мова і слова, які використовує Гоголь, особливо в «Українських повістях», недопустимі в літературному творі з точки зору критиків.

Коли сироті Петру, який працює разом із сільським жителем козаком Коржем, в жартівливій формі говорять, що йому не вистачає батьків, словами українського лялькового театру (вертепу) дається така відповідь: «Потреба Петра в батьках не більша, ніж наша потреба минулої зими в животі». Помітно, що герої Гоголя говорять народною мовою з використанням комічних елементів.

Гоголь знайомить читача з багатьма козацькими і українськими звичаями. Ці повісті, які відображують весілля, обряди вживання їжі, традиційний одяг, вірування сільського населення, малюють перед нами панораму всієї України. Серед прикладів можемо зазначити таке: музичні інструменти, на яких грали на весіллях, - «бундюк, мандалина, тарілки», найблагословенніша їжа - «білий хліб і пироги з маком і медом», зовнішній вигляд козаків - «червоний пояс поверх пальта, шапка зі шкури чорного ягняти, поверх якого блакитна стрічка, за поясом турецький меч і трубка в роті», вірування в те, що якщо уві сні побачиш хрест, то диявол зникне.

Петро готовий зробити все необхідне, аби оволодіти золотом Басаврюка. Парубок з бісом-людиною домовляються і тиснуть один одному руки. Тут до мотиву Фауста Гоголь додав ще елемент народних вірувань. Біс виставляє умову: Петро повинен знайти наступної ночі квітку папороті, яка цвіте лише раз на рік Тут письменник сполучає мотив продажу своєї душі бісові з народним віруванням, пов´язаним з папороттю, він також додав деякі деталі від себе і з повісті Людвіга Тика “Liebeszauber”, додав темі моральності. Важливим також є питання, чи відображена в «Українських повістях» історична і етнографічна дійсність. Оскільки в народному оповіданні молодий парубок, який виступив проти біса, не проливав кров і був повністю безгрішний. Гоголь використовував різні мотиви, поєднав їх із народними казками і перетворив на літературну дійсність. Таким чином, він зміг описати, як Петро шукав квітучу папороть і зробити акцент на тому, чим може обернутися нав´язлива ідея. Оповідач передає цей договір читачеві простою народною мовою, зокрема говорить: “Я не думаю, що кури повинні чекати з нетерпінням на їжу, яку їм повинен принести господар, так, як Петро чекає наступної ночі”. Тут з´єднуються воєдино мотив Фауста і страшне народне вірування, які Гоголь передає простою народною мовою з використанням техніки відчуження (Verfremdungseffekt).

У повісті “Вечір напередодні Івана Купала” Петро йде шукати цвіт папороті, і тут ми бачимо відгомін літератури епохи романтизму, коли оживають камені, земля і рослини (Як ніби трава шептала, а квіти як маленькі срібні дзвіночки ніжними голосами розмовляли між собою), а також мотиви «зміни форми», які зустрічаються в казках і фантастичній літературі. Собака в урочищі ведмедів спочатку перетворюється на кота, а потім - на відьму. У повістях Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала» і «Травнева ніч» кіт безпосередньо пов´язаний із чаклунством і злими силами. Відомо, що тут простежується вплив на Гоголя Е.Т.А.Гофмана.

День Івана Купала, про який йдеться в однойменній повісті, за новим стилем святкується 7 липня, а за старим - 24 червня. Раніше це був звичай язичників, який був прийнятий православним християнством. Слово «купала» має слов´янське походження і означає «митися»; воно пов´язане з дозволом церкви купатися в річці і хрещенням за допомогою води знайомих Івана; у зв´язку з чим свято і отримав назву «Святитель Іван». Відповідно до легенди, той, хто знайде квітучу папороть в цю ніч, буде щасливий.

Петро, який в повісті Гоголя зриває квітку папороті і кидає на землю, за допомогою біса виявляє клад, але аби роздобути цей клад, є одна умова. Він повинен пролити кров невинної людини. Він відрубав голову братові своє коханої дівчини на ім´я Підарка

- Івасю. Відьма, як вовк, злизала кров. Тут ми зустрічаємося з народним віруванням: із страхом перед вампірами. Вампіри відповідно до міфології і народних вірувань - це створіння, які п´ють кров людей і звірів. Вбивство Івася символізує смерть невинності і жадібність людини, яка не може насититися. Об´єднання мотиву Івана Купала і мотиву «людської ненаситності», якого немає в цьому звичаї, є зразком свободи творчості письменника.

Розділ, в якому йдеться про весілля Підорки і Петра, відображає ряд українських звичаїв. Готуються короваї, вишиваються рушники і хустки, в національному одязі дівчатка танцюють горлицю, а парубки - гопак Задоволені гості одягають різні вбрання. Так серед них з´являються представники євреїв, турків, татар, біса. Ці танці, які відображають традиції суспільства, комічними елементами у формі лялькового театру висміюють диявола і все погане.

“Підорка і Петро почали житии, як пан і панна. У них всього було багато і все було якісним. Але чесні люди дивилися на їх життя, кивали головами і говорили: «Не варто чекати добра від біса». Гоголь згадує про народне вірування, за яким люди вірили в біса. Після весілля Підорка, аби вилікувати Петра, який постійно дрімав і про все забував, почала водити його до чаклунів, а ті лили у воду розплавлений свинець над його головою. Але врешті-решт відьма, яка прийшла з урочища ведмедів вилікувати Петра, з сокирою, якою він махав, зникає. З місця, де сокира встромлялася в двері, вийшов Івась. У російській культурі сокира символізує розділення, дроблення. У деяких суспільствах цей інструмент, замість якого може використовуватися також коса або серп, має традиційне значення. У міфології Кронос - це символ смерті, який у християнських віруваннях тримає в руці сокиру або косу і є представником чотирьох вершників в судний день або представником смерті. Хочу також звернути увагу на те, що в романі Достоєвського «Злочин і покарання», Розкольников вбиває сокирою літню жінку. У цей момент примара відьми виявилася в крові і довкола початків світиться червоний колір. Петро таким чином став належати Бісові. Ті, хто зайшов до будинку, на місці, де стояв Петро, побачили купу попелу. Замість золота, яке було в мішках, з´явилися шматки глиняного посуду. Події, які розвивалися в цій дивній і фантастичній атмосфері, є образом примхливого гумору, поєднанням хорошого і поганого, війни християнства з бісами, що передається за допомогою надприродних символів. Гоголь додав народному звичаю моральності і змалював своє ставлення до диявола і злих сил. Нечисть, чорти, які ховаються в мішках, біси і чаклуни, про яких йдеться в українських повістях, - це елементи відомих народних легенд.

У оповіданнях Гоголя час від часу чутний і його голос. Відстань між читачем і оповідачем збільшує впливовість повістей. Оповідач, аби уникнути сатиричних доповнень читача, веде оповідь в множині. Диявола представляє в двох традиційних формах. По-перше, це біс, який жартує дружньо (див. Сорочинський ярмарок), подруге, зла сила і ворог церкви. Об´єднавши вірування в біса, що існують серед народу, створюються взаємини між двома різними рівнями.

Причиною використання Гоголем в своїх повести суміші двох мов є не лише паралельне вживання російської і української мов. Батько Гоголя Восилій Опанасович

Гоголь писав свої комедії сумішшю російської і української мов, як ми говоримо, суржиком. Його мати розмовляла двома видами російської мови. Перша - це українізована російська, а друга - літературна російська мова. Листи, які мати писала своєму синові, з точки зору вибору слів, граматики і орфографії містять змішану мову. Метою Гоголя було нагадати петербурзькому читачеві, який не знав української, про цю мову. Винахідливий оповідач «Українських повістей» Рудий Панько і піп церкви Диканьки Хома Г ригорович розмовляють змішаною мовою. Вони також предтавляют сіло Диканьку і тому в їхній розмові можна зустріти різні форми місцевих діалектів і ідіоматичних висловів. Немає сумнівів, що Гоголь свідомо використовував такий тип мовних зворотів. Оскільки в передмові до 1-ої книги він ігнорує правила російської граматики. У передмові до 2-ої книги «Ніч перед Різдвом» і «Страшна помста» він використовує літературну російську мову. Крім того, оповідач Рудий Панько українські слова і вислови Рудого Панька і Хоми Г ригоровича перекладає на російську мову і коментує. Ця змішана мова, якою користуються персонажі, є вираженням особи самого Гоголя і допомагає зробити акцент на ймовірності фольклорних елементів в повістях. Як відомо, творцем культури, яка підтримує мистецтво письменника, є народ. ’’Духовні цінності російського народу, народні вірші, народні казки, релігійні погляди народу і народний погляд на життя сталі джерелом натхнення для творів російської літератури. Мотив надприродних чорних сил в творах Гоголя - це найсильніший зв´язок письменника з народною культурою. Трагедія в житті релігійного Гоголя відбувається через зіткнення святої сили і чорних сил, в які він вірив. Найхарактернішою особливістю творів Гоголя є символи і мотиви української культури” Якби Пушкін не був ідейним вчителем Гоголя (йдеться про «Ревізор» і «Мертві душі»), то Гоголь би продовжив писати свої твори регіональним діалектом Миргорода, в якому він народився. Хоча деякі критики і вважають мову Гоголя грубою і непідходящою, своїм основним успіхом він зобов´язаний мові своїх творів. Музичне співзвуччя сільської мови надихало таких композиторів, як Мусоргський і Римський- Корсаков.

Український фольклор, з яким було зв´язане сільське життя письменника за його дитинства в Україні, який він зображав у зміненій або близькій до реальності формі, хоча і представлений часом дивними, а інколи і грубими звичаями, завдяки гротеску і гумору привертали увагу і освічених читачів. Пушкін, який був у захопленні від Гоголя, веселість письменника характеризирує і як невинність, і як хитрість. Тема, характерна для більшості російських романів, - це горе. Письменники ж шукали виходу із ситуації в песимізмі. Гоголь в такому середовищі був єдиним майстром у сфері гумору. Свої розповіді, які він написав в далекому від України Петербурзі, змальовують пристрасну поведінку козаків, їх нескінченне зображення.

Гоголь, який приховує себе під ім´ям оповідача Рудого Панька, своїми «Вечорами на хуторі біля Диканьки», які він надрукував в 1831/1832 роках, представляє суміш романтичної літератури, фантастичних казок, українського лялькового театру, релігійно-містичних думок, народних вірувань, п´єс і комедій батька Гоголя. Чаклуни, біси, відьми, упирі, які присутні в житті людини, сіють жах і страх, стають причиною нещастя. Відповідно до біографії Гоголя, письменник намагався узяти під контроль страхи і жахи, які були властиві його дитинству .

Гоголь - не єдиний письменник, який користувався елементами народної літератури в своїх творах. Пушкін казки, які розповідала його няня Аріна Родіонівна, представляє у формі «вірша». Лермонтов, Тургенєв, Толстой і Достоєвський «традицію зливатися з духом народу» узяли в Пушкіна.

3. Яшар Кемаль і анатолійські дастани

Яшар Кемаль багато своїх творів створив на основі народних оповідань. У цій роботі ми зупинимося на його передачі дастана про Короглу в творі «Три анатолійські легенди», який було написано в 1967 році. Відомо, що успіх Яшара Кемаля пов´язаний з тим, що у нього «поруч вигадка і реальність, природа і людина». Письменник, що їздив по селах і збирав дастани, голосіння, казки, тюркю, народні вислови, які передавалися в Анатолії з покоління в покоління і актуальність яких дійшла до наших днів, накопичену інформацію подав у примхливій формі, що збагатило не лише турецьку, але і світову літературу. Вибір джерел письменником йде паралельно з розвитком сюжету. Слід пам´ятати, що письменник своїми творами зберіг історію життя анатолійського народу. Також він переслідував мету критикувати і суспільний лад. Традиційні теми і мотиви, якими скористався письменник, подаються читачеві у формі сучасної повісті. При написанні цих трьох легенд була використана турецька мова, характерна для стилю легенд. «Три анатолійські легенди», які виникли в результаті великої фольклорної роботи, - це універсальний безцінний твір.

Яшар Кемаль, використавши образи Короглу і героїв інших дастанів, зробив великий внесок і для літератури, і турецького фольклору. Він використовував спеціальну «модель» образів і укріпив національну культуру автентичним місцевим фольклором. Традиційний погляд на світ відображувався в його творах за допомогою дастанов, що дозволило по-новому поглянути на фольклорні твори. Романи, написані з елементами різноманітності місцевої культури, народних творів, з точки зору мови і стилю письменника нагадують дастан, а з точки зору структури - казку. «Поява Короглу» складається з трьох розділів у формі казки. За вступною частиною йде основний твір, а третій розділ має кінець, характерний для казок. «А просо, що залишилося, хай буде на тугу» - такий кінець. Прислів´я, народні вислови, які використовуються в романах Яшара Кемаля, діалектизми, які використовувалися в місцях, де пройшло дитинство письменника, подані в словнику Алі Пюськюллюоглу «Дитинство Яшара Кемаля».

Відомо, що Яшар Кемаль «силу слова завоював з мозаїки народних висловів, кожній події, яку він описав, додав універсального значення, об´єднав минуле і майбутнє людства, любов до природи, історії, людині і фольклору».

Пертев Наїлі Борату порівнює романи Яшара Кемаля з «Килимом юрюків». У цих романах, які грунтуються на анатолійському образі людини, складно виділити релігійні обряди і звичаї. Традиції злилися воєдино із стилем письменника, реальність і оповідання письменника з´єдналися як елементи килима.

Поет-ашуг на ім´я «Короглу» із справжнім ім´ям Рушен Алі, рік смерті і народження якого невідомі, є легендарним героєм, який жив в 16-му столітті в Анатолії і був народним ашугом - символом боротьби і свободи. Найбільшою особливістю Короглу в легенді є його відношення до справедливості. Традиція героїв, які повстають із метою захисту прав бідних людей, підтримки торжества справедливості, допомоги багатих бідним, стала однією з основних тем багатьох письменників в кожному суспільстві. Робін Гуд з однодумцями, які жили в лісах Шервуд в Англії, життя Міхаєля Колхааса, який напав на Німеччину з метою відібрати двох коней, яких незаконно забрали німецькі феодали, - це перші приклади образу Короглу. Подібні герої, які в історії кожного народу шукають свободу і відстоюють інтереси народу, є важливим елементом суспільної культури.

Перша розповідь трилогії «Дастан Короглу» заснована на сюжеті самого дастана. Традиційна розповідь про Короглу містить деякі регіональні зміни, а також вказані нижче основні мотиви.

Коджа Юсуф, який вирощував коней для пана Болу, має одну особливість. Цей падишах коней схожий на падишаха фей. Про Кодже Юсуфе, який вважається падишахом коней, оскільки є падишахи різних істот, бджіл, птиць, мурашок, є різні легенди. “Ні, його народила не мати, а кобила. Ні, він знає мову коней і з ранку до вечора розмовляє з ними». Ця надприродна особливість, з якою ототожнюється Яшар Кемаль, робить його вищим за звичайних людей, створює атмосферу чарівної казки про фей і виставляє на перший план мотив близькості людини з природою в суспільствах, в яких не прошла індустріальна революція. Поряд із звичайними істотами в розповіді має місце і така «цінність», як «морський жеребець», який посилює мотив казки. У турецьких казках кінь - найкращий помічник всіх героїв. Яшар Кемаль і говорить, «що Бідний Короглу - бідний хлопець без рук і без ніг».

Хоча про легенду про морського жеребця існує багато оповідей, дослідники фольклору пов´язують їх із турецькою легендою, поширеною в районі алтайських і божественних гір. «Море збісилося, білі піняві хвилі нависнули над мінаретом, все довкола шуміло». Морський жеребець, який з´являвся серед піни, злучався з сірими, гнідими і вороними лошицями. Коджа Юсуф, який знав цінність жеребців, що знаходяться в морі і озерах, три дні не спав і стеріг трьох лошат, які народилися у трьох кобил. Такі числа, як 3, 7, 40 в турецькій філософії займають важливе місце. Джерелом цих чисел в турецьких легендах і казках є вірування суфізму.

Яшар Кемаль використав в «Дастані про Короглу» розділ про «три піни» з легенди «Бінголлер». Святий заступник (Ілля), який приснився Коджа Юсуфу, повідомляє йому, аби він випив «три піни» з води, яка прибуде з річки, після чого він стане молодим-премолодим, очі пана Болу розплющаться і він стане зовсім здоровим. Мотив сну, який є символічним продовженням переходу до шаманізму в культурі Середньої Азії, зустрічається в традиції ашугства. Коджа Юсуф говорить своєму синові Рушену Алі, аби він приніс піну. Рушен Алі, в якого виблискували очі і який знепритомнів через блискучу піну, також випиває три види піни. Коджа Юсуф же говорить своєму синові: «Сину мій, нехай ця піна принесе тобі успіх», а також додав: «Але знай ціну цього». Зелена піна зробила Рушена закоханим, він став майстром саза і слова. Жовта піна додала сили, третя піна ж забезпечила безсмертя.

Яшар Кемаль, який додає в розповідь п´ять тюркю про Короглу, виражає свою пошану до народних поетів: ”Один молодий або літній ашуг завжди відчував пошану. В ті часи ашугів так приймали”.

Весілля між Короглу і Теллі Нігаром, яке тривало сорок днів, сорок ночей, складається з казкових елементів, за якими на горі Каф жив падишах фей.

Міфи і історичні розповіді, які стали джерелом творчості Яшара Кемаля, у «Виході Короглу на майдан» наскільки відповідали дійсності? Чи грав Короглу на сазі? Коджа Юсуф дійсно був сліпим? Чи було серед народних оповідань оповідання про того, хто не має вусів і бороди? Я думаю, що подібні питання є темою дослідження фольклористів. Дастани не містять функції зображення історичної дійсності. З даної точки зору письменник, не забуваючи про традиції народних оповідань, може вести оповідання у вільній формі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)