Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

57. Транспозиційні можливості грамеми середнього роду: функціонально-семантичний аспект


Інна Назаренко
(Запоріжжя)

Кожна одиниця мовлення перебуває в тісних системних зв’язках як інтра-, так і екстралінгвістичного характеру, займає певну позицію одночасно на синхронічному та діахронічному мовних рівнях, вступає в парадигматичні й синтагматичні відношення - все це створює умови для постійного розвитку й змінюваності як мови взагалі, так і її окремих структурних елементів, підсистем. Транспозиція граматичних категорій виявляє тяжіння мови до реалізації лінгвальних одиниць у нових формах, конструкціях, контекстуальному оточенні, семантичних зв’язках.

У сучасному мовознавстві проблема транспозиції в багатьох аспектах залишається однією з найбільш дискусійних. Якщо семантико-граматичні заміщення в межах дієслівних категорій часу, способу є достатньо вивчені й описані, то питання, пов´язані з транспозицією в межах граматичних категорій іменних частин мови, не набули обґрунтованого й системного розв´язання. Традиційні наукові розвідки, що базуються на суто морфологічному, суто синтаксичному або суто семантичному підходові, здебільшого покликані описати явище транспозиції, а не здійснити його комплексний аналіз (при цьому граматичні факти з чітко вираженою транспозиційною природою зазвичай не позначаються як транспозиційні).

Мета пропонованої статті - з’ясувати транспозиційні можливості грамеми середнього роду в українській мові, виявити своєрідність стильового та стилістичного вживання транспозитів середнього роду.

Граматична категорія роду є однією з основних в українській мові. Субстантивний граматичний рід виступає як категорія самостійна, несловозмінна. Наслідком реалізацій її класифікаційних функцій є поділ всіх іменників на три групи - чоловічого, жіночого та середнього роду. А оскільки «від родової ідентифікації іменника залежить форма інших слів у реченні, пов’язаних із цим іменником за допомогою узгодження» [9, с.552], для прикметників, деяких займенників та числівників рід є словозмінною граматичною категорією.

У зв’язку з окремими психо- та етнолінгвальними чинниками відбувається транспозиція грамеми середнього роду у функціонально-семантичну площину жіночого або чоловічого родів. Такі внутрішньокатегорійні зміщення виконують насамперед певну емоційно-оцінну функцію. При цьому співвідношення денотативних і сигніфікативних значень у словоформі впливає на можливості й особливості її реалізації в контексті.

Середній рід у слов’янських мовах і в українській зокрема є «одним з індикаторів специфічності» [7, с. 101] розгляданої граматичної категорії. Етнолінгвальною особливістю української мови є те, що в ній формою середнього роду можуть позначатися не тільки неживі об’єкти (що властиво більшості мов із розвиненою категорією роду) та істоти малого віку (як у багатьох слов’янських мовах [там само]), але й дорослі особи обох статей. На такі «специфічні народноукраїнські тенденції» [3, с. 8] вживання форми середнього роду звертали увагу не тільки вітчизняні дослідники [2; 3; 5].

Грамема середнього роду, ядерні семи якої вказують на недорослість і предметність, володіє широкими транспозиційними можливостями. Перше з названих значень є типовим виявом семантико-граматичного змісту, а друге - формально- граматичного. На основі асоціативного переосмислення ядерних значень виникають додаткові, периферійні, що призводить до виникнення нових конотацій та стилістично забарвлених емоційно-оцінних контекстів.

Первинно грамема середнього роду є нейтральною по відношенню до категорій істоти й персональності, проте на сучасному етапі транспозити розгляданого граматичного значення можуть називати осіб жіночої та чоловічої статі. Тому, за слушним спостереженням В.С. Ващенка, середній рід є «дуже містким і багатим у своїх стилістичних властивостях» [2, с.66]. Амплітуда аксіологічних значень грамеми середнього роду охоплює як близькі, так і протилежні оцінні характеристики, що пояснюється асиметричною природою граматичного знака.

Як зазначають Н.Г.Озерова та А.К. Смольська, при нейтралізації грамеми середнього роду слово набуває значення «чи демінутивності, чи конотативності» [9, с. 101]. Проте кількість можливих змістів, які виникають у результаті транспозиції, не обмежується двома вказаними. Ядерна сема розгляданої грамеми - «родова нейтральність» - призводить до утворення й таких периферійних значень: «збірність», «узагальненість», «пестливість», «епіцінність», «знеособлення», «нікчемність», «жалюгідність» тощо.

Оскільки в грамемі середнього роду «нейтралізовано здійснювану грамемами чоловічого і жіночого роду семантичну диференціацію статі й закріплено відбиття молодого віку істот, їхньої недорослості» [4, с.88], у розмовному мовленні означена форма нерідко вживається дорослими щодо дітей: - Куди ж ти хлопче? Пообідав биТа не займіть його, тітко, нехай іде. Воно злякалося... (Гр.Тютюнник); [Бабуся]. А чиє ти таке голосне та бидове, га? (Гр. Тютюнник); Чого ж ти горлаєш, коханий мій друже, на це синьооке твоє, синьонебе, що мудрості хоче, не ґвалту від тебе? (І.Драч).

Стійка асоціація грамеми середнього роду з істотами молодого віку, дітьми досить часто призводить до виникнення позитивних конотацій, що може «створити пестливо- голубливий тон, відтінок, милування» [8, с. 145]: [Тітка]. Боже ж, який розумний у тебе хлопець, Одарко! Пошли, господи, щоб воно й надалі таким росло (Гр. Тютюнник); - І в кого ти таке тямуще вродилося? (Л.Письменна); співчуття, турботи: А сирота її в селі, її єдиная дитина! Мов одірвалось од гіллі, ненагодоване і босе, сорочечку до зносу носить. Спеклося, бідне, не жару (Т.Шевченко); Сумні без батька двоє діток цих. На погорбах, на вицвілім стернищі одне пасе козу, друге пасе корову, а мати із сапою день при дні на буряках... (М. Вінграновський); [Бабця]. А воно ж, нещасненьке, по чужих людях, та без доброго слова, та голодне, та невмите, та босе росло (В.Винниченко).

Утім, сема недорослості грамеми середнього роду внаслідок транспозиції може стосуватися не біологічного віку, а свідчити про психологічну незрілість, недосвідченість дорослих осіб: [Вірунька]. Воно [учень-ремісник] там і випило, як горобець, а скільки йому треба після цеху... Чи ще десь - бліде, дохле, валяється під кущем, хіба ж не заболить душа? (О.Гончар). Таким чином, продовжується асоціативний ланцюжок: «незрілість» - «недосвідченість» - «нездарність» - «недолугість» - «нікчемність» тощо: [Вірунька]. А воно [молодий хуліган] ще й дибки стає, лихословить, правда, в штабі заскиглило: оця, каже, тьотя вухо мені скрутила, дивіться, аж розпухло... (О.Гончар); ([Дід]. Підпереже пузо широкою ремінякою та ще й портупею навхрест почепить, а само

ж, пробачте, і вср.ого ружжа в руках не держало (Гр.Тютюнник); - Ей, молодице приєжджа! Хочеш, я тобі розкажу, який твій чоловік у дитинстві, ще до ФЗУ був?.. Руде, скупе, витрішкувате (Гр.Тютюнник); Виїхало воно з Кобеляк до Москви, пожило в тій Москві не вість скільки - і вже копилить губу: я москвичка, я столична! (Б. Антоненко-Давидович).

Унаслідок актуалізації сем «недорослість - недосвідченість - нікчемність» тощо грамема середнього роду може вказувати на духовні або морально-етичні вади (на думку мовця) «малих душею, дрібних, мерзенних людей» [8, с.146]: ...московський попихач, стипендіат Олбрайт - і він (вона, воно) ще й пнеться в президенти України! (Б.Олійник). Таким чином, середній рід може призводити до знеособлення, допомагає підкреслити, що суб’єкт, про якого йдеться, позбавлений моральних чеснот.

Первинна функція грамеми середнього роду позначати неживі об’єкти може проектуватися на номени суб’єктів, при цьому транспозит набуває значення предметності, а названа особа асоціюється з річчю, власністю, наприклад: Кажуть, це позитивно впливає на взаємини подружжя.. , коли чоловік дістає нагоду по повній програмі продемонструвати тобі, яка ти, власне кажучи, нікчема. Яка (наприклад) недолуга каракатиця - а він все´дно тебе любить: хоч поганеньке, зате своє (О.Забужко).

Нерідко вживання середнього роду допомагає відобразити конфліктні стосунки, передати обурення, зневагу мовця до характеризованої ним особи: І хоч би ж тобі, закляте, хмикнуло, хоч би слово бовкнуло, що Семен Ґедзь собі лежить, а воно ганяє (В.Винниченко); - А кляте ж яке! А кляте! - сплескує руками мати. - Хоч би попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! (В.Винниченко); [Перехожий]. Я його вчу як старший, як належить, а воно чхає на мене, - заводиться гладун. - Ну й молодь пішла (Л.Письменна). Особливого стилістичного ефекту набувають ті вислови, в яких розглядані транспозити стосуються осіб, що посідають значне соціальне становище, наприклад: [Дід]. Хіба ж воно [голова колгоспу] пойме? (Гр. Тютюнник); [Дід]. За начальника там Онисько Хекало, з нашого ж таки села, а непутнє - так хай бог помилує й криє (Гр. Тютюнник); [Оверко]. ... виросло в місті, зразу після школи в інститут - так живого чиряка і не бачило [про молодого лікаря] (О.Коломієць). Означений транспозит в художньому тексті може виступати допоміжним засобом іронії: Був собі тато, була собі мама, було собі я. Тато сиділи на ослоні, тато робили мені вітряка, а мама кашу мені варили, а киця Мурка гралась собі хвостом, а я собі кричало: «Дайте каші!» (І.Драч); сатири: Молодий панок, місцевий слідуватель, щось миршавеньке, золотушне, із вишаруваною, як скло, лисиною... (С.Васильченко); сарказму: ...цариця-небога, мов опеньок засушений, тонка, довгонога, та ще на лихо, сердешне, хита головою (Т.Шевченко).

Функціональний діапазон транспозитів зазначеної форми «.досить широкий.., властивий для розмовного, а відтак і фольклорного, а потім уже й художнього мовлення» [6, с.30], в якому транспозиція грамеми середнього роду завжди супроводжується більшою чи меншою конотацією та маркованістю: [Дід]. Так воно якби само отаке пережило (це я про голову), то, може б, і не становилося б цапа (Гр. Тютюнник); [Ричард]. Дай же спокій, сестричко, хлопцеві, - ще ж молоде, а працювало так, хоч би й старому (Леся Українка); [Нетесаний про нового міліціонера]. Юхимовичу!.. Що воно - ваше у комітетчики пішло?.. Що воно вам оповідало? - Нічого такого, - говорить дядько. - Казало, жінок не можна бити (О.Ковінька).

Публіцистичне мовлення останніх років вирізняється тяжінням до синкретизму стилів, манери формулювання думки аж до відвертої маргіналізації (що виявляється, зокрема, у використанні сленгу, жаргонізмів тощо). За таких умов поширюються й граматичні форми середнього роду, зокрема у випадках, коли стать особи, про яку йдеться, важко встановити: Якийсь/якась/якесь Постоялко зорганізувало традиційну передвиборчу побрехеньку... (Україна молода. - 2008. - 8 травня). Грамема середнього роду не співвідноситься з будь-якою статтю, тому крім суто стилістичних, виконує і семантичні функції. Так, форма середнього роду актуалізує сему узагальненості: Про те весілля гомоніло й старе й мале, й убоге й заможне; всякому те весілля чогось застряло в зуби, всяке судило про його по-своєму (П.Мирний); збірності: В гаю все покотом лежало

- пляшки і гості, де що впало, там і осталось (Т.Шевченко); Усе махало крилами і веслами, і кози скубли сіно на баркасах (Л.Костенко). Означені транспозити вживаються у випадках, якщо особа та стать діяча невідомі або не встановлені: - Хто ж то воно? - Та Павло Дзякунів, хіба не впізнали? (Гр. Тютюнник); Не одне, проходячи повз обійстя тітки Варяги, бачило машину і поважного, міського вигляду шофера, не одно могло позаздрити, що тітка нарешті дочекалася свого щастя (Є. Гуцало); Та й як ти його вночі на дорозі розбереш, багате воно чи бідне? (В.Винниченко). Грамема середнього роду вживається в умовиводах узагальнювального змісту: Та чи я з претензіями? Кожне живе не як хочеться, а як можеться (Є.Гуцало); [Баба Олена]: Що старе, що мале - один толк, один гріх (М.Стельмах).

Отже, очевидним є той факт, що у триграмемній моделі семантико-граматичної категорії роду розрізнення чоловічого і жіночого роду з одного боку та середнього роду - з іншого ґрунтується «не на одній семантичній площині» [4, с. 88]. Відповідно, контамінаційні процеси в межах категорії роду охоплюють різні функціонально- стилістичні та семантичні яруси мовлення. Транспозиційні заміщення грамем чоловічого й жіночого родів відбуваються в семантичному полі «особа», відповідно такі граматичні модифікації зазнають здебільшого лише змістових, контекстуальних обмежень. Грамема середнього роду, іманентно нейтральна з боку статевої та особової ідентифікації, при актуалізації семи «особа» не втрачає своїх первинних значень «недорослість», «предметність». Цей чинник породжує цілу низку додаткових асоціацій, навіть за умови, що пряма вказівка на них відсутня в контексті. Відповідно, якщо контамінація грамем жіночого й чоловічого роду може бути стилістично нейтральною, позбавленою супровідних конотативних значень (як-от, журналіст зазначив/зазначила), то транспозиція грамеми середнього роду завжди виступає експресивним маркером, що й визначає стильові межі її функціонування - художньо-публіцистичне мовлення.

На прикладі грамеми середнього роду, можна пересвідчитися, що стилістичні можливості граматичних категорій у загальній тканині контексту не є другорядними чи лише допоміжними, а нерідко виступають «тим внутрішнім каркасом мовленнєвого творення, який визначає вибір та аранжування конкретних засобів вираження та зображальних засобів» [1, с.7]

Граматична транспозиція дозволяє спостерігати, як у мовленні тісно взаємодіють граматичне й семантичне значення, що свідчить про синкретичний зв´язок формального і змістового, іманентний асиметризм мовного знака, переплітання в ньому об’єктивного й суб’єктивного смислів. Таким чином, явище транспозиції в межах іменних граматичних форм потребує всебічного висвітлення, комплексного аналізу для відповідного визначення функціонально-семантичної своєрідності грамем категорії роду.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеев А.Я. Грамматические категории и стилистический фактор язика / А.Я. Алексеев // Семантика и стилистика грамматических категорий русского языка. - Днепропетровск, 1989. -С. 4-7.

2. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові / В.С.Ващенко. - Харків:Вид-во ХДУ, 1958.-228с.

3. Виноградов В.В. О теории поэтической речи / В.В.Виноградов // Вопр. языкознания. - 1962. - №2. - С.3-17.

4. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр.мови / І.Вихованець, К. Городенська - К.: Пульсари, 2004. - 400 с.

5. Ковалев В.П. Экспрессивное использование категории рода / В.П. Ковалев // Рус. речь. - 1975. - №. 5. - С.97-101.

6. Ковальов В.П. Експресивне використання деяких морфологічних категорій у художній літературі /

В.П.Ковальов // Укр. мова і літ. в шк. - 1988. - № 11. - С. 28-32.

7. Озерова Н.Г., Смольська А.К. Формально-семантична взаємодія субстантивних категорій в аспекті функціональної граматики / Н.Г. Озерова, А.К. Смольська // Мовознавство. - № 2-3. - С. 97-106.

8. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник / Олександр Пономарів. - Тернопіль: Навч. книга - Богдан, 2000. - 248 с. Українська мова: Енциклопедія / Нац. Акад. наук України, Ін-т мовознавства ім.О.О. Потебні; Редколегія: В.М. Русанівський, О.О.Тараненко та ін. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2000. - 824 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)