Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

63. Взаємодія категорій ствердження/заперечення та оцінки в сучасній українській мові


Мирослава Баган
(Київ)

Категорія ствердження/заперечення відображає ставлення мовця до повідомлюваного: за допомогою стверджувальної форми він подає зміст як істинний, за допомогою заперечної - спростовує істинність висловленого раніше або ймовірного судження. З огляду на суб’єктивно-репрезентативну природу ствердження й заперечення деякі мовознавці кваліфікують цю категорію як складову широкого поля модальності [1, с.88; 8, с.68,]. Прихильники вужчого трактування модальності розрізняють ці дві категорії, проте констатують між ними тісний зв’язок і взаємодію [10, с.109; 5, с.8]. Цю статтю присвячено дослідженню взаємодії категорії ствердження/заперечення з однією з важливих модальних категорій - категорією оцінки.

Категорія оцінки в сучасній українській мові досить багатогранна семантично й складна структурно, що уможливлює вираження різних видів оцінки. Проте, за визначенням дослідників, сфера будь-яких оцінних значень ґрунтується на опозиції „добре”/„погано” [4, с.204; 7, с.49-50]. І саме ця загальнооцінна дихотомія в мовленні часто збігається з бінарним протиставленням ствердження/заперечення. Зокрема, стверджувальні одиниці, підтверджуючи істинність якогось змісту, оцінюють його позитивно, а заперечні, навпаки, виражають негативне ставлення мовця до повідомлюваного або до співрозмовника, який помиляється. Дехто з дослідників навіть встановлює чітку відповідність на рівні комунікативних актів між ствердженням і схваленням та запереченням і несхваленням, позаяк стверджувальне висловлення маніфестує згоду із співрозмовником, а тому й позитивну оцінку його комунікативної діяльності, а заперечний комунікативний акт - навпаки, незгоду із партнером і негативну оцінку його переконань [9, с.130]. На нашу думку, поєднання ствердження й позитивної оцінки та заперечення й негативної оцінки поширене, але не однозначне явище.

Особливо яскраво таке поєднання в сучасній українській мові ілюструють одиниці, що функціонують як вторинні предикати істинності/неістинності відносно попередніх висловлень у рамках реального чи уявного діалогу, пор: Правда!, Свята правдонька!, Саме так!, Істинно!, Брехня! Нісенітниця! Дурниці! та ін. Стверджувальні вторинні предикати мають виразну позитивну конотацію на відміну від заперечних, які разом із запереченням передають негативну оцінку з різними емоційними відтінками: зневаги, обурення, осуду. Напр.: 1-й чоловік. А може, воно й справді так треба? 2-й чоловік (гарячиться). Брехня! Як то можна? (М.Кропивницький); К о р н і й. Нічого! Подумаєш, злякали. Я вісім пудів на плечі скину, а з сапою не вправлюсь? Дурниці! (Люто гострить сапу). Ми ще їм покажемо! (О.Коломієць). Характерно, що заперечення з негативною оцінкою комунікативної поведінки співрозмовника в сучасній українській мові виражають вторинні предикати не лише у формі іменників - абстрактних назв, але й у формі дієслів (- Яво! - кажу. - Там хтось є. - Бреши! (В.Нестайко), субстантивованих прикметників (Але це ж убивати треба. Хто ж нам дозволить убивати поголів´я? - Тю, дурний! Убивати! Що це тобі - м´ясозаготівля, чи що. Це ж видовище. (В.Нестайко), іменників - назв осіб за певною ознакою (Здійми накривку зі склянки й подивися, що там є! - Ти брехун, Іліє! — кажу я йому. — У склянках від пива нема води! (О.Кобилянська). Їх роль виконують також неозначені займенники: бозна-що, хтозна-що, казна-що, чортзна-що, невідь-що, пор.: - Чи ви пак знаєте, що наші студенти тільки й думають, як вони житимуть на баштанах і як їх жінки носитимуть їм обіди з дому, як вони будуть орать однією рукою, а другою книжку держать, а третьою писати докторські дисертації... - Бог зна що ви говорите! - сказала Степанида Сидорівна (І.Нечуй-

Левицький). Негативну оцінку таких заперечувальних висловлень часто увиразнюють стилістично знижені дієслова мовлення верзти, плести, плескати, молоти, пасталакати, городити, пор.: Роман. У книжках пишуть і достеменно викладають, що засухи відтоді настали, як повирублювали ліси та позамулювали річки... Денис. Чорт батька зна що плетуть! (М.Кропивницький). Крім того, українська мова має широкий арсенал фразеологічних засобів, що виражають заперечення з виразно негативною оцінкою попереднього повідомлення, пор.: не трави тюльку, бабусі старій розкажеш, батькові своєму розкажи, білими нитками шито, сон рябої кобили, сім мішків гречаної вовни, купи не тримається, від мертвого осла вуха, не вішай мені локшину на вуха та ін. Напр.: Роман. Це ви, діду, задрімали та до того ще постилися троє день... Кирило. Батькові своєму розкажи! (М.Кропивницький); - Коли перший раз крапати „плазму”, завжди якісь малімони з пам ’яттю... Буба сплеснув руками, вочевидь вражений бецеремонною брехнею.

- І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже!.. Білими нитками шито, хлопче! (Л.Дереш); Стрічку, яку не пускали на екрани, Леонід Ілліч подивився, сказав: добрий фільм, і його випустили. Пісня "День Победы", казали, що вона занадто проста... Леонід Ілліч послухав, сказав: добра пісня. Сьогодні "День Победы" - фактично неофіційний гімн свята... Чи може бути такою некультурна людина? Сон рябої кобили! (Газета по-українськи, 18.12.2006). Отже, лексичні та фразеологічні одиниці, що функціонують як вторинні стверджувальні чи заперечні предикати, здебільшого пов’язують ствердження істинності з позитивною оцінкою, а її заперечення - з негативною. Слід зазначити, що негативно-оцінні предикати неістинності домінують над позитивно маркованими предикатами істинності. Їхнє семантичне й морфологічне вираження значно різноманітніше, що зумовлено, очевидно, особливістю людської психіки - гостріше реагувати на хибне, неправдиве, ніж на те, з чим людина згодна.

Негативну оцінку та заперечну функцію поєднують також різні типи напівфразеологізованих речень. Їхній початковий облігаторний елемент зазвичай поєднується з компонентом, вираженим лексемою з позитивною конотацією, яка в такій конструкції набуває негативно-оцінного значення. Широковживаними є речення, побудовані за фразеосхемами Теж/також іще..., Теж/також мені..., пор.: Перший поверх (стародавні часи) нам не дуже сподобався. Там не було нічого цілого - все куски якісь, уламки, череп´я бите. I найпочесніше місце займає зотлілий почорнілий шмат довбанки. Теж їще щнтсть! Я вам такого у нас на річці скільки хочете знайду (В.Нестайко); УП [Українська правда], краще друкуйте політичну аналітику. З економікою у вас завжди проблеми, випускаєте кого попало. Теж мені аналітична стаття (http://www.pravda.com.Ua/news/2006/7/20/44853.htm). Вираження негативного оцінно-емоційного ставлення є основною комунікативною передумовою вживання таких синтаксичних одиниць. Проте негативна оцінка якихось визначень свідчить про незгоду мовця з ними, а відтак, про його непряме, некатегоричне заперечення, тобто заперечна функція, попри відсутність морфологічних показників заперечення, теж є іманентною, хоч і невизначальною ознакою аналізованих конструкцій. Регулярне вживання їх саме для заперечення посприяло закріпленню за ними статусу продуктивного засобу непрямого, але емоційного заперечення.

Активно поєднують негативне оцінно-емоційне ставлення та непряме, експресивне заперечення й напівфразеологізовані речення, побудовані за фразеосхемою Який (яка, яке, які) там ...!, пор.: Гімназія була в Златополі; восени і весною — болото, глибини якого і Гоголь не в силі описати. Залізниця? Яка там залізниця! Зі світом зв´язує балагула, якісь неможливі шкапи, візник зі сторінок Шолом-Алейхема (О.Семененко). Таку ж синкретичну функцію виконують і риторичні питання перепитувального типу (пор.: - Вони нам обіцяють життя? - розсміявся полковник. - Яке це життя? Хіба це можна назвати життям? (Ю.Винничук); Ще дитя не народилось, а батько відмовився од нього. Безсмертний. Хіба то батько? Запишеш своє дитя на моє ім´я (М. Стельмах). Активне функціонування таких комплексних, модально складних одиниць свідчить про спільну суб’єктивно-модальну природу актів емоційно-якісного та істиннісного оцінювання повідомлюваного у формах ствердження чи заперечення.

Проте вільно членовані висловлення не завжди чітко співвідносяться з певною оцінкою. Оцінна структура висловлення складна і багатопланова, вона може поєднувати різні оцінні значення. Від природи позитивно-оцінний акт ствердження може бути нейтральним до співрозмовника й негативно-оцінним до того, про кого/що йдеться. Лексична негативність може повністю нівелювати позитивну налаштованість стверджувальної форми, пор: - О, проклятий світ, що примушує бідувати таких людей!

О, мерзенне суспільство продажних душ! - пристрасно, з обуренням вигукнув Смирнов (В.Нестайко); Офіцери приставали до них: “Бач, як набухався, злодюга!” (Б.Лепкий). І навпаки, висловлення заперечного характеру можуть бути оцінно-нейтральними (пор:

- Я божеволію? - спитала, здригнувшись на звук власного голосу. - Ні, - незворушно озвався голос по той бік завіси (О. Забужко) або навіть виражати позитивну оцінку мовця (пор: - Всі були певні, що з тобою щось сталося, у Дніпрі втонув абощо. - Ні, не втонув. Такі, як я, не тонуть, - самовдоволення так і лізло з нього (В. Нестайко).

Слід також зауважити, що в разі, якщо заперечення стосується компонента, вираженого негативно маркованою лексемою, то негатор не знищує негативної оцінності повністю, не переводить її автоматично у сферу позитивної оцінки. Як зазначають фахівці з нейролінгвістичного програмування, наша підсвідомість не сприймає заперечення і завжди фіксує те, що стоїть за негатором [6, http://www.rmes.de/Lib/lover/rmes/glava5.htm]. Отже, заперечення чиєїсь негативної оцінки або породжує своєрідний діалог оцінок (пор: Я ж не якесь дрібне ледащо (М.Стельмах) ^ Хтось може вважати мене дрібним ледащем + Я не дрібне ледащо), або відображає динаміку чийогось оцінного ставлення (пор: Після чергової доччиної погрози, що вкоротить собі віку, мама махнула рукою й віддала єдину дитину „тому лобуряці”. Хоча пізніше виявилося, що Серж аж ніяк не лобуряка, що таки має в голові не полову (Сім’я і дім, http://www. simya. com.ua/articles/15/5509/).

Цікаво, що оцінні лексеми можуть зазнавати не лише граматичного, але й імпліцитного іронічного заперечення. Суть іронічного переосмислення полягає в нетиповому вживанні мовних одиниць із протилежним значенням чи конотацією, що уможливлює нетривіальне експресивне вираження емоцій та оцінки. Водночас іронічні слововживання та висловлення виконують заперечну функцію. Особливо це помітно в діалогічному мовленні, пор.: - То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка. - І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить (І.Нечуй-Левицький). Проте навіть окремі іронічні слововживання в монологічному тексті імплікують заперечення автора щодо зроблених кимсь раніше чи ймовірних оцінок, напр.: Я ще й отримав вказівку - внести визначену кандидатуру до кадрового резерву, бо, виявляється, той „достойник” не перебуває навіть у кадровому резерві для держслужби (Рівне вечірнє, 15.12.05); „Доброзичливці” й не думали розлучатися з дармовими грошима. Продукція, яку правдами і неправдами збували в Росії та Білорусі, приносила маніпуляторам щедрі бариші... Загалом у такий спосіб бідних пенсіонерів кинули майже на 600 тисяч доларів (Україна молода, 28.02.06); "Економічне чудо" за Януковичем, або зростання без добробуту (Українська правда, 16.02.06). Унаслідок іронічного слововживання виникає ніби здвоєний, дискутивний образ, що спонукає сприймача самостійно вирішувати, чиє визначення - цитоване автором чи іронічно заперечене ним - істинне.

Найчастіше в основі іронічного слововживання лежить емоційно-оцінна енантіосемія, коли позитивно марковані лексеми вживають з негативним забарвленням, заперечуючи наявність якоїсь ознаки в людині чи явищі. Так використовують передусім прикметники на кшталт добрий, доброзичливий, щирий, теплий, привітний, чесний, благородний, перспективний. Хоч серед іронічно вживаної лексики є й позитивно марковані іменники (подвиг, тріумф, перемога, правда, шедевр, досягнення, комплімент, турбота, опіка, смакота), і дієслова (ощасливити, визволяти). Напр.: ... саме на Миколу „антикризова” коаліція поклала місію підготувати законодавче забезпечення цієї „перспективної” ідеї [імпічмент президента] (Україна молода, 18.08.06); Саме „схрещення” біології з марксизмом-ленінізмом стало найвидатнішим „досягненням” Трохима Лисенка... (Україна молода, 13.05.06); Із 1 вересня чиновники „ощасливили” нас підвищенням на 25 відсотків вартості електроенергії (Україна молода, 08.09.06).

Імпліцитні заперечення на основі іронічного вживання негативно маркованої лексики трапляються рідше. Проте їх також уживають, якщо потрібно швидко й емоційно заперечити висловлену кимсь негативну характеристику, пор.: Нам указували, які синтаксичні конструкції, слова, навіть звуки й літери є українськими, а які чужі, "націоналістичні", "ворожі", отже, не рекомендовані до вжитку (Україна молода, 02.01.01); Проте при цьому жоден із адресатів „непристойної” пропозиції не відмовився від участі в переговорах... (Дзеркало тижня, 11-17.02.06).

У сучасній українській мові, крім випадків оцінної енантіосемії, зафіксованих у словниках, спостерігаємо виразну тенденцію до оказіонального іронічного слововживання для висловлення експресивного, але некатегоричного заперечення та полемічного ненав’язливого викладу протилежних оцінок[1].

Інший важливий аспект взаємодії категорії ствердження/заперечення з категорією оцінки полягає у використанні засобів заперечення для градуйованого вираження оцінки і навпаки - деяких оцінних одиниць для пом’якшення заперечення. Зокрема, ядерний граматичний негатор не бере активну участь у творенні градуйованих форм оцінки, пор: гарний - непоганий - негарний - поганий; розумний - недурний - нерозумний - дурний. Як зазначає Н.Д.Арутюнова, „нехудий - це і не товстий, і не худий”, бо „заперечення усуває протиставлення і „стикує” поляризовані значення в зоні норми, у якій вони все-таки диференціюються за мірою ознаки” [2, с.249]. Нерадість сприймається м’якше, ніж сум, невиграш - м’якше, ніж поразка, недемократія - м’якше, ніж тиранія, диктатура тощо. Очевидно, саме з міркувань пом’якшення, некатегоричності викладу в сучасній українській публіцистиці з’являються оригінальні новотвори із заперечним афіксом не-, пор.: На мій погляд, є чотири причини, які можуть спричинити не "поразку", а, сказати б, "невиграш" Віктора Ющенка (Телекритика, 24.07.04); Неуспіх фільму в Берліні занадто очевидний, хоча Іллєнко, судячи з його недавнього виступу на телебаченні, схильний це заперечувати. Зрозуміло, те, що сталося, ще не означає повного фіаско картини як такої (Дзеркало тижня 2 - 8.03.02). Отже, префікс не- у структурі багатьох похідних не лише вказує на згорнене заперечне судження (Неуспіх фільму ^ Фільм не мав успіху), але й виступає засобом пом’якшення оцінки (Неуспіх - це ще не фіаско).

З іншого боку, розмовне мовлення засвідчує використання деяких речень з оцінним маркером для вираження пом’якшеного, непрямого заперечення. Наприклад, уживають Я погано орієнтуюся в цій проблематиці; Я кепсько уявляю свою участь у цьому заході для того, щоб не вдаватися до надто категоричних заперечних формулювань на зразок: Я не орієнтуюся в цій проблематиці; Я не уявляю свою участь у цьому заході.

Н.Д.Арутюнова вважає, що такі речення з негативно-оцінними словами точно не реалізують ні ствердження, ні заперечення, але їх потяг до заперечення більший [2, с.214]. Дослідниця констатує, що „градаційна оцінка й заперечення йдуть назустріч одне одному: мінімум бажаної ознаки подається як її відсутність, а відсутність бажаної ознаки - як мінімум її наявності” [2, с.210]. Заперечні речення, справді, використовують для посилення експресивності й категоричності, коли йдеться про незначний вияв ознаки. Напр.: Ти не розумієшся у цьому замість Ти погано розумієшся в цьому; Я не вмію готувати замість Я погано готую. З огляду на це маємо підстави констатувати, що взаємодія оцінних засобів і форм заперечення має вихід у поле категорії експресивності та модального значення категоричності/ некатегоричності.

Отже, суб’єктивно-оцінний характер мисленнєвих актів ствердження/ заперечення та акту якісного оцінювання часто зумовлює перетин і взаємодію відповідно стверджувального типу висловлення і позитивної оцінки та заперечного типу висловлення і негативної оцінки. Найяскравіше таке поєднання істиннісної та якісної оцінки виявляють лексико-граматичні одиниці, що функціонують як вторинні предикати істиннісної оцінки попередніх висловлень і деякі синтаксичні конструкції напівфразеологізованої структури. Особливо продуктивним є поєднання заперечення та негативної оцінки, що зумовлено гострішою потребою людини реагувати на те, з чим вона не згодна.

Заперечення компонентів з позитивним чи негативним забарвленням не означає автоматичної зміни їхньої оцінної характеристики на протилежну, а слугує засобом відображення суперечності, діалогічності різних оцінок. Особливо вдалі полемічні образи, що передають протилежні оцінки різних суб’єктів, виникають на основі непрямого іронічного заперечення оцінно маркованих лексем. Взаємодія засобів експлікації заперечення та негативної оцінки також має вихід у сферу модальних значень категоричності/некатегоричності, оскільки заперечення часто виступає засобом градації оцінки, а оцінні компоненти сприяють пом’якшенню заперечення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. - Л.: Наука, 1988. - 239с.

2. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. - М.: Наука, 1988. - 341с.

3. Баган М.П. Заперечна функція іронічних слововживань у сучасній українській публіцистиці // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія „Лінгвістика”. - Херсон, 2007. - Вип.5. - С.109- 114.

4. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. - М.: Наука, 1985. - 226с.

5. Николаева М.Н. О соотношении семантического и прагматического аспектов отрицания (на материале англоязычных текстов публицистического стиля): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04/ Моск. ордена Дружбы народов гос. лингв. ун-т. - М., 1995. - 26с.

6. Семінари з нейролінгвістичного програмування // http://www.rmes.de/Lib/lover/rmes/glava5.htm

7. Телия В.Н. Конотативный аспект семантики номинативных единиц. - М.: Наука, 1986. - 141с.

8. Теория функциональной грамматики: Темпоральность и модальность. - Л.: Наука, 1990. - 263с.

9. Хамзина Г.К. Утверждение-отрицание в их отношении к речевым актам аргументации и возражения // III Международные Бодуэновские чтения: И.А.Бодуэн де Куртенэ и современные проблемы теоретического и прикладного языкознания: труды и материалы: В 2 т. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2006.- Т.1. - C.130-133.

10. Харитонова И.Я. Вопросы взаимодействия лексики и грамматики. - К.: Вища школа, 1982. - 160 с.


12Докладніше про це див. окрему статтю автора [3].



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)