Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

18. Етногенез жанру колядки в фольклористиці та «працях...» П.Чубинського


Лариса ГУК, вчитель-методист

Анотація

Народні колядки за хронологічними ознаками можна поділити на кілька груп: найстаріші, визначені язичницькими віруваннями про створення світу; відлуння епохи Давньої Русі з дружинно-князівським побутом; період боротьби українського народу проти татаро- турецьких нападів і польсько-шляхетського поневолення; колядки новішої епохи, які за змістом наближаються до соціально-побутових пісень.

Це дослідження жанру колядки було проведено з метою глибшого пізнання цієї теми, відродження народних традицій, щоб зберегти безцінні скарби української культури, тому що, як писав П.П. Чубинський, „численні пам ’ятники народної творчості вмирають, народ їх забуває”.

Summary

P. Chubynsky’s creative legacy “Works of the Ethnography Statistics Expedition into the West - Russian Area” (1872 - 1878) in whch there were recorded 176 carols or described in details the procedure of the carols themselves is of great value studing this topic.

This investigation of the genre of a carol was made with the aim of deeper understanding of this topic revival of folk traditions of the nation, in order to save invaluable treasures of the Ukrainian culture as according to P. Chubynsky “numerous memoranda of the folk culture die, the people forget them”.

Історія здається незворушною таїною, звабливою і незбагненною. I скільки б вчені її не вивчали, вона буде залишатися нерозгаданою новою таїною. Бо в кожного історика своє бачення, своя правда, своє розуміння.

Тема «Колядки» так само вивчається й вивчається, залишаючись цікавою темою для нових дослідників, а тим паче пересічних громадян.

Своїм корінням колядки сягають углиб далеких язичницьких віків і пов´язані з одним із головних свят наших предків - днем зимового сонцестояння, сонцевороту. Вчені доводять, що слово «колядка» є похідним від назви нового року. За свідченням західно-європейського автора 10 століття Олафа Трюгвесона, навіть мати князя

Володимира Великого Малуша в свято Коляди гадала і віщувала перед троном свого сина.

Християнство, його ідеологи рішуче боролися з язичництвом. Однак у багатьох випадках церква стикалась з такими розвинутими і тривкими народними традиційно- культурними структурами, що змушена була маневрувати і йти на компроміси. Саме таким компромісом було поєднання одного з найбільших свят християнського календаря - Різдва Христового з народним звичаєво-обрядовим комплексом - язичницькою колядою.

Результатом цього багатовікового тиску стала підміна язичницьких елементів християнськими. «Особливо це позначилось на текстовій формулі обов´язкового приспіву», пише у своїй статті «Українські колядки і щедрівки» Роман Кирчів [1:3].

У книзі Лева Силенка «Мага Віра» читаємо: «Різдвяні свята, свята вечеря, колядки. - свята рідної віри України (Руси), у них обрядність душі української проявлена. У них краса емоцій, помислів, любови, хвилювання, смутку, радости. У них притаєні скарби нашої української самобутности. Не має права ні москвинський комунізм, ні грецько-юдейсько-латинський християнізм давати народним святам України (Руси) шкідливий зміст двоєвір´я!» [2:73].

Отже, незважаючи на понад тисячолітній історичний шлях, неминучі різночасові нашарування, еволюційні чи насильницьки зміни, впливи, народні колядки дійшли до нашого часу.

Це один із найяскравіших феноменів стійкості народної традиційно-побутової культури. Церква також створює свої релігійні пісні, тематично і змістово пов´язані з Різдвом, які також називає колядками. Вони повинні були наблизити обряди і звичаї колядування до християнської різдвяної святковості, пов´язати їх з біблійно- євангельськими сюжетами, образами, замінити народні колядки.

На Україні церковні колядки відомі з 17 століття. Тарас Шевченко не прогрішив проти історичної правди, коли в своїй драмі «Назар Стодоля», дія якої відбувається в 17 столітті, вклав в уста козаків одну з таких колядок: «Бачить же Бог, бачить Творець, що мир погибає, архангела Гавриїла в Назарет посилає».

Народні колядки за хронологічними ознаками можна поділити на кілька груп.

Перша - найстаріші, позначені язичницькими віруваннями про створення світу, світове дерево з птахами-творцями, небесні світила, божества тощо.

Друга група - пізніша група колядок, в яких відлунює епоха Давньої Русі з дружинно-князівським побутом, з походами «хлопців-молодців».

Третя - період боротьби українського народу проти татаро-турецьких нападів і польсько-шляхетського поневолення.

Четверта група - колядки новішої епохи, за змістом та емоціональною тональністю наближаються до соціально-побутових пісень [1:3].

Колядки, як писав І. Франко, переносили думки селян «в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їх найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачив себе заможним господарем. Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, - не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце і єсть сила і суть поезії» [4:10].

Народні колядки називаються «старосвітськими», «сусідськими», «газдівськими», «людськими», «притчами», другі - «церковними», «христосанками».

Хоч народні та релігійно-церковні колядки - явища відмінні з генетичного, змістового і поетичного поглядів, все ж якоїсь непрохідної межі між ними немає. Під час колядування виконуються і народні, і релігійні колядки. В Карпатах ще й донині зберігся традиційний демократичний звичай, коли керівник колядного гурту - «береза» - запитує господаря: «Якої колядувати - газдівської чи церковної?»

Перші відомі записи українських народних колядок походять з другого десятиліття 19 століття і належать визначному народознавцеві слов´янства З. Долензі-Ходаковському. Особливо велику роль у збиранні і вивченні народних колядок зіграли діячі «Руської трійці» - М . Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Згодом зібрання українських колядок поповнилося записами П. Чубинського, М. Лисенка, І. Франка, В. Г натюка, Б. Г рінченка, А Малинки, Ф. Колесси та інших, а також збірками нашого часу [1:3].

Звернімося до творчої спадщини П. П. Чубинського. Читаючи «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край», бачимо, що вчений пише російською мовою. І це не дивно, адже П. Чубинський переслідувався за громадянську позицію, боротьбу за права українського народу на власну державу та волю від невігластва колоніальних чиновників. Тому мусив писати російською мовою, інакше цю роботу світ би не побачив. Головне, що точно передано мову, виклад, вислови селян, котрих він записав, зберігаючи при цьому діалектний відтінок. Таким чином, ми тепер маємо можливість глибше вивчати нашу рідну мову, яка прийшла з правіків.

У третьому томі «Праць.» - «Народный дневник»П. Чубинського зібрані звичаї та обряди, «принадлежащие исключительно определённым временам года и дням, а равным образом и поверья, связанные с последними». [3, т. 3:передмова]. Сюди ж включені й пісні, котрі співаються у відповідні дні. Ось колядки - на різдвяні святки. «Все эти песни, более чем всякие другие, заключают в себе остатки глубокой первобытной старины, хотя с изменениями, накопившимися в течении последующих веков. Мы указываем на них ученым этнографам, археологам, как на важнейший материал для уразумения жизни и поэзии наших предков» [3: ].

П. Чубинським записано 176 колядок

Як же ми духовно збідніли навіть за ці останні сто років, коли чуємо всього декілька колядок, як от: «Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. » (це в кращому випадку), а частіше «Коляд-коляд-колядниця, добра з медом паляниця, а без меду не така, дайте, дядьку, п´ятака. А п´ятак неважний, дайте руб бумажний».

А ось одна із колядок, записаних П. Чубинським у селі Іванкові Бориспільського району:

На Ордані тиха вода стояла.

Там Пречиста свого сина купала,

А скупавши, в шовковеє сповила,

А сповивши, в яселечко вложила.

Над ним воли своїм духом дихали.

Туди йшло три царі, три царі,

А принесли три дари, три дари.

То перший цар святим Петром назвав,

А другий цар святим Рожеством назвав,

А третій цар квіточкою дарував.

То ж не квітка, то ж Святеє Рожество.

Сім хазяям много літа множество.

Дай, Боже, вечер добрий!

Із записів П. Чубинського: «С вечера первого дня праздника начинается «колядование» и продолжается до праздника Богоявления. Девушки и дети колядуют перед окнами богатых крестьян и в своих колядках величают хозяина и его семью.

Когда пропоют колядку, дети и девушки приветствуют хозяина; их дарят пирогами или деньгами, на которые они покупают себе различные вещи и тщательно сберегают их. Колядники нередко ходят с фонарем, сделанным из бумаги в виде луны или звезды. На одной стороне фонаря изображается святая Варвара.

Молодые люди ходят колядовать с козой. Козу делают из дерева и туловище покрывают шубой; её поддерживает скрытый под шубой мужик. Козу водят с музыкой, под звуки которой она пляшет. Члены младшего колядуют особенным образом. Они идут сначала к священнику, поют колядную песню и записываются здесь внести в пользу церкви небольшую сумму независимо от того, что будет выколядовано. Испросив у священника благословение, берут у старосты церковный колокольчик и с этим колокольчиком, нередко вместе со старостой, идут колядовать и выколядованное или отдают в пользу, или покупают воск и делают большую братскую свечу, которая зажигается во все праздничные дни, при каждом богослужении. Пришедши в дом, колядники спрашивают прежде позволения: «Чи позволите, пане-господину, заколядувати, сей дім розвеселити, Ірода засмутити?» [3, т. 3:264, 265].

«По окончании коляды, один из певцов, «береза», т.е. главный колядник, приветствует хозяина таким образом: «Віншую вас за сім пресвітлим празником, щоб ці святки проводили, пришлого року дочекали з миром, в покою, добрім здоров´ї, з дітками; а ви, хлопці, кажіть: дай, Боже!» На это остальная компания отвечает хором: «Дай, Боже!»

С 25 на 26, по поверью народа, души умерших вместе со священниками идут в церковь молиться Богу. Уверяют, что старики видели таких мёртвых.

На второй день праздника Рождества Христова женщины приносят хлеб в честь родившей Богоматери; это называется «ходити на родини до Богородиці». После богослужения женщины заходят с поздравлением к «добродзійкі», т.е. жене священника.

Вечера праздника Рождества и до Богоявления называются Святыми, потому в эти вечера позволительно только «пір´я дерти».

Народ верит, что в эти дни ведьмы шатаются по земле. В эти вечера молодёжь собирается на вечеринки, где повторяются те же забавы и гаданья, что и под вечер Св. Андрея» [3, т. 3:436-437]

Так хочеться, щоб наші збіднілі душі повернулися до того свого рідного, предковічного, до того, що з такою любов´ю збирали для нас справжні сини українського народу, і збирали для того, щоб, як писав П. Чубинський у передмові до першого видання своїх «Праць.», «численні пам´ятники народної творчості не вмирали, щоб народ їх не забував». Так хочеться, щоб на Різдво у наших оселях звучало віншування «берези»: «Віншую вас за сім пресвітлим празником, щоб ці святки проводили, пришлого року дочекали з миром, в покою, добрім здоров´ї, з дітками».

Дай, Боже!

Література:

1. Колядки і щедрівки/Упорядник Глушко М. - К.: Музична Україна, 1991.

2. Силенко Л. Мага Віра. Святе письмо. Велике світло волі. - Львів, 2005. - 831 с.

3. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжённой Императорским Русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским: В 7 т. - СПб, 1872-1878.

4. Франко , Що таке поезія? //Вибір декламацій для руських селян і міщан. - Львів, 1902.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)