Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

5. Функціональна динаміка обряду у формотворчих, організаційних параметрах гагаузької та української ліричної пісні


Федора АРНАУТ, докторант

Анотація

Стаття вивчає гагаузьку спеиифіку впливу традииійної обрядовості на суспільство, місие та значення ліричних пісень у иьому проиесі, схожі та відмінні риси весільної обрядовості двох народів - українського та гагаузького. Висновки свідчать про переважну спільність формотворчих та організаиійних параметрів гагаузької та української весільної пісні, за невеликим винятком спеиифічних обрядових особливостей. Проведено порівняльну періодизаиію історії фольклорних досліджень формотворчих параметрів українських та гагаузьких пісень.

Summary

Tthe paper analyzes the functional dinamics of traditional calendar and non-calendar year rituals presented in organazing parameters of folk Gagauz and Ukrainian songs. It is showed that both Gagauz and Ukraman songs demonstrate the same form-building and organzing features with only a few ritual differences. An attempt of periodization of Gagauz folklor studies is made in comparison with studies of Ukrainian folklor.

Серед чинників, які відіграють чільну роль у збереженні та збагаченні національного надбання певного суспільства, найголовнішими є його звичаї та традиції. Завдяки властивості передаватися від покоління в покоління традиції існують у культурно сформованому суспільстві упродовж століть, під час формування спільних цінностей та набуття спільнотою ознак нації.

Традиції, які завжди відігравали вагому роль у розбудові суспільства, в додержавний період існували та поширювались у вигляді зразків уснопоетичної творчості, в них концентрувалася інформація про суспільні звичаї та родинні стосунки (наприклад, перехід від внутрішньосімейних до міжродинних). Важливе місце у цій фіксації належить пісні. Водночас традиційні ліричні пісні своєю оригінальністю збагачують та роблять психологічно яскравішим світ людини. Тексти, які гагаузькою мовою мають назву «тюркю» і виконувалися під час весільних обрядів, до наших часів зберегли відбитки певних сімейних традицій. Виконувались вони й під час розлучення із родинним гніздом, демонстрували повагу до сім´ї та пам´ять про батьківський дім.

На жаль, в той час як дослідження фольклору українського народу розпочинаються від початку 19 ст., гагаузький фольклор не був предметом серйозного вивчення аж до наших днів. Водночас, українські гагаузи понад два століття проживали на землях Північного Причорномор´я і їхня культура зазнала впливу традицій українського народу. Подібно до того, як у світі не залишилось жодної мови, яка б не зазнала впливу іншої мови, гагаузька обрядовість, і зокрема, весільні обряди, демонструють і типологічну схожість із питомою українською обрядовістю, і ознаки взаємопроникнення обрядовості внаслідок тривалого українського та гагаузького співжиття в регіоні.

Метою и/´є´розвідки є дослідити стан гагаузької обрядової культури та специфіку взаємовпливу обрядовості двох народів - українського та гагаузького.

Усна народна творчість в Україні віддавна переважала над писемною словесністю, книжною літературою. Тому в галузі красної словесності предметом «національних гордощів» української інтелігенції XIX—XX ст. стала саме фольклорна спадщина, з багатством, різноманітністю та художньою вартісністю котра склала головний естетико-художній орієнтир для українських прозаїків та поетів нової генерації. Всесвітнє визнання дістала краса та мелодійність українських пісень, хвиля захоплених відгуків про котрі сягає початку XIX ст. представників численних етносів, що належали до різних суспільних прошарків. Українська пісня мала вплив і на митців російської літератури XIX ст. О. Пушкін активно використовував їх у своїй творчості. А великий український письменник М.В.Гоголь зазначав із певним пафосом, що «пісні для Малоросії — усе — і поезія, й історія, і батькова могила» [1]; те ж універсальне значення пісні для українського народу пізніше відзначав у статті, присвяченій «Кобзареві» Тараса Шевченка, Добролюбов: «Відомо, що в пісні вилилася уся колишня доля, увесь нинішній характер України; пісня та дума складають там народну святиню, найкращий набуток українського життя. Все коло життєвих нагальних інтересів охоплений піснею, зливається із нею, і без неї саме життя робиться неможливим» [4].

В усній народній словесності гагаузів пісні також посідали особливе значуще місце. В. Мошков, збираючи фольклор гагаузів, звернув увагу на цей жанр та записав незначну кількість текстового матеріалу, відзначаючи їх роль у житті гагаузів: «В житті гагаузів пісні зростають швидко, як листя на деревах, а декотрі, не знаходячи свого продовження, так само відмирають» [14:11]. Незважаючи на те, що гагаузький народ був позбавлений власної літературної мови, гагаузькі пісні, так само як і пісні українські, справляли вплив на розвиток сучасної літератури. Численні гагаузькі поети у своїй творчості використовували образну систему, мотиви та пісенну ритмомелодику цього жанр уснопоетичної творчості, а почасти й самі писали вірші у пісенному жанрі, котрі, так само як і усі твори народних співців, діставали швидке поширення та популярність в народі.

Перший період періодизації дослідженнь формотворчих параметрів української´ пісні орієнтовно припадає на 1840-1850-х рр. Він характеризується романтизмом, оскільки типологічно схожий із європейськими відповідниками. Пісенна творчість потрактовувалася дослідниками-романтиками як «старожитності» - «відлуння гармонії, що вмирає, колись чутної на берегах дніпровських», за виразом, наведеним у передмові до «Опыта собрания старинных малороссийских песен» Н.А. Цертелева у 1819р. Уявлення про природу фольклору та його історію не виходили в цей період за межі типово-романтичних фантазій про позбавлену особистості абстрактну «народну творчість». Лише у М. Максимовича можна спостерігати закладання підрунтя наступного порівняльно-історичного методу вивчення фольклору. Як висновок слід зазначити, що фольклор у цей період залишався предметом естетичного замилування, «антикварного» колекціонування і романтичних захоплень «старожитностями, що відходять», спричинених тугою за патріархальним штибом існування [23].

Другий період (від 1840-х до кінця 1860-х рр.) позначений романтичними тенденціями, проте у працях П.Куліша («Записки о Южной Руси», т. I—Il, 1856—1857) [9], О. Бодянського, М. Костомарова (дисертація «Об историческом значении русской народной поэзии», 1843) [10], Я. Головацького («Народные песни Галицкой и Угорской Руси», 1863—1865) [11], І. Рудченка («Народные южно-русские сказки», 1869) [12] розпочинався більш уважний підхід, більш ретельний відбір даних та ретельний, фронтальний запис і видання записаних текстів.

Характерними рисами третього періоду (1870-ті рр.) - є перехід до колективних експедицій та об´єднання зусиль у збиранні та дослідженні фольклору; застосування європейської та вітчизняної наукової методології (насамперед порівняльно-історичної та історичної); поглиблення та розвиток націоналістичних тенденцій, що почали з´являтися у першому періоді. Найбільш істотними дослідженнями третього періоду були видання таких зібрань етнографічних матеріалів: «Труды этнографическо- статистической экспедиции в западно-русский край, снаряжённой Русским Географическим обществом (Юго-западный отдел); материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским» (1872—1878, 7 тт., загалом близько 300 друк. арк) [13]. Це видання, здійснене здебільшого завдяки особистій енергії самого П. Чубинського [1839—1884], пролило світло на невичерпні фольклорні скарби українського народу (див. відгук Ол-дра Веселовського у звіті про присудження

Уварівських премій, 1880): забобони, прикмети, загадки, прислів´я тощо (т. I), казки (т. II — 296 найменувань), народний календар та пов´язана із ним календарна обрядова поезія (т. III), позакалендарна обрядовість, весільна, поховальна обрядовість та супроводжуючі її пісні (т. IV), пісні сімейні та любовні (tV — 1209 стор.), народні правові звичаї (т. VI) та етнографічні відомості про національні меншини «південно - західного краю» (насамперед Київської, Волинської та Подільської губерній).

Періодизація дослідження формотворчих параметрів пісні гагаузької. Варто зазначити, що гагаузький фольклор в цілому не було вивчено так глибоко, як український, а фольклористичні розвідки уснопоетичної народної творчості гагаузів розпочинаються у кінці 19 ст. Оскільки історію народних гагаузьких пісень слід вести, вочевидь, від часу розселення предків гагаузів у Середній Азії, наступної їхньої міграції на Балкани та тривалого їх там помешкання (насамперед архаїчний характер таких пісень ми бачимо в сімейній пісні XIX-XX ст.), то першим писемним джерелом, що його варто оцінювати як перше гагаузьке фольклорне зібрання, слід вважати працю В. Мошкова «Гагаузы Бендерскаго уезда» (перевидання - Мошков, 2004) [14]. Наведені в цій праці зразки пісенної творчості відображають не лише помисли й чуття народу в той час, але й ті історичні події, що безпосередньо підготували ґрунт для їх появи. Саме вихід цієї праці (1900-1902 роки) слід вважати початком першого періоду наукового вивчення гагаузького фольклору.

Період другий, радянський. У літературі радянського часу народні гагаузькі ліричні пісні розглядалися переважно крізь ідеологічну призму, в контексті відповідної тематики. Водночас, вивчення старовинних, архаїчних пісень не дістало широкого теоретичного осмислення. Однак слід підкреслити, що окремі тексти зібрані В.Мошковим, а також пізніше зафіксовані Л.Покровською [15], [16], М.Дурбайлом [19] активно поббутували. Саме типологічна класифікація Л.Покровської, М.Дурбайла і дали можливість наукового вивчення цього ліричного жанру.

Період третій, пострадянський. Сучасна наука розглядає взаємодію етнічних культур як один з виявів етнічних процесів, тому до них відповідно можуть бути застосовані такі поняття етнографії, як трансформація, адаптація, консервація (Каргин 1995, [26]). У відборі характеристик для порівняльно-історичного вивчення ми спираємось на обґрунтований Б.Н.Путіловим підхід, що полягає в тому, що «порівнянню підлягають не лише окремі зовнішньо схожі явища, але системи та їх елементи» [26: Путилов 1976:19]. Є. В. Гіппіус в якості таких систем та елементів запропонував розглядати вид «місцевої системи жанрів та їх ієрархічних співвідношень в місцевій регіональній системі» у встановлених географічних межах, регіональну жанрову та виконавчу термінологію, жанрові види складових та внутрішньо складових форм пісенної мелодики, види фактур спільного співу [5: 1982:6]. До різновиду обрядової поезії належать також позакалендарні пісні, пов´язані зі звичаями хрестин, весілля та похорону (найбільш багатий матеріал з усієї цієї обрядовості дає 4-й том «Трудов» П.Чубинського).

Особливий розвиток в Україні отримала весільна обрядовість, що віддавна привертала увагу етнографів (уже в 1777р. вийшла в Петербурзі книга Гр. Калиновського «Описание свадебных украинских простонародных обрядов» [20], а також доволі добре досліджена праця Н.О. Сумцова «О свадебных обрядах, преимущественно русских, Харьков, 1881» [21 ] Волкова Ф. К. «Rites et usages nuptiaux en Ukraine» // Журнал «L´antropologie», 1891—1892, ч. II—Ill; [22] його ж «Этнографические особенности украинского народа» // Украинский народ в его прошлом и настоящем. - 1916, т. II. - С. 621-639; крім того, Ящуржинського X «Лирические малорусские песни, преимущественно свадебные».- Варшава, 1880 [24]; його ж: «Свадьба малорусская, как религиозно-бытовая драма» // «Киевская старина». - 1896, т. II тощо) [25].

Так само, як і українська, гагаузька весільна обрядовість є значною як своїми ліричними партіями, так і драматичною складовою. З огляду на це весільний гагаузький ритуал можна поділити на три акти: 1) сватання (k? istemak) 2) заручини (yavuklu olmak \ soz kesmek); 3) власне весілля (dQgQn), з котрих кожний, в свою чергу, може бути поділеним на цілий ряд сцен, що тричі повторюються з дії в дію, ускладнюючись та набуваючи розвитку: це і обряд викрадення нареченої, примирення сторін-антагоністів, викуп нареченої у її рідні тощо. Вербальна складова весільної обрядовості складається з прозового та пісенного діалогів, котрий варіююється навколо постійних, «екзистенційних» тем, ліричних монологів нареченої - і радісних, і сумних [17]. У гагаузькому весіллі під час прощання нареченої із рідними та останніми їхніми напучуваннями перед дорогою пісні зазвичай переходять у плачі та тужіння, а в українських весіллях партії хору коментують дії чи то урочисто - величальними, а чи буйно - розгульними піснями [8]. Для українського відповідника також характерні мотиви голосінь, коли йдеться про одруження сироти.

Сучасний пісенний та обрядовий репертуар, на перший погляд, є спонтанним, умовним: він радше є експромтом, бо шлюб, який укладається з обопільної згоди сторін між представниками добре знайомих селянських родин, лише імітує звичаєвий правзірець. Лише за такої умови шлюб вважається міцним та життєздатним. Весільна драма демонструє нашарування різних історичних епох. Вона містить рефлексію племінної, княжої доби. Проте колорит княжої доби тут видається вторинним: складений та усталений в народі весільний обряд був засвоєний усіма соціальними групами, збагатився рисами, властивими княжому побутові, що набули символіко - магічного значення - і так проіснував до сьогодні.

Весльні пісні україниів та гагаузів. Весілля українців та гагаузів як складний синкретичний фольклорний текст мають локальну специфіку на рівнях: структури, пісенного, паремійного, музичного, хореографічного та акціонального репертуарів Відповідно до смислового навантаження та індивідуальних конотацій учасників певного весільного ритуалу, відбувається варіювання. Відтак базові елементи, що надають весіллю юридичної сили, залишаються сталими і в українців, і в гагаузів: посад наречених, обмін дарами, жертвопринесення предкам. Воно вважається «багатим» - «у два столи» (у домі нареченої і в домі нареченого), «бідним» - «в один стіл» (виключно в родині нареченого), «удовиним», «сирітським».

На передвесільному тижні батьки нареченої готувались до весілля, а сама наречена, тужачи, прощалась із батьківською оселею, подружками, дівочим життям. Весільне дійство розпочиналося зі сватання. Заслані від парубка сват або сваха в інакомовний спосіб, а згодом і напряму оголошували мету свого приходу. Батькам належало обміркувати пропозицію, і в разі згоди робили заручини, обговорювали день весілля та господарчі клопоти для здійснення весілля. Водночас у гагаузів існував обряд гоління парубка-нареченого, на якому виконувалися відповідні мінорні пісні. Провідною ідеєю цих пісенних текстів є спомини про парубоцьке життя та родинне тепло, з яким прощається ініціант. Наскрізні мотиви пісенних творів: батьківські поради молодим нареченим, збереження законів предків та цінностей отчого дому. Цей моральний імператив завжди був присутній в сімейному кодексі гагаузів, відтак він знайшов відображення не лише у піснях, але й примовках, прислів´ях. Наприклад, нареченій, що йшла з дому, батько й матір примовляли на кшталт: ”Kapuyu ayk?lad? m? geri donmaa yok birtaana” (Єдина доню, як переступиш ти батьківський поріг, то вороття назад не буде); “Yeni ailene sevgini ta§i, evdeki zakonu (kanunu) ta§ima” (Неси в

свою нову родину свою любов, але закону отчого дому не неси); “Ас^т kar´S´mn gozu, kar?adam?i sozu” ( Чоловік - то око жінки, жінка - то слово чоловіка), тощо [18]. Подібні настанови й цінності було відображено й у весільних піснях:

Зазвичай гагаузи одружували своїх дітей доволі рано, і молоді парубки лише після весілля йшли до війська, атож ця тема так само знайшла своє відображення у піснях під час весілля. Радість та веселощі з одного боку, та туга розставання із родиною та коханою, що неминуче наближається, знайшли своє відображення у мотиві сну:

Тематика гагаузької пісні часто демонструє відмінний характер: почасти за наполяганням батьків, або з інших незалежних від неї причин, дівчина була змушена піти заміж за нелюба, і це також знаходило вираження у весільній пісні. Під час плетіння хресної коси ( на відміну від українського звичаю розплітати косу під час вбирання нареченої, але після того забирання її під очіпок) молодій співали пісні про перехід від одного способу життя до іншого, тобто дівочого життя до життя одруженої жінки, від батьківської оселі до чужої родини й до прислужування в ній:

Українська весільна обрядовість так само передбачала обряд із дівочою косою, проте її розплітали та ховали під очіпок молодійї. Наприклад, співане після благословення пана старости дружки заводили: «У перший раз, Божий час, //Благослови отець і мати, //Твоєму дитяті Косоньку розплітати». Батьки промовляли: «Най тя Бог благославе!» - « А я в косах ходила, //Нікого не просила,//А тепер ходю, просю:// Розплетіть, дружки, косу, //Розплетіть розпустіте,// I віночка наложіте (Пірус 1993: 365, [2]).

Пісні співали на пошану та на адресу матері, батькові та брату, сестрі. Як і в піснях гагаузьких, тема смутку невідступно слідувала за ними, адже відбувалося прощання, перехід до іншої оселі, прохання благословення. Поетична весільна дійсність відмінна від того, що відбувалося насправді, від дійсності реальної. Вона трансформує події, що відбуваються, виникає фантастично-казковий, міфологізований світ. У процесі одягання нареченої брали участь не лише подружки молодої, але й її хрещена мати, котра протягом усього життя майбутньої пари була в пошані у молодої родини, проте у соціальному житті була котроюсь мірою відповідальною за їхніх майбутній дітей. Ім´я хрещеної матері та хрещеного батька давали майбутньому первістку, тому соціальний статус хрещених завжди був і залишається почесним. Під час плетіння коси лише вона мала право виконувати пісню та плести хресну косу. Їй в цьому допомагали подружки молодої або ж гості, що прийшли з нею. У гагаузів зазвичай хрещена мати виконувала пісню «Шу баа чотуун алтында Саша» ( «Під цим кущем винограду, Саша.»), або «Бян биржяяздим, крал кызыйдым» («Я була єдиною, королівською донькою. »), які більш за все виконувалися серед гагаузів Молдови [3]. У цих піснях найбільш віддзеркалювали красу рідної хати, тугу за батьківським пестуванням, що не вернеться. Пісні подібного характеру зустрічаються і в українській обрядовості: “Розпущу я косу по плечах, //А за мною кавалери заплачуть, //Заплачуть шевці й кравці, //Ще і рахнянські молодці...” [7].

Численні весільні обрядодії супроводжувалися вербально-мелодійним коментуванням у піснях, оспівувались, переповідалися притчами, примовляннями. Увесь комплекс весільної поезії створював особливу дійсність, сповнену архаїчних міфологічних смислів та поетики. Будучи одним із найбільш значущих подій людського існування, весілля вимагало святково-урочистого обрамлення. Якщо переглянути одне за одним усі примовляння, весільні вербальні формули та пісні, стане можливим заглибитись у фантастичний весільний світ, відчути щемливу тугу цього ритуалу. За кадром лишаються яскраві шати, передзвін дзвонів, багатоголосся «співочих дружок», тужна мелодика їх співів на косу, відгомін барабанів-давулів та гармоній [6: 66]. Проте поетика та форма весільного обряду відновлює біль та високу радість святкового відчуття душі, що не полишає людської пам´яті довічно.

Література:

[1] Белецкий А.Виды и жанры украинской устной народной поэзии в ее историческом развитии. [2] Веселовский А. Н. Историческая поэтика. - Л., 1940. [3] Гауак В. М. Фольклор и молдавско-русско-украинские связи. - М.: Наука, 1975; [4] Вопросы жанров российского фольклора. Сборник статей.- М.: МГУ, 1972. [5] Гиппиус Е. Интонационные элементы русской частушки //Советский фольклор. - №4—5, М.—Л., 1936. [6] Колпакова Н. Русская народная и литературная частушка // «Звезда», 1943, № 4. [7] Скуратівський В. Покуть. - К.: Довіра, 1992. - 237 с. [8] Струни серця. Українські пісні про кохання. - К.: Дніпро, 1966. [9] Куліш П. Записки о Южной Руси,- Т. I—II, 1856—1857. [10] Костомаров М. Об историческом значении русской народной поэзии, 1843. [11] Головацький Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. - 1863— 1865. [12] Рудченко І. Народные южно-русские сказки. - 1869. [13] Труды этнографическо- статистической экспедиции в западно-русский край, снаряжённой Русским Географическим обществом (Юго-западный отдел); материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. - 1872—1878, 7 тт. - 1839-1844. [14] Мошков В. Гагаузы Бендерскаго уезда. - Кишинев, 2004. [15] Покровская Л. А. Современный гагаузский язык (курс лекций). - Комрат, 1997. - С. 23. [16] Покровская Л.А., Чернышева М.Б. Народные песни гагаузов. - М., 1989 . - С. 4. [17] Курогло С.С. Свадьба и свадебный фольклор гагаузов // Женурь ши спечий фолклориче. - Кишинэу, 1972. [18] Шабашов А.В. Гагаузы: система терминов юродства и происхождение народа. - Одесса, 2002. - С. 260-285. [19] Дурбайло М.А. Ссззбашы // Баллада rny,ролери. - Кишинев, 1991. [20] Калиновський Гр. Описание свадебных украинских простонародных обрядов. - Спб,, 1777. [21] Сумцов Н.О. О свадебных обрядах, преимущественно русских. - Харьков, 1881; [22] Волкова Ф. К. Rites et usages nuptiaux en Ukraine // L’antropologie. - 1891—1892, ч. II—III. [23] Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. - 1916, т. II. - С. 621—639. [24] Ящуржинський Х. Лирические малорусские песни, преимущественно свадебные,- Варшава, 1880. [25] Свадьба малорусская, как религиознобытовая драма // Киевская старина. - 1896, т. II. [26] Квилинкова Е.Н. Традиционная духовная культура гагаузов: этнорегиональные особенности. - Кишинев, 2007. - 840 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)