Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Проблеми поетики (збірка наукових праць)

4. Сороковини в контексті родинної обрядовості: символіка, проблема ґенези обряду.


Дар´я АНЦИБОР, студентка

Анотація

У статті подається опис та аналіз символіки атрибутів рідкісного ініціального обряду сороковин, який побутує в деяких районах Полтавської області. Здійснено спроби визначити походження сороковин, розглядається питання про ґенезу звичаю обрізання, самобутність і архаїчність обряду.

Summary

The article is devoted to the anaysis and description of the symbolic of attributes of the rare initial ceremony of fortieth anniversaries, whch exists in some districts in Poltava region. Attempts to define the origin of fortieth anniversaries are executed; a question about genesis of cutting consuetude, originality of ceremony is examined.

Відомо, що в контексті родинної обрядовості розглядаються три цикли: родильний, весільний і поховальний. У будь-якому довіднику з етнографії ви знайдете лише такий усталений поділ. Проте під час однієї з фольклористичних експедицій до Полтавської області вдалося встановити, що у Великобагачанському районі також активно святкується сорокаріччя, що супроводжується повноцінними обрядодіями, які мають дуже давнє коріння.

При підготовці до написання роботи виявилося, що матеріал стосовно цієї теми в працях фольклористів просто відсутній. В Інтернеті з цього приводу також не знайшлося жодної цінної інформації. Уже цей факт наштовхує на думку, що даний обряд є надзвичайно рідкісним і цінним явищем.

В абсолютній більшості регіонів України святкування сорокового дня народження перебуває під своєрідним табу. Існує ряд заборон на це, більшість із яких пов´язуються із значенням числа сорок. Можна натрапити на порівняння сорокового ювілею з традиційними «сороковинами», тобто днем, коли душа померлого покидає цей світ, а також із сороковим днем після народження людини, коли вважається, що вона вже остаточно прийшла на цей світ і відділилася від потойбіччя, від світу предків.

Проте, як уже зазначалося, на всі ці забобони мешканці деяких районів Полтавщини не звертають уваги. Натомість святкування сорокаріччя в них проходить не просто як звичайний сучасний ювілей, а як справжнє драматичне дійство за участі ряджених і з застосуванням певного ритуального інвентарю. Окрім того, кожний елемент обрядодії має мало чи не сакральне значення, яке не втрачено й досі.

Два роки тому мені пощастило побувати на святкуванні сороковин (а саме так цей обряд називають тамтешні мешканці) Василя Меташка, корінного мешканця с. Устивиця Великобагачанського району Полтавської області. Початок свята - абсолютно традиційний: з приходом великої кількості гостей починається застілля, говоряться тости, даруються подарунки тощо. Нетрадиційною є друга частина святкування, коли застілля в сучасному розумінні відбулося.

Всі куми разом з іменинником відходять в інше приміщення, де готуються до обрядодії. Повертаються уже перевдягнені й з усіма необхідними для обряду ритуальними атрибутами. У центр виводять іменинника, на поясі якого вже прив´язані два лимони й ковбаса (місцеві мешканці розповідали, що часто замість ковбаси використовують моркву, огірок, відповідні органи тварин, наприклад, бика), що символізує дітородний орган.

Найстарша кума підходить до жінки іменинника й пов´язує їй голову чорною хусткою. Дружина починає голосити за своїм чоловіком так, наче той помер. «Лікар» заспокоює її і просить, щоб вона показала, яку частину «дітородного органу» необхідно відрізати, аби їй «вистачило» на подальше життя з чоловіком. Дружина показує. Далі просять підійти куму іменинника, яка також показує на ковбасі, який саме шматок їй необхідно залишити. Якщо чоловік має не одну куму, а кілька, то й усі вони мають також вказати це. Опісля іменинник має встати навколішки перед пеньком, який виносять разом з усіма атрибутами. На цей пеньок кладуть «дітородний орган», старший кум відрубує сокирою рівно такі шматки, які показали жінки. Іменник у цей час також, як і його дружина, має голосити. I хоча його роль в обряді найпасивніша, зафіксовані випадки активного пручання цій процедурі, задобрення жінкою «лікаря» та кумів, аби вони не проводили цей обряд. Умовляти дружина може, даруючи певні подарунки й частуючи горілкою. Зафіксований також випадок, коли жінка сідала чоловікові на коліна й відмовлялася вставати, захищаючи його таким чином від «лікаря». Але всі ці спроби з боку жінки все одно залишаються марними, адже в будь- якому разі обрізання відбудеться.

Після здійснення процедури відтинання «лікар» одразу заливає зеленкою шматок, який залишився не відрізаним, а дружина наливає горілку в рот імениннику й частує нею всіх тих, хто брав участь в обряді. Зафіксовано випадки на інших святкуваннях сорокаріччя в цьому ж селі, коли «лікар» обробляв шматок, що залишився імениннику, також горілкою. Напевне, зеленка є модернізованим атрибутом обряду.

Після обрізання кум урочисто вручає власноруч виготовлену сокиру ініційованому імениннику, «лікар» вітає його з одужанням. Тільки-но відрізаний шматок ковбаси розділяється на частини, щоб вистачило всім присутнім на святі жінкам, незалежно від того, заміжні вони чи ще ні. Усі жінки мають скуштувати цю ковбасу, щоб і надалі бути плодовитими. Опісля всі знову повертаються за стіл і випивають за нове життя іменинника, примовляючи:

Щоб кущилось і цвіло,

І родилось, як було.

За столом також говорять утішні слова, особлива роль тут відводиться кумові. Йому першому надається слово, і в тості він говорить про те, що будь-яке дерево, якщо його обрізати, на місці зрізу дає багато нових гілок, тому, за аналогією, бажає, щоб «кустилось і вітвилось». Після цього продовжується традиційне застілля.

Цікавим є також той факт, що сорокаріччя в цьому селі активно святкують і жінки. Причому виконується схожа за змістом обрядодія. Іменинниця до цього дня шиє собі святкові панталони, а куми готують для неї спеціальну вуздечку з замком і ключем, яку вони мають одягти на іменинницю. При цьому жінка має пручатися, тікати й вириватися. Вуздечка одягається через ноги на шию, у районі поясу замикається чоловіком іменинниці на замок, ключ від якого він ховає в себе. Коли мені переказував цей обряд корінний мешканець села Устивиця, було згадано останнє святкування саме жіночих сороковин, на яких на іменинницю так і не вдалося одягнути вуздечку. На моє питання, що саме це означає, відповідь була однозначна: «Гуляти й далі буде. ».

Тепер перейдемо до безпосереднього аналізу символіки цього незвичайного обряду. Найперше маємо звернутися до питання, чому ж ці обрядодії виконують саме на сорокаріччя.

Як ми знаємо, саме в сорок років настає переломний етап в організмах як жінки, так і чоловіка. Недарма в народі з´являються прислів´я на кшталт «Сивина в голову - біс у ребро».

До сорока років жінка й чоловік живуть разом у шлюбі більше п´ятнадцяти років, себто доволі немалий відтин часу. Після виповнення сорока літ відбувається своєрідна зміна подружніх стосунків, закріплення яких має відбутися офіційно, на новому рівні. В с. Устивиця Великобагачанського району навіть побутує прислів´я з цього приводу: «Сорок років кабаці - викинь собаці». Вважається, що з настанням сорокарічного віку необхідно провести певні дії, які б узаконили цей новий етап у житті подружжя. Тепер чоловік має цілковито повернутися в сім´ю, тому його дружина показує, яку саме за розміром частину «дітородного органу» необхідно залишити, аби «вистачило» саме їй. Усі подружні зради фактично пробачаються, але з цього моменту чоловік повністю має повернутися в бік родини. Цікавим є також той факт, що про це ж питають і в куми.

Може, тут ми спостерігаємо реалізацію в житті давнього прислів´я: «Жінка суджена, а кума люблена»? Як мені пояснював мешканець с. Устивиця Ігор Ващенко, коли чоловікові виповнюється сорок років, йому необхідно зробити обрядове «відрубування», після чого орган починає «куститися», з´являється нова сила. На це й спрямовані всі побажання імениннику після вдалого завершення ініціації.

Те, що обряд сороковин дуже давній, не має жодного сумніву. Зафіксовані дані з села Устивиця, згідно з якими всі ці обрядодії проводилися ще в кінці XIX століття. У цьому селі з приходом радянської влади святкування повністю втратило актуальність і почало відроджуватися виключно впродовж останніх десятиліть. Доля цього обряду в інших районах невідома. Знаємо лише, що і в Миргородському, і в Лубенському, і в Красногорівському, а також у Шишацькому районах сороковини справляються і зараз. Про те, яка була доля цього обряду за радянських часів, поки невідомо.

Окремо маємо звернути увагу на те, що зараз описані обрядодії проводяться саме на сороковий день народження посвячуваного. Але раніше люди не знали такого свята, це відносно нова традиція. Отже, варто порушити й проблему первинних подій, до яких цей обряд був приурочений. Як бачимо, питань дуже багато.

Якщо ж відштовхуватися від самої символіки числа сорок, то тут теж маємо багато цікавих моментів. Так, воно вважається числом абсолютної завершеності, кінцевості [5]. Саме число складається із 10 х 4. Чотири - це повне, досконале число, яке уособлює найчастіше циклічність і також завершеність (чотири сторони світу, чотири пори року, чотири етапи доби тощо). Число 4 як руйнівне не позбавлене первісних космогонічних уявлень, бо могло виникнути у зв´язку з трьома найхарактернішими місцезнаходженнями Сонця і його зникненням (3+1). Звідси, очевидно, 4 сторони світу на пізніх накресленнях древа світового. Водночас, - це 4 пори року, одна з яких - зима - мертва (спляча, нерухома, зла, холодна тощо) [1 ].

Десять розкладається на інші два числа - три і сім, які надзвичайно часто зустрічаються в не лише слов´янському фольклорі. Три вважається універсальним числом, символом духовного синтезу; формули для творення світів; символом створення духу із матерії; активного із пасивного; моделі Всесвіту /верх, середина, низ/; щастя; багатства; Трійці; оберега; цілющості [6]. Три - це число, яке пов´язане зі світовим деревом. Сім же асоціюється із досконалим числом, яке уособлює знання про всесвіт (три світи - чотири сторони світу). Учені пов´язують його походження із сімома фазами Місяця, посилаючись на археологічні свідчення - статуетку семигрудої древньоєгипетської богині Місяця. Відомо, що у слов´ян побутувало уявлення про богиню Сімарглу [1].

Повертаючись до тлумачення деяких атрибутів обряду, найперше зупинимося на сокирі. У найбільш загальному значенні сокира (як і зброя взагалі) є емблемою небесних і сонячних богів. Сокира символізує владу, грім, а також плодовитість, які даються схильним до блага небом. Блиск сокири, як і її глухі удари, які часто супроводжуються іскрами, у значній мірі визначили її символіку, асоціюючись із вогнем і життєдайною силою грози [3; 673-674]. З огляду на вищеописаний обряд, можна сказати, що в нашому випадку сокира є тим символом, який «одрубує» зв´язок чоловіка з тим огульним життям, яке він міг вести до настання сорока років. Сокира є чітким символом виправлення помилок, принесення жертви, підтримки і допомоги [4]. У контексті сороковин це також символ початку нового сімейного життя. Тим більше: вона дає оту життєдайну силу, яка змушує «пуститися і вітвитися» після обрізання.

Кожна сокира робиться та дарується кумами (як особами, які найкраще знають іменинника) і є неповторною в своєму роді. Для особливо поважних і авторитетних іменинників (директора школи, голови сільради, фермерів тощо) сокири оздоблюються багатіше й оригінальніше. На них часто роблять іменні написи.

Обрядодія з´їдання жінками відрубаної частини ковбаси після ініціації пов´язана з побажаннями збільшити плодовитість. Про це говорять і самі місцеві мешканці. У такому випадку дійсно не так і важливо, чи жінка вже заміжня, чи ще ні.

Як і будь-який обряд ініціації, сороковини мають спільні з поховальним циклом риси. Так, голосіння, якими супроводжується обряд сороковин, дуже тісно переплітаються із поховальними голосіннями. У текстах жінка фактично ховає чоловіка й має надію на його швидке «воскресіння» в новій іпостасі. Недарма на дружину іменинника одягають чорну хустку, а кума неодмінно заспокоює її.

Щодо жіночого обряду, то вуздечка уособлює стриманість. У цьому значенні вуздечка виступає в якості атрибуту алегорії Помірності, Немезиди і Фортуни. Вуздечка також вважається символом обмеження та управління [3; 693]. Чоловік, одягаючи вуздечку на жінку, показує таким чином свою владу в сім´ї, а жінка - підкорення її й покору. Отож, етимологія даного символу цілком зрозуміла.

Дуже часто в родинній обрядовості використовується замок і ключ. Обряд сороковин, як бачимо, не виключення. Щоб полегшити пологи, всі замки відмикали й розкладали їм, вважаючи, що, як розкриваються вони, так має розкритися лоно породіллі. Під час весільного обряду розкладений замок клали з двох сторін порогу дому нареченого, а коли молодий заносив на руках молоду, закривали на ключ і передавали на зберігання новій сім´ї.

Символіка ключа двояка. З ним пов´язане звільнення, знання, таємниці та ініціація [4]. З одного боку, ключ символізує замикання, приховування чого-небудь, з іншого боку - доступ до приховуваного [3; 236]. Ключ у жіночій частині обряду дістається чоловікові, отже, лише він тепер має доступ до тіла дружини.

Тепер можемо звернутися до ще однієї проблеми, яка виникає при дослідженні обряду сороковин, - проблема появи обрізання в чоловічій частині ритуального дійства. Тут маємо зазначити, що варто розглядати й теорії з приводу абсолютної переміни первісної походження сороковин у зв´язку із соціальними змінами (що може стати цілком правомірним припущенням, якщо таки вдасться відшукати ґенезу обряду). Можливо, раніше цей обряд мав кардинально протилежне значення, коли головною його метою слугувало не надати чоловікові нової сили, а навпаки - позбавити її його. В даному міркуванні є раціональне зерно, якщо згадати, що раніше в сорок років уже мали онуків, та й сам темп життя був абсолютно відмінним від сьогоднішнього. До того ж маємо говорити й про стан тодішньої медицини. В одній сім´ї могло бути по десять дітей. Навіть не маючи особливих джерел, на які потрібно було б посилатися, я маю зробити припущення, що такий обряд своєрідного обрізання в чоловіків і відповідного закриття лона в жінок цілком міг спрямовуватися не на поновлення запліднюючої функції, а навпаки - на її припинення. Жінці одягався замок, який закривався на ключ. Чим ця дія не могла б символізувати закриття лона? Тим більше, що вік у сорок років для цього є абсолютно адекватною датою. Таким чином, і цей варіант не можна відкидати.

Отже, можемо сказати однозначно лише про одне: описаний обряд є дійсно архаїчним. Це підтверджує такі факти. По-перше, не збереглося будь-яких вербальних формул (а можемо припускати напевне, що вони існували), окрім своєрідного замовляння: «Щоб кущилось і цвіло, і родилось, як було». Найприкріше те, що не зберігся пісенний супровід цього обряду. По-друге, безпосередньо сам обряд обрізання є дуже давнім. Є певні припущення, що цю частину тамтешні українці могли перейняти в народу, для якого обрізання є частиною культури (євреї чи всі мусульманські народи). Одначе є небезпідставні сумніви, оскільки останні вкладають у пояснення обряду величезне, глибоке значення, яке абсолютно не пов´язане з тим, що роблять на святкуванні сорокової річниці українці. Хоча є відомості про те, що село Устивиця, засноване в XVI ст., до середини XVN ст. знаходилося під польським гнітом, 1656 року було розорене І. Виговським, а за два роки - спалене татарами [2; 929]. Серед поляків напевно були також євреї, які тримали корчми, та й татари, які є мусульманами, цілком могли стати тими, в кого українці перейняли обряд обрізання. Хоча варто зауважити, що до цієї обрядодії і євреї, і мусульмани ставляться як до надзвичайного сакрального дійства, тим більше, що сам термін не означає обрубування. До того ж обрізання в них відбувається на сьомий день від народження. Можливо, тамтешні мешканці перейняли цю частину обряду як спробу насміхатися над загарбниками та їхньою культурою, перетворюючи це сакральне дійство у гротескний фарс. Але це лише припущення, яке поки що не може бути доведено жодним чином.

Також варто зазначити, що ґенеза обряду обрізання в українців може мати й абсолютно соціальний характер, якщо припустити, що колись зраджена чоловіком дружина вирішила помститися йому в такий незвичайний спосіб. Інші жінки могли це перейняти як спосіб «нагадування» про необхідність вірності дружині, а пізніше це розвилося в таку собі обрядодію саме під час настання критичного з медичної точки зору для чоловіка віку. Знову ж таки, наголошую, що це лише гіпотези, оскільки жодної літератури про даний обряд мною знайдено не було. Питання залишається абсолютно відкритим.

Таким чином, можемо говорити про існування «містечкового» обряду, який однозначно є архаїчним, беручи до уваги символіку дій та атрибутів дійства. Описаний мною обряд повинен бути досліджений більш детально. Також дуже важливим питанням залишається його ґенеза. Для цього необхідно з´ясувати, з якими конкретно національностями і який час за тривалістю тісно перебувало саме ця частина населення Полтавської області. Маю надію, що походженням та трактовкою цього рідкісного обряду зацікавляться професійні дослідники фольклору, які могли б розширити отриману мною інформацію й добути нові свідчення.

Література:

[1] Дунаєвська Л.Ф. Українська народна проза (легенда, казка). Еволюція епічних традицій. - К., 1997. - с. 361-377; [2] Полтавщина: Енцикл. довід. (За ред.. А.В. Кудрицького). - К.: УЕ, 1992. - с.928-929; [3] Турскова Т.А. Новый справочник символов и знаков. - М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2003;

[4] http://mirslovarei.com/content sim/Kliuch-340.html - Мир словарей. Коллекция словарей и энциклопедий; [5] http://numeroloav.etteilla.ru/?ch3&id=42 [61 http//ukrlife.org/main/evshan/symbol t.htm

[5] О. Потапенко, В. Коиур, М. Дмитренко Словник символів культури України.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)